Відповідно до п.2.2 договору обсяг наданої послуги визначається:

для виробників - як обсяг виробленої електроенергії (в одиницях випуску);

для операторів систем розподілу - як обсяг розподіленої електричної енергії;

для споживачів - як обсяг споживаної електричної енергії.

Згідно з п. 2.3 договору вартість послуги за розрахунковий період визначається як добуток обсягу наданої послуги на значення тарифу, що діє у визначений розрахунковий період.

Судом встановлено, що позивачем були направлені відповідачу рахунки про планові обсяги, акти надання послуги та акти коригування до них за період з липня 2019 року по березень 2023 року.

Рахунки-фактури за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за період з липня 2019 року по березень 2023 року були направлені відповідачу на його електрону пошту, що підтверджується роздруківками з електронної пошти позивача, а також направлені через систему «АСКОД Онлайн», в якій зареєстрований відповідач, що підтверджується роздруківками з системи «АСКОД Онлайн».

Крім того, судом також встановлено, що позивачем були складені та підписані акти за фактично надані послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за період з липня 2019 року по березень 2023 року, які підстані відповідачем без зауважень та заперечень, а також акти коригування до вказаних актів надання послуг, проте відповідач за фактично надані послуги своєчасно та у повному обсязі не розраховувався, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 69 111 010, 65 грн.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з п. 2.5 договору (в редакції додаткових угод від 17.09.2021 та від 25.01.2022) розрахунок за надану послугу здійснюється на умовах часткової попередньої оплати вартості послуги за поточний розрахунковий період згідно із нижчезазначеною системою платежів і розрахунків:

до 10 числа розрахункового місяця - 35 % вартості послуги;

до 20 числа розрахункового місяця - 35 % вартості послуги;

до останнього банківського дня календарного місяця - 30 % вартості послуги.

Відповідно до п. 2.7 договору (в редакції додаткових угод від 17.09.2021 та від 25.01.2022) користувач здійснює розрахунок з ОСП за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем, або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.

Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачам до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).

Згідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, судом встановлено, що відповідач за фактично надані послуги своєчасно та у повному обсязі у визначені договором строки не розраховувався, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 69 111 010, 65 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідачем здійснено оплату заборгованості за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0539-03041 від 31.05.2019, а саме перераховано позивачу кошти у розмірі 69 111 010, 65 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 2984071 від 31.05.2023 на суму 27 557 594, 09 грн, № 2984072 від 31.05.2023 на суму 2 442 405, 91 грн, № 3003583 від 09.6.2023 на суму 12 884 220, 06 грн, № 3022625 від 30.06.2023 на суму 26 226 790, 58 грн.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/5505/23 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 69 111 010, 65 грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після відкриття провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі надані позивачем послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за договором № 0539-03041 від 31.05.2019 оплачені відповідачем у повному обсязі.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 486 605, 00 грн - 3 % річних за загальний період з 11.07.2019 по 23.03.2023 та 31 579 499, 00 грн - інфляційні втрати за загальний період з 01.09.2019 по 23.03.2023.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні розміру нарахування 3 % річних, в той же час розмір інфляційних втрат вирахувано позивачем вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 5 579 555, 70 грн яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період прострочення з 11.07.2019 по 23.03.2023 та сума інфляційних втрат у розмірі 31 579 499, 00 грн за період з 01.09.2019 по 23.03.2023.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач заявляв про застосування строку позовної давності до вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (зокрема, до вимоги про стягнення пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено (у тому числі, й станом на час звернення ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» з позовом до суду).

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-IX набрав чинності 02.04.2020.

Як встановлено судом, датою звернення позивача з цим позовом до суду є 10.04.2023, а період нарахування позивачем 3 % річних визначений з 11.07.2019 по 23.03.2023, а інфляційних втрат з 01.09.2019 по 23.03.2023.

Суд зазначає, що трирічний строк позовної давності для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат станом на час введення карантину не сплинув, у зв`язку з чим звернення позивача з вимогою до суду про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відбулося в межах позовної давності.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Щодо заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду, в якій відповідач просить суд у разі повного або часткового задоволення судом позовних вимог ПрАТ"Національна енергетична компанія "Укренерго" відстрочити виконання судового рішення у справі № 910/5505/23 на 12 календарних місяців, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява обгрунтована тим, що 24.02.2022 року на території України запроваджено військовий стан. Починаючи з 24.02.2022 року, по території України здійснюються систематичні ракетні обстріли, на протязі осінньо-зимового періоду 2022-2023 р.р. відбулись масовані ракетні удари по енергетичній інфраструктурі України, що призвело до вкрай тяжких наслідків.

Позивач зазначає, що ситуація в енергосистемі України критично погіршилася з жовтня 2022 року, коли держава агресор розпочала цілеспрямовану та масштабну воєнну операцію зі знищення об?єктів критичної структури, що задіяні у виробництві, передачі та розподілі електричної енергії. Після кожного удару відновлення електропостачання споживачів вимушено відбувалося за тимчасовими схемами зі значним відхиленням від проектних схем нормального режиму, що спричиняло мережеві обмеження в обсягах передачі та розподілу електроенергії між електроустановками в об?єднаній енергетичній системі України, які діють до цього часу.

Після масованих ракетних ударів по енергетичним об?єктам, та наступного часткового відновлення, вся енергосистема України досягла стану, при якому мережеві та балансові обмеження в ОЕС України призвели до необхідності цілодобового та безперервного застосування заходів з регулювання споживання електроенергії.

Позивач вказує, що об?єкти ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» зазнали значних пошкоджень та підлягають відновленню, що потребує значних фінансових витрат. Враховуючи масовані ракетні удари по енергетичним об?єктам 31 жовтня та 23 листопада 2022 року, що причинили масштабний «блек аут», та наступного часткового відновлення, вся енергосистема України досягла стану, при якому мережеві та балансові обмеження в ОЕС України призвели до необхідності цілодобового та безперервного застосування заходів з регулювання споживання електроенергії Операторами системи розподілу.

Позивач також зазначає, що першочерговим завданням ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» є забезпечення безперебійного електрозабезпечення Київської області, а відтак відновлення енергетичної інфраструктури є пріоритетом серед інших зобов?язань. Відтак, кошти, які отримує відповідач під час здійснення своєї господарської діяльності мають скеровуватись в першу чергу на відновлення і ремонт електричних мереж та підготовку до наступного осінньо-зимового періоду, який за очікуваннями буде не менш складним.

Крім того, позивач вказує, що відповідно до інформації розміщеної на офіційному сайті позивача та підтверджено постановою НКРЕКП від 21 грудня 2022 р. №. 1789, ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" з 01.01.2023 року було збільшено тариф на послуги з передачі електричної енергії та відповідно і тариф на послуги 3 диспетчерського (оперативно-технологічного) управління (копія наявна у справі).

Частиною 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову (ч.ч. 5-6 Господарського процесуального кодексу України).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд зазначає, що відстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об`єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі" є стратегічним підприємством, що забезпечує електропостачання міста Києва, яке після початку збройної агресії неодноразово зазнавало масованих ракетних ударів по енергетичним об?єктам.

Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомість фактів військової агресії, критичне погіршення ситуації в енергосистемі України з жовтня 2022 року, ракетні обстріли об`єктів критичної інфраструктури є загальновідомими обставинами, що в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.

Таким чином, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" вимушено опинилось у тимчасовій надзвичайній ситуації, яка призводить до обмеження платоспроможності і ведення нормальної господарської діяльності.

За наведених обставин відстрочення виконання рішення суду для боржника в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання судового рішення, враховуючи, що відповідачем після відкриття провадження у даній справі сплачено суму основної заборгованості у повному обсязі, а відповідною заявою відповідач лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, забезпечити у майбутньому повне виконання рішення та погашення заборгованості перед стягувачем.

Надання відстрочки виконання рішення суду у даній справі, на думку суду, сприятиме належному виконанню заявником своїх наявних зобов`язань, можливості запланувати та здійснити відповідні витрати, а отже належним чином виконати рішення суду у справі та, як наслідок, буде сприяти захисту інтересів обох сторін та переслідує мету недопущення значного погіршення економічної ситуації боржника.

При цьому, суд враховує, що порушення відповідачем зобов`язань мало місце також до початку військової агресії, проте наведене не нівелює права суду, за наявності вказаних обставин, станом на дату розгляду спору відстрочити виконання рішення суду.

Отже, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про достатність підстав для застосування визначеної ст. 331 Господарського процесуального кодексу України процедури відстрочення виконання судового рішення та, встановлюючи строк такого відстрочення до 10.08.2024 враховує вимоги ч. 5 вказаної статті.

При цьому суд звертає увагу, що передбачена процесуальним законом можливість відстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов`язань та виконання вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника - загроза неможливості подальшого виконання своїх зобов`язань та припинення своєї господарської діяльності, а для стягувача - загроза можливості неотримання одразу протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів внаслідок переходу боржника у стан неплатоспроможності.

При вирішенні питання строку відстрочки суд вважає, що відстрочення виконання рішення суду у даному випадку не порушить інтереси сторін, забезпечить їх баланс, буде співмірним можливості поновлення порушеного права стягувача з можливістю відповідача забезпечити таке поновлення.

Враховуючи викладене, заява Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі № 910/5505/23 підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Суд відзначає, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

При зверненні до суду зданим позовом, з огляду на розмір позовних вимог Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" було сплачено судовий збір у максимальному розмірі 939 400 грн. 00 коп. згідно платіжної інструкції № АУ-742 від 05.04.2023.

Проте, враховуючи зменшення позивачем розміру позовних вимог до суму 107 177 114, 65 грн. (ставка судового збору також складала 939 400 грн. 00 коп.) та сплату відповідачем після відкриття провадження у справі суми основного боргу у розмірі 69 111 010, 65 грн. та, як наслідок судом було закрито провадження в цій частині, за відсутністю предмету спору, то фактично суд розглядав справу виходячи з вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Таким чином, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги клопотання позивача про повернення частини сплаченого судового збору, суд приходить до висновку про повернення з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" судового збору у розмірі 368 408 грн. 44 коп., сплаченого відповідно до платіжної інструкції № АУ-742 від 05.04.2023.

Інша частина судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тож, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 557 385, 82 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/5505/23 в частині стягнення 69 111 010, 65 грн. основного боргу - закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору.

2. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" (вул. Новокостянтинівська, буд. 20, м. Київ, 04080, ідентифікаційний код - 41946011) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вул. Симона Петлюри, буд. 25, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код - 00100227) 5 579 555 (п`ять мільйонів п`ятсот сімдесят дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 70 коп. - 3 % річних, 31 579 499 (тридцять один мільйон п`ятсот сімдесят дев`ять тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) грн 00 грн - інфляційних втрат та 557 385 (п`ятсот п`ятдесят сім тисяч триста вісімдесят п`ять) грн 82 коп. - судового збору.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Повернути Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вул. Симона Петлюри, буд. 25, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код - 00100227) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 368 408 (триста шістдесят вісім тисяч чотириста вісім) грн. 44 коп., сплачений відповідно до платіжного інструкції № АУ-742 від 05.04.2023.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі № 910/5505/23 на 1 рік, а саме до 10.08.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 21.08.2023.

Суддя Щербаков С.О.