ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/21280/21
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:
Васьковського О. В. - головуючого, Банаська О. О., Булгакової І. В., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Рогач Л. І., Чумака Ю. Я.,
розглянув у письмовому провадженні касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 (головуючий суддя - Л.В. Кропивна, судді: О.М. Гаврилюк, Є.Ю. Пономаренко)
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2
про стягнення 22 861 522 608 грн 37 коп.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 22.12.2021 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Позивач) подав позов про стягнення з відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 (далі - Відповідачі) солідарно 122 861 522 608 грн 37 коп. шкоди.
1.2. Позов обґрунтований завданням Відповідачами шкоди Позивачу на спірну суму протиправними діями та рішеннями Відповідачів, які є особами, пов`язаними з Акціонерним товариством "Дельта банк" (далі - Банк), що призвели до погіршення його фінансового становища та до неспроможності цього банку відповідати за вимогами кредиторів.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. 21.07.2022 Господарський суд міста Києва ухвалив залишити без розгляду позов до Відповідачів за вимогами Позивача.
2.2. Судове рішення мотивоване встановленням обставин відкриття провадження у цій справі за позовом, поданим без додержання вимог процесуального закону щодо правил об`єднання декількох вимог в одній позовній заяві, так як їх сумісний розгляд перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин чи суттєво утруднить вирішення спору, оскільки:
- за змістом позовної заяви як підстави для вимог наведені обставини видачі кредитних коштів за договорами кредитної лінії з визначенням групи пов`язаних осіб, які брали участь у прийнятті рішень щодо вчинення конкретної кредитної операції, тобто з визначенням окремого суб`єктного складу за кожною кредитною операцію, яка, за твердженням Позивача, призвела до шкоди, з різними її сумами за кожною операцією;
- спірна сума шкоди сформована Позивачем із сум шкоди, завданої посадовими особами банку за кожним прийнятим ним рішенням та окремо укладеним правочином;
а тому вимоги про стягнення суми шкоди у визначеному Позивачем розмірі за кожним окремим договором є самостійними вимогами, які не пов`язані ні підставам їх виникнення, ні поданими доказами та не є похідними одна від одної, а задоволення однієї не залежить від задоволення інших.
Також суд керувався висновками в постанові Верховного Суду в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19 щодо права суду повернути позовну заяву і у випадку правомірного об`єднання позивачем заявлених ним вимог, якщо суд вважатиме, що їх сумісний розгляд перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин чи суттєво утруднить вирішення спору.
3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
3.1. 17.01.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив задовольнити апеляційну скаргу Позивача та скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.07.2022, а матеріали цієї справи передати на розгляд до суду першої інстанції.
3.2. Судове рішення мотивоване відсутністю підстав для залишення без розгляду позову у цій справі через хибність висновку суду першої інстанції про порушення Позивачем правил об`єднання позовних вимог, оскільки позовні вимоги до Відповідачів як до осіб, пов`язаних з Акціонерним товариством "Дельта банк", які також є посадовими особами органів управління цього банку, що подані Позивачем відповідно до статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", мають розглядатися разом у межах однієї справи, адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідженням проведених банківських операцій та їх впливу на фінансове становище банку в цілому, тоді як операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.
При цьому апеляційний суд зауважив щодо неправомірного застосування місцевим судом при ухваленні рішення про залишення позову без розгляду положень пункту 8 частини першої статті 226 ГПК України, оскільки ця норма застосовується за наявності таких умов як відкриття провадження у справі за заявою, поданою з недотриманням процесуальних норм статей 162, 164, 172, 173 ГПК України, зазначенням відповідних недоліків в ухвалі про відкриття провадження у справі, які не були усунуті у встановлений судом строк.
4. Обставини справи
4.1. В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на норми статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та зазначає у позовній заяві, що АТ "Дельта Банк" в особі керівництва та членів комітетів правління протягом 2012-2015 років здійснювало економічно невиправдану ризикову діяльність із проведення активних операцій кредитування позичальників-юридичних осіб, з надмірною концентрацією (спільна адреса засновників, пільгові умови кредитування (низька відсоткова ставка; відстрочення сплати процентів по кредиту; постійна пролонгація строків повернення основного боргу), подібністю предметів забезпечення, відсутністю належних та ліквідних (необоротних) активів для погашення залучених кредитних коштів), без належного забезпечення, а також в інтересах власників істотної участі банку, що свідчить про схемність (штучність) таких операцій, єдиною метою яких було перекриття раніше виданих кредитних коштів, а також подальше виведення коштів через банки-нерезиденти, що не мало на меті отримання прибутку. Шкоду в сумі 22 861 522 608 грн 37 коп., за доводами Позивача, завдано спільними діями/рішеннями членів Наглядової ради, Правління та Кредитного комітету АТ "Дельта Банк" в особі Відповідачів, що свідчить про наявність підстав для їх солідарної відповідальності відповідно до приписів статті 1190 Цивільного кодексу України та частин 5-6 статті 58 Закону України "Про банку і банківську діяльність". Вказану суму шкоди розраховано Позивачем як заборгованість за дванадцятьма договорами кредитної лінії, укладеними між АТ "Дельта Банк" та позичальниками, за якими виникла прострочена заборгованість, а також за двома договорами застави.
4.2. В позовній заяві наведені обставини видачі кредитних коштів за договорами кредитної лінії з визначенням групи пов`язаних осіб, які брали участь у прийнятті рішень щодо вчинення конкретної кредитної операції.
Позивач визначив предметом спору шкоду, розмір якої визначено, як суму шкоди, завданої, за доводами Позивача, посадовими особами банку, за кожним прийнятим рішенням та укладеним правочином окремо.
5. Короткий зміст вимог касаційних скарг
5.1. 09.02.2023 та 10.02.2023 відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали касаційні скарги, в яких просять скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 та залишити без змін (в силі) ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.07.2022.
6. Доводи осіб, які подали касаційні скарги
6.1. Згідно з аргументами в касаційних скаргах у спірних правовідносинах вже ухвалене остаточне та обов`язкове до виконання судове рішення, оскільки за вимогами Позивача до Відповідачів за аналогічним позовом вже ухвалено судове рішення про залишення позову без розгляду з висновком про порушення об`єднання позовних вимог (ухвала Господарського суду міста Києва від 16.09.2019 у справі № 910/7186/19, що залишена без змін постановою апеляційного суду від 27.11.2019 та касаційного суду - від 16.10.2020).
6.2. Згідно з аргументами, наведеними в касаційних скаргах, підставою для касаційного оскарження рішення апеляційного суду цій справі є порушення норм матеріального і процесуального права, оскільки апеляційний суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які не підлягають врахуванню у цій справі, оскільки вони сформульовані у правовідносинах, що не є подібними зі спірними у цій справі, а є принципово відмінними, зокрема, висновки в постановах від 28.07.2021 у справі № 910/12955/20, від 28.07.2021 у справі № 910/682/20, від 05.08.2021 у справі № 910/19584/20, від 20.09.2022 у справі № 903/43/22, які прийняті з урахуванням постанови великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18.
При цьому відмінність правовідносин полягає в тому, що:
- спільний розгляд вимог про збитки, які у справі № 910/11027/18 склали різницю акцептованих вимог над вартістю ліквідаційної маси банку, виправданий як необхідністю дослідження діяльності відповідних осіб (відповідачів) у контексті наслідків у вигляді неплатоспроможності банку, так і єдиним розміром збитків, що складався із суми непогашених вимог кредиторів банку;
- у цій справі та у справі № 910/7186/19 збитки складають суми збитків за 14-ма окремими та конкретними кредитними операціями, у яких ті чи інші особи брали участь та своїми діями/бездіяльністю призвели до таких збитків, а тому хоча право Позивача на звернення та розгляд вимог до кількох пов`язаних банком осіб, які несуть солідарну відповідальність за заподіяну шкоду і не заперечувалось, між тим визнано, що їх спільний розгляд не є виправданим;
- великий обсяг матеріалів справи та доказів штучно розширює предмет доказування у справі.
6.3. Також підставою для касаційного оскарження рішення апеляційного суду у цій справі також є неправильне застосування пункту 8 частини першої статті 226 ГПК України, оскільки є неправомірним висновок апеляційного суду щодо застосування цієї норми, так як процесуальним законом (статтями 162, 164, 172, 176 ГПК України) не передбачено можливості залишення без руху позовної заяви, поданої з порушенням правил об`єднання позовних вимог, висновок про що сформульований в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19.
7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7.1. Аргументи Позивача у відзиві на касаційну скаргу загалом аналогічні тим, що наведені в оскаржуваній постанові апеляційного суду, із наголошенням на необхідності врахування висновку Великої Палати Верховного Суду в пункті 7.77 постанови від 25.05.2021 у справі № 910/1027/18, однак не висновку в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19, від якого Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові фактично відступила, хоча прямо і не зазначила про це.
8. Обґрунтування передання справи на розгляд об`єднаної палати
8.1. Ухвалою Верховного Суду від 28.03.2023 справу разом із касаційними скаргами відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 передано на розгляд Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду на підставі частини другої статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування положення частини першої статті 173 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду - постанові від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19, відповідно до якого:
- вимоги про стягнення шкоди у конкретно визначеному позивачем за кожним окремим кредитним договором розмірі є самостійними вимогами, які не пов`язані ні підставами виникнення, ні поданими доказам та не є основними і похідними одна від одної, оскільки від задоволення одних не залежить задоволення інших;
- позивач при поданні позову порушив правила об`єднання позовних вимог, оскільки ці вимоги ґрунтуються на різних кредитних договорах з окремими договорами забезпечення виконання зобов`язання (поруки) за кредитними договорами; відповідні договори є різними за предметом, обсягом зобов`язань та строками виконання, а також укладені на підставі різних рішень, які приймалися пов`язаними з Банком особами окремо по кожному з дванадцяти кредитних договорів, що матиме наслідком дослідження окремо кожного рішення, договору та окремо - заборгованостей, які виникли з різних підстав, що має підтверджуватися також окремими, не пов`язаними між собою доказами;
- а тому сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з`ясуванню взаємних прав і обов`язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору в межах однієї справи та у строки, передбачені статтею 195 ГПК України, оскільки під час розгляду справи суд повинен буде надавати оцінку умовам кожного з укладених кредитних договорів, встановлювати обставини дотримання, виконання/невиконання сторонами умов цих договорів, мети та обставин їх укладення, правильність заявлених до стягнення сум.
8.2. Підставою для незгоди з наведеним висновком та для відступу від нього щодо застосування норми права у подібних правовідносинах колегія суддів зазначила, виходячи, зокрема, з того, що:
- за змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги: (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна;
- така обставина, як "сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору", що раніше була передбачена у статті 63 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), у чинному ГПК України не передбачена як кваліфікуюча ознака для перевірки дотримання позивачем правил об`єднання позовних вимог і, відповідно, для залишення без розгляду з цих підстав;
- у статті 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом; якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною;
- у цій справі позивач об`єднав в одній позовній заяві вимоги до 8 відповідачів - фізичних осіб (членів наглядової ради, правління та кредитного комітету Акціонерного товариства "Дельта банк") щодо стягнення збитків, які нанесені прийняттям цими особами збиткових рішень при виконанні кредитних договорів (здійснення економічно невиправданої ризикової діяльності із проведення активних операцій кредитування позичальників - прийняття необґрунтованих рішень щодо видачі кредитних коштів за договорами кредитної лінії);
- заявлені позовні вимоги до 8 відповідачів (членів наглядової ради, правління та кредитного комітету Акціонерного товариства "Дельта банк") пов`язані між собою поданими доказами в частині необхідності дослідження обставин настання неплатоспроможності банку, прийняття рішень членами наглядової ради, правління та кредитного комітету Акціонерного товариства "Дельта банк" та їх впливу на фінансове становище банку в цілому, а також пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав та законних інтересів;
- а тому неналежне виконання посадовими особами органів управління банку обов`язків (недобросовісні управлінські рішення посадових осіб банку, вчинені в інтересах власників банку), внаслідок чого банку завдано шкоди, є спільною підставою для звернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з позовом у цій справі.
9. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо правил об`єднання позовних вимог
9.1. Згідно з касаційними скаргами на вирішення касаційного суду у цій справі поставлено два питання (пункти 6.2, 6.3):
- щодо застосування положень частини першої статті 173 ГПК України: правила об`єднання позовних вимог у такій категорії спорів, як стягнення шкоди, завданої протиправними діями та рішеннями особами, пов`язаними з банком, що призвели до погіршення його фінансового становища та неспроможності банку відповідати за вимогами кредиторів;
- щодо застосування пункту 8 частини першої статті 226 ГПК України: можливості вчинення такої процесуальної дії як залишення позову без розгляду на підставі вказаної норми у разі встановлення судом порушення правил об`єднання позовних вимог.
У зв`язку з цим суд звертається до визначеного статтями 173, 174, 176, 226 ГПК України правового регулювання об`єднання і роз`єднання позовів, яке умовно можна поділити на:
- процедурне, що стосується процесуального порядку здійснення об`єднання/роз`єднання позовних вимог та процесуальних наслідків порушення правил об`єднання/роз`єднання позовних вимог;
- а також на матеріальне регулювання, яке містить в собі визначення матеріально-правових умов та підстав для об`єднання/роз`єднання позовних вимог.
9.2. Частиною першою статті 173 ГПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
У цьому висновку Суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, неодноразово викладеної в постановах від 24.04.2023 у cправі № 916/1522/22, від 04.04.2023 у cправі № 911/1757/21, від 30.03.2023 у справі № 910/4501/22, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22 та в інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18.
9.3. За змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги; (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
Крім цього, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п`ятій вказаної статті (об`єднанні вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства, щодо об`єднаних вимог законом визначена виключна підсудність різним судам).
9.4. За спеціальним правилом, викладеним у пункті 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України, суддя повертає заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу)
У той же час аналіз пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами частини шостої статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини шостої статті 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.
Отже, наявність підстав для роз`єднання позовних вимог за правилами частини шостої статті 173 ГПК України та розгляду кожної з вимог окремо унеможливлює повернення судом позовної заяви незалежно від того, чи суд застосував надані йому повноваження.
Тоді як підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України є встановлення господарським судом обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, наведених саме в частинах четвертій, п`ятій статті 173 ГПК України.
Тобто, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах четвертій, п`ятій статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов.
Подібні висновки містять постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 902/434/19 та від 02.12.2020 у справі № 908/420/20.
9.5. Також Суд зазначає, що на час постановлення місцевим судом оскаржуваної ухвали статтею 174 чинного ГПК України, на відміну від статті 63 цього Кодексу в редакції, чинній до 15.12.2017, не передбачено повернення позовної заяви з таких мотивів, що об`єднання позовних вимог перешкоджає з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднює вирішення спору.
У цьому висновку Суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2019 у справі № 910/9302/19, від 24.11.2020 у справі № 910/3748/20, від 31.03.2021 у справі № 910/16780/20, від 24.12.2021 у справі № 911/2291/21.
9.6. Крім цього обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення/дотримання правил об`єднання/роз`єднання позовних вимог, а тому не має вирішального значення у застосуванні положень частин першої, шостої статті 173 та пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України. А тому великий обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення правил об`єднання позовних вимог.
Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі № 904/8655/17.
Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє аргументи скаржників у відповідній частині (пункт 6.2).
9.7. Поряд з викладеним Суд зазначає, що окрім тих процесуальних наслідків порушення правил об`єднання позовних вимог, що визначені частиною шостою статті 173 та пунктом 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України (роз`єднання позовних вимог з виділенням однієї або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження та повернення позовної заяви, пункт 9.4), процесуальний закон також передбачає залишення судом позову без розгляду згідно з пунктом 8 частини першої статті 226 ГПК України - якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
У зв`язку з цим Суд зазначає про таке.
9.8. Відповідно до частини першої статті 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є, зокрема: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Згідно з частиною першою статті 181 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Частиною другою статті 182 ГПК України визначено, що у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше; може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування; з`ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; вирішує заяви та клопотання учасників справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Відповідно до частини другої статті 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
9.9. Тобто суд, вчинивши дії, необхідні для цілей підготовчого провадження, в залежності від встановлених у підготовчому провадженні обставин може прийняти рішення про можливість розгляду справи по суті або припинити подальший розгляд справи (залишити позов без розгляду або закрити провадження у справі), якщо подальший її розгляд є неможливим з будь-яких причин.
При цьому суд не має обов`язку постановляти ухвалу про залишення заяви без руху і надавати позивачу строк для усунення недоліків, оскільки відповідно до частини першої статті 174 та частини одинадцятої статті 176 ГПК України у переліку вимог, недодержання яких є підставою залишення позовної заяви без руху, відсутнє посилання на статтю 173 цього Кодексу.
9.10. Водночас Суд зауважує, що процесуальний закон, окрім тих наслідків проведення підготовчого засідання, що передбачені частиною другою статті 185 ГПК України (пункт 9.8), передбачає також можливість ухвалення судом рішення про роз`єднання позовних вимог згідно з частиною шостою статті 173 ГПК України.
При цьому положення частини шостої статті 173 ГПК України встановлюють правило, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог. Це правило є запобіжником штучного роз`єднання позовних вимог.
9.11. Отже, якщо порушення правил об`єднання позовних вимог об`єктивно неможливо виявити та встановити судом на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, що, в свою чергу, може бути обумовлено особливостями правового регулювання спірних правовідносин, їх змістом, змістом позовної заяви та неочевидністю порушення правил об`єднання позовних вимог у спірних правовідносинах, яке може бути виявлено та встановлено судом у справі лише в ході її розгляду шляхом дослідження та оцінки обґрунтувань та аргументів в позовній заяві, доказів, заслуховування пояснень сторін та інших учасників провадження у справі тощо, і суддя в ході підготовчого провадження дійшов висновку про порушення правил об`єднання позовних вимог, то суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті ухвалює про роз`єднання позовних вимог.
Між тим, суддя у такому випадку позбавлений права залишати позов без розгляду.
Винятком з цього правила є положення частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК України: об`єднані кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, або вимоги, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
У таких випадках не допускається роз`єднання цих вимог і суддя не може їх розглянути в самостійних провадженнях.
Звідти, законодавець допускає залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 226 ГПК України у разі виявлення судом у підготовчому провадженні (після відкриття провадження у справі) тих порушень правил об`єднання позовних вимог, які визначені нормами частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК України.
9.12. При цьому Суд зазначає, якщо позивач порушив ті правила об`єднання позовних вимог, які не передбачені нормами частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК України, він не може усунути недоліки позовної заяви, адже встановлення та усунення недоліків у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог ГПК України не передбачено.
Отже позовна заява підлягає залишенню судом без розгляду лише за тих виявлених судом після відкриття провадження у справі порушень правил об`єднання позовних вимог, що передбачені нормами частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК України.
В інших випадках порушення правил об`єднання позовних вимог, виявлених та встановлених судом у підготовчому провадженні, суддя за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи приймає рішення про роз`єднання позовних вимог.
У зв`язку з викладеним Суд вбачає підстави для відступу від протилежної правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19 щодо застосування положень статті 173 у поєднанні з нормою пункту 8 частини першої статті 226 ГПК України.
9.13. Дійшовши наведених висновків, Суд погоджується з висновками апеляційного суду у відповідній частині (пункт 3.2, абзац другий), однак відхиляє протилежні аргументи скаржників про неправильне застосування апеляційним судом пункту 8 частини першої статті 226 ГПК України (пункт 6.3).
9.14. Щодо об`єднання позовних вимог у спірних правовідносинах, то Суд зазначає про таке.
Предметом спору у цій справі за вимогами Позивача до Відповідачів є спірна сума шкоди, що розрахована Позивачем як заборгованість за дванадцятьма договорами кредитної лінії, укладеними між Банком та позичальниками, за якими виникла прострочена заборгованість, а також договорами поруки.
9.15. Кожна кредитна операція є самостійним правовідношенням, що є підставою для виникнення у сторін цього правовідношення цивільних прав і обов`язків. Наявні порушення, які були допущені як під час укладення відповідного кредитного договору, так і при його виконанні, утворюють окремий склад цивільно-правового правовідношення, що характеризуються самостійними цивільно-правовими наслідками. Встановлення обставин вчинення кожної з цих операцій засвідчується доказами, які не є пов`язаними між собою (різні кредитні договори, договори забезпечення тощо).
Водночас, за змістом позовних вимог Позивач просить у цій справі стягнути солідарно шкоду з Відповідачів, заподіяну ними Банку як керівниками цього банку, тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.
У зв`язку з цим Суд звертається до нормативного регулювання відповідальності особи (осіб), що виступає та діє від імені юридичної особи.
9.16. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Статтею 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;
- іншими винними діями посадової особи.
Стаття 63 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції Закону України від 17.09.2008 № 514-VI, який був чинний в період 2012-2015 років, у який Позивач стверджує вчинення Відповідачами неправомірних дій у спірних правовідносинах, пункт 4.1 цієї постанови) визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства; посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом; у разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
Отже наведеними положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.
9.17. У постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду указав, що згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17.
9.18. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).
Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати.
Таким чином, у застосуванні статті 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальний бік питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.
Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.
9.19. Про правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків йдеться в Законі України "Про банки і банківську діяльність".
Відповідно до частини першої статті 42 цього Закону в редакції, чинній у період 2012-2015 роки, керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління, головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.
Згідно із частинами другою та третьою статті 37 Закону України "Про банки і банківську діяльність" виконавчим органом банку, що здійснює поточне управління, є правління банку. Банк зобов`язаний створити наглядову раду, що здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу, захист прав вкладників, інших кредиторів та учасників банку.
Відповідно до статті 39 цього Закону до виключної компетенції ради банку належать здійснення контролю за діяльністю правління банку, забезпечення функціонування системи внутрішнього контролю банку та контролю за її ефективністю, контроль за ефективністю функціонування системи управління ризиками, інші повноваження щодо контролю діяльності банку.
За змістом статті 40 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до компетенції правління банку належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю банку, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників банку та ради банку. Правління банку очолює голова правління, який керує роботою правління банку та має право представляти банк без доручення. Голова правління банку несе персональну відповідальність за діяльність банку.
Частини десята та одинадцята статті 42 цього ж Закону встановлює, що керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.
Стаття 43 Закону "Про банки і банківську діяльність" передбачає, що при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані:
- ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків;
- приймати рішення в межах наданих повноважень;
- не використовувати службове становище у власних інтересах;
- забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.
Стаття 44 вказаного Закону містить вимоги щодо управління ризиками банку.
Банк створює комплексну та адекватну систему управління ризиками, що має враховувати специфіку роботи банку, встановлені Національним банком України вимоги щодо управління ризиками. Система управління ризиками має забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку, моніторинг та контроль за всіма видами ризиків на всіх організаційних рівнях та оцінку достатності капіталу банку для покриття всіх видів ризиків.
З метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:
- кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;
- комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;
- тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.
За змістом Закону України "Про банки і банківську діяльність" з урахуванням, зокрема, статті 36 цього Закону, банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
9.20. Перелік ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, визначається нормативно-правовим актом НБУ та оприлюднюється у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній у 2012-2015 роках, Фонд (Позивач), у разі недостатності майна банку, мав право звернутися до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку.
У разі отримання відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом або уповноваженою особою Фонду, Фонд звертається з такими вимогами до суду.
Редакція частини п`ятої статті 52 цього Закону, чинна на момент подання позову у цій справі, передбачала, що у разі виявлення шкоди (збитків), завданої банку, Фонд звертається з вимогою про відшкодування на користь Фонду шкоди (збитків), завданої банку, до:
пов`язаної з банком особи та/або іншої особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку;
та/або пов`язаної з банком особи, та/або іншої особи, яка внаслідок таких рішень, дій (в тому числі правочинів, операцій, договорів) або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
При цьому відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку.
Відповідно до пунктів 1, 5 частини другої статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду в разі делегування їй всіх або частини повноважень Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду.
9.21. Суди попередньої інстанції встановили, що кожен з Відповідачів у спірний період мав статус керівника банку та був наділений посадовими правами та обов`язками як особа з високим ступенем кваліфікації та досвіду.
А наведені вище положення цивільного та господарського законодавства презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Члени наглядової ради і виконавчого органу банку несуть спільно відповідальність за діяльність банку в цілому. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.
9.22. У зв`язку із викладеним Суд доходить висновку, що позовні вимоги до пов`язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом відповідно до статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мають розглядатися разом у межах однієї справи, адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі шляхом дослідження проведених банківських операцій у їх сукупності та взаємозв`язку і їх впливу на фінансове становище банку в цілому. А тому операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.
9.23. У зв`язку з викладеним Суд вбачає підстави для відступу від протилежної правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19 щодо застосування положень статті 173 ГПК України - щодо правил об`єднання та роз`єднання позовів у подібних правовідносинах, які були наведені колегією суддів в ухвалі від 28.03.2023 про передачу цієї справи разом із касаційними скаргами на розгляд Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (пункти 8.1, 8.2).
9.24. Дійшовши цього висновку, Суд зазначає, що у справі за вимогами Позивача про стягнення з Відповідачів солідарно спірної суми шкоди (пункти 1.1, 1.2) не має місце порушення правил об`єднання позовних вимог, тому ці вимоги до Відповідачів підлягають розгляду у цій справі, а підстави для залишення відповідного позову без розгляду відсутні, правильного висновку про що дійшов апеляційний суд, скасувавши протилежне рішення суду першої інстанції.
Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржників у відповідній частині (пункти 6.1, 6.2).
9.25. Також Суд відхиляє аргументи скаржників (пункт 6.1) про ухвалення у спірних правовідносинах за вимогами Позивача до Відповідачів за аналогічним позовом остаточного рішення у справі № 910/7186/19 (ухвала Господарського суду міста Києва від 16.09.2019, що залишена без змін постановою апеляційного суду від 27.11.2019 та касаційного суду - від 16.10.2020), з огляду на те, рішення у вказаній справі про залишення позову без розгляду з підстав порушення правил об`єднання позовних вимог не є перешкодою для повторного звернення до суду із цим позовом. Крім цього, хоча у цій справі та у справі № 910/7186/19 тотожний склад учасників (сторін), між тим за змістом позовних вимог предмет та підстави позову у цій справі відмінні від предмета та підстав позову у справі № 910/7186/19.
9.26. Ураховуючи викладене, положення пункту 1 частини першої статті 308, статті 309 ГПК України та висновки про відсутність порушення правил об`єднання позовних вимог до Відповідачів про стягнення з них солідарно спірної суми шкоди та, відповідно, про відсутність підстав для залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 226 ГПК України, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, як законна та обґрунтована.
10. Судові витрати
10.1. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційних скарг та залишення без змін оскаржуваної постанови, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 у справі № 910/21280/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Васьковський
Судді О. О. Банасько
І. В. Булгакова
Т. Б. Дроботова
О. Р. Кібенко
Т. М. Малашенкова Л. І. Рогач
Ю. Я. Чумак
