ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про забезпечення позову

м. Київ

21.09.2023Справа № 910/9536/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівон А.М., розглянувши матеріали

за заявою позивача - Державного агентства меліорації та рибного господарства України

про забезпечення позову

у справі № 910/13417/22

за позовом Державного агентства меліорації та рибного господарства України вул.Січових Стрільців 45 А, м. Київ, 04053

до Державного агентства водних ресурсів вул.В.Васильківська 8, м. Київ, 01601

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9)

про зобов`язання вчинити дії

Представники сторін: без виклику.

Обставини справи :

Державне агентство меліорації та рибного господарства України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства водних ресурсів України про зобов`язання Держводагентства вчинити дії з передачі в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 року № 1482, Держрибагентству об`єктів державної власності згідно переліку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невчинення відповідачем дій щодо погодження переліку окремого індивідуально визначеного майна та його передачі, чим порушено Положення про порядок передачі об`єктів державної власності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998 року та наказ Держрибагентства № 340 від 26.10.2022 року "Про утворення робочої групи з визначення переліку меліоративних систем та державного майна, що використовується для їх належної експлуатації".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 28.06.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 27.06.2023 року надійшло клопотання б/н від 28.06.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яке суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 року за результатами розгляду клопотання про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9536/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 27.07.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 року у зв`язку з залученням за ініціативою суду до участі у справі як третьої, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонду державного майна України, а також для надання можливості третій особі подати пояснення щодо суті спору, з урахуванням клопотання відповідача про закриття провадження у справі відкладено підготовче засідання на 13.09.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/9536/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.10.2023 року.

Поряд із цим, через канцелярію суду 11.09.2023 року від позивача надійшла заява б/н від 11.09.2023 року про забезпечення позову, в якій Державне агентство меліорації та рибного господарства України просить суд вжити заходи забезпечення позову у даній справі шляхом заборони відчуження, списання, передачі, інших дій щодо зміни власника (балансоутримувача) або користувача державного майна, зазначеного в прохальній частині позовної заяви Держрибагентства.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.09.2023 року заява про забезпечення позову передана на розгляд судді Селівону А.М. як судді, в провадженні якого перебуває справа № 910/9536/23.

Дослідивши подану позивачем заяву б/н від 11.09.2023 року про забезпечення позову та матеріали позовної заяви суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Згідно з ч.ч.1, 3 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

При цьому вирішуючи питання забезпечення позову як на стадії відкриття провадження у справі, так і під час підготовчого провадження суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

Оскільки Державне агентство меліорації та рибного господарства України звернулося до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, від 07.09.2020 року у справі №904/1766/20, від 26.08.2020 року у справі №907/73/19, від 24.06.2020 року у справі №902/1051/19.

Тобто, суд має дослідити, чи може відсутність вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, з посиланням на небажання останнього добровільно передавати спірне державне майно, в тому числі цілісні майнові комплекси, а також нерухоме та окремо індивідуально визначене майно позивачу.

В свою чергу суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв`язку з предметом позовних вимог та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому.

Наразі, в обґрунтування заяви б/н від 11.09.2023 року про забезпечення позову позивач посилається на цілеспрямоване ухилення відповідача від виконання своїх зобов`язань згідно постанови Кабінету Міністрів України № 539 від 24.05.2021 року «Деякі питання розподілу окремих повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері меліорації земель», Положення «Про порядок передачі об`єктів державної власності» (далі - Положення) та «Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об`єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об`єктів у державну власність», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 року № 1482 та доручення Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки України від 14.04.2023 року № 11190/1/1-23 до звернення Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики від 12.04.2023 року № 04-11/12-2023/76181 в частині здійснення передачі окремо визначеного майна, що використовується для здійснення функцій з гідротехнічної меліорації земель, до сфери управління Держрибагентства, відтак, на думку заявника, існує реальна загроза вчинення відповідачем, зокрема, бюджетними організаціями Державодагентства, дій, спрямованих на передачу такого майна на баланс інших організацій, його списання та передачу у користування іншим особам, що в майбутньому ставить під сумнів як можливість виконання рішення суду по даній справі в разі задоволення позову, так і забезпечення реального відновлення порушених прав позивача, позаяк рішення суду буде неефективним.

При цьому додатково позивач посилається на той факт, що не здійснення передачі наведеного в прохальній частині позовної заяви державного майна згідно переліку, яке використовується у сфері гідротехнічної меліорації земель бюджетними організаціями Держводагентства, погіршує його стан, зменшує цінність та може призвести до непридатності і неможливості використання такого майна на момент передачі від Держводагенства до Держрибагенства. Отже, зазначене в сукупності, на переконання позивача, свідчить про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.

Як встановлено судом згідно позовних матеріалів, підставою поданого позивачем позову є невчинення відповідачем дій щодо погодження переліку окремого індивідуально визначеного майна та його подальшої передачі позивачеві, чим порушено Положення про порядок передачі об`єктів державної власності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998 року, та наказ Держрибагентства № 340 від 26.10.2022 року "Про утворення робочої групи з визначення переліку меліоративних систем та державного майна, що використовується для їх належної експлуатації".

Суд зазначає, що згідно пункту 1 Положення «Про державне агентство меліорації та рибного господарства України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року № 895, Державне агентство меліорації та рибного господарства України (Держрибагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.2021 року № 539 «Деякі питання розподілу окремих повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері меліорації земель» повноваження щодо формування державної політики у сфері гідротехнічної меліорації передано від Міндовкілля до Мінагрополітики; Держводагентство позбавлено функцій щодо гідротехнічної меліорації земель, які передані до Державного агентства меліорації та рибного господарства, що спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства.

Крім того, прикінцевими положеннями Закону України від 17.02.2022 року № 2079-ІХ «Про організації водокористувачів та стимулювання гідротехнічної меліорації земель», внесено зміни до статті 16 Водного кодексу України стосовно виключення із переліку повноважень Держводагентства функцій щодо реалізації державної політики у сфері меліорації земель.

З метою забезпечення виконання рішень щодо передачі функцій, пов`язаних з меліорацією земель та експлуатацією державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем, наказом Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 26.10.2022 року № 340 утворено робочу групу з визначення переліку меліоративних систем та державного майна, що використовується для їх належної експлуатації, до складу якої також включені представники Держводагентства, за результатами роботи останньої складені переліки меліоративних систем та державного майна, що використовується для їх належної експлуатації (далі - окреме індивідуально визначене майно), які обліковуються на балансах водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Держводагентства.

Як наголошується позивачем в позовній заяві та заяві про забезпечення позову, відповідно до доручення Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки України від 14.04.2023 року № 11190/1/1-23 до звернення Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики від 12.04.2023 року № 04-11/12-2023/76181 Держводагентство у місячний строк мало забезпечити приведення положення організацій, що належать до сфери його управління, у відповідність до вимог законодавства в частині відсутності повноважень у сфері гідротехнічної меліорації земель та здійснити передачу окремо визначеного майна, що використовується для здійснення функцій з гідротехнічної меліорації земель, до сфери управління Держрибагентства.

Водночас, за твердженнями позивача, Держводагенством не вжито заходи та не виконано необхідні дії для здійснення передачі окремого індивідуально визначеного державного майна (за переліком, що доданий до позовної заяви у даній справі) у місячний термін, а також не приведено у відповідність до чинних законодавчих актів, в тому числі ст.ст. 9, 24 Закону України «Про меліорацію земель», положення басейнових управлінь водних ресурсів та регіональних офісів водних ресурсів Держводагентства у частині здійснення гідротехнічної меліорації земель, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом, та в сукупності з утриманням на своєму балансі об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем за наявності умов для нецільового використання бюджетних коштів, перевищення повноважень Держводагентства та його організацій унеможливлює завершення передачі цілісних майнових комплексів, нерухомого та окремого індивідуально визначеного майна, що необхідне для здійснення функцій меліорації, до сфери управління позивача, ускладнює планування сільгоспвиробниками своєї діяльності в частині меліорації земель та проведення підготовчих робіт до поливного сезону.

За визначенням п.п.е) пункту 2 Положення про порядок передачі об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998 року, об`єктами передачі згідно з цим Положенням є, зокрема, інше окреме індивідуально визначене майно підприємств (крім нерухомого), у тому числі індивідуально визначене майно (крім нерухомого), що передано в оренду у складі єдиних (цілісних) майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів.

При цьому, як зазначено позивачем в поданій заяві б/н від 11.09.2023 року, на час подання заяви про забезпечення позову на офіційному сайті Державного агентства водних ресурсів України розміщена «Інформація щодо основних засобів, які пропонуються для списання та належать до сфери управління Держводагентства. ГНС ЗС навчально-дослідне господарство «Самарський» (інвентарний номер 101310096, ліквідаційна вартість 249 756,40 грн., фактичне місцезнаходження об`єкта списання: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Олександрівка) (https://davr.gov.ua/fls18/um_lypen2022.pdf). Поряд із цим, вказане майно (порядковий номер 13135) входить до переліку державного майна, яке використовується для гідротехнічної меліорації та на сьогодні не передане Держводагентством до сфери управління Держрибагентства, спір щодо передачі якого позивачеві з дотриманням приписів Положення про порядок передачі об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998 року, розглядається судом в межах даної справи № 910/9536/23.

Отже, на переконання заявника, зазначена обставина свідчить як про можливість незаконного відчуження вказаного державного майна та/або про вчинення такого відчуження на даний час, так і про можливість його списання.

Інших доводів, а також доказів щодо можливості вчинення Держводагентством та організаціями, що належить до сфери його управління, тотожних дій щодо списання, відчуження або передачі спірного державного майна, позивачем в поданій суду заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено.

Суд зазначає, що достатнім обґрунтуванням для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Наразі, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 року у справі № 922/2419/20.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.12.2021 року у справі № 910/10598/21, передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Таким чином, за результатами аналізу позовних матеріалів та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що наявні докази свідчать про наявність спору щодо зобов`язання відповідача - Держводагентства виконати обов`язок з погодження переліку та передачі, в тому числі, окремого індивідуально визначеного майна у відповідності до Порядку передачі об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 року № 1482, позивачеві, отже з урахуванням вказаних в заяві обставин та доданих доказів, в тому числі щодо можливості відчуження (списання) частини спірного майна (окремого індивідуально визначеного майна), суд доходить висновку щодо обґрунтованості припущень заявника про можливість в подальшому відчуження такого майна у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Наразі, у випадку відчуження/списання майна ГНС ЗС Навчально - дослідне господарство «Самарський» за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Олександрівка, яке включене до переліку об`єктів державної власності, яке має бути передане Держрибагентству згідно Положення як органу, що забезпечує функції щодо гідротехнічної меліорації земель, захист порушених прав позивача в межах даного спору буде ускладненим, позаяк невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднить можливість для позивача вчинення дій, направлених на відновлення стану, який існував до порушення його прав, а відтак ефективний захист в даному судовому процесі за позовом Держрибагентства втрачає свій зміст, оскільки списання відповідачем майна ГНС ЗС Навчально - дослідне господарство «Самарський», яке входить до складу зазначеного позивачем переліку спірного майна та є предметом позовних вимог під час розгляду цього спору знівелює значення судового рішення у випадку задоволення позову Державного агентства меліорації та рибного господарства України, принаймі, в частині вказаного майна.

Тобто, враховуючи тривале ухилення Держводагентства від передачі державного майна, а також той факт, що непридатність такого майна за наслідками його використання відповідачем ускладнить та/або унеможливить його передачу Держрибагентству як законному володільцю, що в подальшому призведе до неможливості та/або ускладнення належного виконання функцій та завдань у сфері гідротехнічної меліорації, покладених на позивача як центральний орган виконавчої влади, суд зазначає, що застосування заявлених у заяві б/н від 11.09.2023 року заходів забезпечення позову є адекватним та співмірним у даному випадку виключно щодо окремого індивідуально визначеного майна - ГНС ЗС Навчально - дослідне господарство «Самарський» за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Олександрівка, інформація щодо наміру списання якого оприлюднена відповідачем.

Отже, визначаючи обмеження в частині об`єктів накладеного обтяження, суд з метою забезпечення балансу інтересів сторін вважає за доцільне виходити саме з вказаного окремого індивідуально визначеного майна, та наголошує на тому, що обставини, на які посилається позивач як на підставу вжиття заходів забезпечення позову, стосуються тільки одного окремого індивідуально визначеного майна з переліку державного майна, спір щодо якого вирішується судом у даній справі, що не узгоджується з заявленими у прохальній частині заяви про забезпечення позову заходами щодо заборони відчуження, списання, передачі всього державного майна, наведеного в прохальній частині позову.

При цьому, дотримуючись мети забезпечення збалансованості інтересів сторін суд звертає увагу учасників справи, що з огляду на приписи ст.ст. 136, 138, 143, 145 Господарського процесуального кодексу України визначення, наразі, необхідності вжиття заходів забезпечення позову у встановлених судом обсягах (щодо окремого майна) не нівелює ні права позивача на звернення із заявою про необхідність вжиття додаткових заходів забезпечення, в т.ч. шляхом збільшення обсягу (переліку об`єктів) обтяження, за наявності нових обставин та аргументів на підтвердження доцільності цього, ні права відповідача на доведення необхідності скасування їх в цілому за належного спростування визначених правових підстав їх вжиття чи повідомлення інших обставин, які в силу визначених норм закону можуть бути правовою підставою для вчинення відповідних дій.

За таких обставин суд доходить висновку, що заходи забезпечення позову у вигляді заборони відчуження, списання, передачі державного майна у даному спорі є обґрунтованими, адекватними та відповідають предмету спору виключно в межах визначеного заявником майна ГНС ЗС Навчально - дослідне господарство «Самарський», в той час як невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Додатково суд зазначає, оскільки на час розгляду даного спору судом сторонами не проведена актуалізація інформації, наведеної в зазначених позивачем переліках державного майна, необхідного для виконання функцій з проведення гідротехнічної меліорації земель, враховуючи зміст позовних вимог та надані позивачем в обґрунтування даної заяви докази щодо певного майна, за висновками суду заявником не доведена обґрунтована неможливість збереження існуючого на сьогоднішній день переліку об`єктів спірних правовідносин, відтак на даному етапі судового розгляду суд не вбачає підстав для застосування заявлених заходів забезпечення позову до всього переліку майна, наведеного позивачем в прохальній частині позовної заяви як такого, що підлягає передачі Держрибагентству згідно Порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998 року.

Окрім цього суд зазначає, що постановляючи ухвалу про заборону відповідачу або третім особам вчиняти певні дії, господарський суд має точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти з огляду на предмет заявленого позову. Таким чином, вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони на вчинення інших чи будь-яких дій тощо, свідчить про необмежене коло дій, а тому з огляду на положення частини 2 статті 14 Господарського процесуального кодексу України не може бути застосовано судом як захід забезпечення позову, у зв`язку з чим заява позивача у відповідній частині щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони інших дій задоволенню не підлягає.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, судом встановлено наявність зв`язку між заявленими позивачем заходами до забезпечення позову і предметом спору, та часткову співмірність та адекватність заходів із позовними вимогами, у зв`язку з чим з метою забезпечення рівності та збалансованості інтересів сторін суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви позивача про забезпечення позову частково, в межах застосування заходів забезпечення виключно до майна, інформація щодо списання якого оприлюднена відповідачем, оскільки невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача у відповідній частині, за захистом яких він звернувся.

Судом враховано, що обраний заявником захід забезпечення позову (з рахуванням висновків суду щодо меж його вжиття) є тимчасовим, на період вирішення спору, з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Державного агентства меліорації та рибного господарства України про забезпечення позову задовольнити частково.

2. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 910/9536/23 шляхом заборони відчуження, списання, передачі державного майна, зазначеного під порядковим номером 13135 в переліку майна, зазначеного в прохальній частині позову Державного агентства меліорації та рибного господарства України у справі № 910/9536/23, а саме: ГНС ЗС Навчально - дослідне господарство «Самарський» за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Олександрівка, інвентарний номер 101310096.

3. В іншій частині в задоволенні заяви Державного агентства меліорації та рибного господарства України відмовити.

4. Дана ухвала відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили.

5. Стягувачем за даною ухвалою є:

Державне агентство меліорації та рибного господарства України (вул.Січових Стрільців 45 А, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 37472282)

6. Боржником за даною ухвалою є:

Державне агентство водних ресурсів (вул.В.Васильківська 8, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37472104).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 21.09.2023 року та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Артем Миколайович Селівон