ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/1081/23 пров. № А/857/10525/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року (головуючий суддя Луцович М.М., м. Ужгород) у справі № 260/1081/23 за позовом ОСОБА_1 до 94 (Чопського) прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дії та бездіяльності протиправними,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до 94 (Чопського) прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив визнати відмову в перетині державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 протиправною; скасувати рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 15.02.2023 року, винесене відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є студентом іноземного навчального закладу, надав необхідний та достатній перелік документів, які підтверджують його статус як студента, а також довідку Оболонського районного у м. Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де зроблено відповідний запис про відстрочку від призову на військову службу. Незважаючи на наявність у нього всіх належних для перетину кордону документів, органом Державної прикордонної служби відмовлено йому в перетинанні державного кордону.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що згідно ст. 23 Закону №3543 не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, зокрема, здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти. Вважає, що оскільки він є студентом 1-го курсу денної форми навчання 2-го ступеня Православного богословського факультету Прешовського університету в м. Прешов та отримав дозвіл від Оболонського районного у м. Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виїзду за кордон, а також йому зроблений відповідний запис у військово- обліковому документі про відстрочку від призову, то він має право на перетин державного кордону України. Крім того, зазначає, що можливість підтвердження позивачем наявності права на перетин кордону прямо залежить від чіткого визначення відповідачем конкретного переліку необхідних документів, чого в рішенні про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 15.02.2023 року зроблено не було.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив щодо її доводів та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи вимоги статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 15 лютого 2023 року з метою перетину державного кордону України прибув до пункту пропуску через державний кордон.

Для проведення паспортного контролю посадовій особі ІНФОРМАЦІЯ_2 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) позивач надав: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 виданий 22.07.2020 року; посвідчення про приписку до призовної дільниці № 0615 з відміткою Оболонського РТЦК та СП про надання відстрочки від призову, як здобувачу освіти; довідку № П/414 від 08.02.2023 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти; документи на підтвердження навчання в Прешовському університеті в м. Прешов, на денній формі навчання на 1 курсі на період 2022/2023 рр.

Рішенням інспектора прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_3 (тип Б) відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_4 категорії (тип Б) майстер-сержантом ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 15 лютого 2023 року громадянину ОСОБА_3 відмовлено у перетинанні державного кордону.

Зі змісту вказаного рішення судом встановлено, що на підставі Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні"» щодо введення тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених ст. 33 Конституції України, а також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України ( далі Правила №57 ) під час дії правового режиму воєнного стану в якості здобувача фахової передвищої та вищої освіти, асистента-стажиста, аспіранта та докторанта, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Позивач не погодився з таким рішенням, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом про його скасування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право на відстрочку від призову на військову службу та право на перетин державного кордону під час мобілізації є різними, як за своєю правовою природою, законодавчими нормами, якими такі регулюються, так і за органами, що визначають їх наявність. Тому, наявність в особи відстрочки від призову не гарантує такій особі беззаперечного права на перетин кордону, тому в силу положень пункту 2-6 Правил №57 таким правом позивач в умовах воєнного стану не наділений.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015 (далі - Закон № 389-VІІІ).

Так, згідно ст. 1 Закону № 389-VІІІ воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Пунктом 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до п. 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21 жовтня 1993 року (далі Закон №3543-XII) в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Системний аналіз наведених вище правових норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Апелянт покликається на те, що йому протиправно відмовлено в перетинанні державного кордону України, оскільки він є студентом іноземного навчального закладу, ним отримано довідку від Оболонського районного у м. Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки №П/414 від 08.02.2023 про відсутність заперечень для виїзду за кордон у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що такі доводи позивача не можуть бути підставою для виїзду за межі території України з огляду на таке.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Закон №3543-ХІІ встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до ст. 1 Закону № 3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з абзацом 2 ч. 3 ст. 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» № 3857-XII, перетин громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України.

Згідно з п. 2 Правил № 57, у випадках, визначених законодавством, для перетину державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Як встановлено судом першої інстанції, позивач є військовозобов`язаною особою, яка не підлягає призову на військову службу, але належить до категорії осіб, визначених в абз.2 ч.3 ст.23 Закону №3543-XII, а тому правом на перетинання державного кордону в умовах воєнного стану не наділений.

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що право на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації та право на перетинання державного кордону в умовах воєнного стану під час мобілізації є різними за своєю правовою природою та законодавчими нормами, якими вони регулюються.

Таким чином, наявність у позивача права на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому беззаперечного права на перетинання державного кордону для виїзду з України, оскільки як вже зазначено, згідно положень п. 2-6 Правил таким правом позивач в умовах воєнного стану не наділений.

Надані позивачем для перетину кордону документи, які підтверджують підставу виїзду за кордон для здобуття освіти у Прешовському університеті у м. Прешов на стаціонарне навчання, підтверджують його статус студента за денною формою навчання у Словацькій Республіці, однак, в межах спірних правовідносин, не є тими документами, які за вимогами Правил є достатніми для перетину державного кордону України таким студентом.

Крім того, рішенням про результат вступної процедури Прешовського університету у м. Прешов від 05.10.2022 підтверджено, що позивач прийнятий на денну форму на термін 2022/2023 навчальний рік, тобто на строк більше трьох місяців.

Відповідно до ч.3 ст.37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1995 №2232-XII призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше, ніж за три дні до вибуття з місця проживання, знятися із зазначеного обліку.

Положеннями ч.4-5 вказаного Закону передбачено, що у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов`язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).

Зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають, зокрема, громадяни України, які вибувають на строк більше трьох місяців за межі України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних (далі - Порядок №921).

Згідно п.2 Порядку №921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов`язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов`язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.

Відповідно до п.16 Порядку №921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:

-для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;

-для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.

Пунктом 56 Порядку №921 передбачено, що про взяття призовників і військовозобов`язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного (а.с.13) у стовбці «Зняття з військового обліку» відсутня відмітка про зняття ОСОБА_1 з військового обліку, як військовозобов`язаного, який вибуває на строк більше трьох місяців за межі України.

Також апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про те, що довідка Оболонського районного у м. Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки №П/414 від 08.02.2023 не є військово-обліковим документом, з огляду на наступне.

У даній довідці зазначено «Заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном немає».

Позивач вступив на навчання після 24.02.2022 року, і не є студентом, який продовжує навчання, у розумінні розпорядження Голови Державної прикордонної служби України від 24.02.2022 року № 23-6122/0/6-22-Вих, від 03.04.2022 року № 23-7913/0/6-22-Вих, а також розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного від 24.03.2022 року № 300/1/С/962 та від 03.04.2022 року № 300/1/С/1079.

Відтак, така форма довідки передбачена органом військового управління для студентів, які станом на 24.02.2022 року навчались у закладах освіти за кордоном та після оголошення мобілізації повертаються для продовження навчання, а не для громадян України, які після зазначеної дати вступили у такі заклади освіти.

Щодо доводів апелянта про те, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не було вказано конкретних документів, які повинні були бути подані ним для виїзду за кордон, то колегія суддів зазначає наступне.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України № 1710-VI від 05.11.2009 «Про прикордонний контроль».

Частиною 1 ст.14 вказаного Закону передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч.2 ст.14 наведеного Закону).

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2020 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України.

Дана форма не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію документів, які повинні бути подані громадянами для виїзду за кордон, а отже посадові особи прикордонної служби не зобов`язані у своєму рішенні вказувати такий перелік документів.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, його форма відповідає затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2020.

При цьому, посадовою особою відповідача зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких ОСОБА_1 тимчасово обмежений у праві виїзду за кордон.

За наведених обставин колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 15.02.2023 року, винесене відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є правомірним.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі № 260/1081/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар