ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 серпня 2023 року м. Ужгород№ 260/6026/23 Закарпатський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким просить суд:

1. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у незарахуванні ОСОБА_1 до спеціального (педагогічного) стажу період роботи з 02.09.1991 року по 31.01.2023 року на посаді вихователя гуртожитку та у нарахуванні та виплаті грошової допомоги в розмірі 10 пенсій, які не підлягають оподаткуванню.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального (педагогічного) стажу період роботи з 02.09.1991 року по 31.01.2023 року на посаді вихователя гуртожитку Хустського професійного ліцею сфери послуг та нарахувати і виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

3. В порядку ст.382 КАС України зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Однак, відповідач повідомив, що оскільки посада «вихователь гуртожитку» не передбачена переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років згідно Постанови КМУ від 04.11.1993 №909, то до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років (спеціального стажу), період роботи на такій посаді не зараховується.

Як наслідок, у зв`язку з відсутністю 30 років спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, - підстави для виплати при призначенні пенсії за віком грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відсутні.

Позивач вважає таку відмову протиправною, а тому звернулась із даною позовною заявою в суд.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у якій встановлено строк подання відповідачу відзиву на позовну заяву, в тому числі клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

08 серпня 2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні. Вказує, що оскільки Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах та міжшкільних навчальних закладах не передбачено посади «вихователя гуртожитку», то права на виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій ОСОБА_1 , - не має.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , з 07.02.2023 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію за віком на загальних підставах відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, загальний стаж роботи - 44 роки 4 місяці 28 днів.

05 травня 2023 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про нарахування та виплату їй грошової допомоги в розмірі 10 пенсій.

За результатом розгляду заяви, відповідач повідомив позивача листом №4164-4150/В-02/8-0700/23 від 31.05.2023 року, про відмову у виплаті грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону, оскільки посада «вихователь гуртожитку» не передбачена переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право за вислугу років згідно Постанови КМУ від 04.11.1993 №909 (із змінами, внесеними Постановою КМ №1436(1436-2002-п) від 26.09.2002.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернулась із даним позовом в суд.

Визначаючись щодо предмету спору суд зазначає, що в межах даної судової справи спірним є наявність правових підстав для зарахування позивачу до спеціального трудового стажу період трудової діяльності на посаді «вихователя гуртожитку» та (як наслідок) наявності правових підстав для нарахування та виплатити позивачу одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 цього Кодексу, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення; виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України; порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги та механізм виплати цієї допомоги встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1911 «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати» (далі - Порядок №1191).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».

Згідно із пунктом 7 Порядку №1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1191 грошова допомога надається особам яким, починаючи з 01.10.2011, призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (30 років для жінок) роботи на певних визначених законодавством посадах, а також вихід на пенсію саме з цих посад та неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі №466/5637/17.

Щодо стажу позивача на посаді «вихователя гуртожитку», суд зазначає, що згідно Довідки №14 від 08.03.2023 року, виданої Хустським професійним ліцеєм сфери послуг позивач з 02.09.1991 року прийнята на роботу вихователем гуртожитку, де працює по даний час.

Зазначені обставини також підтверджуються і записами в трудовій книжці НОМЕР_2 від 06.07.1980 року. Відповідно до записів трудової книжки, позивач з 25.08.1988 року по 25.05.1998 року та з 02.09.1998 року по 28.02.2023 року працювала на посаді вихователя гуртожитку.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Переліком №909 установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Згідно статті 28 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року №1060-XII (який був чинний до 28.09.2017) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року №1060-XII структура освіти включає дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; самоосвіту.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про освіту» від 5 вересня 2017 року №2145-VIII (чинний з 28.09.2017), невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні визначені Законом України «Про дошкільну освіту».

Статтею 5 Закону України «Про дошкільну освіту» визначено, що систему дошкільної освіти становлять: заклади дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності; наукові і методичні установи; органи управління освітою; освіта та виховання в сім`ї.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком №909.

Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року №4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні в від 22 травня 2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Позивач просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального (педагогічного) стажу період роботи з 02.09.1991 року по 31.01.2023 року на посаді вихователя гуртожитку Хустського професійного ліцею сфери послуг та нарахувати і виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення вихователів, які є працівниками освіти та мають право на отримання пенсії за вислугу років, суд дійшов висновку, що стаж роботи позивача на посаді вихователя гуртожитку Хустського професійного ліцею сфери послуг з 02.09.1991 року по 31.01.2023 року слід зараховувати до пільгового стажу у розумінні пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №233/4308/17, у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі №718/2293/16-а, від 05 березня 2019 року у справі №686/9307/17, від 12 березня 2019 року у справі №647/514/17, від 13 березня 2019 року у справі №602/958/16-а, від 19 березня 2019 року у справі №466/5637/17.

Таким чином, позивач, згідно з записами трудової книжки, має необхідний спеціальний стаж (більше 30 років) для одержання грошової допомоги відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови позивачу в наданні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, є протиправним.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд робить висновок, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача, про зобов`язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні такої вимоги, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

Виходячи з обставин даної справи, суд приходить до висновку про безпідставність даного клопотання позивача, оскільки ним не наведено аргументованих доводів, а судом не встановлено в ході судового розгляду доказів, що свідчили б про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов`язувати суб`єктів владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення у даній справі.

Частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області суму судового збору в розмірі 1073,60 грн.

Водночас, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що за результатами розгляду справи, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.03.2019 по справі №826/7778/17.

На підтвердження витрат на правову допомогу представник позивача надав: договір про надання правової допомоги №63/23 від 24.04.2023 року, акт виконаних робіт (наданих послуг) №01-63/23 від 03.07.2023 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №63/23 від 03.07.2023 року.

Відповідно до акту виконаних робіт (наданих послуг) №01-63/23 від 03.07.2023 року сума за надані адвокатом послуги становить - 6000 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.

При цьому суд зазначає, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

Таким чином, відповідач, як особа, яка заперечує щодо зазначеного позивачем розміру витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у ст. 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 р. у справі №640/15803/19 та від 09.03.2021 р. у справі №200/10535/19-а, від 21.01.2021 р. у справі №280/2635/204.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вже встановлено судом, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом є завищеним та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В той же час, представник відповідачів не довів, що понесені позивачем витрати на оплату послуг адвоката є явно неспівмірними з обсягом або якістю цих послуг, з реальними витратами адвоката на складання документів у справі, вчинення інших дій, які охоплюються поняттям правничої допомоги.

Разом з тим, на переконання суду, судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. документально підтверджені належно оформленими документами, наявними в матеріалах справи, їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов стягнення на користь позивача понесених ним витрат на правничу допомогу розмірі 6000,00 грн.

Керуючись статями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до стажу (спеціального педагогічного) який дає право на виплату одноразової грошової допомоги яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, періоду її роботи вихователем гуртожитка Хустського професійного ліцею сфери послуг.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок спеціального стажу ОСОБА_1 та зарахувати до стажу (спеціального педагогічного), який дає право на виплату одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, періоду роботи ОСОБА_1 вихователем гуртожитка Хустського професійного ліцею сфери послуг з 02.09.1991 року по 31.01.2023 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 коп. сплаченого судового збору та витрати за надання правничої допомоги в сумі 6000,00 грн. (шість тисяча триста гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич