печерський районний суд міста києва

Справа № 757/14589/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В.,

при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», про захист прав споживачів та стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом до Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивач є клієнтом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на підставі депозитних договорів № SAMDN01000727625857 від 02.08.2012 р. та № SAMDN25000727625041 від 02.08.2012 р.

02.08.2012 р. між Позивачем та Відповідачем було укладено депозитний договір № SAMDN01000727625857.

Відповідно до даного договору Позивачу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , на якій Позивачем були внесені 100 000, 00 дол. США.

02.08.2012 р. між Позивачем та Відповідачем було укладено депозитний договір № SAMDN25000727625041.

Відповідно до даного договору Позивачу було відкрито рахунок № НОМЕР_2 , на якій Позивачем були внесені 50 000, 00 дол. США.

Навесні 2014 р., у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень Відповідача на території АР Крим, рахунки Позивача було безпідставно заблоковано Відповідачем. Нарахування відсотків було припинено.

З метою отримання належних Позивачу коштів та нарахованих по ним відсотків, 11.04.2016 р. на ім`я Голови Правління ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_2 було направлено заяву про розірвання зазначених вище депозитних договорів та видачу належних Позивачу коштів.

Дана заява була отримана Відповідачем 14 квітня 2016 р. але задоволена небула.

Неможливість отримання Позивачем належних йому коштів вимусили Позивача звернутися із позовом до суду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 р., у справі № 201/6621/16-ц, позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про повернення депозитних вкладів, виплату відсотків та стягнення штрафних санкцій було задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором строкового вкладу № SAMDN01000727625857 від 02 серпня 2012 р. в сумі 100 000 доларів США сума вкладу; 21 895, 89 доларів США відсотки за період з 02 березня 2014 р. по 06 листопада 2016 рік, 735 335, 31 доларів США пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 19 квітня 2016 р. по 06 листопада 2016 р., що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 року становить 20 074 653, 96 грн.; 8 063, 01 доларів США 3% річних за період з 02 березня 2014 р. по 06 листопада 2016 р., що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 р. становить 220 120, 17 грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором строкового вкладу № SAMDN 25000727625041 від 02 серпня 2012 р. в сумі 50 000 доларів США сума вкладу; 10 947, 94 доларів США відсотки за період з 02 березня 2014 р. по 06 листопада 2016 р., 367 667, 65 доларів США пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 19 квітня 2016 р. по 06 листопада 2016 р., що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 р. становить 10 037 326, 85 грн.; 4 031,51 доларів США 3% річних за період з 02 березня 2014 р. по 06 листопада 2016 р., що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 року становить 110 061, 22 грн.

Постановою Верховного Суду від 26.02.2020 р. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 р. було змінено в частині суми пені. Пеня була зменшена до 500 000, 00 грн. (за договором № SAMDN01000727625857 від 02 серпня 2012 р.) та до 250 000, 00 грн. (за договором № SAMDN 25000727625041 від 02 серпня 2012 р.).

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 р. було залишено без змін.

16 березня 2020 р. в банку отримано пропозицію Позивача (вих. № 1|СЕМЕНОВА від 16.03.2020 р.) відносно добровільного виконання рішення суду, що набрало законної сили.

У зазначеній пропозиції Позивачка повідомила банк про те, що в провадженні Печерського районного суду міста Києва знаходиться справа № 757/54151/19-ц, за позовом ОСОБА_3 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Ціна позову становить 1 688 782, 58 дол. США.

У разі якщо банк виконає у добровільному порядку Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 р. (справа № 201/6621/16-ц), з урахуванням змін внесених Постановою ВС від 26.02.2020 р. та виплатить їй, протягом 5 днів із дати отримання даної пропозиції, присуджені їй кошти, вона згодна відмовится від позову у справі № 757/54151/19-ц також Позивачка повідомила банк про те, що вона може відмовитись від будь-яких подальших претензій до банку, у тому числі й від поданого позову про стягнення пені та відсотків.

Банк відмовився від виконання рішення суду у добровільному порядку.

Враховуючи, що пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання ми звертаємося до суду із даним позовом, з метою якнайшвидше спонукати повністю платоспроможного боржника виконати своє зобов`язання, від безпідставного невиконання якого він ухиляється вже більше 6-и років.

Неправомірна поведінка боржника не повинна залишатися безкарною, бо ніхто не має права отримувати будь-які переваги з своєї незаконної поведінки. Порушення вимог закону не може бути для боржника вигіднішим ніж його виконання.

У зв`язку з вищевикладеним Позивач просив стягнути на її користь з Відповідача пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 06 квітня 2020 р. у справі відкрито провадження за правилами (загального) позовного провадження..

18.11.2022 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив.

У Відзиві Відповідач зазначає, що після ухвалення рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами більше не існує споживчих правовідносин, у звязку із чим відсутні підстави для застосування частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначений висновок, на думку відповідача, не суперечить висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17.

Також у Відзиві Відповідач стверджує, що депозитні договори є розірваними ще з 11 квітня 2016 р. (після звернення Позивачки до банка із заявою про їх розірвання).

Ухвалою суду від 18.11.2022 р. підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи по суті.

У судове засідання представник Позивача не з`явився. Про проведення судового засідання 27.02.2023 р. Сторони були повідомлені належним чином.

27.02.2023 р., представником Позивача Д. А. Дугіновим було подано заяву, в якій він просив провести судове засідання без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з`ясованих обставин дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи судом встановлено, що 02.08.2012 р. між Позивачем та Відповідачем було укладено депозитний договір № SAMDN01000727625857.

Відповідно до даного договору Позивачу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , на якій Позивачем були внесені 100 000, 00 дол. США.

02.08.2012 р. між Позивачем та Відповідачем було укладено депозитний договір № SAMDN25000727625041.

Відповідно до даного договору Позивачу було відкрито рахунок № НОМЕР_2 , на якій Позивачем були внесені 50 000, 00 дол. США.

Навесні 2014 р., у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень Відповідача на території АР Крим, рахунки Позивача було безпідставно заблоковано Відповідачем. Нарахування відсотків було припинено.

З метою отримання належних Позивачу коштів та нарахованих по ним відсотків, 11.04.2016 р. на ім`я Голови Правління ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_2 було направлено заяву про розірвання зазначених вище депозитних договорів та видачу належних Позивачу коштів.

Дана заява була отримана Відповідачем 14 квітня 2016 р. але задоволена небула.

Неможливість отримання Позивачем належних йому коштів вимусили Позивача звернутися з позовом до суду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 р., у справі № 201/6621/16-ц, позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про повернення депозитних вкладів, виплату відсотків та стягнення штрафних санкцій було задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором строкового вкладу№ SAMDN01000727625857 від 02 серпня 2012 р. в сумі 100 000 доларів США сума вкладу; 21 895, 89 доларів США відсотки за період з 02 березня 2014 р. по 06 листопада 2016 рік, 735 335, 31 доларів США пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 19 квітня 2016 р. по 06 листопада 2016 р., що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 року становить 20 074 653, 96 грн.; 8 063, 01 доларів США 3% річних за період з 02 березня 2014 р. по 06 листопада 2016 р., що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 р. становить 220 120, 17 грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором строкового вкладу № SAMDN 25000727625041 від 02 серпня 2012 р. в сумі 50 000 доларів США сума вкладу; 10 947, 94 доларів США відсотки за період з 02 березня 2014 р. по 06 листопада 2016 р., 367 667, 65 доларів США пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 19 квітня 2016 р. по 06 листопада 2016 р., що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 р. становить 10 037 326, 85 грн.; 4 031,51 доларів США 3% річних за період з 02 березня 2014 р. по 06 листопада 2016 р., що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 20 лютого 2017 року становить 110 061, 22 грн.

Постановою Верховного Суду від 26.02.2020 р. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 р. було змінено в частині суми пені. Пеня була зменшена до 500 000, 00 грн. (за договором № SAMDN01000727625857 від 02 серпня 2012 р.) та до 250 000, 00 грн. (за договором № SAMDN 25000727625041 від 02 серпня 2012 р.).

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 р. було залишено без змін.

16 березня 2020 р. в банку отримано пропозицію Позивача (вих. № 1|СЕМЕНОВА від 16.03.2020 р.) відносно добровільного виконання рішення суду, що набрало законної сили.

У зазначеній пропозиції Позивачка повідомила банк про те, що в провадженні Печерського районного суду міста Києва знаходиться справа № 757/54151/19-ц, за позовом ОСОБА_3 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Ціна позову становить 1 688 782, 58 дол. США.

У разі якщо банк виконає у добровільному порядку Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 р. (справа № 201/6621/16-ц), з урахуванням змін внесених Постановою ВС від 26.02.2020 р. та виплатить їй, протягом 5 днів із дати отримання даної пропозиції, присуджені їй кошти, вона згодна відмовится від позову у справі № 757/54151/19-ц також Позивачка повідомила банк про те, що вона може відмовитись від будь-яких подальших претензій до банку, у тому числі й від поданого позову про стягнення пені та відсотків.

Банк відмовився від виконання рішення суду у добровільному порядку.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що не повертаючи грошові кошти за вимогою вкладника, відповідач не виконав покладених на нього зобов`язань та позбавив позивача права користуватись належним йому майном.

Ретельно вивчивши усі обставини у справі суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог Позивача.

У Постановах від 11 травня 2016 р. у справі N 6-37цс16, від 7 грудня 2016 у справі N 6-362цс16, від 13 вересня 2017 р. у справі N 6-1881цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 р., у справі № 761/26293/16-ц, зазначено, що: «Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.».

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 р., у справі№ 761/26293/16-ц, Велика Палата зазначила, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за несвоєчасне виконання зобов`язання з повернення депозиту стягується з банка за увесь час порушення зобов`язання.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 р.,у справі № 320/5115/17, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від даних висновків.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що вимога Позивача про стягнення пені за період до дня фактичного виконання зобов`язання є повністю законною та обґрунтованою.

Пеня має превентивну функцію. Загроза її неухильного накладення має призводити до втрати економічного інтересу в порушенні зобов`язання. Застосування пені (ії нарахування та вимога стягнення) до встановленого факту порушення зобов`язання(до дня, в який банк мав виконати своє зобов`язання перед вкладником з повернення вкладу та відсотків, але цього не зробив, є неможливим), оскільки встановлення факту порушення зобов`язання має бути втілено певними діями кредитора/вкладника, зверненням вкладника до банку із вимогою про повернення вкладу/заявою про розірвання договору та видачу вкладу. Лише після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або видачу вкладу та невиконанням банком даної заяви протягом 2-х днів після її отримання, з`являється конкретна дата, відносно якої можна із 100-відсотковою впевненістю стверджувати, що з`явився момент порушення виконання зобов`язання.

Пеня є змінною величиною й залежить тільки від часу, на який боржник прострочив виконання, тому відмова споживача від договору банківського вкладу або його розірвання на підставі рішення суду не зумовлює такий правовий наслідок для вкладника (споживача), як відсутність підстав для застосування частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

В Постанові від 9 листопада 2021 р. Велика Палата ВС дійшла висновку, що пеня на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

У Постанові від 9 листопада 2021 р. зазначено, що договори, укладені між Позивачами та банком, є розірваними після набрання законної сили рішенням суду про їх розірвання («Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. … Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується.».

Зі змісту Постанови від 9 листопада 2021 р. вбачається, що навіть за наявності факту звернення вкладника до банку з заявою про розірвання депозитних договорів, такі договори вважаються розірваними лише з моменту набрання законної сили рішенням суду про їх розірвання.

Якщо вважати, що споживчі правовідносини між банком та вкладником припиняються після отримання банком заяви вкладника про розірвання депозитного договору, а договір є розірваним за ініціативою вкладника, в результаті чого дія Закону України «Про захист прав споживачів» на взаємовідносини між банком та вкладником припиняється, тоді взагалі є неможливим застосування до банку пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

У постанові від 20 березня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «До моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.».

З цього вбачається, що пеня, як міра відповідальності, починає свій перебіг після встановлення факту порушення. Тобто встановлення факту порушення виконання зобов`язання є обов`язковою передумовою для розпочатку терміну нарахування пені.

У постанові від 25 січня 2022 р. (справа № 761/16124/15) Велика Палата Верховного Суду дійшли до висновку, що: «Пеня підлягає обрахуванню від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору, тобто від суми процентів на суму вкладу».

У п. № 66 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 р. (справа № 761/16124/15-ц), відповідаючи на питання: «Чи можна вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника, та чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів у разі невиконання банком рішення суду на час звернення вкладника до суду?», Велика Палата зазначила, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму ( вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладнику таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику крім суми вкладу також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за наданому останнім послугу.

При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договором банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківських рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.

Отже, зміст поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту ( за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий розмір відплатності відповідного договору.

Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом з тим, дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача ( статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не можу бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15 сформулювала висновки про те, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», та погодилася з аналогічними за змістом правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2016 року у справі №180/1179/15-ц та від 13 березня 2017 у справі №761/14537/15-ц, та не вбачала підстав для відступу від них.

Кошти, внесені за договором банківського вкладу не можна вважати вартістю послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачу, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги та відповідно, не можуть бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Пеня підлягає обрахуванню від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору, тобто від суми процентів на суму вкладу або від доходу в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 22 лютого 2022 року в справі №757/63364/19.

У Постанові від 26 квітня 2022 р. (справа № 539/4098/18, провадження № 61-19032св20), Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було присуджено пеню на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання та зазначив, що: «Проте на час подання позову вказане рішення суду Банк не виконав, а кошти йому не повернуті, а тому відповідач зобов`язаний компенсувати за час затримки виплати нараховані проценти, пеню, три проценти річних та інфляційні витрати».

У Постанові від 22 червня 2022 р. (справа № 219/6058/18, провадження № 61-1012св20), Верховний Суд залишив у силі постанову суду апеляційної інстанцій, яким було присуджено пеню на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про повернення вкладу та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.

У рамках справи № 201/6621/16-ц Позивачу присуджено 21 895, 89 дол. США процентів за договором № SAMDN01000727625857 від 02.08.2012 р. та 10 947, 94 дол. США за договором № SAMDN25000727625041 від 02.08.2012 р.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої ст. 551 Цивільного кодексу України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

При цьому питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.

Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов`язання суд застосовує до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14.

Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов`язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки відповідно до частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно із частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд вважає, що неправомірна поведінка боржника не повинна залишатися безкарною, бо ніхто не має права отримувати будь-які переваги з своєї незаконної поведінки. Порушення вимог закону не може бути для боржника вигіднішим ніж його виконання.

Відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення чи філії не може вплинути на обов`язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку.

Перевіривши наданий представником Позивача розрахунок грошових сум, суд приходить до висновку про його правильність у частині нарахувань пені, але оскільки сума пені значно перевищує розмір сум утримуваних коштів, суд на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України вважає за можливе її зменшити.

Оскільки стягнення пені в іноземній валюті суперечить вимогам чинного законодавства, тому що згідно вимог ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у національній валюті то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішенням виключно у національній валюті України - гривні.

Таким чином суд, враховуючи тривале та безпідставне невиконання Відповідачем законних вимог Позивача та рішення суду, що набрало законної сили, враховуючи недобросовісну поведінку банка, який навідь після набрання законної сили рішення суду про стягнення вкладів та відсотків, продовжив ігнорувати законні вимоги Позивача про повернення належних йому вкладів, продовжував використовувати на власну користь неповернуті активи Позивача, приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, яку вимагає стягнути Позивач до 800 000, 00 грн. (приблизний гривневий еквівалент суми присуджених відсотків за договором № SAMDN01000727625857 від 02.08.2012 р.) та до 400 000, 00 грн. (приблизний гривневий еквівалент суми присуджених відсотків за договором № SAMDN25000727625041 від 02.08.2012 р.).

Ступінь такого зменшення пені (неустойки) судд вважає пропорційним, розумним та справедливим, таким, що відповідає завданню цивільного судочинства і не порушує права Позивача на отримання передбаченого законом штрафу за прострочення виконання зобов`язань по своєчасному поверненню банківського вкладу.

Одночасно, даний підхід ґрунтується на сталій судовій практиці судів, в тому числі Верховного Суду.

Також суд не може погодитись із твердженням Відповідача про те, що договори є розірваними після звернення Позивачки до банка із заявою про їх розірвання, суд погодитися не може.

У Постанові Дніпровсько апеляційного суду від 21 вересня 2022 р., у справі № 202/5076/19, яка залишена без змін Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2022 р., зазначено наступне: «Таким чином, заява позивача від 08 жовтня 2014 року про повернення йому грошових коштів не свідчить про договірне розірвання депозитних договорів, адже згідно «Умов та Правил надання банківських послуг» ПАТ КБ «ПриватБанк» та з урахуванням положення п.2.2.3.7 про умови та правила укладення «Вкладу «Депозит VIP», у підпункті якого 2.2.3.7.13. зазначено: «Цей договір набирає чинності з дня його підписання. Дія договору припиняється з виплатою Клієнту всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать до сплати відповідно до умов цього договору».

Тобто, підтвердженням факту припинення дії договору внаслідок його розірвання має бути саме виплата позивачеві всієї суми вкладу разом з процентами в день звернення позивача із відповідною заявою, що належать до сплати відповідно до умов договорів, чого відповідачем здійснено не було.

У судовому порядку до цього зазначені договори також не розривалися, а добровільне їх розірвання відповідно до «Умов та Правил надання банківських послуг» з боку ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк») так і не відбулось, адже відповідачем не були виконані передумови розірвання депозитних договорів, визначені положенням п.2.2.3.7.13 «Умов та Правил надання банківських послуг».

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладу за депозитними договорами з нарахованими процентами, оскільки само по собі звернення позивача 08 жовтня 2014 року із заявою про розірвання депозитних договорів не є достатньою підставою вважати ці договори розірваними з 10 жовтня 2014 року без виплати Банком Клієнту відповідних коштів з власних положень «Умов та Правил надання банківських послуг».

Таким чином Верховний Суд, у справі № 202/5076/19, прийшов до висновку, що звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або про видачу коштів не припиняє споживчих правовідносин між ним та банком та не свідчить про договірне розірвання депозитних договорів, оскільки само по собі звернення із заявою про розірвання депозитних договорів не є достатньою підставою вважати ці договори розірваними без виплати Банком Клієнту відповідних коштів з власних положень «Умов та Правил надання банківських послуг».

Згідно з пунктом 1 частини другої, шостої статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, а з врахування того, що в силу частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач був звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 10 510 грн. грн в дохід держави.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

суд,

суд,

ст.ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,

суд,суд,ст.ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», про захист прав споживачів та стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 800 000, 00 грн. пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за депозитним договором № SAMDN01000727625857 від 02.08.2012 р. та 400 000, 00 грн. пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за депозитним договором № SAMDN25000727625041 від 02.08.2012 р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.В. Новак