справа № 991/2175/23

провадження № 22-ц/991/3/23

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 року м. Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі:

головуючого Михайленка Д. Г., суддів Боднара С. Б., Семенникова О. Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Ворони К. О.,

представника позивача - прокурора Дроботової Є. В.,

відповідача-1 ОСОБА_1 ,

відповідача-2 ОСОБА_2 ,

представника відповідачів - адвоката Саленка О. М.,

розглянула апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Дроботової Є. В. на

рішення Вищого антикорупційного суду (головуючий Хамзін Т. Р., судді Михайленко В. В., Мойсак С. М.) від 07.06.2023 (дата складання повного тексту рішення 12.06.2023)

за позовом Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1 (відповідач-1) та ОСОБА_2 (відповідач-2) про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави (далі - апеляційна скарга прокурора).

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

1.Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (далі - позивач) звернулася до Вищого антикорупційного суду з позовом до ОСОБА_1 (відповідач-1) та ОСОБА_2 (відповідач-2) про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави.

2.Прокурор просив: (1) визнати необґрунтованим актив вартістю 1 527 000 грн., а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 83,2 кв м, житловою площею 50,2 кв м (далі -Квартира чи спірний актив) та (2) стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (як подружжя, що володіють ним на праві спільної сумісної власності) в дохід держави грошові кошти, що є різницею між вартістю необґрунтованого активу та їх законними доходами, що становить 1 463 239,66 грн.

3.Оскаржуваним рішенням суду: (1) відмовлено у задоволенні позову; (2) скасовано арешт, накладений ухвалою Вищого антикорупційного суду від 13.03.2023 у цій справі (земельні ділянки, транспортний засіб та причіп).

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги позивача

4.У своїй апеляційній скарзі позивач просив: (1) скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 07.06.2023 повністю; (2) ухвалити нове рішення, яким визнати Квартиру вартістю 1 527 000 грн необґрунтованим активом та стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в дохід держави різницю між вартістю необґрунтованого активу та їх законними доходами, що становить 1 463 239,66 грн.

5.Свої вимоги прокурор обґрунтовувала такими групами доводів: (1) судом першої інстанції неправильно встановлено фактичні обставини щодо: (а) надання ОСОБА_3 , яка є бабусею відповідача-1, останній суми у розмірі 8 660 євро (еквівалент 269 987,62 грн) та 270 668,62 грн, всього 540 653,24 грн (розділ 9.2 рішення суду), які в подальшому були використані відповідачами для придбання активу; (б) фінансової можливості ОСОБА_3 надати такі кошти відповідачу-1; (2) судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи: визнано необґрунтованою частину активу вартістю 922 565,56 грн, однак не стягнуто з відповідачів її вартості, оскільки на думку суду стягненню в дохід держави підлягають лише активи (їхня вартість), якщо така вартість у 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (встановленого на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів»).

6.За позицією ж прокурора, згідно частини 2 статті 292 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) у разі, якщо суд відповідно до статті 291 ЦПК визнає необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. Таке стягнення має відбуватись незалежно від співвідношення такої вартості з встановленим «порогом» у 500 розмірів прожиткових мінімумів. Зазначене обмеження на думку прокурора щодо вартості активів за частиною 2 статті 290 ЦПК застосовується виключно на етапі пред`явлення позову прокурором.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу відповідачів

7.У своїх відзивах на апеляційну скаргу прокурора відповідачі просили: (1) апеляційну скаргу залишити без задоволення; (2) оскаржуване рішення суду залишити без змін.

8.Спільною загальною позицією відповідачів є визнання того, що оскаржуване рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим. Доводи, наведені у відзивах відповідачів, є спільними, та полягають у наступному.

9.Судом першої інстанції правильно оцінено та встановлено обставини щодо майнового стану ОСОБА_3 : (1) відповідачі підтримають мотиви оскаржуваного рішення в цій частині; (2) додатково звертають увагу Суду на вік ОСОБА_3 (92 роки), яка правдиво, добросовісно, конкретно та послідовно надала свідчення перед судом; (3) підтримуючи висновок суду про визнання факту перебування ОСОБА_3 на повному утриманні своєї доньки повторно звертають увагу на трудовий шлях, майновий стан, доходи, забезпеченість домашнім господарством подружжя ОСОБА_7 , що дозволяло їм тривалий час утримувати ОСОБА_3 ; (4) під час подачі позову прокурором було зазначено, що у ОСОБА_3 будь-які доходи відсутні, хоча це не так.

Мотиви та оцінка Суду

(1) Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини

10.Позивачем стверджуються, а відповідачами не оспорюються такі встановлені в оскаржуваному рішенні обставини: (1) на дату придбання Квартири відповідачі були особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - ОФДМС), тобто до них може бути пред`явлений позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; (2) щодо дати набуття (28.09.2021), сторін правочину (покупець - відповідач-1, відповідач-2 як її чоловік надав свою згоду на придбання), що став підставою для набуття (зв`язок з активом), вартості (1 527 000 грн), адреси та фізичних характеристик спірного активу (розділ 6 рішення суду); (3) Квартира набута після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» (після 28.11.2019), тому цей актив може бути визнаний необґрунтованим; (4) відповідачі з 05.08.2006 перебувають у шлюбі, тож на момент придбання Квартира була їх спільною сумісною власністю.

11.Судом першої інстанції були також встановлені інші факти, які не оспорюються сторонами, але водночас не були враховані при прийнятті оскаржуваного рішення через їх неналежність до предмету спору чи з інших причин: (1) щодо майнового стану відповідачів станом на момент придбання спірного активу (з огляду на позицію відповідачів, що для придбання Квартири були використані грошові кошти, отримані від третіх осіб, а не власні кошти); (2) щодо обставин придбання відповідачем-1 та подальше відчуження відповідачу-2 автомобіля Skoda Octavia Tour 2000 року випуску (з огляду на відсутність зв`язку витрат на перший правочин з джерелом покриття витрат на придбання Квартири та формальний характер другого правочину); (3) продаж 17.12.2021 відповідачем-1 та її дітьми квартири у смт Магдалинівка (оскільки вказаний правочин відбувся після придбання спірного активу); (4) продаж 25.11.2021 відповідачем-2 автомобіля Toyota Corolla за 180 000 грн (оскільки цей правочин відбувся після придбання спірного активу та не мав відношення до формування доходів, витрачених на придбання Квартири); (5) станом на 30.12.2022 відповідач-1 була власником 1/4 частини Квартири, власником 3/8 Квартири зазначений ОСОБА_5 , власником 3/8 квартири є ОСОБА_6 (діти відповідачів); станом на 29.03.2023 діти стали співвласниками Квартири, частка кожного з них становить по 1/2 тощо.

(2) Межі апеляційного розгляду

12.Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

13.З огляду на доводи апеляційної скарги та мотиви оскаржуваного судового рішення у цій справі Суд має дослідити такі питання: (1) чи є недосягнення вартості необґрунтованого активу порогу у 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (1 003 500 грн) самостійною підставою для відмови у позові? (2) чи є підстави щодо зміни обсягу законних доходів відповідачів?

(3) Вирішення Судом аргументів апеляційної скарги

(3.1) Чи є недосягнення вартості необґрунтованого активу порогу у 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (1 003 500 грн) самостійною підставою для відмови у позові?

14.Принциповою для правильного вирішення цієї справи є перевірка правильності висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову у разі, якщо вартість спірного активу (або його частини), придбаного за рахунок необґрунтованих доходів, або суми, що підлягає стягненню, є меншою, ніж мінімальна різниця, встановлена частиною 2 статті 290 ЦПК (що становить 1 003 500 грн).

15.Судом першої інстанції наведені такі мотиви для зазначеного висновку. Зазначена мінімальна різниця («поріг») є: (1) запобіжником, гарантією невтручання держави у право власності, що узгоджується з положеннями пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція); (2) елементом балансу між вимогами загального інтересу суспільства та умовами захисту основних прав людини, гарантією від свавілля влади; (3) необхідною умовою запобігання надмірного навантаження, надмірних витрат на адміністрування малоцінного конфіскованого майна тощо.

16.Правильність цього висновку (тлумачення закону) оспорюється позивачем. Позиція прокурора полягає в наступному: (1) частина 2 статті 290 та стаття 291 ЦПК не містять вказівки про те, що стягненню в дохід держави підлягають активи (їхня вартість), виключно якщо така вартість у 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; (2) зазначене обмеження щодо вартості активів за частиною 2 статті 290 ЦПК застосовується виключно на етапі пред`явлення позову прокурором.

17.У контексті цієї справи прокурор вважає, що оскільки частина активу, яка становить понад 60 % його вартості, визнана судом необґрунтованою, тобто встановлено що більша частина коштів, використаних відповідачами для його придбання, набуті ними не за рахунок законних доходів, слід констатувати, що за звичайних обставин відповідачі не мали б володіти цим активом. Тому стягнення вартості частини необґрунтованого активу не порушує права відповідачів, та не суперечить Протоколу № 1 Конвенції.

18.Суд не погоджується з доводами апелянта, підтримує наведений вище висновок суду першої інстанції щодо тлумачення останнім положень ЦПК стосовно обов`язковості умови щодо «порогу» для визнання активу необґрунтованим, вважає його таким, що відповідає не тільки «букві», але й «духу» закону.

19.Додатково до мотивів суду першої інстанції, Суд звертає увагу на таке.

20.Згідно практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у випадку, якщо конфіскація була застосована незалежно від наявності кримінального обвинувачення, а була швидше результатом окремого «цивільного» (у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції) судового провадження, метою якого є повернення майна, набутого незаконним шляхом, такий захід, навіть якщо він передбачає безповоротну конфіскацію майна, незважаючи ні на що, кваліфікується як контроль за користуванням майном у розумінні абзацу 2 статті 1 Протоколу № 1 (§ 94 рішення від 12.08.2015 у справі Gogitidze and Others v. Georgia, заява № 36862/05, § 34 рішення від 05.05.1995 у справі Air Canada v. the United Kingdom, заява № 18465/91; § 25 рішення від 05.02.2009 у справі Sun v. Russia, заява № 31004/02, § 70 рішення від 15.01.2015 у справі Veits v. Estonia, заява № 12951/11).

21.Стаття 1 Протоколу № 1 вимагає, щоб будь-яке втручання обґрунтовано відповідало попередній меті. Іншими словами, необхідно досягти «справедливого балансу» між вимогами загальних потреб суспільства і вимогами захисту основоположних прав людини. Цього балансу не буде досягнуто, якщо особі або особам, яких це стосується, доведеться нести особистий і надмірний тягар (§ 897 рішення від 12.08.2015 у справі Gogitidze and Others v. Georgia та багато інших рішень).

22.В умовах функціонування інституту цивільної конфіскації необґрунтованих активів в Україні одним з запобіжних інструментів, що забезпечують такий справедливий баланс є правова підстава стягнення, яка як обов`язкову умову передбачає встановлення мінімального порогу між вартістю активу та законними доходами особи.

23.Так, відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 290 ЦПК позов пред`являється щодо «активів […], якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб», встановленого законом на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України (далі - КК).

24.Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (статті 291 ЦПК).

25.У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують, зокрема, їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною 2 статті 290 ЦПК різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача (абзац 2 частини 2 статті 81 ЦПК).

26.Наведені норми свідчать про обов`язковість умови дотримання встановленої законом різниці у 1 003 500 грн між вартістю спірного активу (його частиною) та законними доходами особи для визнання його необґрунтованим. Так, слід враховувати, що: (1) у статті 291 ЦПК необхідною вимогою визнання активів необґрунтованими є встановлення судом факту, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, «щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими» (тобто з дотриманням умови про мінімальний поріг), не були набуті за рахунок законних доходів; (2) норма абзацу 2 частини 2 статті 81 ЦПК містить в собі дефініцію, що необґрунтованість активів означає наявність визначеної частиною 2 статті 290 ЦПК різниці між вартістю таких активів та законними доходами відповідача.

27.Ізольоване тлумачення норми частини 2 статті 290 ЦПК (на якому наполягає прокурор), за яким вказаний «поріг» має перевірятися тільки на етапі подання позову, і не має прийматися до уваги на етапі постановлення судом рішення, призвело би до порушення справедливого балансу між суспільними та приватними інтересами, а сама досліджувана норма виявилася б недієвою. Так, на етапі подання позову формування його ціни (розрахунок вартості активу та законних доходів відповідача) є позицією прокурора, обґрунтованість якої не перевіряється (і не може бути перевірена) судом при відкритті провадження та призначенні справи до розгляду (за виключенням ситуації, коли в розрахунках позивача містяться очевидні помилки, які свідчать про недотримання зазначеної умови вже на цьому етапі), оскільки позиція, викладена у позові, базується на аргументах та доказах (матеріалах) лише однієї з сторін спору - до завершення судового розгляду не вислухана думка відповідача, не розглянуті його доводи та докази. Тому у прокурора відсутні перешкоди на власний розсуд зазначати ціну позову вище «порогу».

28.Необхідність дотримання умови про «мінімальний поріг» різниці між вартістю спірного активу та законними доходами ОФДМС як умови визнання активів необґрунтованими обумовлена також специфікою цієї категорії справ.

29.Так, (1) низький стандарт доказування «переваги доказів» (частина 4 статті 89 ЦПК), (2) специфіка доказування (спростування) фактів (версій) сторін, яка в багатьох випадках стосується дослідження тривалої історії накопичення активів, що часто виходять за межі загальних строків давності та об`єктивно може бути пов`язана із втратою (зіпсуттям, відсутністю необхідності збереження) документів, інших матеріалів, які могли б бути використані як докази, зниженням рівня достовірності (якості) спогадів потенційних свідків тощо; (3) тягар спростування необґрунтованості активів покладений на відповідача (абзац 2 частини 2 статті 81 ЦПК); (4) характер доказів, що часто передбачають розкриття інформації про сімейні, дружні та інші тісні відносини, стиль життя, витрати та інші обставини особистого характеру, тобто втручання у приватне життя відповідачів та інших осіб (родичів, близьких, друзів тощо), з одного боку, у співставленні із (5) вагомістю наслідків, яких може зазнавати відповідач, як цивільно-правового характеру (припинення права власності на активи, стягнення відповідної суми коштів), так і дисциплінарного та іншого характеру (звільнення з посади, внесення відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення - абзац 3 частини 2 статті 65-1, стаття 59 Закону України «Про запобігання корупції» тощо), - вимагають висновку суду про явність (очевидність) необґрунтованості спірного активу, що забезпечується саме доведенням необґрунтованості активу за межами (з перевищенням) мінімального порогу. За іншого тлумачення може допускатися стягнення вкрай незначних сум, що в свою чергу буде зумовлювати неспівставно більш серйозні правові наслідки для відповідача.

30.Суд також звертає увагу, що вартісний критерій є підставою для розмежування підстав притягнення особи до кримінальної, цивільної та дисциплінарної, чи (в окремих випадках) виключно дисциплінарної відповідальності ОФДМС за корупцію. Так, перевищення вартості набутих активів над сумою законних доходів на 6500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ) є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину «незаконне збагачення» (частина 1 статті 368-5 Кримінального кодексу України), перебування цієї різниці в діапазоні від 500 прожиткових мінімумів до 6500 нмдг, є підставою для визнання активів необґрунтованими (в порядку цивільного судочинства) з відповідними іншими супутніми правовими наслідками. У випадку ж якщо різниця становить мешу суму, зазначене в окремих випадках може бути підставою для дисциплінарної відповідальності ОФДМС (зокрема, пункт 12 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») тощо.

31.Отже, враховуючи: (1) необхідність дотримання справедливого балансу між суспільними та приватними інтересами за стандартами практики ЄСПЛ у справах щодо контролю з боку держави за використанням власності, зокрема, щодо цивільної конфіскації необґрунтованих активів; (2) положення норм статей 81, 290, 291 ЦПК; (3) необхідність встановити явність (очевидність) необґрунтованості спірного активу; (4) вагомість негативних правових наслідків для відповідача у разі визнання його майна необґрунтованими активами, - встановлений частиною 2 статті 290 ЦПК вартісний поріг є складовою підстави визнання активів необґрунтованими та їх стягнення, недосягнення якого за результатами розгляду справи по суті є окремою підставою відмови у позові.

(3.2) Перевірка доводів прокурора щодо обсягу законних доходів, витрачених на придбання спірного активу

32.Позивач не погоджується із оцінкою обставин справи (доказів), на підставі яких судом встановлено факти надання ОСОБА_3 (бабусею відповідача-1) останній суми у розмірі 8 660 євро та 270 668,62 грн (всього 540 653, 24 грн), які в подальшому були використані відповідачами для придбання спірного активу з огляду на таке.

33.Щодо суми у розмірі 8660 євро, яка набута ОСОБА_3 згідно оскаржуваного рішення від продажу нею 26.07.2001 будинку у м. Лохвиця Полтавської області з господарськими будівлями за 35 800 грн та земельної ділянки площею 0,33 га, на якій розташовані зазначені об`єкти - за 5 000 грн (розділи 7.3, 9.2 рішення), судом (на думку позивача) не враховано такі обставини: (1) згідно із договором купівлі-продажу розрахунок проводився у гривні, втім відповідачами не надано жодного доказу обміну ОСОБА_3 отриманого від продажу домоволодіння доходу на валюту (при цьому щодо пенсії ОСОБА_3 судом враховано її суму саме у гривні через ненадання відповідачами доказів здійснення обмінних операцій, тобто за аналогічних обставин суд першої інстанції дійшов протилежних висновків); (2) допитана як свідок ОСОБА_3 повідомила, що за частину коштів, отриманих від продажу домоволодіння у м. Лохвиця у серпні 2001 року вона придбала будинок в смт Магдалинівка Дніпропетровської області, після чого в неї залишилось близько 6 тис. євро чи доларів США, точно свідок пригадати не змогла (показання в цій частині в рішенні не відображено, ця ж обставина підтверджується також і показаннями свідка ОСОБА_7 (зятя свідка ОСОБА_3 та батька відповідача-1), наведеними у розділі 7.3 рішення, відповідно до яких батьки його дружини придбали будинок в смт Магдалинівка за 1,5-2 тисячі доларів США; (3) зазначений дохід отримано ОСОБА_3 за 20 років до стверджуваного дарування нею грошових коштів відповідачу-1, що викликає обґрунтований сумнів у тому, що зазначені кошти не були витрачені свідком упродовж такого тривалого часу, зокрема з урахуванням її незначних доходів, незадовільного стану здоров`я її та її чоловіка, який помер у 2005 році.

34.Щодо заощаджень ОСОБА_3 у розмірі 270 668,62 грн, які нібито утворились за рахунок отриманої нею у період з жовтня 2001 року по вересень 2021 року пенсії, прокурор вважає недоведеною можливість ОСОБА_3 їх накопичити: (1) твердження відповідачів про те, що ОСОБА_3 з 2001 року перебуває на повному утриманні своєї дочки ОСОБА_8 спираються виключно на показання ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , які є суперечливими, оскільки (а) самі ж свідки зазначили, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 переїхали до ОСОБА_3 після смерті її чоловіка у 2005 році; (б) частково спростовуються довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб, згідно з якою ОСОБА_3 проживає по АДРЕСА_2 з 30.08.2001, а ОСОБА_8 та ОСОБА_7 - тільки з 07.06.2006; (2) недоведеною є фінансова можливість ОСОБА_8 повністю утримувати свою матір ОСОБА_3 , вона не могла заощаджувати усю пенсію, оскільки природньо несла витрати на харчування, лікування, інші побутові витрати.

35.Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність виключення зі складу законних доходів відповідачів доходу, отриманого від ОСОБА_3 , що дорівнює її надходженням від продажу нею 26.07.2001 домоволодіння, через ненадання доказів обміну ОСОБА_3 отриманих від покупця коштів у гривні на валюту євро з таких мотивів.

36.З моменту продажу зазначеного домоволодіння до подання позову минуло більше ніж 22 роки. Слід враховувати, що Верховний Суд (у цивільних, господарських і адміністративних справах) неодноразово звертав увагу, що за практикою ЄСПЛ застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії») [зокрема, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.06.2023 у справі № 752/15831/16-ц, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2023 у справі № 903/6/21 (903/610/22), Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.05.2023 у справі № 640/26257/21].

37.Хоча у цій справі не йдеться про застосування строків позовної давності, зауваження щодо об`єктивних перешкод у встановленні обставин подій, що мали місце у далекому минулому, через можливу втрату доказів чи їх достовірності і повноти із плином часу, є релевантними. Вимога документального підтвердження відповідачами валюто-обмінних операцій такої давнини була б для них надмірним (чи навіть недосяжним) тягарем доказування не тільки через об`єктивні (втрата, пошкодження документів тощо, вицвітання на них фарби, чорнил тощо) чинники, але й суб`єктивні, зокрема, неусвідомлення потреби в їх збереженні з огляду на відсутність на дату імовірної валюто-обмінної операції правового регулювання інституту «стягнення необґрунтованих активів» чи будь-якого подібного правового механізму.

38.Крім того, згідно вимог валютного законодавства, здійснення фізичними особами-резидентами у банках (пунктах обміну валют) валюто-обмінних операцій до 01.07.2003 супроводжувалось оформленням квитанції за формою № 377-А, яка не передбачала ідентифікацію клієнтів (див. пункт 4 постанови НБУ від 12.12.2002 № 502 «Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України та змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», лист НБУ від 19.06.95 № 265 «Доповнення до Положення про пункти обміну іноземної валюти» з додатком, яким затверджено форму квитанції № 377-А). Тому навіть наявність такої квитанції не могла б забезпечити встановлення конкретної особи як учасника такої операції.

39.Суд також не вважає неординарними для України операції з конвертування доходів від продажу високовартісних активів в іноземну валюту з метою збереження цінності заощаджень, як це відбулося в обставинах цієї справи.

40.Сумніви позивача щодо можливості ОСОБА_3 зберегти зазначену суму протягом більш ніж 20 років з урахуванням її незначних доходів (в порівнянні з прожитковим мінімумом), незадовільного стану здоров`я її та її чоловіка (який помер у 2005 році) є припущеннями позивача, що не підтверджені доказами. Прокурором не надано доказів здійснення ОСОБА_3 у досліджуваний період дороговартісних покупок чи ведення нею такого стилю життя, який передбачає здійснення суттєвих витрат (закордонні подорожі тощо).

41.Суд не знаходить підстав для зміни встановлених судом першої інстанції фактичних обставин в цій частині з огляду на позицію відповідачів, показання свідків ОСОБА_7 та самої ОСОБА_3 .

42.Стосовно суперечливості висновків оскаржуваного рішення щодо врахування судом суми пенсії ОСОБА_3 у гривні через ненадання відповідачами доказів здійснення обмінних операцій та врахування доходу від продажу домоволодіння у серпні 2001 року в іноземній валюті (євро) за відсутності доказів обміну валюти, тобто за аналогічних на думку позивача обставин, Суд вважає за необхідне зазначити таке.

43.Принциповою різницею щодо цих двох видів доходів (від продажу домоволодіння та пенсійних накопичень) є ознака їх періодичності. Продаж домоволодіння (на відміну від конвертування щомісячної пенсії) є разовим правочином. На думку Суду, у тому числі з огляду на наведені у пунктах 35-39 цієї постанови мотиви, при вирішенні питання про можливість врахування періодичних доходів у складі накопичень особи (з допущенням їх конвертування в іноземну валюту) у кожній конкретній справі слід враховувати серед іншого: (1) наявність доказів про конвертацію чи збереження заощаджень в іноземній валюті; (2) період отримання доходів (з огляду на існуючі в той час вимоги до оформлення валюто-обмінних операцій та час, що минув і міг стати причиною втрати відповідних доказів); (3) рівень доходу у співставленні з рівнем витрат (стилем життя) особи, у тому числі докази здійснення дороговартісних придбань; (4) забезпеченість особи житлом, домашнім господарством тощо; (5) перебування особи на утриманні інших осіб та інші обставини.

44.З огляду на відсутність апеляційної скарги відповідачів в частині відхилення судом їх версії про конвертування ОСОБА_3 отриманої протягом двадцятирічного періоду пенсії в іноземну валюту, а також достатність інших мотивів для залишення оскаржуваного рішення без змін, Суд таку перевірку не проводить.

45.Отже, підстав для констатації суперечливості висновків суду першої інстанції щодо версій відповідачів про конвертування доходів у гривні в іноземну валюту від продажу ОСОБА_3 домоволодіння та її пенсійних накопичень Суд не вбачає.

46.Водночас Суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що з урахуванням показань зазначених свідків суд мав зменшити обсяг законних доходів відповідача-1 при розрахунку щонайменше на 1,5 тис доларів США, щонайбільше на 2000 євро (імовірна вартість придбання ОСОБА_3 будинку в смт Магдалинівка Дніпропетровської області у серпні 2001 року згідно показів ОСОБА_8 та позиції прокурора відповідно). Втім таке корегування (з урахуванням курсу гривні до долара США та євро у будь-який день серпня 2001 року) не вплинуло би на загальний висновок суду про те, що різниця між вартістю спірного активу та розміром законних доходів відповідача-1 є меншою за «мінімальний поріг» (500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб).

47.Так, вартість Квартири становить 1 527 000 грн. Судом першої інстанції правильно встановлено «мінімальний поріг» за частиною 2 статті 290 ЦПК в 1 003 500 грн, також визначено розмір законних доходів відповідачів на рівні 604 431,44 грн (540 653,24 грн отримані від ОСОБА_3 та 63 778,20 грн власних коштів), необґрунтованою визнана частина активу вартістю 922 565,56 грн (1 527 000 грн - 63 778,20 грн - 540 653,24 грн), що є меншим за «поріг» на 80 934,44 грн.

48.1500 доларів (за найвищим курсом долара у серпні 2001 року - 5,35) та 2000 євро (за найвищим курсом євро у серпні 2001 року - 4,89) становитиме суму від 8 025 грн до 9 789 грн. Оскільки сума коригування в 9 789 грн є меншою за встановлену судом різницю з мінімальним «порогом» у 80 934,44 грн, зміна встановленого судом розміру законних доходів відповідачів в бік зменшення на суму імовірної вартості придбаного ОСОБА_3 домоволодіння в серпні 2001 року не вплине на правильність кінцевого висновку суду про те, що вартість частини необґрунтованого активу нижче, ніж 1 003 500 грн, і позовні вимоги з огляду на висновки пункту 9.1 оскаржуваного рішення та висновки суду апеляційної інстанції не підлягають задоволенню.

(4) Висновки Суду за результатами апеляційного розгляду

49.Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (статті 375 ЦПК).

50.З урахуванням наведених вище мотивів щодо: (1) правового значення недосягнення вартості необґрунтованого активу порогу у 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (1 003 500 грн) та (2) обсягу законних доходів відповідачів - Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

51.Керуючись статтями 259, 290-292, 375, 381-384 ЦПК, колегія суддів ухвалила:

1. Апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

2. Рішення Вищого антикорупційного суду від 07.06.2023 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Михайленко Д. Г. Боднар С. Б. Семенников О. Ю.