ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 336/4686/20

провадження № 51-2345км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020080080001880, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ; фактично проживає на АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2023 року щодо останнього.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим за ч. 2 ст. 307 КК і йому призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 ККОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки.

Указаним вироком вирішено долю речових доказів та питання про витрати у провадженні.

Відповідно до вироку в липні 2020 року ОСОБА_7 , маючи умисел на незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу, через мережу Інтернет шляхом переписки в месенджері «Телеграм» вступив із невстановленою особою у злочинну змову, направлену на незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу. Відповідно до досягнутої домовленості невстановлена особа мала залишити «закладку» з особливо небезпечним наркотичним засобом для ОСОБА_7 та повідомити останньому її місце розташування, кількість і вид поміщеного до неї особливо небезпечного наркотичного засобу та район подальшого його розповсюдження. У свою чергу ОСОБА_7 після відшукання «закладки» повинен був повідомити про це невстановлену особу, а потім рознести наркотичний засіб на території району, який вказала невстановлена особа, на власний розсуд розклавши подальші «закладки» з особливо небезпечним наркотичним засобом у кількості по 1 шт. в одному місці, збувши його таким чином безпосереднім покупцям із невстановленого кола осіб. Місце схову кожної «закладки» ОСОБА_7 повинен був повідомити невстановленій особі шляхом пересилання через месенджер «Телеграм» фотографій місцевості із зазначенням геолокації кожної схованки, а невстановлена особа надалі мала повідомляти безпосереднім покупцям відомості про місце схованки.

Реалізовуючи виниклий злочинний умисел, ОСОБА_7 у першій половині дня 22 липня 2020 року на місцевості, розташованій у лісосмузі по вул. Магістральній у м. Запоріжжі знайшов полімерний пакет із застібкою Zip-Lock, заклеєний липкою стрічкою. У пакеті містилася речовина сіро-зеленого кольору рослинного походження, що є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - канабісом загальною масою 26,789 г у перерахунку на висушену речовину, відомості про який ОСОБА_7 отримав через месенджер «Телеграм» від невстановленої особи. З метою подальшого збуту, незаконно придбавши таким чином особливо небезпечний наркотичний засіб, ОСОБА_7 почав незаконно зберігати його при собі, а згодом, відповідно до отриманої вказівки, направився до лісосмуги по вул. Магістральній у м. Запоріжжі, де вчинив дії з незаконного збуту особливо небезпечного наркотичного засобу.

Так, 22 липня 2020 року ОСОБА_7 у лісосмузі по вул. Магістральній у м. Запоріжжі заховав згортки з особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - канабісом, у перерахунку на висушену речовину: о 10:54 - масою 1,760 г (за координатами: широта 47.8287797, довгота 35.2419741); о 10:57 - масою 1,728 г (широта 47.8295198, довгота 35.2419214); о 11:00 - масою 1,752 г (широта 47.8307388, довгота 35.2417776); о 11:02 - масою 0,843 г (широта 47.8313961, довгота 35.2418886); о 11:04 - масою 1,681 г (широта 47.8317046, довгота 35.2417954); о 11:06 - масою 0,883 г (широта 47.8322232, довгота 35.2417437); о 11:08 - масою 1,762 г (широта 47.8327913, довгота 35.2417528); о 11:10 - масою 1,892 г (широта 47.8332853, довгота 35.2416130); о 11:16 - масою 1,798 г (широта 47.8353928, довгота 35.2412063); о 11:19 - масою 0,881 г (широта 47.8360385 довгота 35.2411513); о 11:22 - масою 1,822 г (широта 47.8368989 довгота 35.2411654); о 11:25 - масою 1,794 г (широта 47.8373906 довгота 35.2413072); о 11:28 - масою 0,859 г (широта 47.8374244 довгота 35.2410819); о 11:30 - масою 0,917 г (широта 47.8374791 довгота 35.2414520); о 11:38 - масою 0,972 г (широта 47.8375178 довгота 35.2407506).

Цього ж дня ОСОБА_7 продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне зберігання з метою незаконного збуту особливо небезпечного наркотичного засобу, перебував на ділянці місцевості, розташованій на узбіччі траси Москва - Сімферополь у напрямку міжнародного аеропорту «Запоріжжя», навпроти складу лісозаготівлі, розміщеного по вул. Магістральній, 102 у м. Запоріжжі (за координатами: широта 47.8374244 довгота 35.2410819). У поясній сумці при собі він незаконно зберігав з метою подальшого незаконного збуту невстановленому колу осіб п`ять полімерних пакетів, заклеєних липкою стрічкою, з особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - канабісом масою 0,938 г, 0,931 г, 0,807 г, 1,874 г та 0,895 г у перерахунку на висушену речовину, загальною масою 5,445 г, які того ж дня об 11:48 були виявлені, а о 18:31 - вилучені співробітниками поліції під час його затримання в порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Запорізький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2021 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та 27 лютого 2023 року ухвалив новий вирок, яким за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією належного особі майна. Також вирішив долю речового доказу - мобільного телефону «Redmi».

В іншій частині вирок залишено без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, захисник звернувся до Суду з касаційною скаргою, у якій порушує питання про перегляд вироку суду апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості. На його думку, суд мав підстави для застосування положень ст. 75 КК, однак не застосував їх, у зв`язку з цим захисник просить скасувати оскаржене судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, оскільки цей суд, скасовуючи вирок у частині призначеного покарання, виходив із того, що ОСОБА_7 скоїв 16 епізодів злочинної діяльності, отже належним чином не зважив на те, що суд першої інстанції встановив, що протиправні дії ОСОБА_7 вчинив з єдиним умислом, спрямованим на незаконне придбання та зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичного засобу, що злочин, у вчиненні якого останнього визнано винуватим, є продовжуваним і не може складатися з 16 епізодів.

Стверджує, що апеляційний суд не врахував позитивної характеристики ОСОБА_7 з місця проживання та навчання і встановлених судом першої інстанції обставин, які пом`якшують покарання. Також наголошує, що апеляційний суд не взяв до уваги того, що ОСОБА_7 є молодою людиною, працевлаштований, має постійне місце проживання, де проживає з матір`ю, має батька з інвалідністю, не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра. На думку захисника, те, що ОСОБА_7 раніше не притягався до кримінальної відповідальності та критично ставиться до своєї поведінки, свідчить про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства та в умовах контролю за його поведінкою.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, захисник посилається на рішення Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 710/1022/14-к та від 07 червня 2018року у справі № 357/12639/16-к, вважає, що застосуванню у цьому провадженні підлягають висновки Суду у вказаних справах.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити. Прокурор ОСОБА_5 просила залишити касаційну скаргу захисника без задоволення як необґрунтовану.

Прокурор ОСОБА_8 , який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, подав до суду заперечення, де виклав мотиви незгоди з касаційною скаргою захисника.

Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі не оспорює висновків судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, правильності кваліфікації його дій, а тому судові рішення, ухвалені щодо ОСОБА_7 , у частині визнання винуватості особи у вчиненні незаконного придбання та зберігання особливо небезпечного наркотичного засобу з метою збуту, а також у незаконному збуті особливо небезпечного наркотичного засобу Судом не перевіряються.

Суд апеляційної інстанції переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора в межах, установлених ст. 404 КПК, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку.

Порушуючи питання про скасування вироку апеляційного суду, захисник стверджує про наявність підстав для застосування положень ст. 75 КК та необґрунтованість рішення апеляційного суду, який дійшов протилежного висновку.

Однак доводи касаційної скарги колегія суддів вважає безпідставними.

За приписами ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам кримінального провадження й дослідженим у судовому засіданні доказам.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 420 КПК визначено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання. Відповідно до ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо на цих підставах апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності, а під час обрання такої форми її реалізації, як призначення покарання з його реальним відбуванням вимагає від суду вмотивованої оцінки всіх конкретних обставин справи, обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, особи винного.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є не тільки карою за вчинений злочин, а й заходом примусу, необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

При цьому положення ст. 69 КК передбачають можливість суду, умотивувавши своє рішення, призначити основне покарання, крім випадків засудження за корупційний злочин, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин - за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Переглядаючи вирок місцевого суду, апеляційний суд погодився з його висновком про можливість застосування положень ст. 69 КК. При цьому суд апеляційної інстанції, зваживши на те, що ОСОБА_7 самостійно і добровільно розповів про обставини придбання, зберігання з метою збуту та незаконного збуту наркотичного засобу, врахував визнані судом першої інстанції в порядку ст. 66 КК обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, а також відповідно до ч. 2 ст. 66 КК визнав обставиною, що пом`якшує покарання, зайняття волонтерською діяльністю, зважив на позитивні відомості щодо його особи, якими суд вважав відомості про завершення терапевтично-освітньої програми І ступеня та отримання ОСОБА_7 свідоцтва про наявність практичних навичок з масажу, врахував відомості про стан здоров`я членів сім`ї винуватого, звернув увагу на те, що ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, на його позитивну характеристику.

Разом з тим колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що, звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції достатньою мірою не вмотивував такого рішення.

Вирішуючи питання про застосування ст. 75 КК, місцевий суд узяв до уваги, що ОСОБА_7 є молодою людиною, має постійне місце проживання, де мешкає разом із матір`ю, працевлаштований, висловив критику щодо своєї протиправної поведінки, раніше не судимий.

Між тим, на переконання колегії суддів, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що вказані обставини не свідчать про наявність підстав до застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням з огляду на ступінь суспільної небезпечності скоєного ним злочину. Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з рішенням апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене в мотивованому висновку, про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду повинен ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про вчинене особою кримінальне правопорушення, форму вини, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, кількість вчинених кримінальних правопорушень, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності, а також множинності правопорушень. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які перебувають на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.

Оскаржений вирок містить переконливе обґрунтування того, що встановлені обставини у своїй сукупності не дають підстав для висновку про можливість звільнення особи від призначеного покарання з випробуванням. Дійшовши висновку про неможливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання, апеляційний суд належним чином його вмотивував, врахував підвищену суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_7 злочину, який порушує встановлений законом порядок обігу наркотичних засобів, внаслідок якого задовольняється незаконний попит на наркотики, при цьому врахував те, що незаконна діяльність ОСОБА_7 припинена лише за втручання працівників правоохоронного органу, коли він здійснював «закладки», кількість епізодів незаконної діяльності особи.

Апеляційний суд обґрунтовано врахував кількість епізодів кримінально протиправної діяльності ОСОБА_7 , вчинених з метою реалізації єдиного злочинного наміру, де всі інкриміновані дії, як встановив суд, охоплювались єдиним умислом винного.

Підставою для кримінальної відповідальності за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів є діяння, що містить усі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 307 КК, тому питання про кваліфікацію вирішується з урахуванням суб`єктивних ознак складу кримінального правопорушення.

Реалізація єдиного наміру, спрямованого на збут визначеної кількості наркотичного засобу кільком покупцям, відповідає ознакам одиничного продовжуваного злочину, оскільки складається з юридично тотожних дій об`єднаних єдиним злочинним наміром, які у своїй сукупності утворюють єдине кримінальне правопорушення, яке реалізовувалося певними етапами.

Спрямованість умислу винної особи на вчинення одиничного продовженого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК (який за конструкцією свого складу є формальним) визначає кваліфікацію злочину як продовжуваного.

У випадку з ОСОБА_7 підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за незаконне придбання та зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу стало вчинення ним ряду юридично тотожних дій, об`єднаних єдиним злочинним наміром - збут канабісу масою 26,789 г визначеній кількості покупців. Цей намір реалізовувався ОСОБА_7 послідовно в кілька етапів, які у своїй сукупності утворили єдине кримінальне правопорушення.

Суди встановили, що канабіс масою в перерахунку на суху речовину 26,789 г, який ОСОБА_7 мав намір збути, було розфасовано у 20 пакетів, 15 з яких він розніс на місцевості за координатами, повідомленими іншою невстановленою особою, ще 5 пакетів - рознести не встиг, оскільки був помічений працівниками правоохоронного органу. За наміром ОСОБА_7 наркотична речовина мала бути збута покупцям, усвідомлення персонального складу яких винним, не впливає на кваліфікацію його дій та застосування інших кримінально-правових наслідків.

Окремі етапи реалізації єдиного наміру апеляційний суд визначив як епізоди злочинної діяльності ОСОБА_7 , і надав їм кримінально-правову оцінку як тотожним за своїми юридичними ознаками діянням, які відповідають ознакам одиничного продовжуваного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК.

Кримінальний процесуальний закон та закон про кримінальну відповідальність не містять такого поняття, як «епізод» кримінально протиправної діяльності, а в правозастосовній діяльності (за усталеними підходами) таким словом у контексті обставин конкретного кримінального провадження позначаються як діяння, які містять ознаки окремого кримінального правопорушення, так і складові етапи реалізації єдиного наміру стосовно вчинення продовжуваного кримінального правопорушення, які виявляються у вчиненні тотожних діянь, спрямованих на досягнення єдиної мети, що вчиняються в різні проміжки часу та формально (за об`єктивними ознаками) містять ознаки самостійних правопорушень.

Слово «епізод» в аспекті встановлення юридичних ознак у фактично вчиненому діянні жодним чином не впливає на правову складову висновків суду, адже фактично є словом житейського змісту і значення, використання якого в контексті цього провадження спрощує усвідомлення учасниками провадження та суспільством (з огляду на публічність і відкритість судового розгляду) кількісних складових протиправної поведінки і має сприйматися за текстом судового рішення лише в такому аспекті.

Отже, безпідставними є доводи сторони захисту про неправильну юридичну оцінку інкримінованих засудженому дій, які спираються на відмінне від вказаного вище тлумачення смислового значення слова «епізод», яке не є терміном (словом, що означає чітко окреслене спеціальне поняття), яке не позначає собою абияке кримінально-правове поняття, з огляду на що не має кримінально-правового значення.

В аспекті кримінально-правової оцінки вчиненого засудженим діяння та вирішення пов`язаних із цим питань про його кримінально-правові наслідки для засудженого впливає зміст установленої суб`єктивної сторони, який віддзеркалює собою об`єктивні ознаки вчинених суспільно небезпечних діянь, на підставі чого суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність повторності та підстав для кваліфікації його дій за сукупністю злочинів. Водночас кількісні складові протиправної поведінки стосовно вчинення тяжкого злочину небезпідставно враховані апеляційним судом під час оцінки висновків місцевого суду про можливість застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду і вважає, що звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, за встановлених обставин, не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання, зокрема запобігання вчиненню злочинів іншими особами у сфері обігу наркотичних засобів.

На переконання суду касаційної інстанції, покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією майна, призначене ОСОБА_7 , необхідне і достатнє для досягнення мети покарання в аспекті реалізації судом приписів статей 50, 65 КК.

Явної несправедливості покарання, яке призначено засудженому ОСОБА_7 нижче мінімальної межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 307 КК, і яке є меншим за дві третини максимального строку найбільш суворого покарання, передбаченого санкцією ч. 2 цієї статті Особливої частини КК, касаційним судом не встановлено. Переконливих доводів, які би спростовували або ставили під сумнів правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо виду та розміру призначеного покарання, стороною захисту не наведено.

Всі обставини, на які захисник звертав увагу в касаційній скарзі, суд врахував під час обрання заходу примусу та пом`якшення покарання на підставі ст. 69 КК.

Посилання сторони захисту на постанови Верховного Суду від 07 червня 2018 року в справі № 357/12639/16-к (провадження № 51-2444км18) та від 12 червня 2018 року в справі № 710/1022/14-к (провадження № 51-4020км18) не є релевантними.

Так, у справі № 710/1022/14-к питання про звільнення винної особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК ні судом касаційної, ні судами попередніх інстанцій не вирішувалося.

Щодо посилання захисника на висновки Верховного Суду у справі № 357/12639/16-к, де суд касаційної інстанції вважав правильним рішення суду про звільнення особи від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, то, акцентуючи на цьому рішенні, захисник не звернув належної уваги на тяжкість вчиненого особою в тому провадженні злочину, який відповідно до ст. 12 КК є злочином середньої тяжкості і не є кримінальним правопорушенням проти здоров`я населення, що, серед іншого, врахував суд під час ухвалення рішення. Натомість ОСОБА_7 засуджено за вчинення тяжкого злочину проти здоров`я населення, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років.

Оскаржений вирок апеляційного суду відповідає вимогам до його змісту, визначеним приписами статей 370, 374, 420 КПК, він ухвалений відповідно до приписів закону України про кримінальну відповідальність.

Будь-яких додаткових відомостей про існування обставин, які не були предметом оцінки суду апеляційної інстанції та які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину, захисник у касаційній скарзі не зазначив.

Отже, колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, для застосування повноважень Верховного Суду, визначених у ст. 436 цього Кодексу, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Запорізького апеляційного суду від 27 лютого 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3