ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 607/6785/23 пров. № А/857/14684/23Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області (головуючий суддя Герчаківська О. Я.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Тернопіль 17 липня 2023 року у справі №607/6785/23 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

14.04.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Тернопільського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - Тернопільський ТОМТЦК та СП), просив скасувати постанову №61/262 від 13.04.2023 та зарити справу.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що після досягнення 27-ми річного віку ОСОБА_1 мав обов`язок з`явитися до ТОМТЦК та СП і стати на військовий облік, як військовозобов`язаний. Суд першої інстанції вказав, що відповідачем вжито заходів для належного оповіщення призовників через орган місцевого самоврядування та шляхом надсилання повісток призовникам, які досягли 27-ми річного віку, в тому числі і позивачу , з вимогою забезпечити їх прибуття з 22 по 30 листопада 2022 року о 9.00 год. за адресою ТОМТЦК та СП. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач після досягнення ним 27-ми річного віку не з`явився до ТОМТЦК та СП, які і не надав відповідачу документу, що підтверджує право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме довідки з місця навчання, у встановлений порядком строк, його дії відповідачем кваліфіковано вірно, а позивач вчинив триваюче адміністративне правопорушення в особливий період, передбачене ч. 2 ст. 210 КУпАП.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2023 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що справу про адміністративне правопорушення розглянуто з порушенням встановленого законом порядку розгляду, всупереч вимог статтей 251, 279, 278, 280 КУпАП. Скаржник вказує, що до оскаржуваної постанови №61/262 від 13.04.2023 не додано жодного доказу, на основі якого така ґрунтується. Скаржник зазначає, що на момент спірних правовідносин та розгляду справи діяла Постанова №1487 від 30.12.2022, а не Постанова КМУ №921 від 07.12.2016 на яку покликається суд першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції не вправі самостійно відшуковувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, а оскаржувана постанова №61/262 складена неуповноваженою особою, за особистої відсутності начальника Тернопільського ТЦК та СП, без розгляду справи, з порушенням норм процесуального права, є незаконною та необґрунтованою.

Враховуючи положення статті 286 та 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що постановою по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення (вчинення порушення в особливий період), від 13 квітня 2023 року № 61/262, начальник Тернопільського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, розглянувши матеріали по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 визнав громадянина ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП та наклав штраф в розмірі 850 грн.

Посадовою особою Тернопільського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки під час винесення постанови встановлено, що 13 квітня 2023 року громадянин ОСОБА_1 о 09 год. 00 хв. звернувся у ІНФОРМАЦІЯ_1 , з приводу отримання військового квитка та постановки на військовий облік військовозобов`язаних. Під час звіряння військово-облікових даних встановлено, що громадянин ОСОБА_1 на військовому обліку призовників перебував у ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак після звільнення від призову на строкову військову службу у зв`язку із досягненням 27-ми річного віку, з 23 грудня 2022 року і по 13.04.2023 не прибув для постановки на військовий облік військовозобов`язаних за місцем проживання та отримання військово-облікового документа. Крім цього у семиденний строк не надав до територіального центру комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме довідку з місця навчання. Таким чином своїми діями ОСОБА_1 здійснив триваюче адміністративне правопорушення в особливий період, передбачене частиною 2 статті 210 КУпАП.

Вважаючи вказану постанову незаконною та необґрунтованою, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі КУпАП) порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку вчинене в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 10 статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Загальні правила військового обліку встановлені статтею 33 Закону № 2232-XII, якою закріплено, що військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників (підпункт 2 частини 1 статті 37 Закону № 2232-XII).

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, додатком 2 до якого затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Правила військового обліку).

Відповідно до положень пункту 1 Правил військового обліку призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема:

прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань приписки, призовних комісій або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у Службі зовнішньої розвідки - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки;

особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Обґрунтовуючи правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відповідач вказує, що відповідно до розпорядження Тернопільського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки №6539 від 21.11.2022 доручено міському голові здійснити оповіщення призовників, які перебувають на військовому обліку в Тернопільському об`єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, про їх виклик до Тернопільського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки та забезпечити їх прибуття з 22.11.2022 по 30.11.2022 о 09:00. Серед переліку призовників вказаний позивач.

Також відповідач вказує, що здійснено додаткове оповіщення і відповідно до розрахунку розсилки №6654 від 24.11.2022 надіслано повістки призовникам, які досягли 27-ми річного віку, зокрема, ОСОБА_1 .

Оскільки позивач не прибув у визначені строки, не повідомив про поважність причин неявки, 01.12.2022 Тернопільським об`єднаним міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки надіслано на адресу Тернопільського районного управління поліції повідомлення щодо ухилення громадян від виконання військового обов`язку для проведення розшуку і доставки до ТЦК та СП.

Як це вбачається з матеріалів справи, 13.04.2023 ОСОБА_1 подав начальнику Тернопільського ОМТЦК та СП заяву про видачу військового квитка, вказавши, що такий не отримував, оскільки навчається в аспірантурі та перебував на лікуванні, що і слугувало підставою з`ясування обставин щодо позивача та прийняття спірної постанови.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що 23.12.2022 ОСОБА_1 рішенням призовної комісії, згідно з абзацом 2 частини 2 статті 18-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» взятий на військовий облік військовозобов`язаних по досягненню 27-річного віку, а матеріали справи направлені до правоохоронних органів.

Згідно з даними особової справи призовника, яка долучена до матеріалів судової справи, ОСОБА_1 переданий на облік військовозобов`язаних після досягнення 27 річного віку.

До особової справи долучені копії Довідки про навчання ОСОБА_1 у вищому закладі освіти, зокрема, в аспірантурі Тернопільського національного економічного університету IV рівня акредитації денного відділення, у зв`язку з чим надано відстрочку від призову на строкову військову службу до 20.11.2022.

Окрім того, у довідці Тернопільського національного економічного університету від 28.10.2019 №2808 зазначено, що така видана призовнику ОСОБА_1 про те, що він у 2019 році вступив до аспірантури цього навчального закладу. Термін закінчення 30.09.2023.

Щодо оповіщення позивача, то суд апеляційної інстанції зауважує, що належні та допустимі докази направлення/вручення повістки позивачу як призовнику, який досяг 27-річного віку, оповіщення про виклик до Тернопільського ОМТЦК та СП в матеріалах справи відсутні, у долученій до матеріалів справи копії корінця Розписки на ім`я ОСОБА_1 дані щодо одержання такої відсутні.

Окрім того, позивач зазначає, що 09.03.2023 з`явився до ТЦК та СП для проходження медичного огляду, що підтверджує відповідач у відзиві на позовну заяву.

Згідно з статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.

Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як зазначено попередньо, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідач як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.

При цьому, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.

У справі «Федорченко та Лозенко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Підсумовуючи вказане, з огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив порушення позивачем Правил військового обліку та правомірність притягнення позивач до відповідальності за частиною 2 статті 210 КУпАП, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог, що судом першої інстанції не враховано.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Щодо судового збору, то враховуючи положення статті 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління на користь позивача.

Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2023 року у справі №607/6785/23 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Тернопільського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.

Скасувати постанову Тернопільського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки №61/262 від 13.04.2023 і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 09770604) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 536 грн (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) 80 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви відповідно до платіжної інструкції №0.0.2947487918.1 від 13.04.2023, та 805 грн. (вісімсот п`ять гривень двадцять копійок) 20 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги відповідно до платіжної інструкції №0.0.3131578801.1 від 05.08.2023.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко