Крім цього, відповідач зауважує, що визнання недійсним оскаржуваного договору не призведе до захисту прав перевізника, оскільки укладення такого договору є обов`язковим для перевізників, що здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, так як відправлення чи прибуття автобусів приміських , міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з територій автостанції.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 (головуючий суддя Малех І.Б., судді Гриців В.М., Зварич О.В.) поновлено ТОВ «Автосвіт» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 30 березня 2023 року у справі №914/3229/22 та відкрито апеляційне провадження за такою. Витребувано в Господарського суду Львівської області матеріали справи №914/3229/22.

04.05.2023 в канцелярію суду апеляційного суду поступили матеріали справи №914/3229/22.

В подальшому, ухвалою суду від 05.05.2023 призначено розгляд справи №914/3229/22 в судове засідання на 24.05.2023 на 11 год. 30 хв.

24.05.2023 з підстав наведених в ухвалі суду розгляд справи №914/3229/22 відкладено в судове засідання на 28 червня 2023 року.

В судовому засіданні 28.06.2023 заслухавши пояснення представників учасників процесу оголошено перерву до 02.08.2023.

02.08.2023 представники учасників процесу підтримали свої доводи і заперечення хз мотивів наведених в апеляційній скарзі та відзиві на неї. Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, відзивом на неї, заслухавши пояснення представників учасників процесу, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області від 30 березня 2023 року у справі №914/3229/22 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Обставини справи:

01.01.2012 між ТОВ «Автосвіт» (перевізник) та ТОВ «Гал-Всесвіт» (виконавець) укладено договір №01/СК-13(4) про надання автостанційних послуг при здійсненні перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом загального користування, згідно з предмету якого, даний договір визначає взаємовідносини між «виконавцем» та «перевізником» під час надання послуг, пов`язаних з відправленням та прибуттям згідно затверджених розкладів руху «перевізника» на території автостанції м. Жовква, що знаходиться за адресою: м. Жовква, пл. Коновальця, 1 рейсових автобусів, якими «перевізник» здійснює перевезення пасажирів та багажу на автобусних маршрутах загального користування згідно переліку маршрутів (додаток до договору №1).

В підрозділі «виконавець» зобов`язується» та «виконавець має право» розділу 2 «права та обов`язки сторін» передбачено: інформування пасажирів, проводити рекламну роботу по питаннях організації перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом на маршрутах перевізника (п.2.21 договору); організацію продажу квитків населенню (п. 2.22 договору); диспетчерське управління і регулювання руху автобусів; контроль екіпіровки та санітарного стану автобусів, дорожньої документації водіїв та дотримання визначеного режиму роботи підприємств, установ і організацій, розташованих на їх території (п. 2.26 договору); організацію побутового обслуговування пасажирів і водіїв (п. 2.32 договору).

Умовами договору передбачено розподіл суми виручки при реалізації квитків (пп.3.1-3.4 договору), штрафи за порушення термінів надання інформації, зірваний рейс, запізнення автобуса (пп.4.1-4.12 Договору).

Позивач, як в суді першої, так і апеляційної інстанцій вказує, що відповідач не був власником автостанції м. Жовква за адресою: Львівська область, місто Жовква, вул. Коновальця, 1 та не володів свідоцтвом про атестацію, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду з правовою вимогою про визнання недійсним договору про надання автостанційних послуг при здійсненні перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом загального користування, як такого, що укладений внаслідок помилки.

Рішенням Господарського суду Львівського області 30.03.2023 в даній справі в задоволенні позовних вимог відмовлено, з чим не погодився позивач, подавши апеляційну скаргу.

Предметом доказування у даній справі є факт існування обставин, про які на момент підписання оспорюваного договору позивач не знав, а відповідач не повідомив, та з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення).

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія Західного апеляційного господарського суду виходить з наступного.

За змістом ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків є правочином. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Як вірно вказано, судом першої інстанції істотне значення має помилка, щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка, щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

В свою чергу під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.

З аналізу позовної заяви вбачається, що ТОВ «Автосвіт» в особі директора Семочко Ю.Р. було укладено договір про надання автостанційних послуг при здійсненні перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом загального користування. Директор Семочко Ю.Р., укладаючи згаданий договір усвідомлював правову природу такого договору, а також розумів, що укладення цього договору є необхідною умовою згідно вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року № 176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2007 року № 1184), для виконання приміських та міжміських пасажирських перевезень.

Згідно положень статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ, автостанцією є споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під`їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про автомобільний транспорт», на автостанціях забезпечується: прийом та відправлення автобусів і пасажирів; організація продажу квитків; диспетчерське управління і регулювання руху автобусів; контроль екіпіровки та санітарного стану автобусів, дорожньої документації водіїв та дотримання визначеного режиму роботи підприємств, установ і організацій, розташованих на їх території; організація побутового обслуговування пасажирів і водіїв.

У відповідності до вимог п.1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

В свою чергу ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ встановлено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов`язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Власники автостанцій зобов`язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності із зупинок, передбачених розкладом руху.

Як встановлено обставинами справи, 01.01.2012 ПП «Гал - Всесвіт», як виконавцем та ТОВ «Автосвіт», як перевізником укладено договір № 01/СК-13(4) про надання автостанційних послуг при здійсненні перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом загального користування.

Відповідно до умов пункту 1 договору, даний договір визначає взаємовідносини між виконавцем та перевізником під час надання послуг, пов`язаних з відправленням та прибуттям згідно затверджених розкладів руху перевізника на територію автостанції м. Жовква, що знаходиться за адресою: м. Жовква, пл. Коновальця, 1 рейсових автобусів, якими перевізник здійснює перевезення пасажирів та багажу на автобусних маршрутах загального користування, згідно переліку маршрутів, (додаток до договору № 1).

Пунктом 111. Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року № 176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2007 року № 1184) визначено, що рішення про відкриття або закриття автостанції приймається її власником з обов`язковим інформуванням органу місцевого самоврядування, на території якого розташовується автостанція. Організація роботи автостанції покладається на її власника.

Функціонування автостанції можливе у разі її відповідності вимогам статей 1,28,32,36 Закону України «Про автомобільний транспорт» та цих Правил, (п. 112. Правил)

Окрім цього, вимоги до автостанцій були врегульовані в Порядком регулювання діяльності автостанцій, затвердженому наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.09.2010 року № 700, який був чинним на час укладення оскаржуваного договору про надання автостанційних послуг при здійсненні перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом загального користування.

Судом першої інстанції вірно вказано, що станом на час розгляду даної справи законодавцем не прийнято жодного нормативно-правового акту, яким визначається процедура атестації автостанцій, вимоги до них тощо. А тому, критерії, якими повинна відповідати автостанція, документація, на підставі якої діє автостанція були визначені в Порядку регулювання діяльності автостанцій, який був чинним до 04.02.2020 року.

Пунктами 1.2., 1.3., п. 1.4. даного порядку встановлено, що відкриття автостанції, як території та комплексу споруд здійснюється у встановленому законодавством порядку.

Умовою функціонування автостанції як суб`єкта надання автостанційних послуг є наявність свідоцтва про атестацію.

Відкриття автостанції передбачає: розроблення та затвердження власником автостанції (далі - власник) паспорта автостанції; проведення за зверненням власника до Укртрансбезпеки обстеження автостанції; включення автостанції до переліку атестованих автостанцій, який ведеться Укртрансбезпекою; видачу свідоцтва про атестацію автостанції.

З аналізу норм Закону України «Про автомобільний транспорт», Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2007 1184), Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженому наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.09.2010 №700 (чинного на час укладення спірного договору) можна прийти до висновку про те, що в законодавстві яким врегульовані відносини власника автостанції та перевізника відсутнє як визначення поняття «власник автостанції», так і критерії/ознаки якими повинен відповідати власник автостанції.

З аналізу вищенаведених положень, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в законодавстві відсутні будь-які положення про те, що «власник автостанції» обов`язково повинен володіти виключно на праві власності спорудою або комплексом будівель, споруд, стоянок та під`їздів, які входять до автостанції.

Згідно положень пункту 1.5. даного порядку, паспорт автостанції повинен містити: загальну інформацію про діяльність автостанції; план автостанції зі схемою руху автобусів; режими та графіки роботи автостанції та наявних автостанційних служб (кімнати матері і дитини, кімнати відпочинку водіїв, камер схову ручної поклажі та багажу, квиткових кас, медичного пункту, пунктів харчування, залу очікування тощо); схему інформування та оповіщення про стан дорожнього покриття, ускладнення гідрометеорологічних та інших умов дорожнього руху; копію плану евакуації пасажирів та персоналу автостанції на випадок пожежі чи інших надзвичайних ситуацій; інформацію щодо пропускної спроможності автостанції, способів інформування пасажирів та реалізації квитків; схеми руху автобусів, розташування платформ та будівель із зазначенням службових та пасажирських приміщень; копії документів, що підтверджують право власності чи користування земельними ділянками; копії документів, що підтверджують право власності або користування приміщеннями автостанції.

Отже, паспорт автостанції (необхідного документу для відкриття та діяльності - автостанції) повинен містити копії документів, що підтверджують право власності або користування приміщеннями автостанції.

Відтак з врахуванням наведеного, законодавством допускається можливість відкриття автостанції у разі коли власнику автостанції належать приміщення автостанції на праві користування, зокрема на праві оренди.

Згідно договору оренди нежитлового приміщення № 25 від 22.12.2011 року, укладеного між ТОВ «Авто і Світ», як орендодавцем та ПП «Гал-Всесвіт», як орендарем, орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне володіння та користування приміщення Жовківської АС, яке знаходиться на балансі ТОВ «Авто і Світ» за адресою: м. Жовква, пл. Коновальця, 1.

Як вбачається з обставин справи, право оренди на приміщення зазначеної вище автостанції щороку продовжувалось до моменту її придбання ТОВ «Гал-Всесвіт».

06.09.2019 між ТОВ «Авто і Світ», як продавцем та ТОВ «Гал-Всесвіт», як покупцем укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, згідно якого ТОВ «Гал - Всесвіт» прийнято у власність нежитлову будівлю (автостанцію з почекальнею) загальною площею 110,5 кв.м., що розташована за адресою: Львівська область, Жовківський район, м. Жовква, площа Коновальця Є, буд. 1. Право власності на згадане нерухоме майно зареєстровано 06.09.2019 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.09.2019 року за № 180140698.

Відтак, як вірно відмічено судом першої інстанції приміщення автостанції в м. Жовква з 06.09.2019 перебуває у власності ТОВ «Гал-Всесвіт».

З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що станом на час укладення оскаржуваного договору - 01.01.2012 приміщення автостанції в м. Жовква перебувало в користуванні ТОВ «Гал-Всесвіт» на праві оренди, а з 06.09.2019 таке перебуває у власності відповідача, а також те, що в законодавстві, яке діяло на час укладення спірного договору та чинного на час звернення із даним позовом, відсутні будь-які вимоги обов`язку власника автостанції володіти на праві власності приміщеннями автостанції, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

У відповідності до положень ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює: видачу свідоцтва про атестацію автостанцій, ведення переліку атестованих автостанцій та розміщення зазначеного переліку на своєму офіційному веб-сайті

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про автомобільний транспорт`встановлено, що на автостанціях забезпечується: прийом та відправлення автобусів і пасажирів; організація продажу квитків населенню; диспетчерське управління і регулювання руху автобусів; контроль екіпіровки та санітарного стану автобусів, дорожньої документації водіїв та дотримання визначеного режиму роботи підприємств, установ і організацій, розташованих на їх території; організація побутового обслуговування пасажирів і водіїв.

Згідно вимог ст. 36 цього закону, автостанції надають пасажирам послуги, пов`язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов`язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху.

До обов`язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам, належать: продаж квитків; користування приміщеннями для чекання поїздки, облаштованими місцями для сидіння; можливість користування громадськими вбиральнями; інформування щодо розкладу руху автобусів та вартості поїздки.

До обов`язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належать: продаж квитків; організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ; інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.

За надання обов`язкових послуг автостанцій з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка. Послуги автостанцій, крім послуг кімнати матері і дитини, пасажирам надаються за плату. Власники автостанцій несуть відповідальність за якість та безпеку послуг, що надаються автостанціями пасажира.

Відтак, Порядком регулювання діяльності автостанцій, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.09.2010 № 700 визначено процедуру атестації автостанцій, вимоги до них.

Згідно п. 2.1. розділу II даного Порядку, атестація автостанції передбачає обстеження автостанції на відповідність вимогам до автостанцій різних класів, наведеним у додатку 1 (далі - обстеження), та визначення їх класу, на підставі яких власнику видається свідоцтво про атестацію за формою, наведеною у додатку 2.

Пунктами 2.4., 2.5. розділу II даного Порядку передбачено, що свідоцтво надається власнику строком на п`ять років. Обстеження автостанції проводиться Укртрансбезпекою.

В свою чергу, 09.01.2020 року Міністерством інфраструктури України винесено наказ № 2 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 27 вересня 2010 № 700», який набрав чинності 04.02.2020 року.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду про те, що з 04.02.2020 року відсутній нормативно-правовий акт, який визначає процедуру проведення атестації автостанції, їх клас, вимоги до них, а відтак і обов`язок на проведення атестації. З огляду на зазначене, з 04.02.2020 року атестація автостанції Державною службою України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпекою), як центральним органам виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті не проводиться.

Згідно відомостей «Перелік автостанцій», що містяться на офіційному веб-сайті Укртрансбезпеки (https://dsbt.gov.ua) термін дії свідоцтва про атестацію АС Жовква становить з 08.08.2011 року по 07.08.2016 року.

З врахуванням наведеного вбачається, що на час укладення та дії оскаржуваного договору від 01.01.2012, у власника АС Жовква було діюче свідоцтво про атестацію автостанції.

Крім цього, позивач, як перевізник, якому були відомі положення наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 27 вересня 2010 № 700, з серпня 2016 року мав об`єктивну можливість дізнатись про наявність/відсутність діючого свідоцтва про атестацію автостанції.

Відповідно до цього, судом першої інстанції обгрунтовано визнано безпідставними вимоги, щодо відсутності у відповідача свідоцтва про атестацію автостанції в м. Жовква.

Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 року у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 року у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину вказував на те, що необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відтак, як порушення розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що із змісту позовної заяви не вбачається в чому саме є порушене право позивача. Відносини власника та перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, які проходять через автостанцію, згідно пункту 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176, визначаються договором про надання послуг автостанціями.

Згідно положень статті 32 Закону України «Про автомобільний транспорт», відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов`язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Власники автостанцій зобов`язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності із зупинок, передбачених розкладом руху.

З врахуванням наведеного, судом першої інстанції вірно відмічено - обов`язок укладення договору між перевізником та власником автостанції.

Відтак, з огляду на сказане вище, визнання недійсним оскаржуваного договору не призведе до захисту прав перевізника, оскільки укладення такого договору є обов`язковим для перевізників що здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, так як відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з території автостанцій.

Крім цього, судом першої інстанції вірно відмічено, що з часу укладення оскаржуваного договору від 01.01.2012 і по даний час позивач здійснює виконання вказаного договору, зокрема здійснює посадку/висадку пасажирів на території АС Жовква.

Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не обґрунтовано та належними і допустимими доказами не підтверджено обставин, які свідчать що його право є порушене, не підтверджено що позивач позбавлений можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково, а також не зазначено як заявлений спосіб захисту призведе до відновлення його порушеного права.

Отже, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору №01/СК-13 (4) від 01.01.2012 є такою, що не підлягає задоволенню з підстав необґрунтованості.

Щодо строку позовної давності, то судом першої інстанції вірно відмічено, що такий застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог, а відтак, у судом першої інстанції вірно встановлено про необґрунтованість позовних вимог, а відтак вірно вказано, що відсутніми є підстави для застосування строків позовної давності.

З врахуванням наведеного доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в рішенні Господарського суду Львівської області від 30 березня 2023 року в даній справі і при цьому, суд апеляційної інстанції відмічає, що судом першої інстанції вірно досліджено правовідносини та застосовано належні правові норми.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Львівської області ухвалив рішення від 30 березня 2023 року у справі №914/3229/22, з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення Господарського суд Львівської області від 30 березня 2023 року у справі №914/3229/22 належить залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ «Автосвіт» без задоволення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Автосвіт , б/н від 24.04.2023 (вх. № апеляційного суду 01-05/1339/23, 01-05/1344/23 від 26.04.2023) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 30 березня 2023 року у справі №914/3229/22 - залишити без змін.

3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на ТОВ «Автосвіт».

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

5.Матеріали справи №914/3229/22 повернути Господарському суду Львівської області.

Головуючий суддяІ.Б.Малех

СуддяВ.М.Гриців

СуддяО.В.Зварич