Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 р. Справа № 520/12386/23

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про стягнення суми, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить суд:

- стягнути з Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 17 160,53 грн. за період з 25 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року;

- зобов`язати Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно»;

- визнати протиправними дії Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 15.03.2022 року по 31.12.2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року;

- зобов`язати Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 15.03.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

- визнати протиправними дії Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 25.04.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року;

- зобов`язати Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2023 року по 25.04.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не виплачено середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 17160,53 грн. (за період з 25.04.2023 року по 20.05.2023 року), не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, не здійснено перерахунку грошового забезпечення з 15.03.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 25.04.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік". Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку ст. 262 КАС України без виклику сторін в судове засідання.

Представником відповідача надіслано до суду відзив на позов (а.с. 60 - 64), в якому заперечував проти задоволення позовних вимог. Щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 17 160,53 грн. (за період з 25 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року) відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпПУ зазначив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до Законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Законодавство з питань проходження військової служби не містить положень щодо виплат "за затримку при звільненні". Так, при отриманні Витягу з наказу Богодухівського РТЦК та СП Харківської області від 25.04.2023 №105 було направлено відповідну заяву до Командування Сухопутних військ ЗСУ на отримання фінансування. З надходженням коштів було проведено з позивачем розрахунок.

Щодо нарахування та виплати грошової компенсацію вартості за неотримане речове майно зазначено, що відповідно до пункту 29 розділу V Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України 29.04.2016 № 232, у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються. Позивачу при звільненні не належало отримати будь - яких предметів речового майна, у зв`язку з чим останній не має права на отримання грошової компенсації.

Щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення з 15.03.2022 року по 31.12.2022 року з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, а також з 01.01.2023 року по 25.04.2023 року з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, зазначено, що розмір посадового окладу та окладу за військове звання був розрахований шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатком 1, 14 постанови КМУ №704. Розпоряджень щодо проведення перер перерахунку грошового забезпечення військовослужбовцям не надходило, змін до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 не було. У зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що в період з 15.03.2022 по 25.04.2023 ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Харківському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Витягом з наказу Богодухівського РТЦК та СП Харківської області від 25.04.2023 № 105 солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом начальника Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 21.04.2023 №15-рс з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення з 25.04.2023 (а.с. 20 - 21).

При цьому, остаточний розрахунок сум, які підлягали виплаті при звільненні з військової служби, відповідачем проведено 20.05.2023 року. На підтвердження таких виплат позивачем надано роздруківку "Приватбанку" від 20.05.2023, в якій зазначено, що 20.05.2023 рахунок позивача перераховано 52 803,41 грн. (а.с. 44).

У зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 25.04.2023 року по 20.05.2023 року у розмірі 17160,53 грн. відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпПУ.

Крім того, відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, не здійснено перерахунку грошового забезпечення з 15.03.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 25.04.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".

26.04.2023 року через «Урядовий контактний центр» позивач направив до Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки звернення, в якому, зокрема, просив надати довідку про вартість речового майна та виплатити грошову компенсацію за недоотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу (а.с. 34 - 36).

Проте, відповіді на своє звернення не отримав.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 17 160,53 грн. за період з 25 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, вказано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", закінченням проходження військової і служби вважається день виключені військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Варто зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зважає на можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20, який враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Отже, висновки відповідача стосовно неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КЗпП України є спростованими та такими, що не знайшли свого підтвердження.

Наказом Богодухівського РТЦК та СП Харківської області від 25.04.2023 № 105 солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом начальника Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 21.04.2023 №15-рс з військової служби у запас, виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення з 25.04.2023 року (а.с. 20 - 21).

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача з військової служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (№ рішення в ЄДРСР 88952400) визначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

В позовній заяві позивач зазначив, що остаточний розрахунок сум, які підлягали виплаті при звільненні з військової служби, відповідачем проведено 20.05.2023 року. На підтвердження таких виплат позивачем надано роздруківку "Приватбанку" від 20.05.2023, в якій зазначено, що 20.05.2023 рахунок позивача перераховано 52 803,41 грн. (а.с. 44).

У зв`язку з чим, як він вважає, відповідач зобов`язаний сплатити суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 25.04.2023 року (день виключення зі списків особового складу) по 20.05.2023 року (день остаточного розрахунку при звільненні) у розмірі 17 160,53 грн.

Ухвалою суду зобов`язано відповідача надати до суду пояснення стосовно того, які суми (по яким видам грошового забезпечення) були нараховані та виплачені ОСОБА_1 при його звільненні з військової служби; які суми (по яким видам грошового забезпечення) були нараховані та виплачені ОСОБА_1 після звільнення з військової служби; коли саме (дата) було виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення після його звільнення з військової служби, надавши до суду підтверджуючі документи (виписки, довідки, роздруківки, ін.).

На виконання ухвал суду представником відповідача надано до суду письмові пояснення від 04.07.2023 №910/ВФЗ, в яких зазначено на підставі наказу Богодухівського РТЦК та СП Харківської області від 25.04.2023 № 105, ОСОБА_1 у травні 2022 року було нараховано: грошове забезпечення військовослужбовця з 01.04.2023 по 25.04.2023 - 17 774,39 грн.; грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 - 22 040,23 грн.; грошова допомога на оздоровлення за 2023 - 21 329,25 грн.; одноразова допомога при звільненні (48% місячного грошового забезпечення) - 10 238,04 грн.

Кошти були перераховані на картковий рахунок позивача: за травень 2023 - в сумі 17 507,77 грн. згідно відомості №140 від 05.05.2023, 52 803,41 грн. згідно відомості №160 від 18.05.2023.

Вказане також підтверджено роздруківку "Приватбанку" від 20.05.2023, згідно якої 06.05.2023 на рахунок позивача перераховано 17 507,77 грн., 20.05.2023 - 52 803,41 грн. (а.с. 44).

Отже, остаточний розрахунок при звільненні проведено відповідачем 20.05.2023.

Зміст позову свідчить, що позивачем самостійно обраховано суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку позивач і просить суд стягнути з відповідача.

Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2021 року у справі №580/278/19 зазначив, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сумзменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Як зазначено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі №620/3095/20 та від 27 жовтня 2022 року у справі №1.380.2019.006549, при прийнятті рішення у справах даної категорії слід дотримуватися принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні, з`ясувати, яку частку від суми, що підлягала до виплати позивачу на час його звільнення, становила сума несвоєчасно виплачених коштів.

Аналогічну правову позицію з цього питання викладено Верховним Судом в постанові від 13.04.2023 року по справі №640/2228/20.

Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 "Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати" (далі - Порядок №100).

За змістом пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку №100).

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих/календарних днів, які мають бути оплачені за середньомісячною заробітною платою.

В позовній заяві позивач просить суд, зокрема, стягнути з Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 17 160,53 грн. за період з 25 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року.

Позивач зазначив, що відповідно до інформації з довідки-розрахунку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби, розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (дата звільнення 25.04.2023) становив 40 498, 86 грн. (20 249,43 грн. у лютому 2023 року, 20 249,43 грн. у березні 2023 року). Кількість календарних днів за лютий-березень 2023 року складає 59. Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 686,42 грн. в день (40 498, 86 грн. / 59 календарні дні). Період за час затримки по день фактичного розрахунку з 26.04.2023 (наступний день з дня виключення позивача зі списків особового складу відповідача) по 20.05.2023 (день фактичного розрахунку) становить 25 днів. Таким чином, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 17 160,53 грн. (686,42 грн. * 25 календарних днів).

Ухвалою суду про відкриття провадження зобов`язано відповідача надати до суду: довідку щодо середнього заробітку ОСОБА_1 за останні 2 календарних місяця роботи, відповідно до Постанови КМУ №100; довідку щодо фактично виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 при звільненні; наказ Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №15-рс від 21.04.2023 року.

На виконання ухвали суду представником відповідача надано довідку - розрахунок Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.06.2023 року №166/ВФЗ щодо середнього заробітку ОСОБА_1 за останні два місяця роботи, якою підтверджено, що сума заробітку позивача за лютий 2023 року склала 20 557,80 грн. та за березень 2023 року - 20 557,80 грн. Кількість днів, фактично відпрацьованих у розрахунковому періоді за лютий 2023 - 28 днів, за березень 2023 - 31 день (а.с. 65 - 66).

Отже, середньоденний заробіток позивача, обчислений відповідно до Порядку №100, становить 696,87 грн. (20 557,80 грн. + 20 557,80 грн.) / 59 = 696,87 грн.).

Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена відповідно до положень статті 117 КЗпП України з урахуванням Порядку №100, становить 696,87 грн. х 25 (дні прострочення виплати грошового забезпечення - з 25.04.2023 по 20.05.2023) = 17 421,75 грн.

Отже, належним способом захисту порушеного права, який відповідає характеру правопорушення, змісту порушеного права та забезпечить його поновлення, є стягнення з відповідача вказаної суми в розмірі 17 421,75 грн., при визначенні якої судом враховується те, що всі належні виплати при звільнені позивача фактично були виплачені йому вже після видання наказу Богодухівського РТЦК та СП Харківської області від 25.04.2023 № 105.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, слід зазначити наступне.

У відповідності до частини 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація (далі - Порядок №178).

Згідно із пунктом 2 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Відповідно до пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

У той же час, завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці) визначає Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затверджена наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №768/28898 (далі - Інструкція №232).

Згідно із пунктом 2 розділу I Інструкції №232, основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили) в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.

Пунктом 4 розділу III Інструкції №232 регламентовано, зокрема, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Аналіз вищенаведених норм чинного законодавства дає підстави для формування висновку, що отримання військовослужбовцем довідки про вартість речового майна, що належить до видачі є підставою для нарахування останньому, за його бажанням, грошової компенсації за речове майно, яке не було отримане під час проходження служби.

В матеріалах справи відсутня довідка про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 . У відзиві на позов представник відповідача зазначив, що позивачу при звільненні не належало отримати будь - яких предметів речового майна, у зв`язку з чим останній не має права на отримання грошової компенсації.

Згідно п. 17 розділу ІІІ Інструкції № 232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.

Пунктом другим розділу IV Інструкції № 232 теплі речі (за винятком БЄК) за військовослужбовцями строкової служби та мобілізованими не закріплюються, а видаються в тимчасове використання. Порядок їх використання встановлюється командиром військової частини. Після закінчення зимової пори року теплі речі вилучаються, піддаються хімічному чищенню, ремонтуються та здаються для зберігання на речовий склад військової частини.

Також, відповідно до пункту 29 розділу V Інструкції № 232 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

В позовній заяві зазначено, що в період з 15.03.2022 по 25.04.2023 ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Харківському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, позивачу як військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період при звільненні речі, які ним не були отримані з будь-яких причин за період служби не видаються, тобто при звільненні в нього не виникає право на отримання таких речей.

Наведене свідчить, що в позивача, зарахованого на всі види грошового забезпечення Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24 лютого 2022 року № 32/321/501/13Т та звільненого зі служби в особливий період, не виникло право на отримання грошової компенсації за речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Відповідно, в відповідача не виникло обов`язку щодо видачі позивачу бажаної останнім довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, адже видача останньої зумовила б виникнення обставин, за яких відповідач всупереч положенням Інструкції №232 був би зобов`язаний виплатити позивачу відповідну грошову компенсацію, на яку, як зазначалось вище, він не набув право.

Отже, в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити перерахунок грошового забезпечення з 15.03.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 25.04.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Приписами ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків: 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відтак, на момент набрання чинності постановою № 704, що відбулось 01.03.2018 року, пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

При цьому, суд зазначає, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Таким чином, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за результатами апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено; визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб"; у іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 - залишено без змін.

Відтак, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.

При цьому, суд зазначає, що Законом України від 05.10.2000 № 2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі - Закон № 2017-III) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

В той же час, згідно приписів стаття 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Верховним Судом у постанові від 12.09.2022 року по справі №500/1813/21 вказано, що законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Так, під умовами слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.

Під порядком розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.

Відтак, зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік (далі - Закон № 294-IX) та Закони України Про Державний бюджет України на 2021 рік від 15.12.2020 № 1082-IX (далі - Закон № 1082-IX), Про Державний бюджет України на 2022 рік від 18.10.2022 № 2675-IX (далі - Закон № 2675-IX) та Про Державний бюджет України на 2023 рік від 30.11.2022 № 2710-IX (далі - Закон № 2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020, на 2021, на 2022 та на 2023 роки, відповідно, не містять.

Отже, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Приписами ч.3 ст.1-1 Закону № 2262-XII визначено безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту законних очікувань (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.

Отже, з 01.01.2020 положення п.4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Аналогічні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 15.09.2022 року по справі №500/1886/21, від 10.01.2023 року по справі № 120/8682/21.

В позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача здійснити з 15.03.2022 року по 25.04.2023 року перерахунок та виплату йому грошового забезпечення відповідно до постанови КМУ №704 від 30 серпня 2017 року Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 та на 01.01.2023 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Суд наголошує на неможливості виконання положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, що передбачені законом.

Згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.12.2019 р. по справі №240/4946/18, Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.02.2021 р. у справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 р. у справі №200/3757/20-а.

Відтак, під час розв`язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

При цьому, з 29.01.2020 р. була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 р.

Відтак, 29.01.2020 р. настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов`язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020 р., на 01.01.2021 р., на 01.01.2022 р. та на 01.01.2023, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р.

Суд зазначає, що з 01.10.2020 р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 р. №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку про те, що у спірний період грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та на 01.01.2023 року за Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування грошового забезпечення позивачу за спірний період, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

В той же час, з огляду на встановлення під час розгляду справи обставин порушення прав позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за спірний період із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та станом на 01.01.2023 року згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Разом з тим, зважаючи на ті обставини, що перерахунок грошового забезпечення позивача за спірний період із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та станом на 01.01.2023 року згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" не проведено, то відсутні підстави вважати, що під час проведення такого перерахунку будуть порушені приписи чинного законодавства, а тому суд вважає, що вимоги позову про накладення обов`язку на відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44, є передчасними.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень статті 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Коцарська, буд. 56, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ 08166355) про стягнення суми, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Стягнути з Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року в сумі 17421 (сімнадцять тисяч чотириста двадцять одна) грн. 75 коп.

Визнати протиправними дії Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які полягають у відмові проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 15.03.2022 року по 25.04.2023 року, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 20213 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Зобов`язати Харківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 15.03.2022 року по 25.04.2023 року, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 88 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08166355).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Шевченко О.В.