_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/26793/21

Провадження № 2/947/243/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2023

Київський районний суд м.Одеси в складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Остапчук О.Є. розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

Цвігун звернулася до суду з даним позовом у якому просила суд визнати за нею право власності на 5/6 частин домоволодіння, щознаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,та складається із житлового будинку під літ. «Б», загальною площею 246,8 кв.м., літньої кухні під літ. «Н», гаражу під літ. «О», в порядку спадкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4 , який за життя склав заповіт на її ім`я, за яким заповідав їй усе своє майно.

Позивач вказує, що спадкодавцю належало на праві власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ,на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси №2-927/03 від 14.03.2003 року, яке було зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» 18.07.2008 року за реєстраційним номером 6377437.

26 жовтня 2015 року, як стверджує позивач, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петковою Н.М. було відкрито спадкову справу №25/2015 (№58114324 у спадковому реєстрі) щодо розподілу майна померлого, та після відкриття спадщини з нею було подано заяву про прийняття спадщини.

У подальшому їй стало відомо, що на частину спадщини також претендує ОСОБА_3 , який є сином померлого спадкодавця та вважає себе таким, що має право на обов`язкову частку у спадщині як особа з інвалідністю - повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця.

Позивач стверджує, що 01 серпня 2019 року вона звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н.М. з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак постановою від 05 серпня 2019 року приватним нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Разом з тим, на думку позивача, нотаріусом невірно вирішено питання щодо наявності у відповідача права на обов`язкову частку у спадщині.

Так, позивач вказує, що на день відкриття спадщини після померлого батька, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 не був в установленому законом порядку визнаний інвалідом, що підтверджується актом первинного огляду МСЕК серія 10 ААВ №795813 ОСОБА_3 , відповідно до якого, останньому вперше лише 18.04.2016 було встановлено інвалідність третьої групи в установленому законом порядку.

Отже вважає, що інвалідність ОСОБА_3 було встановлено після відкриття спадщини померлого батька, у зв`язку з чим ОСОБА_3 не відноситься до переліку осіб, які відповідно до частини 1 статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Крім того, позивач зазначає, що до кола спадкоємців залучено також ОСОБА_2 ,яка є донькою спадкодавця та станом на час відкриття спадщини була непрацездатною дитиною спадкодавця, тому, в силу ст. 1241 ЦК України, має право на обов`язкову частку.

Таким чином, на думку позивача, оскільки до спадкування залучено спадкоємців першої черги, відтак, у разі спадкування за законом ОСОБА_2 мала б успадкувати 1/3 частину від спадкової маси, і тому половина вказаної частки становить 1/6, що складає обов`язкову частку.

Різниця частки у спадковому майні, як стверджує позивач, яка повинна належати їй складає 5/6 частин.

З урахуванням викладеного, з метою оформлення права власності в порядку спадкування за заповітом, після смертібатька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 була вимушена звернутися до суду з відповідним позовом, оскільки у неї немає іншої можливості оформити свої спадкові права.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Данилюк А.Б. подав відзив, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що згідно довідки Державного закладу «Українського медичного центру реабілітації матері та дитини» МОЗ України, наданої приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Петковій Н.М., ОСОБА_3 перебував на обліку в дитячій басейновій лікарні на водному транспорті (ДЗ «УМЦР матері та дитини МОЗ України) з 1991 року, отримав інвалідність дитинства, діагноз - наслідки раннього органічного ураження ЦНС у вигляді правостороннього гемапарезу, неврозоподібний нічний енурез, гіпердинамічний синдром. Представник відповідача вказує, що згідно посвідчення відповідач - ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства третьої групи. Висновком експерта за матеріалами справи №363 від 22.11.2017 року та згідно медичної документації ОСОБА_3 неодноразово проходив лікування в медичних закладах: ДБЛ на ВТ з 05.06.2002р. до 10.06.2002р.; МЦРД з 11.07.2003р.; ООПНД з 07.12.2006р. до 18.12.2006р.; ООКМЦ з 14.03.2016р. до 23.03.2016 р. та в поліклініці за місцем проживання. У зв`язку зі стійкою незворотною неврологічною симптоматикою, після перенесеної родової травми, та відсутності ефекту від лікування, за рішенням медико-соціальної експертної комісії (акт огляду №599 від 18.04.2016р.) ОСОБА_3 була надана третя група інвалідності.

На підтвердження наявності у ОСОБА_3 статусу інваліда на момент відкриття спадщини представник відповідача посилається також на посвідчення серії НОМЕР_1 , видане ДПСП ОМР УСЗН в Київському районі, відповідно до якого ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства 3 групи.

Відповідач ОСОБА_5 відзиву не надала, у засідання не прибула, до суду повернувся конверт з відміткою «адресат відсутній», що за правилами ст.128ч.8 ЦПК України вважається повідомленою належним чином.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Левіт В.С. позов підтримав, просив його задовольнити, представник відповідача адвокат Данилюк А.Б. проти задоволення позову заперечував.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є доньками ОСОБА_4 , а ОСОБА_3 - його сином.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, залишивши заповіт від 24.11.2012, яким усе своє майно заповів ОСОБА_1 .

25.05.1995 ОСОБА_4 за договором дарування став власником 18/300 частин домоволодіння, що складається в цілому з двох кам`яних житлових будинків, загальною площею 103,1 кв.м. та надвірних споруд: »Д,Ж,К,Л,Н,Р,С,Т»- сараїв, «У» - навіс, «З»-альтанка, «И,Ю»-вбиральні, «О»-літньої кухні, »У»-душ,№1-3,5,7 огородження, І-ІІІ мостіння, розташованих на земельній ділянці розміром 1226 кв.м. по АДРЕСА_2 . Викладене підтверджується договором дарування (а.с.91-92,т.2), та спростовує висновки суду першої інстанції про те, що за цим договором ОСОБА_4 набув у власність літ.»Б». При цьому що саме складало 18/300 частин будинку, що були придбані ОСОБА_4 , та яка їх вартість судом не встановлено.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 15.03.2002 за ОСОБА_4 визнане право власності, в резолютивній частині визначено, що судом визнане право власності на 5/6 частинвід новозбудованого домоволодіння, що складається з житлового будинку під літ. »Б», літньої кухні під літ.»Н», гаража під літ.»О», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.74-75т.2),однак площа, яка характеризує об`єкт права власності, у рішенні суду відсутня.

Згідно листа КП «БТІ» ОМР від 26.08.2016 за №475138.67, з 21.04.1999 по 14.10.2002 за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на 18/300 частин домоволодіння за зазначеною адресою, які з 14.10.2002були виділені в 5/6 частин жилого будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14.03.2003 у справі №2-927/03 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання права власності, на підставі проекту розподілу домоволодіння АДРЕСА_2 , за ОСОБА_4 визнано право власності на домоволодіння, яке складається з житлового будинку літ. «Б», загальною площею 246,8 кв. м., літньої кухні під літ. «Н», гаражу літ. «О».

Однак до ухвалення цього рішення 25.01.2003 ОСОБА_4 на підставі договору дарування став власником 1/6 частини житлового будинкуз надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , що складається в цілому з одного кам`яного житлового будинку під літ.»Б», загальною площею 171,8 кв.м., та надвірних споруд: «О» - літня кухня, «Н» - гараж, №2 забор, розташований на земельній ділянці площею 461 кв.м., відтак 1/6 частина будинку набута ним в порядку дарування.

Вказане право власності за ОСОБА_4 зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 18.07.2008р.

На підставі відомостей спадкової справи №25/2015 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 встановлено, що після його смерті з заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н.М. звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання на час відкриття спадщини була непрацездатною дитиною спадкодавця.

Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петкової Н.М. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 серпня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 5/6 (п`ять шостих) часток домоволодіння, оскільки із матеріалів спадкової справи №25/2015 від 26 жовтня 2015 року, після смерті ОСОБА_4 , вбачається, що ОСОБА_3 був інвалідом дитинства 3 групи, що підтверджуються: довідкою, виданою Приморською МСЕК серії 10 ДАВ №795813 від 18.04.2016року, безстроково; довідкою, виданою Державним закладом ''Український медичний центр реабілітації матері та дитини" Міністерства охорони здоров`я України від 27.04.2016, №118, де вказано, що він перебував на обліку в Дитячій басейновій лікарні на водному транспорті з 1991 року. Отримав інвалідність дитинства з 20.06.2000 року; є інвалідом з дитинства 3 групи.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України ).

Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно із частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України внаслідок смерті особи відкривається її спадщина. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Згідно із частиною першою статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого у статті 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Право на обов`язкову частку це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

До спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку в спадщині, необхідно також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення (стаття 1266 ЦК України).

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окрему, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2020 року у справі № 330/2181/16-а (провадження № 11-1060апп18) наголосила на тому, що визначення терміна «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» (назва закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» (назва закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» (назва закону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Аналізуючи наведене визначення особи з інвалідністю, суд дійшов висновку, що визначаючи, чи є особа з інвалідністю з дитинства такою, яка має право на обов`язкову частку у спадковому майні, необхідно враховувати не самий лише факт установлення особі інвалідності уповноваженим державним органом, а момент її настання, оскільки чинне законодавство пов`язує набуття особою інвалідності з дитинства не з відповідним висновком такого компетентного органу, а зі стійким розладом функцій організму особи, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності.

Таким чином, оскільки ОСОБА_3 має право на обов`язкову частку у спадщині у вигляді 1/6 її частини, згідно вимог статтею 1241 ЦК України, яка залишилася після смерті ОСОБА_4 , позов підлягає задоволенню в частині визнання за позивачкою права власності 4/6 часток домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 246,8 кв.м., в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Керуючись ст. 4-13,76-89,258-273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) право власності на 4/6 часток домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 246,8 кв.м., в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцятиднів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарженнярішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Бескровний Я. В.