ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року

м. Київ

Справа № 130/3710/21

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/801/507/2022

Провадження № 51 - 284 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,

їх представника адвоката ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021020000000398 від 19 серпня 2021 року, щодо

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Жмеринки Вінницької області, громадянина України, проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 286 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Вінницького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року щодо ОСОБА_9 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 березня

2022 року засуджено ОСОБА_9 за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_11 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту продовжено на 60 днів до 23 травня 2022 року включно.

Ухвалено стягнути зі ОСОБА_11 на користь держави 3 604 гривні 02 копійки процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

19 серпня 2021 року приблизно о 22 годині 09 хвилин ОСОБА_9 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Ford Transit» державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався із перевищенням допустимої швидкості руху в населеному пункті (біля 99,9-106,9 км/год) по вул. Свободи в м. Жмеринка Вінницької області. У районі будинку

№ 71 в момент об`єктивної появи в полі зору пішохода - неповнолітньої

ОСОБА_12 , яка перетинала проїзну частину дороги зліва направо по ходу руху автомобіля, ОСОБА_9 порушив вимоги пунктів 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_12 отримала тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть на місці події.

Вироком Вінницького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_13 , потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_9 за ст. 286 ч. 2 КК України призначено покарання у виді позбавленні волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_9 вказано рахувати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.

У решті вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_9 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначення покарання, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки. Зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні вироку не врахував обставин, наведених у запереченнях ОСОБА_9 на апеляційну скаргу прокурора, та обставин, які пом`якшують покарання. Зокрема указує, що апеляційний суд не врахував, що інкриміноване ОСОБА_9 кримінальне правопорушення є необережним злочином, яке ОСОБА_9 вчинив вперше, а також дані про особу ОСОБА_9 та його ставлення до вчиненого, який повністю визнав вину і щиро розкаявся, просив вибачення у потерпілого та його дружини, за місцем проживання характеризується позитивно, офіційно працює, займаючись підприємницькою діяльністю і сплачуючи податки в умовах воєнного стану, займається волонтерською діяльністю, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину, в повному обсязі відшкодував заподіяні збитки як матеріального, так і морального характеру, потерпілий ОСОБА_6 претензій матеріального чи морального характеру до ОСОБА_9 на час кримінального провадження в суді першої інстанції не мав, відмовився від цивільного позову та при обранні покарання покладався на суд. Звертає увагу на те, що обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_9 є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування заподіяної шкоди, а обставин, які обтяжують покарання, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено. На думку захисника суд апеляційної інстанції також не взяв до уваги посткримінальну поведінку ОСОБА_9 , яка є виключно позитивною, та досудову доповідь уповноваженого органу з питань пробації. Крім того, указує на те, що ОСОБА_7 не була учасником кримінального провадження, її було залучено до апеляційного розгляду з порушенням вимог КПК України.

У доповненнях до касаційної скарги захисник ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_9 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_9 і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Окрім доводів, які аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, захисник указує на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутнє процесуальне рішення про визнання ОСОБА_7 учасником кримінального провадження, вона не мала повноважень на подачу апеляційної скарги. Вважає, що залучення апеляційним судом ОСОБА_7 як потерпілої до кримінального провадження привело до порушення права на захист ОСОБА_9 .

У запереченнях на касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять залишити її без задоволення через необґрунтованість наведених захисником доводів.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та їх представник - адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні вважали касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 необґрунтованою та просили залишити її без задоволення.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Засуджений ОСОБА_9 та захисник ОСОБА_10 були належним чином повідомлені про місце, дату та час касаційного розгляду, у судове засідання не з`явились та про причини неявки не повідомили. При цьому втретє подали клопотання про зупинення судового провадження на підставі ст. 335 ч. 1 КПК України до звільнення ОСОБА_9 з військової служби. Крім того, відповідно до відповіді на запит від 11 вересня 2023 року № 899/2230 командир військової частини НОМЕР_2 повідомив про те, що військовослужбовець ОСОБА_9 має можливість взяти участь у судовому засіданні Касаційного кримінального суду Верховного Суду 19 вересня 2023 року о 14 годині 00 хвилин у режимі відеоконференції з Козятинського міськрайонного суду Вінницької області.

Касаційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_9 неодноразово відкладався, засуджений ОСОБА_9 та захисник ОСОБА_10 тричі були належним чином повідомлені про місце, дату та час касаційного розгляду, проте не з`явились у судове засідання та про причини неявки не повідомляли. Обговоривши зазначене питання, вислухавши думки потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та їх представника - адвоката ОСОБА_8 , а також прокурора про можливість здійснення касаційного розгляду за відсутності засудженого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 , враховуючи те, що відповідно до вимог ст. 434 ч. 4 КПК України їх участь не є обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе здійснювати касаційний розгляд за відсутності засудженого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 , які належним чином повідомлені про місце, дату та час касаційного розгляду.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 286 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

У ст. 75 ч. 1 КК України встановлено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ст. 127 ч. 3 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При вирішенні питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням суду потрібно належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи. Суд має обґрунтувати можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Санкція ст. 286 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_13 в апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, просив скасувати вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 березня 2022 року та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 за ст. 286 ч. 2 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.

Потерпілий ОСОБА_6 також подав апеляційну скаргу на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 березня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, просив скасувати зазначений вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 за ст. 286 ч. 2 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_9 , який раніше не судимий, має молодий вік, стійку громадянську позицію, на яку є посилання в касаційній скарзі, та міцні соціальні зв`язки, виключно позитивно характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також тяжкість наслідків вчиненого кримінального правопорушення - смерть неповнолітньої потерпілої.

Обставинами, які пом`якшують покарання, апеляційний суд визнав щире каяття та добровільне відшкодування завданих збитків, на які у касаційній скарзі посилається захисник ОСОБА_10 . Обставин, які обтяжують покарання, судом апеляційної інстанції встановлено не було.

Судом апеляційної інстанції також враховано думку потерпілого ОСОБА_6 щодо міри покарання, який просив призначити обвинуваченому ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі без застосування положень ст. 75 КК України. Крім того, потерпілий зазначав, що ОСОБА_9 повністю шкоду не відшкодував та не вибачився.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що при призначенні покарання суд першої інстанції не надав належної оцінки наслідкам протиправних дій ОСОБА_9 у вигляді загибелі людини та конкретним обставинам кримінального провадження, згідно з якими ОСОБА_9 порушив значну кількість правил дорожнього руху, перевищив допустиму швидкість руху в населеному пункті вдвічі (біля 99,9-106,9 км/год), що завадило йому вчасно загальмувати та уникнути наїзду на пішохода. Визнання вини та наявність на утриманні ОСОБА_9 неповнолітньої дитини, як зазначив суд апеляційної інстанції, не зменшують суспільної небезпечності вчиненого та у даному випадку не дають підстав для застосування положень ст. 75 КК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції перевірив доводи сторони захисту про те, що дорожньо-транспортна пригода сталась також через дії неповнолітньої

ОСОБА_12 , яка переходила проїзну частину дороги в недозволеному місці з обмеженою видимістю, та дійшов до висновку, що такі обставини не знайшли свого підтвердження.

Висновок про необхідність призначення ОСОБА_9 додаткового покарання апеляційний суд мотивував тим, що внаслідок порушення ОСОБА_9 правил дорожнього руху неповнолітня ОСОБА_12 отримала тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть, і таке покарання є необхідним з метою попередження спричинення ОСОБА_9 смерті чи шкоди здоров`ю іншим особам внаслідок порушення ним вимог правил дорожнього руху. Рішення апеляційного суду в цій частині в касаційній скарзі не оскаржується.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_9 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому основне покарання в межах санкції ст. 286 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, мотивувавши таке рішення.

Покарання, призначене ОСОБА_9 апеляційним судом, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.

Підстав для пом`якшення призначеного ОСОБА_9 покарання за матеріалами кримінального провадження не встановлено та у касаційній скарзі захисника ОСОБА_10 не наведено.

Разом з тим, доводи про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону в частині розгляду апеляційної скарги ОСОБА_7 є обґрунтованими.

Потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом, є стороною кримінального провадження з боку обвинувачення

(ст. 3 ч. 1 п. 19 КПК України).

Відповідно до вимог ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди (ч. 1).Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам`ятка про процесуальні права та обов`язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення (ч. 2). Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого (ч.3). Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин 1-3 цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім`ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб (ч. 6). Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок (ч. 7).

Згідно з положеннями ст. 56 ч. 3 п. 7 КПК України протягом кримінального провадження потерпілий має право оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому КПК України.

Відповідно до вимог ст. 393 ч. 1 КПК України апеляційну скаргу мають право подати, у тому числі, потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.

Якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу, апеляційна скарга повертається (ст. 399 ч. 3 п. 2 КПК України).

У кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021020000000398 від 19 серпня 2021 року, щодо ОСОБА_9 за ст. 286 ч. 2 КК України потерпілим було визнано батька неповнолітньої ОСОБА_12 - ОСОБА_6 , який реалізовував свої права як потерпілого під час досудового розслідування та в ході судового розгляду, у тому числі за допомогою представників - адвокатів ОСОБА_14 та ОСОБА_8 .

В свою чергу ОСОБА_7 не визнавалась потерпілою та не допускалась до участі в кримінальному провадженні ні під час досудового розслідування, ні в ході розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, а отже не висловлювала свою позицію та не заявляла жодних вимог як потерпіла.

21 квітня 2022 року ОСОБА_7 подала до Вінницького апеляційного суду клопотання про залучення її до кримінального провадження як потерпілої, яке у судовому засіданні від 25 травня 2022 року було розглянуто апеляційним судом та задоволено. 30 травня 2022 року ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 березня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, просила скасувати зазначений вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 за ст. 286 ч. 2 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

У порушення зазначених вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції прийняв до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_7 та за наслідками апеляційного розгляду частково її задовольнив разом з апеляційними скаргами прокурора та потерпілого ОСОБА_6 .

Отже, під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення в цій частині.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_9 в частині розгляду апеляційної скарги ОСОБА_7 підлягає скасуванню з поверненням апеляційної скарги особі, яка її подала, а касаційна скарга захисника ОСОБА_10 підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 задовольнити частково.

Вирок Вінницького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року щодо ОСОБА_9 в частині розгляду апеляційної скарги ОСОБА_7 скасувати, а апеляційну скаргу ОСОБА_7 повернути особі, яка її подала.

У решті зазначений вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_9 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_13 та потерпілого ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3