ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________________

_______________________________________________________________

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/779/21

Господарський суд Житомирської області у складі судді Прядко О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Толстокарової І.С.,

за участю представників сторін:

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2 не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Кравчук В.І., довіреність №96 від 26.08.2021;

від відповідача-3: Шолодько М.М., довіреність від 25.01.2022;

від третьої особи-1: Чиляєва І.А., ордер серії АІ №1341506 від 27.01.2023;

від третьої особи-2: Олексієнко В.М., витяг з ЄДР (в режимі відеоконференції);

від третьої особи-3: не з`явився;

прокурор Степаницька О.М., службове посвідчення №711190 від 01.03.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в

особі: 1) Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській

та Житомирській областях;

2) Міністерства освіти і науки України

до 1) Червоненської селищної ради в особі виконавчого комітету Червоненської

селищної ради;

2) Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської

єпархії Української православної церкви";

3) Житомирської єпархії Української православної церкви;

за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні

позивача:

1) Благодійної організації "Фундація спадщини Терещенків";

2) Міністерства культури та інформаційної політики України;

за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні

відповідача - Комунального підприємства "Бердичівське міжміське бюро технічної

інвентаризації" Житомирської обласної ради

про визнання недійсною угоди, визнання незаконним та скасування рішення

виконавчого комітету, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право

приватної власності, скасування державної реєстрації та припинення права

приватної власності, витребування майна

Процесуальні дії по справі.

У липні 2021 року керівник Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області звернувся до Господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - РВ ФДМУ) та Міністерства освіти та науки України (далі - МОН України) з позовом до Червоненської селищної ради в особі виконавчого комітету Червоненської селищної ради, Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви" та Житомирської єпархії Української Православної Церкви, в якому просив:

- визнати недійсною угоду від 20.09.2000, укладену між ВАТ "Червонський цукровик" та Житомирським єпархіальним управлінням Української Православної Церкви про безкоштовну передачу маєтку колишнього власника Червонського цукрового заводу Терещенко;

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Червоненської селищної ради від 30.08.2002 №64 "Про оформлення права колективної власності з видачею свідоцтва Свято-Різдва Христового Червоненського жіночого монастиря Житомирської Єпархії Української православної церкви в смт. Червоне по вул. Котовського, 3";

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ №355498 від 04.10.2012 про право приватної власності на будівлі Свято-Різдва Христового Червоненський жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви, що знаходиться за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3, яке видане виконавчим комітетом Червоненської селищної ради;

- скасувати за Релігійною організацією "Свято-Різдва Христового Червоненським жіночим монастирем Житомирської Єпархії Української Православної Церкви" державну реєстрацію права приватної власності та припинити право приватної власності на нерухоме майно: нежитлова будівля, будівля монастиря літ. А-4, заг. пл. 2802,4 кв.м., господарська будівля літ. Б-1, заг. пл. 1264,7 кв.м., господарська будівля літ. В-1, заг. пл. 394,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 37795966), розташовані за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3;

- витребувати з володіння Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви" на користь держави, в особі Міністерства освіти та науки України, нерухоме майно: нежитлову будівлю монастиря літ. А-4, заг. пл. 2802,4 кв.м., господарську будівлю літ. Б-1, заг. пл. 1264,7 кв.м., господарську будівлю літ. В-1, заг. пл. 394,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 37795966), яке розташоване за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.02.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.08.2022 у справі №906/779/21, відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі (т.2, а.с.162-169, 227-233).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.11.2022 у справі №906/779/21 касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.08.2022 та рішення Господарського суду Житомирської області від 23.02.2022 у справі №906/779/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду (т.3, а.с.73-87).

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у даній справі та направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказав, що:

- суди, встановивши обставини перебування спірного майна у державній власності, не встановили його власника на момент відчуження цього майна, а отже, чи мала особа відповідні повноваження на його відчуження;

- суди не перевірили та не спростували доводів прокурора, що саме Міносвіти було органом управління об`єктами нерухомого майна, які перебували у користуванні філії професійно-технічного училища № 32 с. Червоне Андрушівського району, власником яких є держава;

- також суди не встановили інших обставин, у тому числі, пов`язаних з передачею майна іншим суб`єктам, зокрема, обласній державній адміністрації;

- суди попередніх інстанцій при розгляді справи належним чином не з`ясували обставин і, відповідно, не дослідили доказів, пов`язаних з вибуттям спірного нерухомого майна з власності держави та наявності/відсутності волі власника на таке вибуття;

- суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що за змістом Закону України "Про охорону культурної спадщини" власник об`єкту культурної спадщини та відповідний орган охорони культурної спадщини мають різний правовий статус;

- в такий спосіб висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що саме Житомирська обласна адміністрація є належним позивачем за вимогами прокурора у цій справі, зокрема, щодо повернення такого майна, є передчасними;

- у даній справі в умовах встановлення того, що спірне майно перебувало у державній власності, суди без дослідження обставин справи дійшли висновку про недоведеність прокурором, що держава в особі Фонду або Міносвіти є власником спірного майна, фактично застосувавши концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, переклавши весь тягар доведення на позивача та ігноруючи обставини вибуття майна з державної власності, наявність компетенції щодо його відчуження, тобто самоусунулись від розгляду спору з формальних причин;

- суди попередніх інстанцій не дослідили і не з`ясували обставин, пов`язаних із наявністю/відсутністю повноважень у Обласного управління народної освіти Житомирської обласної державної адміністрації на передачу ВАТ "Червоненський цукровик" спірного майна, яке у подальшому було безвідплатно передано Житомирському єпархіальному управлінню.

30.11.2022 до Господарського суду Житомирської області поштовим зв`язком надійшла заява керівника Житомирської обласної прокуратури від 25.11.2022 №15/2-649вих-22 про перегляд рішення Господарського суду Житомирської області від 23.02.2022 у справі №906/779/21 за нововиявленими обставинами (т.3, а.с.93-151).

28.12.2022 до Господарського суду Житомирської області повернулися матеріали справи №906/779/21 (т.3, а.с.88 на звороті).

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.12.2022 відмовлено у прийнятті заяви керівника Житомирської обласної прокуратури про перегляд рішення Господарського суду Житомирської області від 23.02.2022 у справі №906/779/21 за нововиявленими обставинами (т.3, а.с.155-156).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2022, справу №906/779/21 передано судді Прядко О.В. (т.3, а.с.158).

Ухвалою суду від 30.12.2022 справу №906/779/21 прийнято до провадження судді Прядко О.В. та постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 30.01.2023.

30.01.2023 від представника БО "Фундація спадщини Терещенків" надійшла заява про вступ до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, посилаючись на те, що рішення у даній справі може вплинути на публічні права та інтереси заявників у сфері охорони культурної спадщини (т.3, а.с.172-187).

Ухвалою суду від 30.01.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Благодійну організацію "Фундація спадщини Терещенків", відкладено підготовче засідання на 27.02.2023.

До суду надійшли такі процесуальні документи:

- пояснення прокуратури №50-90-360вих23 від 27.01.2023 по суті спору з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.11.2022 у справі №906/779/21, згідно з якими прокурор просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (т.3, а.с.196-219);

- клопотання прокуратури про подання додаткових письмових доказів №15/2-132вих-23 від 24.02.2023, у якому остання просила поновити строк на подачу та долучити до матеріалів справи докази, які підтверджують, що спірне майно ніколи не використовувалось для задоволення релігійних потреб громадян, є майном Державного середнього спеціального навчального закладу - філії професійно-технічного училища №32 та на час її ліквідації перебувало у державній власності, уповноваженим органом управління якої було МОН України (т.4, а.с.2-37);

- пояснення відповідача-1 (в порядку ст.42 ГПК України) №159 від 23.02.2023, згідно з якими останній не заперечив проти задоволення позовних вимог, підтримав їх у повному обсязі (т.4, а.с.39-43);

- пояснення третьої особи-1 від 27.02.2023, у яких остання просила позов задовольнити (т.4, а.с.44-54);

- пояснення відповідача-3 (в порядку ст.42 ГПК України) (т.4, а.с.55-57), які не приймаються судом до уваги у зв`язку з відсутністю доказів їх направлення іншим учасникам.

Ухвалою суду від 27.02.2023 продовжено строк підготовчого провадження в порядку ч.3 ст.177 ГПК України та відкладено підготовче засідання на 27.03.2023.

27.03.2023 на електронну пошту суду від представника відповідача-2 надійшли письмові пояснення від 27.03.2023, у яких останній просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності у справі №906/779/21 та відмовити у задоволенні позовних вимог (т.4, а.с.69-75).

27.03.2023 до суду від прокуратури надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерства культури та інформаційної політики України, оскільки рішення у даній справі може безпосередньо вплинути на публічні права та інтереси центрального органу виконавчої влади у зв`язку зі специфічними завданнями, які на нього покладено державою, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини (т.4, а.с.76-80).

Протокольною ухвалою суду від 27.03.2023 задоволено клопотання Житомирської обласної прокуратури про подання додаткових письмових доказів №15/2-132вих-23 від 24.02.2023.

Ухвалою суду від 27.03.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерство культури та інформаційної політики України; продовжено строк підготовчого провадження на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та відкладено підготовче засідання на 26.04.2023.

Ухвалою суду від 26.04.2023 продовжено строк підготовчого провадження на підставі ч.1 ст.6 Конвенції та відкладено підготовче засідання на 25.05.2023.

24.05.2023 на електронну пошту суду від Громадської організації "Київська фундація культури" надійшла заява від 24.05.2023 про вступ до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, посилаючись на те, що рішення у даній справі може безпосередньо вплинути на її права, обов`язки та/або інтереси, оскільки відповідно до статуту основними напрямками діяльності громадської організації є, зокрема: залучення громадян до участі у суспільно-політичному житті України, сприяння підвищенню їх громадської активності; сприяння духовному відродженню українського народу, всебічному розвитку культури, традиції та звичаїв, відродженню історичної пам`яті та національної свідомості всіх народів України; сприяння проведенню в Україні демократичних перетворень; сприяння збереженню та відновленню пам`яті про видатних киян та українців взагалі тощо (т.4, а.с.115-117).

Ухвалою суду від 25.05.2023 відмовлено у задоволенні заяви Громадської організації "Київська фундація культури" від 24.05.2023 про вступ до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції в повному обсязі; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.07.2023.

09.06.2023 на поштову адресу суду від третьої особи-2 надійшли пояснення №06/20/4738-23 від 24.05.2023, згідно з якими остання вважає, що є всі підстави для задоволення позову керівника Бердичівської окружної прокуратури (т.4, а.с.141-158).

Ухвалою суду від 19.07.2023 продовжено строк розгляду справи по суті на підставі ч.1 ст.6 Конвенції та відкладено розгляд справи на 30.08.2023.

Представники позивачів, відповідача-1 і третьої особи-3 у засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися завчасно та належним чином (т.4, а.с.169-171).

Суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створив усі належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів. При цьому явка в судове засідання учасників справи обов`язковою не визнавалась, а неявка представників позивачів, відповідача-1 і третьої особи-3 не перешкоджає розгляду справи, тому суд, відповідно до ст.202 ГПК України, розглядає справу за відсутності останніх за наявними матеріалами.

Прокурор та представники третіх осіб-1,2 позов підтримали, просили задовольнити його у повному обсязі.

Представники відповідачів-2,3 просили застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У засіданні 30.08.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ВАТ «Червонський цукровик» не набув права власності на спірне нерухоме майно та не мав права на вчинення будь-яких дій щодо такого майна, у т.ч. і відчужувати його на користь інших осіб, тому укладена угода від 20.09.2000 про безкоштовну передачу Житомирському єпархіальному управлінню УПЦ у власність маєтку колишнього власника Червонського цукрового заводу Терещенко є недійсною. Прокурор стверджує, що власником спірного об`єкта нерухомого майна є держава Україна в особі МОН України; оскаржуване рішення виконавчого комітету Червоненської селищної ради №64 від 30.08.2002 прийнято з перевищенням повноважень та за відсутності рішення власника (уповноваженого державного органу) про зміну правового статусу державного майна, а отже є незаконним та підлягає скасуванню. Водночас свідоцтво про право власності серії САЕ №355498 від 04.10.2012, яке видане на підставі рішення виконавчого комітету Червоненської селищної ради від 30.08.2002 №64, прийнятого в порушення вимог законодавства, є недійсним і також підлягає скасуванню. З огляду на те, що в результаті протиправних дій незаконно, без волі власника та без погодження: органу охорони культурної спадщини з державної власності вибуло спірне нерухоме майно, яке до того ж є пам`яткою архітектури місцевого значення, державна реєстрація права приватної власності на цей майно підлягає скасуванню, а право приватної власності відповідача-2 - припиненню в судовому порядку (т.1: а.с.132-161; т.2: 10-22; т.3: а.с.196-204).

РВ ФДМУ у вирішенні даного спору поклалося на розсуд суду, зазначивши, що приватизація ВАТ "Червонський цукровик" проводилася відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" та Декрету Кабінету Міністрів України №51-93 від 17.05.1993 "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі"; спірний об`єкт у ході приватизації в статутний фонд ВАТ «Червонський цукровик» не передавався. РВ ФДМУ погодилось з твердженням прокуратури, що знаходження майна на балансі підприємства не є безспірною ознакою його права власності, а відчуження майна особою, яка фактично не була його власником, є підставою для визнання відповідної угоди недійсною. Поряд із цим РВ ФДМУ зазначило, що спірне нерухоме майно знаходилось у сфері управління МОН України і ніколи не перебувало у сфері управління Регіонального відділення, Регіональне відділення не є органом управління та розпорядником спірного майна (т.1, а.с.200-201).

МОН України у своїх поясненнях вказало, що вчиняє дії стосовно порушеного прокурором питання, однак станом на 04.10.2021 відсутня інформація щодо спірного майна, оскільки відповідно до постанови КМУ №526 від 29.05.1997 «Про вдосконалення мережі вищих та професійно-технічних навчальних закладів» Червоненський філіал професійно-технічного і Училище №32 ліквідовано (т.2, а.с.1-2). Інші пояснення по суті даного спору МОН України не надавалися.

Відповідач-1 не заперечив проти задоволення позовних вимог, підтримав їх у повному обсязі та зазначив, що з наслідками визнання позовних вимог ознайомлений (т.2: а.с.48-50; т.4: а.с.39-40).

Відповідачі-2,3 вважають позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що у керівника Бердичівської окружної прокуратури відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі РВ ФДМУ та МОН України, міністерство не надало жодної відповіді на повідомлення прокуратури в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру", а регіональне відділення повідомило, що не є органом управління спірного майна і не має правових підстав для звернення до суду з відповідним позовом. Відповідачі-2, 3 стверджують, що РО "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської єпархії Української православної церкви" законно і добросовісно набула права власності на спірне нерухоме майно, а державна реєстрація прав та їх обтяжень проведена з дотриманням усіх положень діючого законодавства, підстав для її відмови встановлено не було, що підтверджує факт набуття речових прав на це майно (т.1: а.с.208-218; т.4: а.с.69-71).

Водночас відповідачі-2,3 просили застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні даного позову, обґрунтовуючи це тим, що позивачі зобов`язані були здійснювати своєчасний, повний та достовірний контроль за обліком, цільовим використанням та збереженістю нерухомого майна, довідатись про долю власного майна безпосередньо після прийняття оскаржуваного рішення та видачі свідоцтва або ж отримати інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який введено у дію 2013 року, однак без поважних причин пропустили загальний строк позовної давності на звернення до суду з належною позовною заявою, такий строк закінчився 30.12.2005 (свідоцтво про право власності від 29.12.2002) (т.1: а.с.215-217; т.4: а.с.71).

На спростування доводів відповідачів-2,3 прокурор вказав, що даний спір стосується нерухомого майна, яке є державною власністю, обов`язок щодо розпорядження таким майном покладено на РВ ФДМУ, а управління ним - на МОН України, які зі свого боку не вжили жодних заходів щодо припинення порушень інтересів держави з метою повернення об`єкта культурної спадщини до державної власності у зв`язку з протиправним його вибуттям, що свідчить про їх бездіяльність і є достатньою правовою підставою для захисту прокурором інтересів держави суді в особі уповноважених органів (т.2: а.с.12-17; т.3: а.с.196-204).

Відносно пропуску строку позовної давності прокурор зазначив, що про факт протиправного вибуття спірного нерухомого майна з власності держави органам прокуратури стало відомо в січні 2021 року, РВ ФДМУ - за інформацією місцевої прокуратури з листа №31-90-590 від 12.02.2021, а МОН України - з листів Бердичівської окружної прокуратури №50-909-656 вих-21 від 05.05.2021 та №50-90-332вих-21 від 08.04.2021, тому строки позовної давності щодо звернення до суду з даною позовною заявою не порушено (т.2, а.с.19-22, 34-39).

Третя особа-1 підтримала позов і просила задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на те, що спірне майно на момент його передачі ВАТ "Червоненський цукровик" перебувало у державній власності, а повноваження щодо управління спірним майном належали Міністерству освіти України; Житомирське обласне управління освіти не мало повноважень щодо розпорядження спірним майном на користь ВАТ "Червоненський цукровик", відповідно останнє на підставі акта від 10.02.1998 не набуло права власності на це майно і на момент укладання 20.09.2000 угоди про безоплатну передачу майна не мало правомочності щодо розпорядження таким; спірна угода від 20.09.2000 є недійсною, оскільки суперечить вимогам ст.4 Закону України "Про власність" (в редакції, що діяла на момент її укладання) (т.4, а.с.44-48).

Третя особа-2 вважає, що є всі підстави для задоволення даного позову, оскільки, відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У випадку відчуження або передачі пам`ятки будинку-садиби Терещенка власник повинен був отримати погодження від органу охорони культурної спадщини; будинок-садиба Терещенка має статус пам`ятки місцевого значення, а отже могла бути відчужена лише після отримання погодження від органу охорони культурної спадщини місцевого органу самоврядування (т.4, а.с.141-146).

Третя особа-3 правом подання письмових пояснень по суті спору не скористалася.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, Графом Адольфом Грохольським у селищі Червоне на Житомирщині був зведений у 1851 році палац, який в подальшому придбав відомий меценат і цукрозаводчик Микола Терещенко.

За часів існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік з 1948 року в приміщенні колишнього маєтку знаходилось фабрично-заводське училище, а з 1987 року - Червоненський філіал професійно-технічного училища №32 (т.4, а.с.20, 23-24).

Розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації від 11.08.1997 №441 "Про взяття на облік та зняття з обліку пам`яток архітектури місцевого значення", зокрема, взято на облік і охорону будинок-садибу Терещенка в смт.Червоне Андрушівського району /охор. номер 148/ (т.1, а.с.83).

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1997 №526 "Про вдосконалення мережі вищих та професійно-технічних навчальних закладів" Міністерством освіти України прийнято наказ від 04.06.1997 №180 «Про вдосконалення мережі професійно-технічних навчальних закладів в Житомирській області» ліквідувати у червні-серпні 1997 року професійно-технічні навчальні заклади згідно з додатком 1, а саме Філію професійно-технічного училища №32, с.Червоне Андрушівського району, та передати до 10.08.1997 будівлі, споруди, грошові кошти та інше майно навчальних закладів, що ліквідуються згідно з додатком №1, іншим професійно-технічним навчальним закладам з метою зміцнення їх навчально-матеріальної бази (т.3, а.с.205-209).

Наказом Управління освіти Житомирської облдержадміністрації від 17.06.1997 №78 «Про зміни в мережі професійно-технічних навчальних закладів» у червні-серпні 1997 року ліквідовано Філію професійно-технічного училища №32 с.Червоне Андрушівського району, наказано передати до 10.08.1997 будівлі, споруди, грошові кошти та інше майно у новостворені навчальні заклади згідно актів прийому-передачі (т.4, а.с.15-19).

Як вбачається з листа Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України №2341/6-18 від 21.11.2022, у документах Міністерства освіти України за 1997 рік акта передачі будівель, споруд, іншого майна ліквідованого навчального закладу Філії професійно-технічного училища №32 не виявлено (т.4, а.с.210).

Натомість, за актом від 10.02.1998 комісією у складі представників від Житомирського обласного управління народної освіти та ВАТ "Червоненський цукровик" проведено прийомку-передачу Червоненського філіалу професійно-технічного училища №32 до ВАТ "Червоненський цукровик", зокрема майна: будинку учбового корпусу 3-х поверховий загальною площею 3930 м.кв. кубатурою 13394 м.куб. балансовою вартістю 816223 грн; учбово-виробничих майстерень загальною площею 2016 м.кв. кубатурою 6653 м.куб. балансовою вартістю 261193 грн; складу, погребу, гаража балансовою вартістю 23275 грн; матеріального складу балансовою вартістю 2545 грн; туалету балансовою вартістю 3029 грн; мережі водопроводу балансовою вартістю 2144 грн (т.1, а.с.47-48).

Вищевказане нерухоме майно знаходиться по вул.Котовського, 3 в смт.Червоне, Андрушівського району Житомирської області, що сторонами не заперечується.

Надалі головою правління ВАТ "Червонський цукровик" було адресовано Житомирському єпархіальному управлінню УПЦ лист за вих.№01/326 від 08.08.2000, яким повідомлено про надання згоди правлінням на передачу на баланс Житомирській єпархії УПЦ у безкоштовне користування приміщення бувшого маєтку цукрозаводчика Терещенка і частину прилеглої до нього території (т.1, а.с.49).

20.09.2000 між ВАТ "Червонський цукровик" та Житомирським єпархіальним управлінням УПЦ укладено угоду, відповідно до якої ВАТ "Червонський цукровик" безкоштовно передає, а Житомирське єпархіальне управління УПЦ приймає у власність маєток колишнього власника Червонського цукрового заводу Терещенко (п.1.1). Передача маєтка здійснюється актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу (п.2). Маєток передається для розміщення монастиря і буде використовуватись за цим призначенням (п.3) (т.1, а.с.51).

Додатком до угоди визначено перелік будівель на території бувшого маєтку Терещенка, що передаються, а саме: основна будівля /3-2 поверх. будинок/; будівля бувших майстерень ПТУ; гаражі; підсобні приміщення, що належали ПТУ (т.1, а.с.52).

Згідно з актом від 30.01.2001, комісією у складі представників від Житомирської єпархії УПЦ та ВАТ "Червонський цукровик" проведено прийом-передачу бувшого Червоненського філіалу професійного-технічного училища №32, зокрема: будинку учбового корпусу 3-х поверховий, загальною площею 3930 м.кв. кубатурою 13394 м.куб.; приміщення майстерні загальною площею 2016 м.кв. кубатурою 665З м.куб.; складу, погребу, гаража; матеріального складу; туалету; мережі водопроводу (т.1, а.с. 53-54).

24.04.2001 Державним комітетом України у справах релігій зареєстровано статут релігійної організації Свято-Різдва Христового Червоненського жіночого монастиря Житомирської Єпархії Української Православної Церкви, за відомостями якого адресою монастиря визначено: 13234, смт.Червоне Андрушівського району Житомирської області (т.1, а.с.60-67).

Рішенням виконкому Червоненської селищної ради від 30.08.2002 №64 "Про оформлення права власності на жіночий монастир" вирішено оформити право колективної власності з видачею свідоцтва Свято-Різдва Христового Червоненського жіночого монастиря Житомирської Єпархії Української Православної Церкви на нерухоме майно, що знаходиться в смт.Червоне по вул.Котовського, 3; видане свідоцтво підлягає обов`язковій державній реєстрації в Бердичівському бюро технічної інвентаризації (т.1, а.с.55).

На підставі вказаного рішення 29.12.2002 виконавчим комітетом Червоненської селищної ради народних депутатів видано свідоцтво про право власності, відповідно до якого спірне майно в цілому належить Свято-Різдва Христового Червоненського жіночого монастиря Житомирської Єпархії УПЦ (т.1, а.с.56).

Надалі, у зв`язку з втратою свідоцтва про право власності, 04.10.2012 виконавчим комітетом Червоненської селищної ради видано дублікат свідоцтва серії САЕ №355498 про право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю монастиря літ.А-4, загальною площею 2802,4 кв.м; господарської будівлі літ.Б-1, загальною площею 1264,7 кв.м; господарської будівлі літ.В-1, загальною площею 394,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська обл., Андрушівський р-н, смт.Червоне, вул.Котовського, буд.3 (т.1, а.с.57, 72).

Згідно витягу про державну реєстрацію прав №36030215 від 29.10.2012, на підставі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ №355498 від 04.10.2012 КП "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради 29.10.2012 здійснено державну реєстрацію права приватної власності за Свято-Різдва Христового Червоненським жіночим монастирем Житомирської Єпархії Української Православної Церкви на нерухоме майно в наведеному вище складі (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 37795966, номер запису: 685 в книзі: 25) за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт.Червоне, вул.Котовського, 3 (т.1, а.с.73, 93-94).

За результатом опрацювання інформаційного листа Житомирської обласної прокуратури щодо захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини від 20.01.2021 № 15/2-73вих-20 окв-21 та наступним ознайомленням з публікацією в мережі Інтернет стосовно об`єктів культурної спадщини регіону (Журнал Житомира від 21.01.2021 (zhzh.com.ua/news/2021-01-21-9060) щодо наміру продати палац Терещенка на Житомирщині, який знаходиться в смт.Червоне, Бердичівською окружною прокуратурою проведено перевірку законності набуття права власності на спірне нерухоме майно.

За результатами даної перевірки прокурор в інтересах держави в особі позивачів звернувся з позовом до суду з метою відновлення в судовому порядку права держави Україна на вищезгадане майно.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).

Згідно з приписами ст.ст.2, 4 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Відповідно до ст.87 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції, чинній до проголошення незалежності України), соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій. Майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно зі ст.89 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції, чинній до проголошення незалежності України), державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Таким чином за часів існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік майно, якими були наділені державні підприємства, організації, установи, належало до державної власності та перебувало у них в оперативному управлінні.

Тобто до моменту проголошення незалежності України спірна будівля належала до загальнодержавної власності. Будь-які інші докази віднесення спірного майна до особистої власності, колгоспно-кооперативної власності або власності профспілкових та інших громадських організацій відсутні.

Відповідно до ст.34 Закону Української PCP «Про власність» від 07.02.1991 за № 697-ХІІ, загальнодержавну (республіканську) власність, серед іншого, складало майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.

Постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 05.11.1991 №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» було затверджено Перелік державного майна України, що передасться до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Суд звертає увагу, що до вказаного переліку не увійшли професійно-технічні заклади, що свідчить про те, що станом на 1991 рік нерухоме майно колишнього Червоненського філіалу професійно-технічного училища №32 залишилось і перебувало у державній власності, до комунальної власності не передавалось.

Положенням про професійний навчально-виховний заклад України, затвердженим постановою КМУ від 07.09.1993 № 715, яке діяло з 07.09.1993 по 05.08.1998, визначено, що до професійних навчально-виховних закладів належать професійно-технічні училища, училища-агрофірми, відомчі, міжвідомчі та регіональні центри підготовки й перепідготовки робітників і спеціалістів, інші типи навчально-виховних закладів, яким Міносвіти акредитувало функції професійного навчання. Навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно державного професійного навчально-виховного закладу є з а г а л ь н о д е р ж а в н о ю в л а с н і с т ю і перебуває у користуванні навчально-виховного закладу (п.59).

Згідно з п.1 діючого на той час Декрету КМУ «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992, функції щодо управління майном, що було в загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснювали відповідні служби Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів згідно із законодавчими актами України, здійснювали м і н і с т е р с т в а та інші підвідомчі Кабінету Міністрів органи державної виконавчої влади.

Статтею 12 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-ХІІ встановлено, що Міністерство освіти України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти.

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство освіти України, затвердженого постановою КМУ від 08.07.1992 №384, Міністерство освіти України (Міносвіти України) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Міносвіти України відповідно до покладених на нього завдань у сфері фінансово-господарської діяльності, зокрема, здійснює контроль за використанням коштів та іншого державного майна навчально-виховними закладами, установами, організаціями, що перебувають у функціональному управлінні Міністерства (пп.7 п.4).

Також наказом Міністерства освіти України № 426 від 29.11.1993, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.12.1993 №179, було затверджено Типовий статут державного професійного навчально-виховного закладу України, згідно з п.п.6.4,6.5 якого, навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно училища є загальнодержавною власністю і перебуває у користуванні навчально-виховного закладу. Функції управління загальнодержавним майном, закріпленим за училищем, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснює М і н і с т е р с т в о о с в і т и У к р а ї н и. Державне майно, що перебуває у користуванні училища, не підлягає вилученню, передачі іншим організаціям або використанню для цілей, що суперечать основним завданням навчально-виховного закладу.

Отже функції щодо управління державним майном, яке знаходилось на балансі закладів професійно-технічної освіти, здійснювало Міністерство освіти України.

Відтак Житомирське обласне управління народної освіти Житомирської обласної державної адміністрації не мало повноважень на передачу споруд, будівель Червоненського філіалу професійно-технічного училища №32 ВАТ «Червоненський цукровик».

Постановою КМУ від 18.03.1996 №327 затверджено Типове положення про управління освіти обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, п.2 якого передбачено, що управління у своїй діяльності керується Конституцією України, Конституційним Договором між Верховною Радою України та Президентом України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, н а к а з а м и М і н о с в і т и, рішеннями голови обласної (міської) державної адміністрації та відповідного представницького органу, прийнятими в межах його компетенції, а також цим Положенням.

У порушення наказу Міносвіти України від 04.06.1997 №180 «Про вдосконалення мережі професійно-технічних навчальних закладів в Житомирській області» акт від 10.02.1998, за яким проведено прийомку-передачу Червоненського філіалу професійно-технічного училища №32 ВАТ «Червоненський цукровик», затверджено начальником обласного управління народної освіти, а не Міносвіти України; будівлі навчального закладу безоплатно передано приватному суб`єкту господарювання, а не іншим професійно-технічним навчальним закладам з метою зміцнення їх навчально-матеріальної бази.

При цьому жодним правовстановлюючим документом не підтверджено передачу та набуття у власність ВАТ «Червонський цукровик» спірного нерухомого майна.

Окрім того, за даними РВ ФДМУ, приватизація ВАТ «Червонський цукровик» проводилась відповідно до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», Декрету Кабінету міністрів України №51-93 від 17.05.1993 «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі». Акт оцінки вартості майна орендного підприємства «Червонський цукровий завод» затверджено наказом РВ ФДМУ по Житомирській області від 25.11.1993, згідно якого вартість майна орендного підприємства «Червонський цукровий завод»» зменшена на вартість майна: майно, до якого встановлено пільги - 303,563 тис. крб.; майно, до якого встановлено особливий режим приватизації - 49 тис. крб.; державний житловий фонд - 634,68 тис. крб. Серед вилученого майна будівля колишньої Червоненської філії професійно-технічного училища №32 (будинок-садиба Терещенка) відсутня. При цьому, відповідно до матеріалів інвентаризації, здійсненої для цілей приватизації станом на 01.11.1993, будівля Червоненської філії професійно-технічного училища №32 (будинок-садиба Терещенка) за адресою вул.Терещенка, 3, смт Червоне Андрушівського району серед об`єктів, що увійшли до статутного капіталу господарського товариства, також відсутня. Згідно з наказом РВ ФДМУ по Житомирській області від 25.06.1996 № 8ЗЗ-ЗП, приватизація ВАТ «Червонський цукровик» була завершена. З дати завершення приватизації 25.06.1996 державна частка у статутному капіталі ВАТ «Червонський цукровик» відсутня (т.1, а.с.81, 98-99).

Отже спірний об`єкт нерухомого майна в ході приватизації у статутний фонд ВАТ «Червонський цукровик», а також безоплатно у користування в порядку, визначеному ст.24 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції, чинній на час проведення приватизації), не передавався.

Жодні рішення, відповідно до вимог Закону України «Про управління об`єктами державної власності», щодо передачі вказаного майна в управління ВАТ «Червонський цукровик» не приймалися, як не приймалися і будь-які рішення щодо відчуження спірного майна органом, уповноваженим державою здійснювати права власника цього майна.

Також не приймалися рішення щодо зміни форми власності спірного майна чи наділення ВАТ «Червонський цукровик» повноваженнями на відчуження, зміну функціонального призначення цього майна.

З підстав наведеного, у ВАТ «Червонський цукровик» були відсутні будь-які підстави набуття спірного майна у власність та відсутні повноваження щодо розпорядження вказаним майном.

Суд погоджується з доводами прокурора у тій частині, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності, а відчуження майна особою, яка фактично не була його власником, є підставою для визнання відповідної угоди недійсною.

Відповідно до п.7 роз`яснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 №02-5/225 "Про деякі витання практики вирішення спорів, пов`язаних з судовим захистом права державної власності", знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

За таких обставин зміна форми власності шляхом передачі спірного майна у приватну власність Житомирському єпархіальному управлінню УПЦ, за відсутності рішення (волевиявлення) уповноважених органів, є протиправною.

Водночас суд встановив, що Житомирська єпархія УПЦ не повідомляла Житомирську облдержадміністрацію чи її структурні підрозділи про реєстрацію права приватної власності на вищевказаний об`єкт (т.1, а.с.89-90).

Окрім того, охоронний договір на пам`ятку архітектури місцевого значення будинок-садибу Терещенка з власником (користувачем), відповідно до Порядку укладання охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою КМУ від 28.12.2001 №1768, не укладався (т.1, а.с.78).

Також суд зазначає, що письмове погодження органу охорони культурної спадщини на відчуження будинку-садиби Терещенка, відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», не надавалось. Згідно відомостей Департаменту культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації, інформація щодо погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини питання передачі у власність пам`ятки архітектури місцевого значення (будинку-садиби Терещенка в смт.Червоне) відсутня (т.1, а.с.82). Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Таким чином викладені обставини у своїй сукупності підтверджують, що під час укладення угоди від 20.09.2000 ВАТ «Червонський цукровик» розпорядився державною власністю без належних правомочностей та повноважень.

Відповідно до положень ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.07.2022 у справі №909/276/21).

Відповідно до ст.41 Цивільного кодексу УРСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.48 Цивільного кодексу УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

З огляду на вищевстановлені обставини та керуючись наведеними нормами, враховуючи те, що ВАТ «Червонський цукровик» не набув права власності на спірне нерухоме майно та не мав права на вчинення будь-яких дій щодо такого, у т.ч. і відчужувати його на користь інших осіб, суд дійшов висновку визнати угоду від 20.09.2000 про безкоштовну передачу у власність Житомирському єпархіальному управлінню УПЦ маєтку колишнього власника Червонського цукрового заводу Терещенко недійсною, а позов у цій частині задовольнити.

Згідно з положеннями ч.ч.1, 3 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі - у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 393 ЦК України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

З огляду на те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності держави поза її волею, за відсутності рішення уповноваженого органу на відчуження цього майна та рішення про зміну правового статусу державного майна, виконавчим комітетом Червоненської селищної ради прийнято рішення від 30.08.2002 №64 «Про оформлення права власності на жіночий монастир» з перевищенням повноважень, а тому вимога прокурора про визнання незаконним і скасування даного рішення є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Прокурор вважає, що відновленням становища, яке існувало до порушення, в обставинах конкретного спору може вважатись і визнання недійсними свідоцтв про право власності, так як такі свідоцтва посвідчують право власності і невизнання їх недійсними істотно утруднює, навіть унеможливлює, захист порушених прав особи, яка звернулась до суду з відповідним позовом, адже їх чинність як правовстановлюючих документів залишає відносини зацікавлених осіб у стані правової невизначеності (т.1, а.с.147).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З урахуванням викладеного, оскільки свідоцтво про право власності серії САЕ №355498 від 04.10.2012 видано на підставі незаконного рішення виконавчого комітету Червоненської селищної ради від 30.08.2002 №64, суд дійшов висновку визнати його недійсним та скасувати, а позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент здійснення державної реєстрації), державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно з приписами п.п.1, 2, 3 ч.3 ст.26 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16.01.2020), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.06.2020 у справі №922/2589/19).

За наведених обставин, зважаючи на факт визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності серії САЕ №355498 від 04.10.2012, на підставі якого (його дубліката) була проведена державна реєстрація прав, що свідчить про припинення речового права, суд приходить до висновку про ефективність обраного прокурором способу захисту, його відповідність змісту відповідного права і характеру його порушення, а отже заявлені вимоги в частині скасування державної реєстрації права приватної власності за відповідачем-2 та припинення права приватної власності на спірне нерухоме майно є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст.388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч.3 ст.388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (ч.ч.1-3 ст.388 ЦК України).

Суд зазначає, що віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами або іншими письмовими доказами.

Приписами ст.326 ЦК України визначено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, міністерства (ч.1 ст.4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).

Відповідно до Положення про Міністерство освіти та науки України, затвердженого постановою КМУ №630 від 13.10.2014, Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що органом, уповноваженим від імені держави та в її інтересах здійснювати функції щодо управління спірним нерухомим майном державної власності, є МОН України.

З огляду на те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності держави поза її волею, враховуючи характер спірних правовідносин, суд вбачає відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача-2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського Суду з прав людини, а саме: законності втручання, відповідності суспільним інтересам та пропорційності переслідуваним цілям.

Одночасно суд враховує, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Таким чином суд приходить до висновку, що прокурором обґрунтовано визначено спосіб захисту порушених прав держави шляхом витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння на користь МОН України як органу управління державним майном.

Щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

У постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 21.06.2022 у справі №757/27707/17-ц, від 22.01.2020 у справі №754/14094/17, від24.11.2021 у справі №201/423/19, від 27.01.2021 у справі №922/496/20 викладено висновок, що з урахуванням ст.ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17, постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №359/9716/16-ц, від 16.06.2021 у справі №359/11910/14-ц.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Також у постанові Верховного Суду від 12.04.2022 у справі №761/31873/19-ц зазначено, що при зверненні прокурора до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, судам потрібно починати обчислювати позовну давність з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор тільки у тих випадках, коли прокурор мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як вбачається з позовної заяви та відповіді на відзив, про факт протиправного вибуття майна з державної власності органам прокуратури стало відомо при опрацюванні інформаційного листа Житомирської обласної прокуратури щодо захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини від 20.01.2021 №15/2-73вих-20 окв-21 та наступним ознайомленням з публікацією в мережі Інтернет стосовно об`єктів культурної спадщини регіону (Журнал Житомира від 21.01.2021 (zhzh.com.ua/news/2021-01-21-9060) щодо наміру продати палац Терещенка на Житомирщині, який знаходиться в смт.Червоне. Так, у ході перевірки були з`ясовані підстави набуття права власності на спірне нерухоме майно і вжиті відповідні заходи представницького характеру. Прокурор відмітив, що позивачі не були обізнані про укладання угоди від 20.09.2000 та прийняття оскаржуваного рішення №64 від 30.08.2002 саме з моменту їх укладання та прийняття, оскільки це здійснювалося без їх участі та згоди; рішення селищної ради №64 від 30.08.2002 є суто правовим актом індивідуальної дії, спрямованим на регулювання прав і обов`язків конкретного суб`єкта - відповідача-2, його направлення чи будь-яке повідомлення, у т.ч. позивачів, про його прийняття не передбачено і відповідачем не надано; вільний доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно передбачено з листопада 2014 року, при цьому на позивачів не покладено обов`язку контролювати діяльність органів місцевого самоврядування та перевіряти їх рішення на предмет дотримання вимог чинного законодавства, а процедура проведення державної реєстрації прав за новим власником не передбачала повідомлення попереднього власника про внесені зміни та проведені реєстраційні дії (т.1: а.с.154-156; т.2: а.с.19-22, 34-39).

Разом із тим з матеріалів справи слідує, що про факт наявності порушень інтересів держави в частині незаконного вибуття спірного майна з державної власності РВ ФДМУ стало відомо із запиту Бердичівської місцевої прокуратури за від 12.02.2021 №31-90-590вих-21 та Бердичівської окружної прокуратури від 08.04.2021 за №50-90-333вих-21, що вбачається з листів від 18.02.2021 №10-13-248 та від 30.04.2021 №10-24-9923 (т.1, а.с.81, 84-85), а МОН України - з листів Бердичівської окружної прокуратури від 05.05.2021 №50-909-656вих-21 та від 08.04.2021 №50-90-332вих-21 (т.1, а.с.103-109), що повідомлено останнім у поясненнях від 04.10.2021 №14.1/450-21 (т.2. а.с.1-2).

Проаналізувавши наведені обставини, обчислення строку позовної давності починається з 20.01.2021 (дня, коли органам прокуратури стало відомо про факт порушення інтересів держави та протиправного вибуття майна державної власності), доказів того, що інформацію про порушення можна було отримати раніше, відповідачами не надано.

Отже на момент звернення прокурора з даним позовом до суду (14.07.2021) трирічний строк позовної давності не сплинув, позовна заява подана в межах встановлених строків.

Суд також враховує, що відповідач-1 скористався своїм правом, передбаченим п.1 ч.2 ст.46 ГПК України, і визнав позов у повному обсязі, проти його задоволення не заперечив, що у даному випадку не суперечить закону і не порушує прав та інтересів інших осіб.

Щодо підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі РВ ФДМУ та МОН України суд зазначає таке.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз.1, 2 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1 - 3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень ч.ч.3-5 ст.53 ГПК України і ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Разом із тим у розумінні положень п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Перший - "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом із тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 18.08.2020 у справі №914/1844/18, від 08.12.2020 у справі №908/1664/19).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити, чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Зі змісту позовної заяви та відповіді на відзив вбачається, що звернення прокурора до суду з даним позовом зумовлено задоволенням суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права державної власності та повернення у власність держави об`єкта нерухомого майна, яке протиправно вибуло поза волею власника, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників. Збереження пам`яток культурної спадщини для прийдешніх поколінь беззаперечно становить суспільний інтерес та інтереси держави, а здійснення ефективного захисту таких пам`яток сприятиме входженню України до європейської спільноти як держави, що виконує свої міжнародно-правові зобов`язання у сфері охорони культурної спадщини (т.1: а.с.150-155, т.2: а.с.12-17).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» 19.05.2021 Бердичівською окружною прокуратурою було направлено РВ ФДМУ та МОН України повідомлення від 19.05.2021 №50-90-885вих-21 та від 02.07.2021 №50-90- 1507вих-21, відповідно, про виявлене порушення інтересів держави та намір вжити заходів представницького характеру (т.1, а.с.95-97, 100-102).

МОН України відповіді за результатами розгляду повідомлення прокуратури не надало, однак це не є підставою вважати звернення прокурора в особі компетентного органу необґрунтованим.

РВ ФДМУ, не погодившись із твердженням прокуратури про те, що обов`язок щодо розпорядження спірним майном покладено на Регіональне відділення, надіслало лист №10-6-807 від 04.06.2021, у якому зазначило про відсутність правових підстав для самостійного звернення з відповідним позовом до суду, враховуючи те, що будівля Червоненської філії професійно-технічного училища №32 (будинок-садиба Терещенка) серед приватизованого ВАТ "Червонський цукровик" майна відсутня, Регіональне відділення не є органом управління спірним майном (т.1, а.с.98-99), з чим погодився суд у даному випадку.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України здійснює повноваження безпосередньо та через свої регіональні відділення (представництва) (ч.1 ст.6 цього Закону).

До основних завдань Фонду державного майна України, а також РВ ФДМУ належать, зокрема, здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління (п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про Фонд державного майна України» та пп.5 п.4 Положення «Про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.04.2019 №402).

За наведеного, приймаючи до уваги той факт, що власником спірного нерухомого майна є держава, а уповноваженим органом управління державним майном - МОН України, суд приходить до висновку, що Бердичівська окружна прокуратура, дотримавшись вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру», правомірно звернулась до суду з даним позовом в інтересах держави в особі МОН України як органу управління державним майном, який у свою чергу, будучи повідомленим про вищезгадані порушення, не вжив належних заходів щодо їх усунення та повернення майна у державну власність.

Відповідно до приписів ч.3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст.ст.76, 77 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 ГПК України).

Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі "Серявін проти України").

Суд відзначає, що решта долучених до справи доказів та доводів учасників досліджена і наведених висновків суду не спростовує.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, заявлені відповідно до вимог законодавства та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.2 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи слідує, що при поданні позову Житомирською обласною прокуратурою сплачено судовий збір у загальному розмірі 27976,14 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №995 від 09.06.2021 на суму 6710,00 грн, №1282 від 09.07.2021 на суму 19086,14 грн, №1438 від 27.07.2021 на суму 2180,00 грн (т.1, а.с.122, 123, 163).

Згідно з приписами ч.1 ст.130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З підстав наведеного, у зв`язку з визнанням відповідачем-1 позову до початку розгляду справи по суті, Житомирська обласна прокуратура має право на повернення з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого при поданні позову в частині вимоги про визнання незаконним та скасування рішення від 30.08.2002 №64, пред`явленої до відповідача-1, в сумі 1135,00 грн після подання відповідного клопотання.

Питання про повернення судового збору станом на момент ухвалення даного рішення судом не розглядається у зв`язку з відсутністю відповідного клопотання прокуратури. Решта суми судового збору в цій частині покладається на відповідача-1 у розмірі 1135,00 грн.

Водночас, приймаючи до уваги задоволення позову у повному обсязі, в силу ст.129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідачів-2,3 відповідно до змісту вимог, які заявлено до кожного з них, а саме: на відповідача-2 - в сумі 23436,14 грн, на відповідача-3 - в сумі 2270,00 грн.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України до Червоненської селищної ради в особі виконавчого комітету Червоненської селищної ради, Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви", Житомирської Єпархії Української Православної Церкви задовольнити.

2. Визнати недійсною угоду від 20.09.2000, укладену між Відкритим акціонерним товариством "Червонський цукровик" та Житомирським єпархіальним управлінням Української Православної Церкви про безкоштовну передачу маєтку колишнього власника Червонського цукрового заводу Терещенко.

3. Визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Червоненської селищної ради від 30.08.2002 №64 "Про оформлення права власності на жіночий монастир" з видачею свідоцтва Свято-Різдва Христового Червоненського жіночого монастиря Житомирської Єпархії Української православної церкви в смт. Червоне по вул. Котовського, 3.

4. Визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ №355498 від 04.10.2012 про право приватної власності на будівлі Свято-Різдва Христового Червоненський жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви, що знаходяться за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3, яке видане виконавчим комітетом Червоненської селищної ради.

5. Скасувати за Релігійною організацією "Свято-Різдва Христового Червоненський жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви" (вул. Котовського, буд. 3, смт. Червоне, Андрушівський р-н, Житомирська обл., 13434, код ЄДРПОУ 26278595) державну реєстрацію права приватної власності та припинити право приватної власності на нерухоме майно: нежитлова будівля, будівля монастиря літ. А-4, заг. пл. 2802,4 кв.м., господарська будівля літ. Б-1, заг. пл. 1264,7 кв.м., господарська будівля літ. В-1, заг. пл. 394,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 37795966), розташовані за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3.

6. Витребувати з володіння Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви" (вул. Котовського, буд. 3, смт. Червоне, Андрушівський р-н, Житомирська обл., 13434, код ЄДРПОУ 26278595) на користь держави в особі Міністерства освіти та науки України (проспект Берестейський, буд. 10, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38621185) нерухоме майно: нежитлову будівлю монастиря літ. А-4, заг. пл. 2802,4 кв.м., господарську будівлю літ. Б-1, заг. пл. 1264,7 кв.м., господарську будівлю літ. В-1, заг. пл. 394,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 37795966), яке розташоване за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, смт. Червоне, вул. Котовського, 3.

7. Стягнути з Червоненської селищної ради в особі виконавчого комітету Червоненської селищної ради (вул. Миру, буд. 28, смт. Червоне, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13434, код ЄДРПОУ 04346793) на користь Житомирської обласної прокуратури (вул. Святослава Ріхтера, буд. 11, м. Житомир, Житомирська обл., 10008, код ЄДРПОУ 02909950) 1135,00 грн судового збору.

8. Стягнути з Релігійної організації "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської єпархії Української православної церкви" (вул. Котовського, буд. 3, смт. Червоне, Андрушівський р-н, Житомирська обл., 13434, код ЄДРПОУ 26278595) на користь Житомирської обласної прокуратури (вул. Святослава Ріхтера, буд. 11, м. Житомир, Житомирська обл., 10008, код ЄДРПОУ 02909950) 23436,14 грн судового збору.

9. Стягнути з Житомирської єпархії Української православної церкви (м. Житомир, Житомирська обл., 10003, вул. Подільська, буд. 19, код ЄДРПОУ 13560396) на користь Житомирської обласної прокуратури (вул. Святослава Ріхтера, буд. 11, м. Житомир, Житомирська обл., 10008, код ЄДРПОУ 02909950) 2270,00 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 11.09.23

Суддя Прядко О.В.

Друк: 1 - у справу;

2 - Бердичівській окружній прокуратурі (рек.) + bmpzpost@ukr.net;

3 - Житомирській обласній прокуратурі (рек.) + prokzt@zhit.gp.gov.ua;

4 - РВ ФДУ по Рівненській та Житомирській областях (рек.) + rivne@spfu.gov.ua;

5 - МОН України (рек.) + mon@mon.gov.ua;

6 - Червоненській селищній раді (рек.) + chervone_rada@ukr.net;

7 - РО "Свято-Різдва Христового жіночий монастир Житомирської Єпархії Української Православної Церкви" (рек.) + kvifanat@ukr.net;

8 - Житомирській Єпархії УПЦ (рек.) + ІНФОРМАЦІЯ_3;

9 - КП "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" (рек.) + ІНФОРМАЦІЯ_2;

10 - БО "Фундація спадщини Терещенків" (рек.) (01033, місто Київ, вул. Льва Толстого, буд. 7) + ІНФОРМАЦІЯ_1;

11 - Міністерству культури та інформаційної політики України (01601, м.Київ, вул.Івана Франка, буд.19) (рек.) + nfo@mkip.gov.ua