ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 160/17421/20

адміністративне провадження № К/990/32400/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 160/17421/20

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року, ухвалене суддею Ніколайчук С.В.

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2022 року, ухвалену колегією суддів: головуючий суддя Олефіренко Н.А., судді Білак С.В., Шальєвої В.А.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду із позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (далі - відповідач, ТУ ДБР, розташоване у місті Мелітополі), у якому просила:

1.1. визнати протиправними дії директора ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі І. Гаврилюка по виданню наказу від 27.11.2020 № 150 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі з 30.11.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, від 27.11.2020 № 150 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 30.11.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису;

1.3. поновити ОСОБА_1 на посаді, з якої її було звільнено, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді з 01.12.2020;

1.4. стягнути з ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.12.2020;

1.5. допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць;

1.6. стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень.

2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що її попереджено про наступне вивільнення, проте, не ознайомлено з наказом від 15.10.2020 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» та від 20.10.2020 № 202дск «Про затвердження змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі», рівнозначної або нижчої вакантної посади безпідставно не запропоновано.

2.1. Оскаржуваний наказ, на думку позивачки, прийнятий не на підставі визначеній у статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки відбулася трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший, зі зміною назви, без скорочення штату, що не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її походження.

2.2. Також позивачка уважає, що оскаржуваний наказ про її звільнення підписаний особою, яка не мала права його підписувати, зокрема директором ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі І.Гаврилюком, який не є суб`єктом призначення в розумінні статті 87 Закону України «Про державну службу», а тому переконана, що наявні усі підстави для його скасування.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. Наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 24.01.2020 № 01 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Мелітополі з 27.01.2020 як визначену переможцем конкурсу та такою, що відповідає кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності на займану посаду згідно з рекомендацією Внутрішньої конкурсної комісії.

4. Наказом Державного бюро розслідувань № 476-ос від 29.07.2020 позивачці присвоєно 9 (дев`ятий) ранг державного службовця.

5. Під час служби на посаді головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби жодних нарікань, зауважень, претензій до виконуваної позивачем роботи від керівництва ТУ ДБР у м. Мелітополі на адресу позивача не надходило. До роботи ставилася сумлінно, відповідально, дотримуючись вимог закону та правил етики державного службовця, до дисциплінарної відповідальності не притягувалася, неодноразово виконувала обов`язки завідувача сектора кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Мелітополі на час перебування завідувача сектора ОСОБА_2 у відпустці.

6. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" від 03.12.2019, який набрав чинності 27.12.2019, внесено зміни до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12.11.2015, якими змінено правовий статус ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

7. Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

8. На виконання означеного Указу наказом ДБР від 15.10.2020 № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» затверджено структуру та штатну чисельність територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, зокрема, структуру територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі штатною чисельністю 75 штатних одиниць.

9. Наказом ДБР від 20.10.2020 № 202дск «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі» затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 3 ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, та введено в дію з 01.12.2020.

10. Наказом ДБР від 22.10.2020 № 135 о/с «Про попередження працівників» наказано пунктом 1 попередити працівників ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, посади яких з 01.12.2020, з 23.12.2020, 04.01.2021 та з 01.02.2021 скорочуються, про наступне вивільнення.

11. Директором ТУ ДБР у м. Мелітополі 22.10.2020 за вих. № 17-09/12158/9-22/20 попереджено позивачку про наступне скорочення посади головного спеціаліста сектора кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, з 01.12.2020 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

12. Із вказаним попередженням позивачку ознайомлено 30.10.2020, що нею не заперечується.

13. Далі 13.11.2020 позивачка пройшла оцінювання результатів службової діяльності державного службовця та за результатами такого оцінювання отримала оцінку «позитивно». Зауважень або відмови у затвердженні відповідного висновку від суб`єкта призначення не надходило.

14. Листом Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.11.2020 № О-3250/ез/17-09-20 на звернення позивачки від 11.11.2020 та 24.11.2020 про переведення на вакантну посаду головного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби або на іншу вакантну посаду відмовлено, з посиланням на те, що чинним законодавством України передбачено право, а не обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю вакантну посаду.

15. Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 27.11.2020 №150 о/с ОСОБА_1 , звільнено із займаної посади, з 30.11.2020, з формулюванням: «у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

16. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.05.2022, у задоволенні позову відмовлено.

17. Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на позивачку при звільненні, поширюються вимоги Закону № 889-VIII, які є спеціальними. Оскільки положення статті 87 Закону № 889-VIII не скасовувалися та неконституційними не визнавалися, а відтак, на думку суду, немає підстав уважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачці будь-яку вакантну посаду державної служби у ДБР, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком.

17.1. Судом апеляційної інстанції було враховано, що внаслідок набрання законної сили Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» № 305- IX (далі - Закон № 305-IX) змінився правовий статус ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, в ДБР змінилися як структура, так і штатний розпис.

17.2. Так, судами у цій справі було установлено, що структурний підрозділ ДБР, у якому проходила службу позивачка до звільнення, ліквідовано і, як наслідок, скорочено усі посади державної служби у відповідному підрозділі, тому, за висновком судів, скорочення посади державної служби, яку обіймала позивачка, є достатньою підставлю для звільнення зі служби.

17.3. Як зазначив суд апеляційної інстанції, пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

17.4. При цьому, чинними на момент звільнення позивачки зі служби приписами частини третьою статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції, Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-ІХ) передбачено лише право, а не обов`язок суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю вакантні посади у відповідному органі.

17.5. Поруч із цим, як зазначив суд першої інстанції, приписи загального трудового законодавства, якими передбачено обов`язок роботодавця пропонувати працівникові іншу роботу у разі його організаційної структури, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, позаяк у цій частині це питання врегульовано Законом № 889-VIII.

17.6. Щодо доводів позивачки про недотримання відповідачем підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ, суд апеляційної інстанції зазначив, що з наведеної норми слідує, що працівники, які на час набрання чинності цим Законом (27.12.2019) вже перебували на посадах ДБР та перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують свої повноваження до їх звільнення. У спірному випадку позивачка після набрання чинності Законом № 305-IX продовжувала виконувати свої повноваження до часу свого звільнення, що відповідає приписам підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ.

17.7. Суди також дійшли висновку, що директор ТУ ДБР у м. Мелітополі Гаврилюк І.Д. є суб`єктом призначення державних службовців, а тому наказ ТУ ДБР у м. Мелітополі від 27.11. 2020 № 150 о/с виданий у межах наданих йому повноважень.

17.8. У підсумку суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність наказу про звільнення позивачки та відсутність підстав для задоволення позову.

17.9. Оцінюючи доводи апеляційної скарги про порушення права позивачки як інваліда на залишення на посаді, а також невиконання відповідачем обов`язку одночасно з попередженням про звільнення запропонувати їй іншу посаду за цією ж трудовою функцією, суд апеляційної інстанції зауважив, що такі доводи не були підставою позову, про що свідчить зміст позовної заяви. Відповідно, судом першої інстанції не надавалася правова оцінка цій обставині як підставі позову, а тому суд апеляційної інстанції в силу приписів статті 308 КАС України не наділений повноваженнями розглядати підстави позову, які не були заявлені в суді першої інстанції.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

18. Не погодившись із означеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.05.2022 у справі №160/17421/20, та прийняте нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

19. Ця касаційна скарга подана у зв`язку з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з підстав, передбаченої пунктами 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

19.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржниця указує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин положень статей 5, 87 Закону № 889-VIII у взаємозв`язку із статтями 5-1, 22, 40, 42 КЗпП України, статті 14-3 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від 12.11.2015 № 794-VIII (далі - Закон № 794-VIII), пункту 17 частини першої статті 3 КПК України, Закону № 305-ІХ, а також статті 58 Конституції Країни, статті 43 Конституції України, статті 55 Статуту Організації об`єднаних націй від 26.01.1945, статей 23-25 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948, статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16.12.1966, Європейської соціальної хартії 1996 року в частині захисту від незаконного звільнення.

19.2. Позивачка доводить, що положення пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII мали обов`язково застосовуватися із загальними положеннями статей 40 та 49-2 КЗпП України. Уважає, що зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-ІХ в частину третю статті 87 Закону № 889-VIII та статті 40 та 49-2 КЗпП України у частині скасування обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації під час звільнення за ініціативою органу призначення, призвели до звуження конституційних гарантій права на працю та порушення права на приватне життя за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

19.3. Щодо підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивачка зазначає про те, що судами попередніх інстанцій не було ураховано висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, викладені у постановах від 22.04.2021 у справі №440/395/20 та від 24.07.2020 у справі № 816/654/17.

19.4. Зокрема, у вказаних постановах Верховний Суд висновував, що сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату може бути встановлене шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації. При цьому, як зауважив Верховний Суд, судам необхідно звертати увагу, що оптимізація системи державних органів чи структури окремого державного органу, унаслідок яких змінюється належність посади державної служби до певної категорії посад; основні посадові обов`язки, - є зміною істотних умов державної служби, що за змістом та юридичними наслідками не є тотожним скороченням штату або чисельності працівників.

19.5. Натомість у цій справі, як зауважує позивачка, суди не взяли до уваги суттєві фактичні обставини про те, що змін правого статусу, обсягу завдань і основних функцій підрозділу ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, посаду в якому займала позивачка та яка залишалася у штатному розписі як на день її звільнення так і після її звільнення - не відбулося.

19.6. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України в частині порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, позивачка указу, що суди залишили поза увагою її клопотання про витребування доказів від відповідача, а саме: посадової інструкції головного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби. Крім того, суди попередніх інстанцій не досліджувалися штатні розписи ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі до та після оптимізації його структури на предмет скорочення штату саме у новоутвореному відділі кадрової роботи та державної служби в результаті та не надано належної оцінки доводам позивачки про тотожність посадових обов`язків головного спеціаліста сектора кадрової роботи та головного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Мелітополі.

20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.02.2023 відкрите касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

21. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. 27.09.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 340 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Позиція інших учасників справи

22. Від відповідача 23.03.2023 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТУ ДБР, розташоване у м. Мелітополі просить оскаржувані рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

23. Відповідач заперечуючи проти доводів касаційної скарги зазначає, що вони базуються на однобічному трактуванні обставин справи та вибірковому застосуванні норм чинного законодавства.

24. На думку відповідача, суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили у спірному випадку той факт, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням, припиненням та визначення правового статусу державного службовця регулюються спеціальним Законом № 889-VІІІ, а дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців тільки у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

25. Відповідач підкреслює, що оскільки станом на час прийняття оскаржуваного у цій справі позивачкою наказу, Законом № 117-ІХ абзац другий частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю, а натомість цього, були внесені відповідні зміни, зокрема, до статті 87 Закону № 889-VIII, якими чітко врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідача був відсутній обов`язок по переведенню державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі.

26. Крім того, відповідач зауважує, що після внесення Законом №440-1Х змін у Закон № 889-VIII положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються. Не застосовується і положення частини другої статті 49-2 КЗпП України, яка передбачає врахування переважного права на залишення на роботі.

27. Також звертає увагу, що Верховним Судом вже сформовано сталу позицію щодо застосування положень статті 87 Закону № 889-VIII у подібних правовідносинах (щодо скорочення посад державної служби, внаслідок організаційно-структурних змін в системі ДБР), викладену у постановах від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 29.12.2021 у справі № 420/3825/20, від 02.06.2022 у справі № 420/3541/20, від 28.07.2021 у справі № 140/6353/20 та від 07.07.2022 у справі № 640/9691/20, згідно із якою:

1) вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-УІІІ слово "може", означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення;

2) суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

28. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. При цьому суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

30. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

31. Спір у цьому провадженні виник у зв`язку із звільненням позивачки з посади державної служби на підставі частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 № 117-ІХ (далі - Закон № 117-ІХ) у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

32. На момент звільнення позивачки норми Закону № 889-VIII та КЗпП України зазнали суттєвих змін та змінили порядок вивільнення державних службовців.

33. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

34. З метою визначення норм права, які на момент виникнення спірних правовідносин підлягали застосуванню до процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, слід провести ретроспективний та системний аналіз відповідних положень Закону № 889-VIII у взаємозв`язку з нормами КЗпП України.

35. За приписами пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

36. У редакції, чинній до 25.09.2019, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

37. При цьому частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII у вказаній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).

38. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 № 117-IX (далі - Закон №117-IX), який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.

39. Внаслідок цих законодавчих змін у частині першій статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);

- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).

40. Законом № 117-ІХ були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

41. Цим же Законом № 117-ІХ стаття 40 КЗпП України доповнена частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

42. Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

43. 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 № 378-IX (далі - Закон № 378-IX), пунктом 2 розділу І якого стаття 49-2 КЗпП України після частини п`ятої доповнена новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону № 889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".

У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.

44. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020 № 440-IX (далі - № 440-IX), підпунктом в) пункту 106 розділу І якого частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення". У зв`язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим - четвертим.

45. Вищенаведені норми були чинними на момент їх застосування до спірних правовідносин та неконституційними не визнавалися.

46. Внесення таких послідовних змін до Закону № 889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.

47. Застосування указаних норм до ситуації позивачки у спірних правовідносинах зумовлено змінами статусу ДБР.

48. На час прийняття позивачки на державну службу до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) Закон України "Про Державне бюро розслідувань" від 12.11.2015 № 794-VIII (Закон № 794-VIII) діяв в редакції Закону України № 2475-VIII від 03.07.2018.

49. Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII у цій редакції ДБР за правовим статусом визначено центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

50. Частиною першою статті 14 Закону № 794-VIII, редакція якої не зазнала змін у зв`язку із набранням 27.12.2019 чинності Законом № 305-ІХ, визначено, що до працівників ДБР належать 1) особи рядового і начальницького складу, 2) державні службовці та 3) особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР.

51. Частиною п`ятою статті 14 цього Закону (у редакції, чинній до 27.12.2019) визначено, що трудові відносини працівників ДБР регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону № 889 -VІІІ.

52. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889 -VІІІ цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

53. У зв`язку із набранням чинності 27.12.2019 чинності Законом України від 03.12.2019 № 305-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (далі - Закон № 305-ІХ) правовий статус ДБР змінився із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

54. Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII ДБР (у редакції Закону № 305-ІХ) є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

55. Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону № 794-VIII, систему ДБР складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі ДБР діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура ДБР визначається Президентом України.

56. Таким чином, з 27.12.2019 змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР (до внесення вищевказаних змін організаційна структура ДБР затверджувалася Директором ДБР за погодженням із Кабінетом Міністрів України).

57. Вказані зміни було запроваджено з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу задля цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР тощо.

58. На виконання вимог статті 9 Закону № 794-VIII у вищевказаній редакції Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР.

59. Затвердження нової структури зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату так і територіальних органів ДБР.

60. За приписами частини п`ятої статті 14 Закону № 794-VIII (у редакції Закону № 305-IX), трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону № 889-VIII. Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

61. Тож законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно із Законом № 889-VІІІ та державної служби особливого характеру, згідно з Законом № 794-VІІІ, встановив відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР.

62. Законом № 305-ІХ доповнено Закон № 794-VIII ДБР статтею 14-3, якою врегульовано порядок переведення працівників ДБР, за змістом якої:

62.1. державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом № 889-VІІІ (частина перша статті 14-3);

62.2. особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади (частина друга статті 14-3);

62.3. переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи ДБР, які порушили питання про переведення (частина третя статті 14-3).

63. З аналізу наведеної норми слідує, що законодавцем не передбачено автоматичне переведення державного службовця на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду. Таке переведення відбувається за дотримання визначених у цій частині умов та порядку.

64. Не передбачено законодавцем і механізму переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом.

65. Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 12 Закону № 794-VIII Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність територіальних органів ДБР; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

66. Наказом ДБР від 15.10.2020 № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» затверджено структуру та штатну чисельність територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, зокрема, структуру територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі штатною чисельністю 75 штатних одиниць.

67. Наказом ДБР від 20.10.2020 № 202дск «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі» затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 3 ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, та введено в дію з 01.12.2020.

68. Так, проаналізувавши зміни до штатного розкладу введені наказом від 20.10.2020 № 202дск суди попередніх інстанцій констатували, що внаслідок введення в дію вищезазначеного штатного розпису, зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Мелітополі виведено сектор кадрової роботи та державної служби та введено відділ кадрової роботи та державної служби.

69. Враховуючи, що позивачка обіймала у секторі кадрової роботи та державної служби посаду головного спеціаліста, внаслідок виведення зі штату цього структурного підрозділу, посада (головний спеціаліст сектору), яку обіймала позивачка, підлягала скороченню.

70. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

71. У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі позивачку було звільнено з посади головного спеціаліста відділу кадрової роботи цього територіального управління, яка належала до категорії посад державної служби, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису.

72. Повертаючись до питання правомірності/протиправності наказу відповідача про звільнення позивачки із займаної посади, Верховний Суд звертає увагу, що на момент прийняття оскаржуваного наказу діяла редакція Закону № 889-VIII, якою чітко врегульована процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

73. Так, частина першої статті 87 Закону № 889-VIII пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

74. Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIII зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX, які набули чинності з 25.09.2019, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.

75. Разом із цим, аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

76. Висновок аналогічного змісту щодо застосування статті 87 Закону № 889-VIII зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX, у подібних правовідносинах міститься у постановах Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 29.12.2021 у справі № 420/3825/20, від 02.06.2022 у справі № 420/3541/20, від 28.07.2021 року у справі № 140/6353/20 та від 07.07.2022 у справі № 640/9691/20, від 10.08.2022 у справі №560/586/21 та від 29.11.2022 у справі № 280/9533/20.

77. Висновки, наведені Верховним Судом у вказаній постанові, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачать підстав для їхнього неврахування у цій справі.

78. За встановлених обставин цієї справи та аналізу наведених правових норм, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірність звільнення позивача із займаної посади за пунктом частини першої статті 87 Закону №889-VIII з огляду на фактичні зміни структури та штатного розпису ТУ ДБР у м Мелітополі шляхом скорочення штату державних службовців.

79. Надаючи оцінку доводам позивачки щодо неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.07.2020 у справі №816/654/17, від 22.04.2021 № 440/395/20 колегія суддів зазначає про таке.

80. У справі №816/654/17 Верховний Суд перевіряв правильність застосування судами попередніх інстанцій пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у контексті правовідносин, які виникли 10.02.2017, тобто до внесення змін до Закону №889-VIII згідно із Законом № 117-IX, який набув чинності з 25.09.2019 та Законом № 440-IX, який набув чинності 13.02.2020.

81. Отже, у постанові від 24.07.2020 у справі №816/654/17 Верховний Суд аналізував положення Закону №889-VIII до внесення відповідних змін, а тому висновки суду касаційної інстанції у цій справі не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у цій справі.

82. У справі № 440/395/20, на відміну від цієї справи, позивачку було звільнено відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень означеної норми, погодився із висновком суду першої інстанції, який установивши, що фактичною підставою для звільнення позиваки була реорганізація ГТУЮ у Полтавській області, а не його ліквідація, як юридичної особи публічного права, дійшов висновку про наявність підстав для зміни формулювання причини звільнення позивачки, зазначеної в наказі про її звільнення.

83. Таким чином, у справі № 440/395/20 та розглядуваному випадку відмінними є підстави звільнення державного службовця і Верховним Судом у цій справі надавалося оцінка наявності підстав для зміни формулювання причини звільнення державного службовця, при цьому суд касаційної інстанцій у вказаній справі не формував висновки щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у відповідній редакції, яка пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису.

84. Колегія судді зазначає, що при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

85. З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у цій справі та вищевказаних справах не є подібними, оскільки у цих справах відмінний суб`єктний склад (різні посади), різні правові підстави для звільнення та відмінне нормативно-правове врегулювання спірних правовідносин, що полягає у різниці застосовуваних редакцій Закону № 889-VIII.

86. Отже, доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень у цій справі.

87. Суд зауважує, що в контексті обставин цієї справи та підстав касаційного провадження, ним надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильне вирішення справи.

88. Підсумовуючи наведе, Верховний Суд констатує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

89. Доводи та аргументи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду скаржника із наданою правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

90. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

91. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

92. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

93. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

94. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2022 року у справі №160/17421/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк