ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 р. м. Чернівці Справа № 824/607/18-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лелюка О.П., за участю: секретаря судового засідання Бошкової П.М., представника позивача Галабурди Т.В. та представника відповідача Юзьківа М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства Чернівціобленерго до Чернівецької міської ради про визнання нечинним рішення,

УСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Акціонерне товариство Чернівціобленерго звернулося до суду з позовом до Чернівецької міської ради, в якому просило суд визнати протиправним та нечинним рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 р. "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях".

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та нечинними пункти 4.9, 4.10, 4.11 рішення 33 сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №715 від 23.10.2008 р. "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях". В решті позову відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу Чернівецької міської ради залишено без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року без змін.

Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року касаційну скаргу Чернівецької міської ради задоволено частково. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (Сьомого апеляційного адміністративного суду).

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу Чернівецької міської ради залишено без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року без змін.

Постановою Верховного Суду від 01 травня 2023 року касаційну скаргу Чернівецької міської ради задоволено. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Чернівецького окружного адміністративного суду, матеріали адміністративної справи №824/607/18-а передано на розгляд головуючому судді Лелюку О.П.

Ухвалою суду від 16 травня 2023 року прийнято дану справу до провадження, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання. Також зобов`язано Чернівецьку міську раду опублікувати у строки та спосіб встановлені, частинами четвертою-шостою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, оголошення про відкриття провадження в цій адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

У ході підготовки справи до судового розгляду по суті судом: з`ясовано зміст заявлених вимог та позицію відповідача; отримано від сторін додаткові пояснення та письмові докази; вчинено інші дії, передбачені частиною другою статті 180 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 20 червня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.

Згідно наявних у справі заяв по суті справи та наданих у письмовій формі додаткових пояснень, позивач в обґрунтування позову вказував, що пунктами 4.9-4.11 спірного рішення врегульовано сплату одноразового внеску за фактичне використання землі за минулі періоди до укладення договору оренди, однак вказані пункти є протиправними, оскільки чинним законодавством не передбачено право відповідача покладати обов`язок сплачувати плату за фактичне використання земельної ділянки. Також звертав увагу на відсутність регламентації законодавством такої сплати. Зазначав, що відповідач не наділений повноваженнями приймати рішення щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою, так як такий платіж не відноситься до місцевих податків та зборів. Водночас позивачем вказувалося, що АТ Чернівціобленерго видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності, а саме на території Чернівецької області в межах розташування систем розподілу електричної енергії. Зазначене зумовлює необхідність укладання з відповідачем договорів оренди землі, а, отже, вказує на застосування до правовідносин із АТ Чернівціобленерго Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання 23 жовтня 2008 року №715. Враховуючи, що на підставі оспорюваних пунктів 4.9-4.11 вказаного Положення при укладенні договорів оренди землі позивач зобов`язаний сплачувати внесок за фактичне користування відповідними земельними ділянками, то позивач належить до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується оскаржуваний нормативно-правовий акт.

Відповідно до наявних у справі заяв по суті справи та наданих у письмовій формі додаткових пояснень, відповідач щодо позову заперечував, вказуючи про законність оскаржуваного рішення, оскільки Чернівецька міська рада наділена повноваженнями вирішувати питання в галузі земельних відносин. Вказував, що ч. 2.10 ст. 10 Податкового кодексу України визначено, що місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю), а тому є правомірним нарахування одноразового внеску, який передбачений оскаржуваними пунктами Положення. Зазначалося відповідачем і про пропуск строку звернення до суду з цим позовом. Також відповідач, посилаючись на висновки Верховного Суду у низці постанов, указував, що вимоги територіальної громади в особі міської ради щодо компенсації неодержаних доходів у вигляді орендної плати у зв`язку із фактичним використанням особою земельної ділянки без правової підстави (документів, які надають право на таке користування) є справедливим та мають під собою достатнє правове підґрунтя. Посилаючись на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, відповідач обґрунтовував законність оскаржуваних позивачем пунктів 4.9, 4.10, 4.11 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання 23 жовтня 2008 року №715.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю. Натомість представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 23.10.2008 р. №715 затверджено Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях.

Зі змісту заяв по суті справи та додаткових пояснень, поданих позивачем, вбачається, що АТ Чернівціобленерго фактично не погоджується та оскаржує пункти 4.9, 4.10, 4.11 названого Положення

Отже, перевірці законності підлягають лише указані пункти нормативно-правового акту.

Так, пунктами 4.9 - 4.11 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання 23 жовтня 2008 року №715, передбачено, що орендар сплачує одноразовий внесок на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста за фактичне користування земельною ділянкою з дати прийняття рішення сесії про надання йому дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель запасу міста до дати укладення Договору оренди. При переході права власності на будівлю або споруду одноразовий внесок справляється з дня виникнення права власності на будівлю або споруду до дати укладення Договору оренди. Нарахування суми одноразового внеску здійснюється відповідно до порядку розрахунку річної орендної плати за земельні ділянки.

В матеріалах справи наявні листи Державної регуляторної служби України від 23.07.2015 року, в якому повідомляється ПАТ "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" про те, що на адресу Чернівецької міської ради направлено звернення, в якому запропоновано привести Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 23.10.2008 року №715, а також прийняті на його підставі рішення у відповідність до вимог чинного законодавства.

У листі Державної регуляторної служби України від 05.05.2018 року, адресованому Чернівецькій міській раді, зазначається про те, що рішення 33 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 23.10.2008 року №715 містить ознаки невідповідності вимогам чинного законодавства, не узгоджується з принципами державної регуляторної політики. У зв`язку із цим, запропоновано вжити заходів щодо скасування рішення 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях".

За таких обставин, вважаючи протиправним Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затверджене рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання 23 жовтня 2008 року №715, Акціонерне товариство Чернівціобленерго звернулося до суду з позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пунктів 7 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно пункту 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії. При цьому під рішенням розуміється владне волевиявлення суб`єкта владних повноважень, викладене за встановленою формою, спрямоване на врегулювання тих чи інших суспільних відносин, що має обов`язковий характер та породжує певні правові наслідки. До нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не погоджується з прийнятим Чернівецькою міською радою Положенням про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, а саме: з пунктами 4.9 4.11, якими встановлено порядок сплати орендарем одноразового внеску за фактичне користування земельною ділянкою з дати прийняття рішення сесії міської ради про надання йому дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель запасу міста до дати укладення Договору оренди.

Отже, оскаржуване позивачем рішення є нормативно-правовим актом, що фактично визнається сторонами справи.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, частинами другою та третьою названої статті передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Згідно частини третьої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при наданні та використанні земельних ділянок для розміщення об`єктів енергетики, встановлення та дотримання правового режиму земель спеціальних зон об`єктів енергетики, у тому числі на підставі договорів про встановлення земельних сервітутів на таких земельних ділянках, регулюються цим Кодексом, Законом України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів".

Статтею 10 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» визначено, що до земель місцевої (локальної) електричної мережі відносяться земельні ділянки, надані для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів передачі електричної енергії від магістральної електричної мережі до споживачів електричної енергії: повітряні і кабельні лінії електропередачі, трансформаторні підстанції та розподільні пункти, струмопроводи, пристрої і споруди диспетчерсько-технологічного управління процесом електропередачі, повітряні або кабельні вводи до житлових або нежитлових споруд.

Згідно частини першої статті 14 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» земельні ділянки державної та комунальної власності надаються у власність і користування (у тому числі в оренду або користування на умовах сервітуту) для потреб енергетики, у тому числі для будівництва, розміщення та експлуатації лінійних об`єктів енергетичної інфраструктури, за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень та в порядку, встановленому Земельним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи розподілу надає послугу із стандартного приєднання відповідно до умов договору про приєднання, а саме готує технічне завдання на проектування, забезпечує розроблення та узгодження з іншими заінтересованими сторонами проектної документації на будівництво, реконструкцію та/або технічне переоснащення електричних мереж зовнішнього електрозабезпечення електроустановок замовника (до точки приєднання електроустановок замовника), здійснює заходи щодо відведення земельних ділянок для розміщення об`єктів електроенергетики, забезпечує виконання будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також здійснює первинне підключення об`єкта замовника у строки, визначені кодексом системи розподілу.

Отже, саме оператором системи розподілу здійснюється будівництво обєктів електроенергетики, що вимагає отримання відповідного права на користування земельними ділянками для їх розміщення.

Постановою НКРЕКП 20.11.2018 №1462 АТ Чернівціобленерго видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності, а саме на території Чернівецької області в межах розташування систем розподілу електричної енергії.

Враховуючи викладене, суд погоджується із твердженнями позивача про необхідність укладання з відповідачем договорів оренди землі, що вказує на застосування до правовідносин із АТ Чернівціобленерго Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання 23 жовтня 2008 року №715.

Оскільки на підставі оспорюваних пунктів 4.9-4.11 вказаного Положення при укладенні договорів оренди землі позивач зобов`язаний сплачувати внесок за фактичне користування відповідними земельними ділянками, то позивач належить до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується оскаржуваний нормативно-правовий акт.

При цьому судом взято до уваги пояснення та письмові докази (копії свідоцтв про право власності на нерухоме майно, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, договору оренди землі), подані позивачем на підтвердження обставин, що зумовлюють поширення на АТ Чернівціобленерго приписів Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання 23 жовтня 2008 року №715.

У ході нового судового розгляду цієї справи відповідач, фактично, не заперечував поширення дії чинного Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання 23 жовтня 2008 року №715, на АТ Чернівціобленерго при укладенні з ним договорів оренди землі.

Отже, позивач є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується (буде в подальшому застосовуватися) оскаржуваний нормативно-правовий акт, а тому він має право оскаржити названий в судовому порядку згідно приписів частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи оцінку доводам позову щодо незаконності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, варто зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до пункту а) статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" визначено, що: державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом; регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.

Згідно статті 4 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" принципами державної регуляторної політики є: доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив; ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб`єктів господарювання, громадян та держави; збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави; передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності; прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Положення Податкового кодексу України регулюють відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення законодавства.

Відповідно до пунктів 10.3, 10.4 статі 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до абз. 1 та абз. 4 пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Типовий договір оренди землі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 року №220 "Про затвердження Типового договору оренди землі", яким визначено основні вимоги до укладення такого договору та встановлено, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюється під час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Відповідно до пункту 9 Типового договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі із зазначенням відсотків суми нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно з положеннями статті 288 Податкового кодексу України визначено граничні розміри орендної плати за земельні ділянки, в тому числі і за земельні ділянки державної і комунальної власності.

В той же час, суд звертає увагу, що пункти 4.9 - 4.11 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях встановлюють сплату одноразового внеску за фактичне користування землі за минулі періоди до укладення договору оренди, як платежу для розвитку інфраструктури міста.

Правові організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною п`ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Частиною сьомою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.

Згідно з абз. 2 пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об`єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.

Отже, Чернівецька міська рада як орган місцевого самоврядування наділена повноваженнями щодо прийняття, в межах своєї компетенції, регуляторних актів в сфері господарських земельних відносин. Законодавством України надано відповідачу повноваження щодо визначення процедури встановлення, формування, розрахунку розмірів орендної плати за землю та пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Однак при цьому Чернівецька міська рада не вправі встановлювати додаткове регулювання земельних відносин шляхом встановлення обов`язку орендарю сплачувати одноразовий внесок за фактичне користування земельною ділянкою з дати прийняття рішення сесії міської ради про надання йому дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель запасу міста до дати укладення Договору оренди. Відповідач не має повноважень приймати рішення щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою, адже такий платіж (одноразовий внесок) не передбачений законодавством та не відноситься до місцевих податків та/чи зборів. Тому, пункти 4.9, 4.10, 4.11 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання 23 жовтня 2008 року №715, не відповідають вимогам законодавства, яке регулює питання оренди землі, та не узгоджуються з принципами державної регуляторної політики, визначеними статтею 4 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

До того ж, суд звертає увагу, що у листі Державної регуляторної служби України від 05.05.2018 року, адресованому Чернівецькій міській раді, зазначається про те, що рішення 33 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 23.10.2008 року №715 містить ознаки невідповідності вимогам чинного законодавства, не узгоджується з принципами державної регуляторної політики. У зв`язку із цим, запропоновано вжити заходів щодо скасування рішення 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання №715 від 23.10.2008 року "Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях". Однак на день прийняття рішення по даній справі Чернівецька міська рада не усунула вказані порушення та не скасувала самостійно оскаржуване позивачем рішення у відповідній частині.

У ході судового розгляду справи відповідачем не доведено законності оскаржуваних пунктів 4.9, 4.10, 4.11 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання 23 жовтня 2008 року №715.

Відповідачем не наведено норм законодавства, якими передбачено як право органу місцевого самоврядування на встановлення орендарю обов`язку сплати такого платежу як «одноразовий внесок за фактичне користування земельною ділянкою», так і підстави (умови) для сплати орендарем такого.

Обґрунтовуючи законність оскаржуваного в частині рішення, відповідач посилався на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 1212 Цивільного кодексу України визначені загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до положень названої статті, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки указаними приписами статті 1212 Цивільного кодексу України не передбачено такий вид платежу як «одноразовий внесок за фактичне користування нерухомим майном (в даному випадку земельною ділянкою)», і такий платіж по своїй суті не є відшкодуванням шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи, про що також наголошувалося відповідачем у ході судового розгляду справи, то твердження останнього про законність оскаржуваних пунктів 4.9, 4.10, 4.11 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях з посиланням на статтю 1212 Цивільного кодексу України суд оцінює критично та вважає безпідставними.

Відхиляє суд і доводи відповідача про законність оскаржуваних пунктів рішення з посиланням у додаткових письмових поясненнях на низку рішень Верховного Суду (постанови від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17), оскільки висновки у цих рішеннях не стосуються правовідносин, які склалися між сторонами даної справи (щодо законності прийняття органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту в частині встановлення обов`язку орендарю сплати одноразового внеску за фактичне користування земельною ділянкою з дати прийняття рішення сесії міської ради про надання йому дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель запасу міста до дати укладення Договору оренди), та були зроблені судом касаційної інстанції за обставин у справах, які не є аналогічними обставинам цієї справи та предмету судового розгляду.

Щодо позиції відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Виключенням щодо відсутності обмежених законодавцем строків на оскарження є оскарження нормативно правових актів, які відповідно до положень статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2019 року по справі №712/8985/17 також звертав увагу, що дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.

Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.

Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, необхідно брати до уваги таке: багаторазове застосування та триваюча дія (тривала чинність) нормативно-правового акту; дійсність факту перебування суб`єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом; дата факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача); чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду; коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула.

З урахуванням вищезазначеного, можна зробити висновок, що за умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту.

Оскільки спірне рішення є саме нормативно-правовим актом, який поширює свою дію на позивача, то відсутні порушення в частині строків його оскарження. Тому, суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Наведене судом відповідає висновку суду касаційної інстанції по цій справі у постанові від 01.05.2023 року.

Суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що оскаржуване позивачем у даній справі рішення Чернівецької міської ради та затверджене ним Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях вже були предметом судового розгляду в іншій справі № 727/3331/14-а, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Сучасні будівельні матеріали" (ТОВ "ВКФ Сучасні будівельні матеріали2) звернулось в суд з адміністративним позовом до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування п.п. 4.9, 4.10, 4.11 Положення "Про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельну ділянку у м. Чернівцях", яке затверджене рішенням Чернівецької міської ради 33 сесії від 23.10.2008 року №715 із змінами та визнання протиправним і скасування рішення Чернівецької міської ради VI скликання від 30.01.2014 року №1101 в частині зобов`язання позивача сплатити кошти на розвиток інфраструктури м. Чернівці.

08.09.2014 року Шевченківський районний суд м. Чернівці прийняв постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Слід зазначити, що суд першої інстанції у справі №727/3331/14-а не вирішував питання законності п.п. 4.9, 4.10, 4.11 Положення "Про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельну ділянку у м. Чернівцях", та дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову, оскільки позивач звернувся до суду з пропуском встановленого законом строку.

Суд також звертає увагу на те, що Акціонерне товариство "Чернівціобленерго" не було стороною у справі №727/3331/14-а, а тому, вищевказані доводи відповідача не можуть слугувати преюдицією стосовно даної адміністративної справи.

Таким чином, доводи відзиву є безпідставними.

Враховуючи викладене у своїй сукупності, перевіряючи оскаржуване в частині пунктів 4.9-4.11 рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при його прийнятті відповідач діяв не на підставі законодавства, який регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте ним рішення.

Відтак, наявні правові підстави для визнання протиправними та нечинними пунктів 4.9, 4.10, 4.11 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання 23 жовтня 2008 року №715.

Вказане відповідає положенням частини дев`ятої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Крім цього, пунктом 1 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

При цьому суд вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині необхідності скасувати повністю рішення 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання №715 від 23.10.2008 р., оскільки обґрунтування позовних вимог стосується виключно пунктів 4.9 - 4.11 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання 23 жовтня 2008 року №715. Щодо решти пунктів оскаржуваного рішення, позивач не навів жодних доводів та не надав доказів про їх невідповідність вимогам чинного законодавства. В судовому засіданні судом з`ясовувалось у позивача питання щодо необхідності уточнення позовних вимог, однак представник Акціонерного товариства "Чернівціобленерго" наполягав на визнанні протиправним та нечинним рішення 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання №715 від 23.10.2008 р. повністю.

Тому, позов підлягає задоволенню частково.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів незаконність оскаржуваного в частині рішення органу місцевого самоврядування. Натомість доводи останнього є безпідставними та такими, що не свідчать про законність оскаржуваних пунктів нормативно-правового акту

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною третьою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1762,00 грн згідно платіжного доручення від 25.06.2018 №3627, то стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 881,00 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 250, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та нечинними пункти 4.9, 4.10, 4.11 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання 23 жовтня 2008 року №715.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Акціонерного товариства Чернівціобленерго за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької міської ради судовий збір у розмірі 881,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24.08.2023.

Повне найменування учасників справи: позивач Акціонерне товариство Чернівціобленерго (вул. Прутська, 23-А,м. Чернівці, 58000, код ЄДРПОУ 00130760); відповідач - Чернівецька міська рада (площа Центральна, 1, м. Чернівці, Чернівецька область, 58002, код ЄДРПОУ 36068147).

Суддя О.П. Лелюк