Справа № 420/13385/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПотоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом громадянина Азербайджану ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію та рішення про скасування посвідки на постійне проживання,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом громадянина Азербайджану ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.05.2023 №51004500000305 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 ;

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.05.2023 №51002500070272 про скасування посвідки на постійне проживання на території України № НОМЕР_1 , яка була видана громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що зі змісту оскарженого рішення від 27.05.2023 року вбачається, що воно ухвалено з посиланням на пункти 1 та 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», але будь-якого юридичного підтвердження того, що дозвіл надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, або що дії позивача «становлять загрозу національній безпеці України та громадському порядку в Україні» - позивачу не було надано, жодного процесуального документу, який би підтверджував вище зазначені підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу не оголошувались і не вручалось, оскільки таких документів щодо позивача не існує. Отже, оскаржене рішення обґрунтовано неіснуючими та нічим не підтвердженими підставами для скасування позивачу дозволу на імміграцію, на підставі якого на ім`я позивача була видана посвідка на постійне проживання.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 14.06.2023 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст. 262 КАС України).

30.06.2023 р. за вхід.№21849/23 надійшов відзив на позов з копією матеріалів особової справи громадянина Азербайджану ОСОБА_1 на 59 аркушах, в якому стверджується про правомірність прийнятих рішень з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів особової справи підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання стало вмотивоване подання, яке надійшло 27.05.2023 до ГУ ДМС України від Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про скасування дозволу на імміграцію в Україну, посвідки на постійне проживання від 27.05.2023 №5847/55/114/03 - 2023.

Національна поліція України розцінює діяльність позивача як одну з потенційних загроз національному порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які знаходяться па території України та здійснює вплив на загострення криміногенної обстановки в Одеському регіоні та в Україні в цілому.

Тобто, подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання позивача в Україні, підготовлене службою в межах компетенції, визначеної Законом України «Про Національну поліцію». Крім того, позивачем не оскаржувалось ані в адміністративному, ані в судовому порядку правомірність прийняття Управлінням стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 27.05.2023 № 5847/55/114/03-2023 такого подання та не перевірялась достовірність встановлених у ньому обставин.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

18.03.2021 громадянину Азербайджанської Республіки Маммадову ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» видано дозвіл на імміграцію в Україну.

24.03.2021 ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 .

27.05.2023 року на адресу Головного управління ДМС в Одеській області надійшло подання Управління стратегічних розслідувань в Одеській області за №5847/55/114/03-2023 про розгляд питання щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання.

Вказане подання обґрунтоване тим, що в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави, за результатами реалізації отриманої оперативної інформації, встановлено, що громадянин Азербайджану ОСОБА_1 , який має посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 , прибув в Україну з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності та направлені на повалення державного ладу України.

Згідно подання від 27.05.2023 р. за №5847/55/114/03-2023, на підставі викладеного та беручи до уваги, що громадянин Азербайджану ОСОБА_1 становить загрозу охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області вбачає за доцільне прийняти рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .

27.05.2023 року начальником ГУ ДМС в Одеській області затверджено висновок за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .

Висновком встановлено, що інформація, викладена у подані Управління стратегічних розслідувань в Одеській області є підставою для скасування іноземцю дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів 1 та 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

27.05.2023 року за №51004500000305 ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , яким на підставі пунктів 1 та 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну.

27.05.2023 року за №51002500070272 ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 .

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-III (надалі Закон України «Про імміграцію») та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (надалі - Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Положенням частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Відповідно статті 2 Закону України «Про імміграцію» питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити.

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України «Про імміграцію», особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу. Зазначена особа в`їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно статті 1 Закону України «Про імміграцію» довгострокова віза - наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі дозвіл, необхідний для в`їзду іноземця та особи без громадянства на постійне місце проживання в Україну

Частинами 2-4 статті 11 Закону України «Про імміграцію» визначено, що після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п`яти робочих днів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

За приписами чч. 1-2 статті 13 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Згідно з пунктом 1 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі - Порядок №321), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Пунктом 64 Порядку №321 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію»;

2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 65 Порядку №321).

Отже, з системного аналізу вище окреслених законодавчих приписів вбачається, що, дозвіл на імміграцію іноземця може бути скасований за наявності однієї з підстав, окреслених у статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (надалі - Порядок №1983).

Так, пунктом 21 Порядку №1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Згідно з пунктом 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Згідно пункт 23 Положення №1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Пунктом 24 Положення №1983 визначено, що рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення про скасування дозволу на імміграцію прийняте на підставі пунктів 1 та 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», та на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку №321 скасована посвідка на постійне проживання.

Судом з`ясовано, що питання про скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано відповідним поданням Управління стратегічних розслідувань в Одеській області від 27.05.2023 р. за №5847/55/114/03-2023, котре було надіслано Головному управлінню Державної міграційної служби України в Одеській області для розгляду та прийняття відповідного рішення.

Так, у поданні Управління стратегічних розслідувань в Одеській області зазначається, що позивач прибув в Україну з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності та направлені на повалення державного ладу України. Так, у поданні вказано, що позивач має стійкі кримінальні зв`язки з особами, які поширюють кримінальний вплив від так званих «смотрящих» та осіб раніше засуджених, які підтримують «злодіїв в законі» та поширюють злочинний вплив на громадян на території Одеської області.

Також у поданні зазначено, що громадянин Азербайджану ОСОБА_1 , станом на 27.05.2023 р., не перебуває в статусі підсудного, підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального провадження.

Висновуючись на викладеному, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області, на підставі п. 3, 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», просить розглянути подання та надати на їх адресу копію рішення про примусове повернення/видворення, про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання.

Позивач заперечує існування обставин зазначених у пунктах 3 та 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», звертає увагу на відсутність жодного процесуального документа, який би підтверджував вищезазначені підстави, вважає підстави скасування дозволу викладені у поданні неіснуючими, а також наголошує на порушенні порядку провадження за поданнями про скасування дозволу на імміграцію.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, виходить з того, що ГУ ДМС в Одеській області не може піддавати сумніву подання компетентного органу, що містило у собі обґрунтування з посиланням на відповідні норми діючого законодавства та не містить у собі ознак надуманості, штучності і неупередженості.

Разом з цим, судом встановлено, що як у поданні Управління стратегічних розслідувань в Одеській області від 27.05.2023 р. за №5847/55/114/03-2023, так і в оскаржуваному рішенні відповідача від 27.05.2023 р. №51004500000305, не зазначено фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Подання від 27.05.2023 р. за №5847/55/114/03-2023, та, відповідно, оскаржуване рішення від 27.05.2023 р. №51004500000305 не містять будь-яких переконливих доводів, які б давали підстави допускати або стверджувати, що позивач прибув в Україну з метою вчинення протиправної діяльності направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні.

Окремо суд зазначає, що в поданні Управління стратегічних розслідувань в Одеській області в якості правової підстави для скасування дозволу на імміграцію зазначено п. 3, 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію»:

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України).

Натомість, у Висновку про скасування дозволу на імміграцію від 27.05.2023 р. та рішенні ГУ ДМС України в Одеській області від 27.05.2023 р. №51004500000305 в якості правової підстави зазначено п. 1, 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію»:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Разом з цим, будь-яких фактичних даних щодо надання позивачем свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, відповідачем не вказано а ні в Висновку, а ні в рішенні, що само по собі є достатньою підставою для суду визнати таке рішення необгрунтованим, невмотивованим та таким, що суперечить фактичним обставинам справи, оскільки подання Управління стратегічних розслідувань в Одеській області такої правової підстави не містить.

Також судом встановлено, що подання Управління стратегічних розслідувань в Одеській області та рішення ГУ ДМС України в Одеській області містять розбіжності щодо імені позивача ОСОБА_1 (у рішення) та ОСОБА_1 .

Суд також звертає увагу, що дозвіл на імміграцію в Україну позивач отримав у 2021 році, отже, до моменту скасування даного дозволу минуло більше 2 (двох) років, при цьому доказів вчинення протягом цього часу ним протиправних дій, які завдали шкоду національній безпеці або громадському порядку в Україні, з метою здійснення яких позивач нібито прибув до України, до суду не надано. Навіть відсутні згадки про такі дії, скоєні позивачем.

Більше того, протягом тривалого проживання позивача на території України останній жодного разу не притягувався до кримінальної відповідальності.

Тобто, на час прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС в Одеській області не мало належних та допустимих доказів вини позивача у вчинені дій, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон.

Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.

Правовими положеннями ст. 62 Конституції України закріплено принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно положень ст. ст. 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Суд звертає увагу, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства на відміну від рішення органу ДМС. Тож, обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №820/2230/17, від 11.12.2019 у справі № 240/6247/18, від 14.04.2020 у справі №480/296/19.

Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №823/1499/17, вирішуючи спір у подібних правовідносинах про скасування особі дозволу на імміграцію згідно пункту 3 частини першої статті 12 Закону №2491-III дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну за цим пунктом є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку в Україні.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Отже, аналізуючи обставини, викладені у Поданні Управління стратегічних розслідувань в Одеській області від 27.05.2023, на підставі якого було прийнято оскаржуване рішення, вбачається, що не має жодних належних доказів, на підставі яких Управлінням стратегічних розслідувань в Одеській області, а також Головним управлінням ДМС в Одеській області зроблено висновок про наявність підстав для скасування позивачеві дозволу на імміграцію.

Суд вважає, що відповідачем, крім іншого, не дотримано одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, за практикою Суду при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст.8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Суд вказує, що відповідачем при прийнятті спірного рішення не приймалось до уваги, що позивач проживає на території України понад 2 роки, має сім`ю. При цьому, дозвіл на імміграцію в Україну позивачу було видано саме у зв`язку з тим, що він перебуває у шлюбі з громадянкою України понад 2 роки.

Таким чином, суд доходить висновку що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та його дружини скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини.

Європейський суд з прав людини, який неодноразово вказував у своїх рішеннях, що помилки або прорахунки державних органів повинні служити вигоді зацікавлених осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих інтересів. Зокрема, у рішенні від 20.01.2012 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу належного урядування, який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний якомога послідовний спосіб. Потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування» та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

Суд також враховує прецедентну практику Європейського Суду з прав людини, який у рішенні у справі "Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia" вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об`єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення "національної безпеки", що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.

Суд погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, щодо того, що пунктом 23 Порядку №1983 не встановлена обов`язковість запрошення іммігранта для надання пояснень.

Водночас, на думку суду, громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

Суд зазначає, що право бути почутим є ключовим принципом належного управління в демократичній державі. У тих випадках, коли існує прямий або несприятливий вплив на права чи інтереси будь-якої особи, її потрібно своєчасно та належно проінформувати про це, для того, щоб вона мала можливість підготувати відповідні звернення. Такі звернення можна підготувати письмово або висловити усно на слуханнях або зустрічах. У будь-якому разі такі звернення можуть містити документальні докази, висновки та/або заяви. Важливо, щоб особи мали достатньо часу для надсилання звернень до ухвалення рішення суб`єктом владних повноважень.

Перевірка адміністративними судами дотримання суб`єктами владних повноважень права особи "бути почутою" є обов`язковою, що безпосередньо закріплено в пункті 9 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до статті 13 Закону №2491 є обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку, законодавством України.

Отже, враховуючи існування загрози настання таких серйозних для позивача наслідків, суд вважає, що забезпечення його права взяти участь при прийнятті цього рішення є обов`язковою передумовою його правомірності.

Таким чином, враховуючи наведене правове регулювання та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем, при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини у виниклих обставинах, що є підставою для скасування рішення Головного управління ДМС в Одеській області вiд 27.05.2023 №51004500000305 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .

З урахуванням висновків суду задоволенню підлягає і позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.05.2023 № 51002500070272 про скасування посвідки на постійне проживання на території України, оскільки вона є похідної від первинної в силу приписів п. 64 Постанови №321.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Решта доводів висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати громадянина Азербайджану ОСОБА_1 у загальній сумі 1073,60 грн., сплачені згідно платіжної інструкції №0.0.3036708010.1 від 09.06.2023 року підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.

Керуючись ст.ст. 2-9, 139, 241,242-246, 250, 255, 293-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов громадянина Азербайджану ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію та рішення про скасування посвідки на постійне проживання - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.05.2023 №51004500000305 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 27.05.2023 №51002500070272 про скасування посвідки на постійне проживання на території України № НОМЕР_1 , яка була видана громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .

Стягнути на користь громадянина Азербайджану ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три гривні) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (адреса: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄРДПОУ 3781138).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення підписано 12.09.2023 року у зв`язку з перебуванням головуючого судді у щорічній черговій відпустці.

Громадянин Азербайджану ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (адреса: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄРДПОУ 37811384, електронна пошта: od@dmsu.gov.ua)

Головуючий суддяПотоцька Н.В.