ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 р. Справа № 480/5994/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.02.2023, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, м. Суми, повний текст складено 14.02.23 у справі № 480/5994/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета»

до Сумської митниці

про визнання протиправною та скасування картки відмови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета»звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумської митниці, в якій просило суд:

- визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА805020/2022/000266 від 11.08.2022;

- зобов`язати Сумську митницю відновити режим вільної торгівлі (преференційний режим) до товарів, що пройшли процедуру митного оформлення за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ" від 11.08.2022 № UА805020/2022/008833.

В обґрунтування заявлених вимог посилалося на те, що оскаржувана ним картка відмови, виконання вимог якої призвело до необґрунтованого і безпідставного позбавлення права на преференційне розмитнення імпортованих ним товарів, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 15.09.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №480/5994/22 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Мета" до Сумської митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови, зобов`язання вчинити дії. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 року у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Мета" до Сумської митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови, зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Мета", не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу (за підписом його представника), в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 року у справі №480/5994/22 та постановити нове судове рішення, яким адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Мета" задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідно до ст.317 КАС України підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, що виразилось у неправильному тлумаченні закону, а також у не застосуванні норм закону, які підлягали застосуванню, що у своїй сукупності призвело до схвалення необґрунтованого та незаконного судового рішення. Наводить доводи та обґрунтування в частині допущених судом першої інстанції порушень норм матеріального права. Посилається на відсутність факту порушення ним вимог пункту 9 Правил визначення країни походження товарів від 24.09.1993 року. Зазначає, що в даному випадку у спірних правовідносинах Україна являється країною імпорту (країною, в яку ввозиться товар), а Узбекистан - країною експорту (країною, з якої вивозиться товар). Також, наводить доводи щодо відсутності «правила прямого транспортування» в Правилах визначення країни походження товарів від 24.09.1993 (в редакції від 18.10.1996). Вказує, що товар походженням з Узбекистану вивозився безпосередньо з Узбекистану та прямував (ввозився) до України як країни імпорту. Зазначає, що суд першої інстанції на обставини справи та норми права, якими врегульовуються спірні правовідносини своєї уваги не звернув, що призвело до неправильного вирішення справи. Наводить доводи щодо наявності права на відступ від правила прямого транспортування. Також, наводить доводи щодо наявного в митних базах даних статусу товарів позивача як ввезених з Узбекистану. Зазначає, що позивачем не заперечувався факт ввезення товару з Румунії як країни експорту (відправлення), адже вона виступала лише країною прохідного транзиту, так само, як й інші країни на шляху прямування з Узбекистану до України. Посилається на необґрунтованість викладених доводів суду першої інстанції. Вважає, що наведені в скарзі факти неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які виявилися у неправильному тлумаченні закону, а також у незастосуванні норм закону, які підлягали застосуванню, призвели до постановлення незаконного та необґрунтованого судового рішення, що свідчить про наявність підстав для його скасування згідно статті 317 КАС України.

Сумська митниця скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст.304 КАС України, в якому, посилаючись на те, що зміст скарги зводиться апелянтом до переоцінки тих обставин, яким вже була надана належна оцінка судом першої інстанції, а судом першої інстанції в повній мірі було досліджено обставини, надано належну оцінку всім доказам по справі, просила суд апеляційної інстанції залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Крім того, товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Мета" було направлено на електронну пошту суду Другого апеляційного адміністративного суду додаткові пояснення по справі (за підписом його представника), в яких останнє прохало їх враховувати під час апеляційного розгляду даної справи.

На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем було подано Сумській митниці до митного оформлення товару митну декларацію типу ""ІМ 40 ДЕ", яка була прийнята та зареєстрована за № UA805020/2022/008766 (далі по тексту - МД).

Згідно наданих до митного оформлення документів, продавцем вказаного товару є ТОВ «BARKES-TEKS» (Республіка Узбекистан), покупцем - ТОВ «Гранд Мета» (Україна). Відомості про країну походження вищевказаного товару "UZ" (Республіка Узбекистан) зазначено в МД та підтверджено наданим сертифікатом про походження товарів форми СТ-1.

Позивачем було враховано застосування тарифної преференції зі сплати ввізного мита за кодом "400" (товари, що ввозяться в Україну згідно з міжурядовими угодами України з країнами СНД (крім Республіки Грузія).

Відповідачем встановлено, що згідно товаросупровідних документів виявлено відтиски печаток митного органу Румунії та Закарпатської митниці, які підтверджують, що товар ввезено в Україну з митної території Румунії, яка не є учасником Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994, а тому позивач не має право застосовувати тарифну преференцію зі сплати ввізного мита за кодом "400" (товари, що ввозяться в Україну згідно з міжурядовими угодами України з країнами СНД (крім Республіки Грузія), у зв`язку із чим відповідачем прийнято картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA805020/2022/000266 від 11.08.2022.

Позивач, вважаючи протиправною та такою, що підлягає скасуванню картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА805020/2022/000266 від 11.08.2022, оскільки це призвело до позбавлення права позивача на преференційне розмитнення імпортованих позивачем товарів, звернувся до суду першої інстанції із позовною заявою.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Сумською митницею, було правомірно відмовлено у митному оформленні товарів, про що винесено оспорювану картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приймаючи рішення у даній справі виходить з наступного.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1 Митного кодексу України (далі по тексту - МК України) передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

МК України регулює питання сплати митних платежів, зокрема стаття 289 цього Кодексу вказує на те, коли виникає обов`язок зі сплати митних платежів. Пунктом 1 частини першої цієї статті визначено, що обов`язок із сплати митних платежів виникає у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України.

Частиною п`ятою статті 280 МК України передбачено, що ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Згідно з частиною першою статті 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

Пунктом 2 частини першої статті 292 МК України передбачено, що митні платежі не сплачуються у разі, якщо відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України, інших законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України щодо товарів надано звільнення або повне умовне звільнення від сплати митних платежів - у період дії такого звільнення і при дотриманні умов, у зв`язку з якими його надано.

Згідно з частиною третьою статті 1 МК України якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України.

Як встановлено з матеріалів даної справи, 31.03.2017 року між позивачем та ТОВ «BARKES-TEKS» (Республіка Узбекистан) було укладено контракт на поставку товару - махрові фарбовані бавовняні рушники та інші текстильні товари із обов`язковим наданням постачальником сертифікату походження товару по формі СТ-1 та Акту експертизи до нього.

11.08.2022 з метою митного оформлення товару за вказаним контрактом уповноваженою особою позивача було подано Сумській митниці до митного оформлення товару митну декларацію типу ""ІМ 40 ДЕ", яка була прийнята та зареєстрована за №UA805020/2022/008766 із застосуванням преференції "400" зі сплати ввізного мита.

Однак, відповідачем по даній справі було встановлено, що згідно наданої під час митного оформлення автотранспортної накладної від 06.07.2022 А№0130201 виявлено відтиски печаток митного органу Румунії та Чернівецької митниці, які підтверджують те, що товар було ввезено в Україну з митної території Румунії, яка не є учасником угоди про створення зони вільної торгівлі від 15.04.1994, а тому позивач не має право застосовувати тарифну преференцію зі сплати ввізного мита за кодом "400" (товари, що ввозяться в Україну згідно з міжурядовими угодами України з країнами СНД (крім Республіки Грузія), у зв`язку із чим відповідачем прийнято оскаржувану картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA805020/2022/000266 від 11.08.2022.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем по справі фактично не заперечується те, що товар, який був ввезено товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета», вироблений або підданий достатній переробці в Республіці Узбекистан та відповідає вимогам походження, встановленим відносно таких, цей факт підтверджений сертифікатом про походження товару форми, актом експертиз походження товару.

Законом України від 4 листопада 1995 року №425/95-ВР (який є чинним станом на дату прийняття даної постанови суду апеляційної інстанції) було ратифіковано угоду Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан про вільну торгівлю, підписану в м. Ташкенті 29 грудня 1994 року.

Відповідно до частини першої статті 1 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан про вільну торгівлю від 29 грудня 1994 року Договірні Сторони не застосовують мита, податки і збори, що мають еквівалентну дію, а також кількісні обмеження на експорт і (або) імпорт товарів, що відправлятимуться з митної території однієї з Договірних Сторін і призначених для митної території іншої Договірної Сторони. Вилучення з цього торговельного режиму за погодженою номенклатурою товарів оформляється документами, що є невід`ємною частиною дійсної Угоди.

Частиною третьою статті 1 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан про вільну торгівлю передбачено, що для цілей дійсної Угоди і на період її дії під товарами, що відправляються з територій Договірних Сторін, розуміються товари, визначені Правилами визначення країни походження товарів від 24 вересня 1993 року, затвердженими Рішенням Ради Глав Урядів Співдружності Незалежних Держав.

Ці Правила підписані, серед іншого, главами урядів України та Узбекістану та відповідно набрали чинності та на підставі частини третьої статті 1 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан про вільну торгівлю від 29 грудня 1994 року застосовуються для України та Республіки Узбекистан.

Пунктом 9 Правил визначення країни походження товарів від 24 вересня 1993 року, затвердженими Рішенням Ради глав Урядів Незалежних Держав (в редакції Рішення глав урядів Співдружності Незалежних Держав від 18 жовтня 1996 року), передбачено, що товар вважається як такий, що походить з митної території держави-учасниці Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994 року, якщо він відповідає встановленим цими Правилами критеріям походження, експортується резидентом однієї з держав-учасниць цієї Угоди і ввозиться резидентом держави-учасниці цієї Угоди з митної території іншої держави-учасниці цієї Угоди. При цьому під резидентом мається на увазі організація, створена на території цієї держави, або фізична особа, яка постійно проживає на території цієї держави.

При цьому, пункт 9 Правил визначення країни походження товарів від 24 вересня 1993 року, затвердженими Рішенням Ради глав Урядів Незалежних Держав (в редакції Рішення глав урядів Співдружності Незалежних Держав від 18 жовтня 1996 року), не містить вимог до маршруту транспортування товару та вимог про те, що товар не повинен залишати території держав-учасниць Угоди про зону вільної торгівлі.

Відповідно до частини восьмої статті 36 МК України при існуванні встановлених правил прямого транспортування товарів із країни їхнього походження дозволяється відступати від них у випадках, коли таке транспортування неможливе в силу географічного положення та/або якщо товари знаходяться під митним контролем у третіх країнах.

З огляду на те, що Україна та Республіка Узбекистан не є країнами зі спільним кордоном (країнами-сусідками) транспортування товарів позивача не могло відбуватися шляхом прямого транспортування в силу географічного положення країн.

У статті 1 Закону України від 20 жовтня 1999 року №1172-ХІV "Про транзит вантажів" визначено, що транзит вантажів - перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України.

В частині 1 статті 90 МК України визначено, що транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між митними органами однієї чи кількох країн або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

В розділі І "Митний транзит" Спеціального додатку Е "Транзит" до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 року (дата приєднання України 05 жовтня 2006 року, дата набрання чинності для України 15 вересня 2011 року) визначено, що митний транзит - митний режим, відповідно до якого товари транспортуються під митним контролем з одного митного органу в інший митний орган.

Відповідно до статті 1 Конвенції про процедуру міжнародного митного транзиту під час перевезення вантажів залізничним транспортом із застосуванням накладної УМВС (Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення) від 09 лютого 2006 року термін "міжнародний митний транзит" означає митну процедуру, відповідно до якої вантажі перевозяться через кордони однієї чи більше держав під митним контролем від митниці пункту відправлення до митниці пункту призначення.

Отже, у відповідності до положень національного законодавства України та міжнародних договорів товари знаходяться під митним контролем під час перевезення у режимі транзиту територіями країн.

Пунктом 12 розділу І "Правила визначення походження товарів" Спеціального додатку К до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур передбачено: "12. Рекомендоване правило. У випадках, коли існують установлені правила прямого транспортування товарів із країни їхнього походження, дозволяється відступати від них, зокрема з географічних причин (наприклад, у випадку з країнами, оточеними з усіх боків сушею), а також у випадку з товарами, що знаходяться під митним контролем в третіх країнах (наприклад, у випадку з товарами, які демонструються на ярмарках або на виставках чи є поміщеними на митні склади)."

В даному випадку товари, зазначені у митній декларації, переміщувались під митним контролем транзитом через території третіх країни (третьої країни), що дозволяє відступати від правил прямого транспортування товарів із країни їхнього походження.

Колегія суддів, в контексті наведеного вище, вважає, що Україна в даному випадку являється країною імпорту (країною, в яку ввозиться товар), а Республіка Узбекистан - країною експорту (країною, з якої вивозиться товар), тому інші країни в даних правовідносинах не виступають і не можуть виступати "країною ввезення/вивезення товару", адже товаросупровідні документи свідчать, що ввезення товару в Україну відбувалося з митної території Республіки Узбекистану, а інші країни виступали країнами проміжного транзиту.

Відтак товари, імпортовані товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» в момент пред`явлення до митного оформлення на території України вважаються товарами, ввезеними з Республіки Узбекистану.

Згідно ч.ч.1,2,7 та 8 ст.36 МК України визначено, що країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

З огляду на вказане вище, колегія суддів вважає помилковими тлумачення суду першої інстанції, а також доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, щодо того, що завезений позивачем товар не відповідає умовам, визначеним, зокрема, пунктом 9 Правил визначення країни походження товарів від 24 вересня 1993 року, оскільки був ввезений в Україну через територію Румунії, яка не є учасником Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994 року, а тому при його митному оформленні не передбачено права на застосування преференцій у вигляді звільнення від сплати мита.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку суд першої інстанції помилково не врахував застереження як українського, так і міжнародного законодавства, яке дозволяє під час існування установлених правил прямого транспортування товарів із країни їхнього походження, відступати від них, зокрема з географічних причин.

Наведені вище висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.07.2023 року у справі №420/17345/22.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості та правомірності вимог позивача в частині визнання протиправною та скасування картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА805020/2022/000266 від 11.08.2022, а відтак такі вимоги підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною та скасування вказаної картки відмови.

Доводи суду першої інстанції та посилання відповідача щодо того, що Сумською митницею, правомірно було відмовлено у митному оформленні товарів, про що винесено спірну картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, є необґрунтованими та суперечать вже наведеному вище.

Щодо вимог позивача в частині зобов`язання Сумської митниці відновити режим вільної торгівлі (преференційний режим) до товарів, що пройшли процедуру митного оформлення за митною декларацією типу "ІМ 40 ДЕ" від 11.08.2022 №UА805020/2022/008833, то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 257 МК України встановлена відповідна процедура декларування, яка передбачає подання декларантом митних декларацій та внесення в них відповідних відомостей та змін, їх відкликання.

Частиною першою стаття 269 МК України за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу митного органу відомості, зазначені в митній декларації, можуть бути змінені або митна декларація може бути відкликана.

Застосування преференцій, зокрема відновлення або скасування режиму вільної торгівлі тощо, законодавцем відповідно до ч.1 ст.7 МК України віднесено саме до компетенції органів митної служби.

Відтак, зазначені вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.03.2020 у справі №803/1208/17.

Стосовно розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно частини першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Приписами п. 4 ч.1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі по тексту - Закон №5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п.6,9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст.30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом часу.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.

Як встановлено з матеріалів даної справи, позивачем в позовній заяві було заявлено клопотання про відшкодування понесених позивачем судових витрат та зазначено, що розмір витрат, які позивач сплатив або сплатить у зв`язку з розглядом даної справи, будуть надані суду не пізніше ніж протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (а.с.12).

Так, до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення у даній справі представником позивача було подано до суду клопотання про розподіл судових витрат (документ скріплений ЕЦП), в якому останній прохав при прийнятті рішення у даній справі здійснити розподіл судових витрат та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Мета" 6 000, 00 грн. (шість тисяч гривень 00 коп.) в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (а.с.127- 129).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції представником позивача до клопотання про розподіл судових витрат було надано наступні документи:

- договір про надання професійної правничої допомоги від "03" вересня 2022 року (а.с.130-131);

- додаткову угоду №1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 №б/н від "03" вересня 2022 року (а.с.131, зворотній бік аркушу) ;

- додаткову угоду №1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 №б/н від "25" жовтня 2022 року (а.с.132);

- платіжну інструкцію №6145 від 5 вересня 2022 р. (а.с.133).

Так, зі змісту наданого договору про надання професійної правничої допомоги від "03" вересня 2022 року вбачається, що адвокат Бикова Р.М. (адвокат) і товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» (клієнт) уклали цей договір про те, що клієнт доручає, а адвокат приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси клієнта в суді та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цього Договору з усіма, без обмежень, правами представника, які передбачені МК України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства України, іншими законодавчими актами України, у зв`язку із зверненням Клієнта до суду, державних органів, підприємств, організацій, установ (п.1.1). Розмір гонорару адвоката визначається за узгодженням Сторін і вказується в додатковій угоді до цього Договору (п.3.2). Додатки та додаткові угоди до цього Договору є його невід`ємною частиною та мають юридичну силу, якщо вони викладені в письмовій формі та підписані обома сторонами (п.6.2).

Згідно додаткової угоди №1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 №б/н від "03" вересня 2022 року пункт 3.2 Договору доповнено абзацом другим такого змісту: "Розмір гонорару адвоката за представництво інтересів клієнта у суді та підготовку і подання процесуальних документів при розгляді справи адміністративної юрисдикції визначається за узгодженням сторін і становить 30 000 грн. (тридцять тисяч гривень 00 коп.), з яких: 15 000, 00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 коп.) сплачуються адвокатові в безготівковому вигляді у строк 10 робочих днів з дати укладення додаткової угоди, а залишок гонорару у розмірі 15 000, 00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 коп.) - в день винесення судом першої інстанції позитивного для клієнта результативного судового рішення у справі".

Відповідно до додаткової угоди №1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 03.09.2022 №б/н від "25" жовтня 2022 року абзац 2 пункту 3.ю2 Договору викладено в наступній редакції: «Розмір гонорару адвоката за представництво інтересів клієнта у суді та підготовку і подання процесуальних документів у справах адміністративної юрисдикції визначається за узгодженням Сторін і становить 42 000 грн. (сорок дві тисячі гривень 00 коп.). з яких: 3 000.00 грн. (три тисячі гривень 00 кой.) вартість підготовки та подання до Сумського окружного адміністративного суду однієї позовної заяви в інтересах клієнта, яка сплачується адвокатові в безготівковій формі безпосередньо в день надання клієнтом доручення підготувати та подати позовну заяву до вказаного суду або у строк 5 робочих днів з дати подання до суду відповідної позовної заяви: 3 000.00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.) - «гонорар успіху» за кожною з поданих адвокатом позовних заяв в інтересах клієнта, який сплачується адвокатові в безготівковій формі в день винесення судом першої інстанції позитивного для клієнта результативного судового рішення у справі за відповідною позовною заявою». Пункт 3.2 договору доповнено абзацом третім такого змісту: «Клієнт має право здійснювати безготівкові перекази на банківський рахунок адвоката у більшому розмірі, ніж передбачено абзацом 2 пункту 3.2. цього Договору, які покладаються в рахунок майбутніх оплат вартості послуг адвоката».

Згідно платіжної інструкції №6145 від 5 вересня 2022 р. вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» перерахувало кошти у розмірі 12 000, 00 грн. ОСОБА_1 . Призначення платежу: Оплата надання професійної правничої допомоги згідно договору від 03.09.2022 р.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів звертає увагу, що з огляду на умови договору про надання професійної правничої допомоги від "03" вересня 2022 року, враховуючи складання і підписання адвокатом документів від імені і в інтересах позивача (позовної заяви, відповіді на відзив, додаткових пояснень), витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції є підтвердженими матеріалами справи. Витрати на професійну правничу допомогу є оплаченими, що вбачається з наведеного вище. У даній справі розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору (з урахуванням додаткових угод до договору) у фіксованому розмірі, а отже є визначеним, а відтак детальний опис робіт не є потрібним.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній в постановах від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, від 10.11.2022 року у справі №640/24023/21.

Згідно з ч.ч.6,7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, згідно яких: "…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п.269).

За правилами частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою ст.139 КАС України закріплено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вже наведених вище висновків, а також того, що за наслідками апеляційного перегляду даної справи позов товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» підлягає лише частковому задоволенню, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заявлені останнім витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 6000, 00 грн., а тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп., що є пропорційними до розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що за подання позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2481, грн. 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №6160 від 6 вересня 2022р. (а.с.15). Також, за подання апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3721 грн. 50 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №6580 від 11 травня 2023р. (а.с.164).

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про часткове задоволення позову, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3101 (три тисячі сто одна) грн. 25 коп.

Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до приписів ч.ч.1,2 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.

Враховуючи те, що дана справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно дане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 139, 311, 315, 316, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» - задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 у справі №480/5994/22 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позов товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» до Сумської митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА805020/2022/000266 від 11.08.2022.

В задоволенні іншої частини позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3101 (три тисячі сто одна) грн. 25 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський