ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2023 року

м. Київ

справа №640/31875/20

адміністративне провадження № К/9901/43959/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Яроша Д.В.,

представника позивача (у режимі відеоконференції) - Воробйова А.В.,

представника позивача - Росінського О.В.,

представника відповідача-1 - Бєльського-Панасюка О.О.,

представника відповідача-2 - Колесник І.Ю.,

представника третьої особи - Державної служби морського та річкового транспорту України - Штуць Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, треті особи - Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків, Державна служба морського та річкового транспорту України про визнання протиправними та нечинними постанови і наказу, визнання протиправним та скасування наказу, провадження якій відкрито

за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року (у складі головуючого судді Аверкової В.В., суддів: Бояринцевої М.А., Шевченко Н.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року (у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів: Бєлової Л.В., Єгорової Н.М.) у справі №640/31875/20,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач-1), Міністерства інфраструктури України (далі - відповідач-2), треті особи - Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків (далі - третя особа-1), Державна служба морського та річкового транспорту України (далі - третя особа-2), про:

визнання протиправною та нечинною з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2020 №739 «Деякі питання підготовки та дипломування моряків»;

визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття наказу Міністерства інфраструктури України від 12.10.2020 №614 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства транспорту України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Міністерства інфраструктури України та втрату чинності наказу Міністерства транспорту України» від 17 жовтня 2001 року №693»;

визнання протиправним та скасування наказу Міністерства інфраструктури України від 30.09.2020 №591 «Про припинення шляхом ліквідації Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків».

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачі допустили порушення процедури прийняття спірних актів, встановленої чинним законодавством України; зокрема, недотримано процедуру прийняття регуляторного акта всупереч положенням Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Регламенту Кабінету Міністрів України, Бюджетного кодексу України та Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Манільських поправок до додатка до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року.

3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2020, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2021 та постановою Верховного Суду від 13.05.2021 року, частково задоволено заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову та:

3.1. Зупинено дію наказу Міністерства інфраструктури України від 12.10.2020 № 614 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства транспорту України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Міністерства інфраструктури України та втрату чинності наказу Міністерства транспорту України від 17 жовтня 2001 року № 693» до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

3.2. Заборонено Державній службі морського та річкового транспорту України до набрання законної сили рішенням суду у цій справі виконувати повноваження, визначені постановою Кабінету Міністрів України, а саме:

утворення постійно діючих державних кваліфікаційних комісій для підтвердження кваліфікації моряків, забезпечення їх роботи, а також підтвердження кваліфікації моряків у постійно діючих державних комісіях;

підтвердження дійсності визначених законодавством документів моряків, що засвідчують їх кваліфікацію;

проведення аналізу міжнародного та національного досвіду у сфері підготовки, оцінки компетентності та дипломування членів екіпажів морських торгівельних суден;

організація за дорученням Мініфраструктури проведення науково-дослідних та науково-методичних робіт стосовно вдосконалення національної системи підготовки, оцінки компетентності та дипломування моряків, участь у їх вихованні;

здійснення за дорученням Мініфраструктури представництва та захисту в Міжнародній морській організації інтересів України з питань підготовки, оцінки компетентності та дипломування моряків, аналіз та узагальнення пропозицій міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо розгляду таких питань в Міжнародній морській організації та подання узагальнених пропозицій до Мінінфраструктури;

підготовка за дорученням Мінінфраструктури звітів та іншої інформації для подання її до Міжнародної морської організації, здійснення запитів та надання відповідей щодо дійсності документів моряків, що засвідчують їх кваліфікацію, а також пільгових дозволів, передбачених Міжнародною конвенцією про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року з поправками, уповноваженим органом іноземних держав - Сторін Конвенції та судноплавним компаніям, фізичним або юридичним особам, які надають послуги з працевлаштування моряків;

видача послужних книжок моряка, підтвердження, що засвідчують визнання дипломів відповідно до вимог правила І/10 Додатка Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року з поправками;

видача пільгових дозволів, передбачених Міжнародною конвенцією про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року з поправками;

проведення атестації інструкторів навчально-тренажерних закладів, що здійснюють підготовку моряків, згідно з вимогами правила І/6 Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року з поправками;

ведення єдиного Державного реєстру документів моряків, передбачених Міжнародною конвенцією про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року з поправками.

3.3. Заборонено Міністерству юстиції України, державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до набрання законної сили рішенням суду у цій справі проводити державну реєстрацію припинення юридичною особи - Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків (ідентифікаційний код 25958804).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.10.2021 позов задоволено повністю.

5. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржувані акти мають безпосередній вплив на професійні права ОСОБА_1 та їх реалізацію, а відтак останній мав право на звернення до суду із вказаним позовом; суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, підкреслив, що постанова КМ України від 19.08.2020 №739 має ознаки регуляторного акту, однак прийнята без дотримання вимог щодо ухвалення такого виду нормативно правових актів; Урядом України не надано доказів існування пропозиції Мінінфраструктури щодо розроблення проекту спірної постанови та факту включення останнього до плану-графіка підготовки проектів актів КМ України.

6. На переконання судів попередніх інстанцій, обґрунтування доцільності реформування існуючої системи державного управління у сфері дипломування моряків КМ України не наведено, а Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків, будучи створеною після приєднання України до Міжнародної конвенції про підготовку та дипломування моряків та несення вахти 1978 року, не наділена повноваженнями у сфері загального керівництва та контролю за проведенням підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та проведенням дипломування моряків, що виключає можливість визнати обґрунтованим твердження Уряду України про те, що прийняття постанови від 19.08.2020 №739 було зумовлено необхідністю приведення у відповідність до чинного законодавства України порядку підготовки, оцінки компетентності та дипломування моряків.

7. Окрім того, суди попередніх інстанцій вказували, що зважаючи на те, що спірні накази Мінінфраструктури прийняті у зв`язку з ухваленням постанови від 19.08.2020 №739, є необхідність їх скасування.

8. Суд апеляційної інстанції зазначав, що правовий підхід щодо втрати чинності нормативно-правового акта закріплений у частині 2 статті 265 КАС України, відповідно до якої нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду; разом з тим, ухвалюючи рішення про визнання протиправним та нечинним оскаржуваної Постанови саме з моменту її прийняття, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався, зокрема, тим, що оскаржуваний регуляторний акт не пройшов необхідної процедури його прийняття, що є підставою для його визнання нечинним з моменту прийняття.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї, позиції сторін

9. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Кабінет Міністрів України звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права у правовідносинах, щодо яких відсутній висновок Верховного Суду, відповідач-1 просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.10.2021 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

10. В обґрунтування підстав на касаційне оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо реалізації Урядом повноважень, передбачених статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та частини 3 статті 3, статті 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», зокрема під час прийняття постанови Уряду від 19 серпня 2020 року №739 «Деякі питання підготовки та дипломування моряків».

11. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач вказує, що предметом оскарження в цій справі є акт Уряду, що є формою реалізації конкретної функції держави; звертаючись до суду, позивач не згоден із тим, як Урядом реалізуються повноваження, надані статтями 3 та 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Крім того, на переконання касатора, судами попередніх інстанцій надано оцінку положенням Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а всупереч вимогам статті 265 КАС України, судами попередніх інстанцій було визнано протиправним та нечинним оскаржуваний акт з моменту прийняття.

12. Касатор зазначає, що у випадку спірних правовідносин, Урядом прийнято акт, яким внесено зміни до положення про центральний орган виконавчої влади; саме Державна служба морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізовує державну політику у сферах морського та річкового транспорту, торговельного мореплавства, судноплавства на внутрішніх водних шляхах, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, а також у сфері безпеки на морському та річковому транспорті; діяльність Інспекції з виконанням функцій, які згідно з законодавчими актами віднесені до повноважень Морської адміністрації, суперечить Кодексу торговельного мореплавства України, Законам України «Про транспорт» та «Про центральні органи виконавчої влади». Як зазначає касатор, саме з метою приведення у відповідність законодавства з питань підготовки, оцінки компетентності та дипломування моряків, з актами вищої юридичної сили, Урядом було прийнято Постанову № 739.

13. Щодо висновків судів попередніх інстанцій стосовно порушення прийняття Постанови № 739, зокрема недотримання вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» касатор зазначає, що Закон України «Про Кабінет Міністрів України» визначає, що не всі акти Уряду є регуляторними актами, а внесення змін до постанови, якою визначено перелік повноважень функцій держави, наданих конкретному органу державної влади, не здійснюється у відповідності до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»; Постановою № 739, зокрема, врегульовано завдання, функції та повноваження Державної служби морського та річкового транспорту України з питань щодо підготовки, оцінки компетентності та дипломування моряків. Отже, на переконання касатора, оскаржувана Постанова № 739 не є регуляторним актом, оскільки нею врегульовується виключно завдання, функції, повноваження та основні засади діяльності центральних органів виконавчої влади, при цьому, вказаний акт не містить норм щодо врегулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

14. Щодо посилання судів попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях на лист Державної регуляторної служби України № 7301/0/20-20 від 06.11.2020, касатор вказує, що такий лист не підтверджує правомірність прийняття спірної у справі постанови Уряду, а носить лише інформаційний характер; зазначений лист не може бути покладений в основу оскаржуваного рішення, оскільки це лише відповідь на адвокатський запит, який був скерований на адресу регуляторної служби після прийняття оскаржуваної постанови, та який не міг братись до уваги Урядом при прийнятті даної постанови.

15. Щодо дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України, касатор зазначає, що до безпосередніх дискреційних повноважень Уряду України належить координація діяльності центральних органів виконавчої влади, у тому числі питання організації й оптимізації їх функцій; при цьому, на переконання скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій надано необґрунтовану оцінку дискреційних повноважень вищого органу виконавчої влади стосовно організації діяльності державних органів, тобто судами допущено втручання у процес визначення Урядом органу виконавчої влади, якому надано певну функцію.

16. Щодо відсутності порушеного права позивача, касатор зазначає, що позивач не навів доказів порушення його прав та законних інтересів Постановою № 739, тобто доказів застосування безпосереднього до нього приписів оскаржуваної постанови, та, відповідно, наявності підстав для захисту в судовому порядку прав та інтересів. Касатор вважає, що позивач в адміністративному позові не навів доказів та фактів, що підтвердили б, що відбулось дійсне порушення прав позивача.

17.1. Окрім того, до Верховного Суду від Міністерства Інфраструктури України надійшли пояснення щодо касаційної скарги, в яких відповідач-2 просить її задовольнити, оскаржувані судові рішення - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

17.2. Поряд з цим, із поясненнями на касаційну скаргу до Верховного Суду звернулася Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (Адміністрація судноплавства), в яких третя особа просить касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити, оскаржувані судові рішення - скасувати, ухваливши нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.

17.3. Також, до Верховного Суду від Мінінфраструктури надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач-2 просить задовольнити касаційну скаргу Кабінету Міністрів України.

18. Від адвоката Росінського О.В. - представника ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшли заперечення щодо пояснень Адміністрації судноплавства на касаційну скаргу Кабінету Міністрів України у справі № 640/31875/20, які представник позивача просить не приймати до розгляду та не надавати їм оцінку.

19. Також, від адвоката Росінського О.В. - представника ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшли заперечення щодо додаткових пояснень Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури щодо касаційної скарги Кабінету Міністрів України по справі № 640/31875/20, які представник позивача просить не приймати до розгляду та не надавати їм оцінку.

20. Відзиву (заперечень) на касаційну скаргу до Верховного Суду від сторони позивача не надходило, однак в силу частини 4 статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

21. У судовому засіданні представник скаржника просив задовольнити касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення - скасувати. Вказану позицію підтримали представник відповідача-2 - Міністерства інфраструктури України та представник третьої особи - Державної служби морського та річкового транспорту України.

22. Представники позивача висловили спільну позицію, якою вважали касаційну скаргу необґрунтованою, вказували на суперечливість її мотивувальної та прохальної частин, вважали оскаржувані судові рішення такими, що прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, а також погодились із правовою оцінкою, наданою судами попередніх інстанцій щодо змісту і суті оскаржуваної постанови Уряду та віднесення її до регуляторних актів. А відтак, представники позивача просили відмовити у задоволенні касаційної скарги.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

23. Касаційна скарга Кабінету Міністрів України до Верховного Суду надійшла 02 грудня 2021 року.

24. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2021 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

25. Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі №640/31875/20.

26. Іншою Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Кабінету Міністрів України про зупинення виконання/дії рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі №640/31875/20.

27. Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами з 10 липня 2023 року.

28. Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2023 року справу призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні на 01 серпня 2023 року на 16 год. 00 хв.

29. Розгляд справи неодноразово відкладався: на 22.08.2023 на 15:00 год, на 29.08.2023 на 15:00 год.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

30. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2020 № 739 «Деякі питання підготовки та дипломування моряків» (далі - Постанова №739, оскаржувана Постанова) внесено зміни до актів Кабінету Міністрів України; визнано такими, що втратили чинність, деякі постанови Кабінету Міністрів України.

31. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.08.2020 року № 739 «Деякі питання підготовки та дипломування моряків» набирає чинності через три місяці з дня її опублікування - з 22 жовтня 2020 року.

32 Внаслідок прийняття Постанови №739 Міністерством інфраструктури України прийнято: наказ від 12.10.2020 № 614 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства транспорту України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Міністерства інфраструктури України та втрату чинності наказу Міністерства транспорту України від 17 жовтня 2001 року № 693 (далі - Наказ №614) і наказ від 30.09.2020 № 591 «Про припинення шляхом ліквідації Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків» (далі - Наказ №591).

33. Окрім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач є моряком, має звання капітану далекого плавання та відповідно до наказу ІППДМ від 26.12.2019 № 208 «Про затвердження Персонального складу державних кваліфікаційних комісій» є дійсним членом Державної кваліфікаційної комісії на 2020 рік, роботу якої організовує Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків (т. 1 а.с. 77-83).

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

36. Касаційне провадження у цій справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги стосовно відсутності висновків Верховного Суду щодо реалізації Урядом повноважень, передбачених статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та частини 3 статті 3, статті 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», зокрема під час прийняття постанови Уряду від 19 серпня 2020 року №739 «Деякі питання підготовки та дипломування моряків».

37. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

38. Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач у межах даної справи оскаржує: 1) постанову Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2020 року №739 «Деякі питання підготовки та дипломування моряків»; 2) наказ Міністерства інфраструктури України від 12 жовтня 2020 року №614 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства транспорту України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Міністерства інфраструктури України та втрату чинності наказу Міністерства транспорту України від 17 жовтня 2001 року №693»; 3) наказ Міністерства інфраструктури України від 30 вересня 2020 року №591 «Про припинення шляхом ліквідації Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків».

39. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірні накази Міністерства інфраструктури України видано внаслідок прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2020 року №739 «Деякі питання дипломування моряків». Таким чином, у межах спірних правовідносин першочерговим для Суду є розгляд такого питання - встановлення відповідності вимогам чинного законодавства України постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2020 року №739 «Деякі питання підготовки та дипломування моряків».

40. Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

41. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

42. Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

43. Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

44. Пункти 9, 9-1, 10 частини 1 статті 116 Основного Закону встановлює, що Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України тощо.

45. Стаття 117 Конституції України визначає, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

46. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон №794-VII) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

47. Основні завдання Кабінету Міністрів України визначені у статті 2 Закону № 794-VII, до яких належить, зокрема: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

48. Частинами першою, другою статті 3 Закону № 794-VII передбачено, що діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

49. Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.

50. Таким чином, як вірно зазначали суди попередніх інстанцій, Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі виконавчої влади, забезпечує проведення бюджетної, фінансової політики, політики у сфері соціального захисту, його діяльність ґрунтується на принципах верховенства права та законності і у своїй діяльності він керується Конституцією України, іншими законами України в межах наданих повноважень.

51. Стаття 20 Закону № 794-VII визначає основні повноваження Кабінету Міністрів України.

52. Так, згідно пункту 3 частини 1 вказаної статті Кабінет Міністрів України у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, зокрема, забезпечує проведення державної правової політики, здійснює контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади, а згідно пункту 6 частини 1 статті 20 Закону № 794-VII - у сфері вдосконалення державного управління та державної служби - розробляє і здійснює заходи, спрямовані на вдосконалення системи органів виконавчої влади з метою підвищення ефективності їх діяльності та оптимізації витрат, пов`язаних з утриманням апарату управління; утворює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи.

53. Кабінет Міністрів України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією та законами України (частина 2 статті 20 Закону № 794-VII).

54. Згідно з частиною першою статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

55. Відповідно до частини другої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

56. Окрім наведеного, організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначає Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» (далі Закон № 3166-VI), згідно статті 1 якого систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.

Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

57. Правові засади діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначено положеннями статті 3 Закону № 3166-VI, відповідно до яких Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України.

Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.

Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.

58. Відповідно до статті 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії, бюро.

Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.

59. Як свідчать встановлені у цій справи обставини, Урядом прийнято акт, яким внесено зміни до положення про центральний орган виконавчої влади.

60. Водночас, згідно положень Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» інспекції створюються як центральний орган виконавчої влади, у разі якщо більшість функцій цього органу складають контрольно-наглядові функції за дотриманням державним органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичним та фізичним особами актів законодавства.

61. Поряд з цим, абзацом 17 частини першої статті 16-3 Закону України «Про транспорт», визначено що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті: здійснює контроль за проведенням підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та проведення дипломування плавскладу морських, річкових і маломірних суден, працівників берегових підприємств морського і річкового транспорту, робота яких пов`язана із забезпеченням безпеки судноплавства та запобіганням забрудненню навколишнього природного середовища із суден.

62. Скаржник звертає увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 № 1095 «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України», саме Державна служба морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику у сферах морського та річкового транспорту, торговельного мореплавства, судноплавства на внутрішніх водних шляхах, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, а також у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

63. Відповідач-1 також зазначає, що згідно підпункту 40 пункту 4 Положення про Державну службу морського та річкового транспорту України, Морська адміністрація здійснює загальне керівництво та контроль за дипломуванням спеціалістів морського флоту, а також контроль за проведенням підготовки, перепідготовки, підвищенням кваліфікації та дипломуванням членів екіпажів морських, річкових і маломірних (малих) суден (крім суден флоту рибної промисловості), працівників берегових підприємств морського та річкового транспорту, робота яких пов`язана із забезпеченням безпеки судноплавства та запобіганням забрудненню навколишнього природного середовища із суден.

64. Відтак, вважаючи діяльність Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків з виконанням функцій, які згідно з законодавчими актами віднесені до повноважень Морської адміністрації такою, що суперечить Кодексу торговельного мореплавства України, Закону України «Про транспорт» та Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», з метою приведення у відповідність законодавства з питань підготовки, оцінки компетентності та дипломування моряків, з актами вищої юридичної сили, Урядом було прийнято оскаржувану Постанову № 739.

65. Таким чином, аналізуючи наведені законодавчі приписи національного законодавства, які визначають організаційно-правові засади діяльності, обсяг повноважень та функції Кабінету Міністрів України, Міністерств та центральних органів виконавчої влади, слід дійти висновку, що в Уряду України були законні повноваження на прийняття оскаржуваного акту.

66. З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин, зміст оскаржуваного акта Уряду зводиться до внесення змін до Положення про Державну службу морського та річкового транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 № 1095 «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України».

67. В світлі зазначеного, слушними є доводи касаційної скарги, що саме положення Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» надають Кабінету Міністрів України право затверджувати положення про центральні органи виконавчої влади, утворювати їх у вигляді служб, агентств, інспекцій, комісій, бюро. Тобто, предметом оскарження по суті є Акт Уряду, що є формою реалізації конкретної функції держави.

68. А тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що Кабінет Міністрів України під час розгляду справи не надав докази, які містять обґрунтування доцільності реформування існуючої системи державного управління у сфері дипломування моряків, є необґрунтованими.

69. При цьому, перевірка законності прийняття нормативно-правового акта полягає у дослідженні того, чи прийнятий оскаржуваний акт на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь- якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

70. Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 фактично не згоден із тим, як Урядом реалізується саме повноваження надані статями 3 та 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».

71. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що будь-яка дискреційна компетенція суб`єкта владних повноважень не може бути необмежена і має відповідати як нормам національного і міжнародного законодавства, так і має бути співмірною і відповідати тим функціям, які були покладені в основу утворення чи існування того чи іншого органу/установи.

72. Водночас, перевіряючи нормативно-правовий акт вищого органу виконавчої влади на предмет законності, суди мали б пересвідчитись, що відповідачем дотримано порядок та спосіб під час реалізації повноважень, наданих законом.

73. Як видно зі змісту оскаржуваних судових рішень, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, із того, що оскаржуваний позивачем акт Уряду має ознаки регуляторного акту, який не пройшов необхідної процедури його прийняття, що було підставою для визнання його нечинним з моменту прийняття. Верховний Суд не погоджується із такими висновками.

74. Відповідно до частини четвертої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

75. Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема, визначено, що регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

76. Частиною першою, другою статті 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

77. Таким чином, регуляторний акт характеризується наступним: приймається уповноваженим регуляторним органом; спрямований на регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторним органом та суб`єктом господарської діяльності; має ознаки нормативно-правового акта, тобто розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, прийнятий щодо невизначеного кола суб`єктів.

78. При цьому, Закон України «Про Кабінет Міністрів України» визначає, що не всі акти Уряду є регуляторними актами.

79. Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про те, що сукупність статей 20, 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» статті 3, 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» вказує на те, що Уряд приймає акти (постанови) з питань діяльності центральних органів виконавчої влади, затверджує положення про такі органи, які за своїм змістом та характером не є регуляторними актами.

80. Відповідно і внесення змін до постанови, якою визначено перелік повноважень функцій держави, наданих конкретному органу державної влади, не здійснюється у відповідності до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

81. Так, Постановою № 739, зокрема, врегульовано завдання, функції та повноваження Державної служби морського та річкового транспорту України з питань щодо підготовки, оцінки компетентності та дипломування моряків.

82. Отже, як вбачається із сутті Постанови № 739, така не є регуляторним актом, оскільки цією постановою врегульовуються виключно завдання, функції, повноваження та основні засади діяльності центральних органів виконавчої влади.

83. При цьому, вказаний акт не містить норм щодо регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

84. Враховуючи наведене, виходячи із підстав касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що приймаючи Постанову від 19 серпня 2020 року №739 «Деякі питання підготовки та дипломування моряків», Кабінет Міністрів України здійснив реалізацію повноважень, передбачених статтею 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та частини 3 статті 3, статті 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», та в контексті встановлених обставин справи і змісту спірних правовідносин, вказана Постанова Уряду не є регуляторним актом у розумінні статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

85. А тому, суди попередніх дійшли помилкових висновків про те, що Постанова № 739 є регуляторним актом у розумінні статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а відповідач порушив процедуру прийняття нормативно-правового акту, який належить до регуляторних.

86. Окрім цього, як на наявність ознак регуляторного акту, суди попередніх інстанцій зазначили також те, що із змісту оскаржуваної Постанови № 739 випливає, що її норми, крім іншого, спрямовані на регулювання адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади (Інспекцією з питань дипломування та підготовки моряків, Державної служби морського та річкового транспорту) та суб`єктами господарювання (навчально-тренувальними закладами). Вказані висновки судів попередніх інстанцій є необґрунтованими.

87. Як видно зі змісту Постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2020 №739 «Деякі питання підготовки та дипломування моряків», Уряд постановив визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, а саме: Постанова Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 № 83 «Про вдосконалення державного нагляду за станом підготовки та дипломуванням моряків» (Офіційний вісник України, 2001 р., № 5, ст. 186), Пункт 1 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2013 № 622 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 68, ст. 2486), Пункт 1 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 № 1095 «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 10, ст. 357).

88. Більше того, як було встановлено судами попередніх інстанцій, у пояснювальній записці до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання підготовки та дипломування моряків» вказано, що останній розроблено з метою приведення у відповідність законодавства з питань підготовки, оцінки, компетентності та дипломування моряків з актами вищої юридичної сили, з урахуванням міжнародної практики та для досягнення цілі 8.3 «Український пасажир та бізнес має доступ до водного транспорту (перевезень річкою та морем)» Програми діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №849 від 29.09.2019.

89. Таким чином, зі змісту спірної у справі Постанови Уряду вбачається, що вона не відповідає сукупності ознак регуляторного акту в розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

90. Верховний Суд зазначає, що обсяг встановлених обставин у цій справі та зміст оскаржуваних актів Уряду, не свідчить про те, що їх норми спрямовані на врегулювання адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади (Інспекцією з питань дипломування та підготовки моряків, Державної служби морського та річкового транспорту) та суб`єктами господарювання (навчально-тренувальними закладами).

91. А тому, суди попередніх інстанцій невірно встановивши правову природу оскаржуваної Постанови № 739, неправильно застосували норми матеріального права, і як наслідок, дійшли помилкових висновків щодо того, що такий Акт Уряду не пройшов необхідної процедури його прийняття.

92. Поряд з цим, зі змісту оскаржуваної постанови також видно, що суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що порушення процедури прийняття нормативно-правового акту, який належить до регуляторних, є підставою для визнання його нечинним, посилається на правові позиції, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 461/8220/13-а, Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 у справі № 428/7176/14-а, від 16.10.2018 у справі № 522/7868/13, від 06.03.2019 у справі № 803/417/18 та від 29.10.2020 у справі № 580/44/19.

93. Верховний Суд вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на указані судові рішення, з огляду на їх неподібність до спірних правовідносин.

94. Так, предметом розгляду справи № 461/8220/13-а був спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Спектр сервіс центр», ТОВ «Торгова компанія «Система», за участю третьої особи із самостійними вимогами -ТОВ «Гранд Еліт», за участю третіх осіб без самостійних вимог - ТОВ «Захід бізнес центр», ТОВ «Галіція сервіс», публічного акціонерного товариства «Євроазіатська пивна група», ТОВ «Галичина», ТОВ «Галвинпрод», за участю прокурора, до Львівської міської ради (далі - Міськрада) про визнання нечинною та скасування ухвали Міськради від 18 червня 2009 року № 2712 «Про затвердження нормативно-грошової оцінки земель м. Львова».

95. У справі № 428/7176/14-а розглядалось питання правомірності рішення Сєвєродонецької міської ради від 12.06.2014 № 3980 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка» (далі - Рішення № 3980) та рішення Сєвєродонецької міської ради від 25.09.2014 № 4119 «Про внесення змін до рішення Сєвєродонецької міської ради № 3980 від 12.06.2014 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка».

96. У справі № 522/7868/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Полімер» до Одеської міської ради, треті особи Департамент комунальної власності Одеської міської ради, ТОВ «Мірс», ТОВ «Резон Плюс», за участю прокурора міста Одеси, прокурора Приморського району м. Одеси, предметом спору була законність рішення Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» та рішення Одеської міської ради № 1268-VI від 20.09.2011 «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси».

97. Правовідносини у справі № 803/417/18 стосувались законності рішення Іваничівської селищної ради Волинської області від 27.05.2014 №29/3 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель смт. Іваничі».

98. Справа № 580/44/19 стосувалась визнання незаконними дій виконкому Ватутінської міськради під час прийняття (ухвалення) ним рішень від 15.11.2018 № 300 «Про затвердження конкурсної документації та проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку житлового фонду міста Ватутіне», від 18.10.2018 № 276 «Про затвердження переліку об`єктів конкурсу, складу конкурсної комісії та Положення про конкурсну комісію з призначення управителя багатоквартирного будинку житлового фонду міста Ватутіне», від 26.12.2018 № 395 «Про призначення управителя багатоквартирного будинку житлового фонду в місті Ватутіне» та скасування рішення виконкому Ватутінської міськради: від 15.11.2018 № 300, від 18.10.2018 № 276 та від 26.12.2018 №395.

99. З наведеного слід дійти висновку, що правовідносини у справах, на які суд апеляційної інстанції здійснив посилання в оскаржуваній постанові, не є подібними, а тому не підлягали застосуванню у цій справі.

100. Щодо доводів касаційної скарги про помилковість врахування судами попередніх інстанцій листа Державної регуляторної служби України вих. № 7301/0/20-20 від 06.11.2020, колегія суддів зазначає, що в силу наведених вище висновків та вимог частини 2 статті 341 КАС України, вирішення питання про достовірність вказаного доказу, або його повторна перевірка крізь призму критеріїв, визначених статтями 72, 73 КАС України, Верховним Судом не здійснюється. А тому доводи касаційної скарги в цій частині Судом відхиляються.

101. Щодо посилання судів попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях на постанову Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 № 83 «Про вдосконалення державного нагляду за станом підготовки та дипломування моряків» та наказу Міністерства транспорту України від 17.10.2001 № 693 «Про затвердження Положення про Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків», Верховний Суд зазначає наступне.

102. В цій частині, слушними є доводи касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій не враховано, що спірною у справі Постановою № 739 постанову Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 № 83 «Про вдосконалення державного нагляду за станом підготовки та дипломування моряків» визнано такою, що втратила чинність. Вказані зміни набули чинності 22.11.2020.

103. Беручи до уваги те, що на час розгляду цієї справи Постанова № 739 була чинною, посилання судів попередніх інстанцій на нормативно-правовий акт, який нею скасований, є безпідставним.

104. Стосовно доводів касаційної скарги про відсутность порушеного права позивача та недоведеність обставин, що мають значення для справи, Верховний Суд зазначає наступне.

105. Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

106. Пункт 8 частини 1 статті 4 КАС України вказує, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

107. Стаття 5 Кодексу адміністративного судочинства України декларує право на звернення до суду та способи судового захисту, згідно частини 1 якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

108. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 2 статті 5 КАС України).

109. Відповідно до частин 5, 6 статті 5 КАС України ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

110. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені статтею 264 КАС України, згідно частин 2-3 якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

111. В контексті встановлених обставин у цій справі вірними є висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що зміни у системі підготовки та дипломування моряків мали вплив на права позивача як члена державних кваліфікаційних комісій, утворених саме ІППДМ, та їх реалізацію, крізь призму наявності права останнього на звернення до суду з цим позовом.

112. А тому, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги в цій частині.

113. Поміж з цим, знаходять своє підтвердження доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: судами попередніх інстанцій не було належним чином спростовано доводи представників відповідачів, а судом першої інстанції не надано належної оцінки спірним правовідносинам, у контексті вимог статті 264 КАС України.

114. Підсумовуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що відповідачі діяли в межах повноважень, приймаючи оскаржувані акти, а суди першої та апеляційної інстанції не вірно встановили характер і зміст спірних правовідносин, чим допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому необґрунтовано дійшли висновків про наявність правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.

115. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не було доведено факту включення проекту постанови до плану-графіку підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, Суд вважає переоціненими, оскільки вказаний факт не може слугувати підставою для скасування оскаржуваних актів в світлі встановлених у цій справі обставин та висновків.

116. Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

117. Відповідно до частин 1, 3 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

118. Перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення у справі - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

119. Колегія суддів вважає, що Судом надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи на стадії касаційного оскарження.

120. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

121. Матеріалами даної справи також підтверджується, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року, залишеними без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2021 року та постановою Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 640/31875/20, частково задоволено заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.

122. Відповідно до частини 6 статті 157 КАС України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

123. Таким чином, оскільки даною постановою ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позову, то заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року припиняють свою дію після набрання законної сили цим судовим рішенням.

Керуючись статтями 2, 242, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року у справі №640/31875/20 скасувати.

3. Прийняти у справі нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, треті особи - Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків, Державна служба морського та річкового транспорту України, про визнання протиправними та нечинними постанови і наказу, визнання протиправним та скасування наказу - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

В повному обсязі судове рішення складено 04 вересня 2023 року.

..........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду