ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2023 року Справа № 280/4721/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (далі - відповідач ) в якій позивач просить суд:

Стягнути з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.12.2022 по 18.04.2023 у сумі 46 362, 77 грн.

Судові витрати, що складаються з виплат на професійну правничу допомогу покласти на відповідача.

Позовну заяву подано та підписано представником позивача адвокатом Вишняковим Д.О., на підтвердження повноважень наданий ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1129972 від 23.06.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №280/5236/22 позивача поновлено на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України з 02 серпня 2022 року, проте рішення суду у частині поновлення не було виконано негайно, а лише 18.04.2023, внаслідок чого період з 15.12.2022 по 18.04.2023 - є періодом затримки виконання рішення про поновлення на посаді, тому посилаючись на положення Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України) просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 04 липня 2023 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду:

- належним чином оформленої виправленої позовної заяви (у примірнику для суду та копії відповідно до кількості відповідачів) із уточненням змісту позовних вимог у відповідності до ст. 5 КАС України та п. 4, 5, 9 ч.5 ст.160 КАС України (зазначити: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; докази, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача), з урахуванням зауважень суду у цій ухвалі;

- обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску;

- доказів сплати судового збору в сумі 1073,60 грн., або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

11.07.2023 до суду надійшла заява про усунення недоліків, у якій представник позивача, на виконання ухвали, направляє суду виправлену позовну заяву, докази сплати судового збору та заяву про поновлення строку звернення до суду. Позивач просить суд визнати пропуск строку звернення до суду з цим позовом поважним та поновити строк звернення до суду у зв`язку з тим, що позивач проживає в селищі, в якому поганий мобільний зв`язок та постійні перебої із поданням електроенергії, тому позивач не міг зв`язатись з адвокатом з метою подання позову до суду.

Згідно уточненої позовної заяви позивач просить суд:

Визнати бездіяльність Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України по невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі протиправною та зобов`язати виплатити/стягнути з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15.12.2022 по 18.04.2023 у сумі 46 362, 77 грн.

Ухвалою суду від 17 липня 2023 року визнано поважною причину пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду у даній справі, відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач 15.08.2023 подав відзив на позовну заяву, в якому вважає її необґрунтованою, безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає з урахуванням наступного. 01.03.2023 наказом № 131-к «Про поновлення ОСОБА_1 », скасовано наказ Адміністрації судноплавства від 29.07.2022 № 362-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління від 02.08.2022. 17.04.2023 на підставі заяви ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління адміністрації судноплавства з 18.04.2023 за угодою сторін. У позові ОСОБА_1 посилається на частину другу статті 235 Кодексу законів про працю України, де вказує, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік, такі доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, на виконання судового рішення 01.03.2023 поновлено ОСОБА_1 на посаді з 02.08.2022 та виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. У своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли 18.04.2023, коли позивача поновлено на посаді, однак наказ від 01.03.2023 № 131-к «Про поновлення ОСОБА_1 » направлено позивачу на електронну пошту за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 Перебіг місячного строку звернення до суду починається з 06.03.2023 та закінчується 06.04.2023 та пропущений позивачем. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Законодавцем встановлено порядок добровільного, примусового виконання судового рішення, при цьому, вжиття необхідних заходів виконання останнього можливе після його вручення суб`єкту (отримання), який уповноважений щодо вжиття заходів спрямованих на його виконання, при цьому, необхідно надавати оцінку своєчасності виконання судового рішення в частині його негайного виконання, враховуючи обставини у кожній справі. Позивачем не надано до позовної заяви жодних документів які б підтверджували дійсність отримання професійної правничої допомоги та понесення відповідних витрат, а тому відповідач не може їх оцінити та належним чином заперечити щодо її розміру. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

31.08.2023 до суду надійшла відповідь на відзив. Представник позивача зазначає, що відповідачем надіслано наказ про поновлення позивача від 01.03.2023 засобами електронного зв`язку на робочу електронну адресу, якою позивач не користувався після звільнення. Видана довідка про отримання грошових коштів від позивача за надання правової допомоги разом із договором про надання правової допомоги та актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) є належними доказами для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з відзивом відповідачем подане клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, оскільки позивач станом на час звільнення займав посаду категорії «Б» (начальник Нижньодніпровського міжрегіонального управління), яка належить до посад осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Розглянувши подане клопотання, суд враховує наступне.

Згідно з положеннями частини 1, частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частинами п`ятою, шостою статті 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Аналіз вищевикладених норм показує, що КАС України визначає право адміністративного суду на призначення справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін за їх клопотанням або загального позовного провадження, з урахуванням встановлених КАС України обмежень.

Так, ознайомившись із позовною заявою та матеріалами справи, суд доходить висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не вимагають проведення її розгляду за правилами загального позовного провадження для повного та всебічного встановлення обставин справи.

При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача на те, що позивач відноситься до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, оскільки позивач на час звернення з цим позовом до суду є звільненим із займаної посади.

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для проведення розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, а отже, подане клопотання задоволенню не підлягає.

Також, відповідачем заявлене клопотання про залишення без розгляду позовної заяви на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, посилаючись на положення частини четвертої стаття 9-1 Закону України «Про державну службу» відповідач зазначає, що інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення. Таким чином, перебіг місячного строку звернення до суду починається з 06.03.2023 (5 днів з дня винесення наказу № 131-к «Про поновлення ОСОБА_1 ») та закінчується 06.04.2023 та як наслідок пропущений позивачем.

Щодо поданого відповідачем клопотання, суд звертає увагу, що питання строку звернення позивача до суду вже розглянуте судом, в ухвалі про відкриття провадження у справі з метою запобігання обмеження прав позивача на доступ до правосуддя, суд визнав причину пропуску строку звернення до адміністративного суду поважною та поновив позивачу пропущений з поважних причин строк звернення до адміністративного суду з даною позовною заявою.

На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив державну службу в Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління.

29.07.2022 наказом №362-к ОСОБА_1 з 01.08.2022 звільнено зі служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби та скороченням чисельності державних службовців відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 та ч. 1 ст. 83 ЗУ "Про державну службу" на підставі наказу Адміністрації судноплавства №130 від 01.06.2022 "Про введення в дію Структури апарату Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України та Штатного розпису апарату Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України".

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 280/5236/22, позов задоволений, суд вирішив: визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України №362-к від 29.07.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України з 02.08.2022; стягнути з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.08.2022 по 14.12.2022 у розмірі 56 721,72 грн.; рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 12 572,34 грн. звернути до негайного виконання.

На виконання рішення суду від 14 грудня 2022 року у справі № 280/5236/22, відповідно до наказу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 01.03.2023 №131-к поновлено позивача на посаді начальника Нижньодніпровського міжрегіонального управління з 02.08.2022.

Позивач на даний час просить суд стягнути з Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15.12.2022 по 18.04.2023 у сумі 46 362, 77 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Основного закону України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частина 1 ст.129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з ч. 7 ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці у заробітку за час затримки.

Отож, середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до висновку Верховного Суду, відображеного у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №260/1424/18 негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Також судом враховано висновок Верховного Суду, відображений у п. 35-37 постанови від 21 жовтня 2021 року по справі №640/19103/19 та у п. 46-49 постанови від 11 листопада 2021 року у справі № 260/4470/20, відповідно до яких відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

У п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Із змісту статті 236 КЗпП України слідує, що законодавцем запроваджено спеціальний вид відповідальності роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку у разі затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

За змістом норм чинного законодавства середній заробіток є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Метою вказаної норми закону є спонукання роботодавця до невідкладного поновлення прав незаконно звільненого працівника та забезпечення відшкодування такому працівнику сум втраченого заробітку у зв`язку із затримкою виконання рішення суду щодо його поновлення на займаній посаді.

Натомість, відповідач не забезпечив виконання вказаного судового рішення, у зв`язку з чим позивач позбавлений гарантованого права на працю та забезпечення його життєво необхідних потреб у частині на отримання заробітку.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 820/2894/16. Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що нормами КЗпП України чітко розмежовано підстави стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу», який згідно норм ч. 2 ст. 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення «середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі», який за нормами ст. 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі.

Аналогічний правовий висновок заначений у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16 і суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.

Судом встановлено, що період з 15.12.2022 по 18.04.2023, щодо якого звернувся позивач з позовом у даній справі, не відноситься до періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, а є періодом, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

При цьому, як встановлено судом на підставі матеріалів справи, 18.04.2023 дата з якою представник позивача пов`язує поновлення позивача на посаді є датою звільнення позивача, на таку обставину суд вже звертав увагу представника позивача в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

За обставинами цієї справи позивач поновлений на роботі на виконання рішення суду від 01.03.2023, дня видання наказу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 01.03.2023 №131-к.

Отже, у спірних відносинах має місце затримка виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді відповідачем з 15.12.2022 (наступний день з дня ухвалення рішення суду про поновлення на посаді, що підлягає негайному виконанню) до 28.02.2023 (день, що передує дню прийняття наказу про поновлення на посаді).

При цьому, станом на час розгляду справи, доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідачем не надано.

Така бездіяльність відповідача є протиправною.

Відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 280/5236/22, яке набрало законної сили 08 травня 2023 року, середньоденна заробітна плата позивача становила 584,76 грн.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок 100).

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За наведених обставин, судом обчислення розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у період з 15.12.2022 по 28.02.2023 (54 робочих дні) здійснюється з урахуванням пунктів 2 та 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 із розрахунку середньоденної заробітної плати 584,76 грн. та кількості робочих днів.

Як наслідок, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду загалом у розмірі 31 577,04 грн. (54 х 584,76 грн).

Зазначена сума включає в себе податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1073,60 грн., які підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У позовній заяві представник позивача також просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано: копію посвідчення адвоката, копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1129972 від 23.06.2023, копію договору про надання правової допомоги від 18.08.2022, копію акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 25.08.2023, копію довідки про отримання коштів від 25.08.2023.

Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, в разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, розмір понесених витрат на правничу допомогу адвоката визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботи.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 по справі №810/2760/17.

В підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати до матеріалів справи розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.

Відсутність розрахунку витрат на професійну правничу допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.

Тобто, для визначення розміру витрат на правничу допомогу, сторона зобов`язана надати документальне підтвердження судових витрат, а саме детальний опис робіт (наданих послуг). Норми частини 4 статті 134 КАС України є імперативними, тобто обов`язковими для виконання.

За вимогами ч. 6,7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Досліджуючи надані відповідачем документи, суд зазначає, що у наданих представником позивача до матеріалів справи документах не відображено, кількості витраченого адвокатом на виконання робіт (надання послуг) часу (годин), вартості години за певний вид послуги, детального опису робіт проведених адвокатом (наданих послуг), позивачем не конкретизовано та необґрунтовано витрачений час на правничу допомогу, не деталізовано, які роботи проведені адвокатом в рамках надання послуг.

Суд зазначає, що вимога подання детального опису є обов`язковою і пов`язана з тим, що розмір гонорару та розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, не є тотожними. Особа може сплатити адвокату в якості гонорару будь-яку суму, але відшкодуванню за нормами КАС України підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які доведені належними доказами, зокрема детальним описом робіт (наданих послуг).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 262 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Зобов`язати Державну служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15.12.2022 по 28.02.2023 у сумі 31 577,04 грн.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн. (одну тисячу сімдесят три гривні шістдесят коп.).

В задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),

Відповідач - Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 41886120).

Повне судове рішення складено 15.09.2023.

Суддя Б.В. Богатинський