Постанова

Іменем України

21 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 639/2672/22

провадження № 61-11324св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківський національний медичний університет,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Харківського національного медичного університету (далі - ХНМУ) про визнання незаконним наказу та його скасування, поновлення на роботі.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 працювала в ХНМУ з 03 листопада 2008 року, з 05 лютого 2018 року на посаді фахівця діловодства загального відділу.

30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 уклала контракт з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 про проходження військової служби в Збройних Силах України строком на 3 (три) роки з 30 жовтня 2019 року.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30 жовтня 2019 року № 69-РС з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу строком на 3 (три) роки з 30 жовтня 2019 року до 30 жовтня 2022 року, зараховано до списків особового складу Збройних Сил України, прийнято на військову службу за контрактом осіб рядового складу, присвоєно первинне військове звання «солдат» та особистий номер та призначено курсантом навчального взводу, навчальної роти навчального батальйону.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23 лютого 2022 року № 38, старшого солдата ОСОБА_1 , діловода відділення персоналу та стройового штабу військової частини НОМЕР_2 , яка наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 23 лютого 2022 року № 5-РС звільнена з військової служби у запас за підпунктом «ґ» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років)), відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Тобто останнім днем проходження військової служби позивачем є 23 лютого 2022 року.

24 лютого 2022 року позивач мала приступити за основним своїм місцем роботи у ХНМУ. Але, 24 лютого 2022 року приблизно о 04-26 год. російська федерація здійснила збройну агресію проти України. Згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан. У подальшому неодноразово строк воєнного стану продовжувався, та він діє до теперішнього часу. Загальновідомою є обставина, що м. Харків з 24 лютого 2022 року і по теперішній час є районом ведення бойових дій та практично щодня обстрілюється ворогом.

24 лютого 2022 року позивачка зателефонувала своєму начальнику загального відділу ХНМУ Кириченко О. І. з метою повідомлення про неможливість 24 лютого 2022 року приступити до роботи, у зв`язку зі збройною агресією та загрозою життю і здоров`ю позивача та її малолітньої дитини, про яку вона зобов`язана дбати. Але ОСОБА_2 на дзвінок не відповіла.

У період з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року позивач була відсутня на роботі, оскільки вимушена, у зв`язку з веденням в м. Харкові активних бойових дій, які загрожують її життю і здоров`я та її малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхати на безпечну територію.

05 липня 2022 року ректором ХНМУ видано наказ № 312/2022-к про звільнення її за прогул без поважних причин, вчинений з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року (частина четверта статті 40 КЗпП України). Вважає даний наказ незаконним та таким, що прийнятий з порушенням діючого законодавства. Так, відповідачем не були відібрані від позивача письмові пояснення для з`ясування причини її відсутності на роботі. Крім того, позивач вважала, що була відсутня на роботі з поважної причини, а саме у зв`язку з введенням воєнного стану та активними бойовими діями на території м. Харкова, що загрожувало життю і здоров`ю її та малолітньої доньки.

17 серпня 2022 року позивач отримала у приміщенні університету свою трудову книжку та наказ про звільнення.

ОСОБА_1 просила:

визнати протиправним (незаконним) наказ від 05 липня 2022 року № 312/2022-к та скасувати його;

поновити її на роботі в ХНМУ на посаді фахівця діловодства загального відділу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 листопада 2022 року у складі судді: Труханович В. В., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Харківського національного медичного університету № 312/2022-к від 05 липня 2022 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді фахівця діловодства загального відділу Харківського національного медичного університету з 05 липня 2022 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_1 , на свій мобільний телефон від роботодавця вона отримала листа, згідно якого він просив її повідомити щодо проходження нею військової служби за контрактом та підтвердити це належним документом. Позивачем направлено на адресу університету фотокопію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23 лютого 2022 року про її звільнення з військової служби у запас. Факт отримання того листа не заперечував в судовому засіданні і представник відповідача. Разом з тим, позивач пояснила, що відповідач не пропонував їй надати письмові пояснення щодо причини невиходу на роботу. Але в акті № 1/07 від 05 липня 2022 року ХНМУ зафіксовано факт ненадання пояснень ОСОБА_1 про відсутність на роботі та про причини неповідомлення про звільнення з військової служби. Суд критично відносить до цього доказу наданого стороною відповідача, оскільки інформація, яка в ньому зафіксована, а саме що листом ХНМУ від 20 червня 2022 року № 01-13/174/2022 пропонувалося ОСОБА_1 надати інформацію про місце перебування та причини відсутності на роботі з 24 лютого 2022 року не відповідає дійсності. Цим листом ХНМУ просила позивача надати до університету підтверджуючу інформацію (довідку, оформлену в установленому порядку) щодо проходження нею на теперішній час військової служби (а. с. 72, 96) Саме на такий запит вони і отримали інформацію від ОСОБА_1 у вигляді фотокопії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23 лютого 2022 року про її звільнення з військової служби у запас;

05 липня 2022 року ХНМУ винесено наказ № 312/2022-к, відповідно до якого ОСОБА_1 - фахівця з діловодства загального відділу, яка була увільнена від виконання трудових обов`язків з 30 жовтня 2019 року по 30 жовтня 2022 року у зв`язку з укладанням контракту на проходження військової служби із збереженням на цей час місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати, але не повідомила у встановлений чинним законодавством термін про звільнення 23 лютого 2022 року з військової служби, 05 липня 2022 року звільнити за прогул без поважних причин, вчинений з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року (пункт 4 статті 40 КЗпП України). Підстави: службова записка начальника загального відділу Кириченко О. І. від 05 липня 2022 року; копія витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23 лютого 2022 року № 38 (а. с. 72);

у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, такі більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Виходячи із зазначеного, звільнення за прогул допускається за відсутності працівника на роботі виключно без поважних причин, однак в разі наявності поважних причин відсутності таке звільнення недопустиме. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази. Вказаний висновок висловлений, зокрема у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17;

як пояснила в судовому засіданні позивач, 24 лютого 2022 року приблизно о 04-26 год. російська федерація здійснила збройну агресію проти України, з того часу і до тепер в України введено воєнний стан. З першого дня війни місто Харків активно обстрілювалось ворогом, на території міста та області велися активні бойові дії. Саме з цієї причини позивач не приступила до виконання своїх трудових обов`язків, оскільки намагалася зберегти життя і здоров`я як своє, так і своєї малолітньої доньки. 24 лютого 2022 року вона намагалась по телефону про ці обставини повідомити свого начальника загального відділу Харківського національного медичного університету Кириченко О. І., але остання на дзвінок не відповіла. Позивач не заперечує той факт, що вона разом зі своєю донькою виїхала за межі України, де перебувала тривалий час. Факт перебування позивача ОСОБА_1 за межами України підтверджується відповіддю Державної прикордонної служби від 26 жовтня 2022 року № 91-31560/0/15-22, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхала за межі України 08 квітня 2022 року, в`їхала до України 01 липня 2022 року;

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64 на території України з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб запроваджено воєнний стан, який Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено, зокрема й станом на дату ухвалення даного рішення. Загальновідомим є факт збройного наступу військових формувань російської федерації на територію України, зокрема Харківську область, починаючи із 24 лютого 2022 року. Відомим ще є те, що Харківська область межує із російською федерацією;

у зв`язку із наведеними обставинами, цілком обґрунтованими й підставними були побоювання ОСОБА_1 , як мешканки прикордонного із російською федерацією міста, за життя і здоров`я своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відтак переконливими є доводи позивачки про вивезення дитини з початку повномасштабного вторгнення за межі території міста Харкова, у тому числі і за межі України. Таким чином, у період з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року позивач була відсутня на робочому місці, оскільки була вимушена, у зв`язку з веденням в м. Харкові активних бойових дій, які загрожують життю і здоров`я позивача та її малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхати на безпечну територію. Суд вважає, що відсутність позивача на роботі була зумовлена поважною причиною, оскільки була направлена на зберігання життя і здоров`я як позивача, так і її малолітньої доньки, а тому ознак прогулу не містить. З врахуванням викладеного оскаржений наказ є незаконним, що свідчить про обов`язок роботодавця поновити позивачку на займаній посаді з 05 липня 2022 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу Харківського національного медичного університету задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 листопада 2022 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 до Харківського національного медичного університету про визнання незаконним наказу та його скасування залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

24 лютого 2022 року відповідачем забезпечено можливість працівникам виконувати свої посадові обов`язки в дистанційному режимі. Як зазначає відповідач, зі світлин, які були опубліковані у соціальних мережах, стало відомо про те, що ОСОБА_1 , яка є працівником ХНМУ та яка була увільнена від виконання трудових обов`язків з 30 жовтня 2019 року у зв`язку з укладанням контракту на проходження військової служби, у зв`язку з чим отримувала середній заробіток, знаходиться за кордоном, не працює, військову службу не проходить (а. с. 100-101);

20 червня 2022 року за № 01-13/174/2022 ХНМУ направлено листа на ім`я ОСОБА_1 , згідно якого беручи до уваги інформацію, розміщену позивачем у соціальних мережах, з метою дотримання фінансової дисципліни та недопущення нецільового використання бюджетних коштів, на виконання вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Кодексу законів України про працю, постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2022 року №481 «Деякі питання організації роботи працівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки на період воєнного стану» та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 05 травня 2022 року №751 «Про організацію роботи підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України на період воєнного стану», пропонують в 10-денний термін з моменту отримання цього листа надати до університету підтверджуючу інформацію (довідку, оформлену в установленому порядку) щодо проходження нею на теперішній час військової служби (а. с. 72, 96);

20 червня 2022 року за № 01-13/175/2022 ХНМУ було направлено листа до військової частини НОМЕР_1 м. Васильків Київської області для з`ясування обставин щодо проходження військової служби за контрактом ОСОБА_1 . Зі службової записки начальника загального відділу ОСОБА_2 вбачається, що у відповідь на лист, 27 червня 2022 року ОСОБА_1 надіслала на її телефонний номер в телеграм фотокопію витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23 лютого 2022 року № 38, в якому зазначається, що з 23 лютого 2022 року вона звільнена з військової служби у запас та виключена зі списків особового складу частини і направлена для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Оскільки інформації про звільнення з 23 лютого 2022 року з військової служби ОСОБА_1 до ХНМУ не надходило, відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України вона продовжувала отримувати гарантії зі збереження місця роботи, посади і середнього заробітку в університеті. Отже, ОСОБА_1 , фахівець з діловодства загального відділу, у встановлені чинним законодавством України строки, про звільнення з військової служби не повідомила ХНМУ , до роботи не приступила та про причини не виходу на роботу також не повідомила, що є порушенням трудової дисципліни. Просить розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин, передбаченого пунктом 4 статті 40 КЗпП України (а. с. 76-77). 05 липня 2022 року трьома працівниками ХНМУ було складено акт № 1/07 про ненадання пояснень ОСОБА_1 про відсутність на роботі та про причини неповідомлення про звільнення з військової служби. У цьому акті зафіксовано, що у червні 2022 року з соціальних мереж стало відомо, що фахівець з діловодства загального відділу ОСОБА_1 перебуває за кордоном. Наказом ХНМУ від 30 жовтня 2019 року № 1044/к ОСОБА_1 було увільнено від виконання трудових обов`язків з 30 жовтня 2019 року по 30 жовтня 2022 року у зв`язку з укладання контракту на проходження військової служби зі збереженням місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати на час виконання зазначених обов`язків;

21 червня 2022 року за допомогою месенджера Telegram на номер мобільного телефону ОСОБА_1 - НОМЕР_3 був направлений лист ХНМУ від 20 червня 2022 року № 01-13/174/2022 про необхідність надання інформації про місце перебування та підтвердження проходження військової служби та причини відсутності на роботі з 24 лютого 2022 року. Станом на 05 липня 2022 року письмових чи усних пояснень про причини відсутності на роботі з 24 лютого 2002 року по 05 липня 2022 року від ОСОБА_1 не надходило ані на офіційно визначені електронні поштові адреси університету, ані на засоби стільникового зв`язку університету, відділу кадрів та загального відділу, мобільні телефони, в т. ч. месенджери, ані за допомогою засобів поштового зв`язку (а. с.74). Факт перебування позивача ОСОБА_1 за межами України підтверджується відповіддю Державної прикордонної служби від 26 жовтня 2022 року № 91-31560/0/15-22, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхала за межі України 08 квітня 2022 року, в`їхала до України 01 липня 2022 року (а. с.112);

згідно з частиною третьою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. Отже, першим робочим днем ОСОБА_1 у ХНМУ повинен бути 24 лютого 2022 року. Проте 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 до виконання своїх трудових обов`язків у ХНМУ не приступила, інформацію щодо її звільнення з військової служби, перебування за межами території України, про не вихід та причини не виходу її на роботу роботодавцю не повідомила;

колегія суддів оцінила доводи позивача, що з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року (день її звільнення) не приступила до роботи з поважних причин, оскільки намагалася зберегти своє життя та життя своєї доньки, виїхавши в безпечніше місце. 24 лютого 2022 року російська федерація здійснила збройну агресію проти України та Харківська область належить до територій, на яких проводяться активні бойові дії. 15 березня 2022 року було прийнято Закон України № 2136 ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до положень частини 3 статті 12 вказаного Закону протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки». У статті 13 вказаного Закону передбачено право працівника та роботодавця призупинити дію трудового договору. Відповідно до положень частини 1 цієї статті призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач забезпечив можливість працівникам виконувати посадові обов`язки дистанційно. Отже, виїхавши за межі України позивач мала можливість працювати дистанційно, звернутися до відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, або із заявою про призупинення дії трудового договору, однак, такими своїми правами не скористалася, при цьому, не повідомляючи про звільнення з військової служби ані роботодавця ані територіальний центр комплектування, продовжувала безпідставно користуватися державними пільгами та отримувати середній заробіток. Крім того, повернувшись на територію України 01 липня 2022 року позивач до 05 липня 2022 року включно до роботи не приступила, поважних причин цього суду не навела. З урахуванням викладених обставин, колегія суддів вважає, що підстави для поновлення на роботі позивача відсутні;

посилання позивача на положення статті 149 КЗпП України, відповідно до якої до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення колегія суддів не приймає, оскільки невиконання власником або уповноваженим ним органом зазначеного обов`язку не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі №711/8227/16-ц, у постанові від 01 квітня 2021 року у справі №733/1695/17;

позивач пояснила, що з 24 лютого 2022 року переховувалась у підвалі від вибухів, потім виїхала з дитиною до Чернівецької області де донька потрапила до лікарні. Згодом 08 квітня 2022 року виїхала з України та 10 квітня 2022 року прибула до Німеччини. В Україну повернулась 01 липня 2022 року. Вислухавши пояснення позивача в судовому засіданні колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не навела причин, які можна було б вважати поважними щодо не виконання нею посадових обов`язків принаймні з 11 квітня 2022 року дистанційно та після повернення в Україну з 04 липня 2022 року. Оскільки факт порушення трудової дисципліни встановлено судом, та обставина, що лист ХНМУ від 20 червня 2022 року №01-13/174/2022 не містить прямої вимоги позивачу надати пояснення з приводу відсутності на роботі, на думку колегії суддів не є підставою для скасування оспорюваного дисциплінарного стягнення.

Аргументи учасників справи

26 липня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, в якій просить:

оскаржену постанову апеляційного суду скасувати;

залишити в силі рішення суд першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц, від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17, в яких зазначено, що критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника, а також висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 червня 2022 року у справі № 757/9865/20, від 24 січня 2022 року у справі № 236/985/19-ц щодо форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);

та обставина, що м. Харків з 24 лютого 2022 року і по 12 липня 2022 року є районом ведення активних бойових дій, ХНМУ визнає в апеляційній скарзі. Загальновідомими є обставини, що практично щодня, з 24 лютого 2022 року і по 12 липня 2022 року, внаслідок обстрілу м. Харкова зазнавали поранення чоловіки, жінки, в тому числі і діти, руйнувалися дитячі садочки, школи, навчальні заклади середньої, середньо-технічної та вищої освіти, будівлі споруди тощо, гинули люди. Рух громадського транспорту в м. Харкові був зупинений до 21 травня 2022 року, а після часткового його відновлення, зупинки громадського транспорту неодноразово обстрілювалися російською федерацію, внаслідок чого гинули та зазнавали поранень люди (зазначені обставина також є загальновідомою). У зв`язку з цими обставинами, 24 лютого 2022 року позивач використовуючи засоби мобільного зв`язку телефонувала своїй начальниці загального відділу ХНМУ ОСОБА_2 , з метою повідомити про неможливість 24 лютого 2022 року приступити до виконання обов`язків фахівця діловодства загального відділу ХНМУ у зв`язку зі збройною агресією російської федерації та загрозою життю і здоров`ю позивача та її малолітньої доньки ОСОБА_3 , але вона не відповідала. Твердження представника відповідача, що позивачка не телефонувала 24 лютого 2022 року на мобільний телефон начальнику загального відділу ОСОБА_2 , що підтверджується пояснювальною запискою останньої від 11 жовтня 2022 року не заслуговують на увагу. ОСОБА_2 продовжує працювати в ХНМУ та підпорядковується керівництву ХНМУ, тобто вона є зацікавленою особою. Крім того на пояснювальний записці відсутня резолюція ректора ХНМУ та номер, за яким зареєстровано зазначену пояснювальну записку в діловодстві університету;

представником відповідача не надано жодної пояснювальної записки або іншого документу з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року від безпосереднього начальника позивача, щодо відсутності будь-якого зв`язку з позивачем, в тому числі і в період з 27 червня 2022 року (день надсилання позивачем фотокопії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23 лютого 2022 року № 38 про звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу частини) по 05 липня 2022 року - день звільнення позивача за прогул без поважних причин, згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України;

внаслідок збройної агресії російської федерації та загрозою життю і здоров`ю позивача та її малолітньої доньки ОСОБА_3 , позивач разом зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_3 24лютого 2022 року вимушена була покинути місце свого проживання, яке розташоване на території військової частини НОМЕР_2 , та переховувалася у своїх знайомих в підвалі дома по АДРЕСА_1 . 01 березня 2022 року російські літаки здійснили бомбардування району «Баварія». 10 березня 2022 року волонтери вивезли позивача та її доньку ОСОБА_3 на автомобілі до м. Полтава, а звідти у цей же день на евакуаційному потязі вони виїхали до м. Вінниця, куди прибули 11 березня 2022 року. 14 березня 2022 року у зв`язку з поганим самопочуттям та незадовільним станом здоров`я, каретою невідкладної швидкої допомоги, у супроводі позивача, її малолітню доньку ОСОБА_3 було доправлено до КНП «Міська дитяча лікарня» м. Чернівці, де Кристина знаходилась на лікуванні з 14 березня 2022 року по 28 березня 2022 року. В умовах воєнного стану та бойових дій в Україні позивака не мала змоги забезпечити виконання та дотримання рекомендацій зазначених лікарем у виписці із медичної карти стаціонарного хворого від 28 березня 2022 року № ІХ-2201011/2008 ОСОБА_4 . У зв`язку з цим позивача разом з донькою вимушена була виїхати 08 квітня 2022 року до Німеччини де знаходилась до 30 червня 2022 року. 30 червня 2022 року позивач разом з донькою виїхали до України. Державний кордон України вони перетнули 01 липня 2022 року та поїхали до знайомих у м. Київ, де пробули з 01 липня 2022 року по 12 липня 2022 року. 12 липня 2022 року позивач разом з донькою виїхали до м. Харкова, куди прибули в цей же день. 13 липня 2022 року позивач разом з донькою направилась до смт Коротич, Харківський район Харківська область, де і проживають по теперішній час по АДРЕСА_2 . Позивач разом з донькою ОСОБА_3 , стала на облік внутрішньо переміщених осіб та оформила відповідну довідку у смт Коротич, яку отримала 11 серпня 2022 року;

крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності. У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Згідно статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Натомість будь-хто з працівників ХНМУ письмові пояснення від позивача щодо відсутності на роботі з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року включно не зажадав, відповідно позивач такі пояснення не надавала;

ХНМУ наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за порушення трудової дисципліни (прогул без поважних причин) не видавав. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. У період з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року ХНМУ позивачу не надсилалися взагалі будь-які документи, листи, повідомлення, попередження, акти тощо, в тому числі про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення (за прогул без поважних причин) та про намір звільнити позивача з роботи за прогул без поважних причин (ч. 4 ст. 40 КЗпП України) і підготовку у зв`язку з цим документів, а також вимог про надання письмових пояснень позивачем щодо його відсутності на роботі з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року та причин відсутності. Відсутність позивача на роботі в ХНМУ з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року є наслідком збройної агресії російської федерації, веденням в м. Харкові з 24 лютого 2022 року і по цей час воєнних (військових, бойових) дій, загрозою життю і здоров`ю позивача і її малолітньої доньки ОСОБА_3 , та виїздом позивача разом з донькою на безпечну територію з метою збереження життя та здоров`я свого та доньки, у зв`язку з викладеними обставинами та фактами. Зазначені факти, обставини та причини є поважними, але відповідач не надав їм належної правової оцінки, недотримався вимог статей 149 КЗпП України, якою встановлено порядок застосування стягнень, чим порушив порядок та процедуру накладення стягнення, що призвело до видання неправомірно (протиправного) та незаконного наказу ректора ХНМУ від 05 липня 2022 року № 312/2022-к про звільнення позивача за прогул без поважних причин, вчинений з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року (частина четверта статті 40 КЗпП України);

адміністрацією ХНМУ за допомогою мобільного зв`язку на номер мобільного телефону, який позивачка зазначила в особовій справі, як контактний НОМЕР_3 , за допомогою менеджера Telegram, 20 червня 2022 року направлений лист № 01-13/174/2022 за підписом проректора з науково-педагогічної роботи ОСОБА_6 , про необхідність в десятиденний термін надати інформацію про місце перебування та підтвердження проходження військової служби. Наказ ректора ХНМУ № 23 «Про режим роботи університету з 24 лютого 2022 року» датований 24 лютого 2022 року, проте наказ МОЗ № 427 «Щодо забезпечення безперервної роботи» датовано від 07 березня 2022 року та Інформація щодо сфери трудових відносин в умовах воєнного стану, опублікована 05 березня 2022 року Міністерством економіки України на Урядовому порталі. У наказі ректора ХНМУ від 24 лютого 2022 року № 23 «Про режим роботи університету з 24 лютого 2022 року» відсутні будь-які посилання на норми права, які регулюють трудові відносини працівників ХНМУ. У пункті 2 наказу № 23 зазначено: «Визнати з 24 лютого 2022 року офіційними каналами зв`язку мобільні телефони та корпоративну електрону пошту ХНМУ, у роботі використовувати електрону платформу MOODLE, онлайн сервіси відео конференцій Google, Meet, ZOOM та інші можливі засоби зв`язку». При цьому, які самі мобільні телефони та їх номери, а також корпоративну електрону пошту ХНМУ не вказано, як і не вказано адреси якими користуватися в роботі за допомогою електронної платформи MOODLE, онлайн сервісів відео конференцій Google, Meet, ZOOM та які самі «інші можливі засоби зв`язку;

у наказі ректора ХНМУ від 07 березня 2022 року № 02/2022-адм «Про роботу ХНМУ в умовах воєнного стану» відсутні будь-які посилання на норми права, які регулюють трудові відносини працівників ХНМУ та не вказано які самі мобільні телефони та їх номери належить використовувати, а також не вказано корпоративну електрону пошту ХНМУ. Тому накази ректора ХНМУ від 24 лютого 2022 року № 23 «Про режим роботи університету з 24 лютого 2022 року» та від 07 березня 2022 року № 02/2022-адм «Про роботу ХНМУ в умовах воєнного стану», не відповідають вимогам чинного законодавства України. Тому посилання відповідача на ці накази є безпідставним;

з 27 червня 2022 року і по 05 липня 2022 року включно ХНМУ позивачу не надсилалися взагалі будь-які документи, накази ректора ХНМУ, листи, повідомлення, попередження, акти тощо, в тому числі про намір звільнити позивача з роботи за прогул без поважних причин і підготовку у зв`язку з цим документів, а також вимог про надання письмових пояснень позивачем щодо його відсутності на роботі з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року включно. ХНМУ до застосування дисциплінарного стягнення не зажадав від позивача письмові пояснення. При обранні виду стягнення не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Начальником загального відділу ХНМУ Кириченко О. І. на ім`я ректора ХНМУ професора Капустника В. А. було складено службову записку (без дати її складання) щодо ОСОБА_1 , копію якої надано представником відповідача до відзиву на позовну заяву. Проте акт ХНМУ від 05 липня 2022 року № 1/07 «Про ненадання пояснень ОСОБА_1 про відсутність на роботі та про причини неповідомлення про звільнення з військової служби» у наказі ректора ХНМУ про звільнення з роботи позивача за прогул без поважних причин як підставу звільнення не вказано.

01 вересня 2023 року засобами поштового зв`язку ХНМУ через представника ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивований тим, що:

станом на 24 лютого 2022 року про жодні зміни місця проходження військової служби та/або звільнення з неї ОСОБА_1 університет не повідомляла та продовжувала отримувати гарантії зі збереження місця роботи, посади і середнього заробітку в університеті;

у червні 2022 року з соціальних мереж із зазначенням геоданих ОСОБА_1 , стало відомо, що позивач знаходиться за кордоном у Німеччині, а не проходить військову службу у Збройних Силах України. Вказані обставини спростовують твердження позивача стосовно того, що відповідач не вживав заходів налагодження зв`язку з позивачем з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року, та не надсилав їй внутрішні нормативно-правові акти, оскільки за документально підтвердженою інформацією, у цей період ОСОБА_1 мала б перебувати на службі у Збройних Силах України, іншої документально підтвердженої інформації відповідач не мав. Для з`ясування обставин, адміністрацією ХНМУ за допомогою мобільного зв`язку на номер мобільного телефону, який позивачка зазначила в особовій справі, як контактний - НОМЕР_4 , за допомогою менеджера Telegram, 20 червня 2022 року був направлений лист № 01-13/174/2022 за підписом проректора з науково-педагогічної роботи ОСОБА_6 , про необхідність в десятиденний термін надання інформації про місце перебування та підтвердження проходження військової служби. Крім того, ХНМУ було направлено лист від 20 червня 2022 року № 01-13/175/2022 до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) з проханням повідомити, чи перебуває на військовій службі ОСОБА_1 згідно контракту від 30 жовтня 2019 року та наказу № 69-РС від 30 жовтня 2019 року. Жодних пояснень ОСОБА_1 до університету не надавала, ані засобами поштового зв`язку, ані за допомогою офіційно визначеної електронної пошти ХНМУ, відділу кадрів ХНМУ начальника загального відділу, в якому працювала позивачка, що підтверджено копіями акту від 05 липня 2022 року та службової записки начальника загального відділу ОСОБА_2 від 05 липня 2022 року. Натомість, 27 червня 2022 року позивачка надіслала за допомогою месенджера Telegram начальнику загального відділу ОСОБА_2 (мобільний номер телефону НОМЕР_5 ) фотокопію витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23 лютого 2022 року № 38 (м. Харків), в якому зазначається, що з 23 лютого 2022 року вона звільнена з військової служби у запас та виключена зі списків особового складу частини і направлена для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, згідно вказаного наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23 лютого 2022 року № 38, вбачалося, що позивачка звільнена не з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ), до якої вона вступила на військову службу та з командиром якої було укладено трирічний контракт від 30 жовтня 2019 року. Про зміни місця служби позивачка адміністрацію ХНМУ не повідомляла. Як свідчать матеріали справи, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 31 січня 2020 року солдата ОСОБА_1 , призначену наказом командувача повітряних сил ЗСУ від 28 січня 2020 року №8-РС на посаду оператора відділення радіолокаційної розвідки радіотехнічної батареї 1 зенітного ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_2 , яка прибула з військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_3 , з 31 січня 2020 року, зараховано до списків особового складу на посаді діловода відділення персоналу та стройового штабу військової частини НОМЕР_2 ;

у період з 24 лютого 2022 року по 27 червня 2022 року (понад 4 місяці) позичкою не було надано інформації до ХНМУ щодо її звільнення з військової служби, перебування за межами території України, про не вихід та причини не виходу на роботу. Позивачка з 24 лютого 2022 року до роботи не приступила, що є порушенням трудової дисципліни, а тому 05 липня 2022 року її було звільнено посади фахівця з діловодства загального відділу згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин;

зважаючи на хронологію подій викладену позивачкою в касаційній скарзі, а також враховуючи наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (зі змінами, далі Наказ) позивачка знаходилась в зоні активних бойових дій з 24 лютого 2022 року по 10 березня 2022 року. З 11 березня 2022 року позивачка разом з донькою перебували в Чернівецькій області, яка згідно наказу не була територією активних бойових дій, територією можливих бойових дій або тимчасово окупованою територією України, а з 08 квітня 2022 року по 30 червня 2022 року позивачка разом з донькою перебувала на безпечній території поза межами України, відповідно мала можливість належним чином повідомити відповідача про звільнення з військової служби з 23 лютого 2022 року та про причини відсутності на робочому місці, неможливість приступити до виконання своїх трудових обов`язків в дистанційній формі або іншим чином. Також позивач не надала будь-яких документальних доказів про те, що під час перебування на безпечній території поза межами України у неї існували інші поважні причини неповідомлення відповідача про звільнення з військової служби з 23 лютого 2022 року та про свою відсутність на робочому місці (незадовільний стан здоров`я її або членів родини, причини сімейно-побутового характеру, будь-які форс-мажорні обставини, проведення антитерористичної операції, інші причини). Такі дії позивача носять суб`єктивний, залежний від його волі характер. У судовому засідання позивачка не змогла надати інформацію та об`єктивні, незалежні від її волі, докази поважності своєї відсутності на робочому місці принаймні з 11 квітня 2022 року по 04 липня 2022 року;

позивач не надала доказів про те, що вона телефонувала 24 лютого 2022 року начальнику загального відділу ОСОБА_2 . Згідно пояснювальної записки від 11 жовтня 2022 року начальника загального відділу ОСОБА_2 , 24 лютого 2022 року телефонних дзвінків на її мобільний номер телефону від позивачки не надходило. Позивачка не була позбавлена можливості повідомлення про своє звільнення з військової служби 23 лютого 2022 року будь-якими засобами адміністрацію ХНМУ в будь-який інший період з 24 лютого 2022 року по 27 червня 2022 року, але цього не зробила;

відповідач забезпечив можливість працівникам виконувати посадові обов`язки дистанційно. Виїхавши за межі України позивач мала можливість працювати дистанційно, звернутися до відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, або із заявою про призупинення дії трудового договору, однак, такими своїми правами не скористалася, при цьому, не повідомляючи про звільнення з військової служби ані роботодавця, ані територіальний центр комплектування, продовжувала безпідставно користуватися державними пільгами та отримувати середній заробіток. Повернувшись на територію України 01 липня 2022 року позивач до 05 липня 2022 року включно до роботи не приступила, поважних причин цього суду не навела. ХНМУ був позбавлений права знати про можливість чи наявність будь-яких поважних причин відсутності на роботі, адже адміністрація ХНМУ була впевнена, що позивачка перебуває на військовій службі, ХНМУ був позбавлений можливості запровадження стосовно позивачки альтернативних видів роботи (відпустка, простій, дистанційна робота, табелювання працівника у зв`язку з відсутності на роботі з невідомих причин (відсутністю зв`язку) тощо). Факт наявності зв`язку підтвердила 27 червня 2022 року сама позивачка, яка у відповідь на меседжем від 21 червня 2022 року від начальника загального відділу ОСОБА_2 , направила фотокопію наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23 лютого 2022року № 38;

невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Оскільки факт порушення трудової дисципліни встановлено судом, та обставина, що лист ХНМУ від 20 червня 2022 року №01-13/174/2022 не містить прямої вимоги позивачу надати пояснення з приводу відсутності на роботі, не є підставою для скасування оспорюваного дисциплінарного стягнення. Обираючи ступінь тяжкості вчинення проступку, ХНМУ виходив з того, що позивачка була відсутня на роботі тривалий час з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року, про поважність причин не виходу не повідомляла, повідомила про своє звільнення з військової служби виключно на вимогу адміністрації ХНМУ лише 27 червня 2022 року, при цьому, тривалий час перебувала на безпечній території поза межами України де був гарантований мобільний зв`язок, доступ до мережі Інтернет, безперебійне постачання електроенергії.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

01 вересня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року: клопотання ХНМУ, яке підписане представником Білашенко І. В., про продовження строку на подання відзиву задоволено; продовжено ХНМУ строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 серпня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17; від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц; від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17; від 21 червня 2022 року у справі № 757/9865/20; від 24 січня 2022 року у справі № 236/985/19-ц.

Фактичні обставини

Суди встановили, що наказом ХНМУ від 03 листопада 2008 року №879/к ОСОБА_1 з 03 листопада 2008 року прийнято на посаду інспектора з контролю на виконанням доручень канцелярії організаційно-аналітичного відділу.

Наказом ХНМУ від 05 лютого 2018 року № 108/к ОСОБА_1 - старшого інспектора з контролю за виконанням доручень загального відділу, з 05 лютого 2018 року переведено на посаду фахівця з діловодства загального відділу.

05 липня 2022 року ректором ХНМУ видано наказ № 312/2022-к про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин, вчинений з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року (частина четверта статті 40 КЗпП України).

У позовній заяві, як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що в період з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року вона була відсутня на роботі, оскільки була вимушена, у зв`язку з веденням в м. Харкові активних бойових дій, які загрожують її життю і здоров`я та її малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхати на безпечну територію, що на її думку є поважною причиною. При цьому, 24 лютого 2022 року вона намагалась по телефону про ці обставини повідомити свого начальника загального відділу Харківського національного медичного університету Кириченко О. І., але остання на дзвінок не відповіла.

Суди встановили, що 30 жовтня 2019 року між командиром військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.

30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до ректора ХНМУ із заявою про увільнення її від виконання трудових обов`язків з 30 жовтня 2019 року по 30 жовтня 2022 року зі збереженням середньої заробітної плати та робочого місця у зв`язку з прийняттям на військову службу та укладанням контракту.

Наказом ХНМУ від 30 жовтня 2019 року № 1044/4 ОСОБА_1 - фахівця з діловодства загального відділу увільнено від виконання трудових обов`язків з 30 жовтня 2019 року по 30 жовтня 2022 року у зв`язку з укладанням контракту на проходження військової служби, із збереженням місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати на час виконання зазначених обов`язків.

30 жовтня 2019 року відповідачем нараховувався позивачу середній заробіток на час проходження військової служби у Збройних Силах України за контрактом.

24 лютого 2022 року російська федерація здійснила збройну агресію проти України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64 на території України з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб запроваджено воєнний стан.

Згідно з розпорядженням КМ України від 06 березня 2022 року № 204-р до територій, на яких проводяться активні бойові дії, належать: Чернігівська, Сумська, Харківська, Херсонська, Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Житомирська, Одеська, Волинська, Дніпропетровська, Київська та м. Київ.

Наказом ХНМУ від 24 лютого 2022 року № 23 переведені навчальний та робочий процеси підрозділів (крім лікувальних) в дистанційний режим. Визнані офіційними каналами зв`язку мобільні телефони та корпоративну електрону пошту ХНМУ.

Згідно наказу ХНМУ від 07 березня 2022 року № 02/2022-адм дозволено працівникам університету та його структурних підрозділів (в тому числі відокремлених) виконувати свої посадові обов`язки в дистанційному режимі або у разі крайньої виробничої необхідності та за можливості - безпосередньо на робочому місці.

21 березня 2022 року ХНМУ видано наказ №28 про забезпечення роботи ХНМУ в умовах воєнного стану, згідно якого доручено працівникам університету та його структурних підрозділів (в тому числі відокремлених) виконувати свої посадові обов`язки в дистанційному режимі або, у разі крайньої виробничої необхідності та за можливості - безпосередньо на робочому місці.

Суди встановили, що у судовому засіданні представник відповідача пояснив, що зі світлин, які були опубліковані у соціальних мережах, стало відомо про те, що ОСОБА_1 , яка є працівником ХНМУ та яка була увільнена від виконання трудових обов`язків з 30 жовтня 2019 року у зв`язку з укладанням контракту на проходження військової служби, знаходиться за кордоном.

20 червня 2022 року за № 01-13/174/2022 ХНМУ направлено листа на ім`я ОСОБА_1 , згідно якого беручи до уваги інформацію, розміщену позивачем у соціальних мережах, з метою дотримання фінансової дисципліни та недопущення нецільового використання бюджетних коштів, на виконання вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Кодексу законів України про працю, постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2022 року № 481 «Деякі питання організації роботи працівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки на період воєнного стану» та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 05 травня 2022 року № 751 «Про організацію роботи підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України на період воєнного стану», пропонують в 10-денний термін з моменту отримання цього листа надати до університету підтверджуючу інформацію (довідку, оформлену в установленому порядку) щодо проходження нею на теперішній час військової служби.

20 червня 2022 року за №01-13/175/2022 ХНМУ направив листа до військової частини НОМЕР_1 м. Васильків Київської області для з`ясування обставин щодо проходження військової служби за контрактом ОСОБА_1 .

Відповідно до службової записки начальника загального відділу ОСОБА_2 у відповідь на лист, 27 червня 2022 року ОСОБА_1 надіслала на її телефонний номер в телеграм фотокопію витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23 лютого 2022 року № 38, в якому зазначається, що з 23 лютого 2022 року вона звільнена з військової служби у запас та виключена зі списків особового складу частини і направлена для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Оскільки інформації про звільнення з 23 лютого 2022 року з військової служби ОСОБА_1 до ХНМУ не надходило, відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України позивач продовжувала отримувати гарантії зі збереження місця роботи, посади і середнього заробітку в університеті. Отже, ОСОБА_1 , фахівець з діловодства загального відділу, у встановлені чинним законодавством України терміни, про звільнення з військової служби не повідомила ХНМУ , до роботи не приступила та про причини не виходу на роботу також не повідомила, що є порушенням трудової дисципліни. Просить розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин, передбачений пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

05 липня 2022 року трьома працівниками ХНМУ складено акт № 1/07 про ненадання пояснень ОСОБА_1 про відсутність на роботі та про причини неповідомлення про звільнення з військової служби. У цьому акті було зафіксовано, що у червні 2022 року з соціальних мереж стало відомо, що фахівець з діловодства загального відділу ОСОБА_1 перебуває за кордоном.

Наказом ХНМУ від 30 жовтня 2019 року № 1044/к ОСОБА_1 увільнено від виконання трудових обов`язків з 30 жовтня 2019 року по 30 жовтня 2022 року у зв`язку з укладання контракту на проходження військової служби зі збереженням місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати на час виконання зазначених обов`язків.

21 червня 2022 року за допомогою месенджера Telegram на номер мобільного телефону ОСОБА_1 - НОМЕР_3 направлений лист ХНМУ від 20 червня 2022 року №01-13/174/2022 про необхідність надання інформації про місце перебування та підтвердження проходження військової служби та причини відсутності на роботі з 24 лютого 2022 року.

Станом на 05 липня 2022 року письмових чи усних пояснень про причини відсутності на роботі з 24 лютого 2002 року по 05 липня 2022 року від ОСОБА_1 не надходило ані на офіційно визначені електронні поштові адреси університету, ані на засоби стільникового зв`язку університету, відділу кадрів та загального відділу, мобільні телефони, в т. ч. месенджери, ані за допомогою засобів поштового зв`язку.

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких підстав.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП).

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) вказано, що

«прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Колегія суддів, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що перебування позивача в прокуратурі з приводу подання заяви на незаконні дії керівників державного підприємства не є поважною причиною відсутності його на робочому місці, а тому були підстави його звільнення з роботи на підставі за пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Дії позивача носили суб`єктивний, залежний від його волі характер(була відсутня негайна потреба звертатись з заявою до прокуратури саме в цей день, він міг скористатися засобами зв`язку для подання заяви, або зробити це у вільний від роботи час».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що:

«при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18) вкаазно, що:

«визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) зазначено, що:

«прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 (провадження № 61-21194св21) вказано, що:

«при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі у день звільнення. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що після звільнення 23 лютого 2022 року з військової служби вона повинна була 24 лютого 2022 року приступити до роботи за основним своїм місцем роботи у ХНМУ. Проте 24 лютого 2022 року російська федерація здійснила збройну агресію проти України. Позивачка вказувала, що у період з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року вона була відсутня на роботі з поважних причин, оскільки була вимушена, у зв`язку з веденням в м. Харкові активних бойових дій, які загрожують її життю і здоров`я та її малолітньої доньки ОСОБА_3 , виїхати на безпечну територію. Вважала своє звільнення незаконним, оскільки відповідачем не були відібрані від неї письмові пояснення для з`ясування причини її відсутності на роботі;

апеляційний суд встановив, що відповідач забезпечив можливість працівникам виконувати посадові обов`язки дистанційно. Виїхавши за межі України позивач мала можливість працювати дистанційно, звернутися до відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, або із заявою про призупинення дії трудового договору, однак, такими своїми правами не скористалася;

апеляційний суд встановив, щоповернувшись на територію України 01 липня 2022 року, позивач до 05 липня 2022 року включно до роботи не приступила, поважних причин цього суду не навела;

апеляційний суд встановив, що, ОСОБА_1 не навела причин, які можна було б вважати поважними щодо не виконання нею посадових обов`язків принаймні з 11 квітня 2022 року дистанційно та після повернення в Україну з 04 липня 2022 року;

судом апеляційної інстанції враховано, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Встановивши, що звільнення позивачки відбулося із дотриманням встановленого законом порядку, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

За встановлених обставин, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, зробленим в постановах Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі.

Необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що позивачка 24 лютого 2022 року зателефонувала своєму начальнику загального відділу ХНМУ Кириченко О. І. з метою повідомлення про неможливість 24 лютого 2022 року приступити до роботи. Вказані доводи позивачки не підтверджені належними та допустимим доказами. Натомість відповідно до службової записки начальника загального відділу ОСОБА_2 ОСОБА_1 , фахівець з діловодства загального відділу, у встановлені чинним законодавством України терміни, про звільнення з військової служби не повідомила ХНМУ, до роботи не приступила та про причини не виходу на роботу також не повідомила.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ХНМУ не звертався до позивачки із вимогою надати пояснення щодо її відсутності на роботі з 24 лютого 2022 року по 05 липня 2022 року включно, оскільки правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення; оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков