печерський районний суд міста києва

Справа № 757/25003/23-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю підозрюваного ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , процесуального керівника у кримінальному провадженні - прокурора ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суді в м. Києві скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про скасування повідомлення про підозру ОСОБА_3 від 30.12.2022 в межах кримінального провадження № 72022000220000007 від 20.04.2022,

ВСТАНОВИВ:

14.06.2023 до провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга захисника підозрюваного ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про скасування повідомлення про підозру ОСОБА_3 від 30.12.2022 в межах кримінального провадження № 72022000220000007 від 20.04.2022.

Захисник ОСОБА_4 посилається на незаконність та необґрунтованість повідомлення ОСОБА_3 про підозру у вказаному кримінальному провадженні як таку, що не відповідає вимогам ст.ст. 276, 277 КПК України.

Так, на думку захисника ОСОБА_4 , факт ухилення від сплати податків спростовується копією договору позики грошових коштів №150721 від 15 липня 2021 року, відповідно до якого гр. ОСОБА_6 позичив гр. ОСОБА_3 грошові кошти - в сумі 5 222 388 ( п`ять мільйонів двісті двадцять тисяч триста вісімдесят вісім) доларів США. Під час досудового розслідування гр. ОСОБА_6 був допитаний в якості свідка і підтвердив всі обставини даної угоди і спростував її фіктивність. Тому виходячи з викладеного грошові кошти які зазначаються в повідомленні про підозру є позичені і не підлягають декларуванню і оподаткуванню.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 та підозрюваний ОСОБА_3 скаргу підтримали в повному обсязі, посилаючись на викладені в ній факти та обставини, просили її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, вказавши, що повідомлення про підозру ОСОБА_3 є законними та обґрунтованими.

Слідчий суддя вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи учасників встановив, що Підрозділом детективів (на правах Управління) Територіального управління БЕБ у м. Києві, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 72022000220000007 від 20.04.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212 ,ч.3 ст.209 КК України.

З матеріалів указаного кримінального провадження вбачається, що 30.12.2022 під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №72022000220000007 від 20.04.2022 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим, розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , було повідомлено про підозру ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3 , будучи відповідальним за складання та подачу податкових декларацій про майновий стан та доходи, а також за сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору упродовж 2021 року як останнього звітного періоду, усвідомлюючи покладені на нього обов`язки щодо правильності обчислення, своєчасності та повноти сплати податків та зборів до бюджету, діючи умисно і протиправно, керуючись корисливим мотивом, що виразилося в прагненні уникнути виконання обов`язків перед бюджетом по сплаті податку з доходів фізичних осіб та військового збору, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді ненадходження до бюджету України грошових коштів та бажаючи їх настання, шляхом приховування об`єкту оподаткування ухилився від сплати податку на доходи фізичних осіб 8 819 664,57 грн, а військового збору в сумі 734 972,05 грн., всього на загальну суму 9 554 636,62 грн, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

Вказане правопорушення ОСОБА_3 вчинено за наступних обставин.

Так, ОСОБА_3 , будучи громадянином України та маючи податковий статус - резидента України, а також конституційний обов`язок зі сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), що входять у систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, у невстановленому місці та у невстановлений час отримав із невстановлених слідством джерел дохід у вигляді валютних цінностей на загальну суму 1,62 млн дол США, що є еквівалентом 47 307 425,93 грн. (за курсом НБУ станом на дату вилучення 12.03.2022) та 50 970 євро, що є еквівалентом 1,690 710,58 грн. (за курсом НБУ станом на дату вилучення 12.03.2022).

Водночас, упродовж січня 2008 року - листопада 2022 року ОСОБА_3 отримав офіційні доходи із законних джерел на території України на загальну суму лише 213 049,48 грн.

При цьому, ОСОБА_3 достовірно усвідомлював наявність передбачених законодавством обов`язків та вимог у сфері оподаткування, а саме:

Згідно вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI: Стаття 162. Платники податку

162.1. Платниками податку є:

162.1.1.фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх входження в Україні, так і іноземні доходи;

Стаття 163. Об`єкт оподаткування

163.1.Об`єктом оподаткування резидента є:

163.1.1.загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

163.1.2.доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

163.1.3.іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами країни.

Стаття 164. База оподаткування

164.1.Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з шахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає тодаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника ?датку протягом звітного податкового періоду.

164.2.До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника ?датку включаються:

164.2.6. оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку ігальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно мелений у звітному періоді платником податку або нарахований контролюючим рганом згідно із цим Кодексом;

167.1. Ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо ?ходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, і інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими І відносинами та за цивільно-правовими договорами.

168.2.Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку особою, яка не є податковим агентом, та іноземних доходів.

168.2.1.Платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є І податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких І доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову і декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатили податок з таких доходів.

168.2.2.Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності або не є І особою, яка перебуває на обліку у контролюючих органах як особа, що провадить f незалежну професійну діяльність.

РОЗДІЛ XX. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Підрозділ 10. Інші перехідні положення

16і. Тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

1.1.Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

1.2.Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

1.3.Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

1.4.Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 цього розділу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

1.5.Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

1.6.Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.»

Однак, у подальшому ОСОБА_3 , переслідуючи мету приховування від оподаткування отриманого доходу у вигляді вказаних валютних цінностей, не задекларував його у податковій звітності на території України та здійснив незаконне вивезення вказаних валютних цінностей через митний кордон України із приховуванням від митного контролю факту переміщення валютних цінностей шляхом незаконного перетинання ним державного кордону України.

Як зазначає орган досудового розслідування, цими діями ОСОБА_3 умисно порушив нижче зазначені вимоги митного законодавства України.

Відповідно до Митного кодексу України (далі - МК України) та інших нормативно-правових актів встановлений порядок переміщення товарів через митний кордон України.

Відповідно до п. 57 .ч. 1 ст. 4 МК України під «товарами» розуміють - будь- і рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі окрім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі.

Згідно п п. б) п. І-1 ст. 4 МК України валютні цінності: іноземна валюта - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу.

Пунктом 3 статті 197 МК України визначено, що переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів через митний кордон України здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про валюту і валютні операції».

Статтею 198 МК України, визначено що митному органу в пункті пропуску через державний кордон України згідно із статтею 335 цього Кодексу подаються документи, що містять відомості про товари, достатні для їх ідентифікації та обхідні для прийняття рішення про пропуск їх через митний кордон України.

При цьому, пп.4 п.1 ст.1 Закону України «Про валюту та валютні операції» ( 21.06.2018 №2473-VIII (далі - Закон України «Про валютні цінності»), значено поняття «валютні цінності», під якими розуміють - національну валюту гривню), іноземну валюту та банківські метали.

Порядок переміщення валюти України,, іноземної валюти, банківських галів через митний кордон України здійснюється з урахуванням вимог Закону раїни «Про валюту і валютні операції».

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про валюту і валютні операції» транскордонне переміщення валютних цінностей - ввезення, пересилання на тну територію України, вивезення, пересилання з митної території України або транзит через митну територію України банківських металів, готівкової валюти.

Так, відповідно до статті 8 Закону України «Про валюту та валютні операції» визначено, що транскордонне переміщення фізичними особами валютних цінностей у сумі, що дорівнює або перевищує еквівалент 10 тисяч євро офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день переміщення через митний кордон України, підлягає письмовому декларуванню митним органам, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Транскордонне переміщення валютних цінностей шляхом поштових відправлень здійснюється лише шляхом поштових відправлень з оголошеною вартістю.

Порядок транскордонного переміщення валютних цінностей суб`єктами валютних операцій і уповноваженими установами визначається Національним Банком України з урахуванням норм частини першої цієї статті.

Також, відповідно до вимог «Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей» що затверджене постановою Національного банку України 02.01.2019 №3, зазначено що положення визначає порядок ввезення, пересилання на митну територію України, вивезення, пересилання з митної території України або транзит через митну територію України фізичними особами, юридичними особами та банками готівкової валюти і банківських установ.

Так згідно п.4 та п.6 Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей вказано, що фізичні/юридичні особи та банки здійснюють декларування переміщення готівкової валюти і банківських металів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Фізична особа ввозить в Україну та вивозить за межі України готівкову валюту і банківські метали в сумі/вартістю, що дорівнює або перевищує в еквіваленті 10000 євро, за умови її письмового декларування митному органу в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450, товари декларуються шляхом подання митному органу:

-митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа;

-або митної декларації М-16;

-або письмової заяви за формою згідно з додатком 1;

-або митної декларації для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, інших потреб, не пов`язаних з провадженням підприємницької діяльності;

-або декларації транскордонного переміщення фізичними особами митних цінностей;

-або іншого документа, що відповідно до законодавства може використовуватись замість митної декларації.

Згідно з п. 8 Положення про митні декларації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450, для декларування закордонного переміщення фізичними особами валюти України, іноземної валюти та банківських металів у сумі, що дорівнює або перевищує еквівалент 10 000 євро, а також для письмового декларування фізичними особами платіжних документів та цінних паперів (акцій, облігацій, купонів до них, векселів (тратт), боргових розписок, акредитивів, чеків, банківських наказів, інших фінансових та банківських документів), виражених у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах, сумарна фактурна, вартість яких перевищує суму, встановлену Митним кодексом України для письмового декларування товарів, що переміщуються громадянами, використовується декларація, зазначена в абзаці шостому пункту 2 цього Положення (декларація '.кордонного переміщення фізичними особами валютних цінностей).

Форму бланка декларації транскордонного переміщення затверджено Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання транскордонного переміщення фізичними особами валютних цінностей» від 27 лютого 2019 року.

Згідно з порядком заповнення декларації транскордонного переміщення, на зворотному боці бланка декларації, разом із заповненою декларацією для митного контролю та митного оформлення товарів громадянином або уповноваженою особою подаються такі документи: документи, посвідчують особу та підтверджують країну постійного проживання громадянина або уповноваженої особи; документи, що підтверджують зняття готівки з власних рахунків у банках та придбання особою банківських металів у банках та/або Національному банку.

Відповідно до пункту 18 вимог «Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті», і затвердженого постановою Національного банку України від 02.01.2019 №5, фізичні особи-резиденти здійснюють валютні операції з транскордонного переміщення валютних цінностей шляхом їх вивезення/пересилання за межі України в загальній сумі, що перевищує на день вивезення/пересилання в еквіваленті 10 000 євро, на підставі документів, що підтверджують:

1)зняття цією фізичною особою готівки з власних рахунків у банках і конвертації про здійснення валютно-обмінної операції з цією готівкою (у разі здійснення такої операції) виключно на ту суму, що перевищує на день перевезення /пересилання в еквіваленті 10 000 євро.

2) придбання цією особою банківських металів у банках та/або Національному банку виключно на ту суму, що перевищує на день вивезення/пересилання в еквіваленті 10 000 євро.

Документи, що підтверджують зняття готівки з власних рахунків у банках юридичними особами-резидентами з метою її вивезення, є чинними протягом 90 календарних днів із дня зняття ними готівки з власних рахунків у банках.

Так, 12.03.2022 у Офісі прикордонної митниці Альбіти (Albita Border istoms Office) Румунія, у результаті митного контролю, здійсненого щодо фізичної особи громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були вилучені готівкові кошти у розмірі 1,62 млн дол СІНА, що еквівалентом 47 307 425,93 грн. (за курсом НБУ станом на дату вилучення 12.03.2022) та 50 970 євро, що є еквівалентом 1 690 710,58 грн. (за курсом НБУ на дату вилучення 12.03.2022) без відповідного митного декларування під час перетину державного кордону Румунії, Молдови та України.

В той же час згідно офіційних відомостей Державної прикордонної служби України 14.08.2021 ОСОБА_3 повернувся з Туреччини до України та державний кордон України з того часу не перетинав у напрямку виїзду із України та станом 12.03.2022 повинен перебувати на території України.

Таким чином, ОСОБА_3 шляхом здійснення незаконного перетину державного кордону України приховано від декларування валютних цінностей у розмірі, еквівалентному 1,6 млн дол США та 50 тис. Євро, вилучених у нього під час їх вивезення з митної території України до іноземних держав.

Внаслідок дій ОСОБА_3 , пов`язаних із заниженням податкових зобов`язань за 2021 рік (останній звітний період) з податку на доходи фізичних осіб на суму 8 819 664,57 грн. (48 998 136,51 грн.* 18%) та військового збору в сумі 972,05 грн. (48 998 136,51 грн.* 1,5%), останній умисно ухилився від сплати податку на доходи фізичних осіб на суму 8 819 664,57 грн, а також військового збору на суму 734 972,05 грн., всього на загальну суму 9 554 636,62 грн, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

Таким чином, ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, тобто в умисному ухиленні від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), що входять у «систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчиненому ним як особою, яка зобов`язана їх сплачувати, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

Як зазначено в повідомленні про підозру, що ОСОБА_3 , будучи відповідальним за складання та подачу податкових декларацій про майновий стан та доходи, а також за сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору упродовж 2021 року як останнього звітного періоду, усвідомлюючи покладені на нього обов`язки щодо правильності обчислення, своєчасності та повноти сплати податків та зборів до бюджету, діючи умисно і протиправно, керуючись корисливим мотивом, що виразилося в прагненні уникнути виконання обов`язків перед бюджетом по сплаті податку з доходів фізичних осіб та військового збору, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді ненадходження до бюджету України грошових коштів та бажаючи їх настання, шляхом приховування об`єкту оподаткування ухилився від сплати податку на доходи фізичних осіб 8 819 664,57 грн, а військового збору в сумі 734 972,05 грн., всього на загальну суму 9 554 636,62 грн, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

Разом з тим, даний факт спростовується копією договору позики грошових коштів №150721 від 15 липня 2021 року, відповідно до якого гр. ОСОБА_6 позичив гр. ОСОБА_3 грошові кошти - в сумі 5 222 388 ( п`ять мільйонів двісті двадцять тисяч триста вісімдесят вісім) доларів США. Під час досудового розслідування гр. ОСОБА_6 був допитаний в якості свідка і підтвердив всі обставини даної угоди і спростував її фіктивність.

Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Згідно зі ст. 1049 ЦКУ позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує, зокрема, доходи з джерела їх походження в Україні.

Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено підпунктами 164.2.1 - 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПКУ. Крім того, до цього переліку включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ, що передбачені пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ.

Відповідно до норми ст165 ПКУ, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи:

- основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти (пп. 165.1.29 п. 165.1 ст. 165 ПКУ);

- основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому або основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку (пп. 165.1.31 п. 165.1 ст. 165 ПКУ).

Згідно з п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПКУ тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір (далі - збір). Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПКУ (пп. 1.1 п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПКУ) - фізичні особи - платники податку на доходи фізичних осіб.

Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, передбачені ст. 163 ПКУ (пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПКУ). Отже, відповідно до ст. 163 ПКУ об`єктом оподаткування збором платника податку - резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, який з урахуванням особливостей, визначених розділом IV ПКУ, є базою оподаткування (п. 164.1 ст. 164 ПКУ). Отже, оскільки нормами п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПКУ для оподаткування військовим збором базу оподаткування окремо не визначено, а встановлено лише об`єкт, то відповідно база оподаткування військовим збором є вартісним виразом об`єкта оподаткування, тобто суми доходів, визначених ст. 163 ПКУ.

Відповідно до пп. 1.7 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПКУ зазначено, що від оподаткування військовим збором звільняються доходи, що згідно з розділом IV ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 ПКУ. Ставка збору становить 1,5 % об`єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПКУ (пп. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПКУ).

Враховуючи викладене, основна сума позики та поворотної фінансової допомоги, що отримується фізичною особою на підставі укладеного договору, протягом дії такого договору не є об`єктом (базою) оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором та не відображається у річній податковій декларації про майновий стан і доходи.

Таким чином, виходячи з викладеного грошові кошти які зазначаються в повідомленні про підозру є запозиченими і не підлягають декларуванню і оподаткуванню.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржені повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 21 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Процесуальна процедура повідомлення про підозру регулюється положеннями глави 22 КПК України: порядок повідомлення про підозру передбачено ст. 278, випадки повідомлення про підозру передбачені ст. 276, зміст повідомлення про підозру ст. 277 вказаного закону.

Отже підставою оскарження вказаного процесуального рішення є порушення вище вказаних процесуальних норм.

Так, відповідно до положень ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов`язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу. Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа на прохання підозрюваного зобов`язані детально роз`яснити кожне із зазначених прав.

Згідно із ст. 277 КПК України, письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.

Повідомлення має містити такі відомості: 1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; 2) анкетні відомості особи (прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; 3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; 4) зміст підозри; 5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; 7) права підозрюваного; 8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ст.278 КПК України). У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов`язаний виконати дії, передбачені статтею 278 цього Кодексу. Якщо повідомлення про підозру здійснив прокурор, повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру має право виключно прокурор (ст.279 КПК України).

Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 276 КПК України повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Вирішуючи питання про обґрунтованість повідомлення про підозру, суд виходить з того, що з огляду на положення закріплені у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судам слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини з цього приводу.

Так, у пункті 175 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначається наступне: «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182).

Вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. За відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (рішення у справі «Чеботарі проти Молдови», № 35615/06, п. 48, від 13 листопада 2007 року)».

Обґрунтованість підозри передбачає, що об`єктивно існують дані про причетність особи до вчинення правопорушення. До таких даних відносяться показання, документи, речові докази, висновки експертів, тощо. Саме наявність відповідних фактичних даних є необхідною для обґрунтованого повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. За визначенням Європейського суду з прав людини «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йде мова у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин». Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Положення кримінально-процесуального законодавства не містять визначення змісту поняття «підозра», проте системний аналіз змісту норм КПК України свідчить, що підозра є складовим елементом процедури притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки саме з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення розпочинається кримінальне переслідування такої особи (п.14 ч.1 ст.3 КПК України). Визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.5 ст.9 КПК України).

Так згідно з практикою ЄСПЛ «підозра» є частиною більш широкого поняття «обвинувачення», яке відповідно до п.13 ч.1 ст. 3 КПК України являє собою твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порушення порядку повідомлення про підозру призводить до нівелювання завдань кримінального провадження, окреслених у ст.2 КПК, що полягають в охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення того, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру.

Слід констатувати, що КПК не містить положень, якими були б визначені підстави для скасування повідомлення про підозру та не встановлює будь-яких обмежень щодо предмету перевірки слідчим суддею такого повідомлення, проте положення п.3 ч.1 ст.276 та п.10 ч.1 ст.303 КПК в їх системному зв`язку вказують на те, що можливість оскарження повідомлення про підозру пов`язана виключно з питанням її обґрунтованості, тобто достатності доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, а не з будь-якими іншими.

Тобто, під час розгляду скарг зазначеної категорії предметом перевірки слідчого судді є не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)» для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.

Із урахуванням цього, стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей повідомлення особі про підозру передбачає наявність доказів, які лише об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.

Таким чином, слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо достатньої обґрунтованості підозри, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення саме вини особи у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. Факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для висунення обвинувачення чи обґрунтування обвинувального вироку.

Отже, на стадії досудового розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих доказів таких же високих вимог як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.

Слідчий суддя погоджується із твердженнями сторони захисту, що факт ухилення від сплати податків спростовується копією договору позики грошових коштів №150721 від 15 липня 2021 року, відповідно до якого гр. ОСОБА_6 позичив гр. ОСОБА_3 грошові кошти - в сумі 5 222 388 ( п`ять мільйонів двісті двадцять тисяч триста вісімдесят вісім) доларів США та грошові кошти які зазначаються в повідомленні про підозру є запозиченими і не підлягають декларуванню і оподаткуванню.

Крім того, під час розгляду скарги захисником ОСОБА_4 було долучено копію додаткової угоди № 1 від 16.12.2022 до договору позики, відповідно до якої сторони погодили пролонгацію договору позики до 15.07.2024.

Зазначене свідчить, що на час розгляду скарги, обов`язок виконання договору позики у ОСОБА_3 не виник.

Також, слідчий суддя зазначає, що кримінальна відповідальність настає не за сам факт несплати податків, а за умисне ухилення від такої сплати. Докази щодо підтвердження умислу на вчинення зазначеного кримінального правопорушення в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Згідно з принципом презумпції невинуватості всі сумніви, якщо вичерпані можливості їх усунення, повинні тлумачитись і вирішуватись на користь підозрюваного (обвинуваченого).

Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст. ст. 303, 306, 307 - КПК України,

УХВАЛИВ:

Скаргу задовольнити.

Скасувати повідомлення про підозру від 30.12.2022 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, у межах кримінального провадження № 72022000220000007 від 20.04.2022.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів.

Слідчий суддя ОСОБА_1