ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 року м. Житомир справа № 240/5639/23

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 0600-0210-8/84247 від 25.10.2022 у зарахуванні йому періодів роботи з 23.07.1982 по 28.09.1982 в Ленініградському морському торговому порту, з 20.08.1997 по 22.03.1999 помічником у приватного нотаріуса Півняка О.С. з 01.04.1999 по 05.09.2000 помічником у приватного нотаріуса Півняка О.С. до страхового стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати йому періоди роботи з 23.07.1982 по 28.09.1982 в Ленінградському морському торговому порту, з 20.08.1997 по 22.03.1999 помічником у приватного нотаріуса Півняка О.С. з 01.04.1999 по 05.09.2000 помічником у приватного нотаріуса Півняка О.С. до страхового стажу та призначити пенсію за віком з 29.09.2022.

Аргументуючи заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позовні вимоги пояснив, що отримав відмову у зарахуванні до його страхового стажу періодів роботи в Ленінградському морському торговому порту та на посаді помічника приватного нотаріуса Півняка О.С. , що призвело до незаконної відмови щодо призначення пенсії. Таку відмову позивач вважає формальною та такою, що порушує його право на державне пенсійне забезпечення з підстав відсутності необхідного стажу.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

25.05.2023 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1, Управління) до суду надійшов відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю та необґрунтованістю. Зауважив, що після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії. Про зміст рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відповідач 1 листом лише повідомив позивача, а тому будь-яких протиправних дій щодо позивача Управління не вчиняло, права на соціальний захист не порушувало.

Разом із відзивом на позов, представник відповідача 1 подав до суду клопотання про залучення до розгляду справи другого відповідача - Головне управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яке ухвалою суду від 05.06.2023 задоволено.

04.07.2023 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач 2) надійшов до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу у позивача для призначення пенсії. Зауважив, що позивачу не зараховано стаж роботи: з 23.07.1982 по 28.09.1982, оскільки підстава на звільненні з роботи - записка про звільнення; період навчання з 11.11.1997 по 06.05.1998 за дипломом № НОМЕР_8 від 06.05.1998, оскільки даний період перетинається з періодами роботи (20.08.1997 по 02.03.1999); всі періоди роботи згідно з вкладишем до трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в жодній із трудових книжок не зазначено про його видачу, а вкладиш без трудової книжки не дійсний; періоди роботи помічником приватного нотаріуса з 20.08.1997 по 22.03.1999 та з 01.04.1999 по 05.09.2000, так як відсутня інформація про сплату страхових внесків у такі періоди.

Відповідно до наказу Житомирського окружного адміністративного суду № 01-36-В від 12.06.2023 (у період з 03.07.2023 до 21.07.2023), суддя Єфіменко О.В. перебувала у щорічній відпустці, тому розгляд даної справи судом відкладався.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд вказує наступне.

Як свідчать матеріали справи позивач після досягнення пенсійного віку звернувся до відповідача 1 із заявою від 13.10.2022 про призначення йому пенсії. До поданої заяви додав: військовий квиток № НОМЕР_2 , диплом про навчання НОМЕР_10, довідки про прийняття на роботу: №№0223-22-02518, 01/02-12/175, 164, 166, паспорт НОМЕР_3 , трудові книжки: №№ НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 . Додатково повідомив про відсутність можливості подати інші документи, у зв`язку із введенням бойових дій на Запорізькому напрямку.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності для розгляду поданої позивачем заяви визначено структурний підрозділ, а саме: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

За результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення «Про відмову в перерахунку пенсії» НОМЕР_9 від 20.10.2022, з підстав відсутності необхідного страхового стажу.

Листом відповідача 1 №0600-0210-8/84247 від 25.10.2022 повідомлено позивача про прийняте рішення.

Позивач не погоджуючись із такими діями відповідачів та вважаючи їх протиправними звернувся до суду за захистом своїх прав на соціальний захист.

Надаючи оцінку правовідносинам які виникли, суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Абзацом першим ч.2 ст.24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Статтею 26 Закону №1058-IV визначено, що право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років.

Як видно з матеріалів справи, підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу слугував факт відсутності необхідного трудового стажу. За змістом заявлених вимог до Управління позивач не погоджується щодо не зарахування до його страхового стажу періоди роботи з 23.07.1982 до 28.09.1982 у Ленінградському морському торговому порту та 20.08.1997 до 22.03.1999 та з 01.04.1999 до 05.09.2000 помічником нотаріуса.

Період роботи позивача у Ленінградському морському торговому порту з 23.07.1982 до 28.09.1982 відповідач 2 не зарахував до страхового стажу, у зв`язку із некоректністю внесених даних про звільнення (підставою для звільнення із роботи слугувала записка про звільнення без номера та дати), а період роботи помічником нотаріуса з підстав допущених неточностей при заповненні трудової книжки та відсутності інформації про сплату страхових внесків.

Розглядаючи позовні вимоги щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 23.07.1982 до 28.09.1982, з 20.08.1997 до 22.03.1999 та з 01.04.1999 до 05.09.2000 в площині некоректності заповнення трудової книжки, суд враховує наступне.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з пунктів 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Приписами п.3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про попередні роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, у межах викладено, слід зауважити, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Винятки існують лише у разі її відсутності чи відповідних у ній записів або наявних неправильних чи неточних записів про періоди роботи. У такому випадку трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.05.2020 у справі №550/927/17.

На момент внесення записів за спірний період (23.07.1982 до 28.09.1982) діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 (далі - Інструкція №162).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).

Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочень або заміни ім`я та по батькові ініціалами) та дати народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження (п.2.10 Інструкції № 162).

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (п.2.11 Інструкції № 162).

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкції № 58), якою слід керуватися при вирішенні спірних правовідносин на момент внесення записів за спірний період з 20.08.1997 до 22.03.1999 та з 01.04.1999 до 05.09.2000.

Також відповідно до приписів Інструкції № 162 та п. 13 Інструкції № 58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Інструкції №58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Приписами п.2.4 пункту 2 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до підпункту 2.26. пункт 2 Інструкції №58 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи. (п.п.2.27 п.2 Інструкції №58).

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про не зарахування спеціального стажу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Додатково слід вказати, що у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Враховучи викладене, слід зауважити, що недоліки записів чи їх оформлення у трудовій книжці не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту трудової діяльності, а не правильність введення записів.

Щодо відсутності інформації про сплату страхових внесків за період трудової діяльності з 20.08.1997 до 22.03.1999 та з 01.04.1999 до 05.09.2000, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Порядок справляння та використання збору на обов`язкове соціальне страхування (у тому числі збору на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття) визначає "Про збір на обов`язкове соціальне страхування" від 26 червня 1997 року №402/97-ВР (далі - Закон №402/97-ВР, чинний на момент трудової діяльності позивача на посаді помічника нотаріуса).

Статтею 1 Закону №402/97-ВР встановлено, що платниками збору на обов`язкове соціальне страхування (у тому числі збору на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття) є: 1) суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об`єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об`єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; 2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у пункті 1 цієї статті, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади; 3) фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси; 4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо.

Статтями 2-3 Закону №402/97-ВР, передбачено, що об`єктом оподаткування є: 1) для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, - фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян).

До цих витрат не відносяться витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, виплату доходів у вигляді дивідендів, процентів тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Збір на обов`язкове соціальне страхування, крім збору на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття, платники збору сплачують на рахунок Фонду соціального страхування України. Нагляд за його фінансовою діяльністю здійснює наглядова рада Фонду соціального страхування України. Положення про Фонд соціального страхування України, наглядову раду та її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України за погодженням з профспілковими об`єднаннями України. Кошти обов`язкового соціального страхування на випадок безробіття зараховуються на окремий рахунок Державного бюджету України.

При цьому, принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначають Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР (далі - Основи)

Частиною 1 Основ визначено, що Загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання; б) у фізичних осіб (пункт 2 частини 1 статті 7 Основ).

Роботодавцем відповідно до цих Основ вважається: власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і фізичні особи, які використовують найману працю (п.1 ч.1 ст.10 Основ).

Страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами ( ч.1 ст.14 Основ).

Роботодавці несуть відповідальність за шкоду, заподіяну застрахованим особам або страховикам внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків із загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідно до законодавства (ч.1 ст.29 Основ).

Виходячи зі змісту наведених норм, суд дійшов висновку, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи, підлягають обов`язковій сплаті і є гарантією матеріального забезпечення особи на випадок її безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин. Відповідальність за порушення умов та порядку сплати таких внесків покладено на платника єдиного внеску та його посадових осіб.

Таким чином, наглядова рада Фонду соціального страхування України у період трудової діяльності на посаді помічника нотаріуса була органом, який уповноважений здійснювати контроль сплати страхових внесків.

При цьому, особи, які сплачують такі внески через роботодавця, без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на отримання соціальних гарантій.

Як свідчать матеріали справи, однією із підстав відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду трудової діяльності з 20.08.1997 до 22.03.1999 та з 01.04.1999 до 05.09.2000 - відсутність в установленому порядку сплати до бюджету страхових внесків.

У той час, несплата підприємством страхових внесків, які роботодавець попередньо відрахував із заробітної плати працівника, не може бути підставою для позбавлення його права на отримання соціальних гарантій.

Крім того, механізм державного соціального страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.

Відомості про те, що орган Пенсійного фонду у вказаний період вживав заходів на усунення порушень з боку приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Півняка О.С. стосовно несплати страхових внесків за спірний період, в матеріалах справи відсутні. Це свідчить про відсутність контролю з боку уповноваженого органу, який в силу своїх повноважень був зобов`язаний вжити відповідних заходів щодо усунення порушень з боку роботодавця.

Враховуючи викладене, позивач не може бути позбавлений права на отримання соціальних гарантій внаслідок того, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків своєчасно не вжив дієвих заходів.

Такий правовий висновок сформовано Верховним Судом у постановах: від 29.04.2020 у справі №266/970/16-а, від 22.04.2021 у справі №752/20612/17, від 16.01.2023 у справі №823/1764/17.

Також при вирішенні вказаного спору, суд керується тим, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року).

Проаналізувавши викладені обставини справи, суд дійшов висновку, що відновленню підлягають права позивача, шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 23.07.1982 по 28.09.1982 в Ленініградському морському торговому порту, з 20.08.1997 по 22.03.1999 та з 01.04.1999 по 05.09.2000 помічником у приватного нотаріуса Півняка О.С. до страхового стажу та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зістаттею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За приписами статті 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Питання про розподіл судових витрат, судом вирішується, пропорційно до задоволених позовних вимог та підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів у рівних частинах.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_7 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир,10003. ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м.Чернівці, 58002, ЄДРПОУ: 40329345) про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 23.07.1982 по 28.09.1982 в Ленініградському морському торговому порту, з 20.08.1997 по 22.03.1999 та з 01.04.1999 по 05.09.2000 помічником у приватного нотаріуса Півняка О.С. до страхового стажу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 23.07.1982 по 28.09.1982 в Ленініградському морському торговому порту, з 20.08.1997 по 22.03.1999 та з 01.04.1999 по 05.09.2000 помічником у приватного нотаріуса Півняка О.С. до його страхового стажу та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 13.10.2022, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 450 (чотириста п`ятдест) грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 450 (чотириста п`ятдест) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст складено: 23 серпня 2023 р.