________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/3619/19(916/957/23)Господарський суд Одеської області у складі судді Райчевої Світлани Іванівни,

при секретарі судового засідання Скогутовському І.П.

дослідивши матеріали справи,

За позовом: ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" (65054, м. Одеса, Аеропорт ЦА; код ЄДРПОУ 33915633);

до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про визнання недійсним пункту трудового договору

За участю:

від Позивача: арбітражна керуюча Колмикова Т.О.;

від Відповідача: адвокат Головачева О.М.;

Суть спору.

09.03.2023 р. ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання недійсними п. 6.4 трудового договору з директором Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" від 04.12.2019 р.

Процесуальні дії Суду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.03.2023р. вказану вище позовну заяву залишено без руху, Позивача зобов`язано надати суду заяву про усунення недоліків позовної заяви до якої слід надати докази доплати судового збору у розмірі 36 грн.

17.03.2023р. до господарського суду надійшла заява Позивача про усунення недоліків позовної заяви до якої надано докази оплати судового збору у розмірі 36 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.03.2023 р. відкрито провадження у справі №916/957/23 за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" до відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсними п. 6.4 трудового договору з директором Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" від 04.12.2019 р. Справу ухвалено розглядати у межах справи №916/3619/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" за правилами загального позовного провадження із присвоєнням справі №916/3619/19(916/957/23). Підготовче засідання призначено на 21.04.2023р.

21.04.2023р. судове засідання не відбулось у зв`язку із чим, ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.04.2023 р. справу № 916/3619/19(916/957/23) призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні суду на "24" травня 2023 р.

18.05.2023р. до господарського суду надійшов відзив ОСОБА_1 на позовну заяву відповідно до якого Відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.05.2023р. підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті у засіданні суду на 30.06.2023р.

26.06.2023р. до господарського суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 щодо позовної заяви.

30.06.2023р. у судовому засіданні судом постановлено ухвалу про відкладення судового засідання на 07.07.2023р., про що зазначено у протоколі судового засідання.

07.07.2023р. до господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог.

07.07.2023р. до господарського суду надійшли письмові пояснення Відповідача щодо дій керівництва та засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" для відновлення платоспроможності товариства, наявності сертифікату схвалення організації з технічного обслуговування та кваліфікації ОСОБА_1

07.07.2023р. у судовому засіданні судом постановлено ухвалу про відкладення судового засідання на 19.07.2023р., про що зазначено у протоколі судового засідання.

19.07.2023р. до господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення Позивача.

Позиції сторін у справі.

Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" у позовній заяві зазначає, що 05.12.2019р. Компанія "Джерефі Лімітед" (Jerefy Limited) звернулась до Господарського суду Одеської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ", посилаючись на заборгованість останнього у розмірі 750 638, 82 дол. США, що еквівалентно 17 963 012, 15 грн. 04.12.2019р. між Позивачем та Відповдачем було укладено трудовий договір із Директора, п. 6.4. якого Позивач просить визнати недійсним, оскільки вважає, що вказаний договір укладений між заінтересованими особами щодо Боржника та оскаржуваний пункт договору містить ознаки фраудаторності, тобто є таким, що спрямований на виведення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" грошових коштів з метою ухилення від погашення кредиторської заборгованості.

Посилається Позивач на положення ст. 13, 203, 215 Цивільно кодексу України та 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідач у запереченнях на позову заяву зазначив, що з доводами Позивача не погоджується та зазначає, що його було звільнено із займаної посади за обставинами, які від нього не залежали. Тому, він має право на отримання компенсації (вихідної допомоги). Також Відповідач вважає, що положення п. 6.4. Контракту не можуть бути визнані неправомірними, направленими на порушення інтересів чиїхось інтересів чи прав.

Відповідач посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015р. у справі №6-530цс15, відповідно до якого, предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема, статтями 3, 7, 9, 91, 44 Кодексу законів про працю України) положення Цивільного кодексу України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для врегулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку із укладанням трудового договору (контракту).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін господарський суд встановив наступне.

05.12.2019р. Компанія "Джерефі Лімітед" (Jerefy Limited) звернулась до Господарського суду Одеської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ", посилаючись на заборгованість останнього у розмірі 750 638, 82 дол. США, що еквівалентно 17 963 012, 15 грн.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" були ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Вказане не заперечується сторонами у справі.

04.12.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" та ОСОБА_1 укладено трудовий договір, відповідно до умов якого останнього призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" на безстроковій основі.

Згідно п. 3.1. цього Контракту, за виконання обов`язків передбачених цим трудовим договором, Директору щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів Товариства у розмірі 7 500, 00 грн., а також можуть виплачуватись додаткові виплати (доплати, надбавки, премії, винагороди) та одноразові виплати за виконання окремих завдань.

Пунктом 6.4. Трудового договору встановлено, що у разі розірвання цього Трудового договору та звільнення Директора за ініціативою Товариства на підставі підпункту "в" пункту 6.3 цього Трудового договору (у зв`язку з припиненням повноважень Директора за рішенням Загальних зборів учасників Товариства, з обов`язковою виплатою Директору грошової компенсації (вихідної допомоги) у розмірі вказаному у пункті 6.4. цього трудового договору), а також у разі будь-якого іншого розірвання цього Трудового договору та звільнення Директора, яке здійснене не з ініціативи Директора та за відсутності винних протиправних дій Директора, Товариство зобов`язане виплатити Директору компенсацію (вихідну допомогу) за звільнення у розмірі 7 000 000, 00 грн., яка має бути виплачена протягом 10-ти робочих днів з моменту звільнення Директора на вказаний Директором рахунок банківський (розрахунковий/поточний/картковий).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.12.2019р. відкрито провадження у справі №916/3619/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ".

Відповідно до матеріалів вказаної справи про банкрутство, а саме спільної заяви кредиторів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (т. 18 а.с.1-51 справи про банкрутство), договори з аналогічними положеннями про значні виплати у разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця були укладені з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.12.2019р. (співзасновниками ТОВ). З ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від імені ТОВ договори були укладені ОСОБА_1 ; з ОСОБА_1 від імені ТОВ договір укладено ОСОБА_3 .

Ухвалою попереднього засідання господарського суду Одеської області від 18.08.2020р. у справі №916/3619/19 визначено розмір та перелік визнаних судом вимог кредиторів до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ", тобто Судом було встановлено, що на момент відкриття провадження у справі загальний розмір заборгованості перед кредиторами складав 15 493 439, 06 грн. Заборгованість першої черги по заробітній платі складала 141 586,62 грн.

Постановою Господарського суду Одеської області від 24.12.2020р. визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ"; відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Колмикову Тетяну Олександрівну.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021р. постанову Господарського суду Одеської області від 24.12.2020р. скасовано. Постановою Верховного суду від 12.10.2021р. постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2020 у справі № 916/3919/19 (в оскарженій частині - п. п. 2 і 3 резолютивної частини Постанови) скасовано; постанову Господарського суду Одеської області від 24.12.2020 у справі №916/3919/19 залишено в силі.

Наказом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" №1-к від 22.12.2021р. звільнено з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" ОСОБА_1 з 22.12.2021р. на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Враховуючи наведені обставини, Позивач вважає, що у період існування заборгованості перед іншими кредиторами, Боржник необґрунтовано взяв на себе зобов`язання здійснити виплату вихідної допомоги ОСОБА_1 у розмірі 7 000 000, 00 грн., що є необґрунтованим та неспіврозмірним до розміру заробітної плати, яку отримував ОСОБА_1 (7 500 грн) на займаній ним посаді. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" та ОСОБА_1 , який являється також засновником зазначеного Товариства, діяли недобросовісно по відношенню до інших кредиторів боржника, а їх дії призвели до штучного збільшення кредиторської заборгованості Товариства.

Відповідач заперечував щодо доводів Позивача. В обґрунтування підстав припинення трудового договору з ОСОБА_1 . Відповідач посилався на те, що звільнення відбулось не з ініціативи директора, а у зв`язку із банкрутством ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" банкрутом.

Суд вважає доводи Позивача недостатньо обґрунтованими належними доказами з огляду на наступне.

Після ухвалення Судом постанови про визнання боржника банкрутом відповідно до положень ст. 59 КУзПБ настають відповідні наслідки. Зокрема, відповідно до ч.1 ст. 59 Кодексу з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

Ліквідатор з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю (ч.1 ст. 61 Кодексу).

Постанова Господарського суду Одеської області від 24.12.2020р. про визнання Товариство з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у зв`язку із оскарженням набрала законної сили 12.10.2021р.

Відповідно до наказу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" №1-к від 22.12.2021р. директора Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" ОСОБА_1 звільнено з посади з 22.12.2021р.

Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ст. 47 Кодексу).

Наказ про звільнення керівника не містить відомостей щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації (вихідної допомоги) відповідно до п. 6.4. Трудового договору.

В ухвалі Суду від 22.12.2022р. у справі про банкрутство №916/3619/19 Судом було встановлено, що колишній керівник ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" ОСОБА_1 не виконує вимог постанови Господарського суду Одеської області від 24.12.2020р. та імперативної норми Кодексу України з процедур банкрутства щодо передачі бухгалтерської та іншої документації, печаток і штампів, матеріальних та інших цінності банкрута ліквідатору. Тому, Судом видано наказ на примусове виконання постанови Суду.

Частину витребуваних документів, зокрема, частину бухгалтерських документів ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" було передано ліквідатору банкрута арбітражній керуючій Колмиковій Т.О. 18.04.2023р. (т.20 а.с.151-153 справи про банкрутство).

Тобто, станом на дату прийняття ліквідатором банкрута наказу №1-к від 22.12.2021р. про звільнення ОСОБА_1 ліквідатору не було передано ні дані щодо заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 станом на дату його звільнення, ні його трудова книжка.

Додана до позовної заяви Довідка по заробітній платі ОСОБА_1 за період листопад 2019-грудень 2021р. оцінюється Судом як неналежний доказ, що може містити інформацію про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, оскільки з 22.12.2021р. керівником ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" відповідно до закону є арбітражна керуюча Колмикова Т.О. Наявність підстав для складення ОСОБА_1 довідки про розрахунок по заробітній платі від імені директора ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" станом на 22.12.2021р. Суду не доведено.

Суд приймає до уваги, що у постанові про визнання ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" банкрутом від 24.12.2020р. відображено відмову Судом у задоволенні клопотання ТОВ про закриття провадження у справі на підставі п.8 ч.1 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, тобто з підстав не встановлення господарським судом ознак неплатоспроможності боржника (у відповідній редакції статті, що діяла на час розгляду клопотання).

Таким чином, ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" заперечувало факт неплатоспроможності боржника і у подальшому оскаржувало в апеляційному порядку постанову про визнання боржника банкрутом.

Однак, до розгляду Судом питання про визнання ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" банкрутом директор ОСОБА_1 приймає рішення достроково припинити трудові контракти із заступниками, що вочевидь створювало для ТОВ лише невигідні наслідки у вигляді значного зростання розміру пасиву товариства і у той же час не вимагалось законодавством, тобто не носило обов`язкового характеру. Про вказаний факт ні Суд, ні арбітражні керуючі до розгляду питання про визнання боржника банкрутом директором не повідомлялись.

Лише після завершення процедури касаційного оскарження, за результатами якої постанову Господарського суду Одеської області від 24.12.2020 у справі №916/3919/19 про визнання ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" банкрутом було залишено в силі, та прийняття ліквідатором банкрута наказу №1-к від 22.12.2012р. про звільнення директора ОСОБА_1 , 23.02.2022р. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подали до суду спільну заяву кредиторів про визнання грошових вимог за вказаними трудовими договорами.

Докази повідомлення ліквідатора про стан заборгованості ТОВ перед ОСОБА_1 від самого ОСОБА_1 , зокрема щодо наявності трудового договору, який містив пункти про додаткові виплати вихідної допомоги, у матеріалах справи відсутні.

Тому, вважати, що при звільнені ОСОБА_1 за наказом №1-к від 22.12.2021р. ліквідатор ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" приймала рішення про наявність підстав для виконання п. 6.4. Трудового договору та виплатити компенсації (вихідної допомоги) за звільнення у розмірі 7 000 000, 00 грн., підстав відсутні.

Законодавство, застосоване Судом.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною першою статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ст. 47 Кодексу).

Згідно положень ст. 49-6 КЗпП України компенсаційна виплата працівнику у разі розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця є істотною умовою трудового договору.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 Кодексу).

Відповідно до ч.1 ст. 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові від 24.11.2021 судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19 (905/2445/19), фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)).

У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.

Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором.

Ув`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

Щодо застосування вищезазначених положень законодавства Відповідач заперечував, з огляду на те, що між позивачем та відповідачем існували лише трудові відносили, які підпадають під регулювання лише трудового законодавства та просив Суд застосувати при розгляді даної справи наступну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015р. у справі №6-530цс15:

Відповідно до статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Частина друга статті 3 КЗпП України передбачає можливість установлення особливостей праці, тобто особливостей правового регулювання певних трудових відносин, надаючи окремим підприємствам, установам, організаціям право регулювати трудові відносини їхніми статутами, положеннями.

Надавши це право КЗпП України, у статті 9 закріплює норму, якою забороняє підприємству, установі, організації уводити до своїх внутрішніх нормативних актів умови, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю, в тому числі щодо оплати праці окремих категорій працівників, які визначаються відповідним законодавством та статутами підприємств, установ, організацій.

Аналогічні гарантії передбачені у статті 22 Закону України "Про оплату праці".

Питання про наслідки відступу від положень трудового законодавства при укладенні договорів про працю вичерпно вирішено у статті 9 КЗпП України, яка імперативно кваліфікує такі умови недійсними без необхідності визнання їх такими в судовому порядку.

Разом з тим у частині першій статті 91 КЗпП України встановлюється право підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Конкретні розміри оплати праці (в тому числі надбавок, премій, винагород) встановлюються в колективному договорі, а у разі його відсутності - роботодавцем за погодженням з уповноваженим на це органом.

При цьому, за положенням частин другої, третьої статті 2 Закону України "Про оплату праці" винагорода за працю понад установлені норми, зокрема доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати тощо, є додатковою заробітною платою і, як і інші компенсаційні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, аналіз норми статті 9 КЗпП України разом з нормами статті 91, 44 цього Кодексу та іншими положеннями законодавства (статті 58, 62 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 39 Закону України "Про банки і банківську діяльність") дає підстави для висновку про те, що встановлення підприємством, установою, організацією в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів у трудових договорах чи інших угодах додаткових, порівняно із законодавством, трудових чи соціально-побутових пільг для працівників, тобто які покращують їх становище, не може бути приводом для визнання таких умов недійсними.

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022р. у справі №760/30693/19-ц колегія суддів зазначила, що не вбачає підстав для відступу від правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015р. у справі №6-530цс15.

Проте Суд вважає, що вказана правова позиція не може бути застосована Судом при вирішенні даного спору з огляду на наступне.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застарілий характер внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).

Так, Судом встановлено, що Позивачем у даній справі є не ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" як роботодавець за трудовим договором від 04.12.2019р. з ОСОБА_1 , а ліквідатор підприємства-банкрута, який відповідно до положень ст. 42 та ч.1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства формує ліквідаційну масу підприємства та уповноважений подавати до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника якщо вони порушили права боржника або кредиторів. Визнати недійсним ліквідатор просить не весь трудовий контракт в цілому, а лише пункт 6.6. Контракту щодо виплати Працівнику у разі розірвання Контракту та звільнення Працівника за ініціативи Роботодавця на підставі пунктів "в" (з ініціативи Роботодавця до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством України та цим контрактом) або "д" (з інших підстав, що не залежать від Працівника) пункту 6.2. цього Контракту, або з будь-яких інших підстав, не з ініціативи Працівника та за відсутності винних протиправних дій Працівника, компенсації (вихідної допомоги), яка становить 4 000 000, 00 грн.

Таким чином, спірними правовідносинами у справі, що розглядається, є правовідносини з укладення неплатоспроможним роботодавцем у "підозрілий період" угоди (трудового контракту) на шкоду іншим наявним у нього кредиторам, дотримання прав яких забезпечує діяльність ліквідатора роботодавця. Тобто, спірними правовідносинами у даній справі є не суто трудові правовідносини, що виникли між роботодавцем та працівником, на відміну від правовідносин, які були предметом розгляду у наведеній Відповідачем правовій позиції.

Крім того, об`єктом спору у даній справі є не право підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників, а ліквідаційна маса неплатоспроможного роботодавця. Право кредиторів на справедливий розподіл цієї ліквідаційної маси та право ліквідатора на належне її формування кореспондується з обов`язком неплатоспроможного роботодавця та (можливо) працівника довести, що їх дії з укладання правочину не порушили права кредиторів на ліквідаційну масу (зміст спірних правовідносин). Тому і предметом даного позову є не визнання трудового контракту недійним як правочину, а визнання недійсним фраудаторного пункту контракту.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед, це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі № 44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий, перш за все, є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правова позиція Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (постанова від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

Суд погоджується з доводами Позивача, що ознаки фраудаторності можуть бути притаманні й трудовим договором (контрактам), якщо вони в цілому або їх частини були направлені на завдання шкоди кредиторам учасників угоди, зокрема шляхом зменшення конкурсної або ліквідаційної маси, або виведення майна для уникнення погашення вимог інших кредиторів. З огляду на наявність процедури неплатоспроможності фізичної особи, умови трудового договору, окремі його пункти, можуть бути фраудаторними як щодо кредиторів роботодавця, так і щодо кредиторів працівника.

Застосування інститут визнання недійсними умов (пунктів) трудового договору відображена у ст. 9 КЗпП України, а саме, що умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Забороняється примушення працівника до укладення трудового договору, який містить умови, щодо яких між працівником та роботодавцем не досягнуто взаємної згоди.

Метою закріплення судовою практикою підходу щодо невизнання трудового договору недійсним на загальних підставах, передбачених Цивільним кодексом України, було і залишається прагнення захистити працівника як менш впливову сторону договору від недобросовісних дій роботодавця. Однак, вказаною правовою позицією не охоплюються обставини спільних недобросовісних дій обох учасників трудового договору (контракту), від яких негативних наслідків зазнають інші зацікавлені особи (кредитори) і які мають право бути захищеними від таких дій.

Відповідач наполягав, що правовідносини за трудовими договорами повністю охоплені положеннями трудового законодавства і не потребують регулювання з боку цивільного законодавства. Однак, Суд враховує, що категорія фраудаторності правочину у цивільному законодавстві також не закріплена на рівні закону, проте має широку сферу застосування у правовідносинах неплатоспроможних боржників. Неплатоспроможність учасника (роботодавця чи працівника) трудового контракту створює умови для застосування вказаного правового інституту.

Ігнорування обставин фраудаторності трудових договорів (контрактів) може призвести до фіктивного збільшення кредиторської заборгованості першої черги та у подальшому слугувати прецедентом для недобросовісних керівників суб`єктів господарювання, якими як запобіжник негативних для них наслідків банкрутства підприємства будуть укладатись відповідні трудові контракти з наближеним (пов`язаним, заінтересованим) працівником, що нівелює суть усього конкурсного процесу.

Суд враховує, що у разі фактичного застосування положень оскаржуваного пункту 6.4 трудового договору, тобто прийняття зобов`язання роботодавцем по виплаті вихідної допомоги, правовідносини між ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" та ОСОБА_1 набудуть зобов`язального характеру і у цій частині підпадатимуть під регулювання цивільним та господарським законодавством, а також законодавством про банкрутство, оскільки щодо роботодавця було відкрито провадження у справі про банкрутство.

Висновки Суду.

Обов`язковою складовою при кваліфікації оскаржуваного пункту договору як фраудатороного та такого, що може бути визнаний недійним відповідно до вимог ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, є наявність фактичної шкоди кредиторам.

Враховуючи не підтвердження Позивачем настання обов`язку ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" для виплати Відповідачу вихідної допомоги у розмірі 7 000 000 грн. відповідно до п. 6.4. Трудового договору, тобто збільшення пасиву банкрута або зменшення ліквідаційної маси, Суд не вбачає правових підстав для визнання його недійсним на заявлених Позивачем підставах.

Доводам Позивача про вчинення Відповідачем дій, які призвели до підстав припинення з ним трудових відносин, а саме банкрутства ТОВ "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ", а також доводам Відповідача про те, що Позивачем не вживалось усіх належних заходів щодо збереження майна банкрута, Суд не надає оцінку як таким, що не входять у предмет доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

При цьому, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також, визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

На думку суду, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є таким, що передбачений положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, та є таким, що забезпечить відновлення порушеного права Позивача.

Згідно частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, суд вважає за належне відмовити у задоволенні позову ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд -

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку ст.ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку із перебуванням судді Райчевої С.І. у щорічній основній відпустці та тимчасовою непрацездатністю повний текст рішення складено 07 вересня 2023 р.

Копію ухвали надіслати до електронного кабінету користувача підсистеми "Електронний суд": ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІАКОМПАНІЯ "ЧОРНОМОРСЬКІ АВІАЛІНІЇ" арбітражній керуючій Колмиковій Т.О. представнику ОСОБА_1 адвокату Головачевій О.М.

Суддя С.І. Райчева