СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року м. Харків Справа № 917/1010/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Плахов О.В., суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. № 1336 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2023 у справі №917/1010/21, ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Солодюк О.В.,

за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: 1) Департаменту поліції охорони, м.Київ, 2) Управління поліції охорони в Полтавській області, м.Полтава,

до 1. Акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес-2000", м.Полтава,

про визнання недійсними результатів публічної закупівлі та договору про закупівлю,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Полтавської області в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Департаменту поліції охорони, Управління поліції охорони в Полтавській області, з позовом до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес-2000" про визнання недійсними (незаконними) результатів публічної закупівлі та визнання недійсним договору про закупівлю послуг.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.05.2023 у справі №917/1010/21 у позові відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішення місцевого господарського суду, заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2023 у справі № 917/1010/21 та ухвалити нове про задоволення позову прокурора у повному обсязі; стягнути з відповідачів на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у справі за № 917/1010/21; про час і місце розгляду справи повідомити Полтавську та Харківську обласні прокуратури, а також інших учасників у справі.

Водночас, заявник апеляційної скарги просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду на підставі статті 256 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що повний текст рішення отримано Полтавською обласною прокуратурою 27.06.2023.

Також в апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до закінчення воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, але не більше як до ухвалення судового рішення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2023 відмовлено заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги; залишено без руху апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. № 1336 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2023 у справі №917/1010/21 з підстав порушення п. 1, 2 ч. 3 статті 258 ГПК України, а саме: до апеляційної скарги не додані докази сплати судового збору та документи на підтвердження повноважень заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на підписання апеляційної скарги у справі №917/1010/21; встановлено заявнику апеляційної скарги 10-денний строк, з дня вручення цієї ухвали, для усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1010/21.

17.07.2023 на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2023, у межах встановленого судом строку, до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв`язку від заступника керівника Полтавської обласної прокуратури надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги (вх. № 8237), до якого додано докази сплати судового збору на суму 6810,00 грн, копія наказу №419-к від 12.04.2021 про призначення Титарчука І.Г. на посаду заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, копія службового посвідчення №076813, копія наказу "Про розподіл обов`язків між керівництвом Полтавської обласної прокуратури" №80 від 07.06.2023.

Отже, в межах встановлених судом строків, заступник керівника Полтавської обласної прокуратури усунув недоліки поданої апеляційної скарги.

18.07.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1010/21.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023, зокрема, поновлено заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2023 у справі №917/1010/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. № 1336 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2023 у справі №917/1010/21; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 19 вересня 2023 року о 10:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104, доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 16.08.2023, для подання заяв, клопотань, тощо - до 18.08.2023.

18.08.2023 до суду апеляційної інстанції засобами електронного зв`язку від представника Акціонерного товариства "Укртрансгаз" адвоката Швед Анни Юріївни надійшла заява про участь у судовому засіданні по справі № 917/1010/21, призначеному на 19.09.2023 о 10:45 годині, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку (вх. № 9836). Також, адвокатом Швед Анною Юріївною додатково надіслано до суду засобами електронного зв`язку довіреність на підтвердження здійснення нею повноважень в якості представника АТ "Укртрансгаз" (вх. № 10233 від 28.08.2023).

21.08.2023 до апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства "Укртрансгаз" адвоката Швед Анни Юріївни засобами поштового зв`язку надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №9884), в якому представник першого відповідача просить апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2023 у справі №917/1010/21 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін. До вказаного відзиву додано такі документи: копія наказу Державної аудиторської служби України від 21.09.2022 №214 з додатком (опубліковано на порталі «Рrоzоrrо»); копія витягу про результати моніторингу процедури закупівлі №UА-2020-08-31-001720-b (опубліковано на порталі «Рrоzоrrо»); копія звіту про виконання договору про закупівлю №UА-2020-08-31-001720-B (опубліковано на порталі «Рrоzоrrо»).

Щодо доданих до відзиву на апеляційну скаргу додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Стосовно долучених до відзиву на апеляційну скаргу доказів колегія суддів зазначає, що надані 1-им відповідачем докази до суду апеляційної інстанції не надавались під час розгляду справи судом першої інстанції; у відзиві на позовну заяву під час розгляду справи судом першої інстанції в порушення приписів ч.4 ст. 80 ГПК України не було зазначено про докази, які не можуть бути подано, причини, з яких докази не можуть бути подано у зазначений строк, докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів.

Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Заявником не наведено жодної причини об`єктивної неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції та норми, яка б забороняла йому вчиняти такі дії, що виключає процесуальні підстави для дослідження їх апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

З огляду на викладене, судова колегія долучає до матеріалів справи вищенаведені додаткові докази, однак до розгляду не приймає як такі, що подані в суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.08.2023 задоволено заяву представника Акціонерного товариства "Укртрансгаз" адвоката Швед Анни Юріївни про участь у судовому засіданні по справі №917/1010/21 в апеляційному провадженні за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. № 1336 П/2) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. № 9836); ухвалено судове засідання у справі № 917/1010/21, призначене на 19 вересня 2023 року о 10:45 годині, в апеляційному провадженні за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. № 1336 П/2) провести за участю представника Акціонерного товариства "Укртрансгаз" адвоката Швед Анни Юріївни в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 19.09.2023 розпочалось за участю прокурора, який надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Присутній в судовому засіданні в режимі відеоконференції представник 1-го відповідача заперечував проти доводів прокурора з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, а тому просив залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (ухвали суду апеляційної інстанції від 24.07.2023) до електронних кабінетів учасників справи, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.

Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представника 1-го відповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що Акціонерним товариством "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз") проведено процедуру відкритих торгів на постачання охоронних послуг "Охорона об`єктів філій АТ "Укртрансгаз", а саме: UА-2020-08-31-001720-b, за результатами якої з переможцем процедури Товариством з обмеженою відповідальністю "Антарес-2000" (далі - ТОВ "Антарес-2000") (протокол розгляду тендерних пропозицій від 12.11.2020 № 1001/20/121-р-2) укладено договір про закупівлю послуг від 01.12.2020 № 2012000001 на загальну суму 12744012,96 грн (у т.ч. ПДВ - 2124002,16 грн) (т.1, а.с. 27-122).

За умовами договору №2012000001 ТОВ "Антарес-2000" (виконавець) зобов`язується протягом строку, визначеного цим договором, надати АТ "Укртрансгаз" послуги з охорони об`єктів філій АТ "Укртрансгаз", а АТ "Укртрансгаз" (замовник) прийняти та оплатити такі послуги.

Відповідно до пунктів 2.1-2.3 вказаного договору виконавець повинен надати замовнику послуги, якість яких відповідає технічним вимогам і якісним характеристикам, зазначеним у Технічному завданні (додаток 1), державним стандартам, нормам і правилам, умовам цього договору. Вимоги до надання послуг визначаються Законом України "Про охоронну діяльність", нормативними документами та інструкціями, регламентуючими послуги з охорони, державними стандартами, іншими нормативними документами. Обсяг послуг: послуги надаються виконавцем у відокремлених підрозділах замовника на об`єктах, зазначених в Технічному завданні (додаток 1 цього договору) (далі - об`єкт(-и)).

Згідно умов Технічного завдання (додаток 1 до договору про закупівлі послуг) послуги з охорони об`єктів замовника повинні відповідати таким вимогам: забезпечення цілісності майнового комплексу, що передається під охорону охоронній структурі від розкрадань, несанкціонованих сторонніх втручань, забезпечення встановленого пропускного режиму на об`єкті, виконання інших завдань (посилення охорони об`єкта, у тому числі виклику групи посилення постів на автотранспорті), пов`язаних із виникненням прямої загрози безпеці об`єкта охорони, порушенням нормальних умов життєдіяльності на об`єкті охорони або негайним усуненням наслідків його пошкодження з дотриманням вимог Закону України "Про охоронну діяльність". Об`єкти замовника, для яких надаються послуги охорони, а саме - об`єкти філії БМФ "Укргазпромбуд" - адмінбудівля апарату філії, гуртожиток, РБУ-1 (проммайданчик, склади, службові гаражі, житловий будинок, асфальтобетонний завод, виробнича база), БМУ-2 (адміністративно-виробнича база, виробничі дільниці), СБМУ (виробнича база, окрема господарська територія) виробнича база БМУ-7, будівельні майданчики.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 4.1 договору загальна сума цього договору становить 12744012,96 грн, в т.ч. ПДВ 2124002,16 грн, загальна сума цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін. Оплата за надані послуги проводиться замовником щомісячно протягом 120-ти днів після підписання сторонами акту про надання послуг та наявності інформації про реєстрацію ПН в ЄРПН.

Строк надання послуг: з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2021 року. Місце надання послуг: Полтавська та Хмельницька області. Виконавець повинен: за заявкою замовника, в термін не більше трьох діб, припинити надання послуг в одному регіоні та організувати надання послуг, у тій же кількості, в будь-якому іншому регіоні України, на об`єктах замовника (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1) (п.п.5.1, 5.2 договору).

Згідно з п.п.6.3.1, 6.3.2, 6.3.7, 6.3.9, 6.3.10, 6.3.12 договору №2012000001 до обов`язків виконавця входить зокрема: забезпечити надання послуг у строки, встановлені цим договором; забезпечити надання послуг, якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору; забезпечити організацію та практичне здійснення заходів, спрямованих на забезпечення схоронності, цілісності об`єкта з метою відвернення та/або недопущення безпосередніх посягань на об`єкт, припинення несанкціонованого замовником доступу третіх осіб, збереження його фізичного стану і забезпечення здійснення замовником всіх належних йому повноважень щодо об`єкта; забезпечити здійснення заходів реагування охоронників виконавця на будь-які правопорушення та посягання на майно замовника, протиправне порушення режиму роботи об`єкту; у разі виявлення вчинених протиправних дій проти майна замовника, його співробітників, виконавець має викликати уповноважених представників замовника та територіального підрозділу Національної поліції України, забезпечити недоторканність місця події до прибуття представників правоохоронних органів; у разі виявлення працівниками виконавця ознак проникнення сторонніх осіб на об`єкт, спроб завдати йому матеріальної шкоди, чи порушення його нормальної роботи або виконання несанкціонованих робіт в охоронній зоні вжити заходів їх затримання та передачі до територіального підрозділу Національної поліції України.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині надання послуг з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2021 року, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 11.1 договору).

За результатами вивчення стану законності у сфері публічних закупівель Полтавською обласною прокуратурою було виявлено порушення вимог Закон України "Про публічні закупівлі" під час проведення АТ "Укртрансгаз" процедури відкритих торгів.

Прокурор зазначає, що засновником та єдиним акціонером АТ "Укртрансгаз" є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (статут затверджено рішенням акціонера від 10.01.2020 № 343). Водночас, засновником та єдиним акціонером НАК "Нафтогаз України" є держава. Функції з управління корпоративними правами в статутному капіталі здійснює Кабінет Міністрів України. Статутний капітал сформовано державою (статут в редакції постанови КМУ 06.03.2019 № 226). БМФ "Укргазпромбуд" АТ "Укртрансгаз" є філією АТ "Укртрансгаз" без створення юридичної особи.

Посилаючись на положення ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", ст.4 Закону України "Про основи національної безпеки", ч. 2 ст. 6 Закону України "Про охоронну діяльність", Ліцензійні умови провадження охоронної діяльності, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.11.2015 № 960, постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 та від 21.11.2018 №975, постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №937 "Питання забезпечення охорони об`єктів державної та інших форм власності", ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію", Порядок взаємодії органів і підрозділів поліції під час організації та виконання органами поліції охорони заходів з фізичної охорони об`єктів, затвердженого наказом МВС від 07.07.2017 № 577, постанови Кабінету Міністрів України від 13.10.2015 № 834 "Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2015 №544, якою затверджено типовий план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 01.03.2014 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України" та від 16.02.2017 "Про невідкладні заходи з нейтралізації загроз енергетичній безпеці України та посилення захисту критичної інфраструктури", розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.01.2021 № 7-р, яким затверджено план заходів з реалізації Концепції боротьби з тероризмом в Україні, в якому передбачено підвищення ефективності системи та режимів охорони об`єктів можливих терористичних посягань, здійснення державного контролю на об`єктах підвищеної небезпеки, прокурор зазначає, що законодавцем встановлено обмеження щодо здійснення охорони об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави з метою забезпечення національної безпеки та оборони. На підтвердження свої позиції посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 10.07.2019 № 826/8854/17.

Посилаючись на ч.2 ст.13, абз.4 п.2 ч.2 ст.40 Закону України "Про публічні закупівлі", постанову Кабінету Міністрів України №975 від 21.11.2018 та №937 від 11.11.2015, прокурор зазначає, що АТ "Укртрансгаз" з метою отримання послуг з охорони мала бути застосована переговорна процедура закупівлі. Однак, замовником проведено процедуру відкритих торгів UА-2020-08-31-001720-b з публікацією англійською мовою, а не переговорну процедуру закупівлі, чим порушено вимоги вищевказаного законодавства.

Зважаючи на порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" при проведенні вказаної публічної закупівлі, прокурор зазначає, що є підстави для визнання судом недійсними (незаконними) результатів закупівлі, проведеної АТ "Укртрансгаз", що оформлені протоколом розгляду тендерних пропозицій від 12.11.2020 №1001/20/121-р-2, згідно якого переможцем відкритих торгів по предмету закупівлі «охоронні послуги» визнано ТОВ "Антарес-2000" за ціною 10620010,80 грн. (без ПДВ). Вказані порушення, як зазначає прокурор, призвели до безпідставного укладення АТ "Укртрансгаз" договору на охорону з ТОВ "Антарес-2000", замість того щоб укласти договір з органами поліції охорони за місцезнаходженням об`єктів охорони, не укладення вказаного договору з органами поліції охорони загрожує безпеці майну, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та завдає шкоду у вигляді недоотримання органом державної влади коштів в сумі 12744012,96 грн. Відтак, на думку прокурора, укладення спірного договору суперечить Закону України "Про публічні закупівлі" та порушує інтереси держави і суспільства, а тому підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

За твердженням прокурора, об`єкти АТ "Укртрансгаз" включено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а тому такі об`єкти повинні охоронятися виключно органами поліції охорони на договірних засадах. Прокурор також зазначає, що фактично предметом договору, укладеного за результатами процедури закупівлі, є надання послуг з охорони об`єктів нерухомого майна, розташованих на території Полтавської області, які повинні охоронятися органами поліції охорони - Управлінням поліції охорони в Полтавській області, об`єкти в Хмельницькій області - територіальним управлінням за дорученням Департаменту поліції охорони.

Департамент поліції охорони є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який координує діяльність управлінь, що здійснюють повноваження на озброєну охорону та застосування владних функцій щодо правопорушників в областях, а тому вказаний державний орган також є уповноваженим на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах.

На думку прокурора, не укладення АТ "Укртрансгаз" договору охорони об`єктів БМФ "Укргазпромбуд" з територіальними органами поліції охорони завдає шкоди інтересам держави в особі Департаменту поліції охорони та Управління поліції охорони в Полтавській області, як державних органів, які забезпечують охорону об`єктів стратегічного значення для економіки і безпеки держави, вжиття заходів з нейтралізації енергетичної безпеки України, посилення захисту критичної інфраструктури, а також неотримання коштів за договором охорони (в сумі 12744012,96 грн).

Вказане стало підставою для звернення прокурора із даним позовом до суду в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Департаменту поліції охорони, Управління поліції охорони в Полтавській області, до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес-2000" про визнання недійсними (незаконними) результатів закупівлі, проведеної Акціонерним товариством "Укртрансгаз" (код ЄРДПОУ 30019801), що оформлені протоколом розгляду тендерних пропозицій від 12.11.2020 № 1001/20/121-р-2, згідно якого переможцем відкритих торгів по предмету закупівлі охоронні послуги визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Антарес-2000" (код ЄРДПОУ 30285066) за ціною 10620010,80 грн (без ПДВ) та визнання недійсним договору про закупівлю послуг № 2012000001 від 01.12.2020, укладеного між Акціонерним товариством "Укртрансгаз" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Антарес-2000" на суму 12744012,96 грн.

Підставами для представництва інтересів держави та звернення до суду із даним позовом прокурор зазначає те, що Департаментом поліції охорони та Управлінням поліції охорони в Полтавській області не вжито заходів щодо захисту інтересів держави упродовж розумного строку, що на думку прокурора, є достатнім аргументом для представництва прокуратурою інтересів держави на підставі статті 23 Закону України "Про прокуратуру". На підтвердження дотримання прокурором процедури щодо представництва інтересів держави, передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", до позовної заяви додано листи заступника керівника Полтавської обласної прокуратури від 20.05.2021 №15/2-196вих-21 на адресу начальника Управління поліції охорони в Полтавський області та від 20.05.2021 №15/2-195вих 21 на адресу начальника Департаменту поліції охорони щодо виявлених порушень, та відповіді на вказані листи з проханням звернутися до суду для захисту інтересів, а також повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо звернення до суду з даним позовом на адреси позивачів (т.1, а.с.135-167).

Обґрунтовуючи порушення інтересів держави прокурор вказує на те, що порушення законодавства при укладенні договору охорони майна, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави з не державними суб`єктами охорони, завдає шкоди інтересам держави при реалізації концепції боротьби з тероризмом в Україні, підвищення ефективності системи та режимів охорони об`єктів можливих терористичних посягань, здійснення державного контролю на об`єктах підвищеної небезпеки, насамперед на об`єктах критичної, військової та транспортної інфраструктури, незалежно від форми власності. Таким чином, на думку прокурора, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

ТОВ "Антарес-2000" (відповідач 2) у відзиві на позовну заяву (вх.№7940 від 19.07.2021) проти позову заперечує, посилаючись на те, що ТОВ "Антарес-2000" було правомірно допущено до участі в закупівлі, проведеної AT "Укртрансгаз", що оформлені протоколом розгляду тендерних пропозицій від 12.11.2020 року № 1001/20/121-р-2, та укладено за результатами вказаної закупівлі договір про закупівлю послуг № 2012000001 від 01.12.2020 (т.1, а.с. 180-183). Крім того, у додаткових поясненнях (вх.№6170 від 16.05.2023) відповідач 2 зазначає про те, що умови договору про закупівлю послуг від 01.12.2020 № 2012000001, укладеного між АТ "Укртрансгаз" та ТОВ "Антарес-2000", виконані в повному обсязі, та посилаючись на судову практику зазначає, що на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту (т.3, а.с. 37-41).

АТ "Укртрансгаз" (відповідач 1) у відзиві на позовну заяву (вх.№8082 від 22.07.2021) позов не визнає, посилаючись на те, що АТ "Укртрансгаз" відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України "Про нафту і газ", із дотриманням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", правомірно самостійно визначило режим охорони об`єктів філії "БМФ "Укргазпромбуд", які не є особливо важливими об`єктами нафтогазової галузі або об`єктами, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не належать до державної форми власності, а є власним майном АТ "Укртрансгаз", та застосовано процедуру відкритих торгів шляхом проведення електронних торгів в електронній системі "Ргоzоrrо" за процедурою закупівлі №UА-2020-08-31-001720-b. Також вважає, що стаття 40 Закону України "Про публічні закупівлі" не передбачає підстав для застосування переговорної процедури закупівлі послуг Національної поліції України, а тому проведення публічної закупівлі шляхом застосування переговорної процедури за відсутності вказаних виняткових обставин призведе до порушенням вимог ст. 5, 13, 20, 40 Закону України "Про публічні закупівлі", що свідчить про недоведеність факту завдання шкоди інтересам держави в особі органів Департаменту поліції охорони, Управління поліції охорони в Полтавській області. Вказує на те, що прокурор, звертаючись з позовом у цій справі про визнання недійсним договору про закупівлю послуг №2012000001 від 01.12.2020, не обґрунтовує, які саме права та охоронювані законом інтереси Департаменту поліції охорони та Управління поліції охорони в Полтавській області порушені внаслідок його укладення. Вважає, що оскільки Департамент поліції охорони та Управління поліції охорони в Полтавській області не брали участі у спірній процедурі закупівлі та не є сторонами договору про закупівлю послуг №2012000001 від 01.12.2020, визнання такого правочину недійсним не призведе до жодних правових наслідків зазначених органів, адже наслідки недійсності договору впливають на права та обов`язки сторін недійсного договору. Крім того, посилаючись на ч. 2 ст. 19, п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та судову практику, зазначає про недоведеність прокурором підстав для представництва інтересів держави в даному випадку (т.1, а.с. 185-202).

Також, на думку відповідачів, прокурором не підтверджено наявність підстав для представництва у спірних правовідносинах інтересів Департаменту поліції охорони та Управління поліції охорони в Полтавській області (вх.№8264 від 22.07.2021, вх.№8348 від 28.07.2021), що є підставою для залишення позовної заяви прокурора без розгляду на підставі п. 2 ч.1 ст. 226 ГПК України (т.1, а.с. 229-231, т.2, а.с.72-79).

В свою чергу, прокурор у відповіді на відзив 1-го відповідача (вх.№8265 від 22.07.2021) не погоджується з твердженням АТ "Укртрансгаз" щодо не віднесення об`єктів, які є предметом оскаржуваної закупівлі, до об`єктів, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а тому послуги з охорони майна останнього можуть надаватися на загальних засадах приватними суб`єктами господарювання, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №937 "Питання забезпечення охорони об`єктів державної та інших форм власності" затверджено перелік об`єктів державної та інших форм власності, охорона нерухомого майна (незалежно від цільового призначення), що здійснюється виключно органами поліції охорони на договірних засадах, в який також включено АТ "Укртрансгаз". А тому вважає, що предметом оскаржуваної закупівлі та договору, укладеного за результатами процедури відкритих торгів, є послуги з охорони нерухомих об`єктів, що віднесені законодавством до таких, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (т.2, а.с. 1-9).

16.05.2023 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову (т.3, а.с. 74-84).

Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що визначені в позовній заяві державні органи (співпозивачі), не є належними позивачами, оскільки прокурором не доведено порушень прав та інтересів зазначених органів у спірних правовідносинах. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що в позовній заяві прокурором не заявлені вимоги про застосування наслідків недійсності правочину (договору), укладеного між відповідачами, а суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом другим ч.5 ст.215 ЦК України, таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів. При цьому вимога про визнання договору недійсним без вирішення судом питання про застосування правових наслідків його недійсності, не є ефективним способом захисту.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор щодо висновків суду першої інстанції про неналежність позивачів вказує на те, що охорону об`єктів за спірним договором, розташованих на території Полтавської області, повинно здійснювати Управління поліції охорони в Полтавській області, а Департамент поліції охорони є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який координує діяльність управлінь, що здійснюють повноваження на озброєну охорону та застосування владних функцій щодо правопорушників в областях, а тому вказані державні органи є уповноваженими на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, тобто є належними позивачами. Також прокурор зазначив, що у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 викладено правову позицію, відповідно до якої закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі всіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 05.08.2021 у справі № 911/1236/20, від 11.08.2021 у справі № 927/719/20.

Крім того, прокурор зазначає про те, що судом першої інстанції не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, щодо належності та ефективності визнання недійсним виконаного договору як способу судового захисту, яким уточнено висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №905/1562/21, та зазначено, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК України, є належним способом захисту, який передбачений законом. Відтак, прокурор зазначає, що вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так й у вигляді самостійної вимоги, заявлення такої вимоги є правом, а не обов`язком позивача, на момент звернення до суду з даним позовом послуги з охорони майна за спірним договором не були надані, а тому прокурор не просив суд застосувати реституцію в даному позові з огляду на постійну зміну стану виконання договору та вартості наданих послуг

В свою чергу, Акціонерне товариство "Укртрансгаз" у відзиві на апеляційну скаргу вказує на правильність висновків суду першої інстанції про неналежність позивачів у справі, оскільки у визначених прокурором позивачів відсутні порушені право й інтерес, наслідком чого є відсутність правових підстав для визнання недійсними результатів закупівлі та договору. Крім того відповідач зазначає, що визнання недійсними результатів закупівлі та договору про закупівлю, коли укладений договір є виконаним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності не є ефективним способом захисту.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, зазначає таке.

Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога заступника керівника Полтавської обласної прокуратури до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес-2000" про визнання недійсними (незаконними) результатів закупівлі, проведеної Акціонерним товариством "Укртрансгаз", що оформлені протоколом розгляду тендерних пропозицій від 12.11.2020 № 1001/20/121-р-2, згідно якого переможцем відкритих торгів по предмету закупівлі охоронні послуги визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Антарес-2000", та визнання недійсним договору про закупівлю послуг від 01.12.2020 № 2012000001, укладеного між Акціонерним товариством "Укртрансгаз" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Антарес-2000".

Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини четвертої).

Системне тлумачення статті 53 Господарського процесуального кодексу України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (п. 45- 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (п.п. 37-40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

З огляду на викладене, встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен здійснити оцінку не тільки виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову (апеляційної та/або касаційної скарги), а й наявних у справі інших доказів щодо обставин, які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом.

Водночас якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19.

Як вже було зазначено, з позовом у даній справі до суду першої інстанції звернувся заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Департаменту поліції охорони, Управління поліції охорони в Полтавській області, в порядку статті 131-1 Конституції України, статей 4, 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Досліджуючи питання щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, судова колегія зазначає, що згідно зі статтями 13, 23 Закону України "Про Національну поліцію" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до системи Національної поліції України входять органи поліції охорони, які уповноважені здійснювати на договірних засадах охорону фізичних осіб та об`єктів права приватної і комунальної власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2015 №834 "Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" утворено органи Поліції охорони як територіальні органи Національної поліції, зокрема, Департамент поліції охорони як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції, Управління поліції охорони в Полтавській області.

Проте, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що визначені в позовній заяві державні органи (співпозивачі) - Департамент поліції охорони та Управління поліції охорони в Полтавській області, не є належними позивачами, оскільки прокурором не доведено порушень прав та інтересів зазначених органів у спірних правовідносинах.

За висновками господарського суду саме Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 921/524/18, від 29.07.2020 у справі 924/316/18).

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції в цій частині, прокурор посилається, зокрема, на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Так, у справі № 927/491/19 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вирішував питання чи повинен прокурор доводити бездіяльність всіх органів, які здійснюють контроль над публічними закупівлями, та визначати ці органи як позивачів у випадку звернення до суду. За результатами розгляду даної справи у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 Верховний Суд дійшов висновку, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 11.08.2021 у справі № 927/719/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19, від 05.08.2021 у справі № 911/1236/20.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Полтавською обласною прокуратурою направлено листи (№15/2-196вих-21 та № 15/2-195вих-21 від 20.05.2021) до Департаменту поліції охорони та Управління поліції охорони в Полтавській області з пропозицією самостійно вжити заходи представницького характеру для поновлення порушених інтересів держави (т.1, а.с.135-139, 143-147).

У відповідь Управління поліції охорони в Полтавській області листами №2177/43/36/01-2021 від 31.05.2021 та №2912/43/36/01-2021 від 14.06.2021 повністю погодилось з установленими прокуратурою порушеннями та просило звернутись до суду в інтересах держави в особі зазначеного органу (т.1, а.с. 141-142,149-150).

Також Полтавською обласною прокуратурою, на виконання абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено позивачів про звернення в їх інтересах до суду з вказаним позовом (т.1, а.с.151-167).

Таким чином, з огляду на дотримання прокурором процедури щодо представництва інтересів держави передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість підстав для звернення прокурора з відповідним позовом.

Разом з тим суд першої інстанції вважав, що прокурором не доведено порушень прав та інтересів Департаменту поліції охорони та Управління поліції охорони в Полтавській області у спірних правовідносинах, оскільки органи Поліції охорони не віднесені діючим законодавством до числа органів, уповноважених здійснювати перевірку та моніторинг державних закупівель. Крім того, зазначені органи, як встановив суд першої інстанції, не були учасниками закупівлі UА-2020-08-31-001720-b, а отже, наведені прокурором порушення можуть зачіпати права та інтереси ТОВ "Антарес-2000" та інших учасників оспорюваної процедури закупівлі, а не органів, визначених прокурором в позовній заяві (співпозивачів).

Колегія суддів вважає наведені висновки місцевого господарського суду помилковими з огляду на таке.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що чинним законодавством встановлено обмеження щодо здійснення охорони об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, з метою забезпечення національної безпеки та оборони саме органами поліції охорони. Тому Акціонерним товариством "Укртрансгаз" з метою отримання послуг з охорони мала бути застосована переговорна процедура закупівлі на підставі пункту 3 частини 2 статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі", з огляду на відсутність конкуренції з технічних причин.

Так, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

"Інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що Конституційний Суд України зробив міркування щодо цього визначення у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який втратив чинність. Однак, висловлене розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст.23 Закону "Про прокуратуру".

Тому "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в спірних правовідносинах у цій справі прокурором обґрунтовано порушення інтересів органів поліції охорони, оскільки саме вони, за доводами прокурора, мали надавати послуги, що були предметом закупівлі на відкритих торгах. Отже, прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави; необхідність їх захисту; визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, та довів наявність підстав для представництва.

Таким чином, з врахуванням викладеного та виходячи зі змісту спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що саме Держаудитслужба мала бути позивачем у цій справі. Крім того, дійшовши висновку про те, що позов подано в інтересах держави в особі Департаменту поліції охорони та Управління поліції охорони в Полтавській області, які не є стороною спірних правовідносин, а належним органом уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах є Державна аудиторська служба України, суд першої інстанції мав визнати відсутніми підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді та залишити позов прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим місцевий господарський суд навпаки встановив наявними підстави для представництва, при цьому визнав органи, визначені прокурором, неналежними позивачами.

Також колегія суддів враховує, що у розумінні положень частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Оскільки чинне законодавство України у сфері публічних закупівель не встановлює обмежень на звернення до суду особи, яка вважає, що саме з нею мав бути укладений договір про закупівлю із застосуванням переговорної процедури, з позовом про захист свого порушеного права чи інтересу, то колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що можливі порушення, допущені замовником під час проведення конкурсної процедури закупівлі, можуть порушувати права та інтереси лише осіб, які брали участь у такій закупівлі, є необґрунтованим та таким, що суперечить положенням частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що хоча суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що Департамент поліції охорони та Управління поліції охорони в Полтавській області не є належними позивачами в цій справі, проте наведене не вплинуло на прийняття обґрунтованого рішення по суті спору про відмову в позові, з огляду на таке.

Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив власне з того, що в позовній заяві прокурором не заявлені вимоги про застосування наслідків недійсності правочину (договору), укладених між відповідачами, а на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків його недійсності, не є ефективним способом захисту.

Апеляційний господарський суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції щодо вказаної позовної вимоги про визнання недійсним договору про закупівлю послуг та зазначає таке.

Так, відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг (з урахуванням особливостей, передбачених законодавством щодо проведення відкритих торгів) вбачається, що оформлення за їх результатом договору про закупівлю є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

Таких висновків дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, в якій зазначено також про таке.

Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічна правова позиція викладена в пунктах 64. і 65. постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Проте, згідно з частиною п`ятою статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (таку правову позицію викладено в пунктах 80. - 82. постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України").

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Водночас, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України (аналогічні висновки сформульовано також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19).

При цьому Велика Палата Верховного Суду в пункті 154. постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

Застосовуючи вказані правові позиції Великої Палати Верховного Суду та уточнюючи висновок, викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила таке:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

З врахуванням наведеної правової позиції, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги в цій частині, які ґрунтуються передусім на висновку щодо застосування норм статей 215, 216 Цивільного кодексу України, наведеному в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, який уточнено відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

Місцевий господарський суд, розглядаючи справу в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору про закупівлю, встановив, що строк дії оспорюваного прокурором договору закінчився 30.11.2021, за повідомленнями відповідачів вказаний договір є виконаним, матеріали справи не містять доказів розірвання чи невиконання сторонами цього договору. При цьому, прокурором цієї обставини не спростовано ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду.

До того ж, посилання прокурора на те, що на час подання позову послуги за спірним договором про закупівлю не були надані не підтверджені жодними доказами, тоді як за умовами договору строк надання послуг з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2021 року, оплата за надані послуги замовником проводиться щомісячно у відповідності до пункту 4.1 договору, що фактично свідчить про те, що на момент звернення прокурора з даним позовом (15.06.2021) вказаний договір діяв протягом шести місяців, в тому числі в частині надання послуг з охорони та оплати вказаних послуг.

З огляду на вказане, якщо договір про закупівлю послуг є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави, а тому апеляційний господарський суд погоджується з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору про закупівлю послуг з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту.

Стосовно позовної вимоги про визнання недійсними (незаконними) результатів закупівлі, проведеної АТ "Укртрансгаз", що оформлені протоколом розгляду тендерних пропозицій від 12.11.2020 № 1001/20/121-р-2, згідно якого переможцем відкритих торгів по предмету закупівлі охоронні послуги визнано ТОВ "Антарес-2000", апеляційний господарський вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пункту 25 частини першої статті 1 Закону про закупівлі публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.

Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації (пункти 22, 21 частини першої статті 1 Закону про закупівлі).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону про закупівлі договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Сутність публічної закупівлі полягає у забезпеченні виникнення прав та обов`язків у замовників (зобов`язання зі сплати коштів за придбані товари, виконані роботи чи надані послуги) та учасників процедур закупівель (продажу таких товарів, виконанні робіт чи наданні послуг учасником за результатами проведення процедури закупівлі) у порядку, встановленому Законом про закупівлі.

Рішення, яке приймається за наслідками розгляду та оцінки тендерних пропозицій, про визначення переможця та намір укласти з ним договір, є частиною процедури закупівлі (пункти 7, 8 частини першої статті 10 Закону про закупівлі).

Якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна такий договір, а вимога про визнання недійсною закупівлі не є ефективним способом захисту. При цьому, оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).

Такі висновки сформульовані, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №924/1288/21 (пункти 137-138).

Як встановлено вище, відкриті торги UА-2020-08-31-001720-b завершилися укладенням відповідачами договору про закупівлю послуг від 01.12.2020 № 2012000001, а тому вимога прокурора про визнання недійсними (незаконними) результатів закупівлі, проведеної Акціонерним товариством "Укртрансгаз", що оформлені протоколом розгляду тендерних пропозицій від 12.11.2020 № 1001/20/121-р-2, згідно якого переможцем відкритих торгів по предмету закупівлі охоронні послуги визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Антарес-2000", не є ефективним способом захисту, адже є такими, що вичерпали дію фактом їх виконання (укладенням договору).

Отже, з огляду на викладене позовна вимога про визнання недійсною закупівлі задоволенню не підлягає.

За таких обставин, з урахуванням висновків Верховного Суду, в тому числі щодо ефективності способу захисту, враховуючи обставини виконання договору, укладеного в результаті закупівлі, та беручи до уваги, що: (1)прокурор звернувся з неефективною вимогою про визнання недійсними результатів закупівлі, які оформлені протоколом розгляду тендерних пропозицій щодо визначення переможця закупівлі та наміру укласти договір, що реалізовано укладенням договору про закупівлю, (2)та одночасно з вимогою про визнання недійсним договору не заявляє вимоги щодо реституції або відшкодування збитків чи стягнення всього, отриманого переможцем процедури закупівлі, в дохід держави, апеляційний господарськи суд вважає правильними висновки суду першої інстанції про неефективність обраних прокурором способів захисту та наявність підстав для відмови в позові відсутність підстав для задоволення позову.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.05.2023 у справі №905/77/21, від 02.08.2023 у справі № 905/1014/21, від 16.08.2023 у справі № 922/263/22, від 23.08.2023 у справі № 903/745/22.

У зв`язку з тим, що обрання неефективного способу захисту прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в позові з тієї підстави, що вимоги заявлені прокурором не є ефективним способом захисту, що в свою чергу узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/77/21, і як наслідок не вирішував питання про застосування до спірних правовідносин пункту 2 частини 2 статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі", постанов Кабінету Міністрів України від 21.11.2018 №975 та від 11.11.2015 №937, то апеляційний господарський суд не оцінює доводи прокурора та заперечення 1-го відповідача в цій частині.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про помилковість висновків суду першої інстанції стосовно неналежних позивачів в цій справі, проте наведене не вплинуло на прийняття обґрунтованого рішення по суті спору про відмову в позові з тієї підстави, що вимоги заявлені прокурором не є ефективним способом захисту, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеною у постанові від 21.06.2023 у справі № 917/1021/21.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2023 у справі №917/1010/21- без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2023 у справі №917/1010/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29.09.2023.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.В. Плахов

Суддя О.В. Шевель