Справа № 420/8381/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2023 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

при секретарі - Четвертак О.І.,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Української незалежної морської профспілки до Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Державного агентства рибного господарства України), треті особи - Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство закордонних справ України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Меджліс кримськотатарського народу, про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року Українська незалежна морська профспілка (далі також УНМП, Профспілка, позивач) звернувся з позовом до Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Державного агентства рибного господарства України) (далі також Держрибагентство, ДАРГУ, відповідач), у якому просила:

визнати протиправними дії з організації роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі на ХХХІ сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993 (далі також Угода) у частині забезпечення набуття чинності Протоколу ХХХІ сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі (далі також Протокол), зокрема, Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі в Керченській протоці на 2020 рік як додатку VIIІ до цього Протоколу (далі також Порядок), без належних повноважень, всупереч вимогам статті 18, частини першої статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 та статті 7 вищезазначеної Угоди від 14.09.1993, всупереч вимогам частини третьої статті 2, частини другої статті 19, статті 134 Конституції України та всупереч вимогам частин другої - четвертої статті 9, частини другої статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII, без урахування частини другої статті 18, частини третьої статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 №1906-IV, підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №895;

зобов`язати припинити та/або не відновляти організацію роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства від 14.09.1993, зокрема щодо забезпечення набуття чинності та реалізації протоколів сесій Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі, без врахування вимог статті 18, частини першої статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969, статті 7 Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993, частини третьої статті 2, частини другої статті 19, статті 134 Конституції України, частин другої - четвертої статті 9, частини другої статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VІІ, та в умовах ризиків фактичного визнання відповідачем через такі дії повноважень незаконних органів влади, утворених на тимчасово окупованій території України в Криму державою-агресором щодо громадян України та риболовних суден України;

визнати протиправною бездіяльність всупереч приписам підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №895, яка полягала у невжитті заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020, як додатку до нього, після набуття цими актами чинності, в умовах тимчасової окупації державою-агресором Автономної Республіки Крим, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на тимчасово окупованих територіях України органів Державного агентства рибного господарства України та утворення на цих територіях незаконних органів, що беруть участь у реалізації Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993, у частині не повідомлення вчасно та належним чином у цих умовах прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів про підписання та зміст чинних Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього;

зобов`язати відповідача проінформувати позивача про вжиті згідно норм статті 18, частини першої статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969, частини другої статті 18, частини третьої статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 №1906-ІV, підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України заходи щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та додатків до нього на права Української незалежної морської профспілки та її членів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача моральну шкоду, заподіяну членам Української незалежної морської профспілки ОСОБА_1 , громадянину України 1992 року народження, ОСОБА_2 , громадянину України 1992 року народження, ОСОБА_3 , громадянину України 1989 року народження, ОСОБА_4 , громадянину України 1980 року народження, через незаконні (протиправні) дії та бездіяльність Державного агентства рибного господарства України з організації роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі в XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі у частині забезпечення набуття чинності Протоколу цієї сесії, зокрема Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 р., з невжиття заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу цієї сесії та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, після набуття цим Порядком чинності, у частині не повідомлення належним чином у цих умовах про Протокол та Порядок прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів, що сприяло неправомірним затриманню та утриманню цих членів Української незалежної морської профспілки на підставі Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 р. органами та службовими особами незаконних органів окупаційної влади Російської Федерації на Кримському півострові, у розмірі 150000 грн. кожному.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ДАРГУ взагалі не мала права діяти на підставі Угоди, зокрема під час підготовки до підписання Протоколу XXXI сесії Комісії, організації цієї сесії та підписання її Протоколу, реалізації Протоколу XXXI сесії Комісії, оскільки Угоду було укладене Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості який мав у наступному її виконувати від імені України. Водночас, ДАРГУ як юридична особа (ЄРДПОУ - 37472282) та як суб`єкт владних повноважень не є правонаступником Державного комітету України з рибного господарства та рибної промисловості та не має права реалізовувати Угоду від його імені. Але ДАРГУ активно діяла у 2019-2020 на виконання Угоди, забезпечила підготовку до підписання Протоколу XXXI сесії Комісії, організувала роботу української делегації, насамперед службових осіб ДАРГУ в рамках цієї сесії у місті Бердянську, ймовірно на території відомчої установи ДАРГУ (Інститут рибного господарства та екології моря, вулиця Консульська, будинок 8, місто Бердянськ) та забезпечила підписання Протоколу XXXI сесії Комісії службовою особою ДАРГУ, а також здійснювала як центральний орган виконавчої влади реалізацію Протоколу XXXI сесії Комісії, яка до того ж була невчасною.

Саме ДАРГУ, як вказане у його ж листі від 28.02.2020 №10-13-17/1330-20, вжило самостійні управлінські дії та саме на розвиток Протоколу XXXI сесії Комісії 21.02.2020 видало Повідомлення про встановлення частки добування (вилову) водних біоресурсів користувачам водних біоресурсів, які здійснюють господарську діяльність в Азовському морі з усіма затоками, у тому числі Утлюцькому лимані, Сиваші, Керченській протоці у 2020 році. Крім того, згідно вказаного у листі ДАРГУ від 28.02.2020 №10-13-17/1330-20 на підставі Протоколу ХХХІ сесії Комісії розроблено накази Мінекоенерго від 05.02.2020 №68, від 05.02.2020 №69, від 31.01.2020 №55.

Навіть якщо вважати Угоду чинною, а ДАРГУ повноважним діяти за Угодою (що, на думку позивача, не так), ДАРГУ не мала права порушувати імперативний припис статті 7 Угоди, за яким сесії Комісії проводяться почергово на території кожної із Сторін. ХХХ сесія Комісії відбулася в Україні, а ХХХІ сесія відповідно в РФ. Тому ХХХІ сесія Комісії мала відбутися на території РФ, а не шляхом відео-конференц-зв`язку між РФ та Україною, який Угодою та Положенням про Комісію не був та не є передбаченим. Отже ДАРГУ, порушуючи приписи статті 7 Угоди як відомчого міжнародного договору України, неправомірно організувала роботу української делегації XXXI сесії Комісії, насамперед службових осіб ДАРГУ в рамках цієї сесії у місті Бердянську, ймовірно, на території відомчої установи ДАРГУ (Інститут рибного господарства та екології моря, вулиця Консульська, будинок 8, місто Бердянськ), тобто на території України без виїзду на територію РФ та забезпечила підписання Протоколу XXXI сесії Комісії службовою особою ДАРГУ на території України, В.О. Литвиненком, без його виїзду для такого підписання на територію РФ всупереч статті 7 Угоди.

Навіть якщо вважати Угоду чинною, ДАРГУ повноважним діяти за Угодою (що, на переконання позивача, не так), та уявити правомірність переговорів української делегації Комісії на її ХХХІ сесії з м. Бердянську, підписання Протоколу ХХХІ сесії Комісії службовою особою ДАРГУ у м. Бердянськ (що не так) то ДАРГУ не мало права забезпечити підписання Протоколу ХХХІ сесії Комісії службовою особою ДАРГУ та у наступному реалізацію такого підписаного Протоколу виходячи із змісту цього Протоколу.

Адже службова особа ДАРГУ не мала права підписувати Протокол ХХХІ сесії Комісії з І.В. Рульовим як керівником Азово-Чорноморського територіального управління Федерального агентства з рибальства у склад якого входить «Кримський відділ державного контролю, нагляду та охорони водних біологічних ресурсів Азово-Чорноморського територіального управління Федерального агентства з риболовства», тобто з керівником окупаційного органу влади РФ АРК, що є грубим порушенням статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Наявність у складі Азово-Чорноморського територіального управління Федерального агентства з рибальства «Кримського відділу державного контролю, нагляду та охорони водних біологічних ресурсів Азово-Чорноморського територіального управління Федерального агентства з риболовству» була завідомо відома ДАРГУ станом на час підписання Протоколу, зокрема, через чисельні звернення до ДАРГУ з цих питань різних уповноважених структур зокрема й УНМП. Також службова особа ДАРГУ не мала права підписувати Протокол ХХХІ сесії Комісії, яким було затверджене Порядок, який за замовчуванням надав повноваження окупаційним органам влади РФ в АРК, а саме «Кримському відділу державного контролю, нагляду та охорони водних біологічних ресурсів Азово-Чорноморського територіального управління Федерального агентства з риболовству», «Прикордонному управлінню ФСБ РФ по Республіці Крим», їх кораблям зупиняти та перевіряти, затримувати українських рибалок, що й відбулося на підставі Порядку з рибалками 14.02.2020. Про відповідну протиправну діяльність «Прикордонного управління ФСБ РФ по Республіці Крим» та про факт існування цього органу ДАРГУ було завідомо відомо станом на час підписання Протоколу зокрема через чисельні попередні звернення до ДАРГУ з цих питань різних уповноважених структур зокрема й УНМП серед іншого стосовно викрадених у 2018 році рибалок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Водночас, ДАРГУ забезпечило як підписання так й наступну реалізацію Протоколу що містив положення відповідного змісту та був підписаним І.В. Рульовим всупереч вимогам статті 9 та інших норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та інших актів законодавства та міжнародних угод України з питань ТОТ. Крім того, оскільки такі дії ДАРГУ становлять фактичне визнання цим центральним органом виконавчої влади та його службовими особами тимчасової окупації та спроби анексії АРК як «Республіки Крим» з боку РФ, то вони тим самим суперечать частині третій статті 2, частині другій статті 19,статті 134 Конституції України, за якими територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, АРК є невід`ємною складовою частиною України, а органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дії ДАРГУ з організації роботи української делегації Комісії на ХХХІ сесії Комісії за Угодою у частині забезпечення набуття чинності Протоколу, зокрема, Порядку як додатку VIII до цього Протоколу, є протиправними, оскільки вчинені без належних повноважень, всупереч вимогам статті 18, частини першої статті 65 Віденської конвенції та статті 7 самої вищезазначеної Угоди, всупереч вимогам частини третьої статті 2, частини другої статті 19, статті 134 Конституції України та всупереч вимогам частин другої - четвертої статті 9, частини другої статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», без урахування частини другої статті 18, частини третьої статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», підпункту 50 пункту 4 Положення про ДАРГУ, що прямо утворило ситуацію фактичного визнання ДАРГУ від імені України нібито повноважень окупаційних органів влади РФ в АРК щодо громадян України та риболовних суден України в сфері дії Угоди та призвело до нібито правомірного затримання та утримання на ТОТ України в Криму такими окупаційними органами влади в рамках таких нібито отриманих повноважень рибалок, членів УНМП.

ДАРГУ як під час підготовки до підписання й підписання Протоколу ХХХІ сесії Комісії, організації проведення цієї сесії так й у наступному мало вжити вичерпних заходів в межах повноважень для мінімізації негативного впливу як Угоди в цілому, так й Протоколу та Порядку на права та законні інтереси українських рибалок, зокрема членів УНМП, таких як рибалки. Зокрема ДАРГУ мала забезпечити оцінку правової сили для України Угоди як міжнародного договору, який насправді підлягає невідкладному припиненню, зупиненню або виходу з нього, та здійснити відповідну правову оцінку Протоколу та Порядку як документів, що нібито випливають з Угоди та спираються на нібито обов`язковість Угоди та нібито повноваження ДАРГУ з організації складання та підписання Протоколу та Порядку,

Такий обов`язок випливає в першу чергу з повноважень ДАРГУ, закріплених у підпункті 50 пункту 4 Положення про ДАРГУ, затвердженого постановою КМУ від 30.09.2015 №895, за яким ДАРГУ здійснює в межах повноважень, передбачених законом, міжнародне співробітництво, готує пропозиції щодо укладення та денонсації договорів, укладає міжнародні договори України міжвідомчого характеру, забезпечує виконання узятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами з питань, що належать до компетенції ДАРГУ.

Хоча, ДАРГУ не має право виконувати Угоду у частині організації роботи Комісії, складання та підписання Протоколу та Порядку, оскільки не є правонаступником Державного комітету України з рибного господарства та рибної промисловості, тому не має згаданих у підпункті 50 пункту 4 Положення про ДАРГУ повноважень, передбачених законом та не має відповідної компетенції, ДАРГУ має за підпунктом 50 пункту 4 Положення готувати пропозиції щодо денонсації договорів. Оскільки предмет Угоди стосується повноважень ДАРГУ то воно мало, серед іншого, готувати пропозиції щодо денонсації Угоди але цього не зробило.

ДАРГУ мало вчасно належним чином повідомити усіх зацікавлених осіб, включаючи УНМП та її членів, таких як рибалки, про підписання Протоколу ХХХІ сесії Комісії, яким було затверджене Порядок, про зміст цих документів, про негативні наслідки від цих документів для таких зацікавлених осіб на акваторії Азовського моря через дію Протоколу та Порядку, в умовах тимчасової окупації державою-агресором АРК, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на ТОТ України органів ДАРГУ та утворення на цих територіях незаконних органів, що нібито беруть участь у реалізації Угоди. Але ДАРГУ станом на день затримання рибалок 14.02.2020 це не зробило.

Розроблені у листі ДАРГУ від 28.02.2020 №10-13-17/1330-20, на підставі Протоколу ХХХІ сесії Комісії, накази Мінекоенерго від 31.01.2020 №55, від 05.02.2020 №68 та від 05.02.2020 №69, були уперше офіційно оприлюднені відповідно у «Офіційному віснику України» 14 та 21 лютого 2020 року тобто вже після затримання Рибалок. Крім того ці акти не містили посилань ані на Порядок ані на Протокол, ані на Угоду.

Видане ДАРГУ 21.02.2020 після затримання Рибалок Повідомлення про встановлення частки добування (вилову) водних біоресурсів користувачам водних біоресурсів, які здійснюють господарську діяльність в Азовському морі з усіма затоками, у тому числі Утлюцькому лимані, Сиваші, Керченській протоці у 2020 році ніде не оприлюднювалося, Рибалкам та УНМП воно ніколи жодним чином не надавалося, рибалкам про цей документ ніколи не повідомлялось жодним чином взагалі. Про сам Протокол та про затверджений ним Порядок рибалки також як до так й після затримання не повідомлялися, ці акти ніде та ніким досі не оприлюднені.

За таких умов рибалки станом на 14.02.2020 жодної достовірної інформації про існування, чинність, зміст та механізм реалізації Протоколу XXXI сесії Комісії, зокрема Порядку, які прямо стосувалися їх професійних, трудових прав та законних інтересів не знали та знати не могли. Водночас рибалки були затримані під час власної правомірної трудової діяльності з лову риби в Азовському морі та були утримувані у неволі окупаційними органами влади РФ в АРК саме на підставі Протоколу та такого додатку до Протоколу як Порядок, який вони нібито порушили.

Отже у позові оскаржується протиправна бездіяльність ДАРГУ, яка, на думку позивача, полягала у невжитті, всупереч приписам підпункту 50 пункту 4 Положення про ДАРГУ, заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу та Порядку, як додатку до нього, після набуття цими актами чинності, в умовах тимчасової окупації державою-агресором АРК, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на ТОТ України органів ДАРГУ та утворення на цих територіях незаконних органів, що нібито беруть участь у реалізації Угоди, у частині не повідомлення належним чином у цих умовах прямо зацікавлених осіб, зокрема УНМП та її членів про підписання та зміст чинних Протоколу та Порядку, як додатку до нього, що прямо негативно вплинуло на трудові, соціальні та інші права членів профспілки, Рибалок в ситуації їх неправомірного затримання під час правомірної діяльності за фахом в Азовському морі та утримання на ТОТ України в Криму незаконними окупаційними органами влади держави-агресора саме на підставі Порядку.

Профспілка переконана, що вплив цих протиправних, на думку позивача, дій та бездіяльності на права рибалок зумовлений тим, що затримуючи та утримуючи рибалок в АРК службові особи та кораблі ПС ФСБ РФ діяли саме на виконання Протоколу XXXI сесії Комісії та відповідно Порядку, складених ДАРГУ.

Водночас, за твердженнями позивача, вказані вище дії та бездіяльність ДАРГУ порушили права Рибалок, гарантовані серед іншого статтями 5-7, 13, 14 та 18 Конвенції 1950 р., частиною другою статті 29, частиною першою статті 33, частиною першою статті 42, частинами першою, четвертою статті 43, статтею 48 Конституції України, частиною другою статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за якими Україна зобов`язується вживати всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, нормами міжнародного права, для відновлення порушених внаслідок окупації прав і свобод людини і громадянина на всій території України.

Позивач вважав, що ефективний захист порушених прав ДАРГУ полягатиме у визнанні судом описаних вище дій та бездіяльності ДАРГУ протиправними та у зобов`язанні ДАРГУ не вживати у наступному вказані дії та усунути власну бездіяльність, а також у відшкодуванні ДАРГУ нанесеної через такі дії та бездіяльність моральної шкоди Рибалкам.

Аргументуючи позов, Профспілка також наголошувала, що дії та бездіяльність ДАРГУ безумовно стосуються прав та законних інтересів кожного з рибалок, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які здійснюють власну трудову діяльність у сфері дії Угоди, здійснюючи лов біоресурсів Азовського моря на його акваторії. Водночас, зазначені дії та бездіяльність ДАРГУ стосуються й прав та законних інтересів УНМП, члени якої здійснюють лов біоресурсів Азовського моря на його акваторії.

На думку Профспілки, такі дії та бездіяльність ДАРГУ щодо кожного з рибалок а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мали ознаки незаконних, вони заподіяли кожному з рибалок очевидні втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань та інших негативних явищ, тому кожен з Рибалок має право на відшкодування моральної шкоди. Зазначені моральні страждання кожен з рибалок отримав через перебування у місцях несвободи на окупованих територіях, затримання та утримання окупаційною владою РФ на підставі вчиненого ДАРГУ Порядку та усвідомлення того, що ДАРГУ надав згоду, шляхом підписання Порядку, на такі протиправні по суті дії щодо рибалок, які обмежили їх основоположні права але при цьому рибалок про Порядок вчасно не повідомив.

УНМП також стверджувала, що діяння ДАРГУ щодо Угоди, Протоколів Комісії та Порядку свідчить про явну усвідомлену та зухвалу вину відповідача в порушенні прав кожного з рибалок, яка полягала у свідомому утворенні підстав для затримання та утримання рибалок та штучних підстав нібито правомірності такого затримання та утримання через застосування до рибалок Протоколу та Порядку, в ухиленні від вчасного інформування рибалок про Порядок та Протокол у 2020 році.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.04.2023 Касаційну скаргу Української незалежної морської спілки задоволено частково; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2021 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

25.04.2023 зазначена справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду, і в результаті повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим у справі призначено суддю Завальнюка І.В.

Ухвалою судді від 28.04.2023 справу № 420/8381/20 прийнято до розгляду та постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження; витребувано Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Державного агентства рибного господарства України) відомості про те, чи було виконано відповідачем вимоги законодавства щодо висвітлення своєї діяльності з виконання зобов`язань за Угодою, чи були ним опубліковані (оприлюднені) вищезгадані Протокол XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік.

16.05.2023 до суду від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що у 2018 р. МЗС України повідомив про недоцільність денонсації Угоди та що нібито щорічно Держрибагентство проводило наради щодо проведення сесій Комісії та підписання відповідних протоколів, за участі представників Мінагрополітики, МЗС України, СБУ, Державної прикордонної служби, Мінекології, Міністерства юстиції на яких начебто усі компетентні органи виконавчої влади висловлювали позицію щодо недоцільності денонсації Угоди та необхідності узгодження питань рибогосподарської діяльності в Азовському морі в рамках Комісії. Порядок та Протокол були складені правомірно відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 1043-р 2019 р.; під час спілкування з російською стороною Держрибагентство дотримувалося норм законодавства України про тимчасово окуповані території та у складі російської делегації Комісії не було представників окупаційної «влади» з тимчасово окупованого Криму. Держрибагентство заявляє про публікацію відомостей про Порядок та Протокол у публічному звіті Держрибагенства за 2019 рік на веб-сайті Азовського природоохоронного патруля та про доведення відомостей про ці документи на нарадах, а також про те що ці документи не потребують публікацію оскільки ее установлюють прав та обов`язків громадян України та те потребують на доведення населення; реалізуються через схвалення наказів Держрибагенства. Також рибалки вийшли, в море на маломірному плавзасобі ЯЗП 0901 із порушеннями українського законодавства а саме із виходом в море поза пунктом базування без інформування підрозділів Державної прикордонної служби та на судні, яке не проходило технічний огляд та не було дозволене до експлуатації.

19.05.2023 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою за пп. 50 п. 4 Положення про Держрибагенство цей ЦОВВ здійснює в межах повноважень, передбачених законом, міжнародне співробітництво, готує пропозиції щодо укладення та денонсації договорів. На переконання позивача, профільний ЦОВВ має підготувати документи про денонсацію (пропозиції щодо денонсації) саме за Положенням № 422, визначитися із переліком заінтересованих міністерств та інших ЦОВВ та спрямувати документи на погодження. Держрибагентство не надало жодних документів які б підтверджували що Держрибагентство з 2014 р. готувало саме згідно Положення № 422 документи про денонсацію, пропозиції щодо денонсації Угоди, що Держрибагентство визначалося із переліком заінтересованих міністерств та інших ЦОВВ та спрямовувало документи на погодження саме за Положенням № 422 до них та до МЗС. Листування з МЗС у 2018 р. не є процедурою передбаченою п. 12 Положення № 422, крім того незрозуміло чому воно відбулося у 2018 році а не одразу після початку тимчасової окупації Криму та окремих районів Донецької області що виходять до Азовського моря. Так саме проведення нарад щодо підготовки до сесій Комісії не є процедурою передбаченою п. 12 Положення № 466, п. 50 ст. 4 Положення про Держрибагентство, адже на них Держрибагентство не пропонувало на погодження МЗС, іншим ЦОВВ документи про денонсацію а лише цікавилося думкою цих органів щодо реалізації Угоди. Отже насправді Держрибагентство ніколи до 2022 року не розпочинало процедуру, передбачену п. 12 Положення № 422, пп. 50 п. 4 Положення про Держрибагентство, а отже воно вчинювало протиправну бездіяльність. Відповідач наділений повноваженнями, зокрема, готувати пропозиції щодо укладення та денонсації міжвідомчих міжнародних договорів і, на переконання колегії суддів, зобов`язаний їх невідкладно реалізувати за наявності передбачених законом підстав, зокрема: у разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами; наявності реальних і потенційних загроз Україні, її громадянам і юридичним особам; якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України; в інших випадках, передбачених міжнародним правом.

Позивач наголошує, що підписант Протоколу ОСОБА_7 не тільки очолював Азово-Чорноморське територіальне управління федерального агентства з рибальства РФ (АЧТУ ФАР), до якого було «включене» відповідні незаконні «органи» окупаційної «влади» з тимчасово окупованого Криму, але й багаторазово незаконно відвідував окупований Крим для надання цим «органам» незаконних управлінських вказівок та організації їх протиправної роботи.

До складу АЧТУ ФАР, очолюваного ОСОБА_7 як підписантом Протоколу, включене так званий незаконний «Кримський відділ державного контролю, нагляду та охорони водних біологічних ресурсів АЧТУ ФАР».

Саме ОСОБА_7 , підписант Протоколу, постійно, всупереч законам України, відвідує тимчасово окупований Крим з метою «керування» вказаним незаконним «Кримським відділом», проводить на ТОТ України «наради» із колаборантами з числа громадян України, що об`єктивно сприяють російській агресії та з російськими «силовиками» на ТОТ, як знаряддями цієї агресії, при цьому ці «наради» присвячені саме розграбуванню природних морських ресурсів навколо Кримського півострову, які належать Українському народові.

Водночас у Протоколі та у Порядку фактично не відображено позицію України щодо тимчасово окупованих територій Криму та на той час вже окупованих приморських районів Донецької області, фактично ніяк по суті не вказано про заперечення України щодо діяльності на цих територіях незаконних «органів» у сфері рибальства та «прикордонної служби», а також незаконних суб`єктів господарювання у сфері рибальства.

При цьому, Верховний Суд у Постанові КАС (п. 141) вказав: «Протокол XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік підписані на виконання та в рамках Угоди, а отже є її невід`ємною частиною і також мають статус міжвідомчих міжнародних договорів».

Верховний Суд у Постанові КАС (п. 141), «Протокол XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік підписані на виконання та в рамках Угоди, а отже є її невід`ємною частиною і також мають статус міжвідомчих міжнародних договорів».

При цьому у наданому відповідачем у справі листі МЗС України від 30 червня 2020 р. № 72/17-188/3-1445 міститься припис до Держрибагентства межах повноважень МЗС щодо Комісії: «вжити заходів з метою невикористання російською федерацією робочих контактів експертного рівня для легітимізації російської окупаційної адміністрації в Криму», що відповідачем, як вбачається із матеріалів справи, належним чином не здійснювалося. Також у листі Комітету у закордонних справах від 15 листопада 2018 р. № 04-20/10-925(239383), доданого Держрибагентства вказане про «абсолютно халатний та формальний підхід міністерств та відомств що брали участь у роботі Комісії» через який «допустили участь у цих переговорах з боку РФ осіб, щодо яких мали біти вжиті санкції». Держрибагентство могло не підписувати ані Протокол ані Порядок у тому вигляді як вони були підписані, підписані всупереч вимогам Конституції України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», але Держрибагентство, через делегування повноважень представнику України в Комісії, все одно їх підписало чим чинило протиправні дії якими порушило права УНМП та Рибалок.

Крім того, як вказувалося у позові, та що відповідач узагалі не коментує у відзиві, Протокол та Порядок були схвалені Комісією на підставі засідання у режимі відеоконференції.

Держрибагентство не мало права порушувати імперативний припис ст. 7 Угоди, за яким сесії Комісії проводяться почергово на території кожної із Сторін. Як вказувалося у позові та що не було спростоване відповідачем, ХХХ сесія Комісії відбулася в Україні, а ХХІХ сесія відповідно в РФ. Тому вбачається що ХХХІ сесія Комісії мала відбутися на території одної з держав Угоди, а не шляхом відео-конференц-зв`язку між РФ та Україною, який Угодою та Положенням про Комісію не був та не є передбаченим.

Також усі наведені відповідачем посилання на публічний звіт Держрибагенства на веб-сайт Азовського природоохоронного патруля не містять повного тексту Порядку та Протоколу, зокрема ті приписи на які посилалися під час неправомірного затримання рибалок. Усі наведені відповідачем посилання на публічний звіт Держрибагенства, на веб-сайт Азовського природоохоронного патруля тощо не містять повного тексту Порядку та Протоколу, зокрема ті приписи на які посилалися карателі окупантів під час неправомірного затримання рибалок.

Тези відповідача про те що норми Протоколу та Порядку нібито не «не установлюють прав та обов`язків громадян України та те потребують на доведення населення» є абсурдними адже серед іншого Порядок прямо передбачає права та обов`язки екіпажу, капітану будь-якого судна яке перевіряється щодо дотримання Порядку, незалежно від законності чи незаконності його діяльності на акваторії Азовського моря, тобто - невизначеного кола осіб.

Суд має врахувати що УНМП, члени якої є зайнятими у азовському рибальстві, безперечно є зацікавленою організацією у вимірі приписів п. 8.8 Протоколу. Суд не врахував те, що УНМП постійно, із 2018 р. зверталася до ДАРГУ з питань Угоди та що тому ДАРГУ не могло не знати про зацікавленість УНМП у цих питаннях. Докази цього суду надавалися та суд їх не оцінив.

Тези відповідача про начебто порушення порядку виходу в море або ж порушення порядку технічного огляду не підтверджені належними доказами. Усі листування щодо цих начебто діянь, які нібито є адміністративними правопорушеннями, не є доказом вчинення адміністративних порушень. Єдиним належним доказом вчинення таких порушень була б постанова про притягнення рибалок чи іншої відповідальної за рибальське судно ЯЗП 0901 особи до адміністративної відповідальності за ст. 114, 115, 116-1, 202 Кодексу України про адміністративні правопорушення, але таких документів відповідач не надає та очевидно не має і мати не може. Водночас ніхто не може бути визнаним у вчинені правопорушення поза встановленою процедурою, також, як вже вказане вище, навіть гіпотетичне вчинення рибалками цих правопорушень (чого відповідач не довів) не впливає на обставини справи.

Факт денонсації Угоди у 2022 р., на який посилається відповідач, не впливає на події 2020 року та попереднього періоду, адже у справі не оскаржується чинність Угоди, а дії та бездіяльність Держрибагенства щодо Угоди, Порядку, Протоколу у період, коли вони були чинними міжнародним договором України.

29.05.2023 до суду від Держрибагенства надійшли заперечення на відповідь, згідно з якими після окупації РФ у 2014 році території АР Крим та м. Севастополь Держрибагентство, як центральний орган виконавчої влади України, який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства, провело консультації з компетентними ЦОВВ щодо подальшого виконання положень двосторонніх договорів та взаємодій з РФ з питань використання водних біоресурсів Азовського моря та Керченської протоки. Зокрема, Міністерство юстиції України поінформувало Держрибагентство, що рішення, які стосуються використання та регулювання рибальства в Азовському морі, мають прийматись у рамках Комісії. У свою чергу МЗС України у 2018 р. повідомив про недоцільність денонсації Угод з РФ у зв`язку зі створенням арбітражу відповідно до додатку VII Конвенції ООН з морського права з метою захисту та відновлених своїх порушених та узурпованих РФ як державою-агресором прав у прилеглому до Кримського півострова територіальному морі, акваторіях Чорного та Азовському морі та Керченській протоці. Також листом МЗС України від 12.05.2014 № 610/17-266-1217 було повідомлено Держрибагентству про те, що розірвання Угоди може призвести до провокацій з боку РФ, у тому числі створить підстави для порушення угод РФ. МЗС України повідомило листом від 15.11.2019 № 610/14-200- 1111 Міністерство енергетики та захисту довкілля України, яке на той час було головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства, лісового та мисливського господарства, про те, що «Угода 93 року має лишатися інструментом регулювання обопільного збереження оптимального використання живих ресурсів Азовського моря та управління ними на справедливих засадах з метою забезпечення сприятливих правових та економічних умов для здійснення рибогосподарської діяльності кожної із Сторін вищезазначеної Угоди, а тому МЗС України вважає доцільним продовження дії Угоди 93 року та укладання Протоколів». Під час підготовки до участі у засіданнях Комісії щорічно проводилась низка міжвідомчих нарад за участі представників Держрибагентства. Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства закордонних справ України. Міністерства юстиції України, Міністерства екології і природних ресурсів України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, у рамках яких обговорювались питання денонсації Угоди 93 року, а також можливості та доцільності проведення сесій Комісії (копії протоколів нарад містяться в матеріалах справи). За результатами нарад усі компетентні центральні органи виконавчої влади висловлювали позицію щодо недоцільності денонсації Угоди 93 року та необхідності узгодження питань ведення рибогосподарської діяльності в басейні Азовського моря шляхом переговорів із російською стороною в рамках Комісії.

30.05.2023 до суду від представника позивача надійшли пояснення щодо заперечень, в яких останній наголошує, що Держрибагентство не додало до Відзиву та Заперечень жодного документу, який воно сформувало в рамках процедури, передбаченої п. 12 Положення № 422, а отже Держрибагентство цю процедуру з 2014 до 2022 року не розпочинало. При цьому з урахуванням ст. 19 Конституції України Держрибагентство мало діяти щодо Угоди саме у порядку передбаченому п. 12 Положення № 422, а не проводити «консультації» та «наради» не щодо денонсації Угоди а фактично задля штучного, як вважає УНМП, формування підстав начебто «потреби» ухилення від її денонсації. Крім того посилаючись на начебто «позицію» різноманітних органів влади щодо нібито потреби збереження сили Угоди, доказів такої позиції до Заперечень, крім листів МЗС, не додано, очевидно через їх відсутність. Крім того відповідач умовчує на позицію низки органів зокрема Представництва Президента України в АР Крим та Меджлісу кримськотатарського народу які вимагали денонсації Угоди щонайменш у 2018 та 2019 роках, докази чого є у матеріалах справи.

Тези Заперечень про те, що вимоги Протоколу та Порядку мали бути імплементовані наказами ЦОВВ, із посиланням на накази Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 55 від 31 січня 2020 р. та № 69 від 5 лютого 2020 р. є нікчемними. Верховний Суд вже визначив у цій справі, що Протокол та Порядок є невід`ємною частиною Угоди і також мають статус міжвідомчих міжнародних договорів. Згадані у Запереченнях накази Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 55 від 31 січня 2020 р. та № 69 від 5 лютого 2020 р. не відтворюють тексти Протоколу та Порядку та були оприлюднені уперше відповідно у «Офіційному віснику України» від 14 лютого 2020 р., № 12, стор. 278, стаття 523, код акта 98016/2020 (щодо наказу № 55) та у «Офіційному віснику України» від 21 лютого 2020 р., № 14, стор. 360, стаття 601, код акта 98107/2020 (щодо наказу № 69) Держрибагентство, всупереч вимозі ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-IV не лише не стежило за здійсненням прав, які випливають з Угоди, Протоколу, Порядку для України, але й не стежило за виконанням РФ як іншою стороною міжнародних договорів України їхніх зобов`язань, не стежило за тим як РФ протиправно делегувало «виконання» та «імплементацію» Порядку та Протоколу завідомо незаконним структурам - незаконним «органам влади» та «посадовим особам» у тимчасово окупованому Криму. Вказівка про те, що Порядок затверджено, міститься у п. 8.7 Протоколу, сам Порядок є Додатком VIII до Протоколу та є не «заходом регулювання промислу», як заявляє позивач у запереченнях, а заходом контролю як за промислом, так й за будь-яким рибальством у акваторії Азовського моря узагалі. Крім того обговоренню виконання попереднього Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі в Керченській протоці на 2019 рік присвячені п.п. 8.1-8.6 Протоколу. Також станом на час спірних правовідносин відповідач визнавав поширення на Рибалок, очевидно описаних у вказаному тексті, Порядку та Протоколу, визнавав поширення на усіх осіб , які здійснюють вилов водних біоресурсів в акваторії Азовського моря, приписів Порядку та Протоколу.

Ухвалою суду від 06.06.2023 залучено в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Міністерство аграрної політики та продовольства України (Україна, 01001, м. Київ, вулиця Хрещатик, 24; ЄДРПОУ 37471967), Міністерство закордонних справ України (Україна, 01018, м. Київ, Михайлівська площа, 1; ЄДРПОУ 00026620), Адміністрація Державної прикордонної служби України (Україна, 01601, м. Київ, вул Володимирська, буд. 26), Меджліс кримськотатарського народу (Україна, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 2, оф. 233).

19.06.2023 та 22.06.2023 від третьої особи - Меджлісу кримськотатарського народу надійшли пояснення, згідно з якими ресурси морських вод Азовського моря та Керченської протоки, прилеглих до Криму, безперечно охоплюються ч. 2 ст. 7 Закону України «Про корінні народи України», за якою корінні народи України через представницькі органи, тобто, у випадку кримських татар - через Меджліс взаємодіють з органами державної влади з питань охорони навколишнього природного середовища, забезпечення ефективного та справедливого користування водними природними ресурсами, порядок такої взаємодії визначається Кабінетом Міністрів України після проведення консультацій з представницькими органами. Таким чином будь-які питання пов`язані із Угодою, її виконанням, складанням додатків до Угоди таких як її Протокол та Порядок, що вбачаються її невід`ємними частинами, прямо стосуються як АРК - невід`ємної складової території України, так й прав та законних інтересів корінного кримськотатарського народу, представленого Меджлісом. Меджліс кримськотатарського народу, який був уперше сформований у 1917 році в Бахчисараї, було відтворено в Сімферополі 26-30 червня 1991 р. на II Курултаї кримськотатарського народу. Надалі жодний державний орган не проявляв ініціативи щодо офіційного обговорення з Меджлісом будь-яких питань щодо будь-яких двосторонніх угод України з РФ щодо правового режиму, статусу та порядку користування Азовським морем та Керченською протокою. Зокрема Меджліс, його керівництво, його члени, офіційно не залучалися ані до 2014 року ані пізніше до обговорення будь-яких питань, пов`язаних із Угодою, її виконанням, складанням додатків до Угоди таких як її Протокол та Порядок. Після ініціативних спроб Голови ОСОБА_8 взяти участь у ХХХ сесії Комісії, яка мала відбутися 23-25 жовтня 2018 р. у Києві, вказану сесію було переведено її організаторами у режим он-лайн конфіденційного характеру, а голова російської делегації у Комісії І. Рульов терміново вибув з підконтрольної території України. Так само надалі невстановленими особами було фізично обмежено спроби кримськотатарських активістів, за проханням членів Меджлісу, бути присутніми на засіданні ХХХІ сесії Комісії, яка проводилася у листопаді 2019 року онлайн, із перебуванням української делегації у місті Бердянську у службовому приміщенні відповідача. Саме на ХХХІ сесії Комісії було схвалене Протокол та Порядок, які нараз є частиною предмету справи 420/8381/20. Така ситуація спричинила схвалення заяви Меджлісу від 17 листопада 2019 року, яка су матеріалах справи, та у якій серед іншого було констатоване неприпустимість встановлення режиму просторів та ресурсів Азовського моря, Керченської протоки, Сивашу, форм користування ними та їх захисту, без вільної, попередньої та усвідомленої згоди кримськотатарського народу, висловленій через Меджліс. Також у вказаній Заяві Меджлісу констатувалася неприпустимість будь-яких угод, рішень або дій пов`язаних з територією тимчасово окупованого Криму, включаючи прилеглі акваторії Чорного та Азовського морів, Сивашу та Керченської протоки, які впливають на кримськотатарського народу, без участі його представницького органу. права та інтереси. Таким чином спірні правовідносини у справі 420/8381/20 виникли через формування та застосування документів, а Came Угоди, Протоколу, Порядку, які стосуються прав кримськотатарського народу, та щодо формування та застосування яких ані Меджліс, ані будь-які інші структури кримськотатарського народу залучені не були, зокрема й попре відповідні прямо оголошені ініціативи Меджлісу 2018-2019 років. Меджліс категорично та послідовно засуджував та засуджує усі вчинені окупантами в тимчасово окупованому Криму невід`ємній складовій частини України та на наближених до Кримського півострову морських просторах міжнародні злочини та грубі порушення прав людини. Меджліс категорично та послідовно засуджує усі форми співпраці із окупаційною адміністрацією РФ в тимчасово окупованому Криму. Описані у справі 420/8381/20 викрадання осіб з акваторії Азовського моря є явними злочинними діями окупаційних структур держави агресора та є грубим порушення прав викрадених та утримуваних у місцях несвободи в Криму осіб. Формування будь-яких «підстав для полегшення вчиненню таких злочинних діянь окупаційних структур держави агресора, незалежно від мотивації осіб, органів чи структур, які ці підстави формували, слід визнати неприпустимим. Ігнорування відповідачем в межах свої повноважень вимог законодавства про корінні народи вбачається системним, про що зокрема свідчить лист Держрибагенства від 12 квітня 2023 р. № 3-5 2-16/2090-23 у якому відповідач ухиляється від перейменування, з урахуванням вимог закону України «Про корінні народи України», низки водосховищ, розташованих у окупованому Криму. Адже відмова у розгляді та задоволенні звернення Кримськотатарського ресурсного центру листом Держрибагенства від 12 квітня 2023 р. № 3-52-16/2090-23, зокрема щодо підготовки та надання до вищого органу виконавчої влади висновку щодо найменування та перейменування кримських водосховищ, є очевидно необґрунтованою та протиправною. Держрибагенство не може посилатися на начебто власну та інших органів бездіяльність з цього питання, але мало вжити невідкладних заходів за змістом звернення. Цей приклад суд може взяти до уваги у оцінці системності бездіяльності відповідача у тій частині що стосується прав кримськотатарського народу. Зважаючи на наведене прошу суд прийняти ці письмові пояснення до уваги, залучити до матеріалів справи 420/8381/20 та врахувати під час її вирішення. У цих поясненнях не заперечується проти задоволення немайнової частини позовних вимог у справі 420/8381/20 в тій формі, яка б найбільш ефективно та доцільно захистила б інтереси держави Україна, права людини та права корінних народів за умов злочинного замаху РФ на анексію АРК та тимчасової окупації АРК, що триває.

22.06.2023 від представника позивача надійшли пояснення щодо пояснень третьої особи - Меджлісу кримськотатарського народу, згідно з якими суд проігнорував лише часткове виконання відповідачем приписів процесуальної ухвали ООАС від 19 січня 2021 р. - надати правове обґрунтування щодо проведення ХХХІ сесії Комісії у форматі відео конференції, в тому числі - відповісти, чи обов`язковим було для виконання відповідача доручення КМУ від 20 серпня 2020 р. № 1150/1/1-19 ДСК з наведенням відповідного правового обґрунтування. Водночас на виконання цієї ухвали ДАРГУ надав лист № 1-3-16/1038-21 від 22 лютого 2021 р. про надання інформації у адміністративній справі 420/8381/20 (далі - Лист). Відповідач у Листі повідомив, що «позиція» щодо проведення ХХХІ Сесії Комісії у режимі відеоконференції була нібито вироблена на міжвідомчій нараді, яка нібито відбулась 2 серпня 2019 р. нібито на виконання «доручення КМУ від 26.07.2019 № 24195/3/1-19». Під цим «дорученням» у Листі та потім у скасованому рішенні суду мається на увазі резолюція Прем`єр-міністра України № 24195/3/1-19 на лист відповідача до КМУ від 22 липня 2019 р. № 1-13-3/4052-19 наступного змісту: «прошу розглянути та визначитися із порушених питань». Із змісту листа відповідача № 1-13-3/4052-19 випливає, що саме відповідач ініціював попереднє обговорення питання проведення сесії Комісії у дистанційному режимі, фактично визнаючи у самому цьому листі № 1- 13-3/4052-19, що це Угодою насправді не передбачене. Матеріали згаданої наради від 2 серпня 2019 р. до Листа не надавалися, а суд їх у відповідача не витребував. Також відповідач у Листі повідомив що нібито «за результатами наради» МЗС «направило пропозицію» до КМУ про проведення Комісії у режимі відеоконференції, та що нібито надалі Держрибагентство «узгодило дипломатичними каналами із російською стороною питання проведення сесії Комісії у режимі відеоконференції» «відповідно до доручення першого віце-прем`єр-міністра України - міністра економічного розвитку і торгівлі Кубіва С.І. від 20.08.2019 № 1150/1/1-19-ДСК». При цьому ані «пропозиція» МЗС, дати та реквізитів якої не наводиться, ані зміст доручення № 1150/1/1-19-ДСК відповідач у справу не додав, не описав. А отже насправді лист відповідача від 22 липня 2019 р. № 1-13-3/4051-19, лист Прем`єр-міністра України від 26 липня 2019 р. № 24195/3/1-19, та так зване доручення КМУ від 16 липня 2019 р. № 24195/1/1-19 не були підставами для проведення Сесії Комісії в режимі відеоконференції, адже це питання насправді було «вирішене» уперше на нараді 2 серпня 2019 р. та містилося у «дорученні першого віце-прем`єр-міністра України - міністра економічного розвитку і торгівлі Кубіва С.І. від 20.08.2019 № 1150/1/1-19-ДСК», нібито на виконання якого насправді й було спрямоване листа відповідача від 23 серпня 2019 р. № 3-13-4/4786-19, із пропозицією до сторони РФ провести Сесію Комісії в режимі відеоконференцзв`язку.

При цьому саме згадане відповідачем це «доручення першого віце-прем`єр-міністра України - міністра економічного розвитку і торгівлі Кубіва С.І. від 20.08.2019 № 1150/1/1-19-ДСК» є першим виявленим документом у якому й нібито вказувалося на можливість проведення Сесії Комісії в режимі відеоконференцзв`язку. Саме на це «доручення» посилався як на підставу нібито правомірності такого проведення відповідач. Водночас УНМП було подане наявне у матеріалах справи заперечення від 1 березня 2021 р. на Лист у яких із посиланням на ч. 2 ст. 16, п. 6 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. № 3166-VI, п. 2 ч. 1 ст. 42, ст. 43 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 р. № 794-VII, абз. 3 ч. 2 § 9, ч. 1 § 10 Регламенту КМУ, ст. 1 Положення про ДАРГУ неспростовно доводилося, що правомірне доручення щодо діяльності відповідача із організації Сесії Комісії насправді міг надати лише Прем`єр-міністр та лише міністру, через якого КМУ спрямовує та координує діяльність Держрибагенства; що Перший віце-прем`єр-міністр України міг надавати доручення лише як в.о. Прем`єр-міністра та не до Держрибагенства, а лише профільному міністру. При цьому у запереченнях УНМП неспростовно доводилося, що у день 20 серпня 2019 р. тобто в день нібито надання доручення № 1150/1/1-19-ДСК ОСОБА_9 обов`язки Прем`єр-міністра не виконував. Спекулятивним є міркування скасованих рішень суду про те, що «виходячи зі змісту ч. 4 ст. 7 Угоди, правила процедури сесії Комісії, встановлені Угодою, в тому числі ст. 7 цієї Угоди, не є вичерпними», оскільки суд узагалі ухилився від аналізу цих наявних у вигляді окремого документу, наявних у матеріалах справи Правил роботи Комісії, в яких насправді повторено норму ч. 3 ст. 7 Угоди за якою сесії Комісії проводяться почергово на території кожної із Сторін. Комісії в режимі відеоконференції не було передбачене. Таким чином досліджуючи проведення відповідачем ХХХІ Сесії Комісії у не передбачений Угодою спосіб, а саме шляхом відеоконференцзв`язку слід застосувати ч. 1 ст. 19 Закону № 1906 за якою якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Слід також врахувати приписи ст. 26, ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. за якими кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись. Учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору. Під час аналізу ступеню протиправності проведення відповідачем ХХХІ Сесії Комісії у не передбачений Угодою спосіб, а саме шляхом відеоконференцзв`язку, слід брати до уваги ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Конституції України. Також суд не врахував надане джерело права, а саме наявний у матеріалах справи Протокол наступної, ХХХІІ Сесії Комісії, із якого випливає що сторони лише наприкінці 2020 р. домовилися переглянути у наступному Угоду із тим щоб внести у неї зміни які б дозволили у майбутньому проведення сесій Комісії в режимі відекоконференції. Отже насправді цим Комісія, а таким чином й Держрибагенстсво погодилося із тим, що як у 2019 р. так і у 2020 р, 2021 р. проведення сесій Комісії в режимі відеоконференції Угодою не було передбачене. Щодо тотожних міркувань відповідача та рішень суду скасованих Постановою КАС про вплив такого порушення Угоди відповідачем на права позивача слід вказати, що насправді у цій справі представником неодноразово наголошувалося, що саме протиправне проведення ХХХІ Сесії Комісії в режимі відеоконференції дозволило взяти у цій сесії участь особам таким як ОСОБА_7 які очевидно діють всупереч національним інтересам України, є активними співучасниками протиправної окупації Криму і тому, зокрема, не бажають прибути на підконтрольну територію України для участі у роботі Комісії, оскільки стануть учасниками кримінально-процесуальних відносин. Це питання по-перше випливає з наданих Меджлісом Пояснень та по-друге прямо пов`язане із висловленою позицією Верховного Суду про предмет дослідження справи, зокрема з урахуванням факту тимчасової окупації Криму, під час її повторного розгляду. У позові та апеляційній скарзі під час першого розгляду справи щодо цього вказувалося, що проведення ХХХІ Сесії Комісії фактично конфіденційно, в режимі відеоконференції дозволило відповідачу уникнути громадського контролю над її роботою, уникнути належного контролю за діяльністю Сесії з боку народних депутатів, громадських активістів, законних представників Меджлісу, адвокатів жертв російської агресії на Азовському морі зокрема викрадених та вбитих представниками РФ рибалок тощо. Тепер ці факти додатково підтверджуються Поясненнями Меджлісу. Саме проведення ХХХІ Сесії Комісії в режимі відеоконференції об`єктивно дозволило відповідачу кулуарно й практично безконтрольно спільно із представниками РФ оформити Протокол включно із Порядком саме в такому вигляді якій дозволив, як вважає позивач, у наступному агресорові зловживати цими Протоколом та Порядком, порушуючи права УНМП та членів УНМП зокрема Рибалок. Щодо УНМП таке кулуарне проведення ХХХІ Сесії порушило й норми ч. 2 ст. 13, ч. 1, ч. 2 та ч. 6 ст. 19, ч. 1, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 7 та ч. 8 ст. 21, ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 28 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. № 1045-XIV, які прямо гарантували присутність на Сесії Комісії для УНМП, яка багаторазово до проведення ХХХІ Сесії Комісії зверталася щодо порушуваних Угодою, Комісією та схваленими нею актами колективних інтересів українських рибалок, прав та законних інтересів конкретних викрадених рибалок, до відповідача та КМУ.

В режим відеоконференції представник позивача підтримав адміністративний позов у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов. В останнє судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

В режимі відеоконференції представник Адміністрації Державної прикордонної служби України заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, підтримавши позицію представника відповідача.

Представники інших третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, 14.09.1993 підписано Угоду між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі, яка набула чинності з моменту підписання, метою якої є започаткування спільного використання живих ресурсів басейну Азовського моря. Кожна із сторін погоджується дозволяти юридичним і фізичним особам іншої сторони здійснювати промисел в своїй частині Азовського моря.

Статтею 7 вищезазначеної угоди передбачено, що з метою сприяння реалізації угоди засновується Українсько-Російська Комісія з питань рибальства в Азовському морі, що далі іменується «Комісією». Кожна сторона може призначати до складу Комісії не більше двох представників, яких на сесіях Комісії можуть супроводжувати експерти та радники. Сесії Комісії проводяться почергово на території кожної із сторін. Витрати з проведення сесії несе сторона, що приймає. На першій сесії Комісія ухвалює свої правила процедури.

13.11.2019 в режимі відеоконференцзв`язку м. Ростов-на-Дону (Російська Федерація) м. Бердянськ (Україна) відбулася ХХХІ сесія Російсько-Української Комісії з питань рибальства в Азовському морі (надалі - Комісія), яка за 7 пунктом порядку денного (підпункти 7.1, 7.2, 7.2.10, 7.3 та 7.4.3):

прийняла рішення для сторін на 2020 рік керуватися документом «Заходи регулювання промислового рибальства в басейні Азовського моря» (Додаток VIII до Протоколу XXI сесії) зі змінами, прийнятими на XXII, XXIII, XXIV, XXV, ХXVI, XXVII, XXVIII і XXIX сесіях;

рекомендувала сторонам здійснювати промисел відповідно до узгоджених Заходів регулювання, які уточнюються на 2020 рік наступним чином (режим рибальства на 2020 рік):

кожна сторона самостійно приймає заходи регулювання промислу в лиманах і річках, а також у п`ятикілометровій прибережній зоні Азовського моря, у Таганрозькій затоці i Керченській протоці, якщо при такому промислі не може бути нанесена шкода спільно використовуваним запасам;

підтвердила своє рішення про заборону здійснення рибальства з використанням суден держави однієї сторони в п`яти кілометровій прибережній зоні держави іншої сторони, за виключенням: - науково-дослідних робіт за погодженими програмами; - промислу хамси кошільними неводами і різноглибинними тралами; - вилучення бичків драгами з механізованим способом використання у заморний період;

з метою недопущення незаконного, непідзвітного та нерегульованого промислу водних біоресурсів в Азовському морі Російська сторона запропонувала вносити в промислову документацію капітанами суден рибопромислового флоту держав сторін даних про добуті водні біологічні ресурси і їх обсяги безпосередньо в районі рибальства не пізніше 1 години по закінченню кожної промислової операції окремо за видами рибальства, з можливістю подальшого коректування величини улову у ході зважування в місцях здачі уловів. Українська сторона повідомила, що такі дії суперечать чинному законодавству України, зокрема, затвердженій Інструкції з ведення журналу обліку вилучених водних біоресурсів.

Комісія доручила робочій групі з охорони і контролю вилучення водних біологічних ресурсів обговорити дане питання в міжсесійний період, підготувати варіанти його вирішення і проінформувати про це Комісію в рамках проведення ХXХII сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі.

За 8 пунктом порядку денного (підпункти 8.7, 8.8) Комісія, зокрема:

затвердила Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних і біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік (Додаток VIIІ);

доручила проінформувати усі зацікавлені організації держав сторін про Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в акваторії Азовського моря і Керченській протоці і необхідності його неухильного дотримання.

14.11.2019 складено протокол сесії Комісії у м. Ростов-на-Дону (Російська Федерація) та в м. Бердянськ (Україна) у чотирьох примірниках: по два примірники російською та українською мовами, усі примірники цього Протоколу мають однакову силу. Обмін екземплярами цього Протоколу здійснюється шляхом взаємодії між Міністерством закордонних справ Російської Федерації та Міністерством закордонних справ України.

Відповідно до Додатку VIII до вищевказаного протоколу «Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік», зокрема:

1. Спеціально уповноваженими органами, що здійснюють контроль вилучення водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці є органи державної влади держав сторін, визначені законодавством держав Сторін.

4. Для перевірки дотримання заходів регулювання рибальства і інших нормативних актів, що регламентують вилучення водних біологічних ресурсів, будь-яке судно може бути зупинене, оглянуте і, в разі виявлення порушень, затримано посадовими особами спеціально уповноважених органів держави сторони, що перевіряє, для здійснення дій, передбачених пунктами 6 та 7 цього Порядку.

5. Капітани і інші відповідальні особи на риболовецьких, приймально-транспортних, пошукових і науково-дослідних суднах зобов`язані: - безперешкодно допускати представників спеціально уповноважених органів держав сторін для перевірки судна і ознайомлення з дозвільною i обліковою документацією на проведення робіт, пов`язаних з вилученням водних біологічних ресурсів, в том числі: оригінал дозволу на добування (вилов) водних біоресурсів, промисловий журнал, іхтіологічний журнал (у випадку виконання науково-дослідних робіт), судновий журнал, машинний журнал, свідоцтво про право власності на судно, свідоцтво про право плавання під прапором держави сторони, посвідчення (для маломірних суден України), суднова роль, паспорти (або їх копії) членів екіпажу та пасажирів судна, службове посвідчення наукового співробітника (за його наявності на борту судна); завірена науково-дослідним закладом, що виконує роботи, копія програми проведення науково-дослідного, науково-промислового, дослідно-конструкторського, контрольного вилову, вилову з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури, подальшого відтворення; - забезпечувати допомогу в проведенні перевірки, в обов`язковому порядку виділяючи відповідальну супроводжуючу особу для участі в перевірці судна, а також підписувати і завіряти акти перевірок судновими печатками. Судно може бути перевірене під час виконання лову; - при знаходженні в морі, за запитом берегових підрозділів, інспекторських (прикордонних) суден (кораблів, катерів) держав сторін по каналах зв`язку повідомити наступну інформацію, відповідно до суднової та промислової документації: назва судна, прапор, порт приписки, судновласник, прізвище, ім`я, по батькові (останнє за наявності) капітана рибопромислового судна, наукового співробітника, мету знаходження, знаряддя здобичі (вилову) на борту, вантаж. У разі здійснення добування (вилову) водних біологічних ресурсів за програмами наукових досліджень інститутів держав сторін і інших програм робіт: назва науково-дослідних робіт, інших програм робіт, кількість промислових операцій, визначених в програмі, кількість фактично проведених промислових операцій. Капітану судна факт надання інформації на запит, дату та час її надання необхідно відображати в судновому журналі; - при подачі з інспекторського (прикордонного) судна відповідних сигналів (звукових, світлових і інших) або отримання команди по радіозв`язку (16-й канал УКВ) про зупинку судна, застопорити хід і вжити необхідні заходи безпеки по прийому на борт представників спеціально уповноважених органів держав сторін.

12. Незнання законодавчих актів або нормативних документів, що стосуються ведення рибогосподарської діяльності в Азовському морі і Керченській протоці, не звільняє від відповідальності юридичних або фізичних осіб, що вчинили порушення.

Не погоджуючись з діями та бездіяльністю Державного агентства рибного господарства України щодо роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства від 14.09.1993, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні справи, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 134 Конституції України, Автономна Республіка Крим є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Відповідно до ст. 18 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969, Держава зобов`язана утримуватись від дій, які позбавили б договір його об`єкта й мети, коли: а) вона підписала договір або обмінялася документами, які становлять договір, з умовою ратифікації, прийняття або затвердження, доти, поки вона не виразить ясно свого наміру не стати учасником цього договору; або б) вона виразила згоду на обов`язковість для неї договору, до набрання договором чинності і за умови, що таке набрання чинності не буде надмірно затримуватися.

Згідно з ч. 1 ст. 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969, учасник, який відповідно до положень цієї Конвенції посилається на ваду у своїй згоді на обов`язковість для нього договору або на підставу для оспорювання дійсності договору, для припинення договору, виходу з нього або зупинення його дії, повинен повідомити інших учасників про свою вимогу. У повідомленні має бути зазначено заходи, яких передбачається вжити щодо договору, а також їх обґрунтування.

Відповідно до абз. 1 ст. 2 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV «Про міжнародні договори України», у цьому законі терміни вживаються в такому значенні: міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України «Про міжнародні договори України», Міжвідомчими є міжнародні договори України з питань, що належать до повноважень міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та державних колегіальних органів.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 18 Закону України «Про міжнародні договори України», у разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України, а також в інших випадках, передбачених міжнародним правом, дію такого договору може бути припинено або зупинено в порядку, встановленому статтею 24 цього закону.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про міжнародні договори України», припинення та зупинення дії міжвідомчих договорів, крім договорів, зазначених у пункті «в» частини другої цієї статті, здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 12 Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.1994 № 422, денонсація міжнародних договорів України міжвідомчого характеру здійснюється міністерствами і іншими центральними органами виконавчої влади, від імені яких були укладені такі договори, за погодженням із МЗС, іншими заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади і з дозволу Віце-прем`єр-міністра України згідно з розподілом обов`язків.

В силу ч.ч. 2-4 ст. 9 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь - який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна зобов`язується вживати всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, нормами міжнародного права, для якнайшвидшого звільнення території України від окупації, відновлення цілісності та суверенності держави, відновлення порушених внаслідок окупації прав і свобод людини і громадянина на всій території України.

Згідно з ст. 7 Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993, з метою сприяння реалізації Угоди засновується Українсько-Російська Комісія з питань рибальства в Азовському морі, що далі іменується «Комісією». Кожна Сторона може призначати до складу Комісії не більше двох представників, яких на сесіях Комісії можуть супроводжувати експерти та радники. Сесії Комісії проводяться почергово на території кожної із Сторін. Витрати з проведення сесії несе Сторона, що приймає. На першій сесії Комісія ухвалює свої правила процедури.

Відповідно до п. 1 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 895, Державне агентство рибного господарства України (Держрибагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства.

Згідно з п. 2 2 Положення № 895, Держрибагентство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 3 Положення № 895, основними завданнями Держрибагентства є: 1) реалізація державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства; 2) внесення на розгляд Міністра енергетики та захисту довкілля пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства.

Згідно з пп. 50 п. 4 Положення № 895, Держрибагентство відповідно до покладених на нього завдань: здійснює в межах повноважень, передбачених законом, міжнародне співробітництво, готує пропозиції щодо укладення та денонсації договорів, укладає міжнародні договори України міжвідомчого характеру, забезпечує виконання узятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами з питань, що належать до компетенції Держрибагентства, представляє Україну в роботі міжнародних організацій у сфері рибного господарства.

Беручи до уваги предмет спору у справі, що розглядається, встановлені судами обставини та зміст спірних правовідносин, колегія суддів ВС під час касаційного розгляду справ вважала, що предметом доказування у цьому випадку охоплювались питання стосовно наявності чи відсутності у відповідача повноважень із забезпечення виконання узятих Україною зобов`язань за міжнародним договором - Угодою, а також питання про те, чи могло Держрибагентство брати участь в організації та проведенні ХХХІ сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі в межах цієї Угоди як її сторона, чи не порушувало це вимог національного законодавства і ратифікованих України міжнародних договорів і чи були вчинені відповідачем дії, які оскаржуються Профспілкою, протиправними, чи допустило воно бездіяльність, про яку стверджується позивачем, і чи призвели вони до порушення тих прав, за захистом яких УНМП звернулась до суду з цим позовом.

Відповідно до загальних положень Угоди, така укладена 14.09.1993 (дата підписання) між Державним Комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства, що надалі іменуються «Сторони».

Мета цієї Угоди визначена у її статті 1, згідно з частиною першою якої вона становить започаткування спільного використання живих ресурсів басейну Азовського моря. Кожна із Сторін погоджується дозволяти юридичним і фізичним особам іншої Сторони здійснювати промисел в своїй частині Азовського моря.

Частинами другою, третьою статті 1 Угоди передбачено, що кожна із Сторін надає суднам іншої Сторони право на здійснення промислу на взаємній і рівноправній основі. Сторони підтверджують, що правом здійснення рибного промислу в Азовському морі користуються тільки судна під прапорами України і Російської Федерації.

Статтею 3, частиною першою статті 4, частинами 1, 3 статті 7, пунктами 1, 2, 6 статті 8 Угоди визначено таке.

Сторони з метою збереження, оптимального використання живих ресурсів та управління ними в Азовському морі, опрацьовують та узгоджують на основі найбільш достовірних наукових даних загальні заходи з регулювання рибного промислу в районі дії Угоди.

Сторони погоджуються, що з метою збереження та відновлення запасів анадромних видів риб їх промисел в Азовському морі, за виключенням лову з науковими цілями, може бути обмежено або заборонено.

З метою сприяння реалізації Угоди засновується Українсько-Російська Комісія з питань рибальства в Азовському морі, що далі іменується «Комісією».

Сесії Комісії проводяться почергово на території кожної із Сторін. Витрати з проведення сесії несе Сторона, що приймає.

Комісія має наступні повноваження, зокрема:

Координувати діяльність Сторін із збереження, відтворення, оптимального використання живих ресурсів та управління ними;

Щорічно визначати на підставі наукових прогнозів загальний допустимий вилов кожного виду живих запасів, а також визначати квоти вилову кожного виду за взаємною домовленістю Сторін та з урахуванням внеску кожної Сторони у їх відтворення;

Узгоджувати заходи регулювання та контролю промислу в районі дії Угоди.

Державний Комітет України по рибному господарству і рибній промисловості (Держрибгосппром України), який виступав Стороною Угоди і був її підписантом у 1993 році, відповідно до Положення про цей орган, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №444, мав статус центрального органу державної виконавчої влади, підвідомчого Кабінету Міністрів України, і входив до складу агропромислового комплексу України, реалізовував державну політику розвитку рибного господарства і рибної промисловості (надалі - рибного господарства), сприяв структурній перебудові економіки у цій сфері, брав участь у формуванні системи заходів щодо забезпечення економічної самостійності України (пункт 1 Положення про Держрибгосппром України).

За приписами пункту 3 вищевказаного Положення Головними завданнями Держрибгосппрому були:

формування та реалізація державної політики розвитку рибного господарства і збереження рибних ресурсів;

задоволення потреб суспільного виробництва та населення в рибопродукції з високими споживчими властивостями, що забезпечують її конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринку;

наукове забезпечення роботи підприємств і організацій рибного господарства по використанню рибних ресурсів у рибогосподарських водоймах, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, а також у районах світового океану;

проведення ефективної інвестиційної політики в рибному господарстві.

Згідно з підпунктом «л)» пункту 4 Положення про Держрибгосппром України цей орган відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, вносив Кабінету Міністрів України пропозиції щодо формування основних принципів державної політики з питань міжнародного співробітництва в галузі рибного господарства, підготовки міжурядових угод про спільне використання живих морських ресурсів світового океану і економічних зон інших держав.

В ході первинного розгляду даної справи встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 30.11.1994 №710/94, з метою формування та здійснення єдиної державної політики щодо розвитку рибного господарства, удосконалення управління галуззю та забезпечення населення України високоякісною рибопродукцією постановлено: утворити Міністерство рибного господарства України; ліквідувати у зв`язку з цим Державний комітет України по рибному господарству і рибній промисловості.

У подальшому Указом Президента України «Про утворення Державного комітету рибного господарства України» №691/97 від 25.07.1997, з метою вдосконалення структури управління рибним господарством України, підвищення ефективності його функціонування в умовах реформування економіки України та відповідно до пункту 15 статті 106 Конституції України постановлено, зокрема: утворити Державний комітет рибного господарства України на базі Міністерства рибного господарства України, що ліквідується; Державний комітет рибного господарства України є правонаступником прав і обов`язків ліквідованого Міністерства рибного господарства України. Державний комітет рибного господарства України здійснює функції державного управління у сфері рибного господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.03.2000 №487 вирішено, зокрема: утворити в складі Міністерства аграрної політики на базі Державного комітету рибного господарства, що ліквідується, Державний департамент рибного господарства як урядовий орган державного управління. Установити, що Державний департамент рибного господарства є правонаступником Державного комітету рибного господарства.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 №752, з метою вдосконалення структури управління та підвищення ефективності роботи аграрного сектору економіки Кабінет Міністрів України постановив, зокрема: Ліквідувати Державний департамент рибного господарства. Утворити комісію з ліквідації Державного департаменту рибного господарства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 №1523 Кабінет Міністрів України постановив, зокрема: утворити Державний комітет рибного господарства України як центральний орган виконавчої влади (далі Комітет), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики. Установити, що Комітет є правонаступником Міністерства аграрної політики з питань рибного господарства.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2007 №42 Кабінет Міністрів України постановив, зокрема: затвердити Положення про Державний комітет рибного господарства України, що додається. Внести до Положення про Міністерство аграрної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2006 №1541, зміни, що додаються.

Відповідно до Указу Президента України від 16.04.2011 №484/2011, зокрема, установлено, що Державне агентство рибного господарства України є правонаступником Державного комітету рибного господарства України, у тому числі за укладеними міжнародними договорами України, стороною в яких є Державний комітет рибного господарства України.

З вищенаведеного вбачається, що у зв`язку з утворенням Міністерства рибного господарства України Державний комітет України по рибному господарству і рибній промисловості, який виступав Стороною Угоди і її підписував, було ліквідовано, а його функції перейшли до новоутвореного Міністерства, яке, однак, у подальшому теж було ліквідоване й створене Державний комітет рибного господарства України, який визначено правонаступником прав і обов`язків ліквідованого Міністерства.

При цьому, згодом, у зв`язку з ліквідацією Державного комітету рибного господарства України, у складі Міністерства аграрної політики утворено Державний департамент рибного господарства, який був правонаступником вищезгаданого Комітету.

Водночас, Державний департамент рибного господарства у подальшому також було ліквідовано й утворено Державний комітет рибного господарства України, який виступав правонаступником Міністерства аграрної політики з питань рибного господарства, тобто й зазначеного вище Департаменту, який функціонував у складі цього Міністерства.

Державний комітет рибного господарства України також було ліквідовано і утворено Державне агентство рибного господарства України, яке є правонаступником Державного комітету рибного господарства України, і виступає відповідачем у справі, яка розглядається.

Отже, у зв`язку з проведеними в Україні реформами у галузі рибного господарства відбувались неодноразові ліквідації органів державної влади, які реалізовували державну політику в цій сфері та забезпечували виконання зобов`язань за укладеними міжнародними договорами України, зокрема й Державного Комітету України по рибному господарству і рибній промисловості, який виступав Стороною Угоди. При цьому, кожен новоутворений орган був правонаступником цих повноважень органу, який ліквідовувався, зокрема, правонаступником Державного Комітету України по рибному господарству і рибній промисловості визначено Міністерство рибного господарства України, його правонаступником визначено Державний комітет рибного господарства України, правонаступником цього органу виступав Державний департамент рибного господарства, правонаступником якого був Державний комітет рибного господарства України, а його правонаступником є Державне агентство рибного господарства України, яке є відповідачем у цій справі та вчиняло дії, які оскаржує Профспілка і яке, на переконання останньої, допустило протиправну бездіяльність у спірних відносинах.

Питання застосування інституту правонаступництва у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) вже аналізувалось, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі 9901/348/19, в якій, у якій наведено такі правові позиції.

Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі №2а-23895/09/1270.

У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Тобто, враховуючи вищевикладені обставини справи, норми законодавства та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, Держрибагентство, яке виступає відповідачем у справі, що розглядається, є фактичним правонаступником Державного Комітету України по рибному господарству і рибній промисловості, який визначений Стороною Угоди.

Поряд із цим Положення про Держрибагентство, яке є чинним і було таким станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, передбачає наявність у цього органу повноважень, які мав ліквідований Державний Комітет України по рибному господарству і рибній промисловості, зокрема: реалізація державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості; забезпечення виконання узятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами з питань, що належать до компетенції Держрибагентства, представництво України в роботі міжнародних організацій у сфері рибного господарства (пункт 1, підпункт 50 пункту 4 Положення).

Варто врахувати й те, що делегацію для участі у XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі утворено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.11.2019 №1043-р «Про делегацію для участі у ХХХІ сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі», яке предметом цього спору не охоплюється і ніким не оскаржується, не скасоване й було чинним станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин.

Склад делегації визначено додатком до вищевказаного розпорядження Уряду, до якого увійшов й начальник управління охорони водних біоресурсів, регулювання рибальства та іхтіології Держрибагентства як глава делегації. Цим же розпорядженням затверджено директиви делегації для участі у XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі.

Одним із принципів зовнішньої політики, закріпленого у частині третій статті 2 Закону України від 01.07.2010 №2411-VI «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», є принцип сумлінного виконання взятих на себе міжнародних зобов`язань, якого відповідач був зобов`язаний неухильно дотримуватись.

Окрім цього, за змістом частини першої статті 15, частини першої статті 16 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов`язань, взятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов`язань.

Під час первинного судового розгляду встановлено, що Угода, яка за своєю правовою природою і змістом є міжвідомчим міжнародним договором України, станом на момент виникнення спірних у справі правовідносин була чинною, її дія не була зупинена або припинена у порядку, встановленому законом, а доказів денонсації, виходу з цієї Угоди Україною матеріали справи не містять і обставин, які б це підтверджували, судами не встановлено. Крім того, чинність Угоди сторонами спору не заперечувалась.

Суд також враховує, що під міжнародним договором України слід розуміти міжнародну угоду з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, укладену в письмовій формі й регульовану міжнародним правом, незалежно від того, викладена така угода в одному або декількох пов`язаних між собою документах чи від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) (стаття 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року (далі - Віденська конвенція), стаття 2 Закону № 1906-IV).

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України у формі ратифікації, та договори, які не потребують ратифікації й затверджені у формі указу Президента України або постанови Кабінету Міністрів України, є частиною національного законодавства України (частина перша статті 9 Конституції України, частина перша статті 3, стаття 12, стаття 19 Закону № 1906-IV). У зв`язку із цим суди при застосуванні міжнародних договорів України під час здійснення правосуддя мають враховувати, що частиною національного законодавства слід розглядати не тільки ратифіковані Верховною Радою України міжнародні договори України, а й ті міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано в інших формах, погоджених сторонами, наприклад, шляхом "підписання", "прийняття", "затвердження" і "приєднання", за допомогою яких держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов`язковість для неї договору (підпункт b пункту 1 статті 2 Віденської конвенції, стаття 8 Закону № 1906-IV).

Враховуючи положення статті 9 Конституції України, статті 26 Віденської конвенції, статей 15, 19 Закону № 1906-IV, міжнародно-правовий принцип сумлінного виконання міжнародних зобов`язань, при здійсненні правосуддя суди повинні враховувати, що існує пріоритет міжнародного договору України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, над національним законом та іншими актами законодавства, крім Конституції України.

Суд також враховує те, що згідно зі статтею 14 Закону № 1906-IV набрання міжнародним договором чинності для України безпосередньо не пов`язане з моментом його офіційного оприлюднення або реєстрації. Проте відповідно до частини другої статті 57 Конституції України міжнародні договори України, які визначають права і обов`язки громадян, можуть застосовуватися судами лише у тому випадку, якщо вони були офіційно оприлюднені, тобто доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Формат проведення XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі (в режимі відеоконференції), враховуючи безпекові ризики для Української делегації, пов`язані з проведенням сесії Комісії на території Російської Федерації, було узгоджено Сторонами Угоди, Кабінетом Міністрів України, обговорювалось на міжвідомчій нараді Міністерства закордонних справ України, проведеної за участі уповноважених представників Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного агентства рибного господарства України, Міністерства юстиції України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Ради національної безпеки і оборони України з метою вироблення узгодженої позиції України щодо участі української сторони у ХХХІ сесії Комісії.

Це підтверджується матеріалами справи, а саме: листами Держрибагентства від 22.07.2019 №1-13-3/4051-19 «Щодо українсько-російського співробітництва з питань рибальства в Азовському морі», від 23.08.2019 №3-13-4/4786-19, дорученням Кабінету Міністрів України від 16.07.2019 №24195/1/1-19, листом Азово-Чорноморського територіального управління від 24.10.2019 №14989, яким Російська сторона підтвердила проведення засідання чергової ХХХІ сесії Російсько-Української комісії з питань рибальства в Азовському морі в дистанційному режимі з використанням сучасних засобів відеозв`язку 13-14 листопада 2019 року.

Такі дії Держрибагентства з підготовки до проведення чергової ХХХІ сесії Російсько-Української комісії з питань рибальства в Азовському морі не суперечили чинному законодавству та Угоді, враховували позиції Уряду та інших уповноважених органів, узгоджувались з відповідними директивами, якими керувалась утворена Кабміном делегація, і були спрямовані на створення безпечних для учасників сесії умов участі у ній, враховуючи геополітичні, безпекові умови в регіоні, що склалися на момент проведення такої сесії.

Відтак, дії з підготовки засідання сесії Комісії та участі у такій сесії, затвердження прийнятих на ній Порядку та Протоколу, які оскаржуються Профспілкою, були обов`язковими для Держрибагентства як Сторони Угоди, дія якої на той час не була припинена або зупинена. Такі дії вчинялись відповідачем у межах наявних у цього органу повноважень стосовно забезпечення виконання узятих Україною зобов`язань за міжвідомчим міжнародним договором (Угодою) з питань, що належали до компетенції Держрибагентства, представництва України в роботі міжнародних організацій у сфері рибного господарства.

Разом з тим, під час касаційного розгляду даної справи колегія суддів ВС вважала, що висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог Профспілки стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача є передчасними і не ґрунтуються на належній оцінці таких аргументів, повному і всебічному з`ясування обставин справи в цій частині.

Зокрема, колегія суддів відзначила, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Колегія суддів ВС, пославшись на постанову Верхового Суду у постанові від 22.01.2021 по справі №640/16224/19, наголосила, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви про визнання протиправною бездіяльності, УНМП посилалось на те, що відповідач:

будучи обізнаним, зокрема, з неодноразових звернень (повідомлень) Профспілки про те, що до складу Азово-Чорноморського територіального управління Федерального агентства з рибальства входить «Кримський відділ державного контролю, нагляду та охорони водних біологічних ресурсів Азово-Чорноморського територіального управління Федерального агентства з риболовства» як орган окупаційної влади;

в умовах тимчасової окупації державою-агресором Автономної Республіки Крим, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, протиправної ліквідації державою-агресором на тимчасово окупованих територіях України органів Державного агентства рибного господарства України та утворення на цих територіях незаконних органів, що беруть участь у реалізації Угоди (вищезгаданого Кримського відділу);

всупереч приписів Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у тому числі його статті 9, а також вимог статей 18, 24 Закону України «Про міжнародні договори України», пункту 12 Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру та підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України;

як орган, який уповноважений законом здійснювати міжнародне співробітництво, готувати пропозиції щодо укладення та денонсації договорів не вжив жодних заходів щодо мінімізації негативного впливу як Угоди в цілому, так й Протоколу та Порядку на права та законні інтереси українських рибалок, зокрема членів УНМП;

не забезпечив оцінку правової сили для України Протоколу та Порядку як документів, що випливають з Угоди як міжнародного договору, який, на переконання позивача, підлягав невідкладному припиненню, зупиненню або виходу з нього;

не підготував пропозиції для денонсації Угоди, внаслідок чого, взявши участь у реалізації передбачених нею заходів, фактично визнав статус та повноваження окупаційних органів.

Оцінюючи такі аргументи Профспілки, суд апеляційної інстанції обмежився лише мотивами про те, що зі змісту підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України не вбачається обов`язку цього органу в забезпеченні оцінки правової сили для України Угоди як міжнародного договору, здійснення правової оцінки Протоколу та Порядку як документів, що нібито випливають з Угоди та спираються на обов`язковість Угоди та повноваження з організації складання та підписання Протоколу та Порядку, як заходи в межах повноважень для мінімізації негативного впливу як Угоди в цілому, так й Протоколу та Порядку на права та законні інтереси українських рибалок.

Відхиляючи наведені позивачем доводи стосовно протиправної бездіяльності відповідача у вищевказаній частині підстав позову, суд апеляційної інстанції також зауважував, що позивачем не зазначено конкретних нормативно-правових положень, якими в межах повноважень, передбачених законом, Держрибагентство відповідно до покладених на нього завдань зобов`язане вчинити саме зазначені позивачем дії.

Проте, колегія суддів ВС під час касаційного розгляду даної справи вважала такі висновки судів попередніх інстанцій необґрунтованими і такими, що не відповідають правильному застосуванню норм матеріального права, не враховують вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та усіх обставин цієї справи.

Так, за змістом частини першої статті 134 Конституції України, Автономна Республіка Крим є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

15.04.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

За преамбулою до цього Закону Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» згідно з його статтею 2 визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України (пункти 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Статтею 9 цього ж Закону, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, визначено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Відповідно ж до статей 18, 24 Закону України «Про міжнародні договори України» у разі порушення зобов`язань за міжнародним договором України іншими його сторонами Міністерство закордонних справ України вносить Президентові України або Кабінету Міністрів України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.

Інші центральні органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим вносять відповідні пропозиції через Міністерство закордонних справ України.

У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України, а також в інших випадках, передбачених міжнародним правом, дію такого договору може бути припинено або зупинено в порядку, встановленому статтею 24 цього Закону.

Пропозиції щодо припинення або зупинення дії міжнародних договорів України вносяться Міністерством закордонних справ України, іншими центральними органами виконавчої влади та державними колегіальними органами відповідно до порядку, встановленого статтею 4 цього Закону для внесення пропозицій щодо укладення міжнародного договору України.

Припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються:

а) щодо договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - у формі закону України;

б) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України, та міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України, затверджених Президентом України, - у формі указу Президента України;

в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Припинення та зупинення дії міжвідомчих договорів, крім договорів, зазначених у пункті «в» частини другої цієї статті, здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 12 Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.1994 №422, денонсація міжнародних договорів України міжвідомчого характеру здійснюється міністерствами і іншими центральними органами виконавчої влади, від імені яких були укладені такі договори, за погодженням із МЗС, іншими заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади і з дозволу Віце-прем`єр-міністра України згідно з розподілом обов`язків.

За правилами підпункту 50 пункту 4 Положення про Держрибагентство, цей орган відповідно до покладених на нього завдань: здійснює в межах повноважень, передбачених законом, міжнародне співробітництво, готує пропозиції щодо укладення та денонсації договорів, укладає міжнародні договори України міжвідомчого характеру, забезпечує виконання узятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами з питань, що належать до компетенції Держрибагентства, представляє Україну в роботі міжнародних організацій у сфері рибного господарства.

Колегія суддів ВС під час касаційного розгляду справи звернула увагу на те, що за приписами частини першої статті 18 Конституції України зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Пунктом 9 частини першої статті 92 Основного Закону України також передбачено, що виключно законами України визначаються засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи.

Засади зовнішньої політики України визначаються Законом України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», у частині третій статті 2 якої перелічено принципи зовнішньої політики, зокрема,

суверенна рівність держав;

повага до територіальної цілісності іноземних держав та непорушності державних кордонів;

повага до прав людини та її основоположних свобод;

взаємовигідне співробітництво між державами;

сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов`язань;

своєчасність та адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам Україні, її громадянам і юридичним особам.

Системний аналіз вищевикладених норм законодавства дає колегії суддів підстави для висновку про те, що Державне агентство рибного господарства України є центральним органом виконавчої влади, уповноваженим законом на представництво України за міжвідомчими міжнародними договорами і забезпечення виконання узятих Україною зобов`язань за ними з питань, що належать до компетенції цього органу.

Ці повноваження як і будь-які інші повноваження Держрибагентства повинні здійснюватися у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції), а оскільки стосуються зовнішньополітичної діяльності, то повинні також враховувати задекларовані на законодавчому рівні принципи зовнішньої політики України, норми міжнародного права.

Реалізуючи такі публічно - владні управлінські функції, Держрибагентство, зобов`язане дбати, насамперед, про національні інтереси, забезпечувати і захищати їх.

У разі ж наявності реальних і потенційних загроз Україні, її громадянам і юридичним особам, відповідач, в межах наявної у нього компетенції та повноважень, зобов`язаний вживати своєчасні та адекватні заходи захисту національних інтересів.

У спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями, зокрема, готувати пропозиції щодо укладення та денонсації міжвідомчих міжнародних договорів і, на переконання колегії суддів ВС, зобов`язаний їх невідкладно реалізувати за наявності передбачених законом підстав, зокрема: у разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами; наявності реальних і потенційних загроз Україні, її громадянам і юридичним особам; якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України; в інших випадках, передбачених міжнародним правом.

Водночас суд касаційної інстанції відзначив, що суди під час первинного судового розгляду проігнорували наведені УНМП доводи стосовно наявності, на її думку, підстав для денонсації Угоди і підготовки Держрибагентством відповідної пропозиції.

Зокрема, Верховний Суд висновував, що під час первинного розгляду суди неправильно застосували норми підпункту 50 пункту 4 Положення про Держрибагентство і не застосували до спірних правовідносин норми Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України», Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», пункту 12 Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру.

Внаслідок цього суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували обставин справи щодо того, чи виникли у відповідача передбачені законом підстави для реалізації наявних у нього повноважень щодо денонсації (зупинення, припинення) Угоди, чи були такі повноваження своєчасно реалізовані, чи вживались для цього Держрибагентством які-небудь заходи, чи вчинялись ним відповідні дії з метою виконання покладених на цей орган обов`язків у сфері зовнішньої діяльності.

Також, не перевіривши таких обставин, суди попередніх інстанцій не встановили, чи була допущена відповідачем бездіяльність, про яку стверджувала Профспілка, чи була така бездіяльність протиправною, який вплив вона мала на права та охоронювані законом інтереси УНМП та її членів - рибалок, громадян України, за захистом яких вона звернулась до суду, чи існує між такою бездіяльністю і негативними наслідками, на яких наполягав позивач, причинно-наслідковий зв`язок, у чому це виражається і чи були такі права та інтереси порушені, чи була завдана шкода, яку просить відшкодувати позивач, який її розмір тощо.

Доводи Профспілки про допущення відповідачем протиправної бездіяльності обґрунтовані й тим, що УНМП та її члени, (Рибалки), жодним чином не були повідомлені про підписання Протоколу ХХХІ сесії Комісії, яким було затверджене Порядок, про зміст цих документів, які ніде не оприлюднювались і не публікувались.

Те саме, за доводами позивача, стосується й Повідомлення про встановлення частки добування (вилову) водних біоресурсів користувачам водних біоресурсів, які здійснюють господарську діяльність в Азовському морі з усіма затоками, у тому числі Утлюцькому лимані, Сиваші, Керченській протоці у 2020 році, яке рибалкам не надавалося і яким про цей документ ніколи взагалі не повідомлялось, а розроблені у листі ДАРГУ від 28.02.2020 №10-13-17/1330-20 на підставі Протоколу ХХХІ сесії Комісії накази Мінекоенерго від 31.01.2020 №55, від 05.02.2020 №68 та від 05.02.2020 № 69, були уперше офіційно оприлюднені відповідно у «Офіційному віснику України» 14 та 21 лютого 2020 року, тобто вже після затримання Рибалок, однак ці акти не містили посилань ані на Порядок, ані на Протокол, ані на Угоду.

Такі обставини, на думку позивача, зумовили те, що за цих умов рибалки станом на 14.02.2020 жодної достовірної інформації про існування, чинність, зміст та механізм реалізації Протоколу XXXI сесії Комісії, зокрема Порядку, які прямо стосувалися їх професійних, трудових прав та законних інтересів, не знали та знати не могли. Внаслідок цього рибалки були затримані під час власної правомірної трудової діяльності з лову риби в Азовському морі та були утримувані у неволі окупаційними органами влади РФ в АРК саме на підставі Протоколу та такого додатку до Протоколу як Порядок, який вони нібито порушили.

Верховний Суд вказав, що оцінюючи вищенаведені підстави позову, суди попередніх інстанцій обмежились лише мотивами про те, що позивачем не зазначено конкретних нормативно-правових положень, якими в межах повноважень, передбачених законом, Держрибагентство відповідно до покладених на нього завдань зобов`язане вчинити саме зазначені позивачем дії. Крім того, суди зауважили, що Азовським басейновим управлінням Державного агентства рибного господарства в рамках засідань комісії з розподілу знарядь лову положення Порядку були доведені до відома суб`єктів господарювання, копії протоколів яких наявні в матеріалах справи.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, з огляду на завдання та основні принципи адміністративного судочинства, закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні були надати відповідну правову оцінку зазначеним обставинам.

При цьому у суду виник обов`язок із самостійного вибору та застосування відповідних норм права до фактів, установлених в ході розгляду справи судом першої інстанції, що узгоджується із дією принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), на застосуванні якого неодноразового вказувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.06.2019 (справа №487/10128/14-ц), від 26.06.2019 (справа №587/430/16-ц), від 23.10.2019 (справа №761/6144/15-ц), від 15.06.2021 (справа №904/5726/19) та від 21.04.2022 (справа №380/799/20).

Цей принцип означає, що суд може самостійно, безвідносно до посилань сторін, обирати і застосовувати норми права до фактичних обставин спору. Саме таке тлумачення принципу «jura novit curia» («суд знає закони») наведено у постанові Верховного Суду від 10.01.2023 у справі №600/2019/21-а.

Верховний Суд звернув увагу на те, що Протокол XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік підписані на виконання та в рамках Угоди, а отже є її невід`ємною частиною і також мають статус міжвідомчих міжнародних договорів.

Водночас, суди попередніх інстанцій не врахували, що питання стосовно оприлюднення міжнародних договорів України врегульовано нормами статті 21 Закону України «Про міжнародні договори України», згідно з частиною першою якої чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України.

Окрім цього, за нормами частини першої статті 11 Закону України від 23.09.1997 №539/97-ВР «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» у засобах масової інформації висвітлюються, зокрема, візити офіційних урядових делегацій України за кордон, їх участь у міжнародних форумах, а також перебування в Україні офіційних іноземних урядових делегацій; проведення загальнодержавних і міжнародних заходів, організація яких покладається на Кабінет Міністрів України.

А за змістом статті 20 цього ж Закону діяльність, у тому числі центральних органів виконавчої влади, висвітлюється в друкованих засобах масової інформації загальнодержавної та зарубіжної сфери розповсюдження на умовах, визначених у договорах між органами державної влади і редакціями цих друкованих засобів масової інформації.

У справі ж, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій вищевказані правові норми до спірних відносин не застосували й, у контексті заявлених УНМП підстав позову, не з`ясували обставин щодо того, чи було виконано відповідачем вимоги законодавства щодо висвітлення своєї діяльності з виконання зобов`язань за Угодою, чи були ним опубліковані (оприлюднені) вищезгадані Протокол XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік.

Без з`ясування цих обставин неможливо надати належну правову оцінку аргументам позивача щодо бездіяльності ДАРГУ у вищевказаній частині, а також встановити, чи були доведені до відома УНМП та її членів положення прийнятих у межах Угоди актів, чи зачіпають вони права та охоронювані законом інтереси цих осіб і чи мала оспорювана Профспілкою бездіяльність відповідача негативний вплив на них.

Суди не встановили наявність чи відсутність причинно-наслідкового зв`язку від такої бездіяльності (якщо вона дійсно мала місце) на ті права та інтереси, за захистом яких Профспілка звернулась до суду з цим позовом, зокрема, чи могла необізнаність рибалок про Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, про зміст цього документа і про встановлені ним умови здійснення діяльності з вилову риби у цих водах, спричинити порушення рибалками вимог цього Порядку, їх затримання через це службовими особами та кораблями ПС ФСБ РФ в акваторії Азовського моря, утримання в АРК на тимчасово окупованій території.

Внаслідок цього, Верховний Суд зазначив, що суди дійшли передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення шкоди.

Поряд із цим, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що під час розгляду цієї справи в касаційному порядку не може бути сформовано висновків щодо застосування норм права у питанні правонаступництва суб`єкта владних повноважень щодо раніше укладених міжвідомчих міжнародних договорів.

З цього приводу ВС зазначив, що повноваження національних органів державної влади стосовно виконання міжнародних договорів є чітко регламентованими законом і передаються в порядку правонаступництва у загальному порядку як і інші, визначені законодавством повноваження державних органів. Питання застосування інституту правонаступництва у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) вже було предметом дослідження у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 12.06.2018 у справі №2а-23895/09/1270 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі 9901/348/19. Перешкод для можливості застосування таких висновків до спірних у цій справі правовідносин колегія суддів не вбачає.

Той факт, що Стороною у міжвідомчому міжнародному договорі (у цьому випадку Угоді) вказано орган державної влади, який ліквідовано, не припиняє і не зупиняє дії такого договору і не є законодавчо визначеною підставою для цього. Відповідні повноваження у такому разі здійснює новоутворений орган - правонаступник органу, який ліквідовано, або інший орган, до компетенцій якого такі повноваження віднесено законом.

Тобто, потреби у формуванні висновків щодо застосування норм права в частині правонаступництва за міжвідомчим міжнародним договором колегія суддів Верховного Суду не вбачала, оскільки з порушеного позивачем питання вже існують відповідні правові позиції Верховного Суду, які можуть бути застосовані й у спірних відносинах.

Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору в цій справі, Верховний Суд скасував судові рішення та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, вказавши, що під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, дослідити відповідні докази, повно і всебічно встановити обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин й охоплюються предметом доказування, надати належну і повну юридичну оцінку обставинам справи та усім аргументам учасників справи, перевірити їх доказами, та постановити рішення відповідно до вимог 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд за результатами нового розгляду даної справи вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

Під час нового розгляду справи в частини оскаржуваний дій Держрибагентства з підготовки до проведення чергової ХХХІ сесії Російсько-Української комісії з питань рибальства в Азовському морі слід врахувати висновки Верховного Суду, який констатував, що такі дії не суперечили чинному законодавству та Угоді, враховували позиції Уряду та інших уповноважених органів, узгоджувались з відповідними директивами, якими керувалась утворена Кабміном делегація, і були спрямовані на створення безпечних для учасників сесії умов участі у ній, враховуючи геополітичні, безпекові умови в регіоні, що склалися на момент проведення такої сесії.

Відтак, дії з підготовки засідання сесії Комісії та участі у такій сесії, затвердження прийнятих на ній Порядку та Протоколу, які оскаржуються Профспілкою, були обов`язковими для Держрибагентства як Сторони Угоди, дія якої на той час не була припинена або зупинена. Такі дії вчинялись відповідачем у межах наявних у цього органу повноважень стосовно забезпечення виконання узятих Україною зобов`язань за міжвідомчим міжнародним договором (Угодою) з питань, що належали до компетенції Держрибагентства, представництва України в роботі міжнародних організацій у сфері рибного господарства, а тому позов в цій частині до задоволення не підлягає.

Судом встановлено, що Державне агентство рибного господарства України є головним органом виконавчої влади, який відповідає за проведення засідань Комісії, забезпечує формування української делегації, підготовку, погодження і затвердження згідно з чинним законодавством Технічного завдання на переговори тощо. Головним завданням Комісії традиційно є узгодження запасів та обсягів припустимого видобутку біоресурсів в акваторії Азовського моря Керченської протоки.

Під час засідання Комісії, запланованого на 23-25 жовтня 2018 року (м. Київ), українською стороною було заплановано обговорити також проведення безпідставних перевірок і затримань російською стороною українських риболовецьких суден, а також шкоду, заподіяну інтересам українських рибалок після відведення частини акваторії Азовського моря для потреб Міністерства оборони РФ.

Очікувалося, що за результатами засідання Комісії буде підписаний Протокол, в якому будуть відображені порушені питання та ухвалені рішення, якими у 2019 році мають керуватися державні органи, відповідальні за регулювання рибальства в акваторії Азовського моря та Керченської протоки.

Однак 30-а сесія Комісії не завершила свою роботу, її засідання було припинено достроково та станом на січень 2019 р. підсумковий Протокол 30-ї сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі залишався не підписаним.

Угода 1993 року була укладена урядами України та Російської Федерації 14.09.1993 з метою забезпечення виконання положень Конвенції ООН з морського права (далі - Конвенція), зокрема щодо використання морів і океанів в мирних цілях, справедливого та ефективного та невиснажливого використання їх ресурсів.

Згідно Конвенцією якщо один і той же запас (-и) асоційованих видів водних біоресурсів зустрічаються у виключних економічних зонах двох або більше держав, то ці держави мають прямо або через відповідні субрегіональні; або регіональні організації узгодити заходи, необхідні для координації та забезпечення збереження та збільшення таких запасів (ст. 68).

Оскільки громадяни України і РФ ведуть промисел різних водних ресурсів в одному і тому ж районі Азовського моря на рівноправній основі, то вищезазначені держави мають вести переговори з метою запровадження заходів, необхідних для збереження цих живих ресурсів, у тому числі шляхом встановлення квот.

Українсько-Російська Комісія з питань рибальства в Азовському морі, що заснована п. 1 статті 7 Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі, проводить розподіл квот між сторонами з метою забезпечення збереження біоресурсів Азовського моря.

Таким чином, Угода 1993 року має лишатися інструментом регулювання обопільного збереження, оптимального використання живих ресурсів Азовського моря та управління ними на справедливих засадах з метою забезпечення сприятливих правових та економічних умов для здійснення рибогосподарської діяльності кожної зі Сторін Угоди.

Листом від 08.11.2019 № 5/1-15/42-19ДСК Мінекоенерго направило до Кабінету Міністрів України директиви делегації України для участі у ХХХІ сесії Українсько-Російської комісії з питань рибальства в Азовському морі.

ХХХI сесія відбулася 13.11.2019 відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 листопада 2019 року № 1043-р «Про делегацію для участі у ХХХІ сесії Українсько-Російської комісії з питань рибальства в Азовському морі».

При цьому листом Держрибагентства від 23.08.2019 №3-13-4/4786-19, на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 16.07.2019 №24195/1/1-19, проінформовано щодо доцільності і формату взаємодії з російською стороною та процедури затвердження відповідних директив делегації Держрибагентства, а згідно листа Азово-Чорноморського територіального управління від 24.10.2019 №14989 Російська сторона підтвердила проведення засідання чергової ХХХІ сесії Російсько-Української комісії з питань рибальства в Азовському морі в дистанційному режимі з використанням сучасних засобів відео зв`язку 13-14 листопада 2019 року.

Отже Сесія відбулася в режимі відео-конференц-зв`язку м. Ростов-на-Дону (Російська Федерація) м. Бердянськ (Україна), що на переконання позивача, призвело до порушень ч. 2 ст. 13, ч. 1, ч. 2 та ч. 6 ст. 19, ч. 1, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 7 та ч. 8 ст. 21, ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 28 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. № 1045-XIV, які прямо гарантували присутність на Сесії Комісії для УНМП, яка багаторазово до проведення ХХХІ Сесії Комісії зверталася щодо порушуваних Угодою, Комісією та схваленими нею актами колективних інтересів українських рибалок, прав та законних інтересів конкретних викрадених рибалок, до відповідача та КМУ.

Формат проведення XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі в режимі відеоконференції обрано з урахуванням безпекових ризиків для Української делегації, які пов`язані з проведенням сесії Комісії на території Російської Федерації.

Таку форму Сесії було узгоджено Сторонами Угоди, Кабінетом Міністрів України, обговорювалось на міжвідомчій нараді Міністерства закордонних справ України, проведеної за участі уповноважених представників Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного агентства рибного господарства України, Міністерства юстиції України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Ради національної безпеки і оборони України з метою вироблення узгодженої позиції України щодо участі української сторони у ХХХІ сесії Комісії (лист Держрибагентства від 22.07.2019 №1-13-3/4051-19 «Щодо українсько-російського співробітництва з питань рибальства в Азовському морі», від 23.08.2019 №3-13-4/4786-19, доручення Кабінету Міністрів України від 16.07.2019 №24195/1/1-19, лист Азово-Чорноморського територіального управління від 24.10.2019 №14989, яким Російська сторона підтвердила проведення засідання чергової ХХХІ сесії Російсько-Української комісії з питань рибальства в Азовському морі в дистанційному режимі з використанням сучасних засобів відеозв`язку 13-14 листопада 2019 р).

Відтак, вищезазначені дії Держрибагентства з підготовки до проведення чергової ХХХІ сесії Російсько-Української комісії з питань рибальства в Азовському морі не суперечили чинному законодавству та Угоді, враховували позиції Уряду та інших уповноважених органів, узгоджувались з відповідними директивами, якими керувалась утворена Кабміном делегація, і були спрямовані на створення безпечних для учасників сесії умов участі у ній, враховуючи геополітичні, безпекові умови в регіоні, що склалися на момент проведення такої сесії.

Відтак, дії з підготовки засідання сесії Комісії та участі у такій сесії, затвердження прийнятих на ній Порядку та Протоколу, які оскаржуються Профспілкою, були обов`язковими для Держрибагентства як Сторони Угоди, дія якої на той час не була припинена або зупинена. Такі дії вчинялись відповідачем у межах наявних у цього органу повноважень стосовно забезпечення виконання узятих Україною зобов`язань за міжвідомчим міжнародним договором (Угодою) з питань, що належали до компетенції Держрибагентства, представництва України в роботі міжнародних організацій у сфері рибного господарства.

Доводи сторони позивача про порушення прав УНМП на присутність таким форматом Сесії в світлі вищевикладеного на увагу не заслуговують, оскільки кожну зі Сторін представляє не більше двох представників, яких на сесіях Комісії можуть супроводжувати експерти та радники. В даному випадку у роботі Комісії взяли участь радники та експерти від Російської та Української сторін.

Водночас, посилання представника позивача на приписи Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», як гарантії для УНМП бути присутньою на Сесії, є безпідставними, оскільки цими нормами унормовано право профспілок представляти і захищати права та інтереси членів профспілок, захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю тощо. Однак межа таких прав установлена участю у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту. Участь профспілок в таких процесах можлива у формі пропозицій та участі у розгляді органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також роботодавцями, їх об`єднаннями, іншими об`єднаннями громадян таких пропозицій. Проте зазначений Закон не гарантує профспілці контролю за представниками країни у побудові відносин з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, що регулюється міжнародним правом. Отже суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість адміністративного позову в цій частині позовних вимог.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання припинити та/або не відновляти організацію роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства від 14.09.1993, зокрема щодо забезпечення набуття чинності та реалізації протоколів сесій Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі, без врахування вимог статті 18, частини першої статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969, статті 7 Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993, частини третьої статті 2, частини другої статті 19, статті 134 Конституції України, частин другої - четвертої статті 9, частини другої статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VІІ, та в умовах ризиків фактичного визнання відповідачем через такі дії повноважень незаконних органів влади, утворених на тимчасово окупованій території України в Криму державою-агресором щодо громадян України та риболовних суден України, - суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після повідомлення російської сторони Угода між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі, яка була вчинена 14.09.1993 у м. Москва, припинила свою дію 7 жовтня 2022 року, про що Міністерство закордонних справ України листом від 11.10.2022 № 72/14-612/1-80271 доведено до відома Міністерству юстиції України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Апарату Верховної Ради України, Міністерству аграрної політики та продовольства України, Державному агентству меліорації та рибного господарства України, Посольству України в Королівстві Нідерланди.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії - це втрата міжнародним договором своєї сили за умов, визначених самим міжнародним договором, або за вольовим рішенням сторін (денонсація, вихід з договору).

За приписами ст. 24 Закону України «Про міжнародні договори України» пропозиції щодо припинення або зупинення дії міжнародних договорів України вносяться Міністерством закордонних справ України, іншими центральними органами виконавчої влади та державними колегіальними органами відповідно до порядку, встановленого статтею 4 цього Закону для внесення пропозицій щодо укладення міжнародного договору України.

Припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються:

а) щодо договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - у формі закону України;

б) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України, та міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України, затверджених Президентом України, - у формі указу Президента України;

в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Припинення та зупинення дії міжвідомчих договорів, крім договорів, зазначених у пункті "в" частини другої цієї статті, здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Згідно з ст. 27 Закону України «Про міжнародні договори України» Міністерство закордонних справ України невідкладно інформує Верховну Раду України про укладення міжнародного договору України, припинення або зупинення дії міжнародного договору України, а також про тимчасове застосування такого договору або його частини.

Таким чином, на момент нового розгляду даної справи, вищезазначена позовна вимога втратила свою актуальність в силу змін у законодавстві України, адже наразі неможлива організація роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства від 14.09.1993 по будь-яким питанням.

З цих же підстав не підлягає до задоволення й похідна позовна вимога про зобов`язання відповідача проінформувати позивача про вжиті згідно норм статті 18, частини першої статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969, частини другої статті 18, частини третьої статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 №1906-ІV, підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України заходи щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та додатків до нього на права Української незалежної морської профспілки та її членів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Щодо надання судом оцінки діям / бездіяльності відповідача в дотриманні приписів підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №895, яка, на чому наголошує позивача, полягала у невжитті заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020, як додатку до нього, після набуття цими актами чинності, в умовах тимчасової окупації державою-агресором Автономної Республіки Крим, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на тимчасово окупованих територіях України органів Державного агентства рибного господарства України та утворення на цих територіях незаконних органів, що беруть участь у реалізації Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993, у частині не повідомлення вчасно та належним чином у цих умовах прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів про підписання та зміст чинних Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього, суд виходить з наступного.

15.04.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

За преамбулою до цього Закону Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» згідно з його статтею 2 визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України (пункти 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Статтею 9 цього ж Закону, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, визначено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Відповідно ж до статей 18, 24 Закону України «Про міжнародні договори України» у разі порушення зобов`язань за міжнародним договором України іншими його сторонами Міністерство закордонних справ України вносить Президентові України або Кабінету Міністрів України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.

Інші центральні органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим вносять відповідні пропозиції через Міністерство закордонних справ України.

У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України, а також в інших випадках, передбачених міжнародним правом, дію такого договору може бути припинено або зупинено в порядку, встановленому статтею 24 цього Закону.

Пропозиції щодо припинення або зупинення дії міжнародних договорів України вносяться Міністерством закордонних справ України, іншими центральними органами виконавчої влади та державними колегіальними органами відповідно до порядку, встановленого статтею 4 цього Закону для внесення пропозицій щодо укладення міжнародного договору України.

Припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються:

а) щодо договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - у формі закону України;

б) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України, та міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України, затверджених Президентом України, - у формі указу Президента України;

в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Припинення та зупинення дії міжвідомчих договорів, крім договорів, зазначених у пункті «в» частини другої цієї статті, здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 12 Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.1994 №422, денонсація міжнародних договорів України міжвідомчого характеру здійснюється міністерствами і іншими центральними органами виконавчої влади, від імені яких були укладені такі договори, за погодженням із МЗС, іншими заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади і з дозволу Віце-прем`єр-міністра України згідно з розподілом обов`язків.

За правилами підпункту 50 пункту 4 Положення про Держрибагентство, цей орган відповідно до покладених на нього завдань: здійснює в межах повноважень, передбачених законом, міжнародне співробітництво, готує пропозиції щодо укладення та денонсації договорів, укладає міжнародні договори України міжвідомчого характеру, забезпечує виконання узятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами з питань, що належать до компетенції Держрибагентства, представляє Україну в роботі міжнародних організацій у сфері рибного господарства.

Суд звертає увагу й на те, що за приписами частини першої статті 18 Конституції України зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Пунктом 9 частини першої статті 92 Основного Закону України також передбачено, що виключно законами України визначаються засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи.

Засади зовнішньої політики України визначаються Законом України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», у частині третій статті 2 якої перелічено принципи зовнішньої політики, зокрема, суверенна рівність держав; повага до територіальної цілісності іноземних держав та непорушності державних кордонів; повага до прав людини та її основоположних свобод; взаємовигідне співробітництво між державами; сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов`язань; своєчасність та адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам Україні, її громадянам і юридичним особам.

Системний аналіз вищевикладених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що Державне агентство рибного господарства України є центральним органом виконавчої влади, уповноваженим законом на представництво України за міжвідомчими міжнародними договорами і забезпечення виконання узятих Україною зобов`язань за ними з питань, що належать до компетенції цього органу.

Ці повноваження як і будь-які інші повноваження Держрибагентства повинні здійснюватися у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції), а оскільки стосуються зовнішньополітичної діяльності, то повинні також враховувати задекларовані на законодавчому рівні принципи зовнішньої політики України, норми міжнародного права.

Реалізуючи такі публічно - владні управлінські функції, Держрибагентство, зобов`язане дбати, насамперед, про національні інтереси, забезпечувати і захищати їх.

У разі ж наявності реальних і потенційних загроз Україні, її громадянам і юридичним особам, відповідач, в межах наявної у нього компетенції та повноважень, зобов`язаний вживати своєчасні та адекватні заходи захисту національних інтересів.

У спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями, зокрема, готувати пропозиції щодо укладення та денонсації міжвідомчих міжнародних договорів і зобов`язаний їх невідкладно реалізувати за наявності передбачених законом підстав, зокрема: у разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами; наявності реальних і потенційних загроз Україні, її громадянам і юридичним особам; якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України; в інших випадках, передбачених міжнародним правом.

Те, що станом на час спірних правовідносин Держрибагенство було уповноваженим центральним органом виконавчої влади (далі - ЦОВВ), яке мало реалізовувати п. 12 Положення № 422 щодо Угоди відповідач не заперечує.

Водночас, відповідачем не вчинялися дії щодо спрямування документів про денонсацію (пропозицій щодо денонсації) до МЗС України та відповідних уповноважених центральних органів виконавчої влади, як елементу в системній послідовності алгоритму дій, передбачених Положенням № 422.

Відповідачем не надано жодних документів, які б підтверджували підготовку у відповідності до Положення № 422 документів про денонсацію Угоди, пропозиції щодо денонсації Угоди, що Держрибагентство визначалося із переліком заінтересованих міністерств та інших ЦОВВ та спрямовувало документи на погодження саме за Положенням № 422 до них та до МЗС тощо.

У жодному документі, наданому Держрибагентством, не мітиться посилання на Положення № 422, зокрема на його п. 12, і надані до суду листи та протоколи не складалися / не спрямовувалися Держрибагентством в порядку Положення № 422.

Водночас, листування з МЗС у 2018 р. не є процедурою, передбаченою п. 12 Положення № 422. Так само, проведення нарад щодо підготовки до сесій Комісії - не є процедурою, передбаченою п. 12 Положення № 466, п. 50 ст. 4 Положення про Держрибагентство, адже на них Держрибагентство не пропонувало на погодження МЗС, іншим центральним органам виконавчої влади документи про денонсацію, а лише цікавилося думкою цих органів щодо реалізації Угоди.

Таким чином, Держрибагентство до 2022 року не розпочинало процедуру, передбачену п. 12 Положення № 422, пп. 50 п. 4 Положення про Держрибагентство, а отже в цьому аспекті відповідачем допущено бездіяльність.

В свою чергу, ч. 1 ст. 18, п. 9 ч. 1 ст. 92 Конституції України ч. 3 ст. 2 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», реалізуючи такі публічно-владні управлінські функції, Держрибагентство, зобов`язане дбати, насамперед, про національні інтереси, забезпечувати і захищати їх, у разі ж наявності реальних і потенційних загроз Україні, її громадянам і юридичним особам, відповідач, в межах наявної у нього компетенції та повноважень, зобов`язаний вживати своєчасні та адекватні заходи захисту національних інтересів.

Україна та РФ є членами Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., за ч. 1 ст. 42 якої дійсність договору або згода держави на обов`язковість для неї договору може оспорюватись тільки на основі застосування цієї Конвенції. За ст. 18 Віденської конвенції держава зобов`язана утримуватись від дій, які позбавили б договір його об`єкта й мети. РФ, зробив спробу анексі Криму, поширив ефективний контроль на зону дії Угоди зокрема з боку таких органів як «Прикордонне управління ФСБ РФ по Республіці Крим» та «Кримський відділ державного контролю, нагляду та охорони водних біологічних ресурсів Азово-Чорноморського територіального управління Федерального агентства з риболовству» безперечно позбавила Угоду об`єкта та мети, що трапилося не пізніше 2014 р.

Такі дії РФ були істотним порушенням Угоди у вигляді порушення положення, яке має істотне значення для здійснення об`єкта і цілей договору, що згідно ч. 1 та п. «b» ч. 3 ст. 60 Віденської конвенції є істотним порушенням двостороннього договору одним з його учасників (РФ) яке дає право другому учасников) (Україні) посилатись на це порушення як на підставу для припинення договору або зупинення його дії в цілому або в частині.

Дії РФ зробили тимчасову неможливість виконання договору через знищення РФ об`єкта, необхідного для виконання договору, а саме органів влади України в АРК - підрозділів ДПСУ та ДАРГУ в Криму, які мали контролювати та виконувати Угоду, що може розцінюватися Україною підставою для припинення договору або виходу з нього за ч. 1 ст. 61 Віденської конвенції.

Вказані підстави утворювали для ДАРГУ обов`язок ініціювати за ч. 1 ст. 65 Віденської конвенції, ч. 2 ст. 18, ч. 3 ст. 24 Закону № 1906 відповідне повідомлення Україною РФ про припинення або зупинення Угоди, чого ДАРГУ зроблене не було.

У спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями, зокрема, готувати пропозиції щодо укладення та денонсації міжвідомчих міжнародних договорів і зобов`язаний їх невідкладно реалізувати за наявності передбачених законом підстав, зокрема: у разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами; наявності реальних і потенційних загроз Україні, її громадянам і юридичним особам; якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України; в інших випадках, передбачених міжнародним правом.

Слід зазначити, що на час нового розгляду справи все узбережжя Азовського моря повністю окуповане країною-агресором РФ. Однак, з 2014 р. відповідачем на виконання своїх повноважень не вчинялися дії щодо врегулювання питання використання Азовського моря та Керченської протоки внаслідок чинної Угоди 1993 року, тобто реагування на окупацію Криму, Новоазовську, незаконну діяльність окупантів з рибальства та його незаконного «регулювання» та «контролю», які нерозривно пов`язані з продовольчою безпекою України, а також безпекою рибалок регіону Приазов`я, де рибальство є основним видом зайнятості населення. При цьому, здійснивши військове вторгнення на територію України та фактично заблокувавши українську рибальську діяльність в басейні Азовського моря, РФ унеможливила виконання сторонами своїх зобов`язань за Угодою. В правовому ж сенсі крапка поставлена була лише 7 жовтня 2022 р., - коли після повідомлення російської сторони Угода між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі, яка була вчинена 14.09.1993 у м. Москва припинила свою дію.

За обставин розглядуваного спору, з 2014 р. у відповідача виникли передбачені законом підстави для реалізації наявних у нього повноважень щодо денонсації (зупинення, припинення) Угоди 1993 року, однак такі повноваження своєчасно реалізовані не були, рівно як і не вживались для цього Держрибагентством які-небудь заходи / дії з метою виконання покладених на цей орган обов`язків у сфері зовнішньої діяльності, результатом яких було б припинення дії міжнародного договору України (Угоди 1993 року).

Натомість, діяльність Держрибагентства з 2018 р. зводилася до листування, проведення нарад щодо проведення сесій Комісії та підписання відповідних протоколів, за участі представників Мінагрополітики, МЗС України, СБУ, Державної прикордонної служби, Мінекології, Міністерства юстиції тощо. Однак зазначені дії не можуть вважатися реалізацією власної компетенції Держрибагентства у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Також така безрезультатна діяльність не враховувала задекларовані на законодавчому рівні принципи зовнішньої політики України, норми міжнародного права та ін.

Крім того, наведені відповідачем посилання на публічний звіт Держрибагенства, на веб-сайт Азовського природоохоронного патруля тощо не містять повного тексту Порядку та Протоколу. При цьому оприлюднення у мережі Інтернет відбулося вже після затримання Рибалок представниками окупаційної влади агресора на акваторії Азовського моря.

Відтак, відповідач не забезпечив вчасну публікацію Протоколу та Порядку шляхом, передбаченим п. 9 Положення № 422, за яким міжнародні договори України міжвідомчого характеру, що набули чинності для України, публікуються у Зібранні діючих міжнародних договорів України та в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України». Питання правової природу Порядку та Протоколу вичерпно розгорнуто судом касаційної інстанції по даній справі, за висновком якого Протокол та Порядок підписані на виконання та в рамках Угоди, а отже є її невід`ємною частиною і також мають статус міжвідомчих міжнародних договорів.

Поряд із тим, ані Порядок ані Протокол ані у Зібранні діючих міжнародних договорів України ані в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» не публікувалися, та, більш того, до часу затримання рибалок ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) представниками окупаційної влади агресора на акваторії Азовського моря вони ніким та ніяк не оприлюднювалися. Обговорення ж Протоколу та Порядку на нарадах із окремими представниками окремих комерційних структур у сфері рибальства завідомо не є належною формою оприлюднення.

Суд відхиляє доводи відповідача про те що норми Протоколу та Порядку не установлюють прав та обов`язків громадян України та те потребують на доведення населення, адже, серед іншого, Порядок прямо передбачає права та обов`язки екіпажу, капітану будь-якого судна, яке перевіряється щодо дотримання Порядку, незалежно від законності чи незаконності його діяльності на акваторії Азовського моря, тобто - невизначеного кола осіб. Так, Порядок підлягає застосуванню до будь-яких юридичних та фізичних осіб, які здійснюють рибальство із порушенням Порядку або Правил.

Низка приписів Порядку є обов`язковими саме для громадян членів екіпажів та капітанів будь-яких суден, що мають ознаки риболовних, а саме:

- будь-яке судно може бути зупинене, оглянуте і, в разі виявлення порушень, затримано посадовими особами спеціально уповноважених органів держави Сторони, що перевіряє» (п. 4 Порядку);

- судно, якому подано такий сигнал, зобов`язане зупинитися. Відновити свій рух воно може лише з дозволу командира корабля (капітана судна), що його зупинив» (п. 4 Порядку);

- капітани і інші відповідальні особи на риболовецьких, приймально-транспортних, пошукових і науково-дослідних суднах зобов`язані» із наступним перерахуванням обов`язків (п. 5 Порядку);

- за відсутності документів або неможливості встановлення приналежності судна, для з`ясування всіх обставин судно-порушник конвоюється в найближчий порт держави Сторони, що розкрила порушення, з обов`язковим сповіщенням прикордонної, митної служб і адміністрацій портів» (п. 9 Порядку);

- невиконання законних вимог або перешкоджання виконанню службових обов`язків посадових осіб, уповноважених здійснювати державний контроль у сфері охорони морських біологічних ресурсів в межах наданих ним повноважень, тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством держав Сторін» (п. 10 Порядку);

- незнання законодавчих актів або нормативних документів, що стосуються ведення рибогосподарської діяльності в Азовському морі і Керченській протоці, не звільняє від відповідальності юридичних або фізичних осіб, що вчинили порушення (п. 12 Порядку).

Відповідно до у п. 8.7 та 8.8 Протоколу, Комісія затвердила Порядок (Додаток VIII) та доручила проінформувати усі зацікавлені організації держав Сторін про Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими судами водних біологічних ресурсів в акваторії Азовського моря і Керченській протоці і необхідності його неухильного дотримання.

Отже Порядок та Протокол застосовувалися згідно їх змісту, як невід`ємна частина Угоди, як норми міжвідомчого міжнародного договору України щодо будь-яких суден, зокрема й суден-порушників, поширювали свою дію на невизначене коло осіб, зокрема членів екіпажів суден, які об`єктивно є перемінним складом через звільнення, працевлаштування тощо. Також Порядок та Протокол стосуються прав та інтересів членів УНМП а отже й УНМП як всеукраїнської морської профспілки, до якої Порядок та Протокол до часу затримання Рибалок ніяк не повідомлялися та не доводилися.

З огляду на викладене вище, суду залишається лише підсумувати, що Держрибагентством допущено протиправну бездіяльність всупереч приписам підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №895, яка полягала у невжитті заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020, як додатку до нього, після набуття цими актами чинності, в умовах тимчасової окупації державою-агресором Автономної Республіки Крим, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на тимчасово окупованих територіях України органів Державного агентства рибного господарства України та утворення на цих територіях незаконних органів, що беруть участь у реалізації Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993, у частині не повідомлення вчасно та належним чином у цих умовах прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів про підписання та зміст чинних Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього.

Щодо наявності чи відсутності причинно-наслідкового зв`язку від такої бездіяльності на ті права та інтереси, за захистом яких Профспілка звернулась до суду з цим позовом, зокрема, чи могла необізнаність рибалок про Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, про зміст цього документа і про встановлені ним умови здійснення діяльності з вилову риби у цих водах, спричинити порушення рибалками вимог цього Порядку, їх затримання через це службовими особами та кораблями ПС ФСБ РФ в акваторії Азовського моря, утримання в АРК на тимчасово окупованій території, суд зазначає наступне.

За посиланням https://kv.darg.gov.ua/_gromadjani_ukrajini_0_0_0_1212_1.html на сайті Київського рибоохоронного патруля у мережі Інтернет від 2 березня 2020 р. під назвою «Громадяни України, нещодавно затримані РФ в Азовському морі, звільнені відповідно до Протоколу Українсько-Російської Комісії», міститься текст такого змісту:

«Чотири громадянина України, затримані на борту судна 15 лютого поточного року в акваторії Азовського моря російською стороною, 25 лютого були звільнені відповідно до п.7 Протоколу Українсько-Російської Комісії від 13.11.2019.

Вони отримали припис на слідування до місця виходу на промислову діяльність в районі с. Райнівка Приморського району Запорізької області відповідно до пункту 7 Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, затвердженого протоколом ХХХІ сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі.

За інформацією російської сторони, наданої Держприкордонслужбі, громадяни України були затримані на 10 діб за невиконання вимог прикордонників РФ щодо зупинки судна.

Держрибагентство спільно з іншими органами державної влади вжило заходів для якнайшвидшого повернення затриманих громадян на територію України та з`ясування обставин даного випадку.

Принагідно наголошуємо, що у разі виявлення порушень положень Протоколу, судно-порушник направляється до порту (місця базування або виходу на промислову діяльність) для прийняття рішення уповноваженими органами держави сторони по відношенню до порушника. За відсутності документів або неможливості встановлення приналежності судна для з`ясування всіх обставин судно-порушник конвоюється в найближчий порт держави сторони, що викрила порушення.

З огляду на зазначене, закликаємо всіх українських рибалок, які здійснюють вилов водних біоресурсів в акваторії Азовського моря, неухильно дотримуватися законодавства України, в тому числі - не здійснювати промислову діяльність без необхідних документів та посвідчення особи.

Державне агентство рибного господарства України вчергове підтверджує принципову позицію щодо незмінності закріпленого в Конституції України та міжнародно визнаного статусу Автономної Республіки Крим та м. Севастополь як невід`ємної частини суверенної території України».

Позивач зазначає, що 14.02.2020 до УНМП звернулися родичі рибалок ОСОБА_10 - мати рибалки ОСОБА_1 , громадянина України 1992 року народження, мешканця села Райнівка Приморського району Запорізької області, ОСОБА_11 - батько рибалки ОСОБА_2 , громадянина України 1992 року народження, мешканця села Райнівка Приморського району Запорізької області, ОСОБА_12 - дружина рибалки ОСОБА_3 , громадянина України, 1989 року народження, мешканця села Райнівка Приморського району Запорізької області, ОСОБА_13 - мати рибалки ОСОБА_4 , громадянина України, 1980 року народження, мешканця АДРЕСА_1 .

Родичі рибалок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 повідомили УНМП, що рибалки були затримані на акваторії Азовського моря на промисловому катері «Стріла» ЯЗ 0901 судновий білет СБ 009058 14 лютого 2020 р. катером ПС ФСБ РФ та після цього були доставлені на тимчасово окуповану територію в місто Керч АРК, де перебували в місцях несвободи за рішеннями ПС ФСБ РФ та суду.

25 лютого 2020 р. ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звільнені окупаційною владою РФ в Криму разом з плавзасобом після десяти діб перебування у місцях несвободи. Жодних документальних підстав затримання цих осіб та їх перебування у місцях несвободи в місті Керч окупаційною владою РФ рибалкам та їх представникам не було надане, але при цьому представники цієї окупаційної влади неодноразово повідомляли рибалкам та їх родичам, що відповідне затримання та утримання ОСОБА_15 було здійснене саме на підставі Угоди та протоколу до неї на 2020 рік, підписаного за підсумками XXXІ сесії Комісії.

З метою з`ясування обставин викрадення та позбавлення свободи Рибалок УНМП в рамках власних повноважень звернулася до Адміністрації ДПСУ та до ДАРГУ із запитами від 24 лютого 2020 р. № 26/20-3 та № 27/20-3. У Адміністрації ДПСУ, серед іншого, було запитане, чи повідомляли прикордонники чи інші структури РФ ДПСУ про затримання ОСОБА_15 на акваторії Азовського моря, починаючи з 14 лютого 2020 р., чи пропонували уповноважені органи влади РФ передати цих громадян українській стороні, у якій конкретно точці із вказівкою географічних координат були затримані прикордонниками РФ громадяни України ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 .

У відповідь на запит Адміністрацією ДПСУ було спрямовано до УНМП лист від 28 лютого 2020 р. № 24/1- 396, згідно з яким начальником прикордонного управління ФСБ РФ у Ростовській області листом від 24 лютого 2020 р. було повідомлене начальника Східного регіонального управління ДПСУ, що 14 лютого 2020 р. в акваторії Азовського моря представниками ПС ФСБ РФ було затримане судно з бортовим номером ЯПЗ 0901 та чотирма громадянами України на борту ( ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ), що за рішенням суду всім чотирьом українським громадянам було призначене адміністративне покарання у вигляді адміністративного арешту терміном на 10 діб який, сплинув о 00.00 25.02.2020.

Зазначено, що у листі начальника прикордонного управління ФСБ РФ у Ростовській області від 24 лютого 2020 р. повідомлялося ДПСУ, що відповідно до додатку VIII Протоколу XXXI сесії Російсько-Української комісії з питань рибальства в Азовському морі від 13.11.2019 року капітану судна надано припис на слідування в район н.п. Райнівка Приморського району Запорізької області.

Профспілка наголошує, що затримання рибалок заподіяло кожному з них очевидні втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань та інших негативних явищ, тому кожен з рибалок має право на відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює в 600 тис. грн (150 тис. грн. кожному рибалці). Зазначені моральні страждання, як стверджує позивача, кожен з рибалок отримав через перебування у місцях несвободи на окупованих територіях, затримання та утримання окупаційною владою РФ на підставі Порядку та усвідомлення того, що ДАРГУ надав згоду шляхом підписання Порядку на такі протиправні по суті дії щодо рибалок, які обмежили їх основоположні права.

Вирішуючи спірні правовідносини в аспекті пред`явленої вимоги щодо стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статей 12, 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення. Право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності.

Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин.

Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.

Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Позивач наголошує, що вплив протиправних дій / бездіяльності Держрибагенства на права рибалок зумовлений тим, що затримуючи та утримуючи рибалок в АРК службові особи та кораблі ПС ФСБ РФ діяли саме на виконання Порядку. Таким чином, діям окупаційної влади РФ в Криму, які порушили права Рибалок на вільне пересування, на працю та підприємницьку діяльність, на безпечні умови праці шляхом підписання ДАРГУ протокол ХХХІ сесії Комісії, яким було затверджене Порядок, було надане рис нібито правомірності, а рибалки через схвалення Порядку були позбавлені можливості оскаржувати протиправні дії окупаційної влади РФ в Криму через їх неправомірне затримання та утримання. Саме підготовка до сесії Комісії з ігнорування окупації АРК, підписання протоколу ХХХІ сесії Комісії, яким було затверджене Порядок, невчасне повідомлення рибалок про Порядок ДАРГУ та її службовими особами утворило умови для затримання та утримання Рибалок окупаційною владою РФ в АРК.

В цьому аспекті судом досліджено хронологію блокади Азовського моря РФ, розпочату в 2018 р. для українських суден та кораблів, в ході якої кораблі Прикордонної служби ФСБ Росії протиправно затримували транзитні цивільні кораблі, які слідували до українських портів в Азовському морі. 25 листопада 2018 року Росією була встановлена пряма морська блокада.

З відритих джерел можливо встановити, що з 30 квітня 2018 року російська сторона стала масово затримувати українські судна в Азовському морі. До затриманих українських матросів не пускали адвокатів, на них здійснювався психологічний тиск. Перевірок зазнали й іноземні судна, що заходили в Азовське море.

Станом на 12 липня 2018 року, росіяни затримали 100 українських суден, чим завдали збитки двом українським портам на Азовському морі - Маріупольському і Бердянському. Через це Міністр інфраструктури України Володимир Омелян запропонував ввести відповідні санкції проти Росії.

Станом на кінець вересня 2018 року, уряд України повідомив, що надмірно було перевірено понад 200 суден, з них близько 120 - під прапорами країн ЄС. Ці перевірки розтягувалися на кілька діб замість звичних кількох годин.

Середня тривалість затримок суден перед виходом з Азовського моря в Чорне море: у 2018 році - 79,5 години на одне судно, у 2019 році - до 37,4 години, у 2020 році - 29,6 години, упродовж 2021 року затримка зросла - до 39,7 годин на судно.

З 1 липня 2021 року президент РФ законом дозволив військовослужбовцям і співробітникам Росгвардії «блокувати території та акваторії» Керченської протоки, доповнення в закон про війська дозволяють проводити оточення акваторії при спробі як «незаконного перетину і проникнення» в акваторію, так і при спробі залишити її.

Прикладом, з першого затримання у морі, яке відбувалося 17-го травня 2018 р., загалом відбулося 85 затримань: 21 у травні, 25 у червні і 39 у липні - затримуються дві третини суден (затримання інших не відбувалися переважено через штормову погоду). В травні 43%, а в липні - третина затримань відбувалися на відстані ближче 12 миль від берега.

З огляду на вищевикладене, суд не може погодитися із доводами Профспілки про те, що саме діями та бездіяльністю Держрибагенства було обумовлено затримання в лютому 2020 р. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на акваторії Азовського моря на промисловому катері «Стріла» ЯЗ 0901 судновий білет СБ 009058 14 лютого 2020 р. катером ПС ФСБ РФ.

Адже відповідні масові затримання українських моряків в акваторії Азовського моря тривали з боку РФ з 2018 р., ще задовго до підписання українською делегацією Протоколу із Додатком, і в цьому контексті неможливо припускати, що такі затримання відбувалися за домовленостями між Україною в особі Держрибагентства та РФ.

Тим більше, всім без виключення громадянам України, починаючи з подій 2014 р. та тим більше 2018 р., належало б поводити себе обачливо та розумно, об`єктивно оцінюючи ситуацію та ризики при виході в акваторію Азовського моря.

При цьому посилання РФ на Протокол, як підставу для затримання чотирьох рибалок, в світлі викладених вище подій, більше походить на виправдання власних дій у правовому полі, ніж на добросовісне виконання РФ нових приписів Угоди 1993 року.

З огляду на вищевикладене, суд не вбачає безпосереднього зв`язку між затриманням в лютому 2020 р. українських рибалок ПС ФСБ РФ та діяльністю Держрибагентства, а відтак і завдання останнім своїми діями чи бездіяльністю моральної шкоди затриманим рибалкам. Натомість увесь тягар відповідальності за цим епізодом, в тому числі компенсації матеріальної та моральної шкоди потерпілим, несе країна-агресор. Покладання ж такого роду відповідальності на національні органи України за встановлених судом обставин вбачається безпідставним та необґрунтованим.

Основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно - правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Суд суворо дотримується позиції, що відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер.

В даному випадку проста послідовність подій, на якій побудований адміністративний позов, не повинна братися до уваги, оскільки систематичні дії країни-агресора щодо затримання українських суден тривали задовго до виникнення предмету цього позову. Відтак, причинно-наслідковий зв`язок між черговим затриманням рибалок в лютому 2020 р. ПС ФСБ РФ в акваторії Азовського моря та діяльністю Держрибагентсва на ХХХІ сесії фактично відсутній, адже таке затримання аж ніяк не обумовлено сумлінними діями РФ щодо виконання нових досягнених домовленостей по Угоді 1993 року.

Крім того, відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 26, ст.892), відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Суд враховує наведені вище норми матеріального права та обставини справи, і, дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що внаслідок рішень, дій чи бездіяльності саме Держрибагенства завдана моральна шкода рибалкам.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.

В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його часткового задоволення.

Крім того, у позові УНМП просила суд винести окрему ухвалу щодо грубого порушення Держрибагенством законодавства про статус профспілок та про публічну інформацію через надану неповну та недостовірну відповідь Держрибагентства на запит профспілки від 24 лютого 2020 року листом агентства від 28 лютого 2020 року № 10-13-17/1330-20. При повторному розгляді справі позивач наголосив, що але це питання у рішенні та постанові під час первинного розгляду справи не розглядалося узагалі, чим грубо порушено припис ст. 249 КАСУ. При цьому представник позивача зазначає, що це питання прямо стосується предмета справи адже запитана інформація мала відношення до Порядку, Протоколу, затримання Рибалок. Наразі суд має вирішити це питання під час повторного розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Згідно з ч. 4 вказаної статті процесуального закону, в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Із наведених приписів слідує, що норми КАС України надають суду можливість відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності в межах розгляду та вирішення справи.

Підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення та юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється, і зазначене порушення неможливо усунути шляхом ухвалення рішення суду по суті вимог, заявленого позову або заяв.

Тобто, окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Однак, за встановлених судом обставин, суд не вбачає виявлення порушення закону чи встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, які б не були усунуті.

З урахуванням встановлених судом обставин, суд не знайшов підстав для постановлення окремої ухвали, а тому вказана заява позивача не належить до задоволення.

В цьому аспекті суд зазначає, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України, пропорційно до задоволеної та відхиленої частин позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Української незалежної морської профспілки (Україна, 65023, Одеська область, м. Одеса, а/с 208; ЄДРПОУ 37679056) до Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Державного агентства рибного господарства України) (Україна, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 45-а; ЄДРПОУ 37472282), треті особи - Міністерство аграрної політики та продовольства України (Україна, 01001, м. Київ, вулиця Хрещатик, 24; ЄДРПОУ 37471967), Міністерство закордонних справ України (Україна, 01018, м. Київ, Михайлівська площа, 1; ЄДРПОУ 00026620), Адміністрація Державної прикордонної служби України (Україна, 01601, м. Київ, вул.. Володимирська, буд. 26), Меджліс кримськотатарського народу (Україна, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 2, оф. 233), про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність всупереч приписам підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 895, яка полягала у невжитті заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020, як додатку до нього, після набуття цими актами чинності, в умовах тимчасової окупації державою-агресором Автономної Республіки Крим, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на тимчасово окупованих територіях України органів Державного агентства рибного господарства України та утворення на цих територіях незаконних органів, що беруть участь у реалізації Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993, у частині не повідомлення вчасно та належним чином у цих умовах прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів про підписання та зміст чинних Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Державного агентства меліорації та рибного господарства України на користь Української незалежної морської профспілки судовий збір в розмірі 2102 грн (дві тисячі сто дві грн).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25.08.23.

Суддя І.В. Завальнюк