ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/7089/23

провадження № 2/753/4544/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі ДАНЬКО В.В.

за участі сторін не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19.01.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав грошові кошти у розмірі 368 635,00 грн., що еквівалентно за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання договору 12 930 дол. США, які останній зобов`язався повернути до 19.05.2022, без нарахування процентів. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., та зареєстровано в реєстрі за №70. Однак, у встановлені договором позики строки відповідач не повернув суму позики, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутись з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача суму позики у розмірі 12 632,91 дол. США, 3% річних за користування коштами у розмірі 0,09 дол. США, 1 611,04 дол. США нарахованої пені, а також штраф за порушення умов договору та строків повернення позики у розмірі 6 600,00 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2023 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін для розгляду справи по суті в судовому засіданні.

В судове засідання, яке відбулося 29.06.2023, позивач та його представник не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Однак, представником позивача через «Електронний суд» подано клопотання про розгляд справи без його участі та без участі позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, а саме шляхом направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами та ухвалою суду про відкриття провадження у справі за останньою відомою суду адресою місця його проживання: АДРЕСА_1 . Однак, вказані процесуальні документи повернулись на адресу суду з вказівкою на довідці про причини повернення/досилання «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, відповідач про розгляд справи повідомлявся через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, а також шляхом розміщення оголошення на сайті Дарницького районного суду м. Києва про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме.

Проте, від відповідача будь-яких процесуальних документів, таких як: відзив, заперечення, пояснення, клопотання на адресу суду не надходило.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) суд зобов`язаний відкласти судовий розгляд справи в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Частиною 3 ст. 223 ЦПК України також визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Суд бере до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи, а враховуючи строки розгляду справи, суд визнає за можливе проводити судовий розгляд справи у відсутності сторони відповідача, який був належним чином повідомленим про день та час судового засідання.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.01.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець до укладення вказаного договору передав у власність позичальникові грошові кошти в розмірі 368 635,00 грн., що еквівалентно за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання цього договору 12 930 дол. США, а позичальник прийняв від нього у власність грошові кошти в розмірі 368 635,00 грн., що еквівалентно за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання цього договору 12 930 дол. США, та зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів без нарахування процентів до 19.05.2022. Цей договір є безпроцентним.

Іншими умовами договору сторони погодили:

- п. 2. виконання зобов`язання за договором має бути здійснено в готівковій формі. Позика повертається в строки та порядку, визначеному пунктом 6 даного договору у гривнях за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на день кожної передачі грошей в рахунок повернення позики;

- п. 5. про кожен факт повернення боргу в готівковій формі про його суму позикодавець або уповноважена ним особа надає позичальнику власноручно підписану ним розписку про отримання коштів.

Договір позики посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., та зареєстрований в реєстрі за №70.

Крім цього, сторони в присутності нотаріуса підтвердили, що однаково розуміють природу правочину та його правові наслідки; догоговір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не носить характеру фактичного та удаваного правочину; договір не укладений під впливом обману, насильства або під впливом тяжкої обставини; вони не обмежені в праві укладати правочини; вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково); вони не перебувають у хворобливому стані, не страждають в момент укладення даного договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті, не перебувають під впливом лікарських, наркотичних чи психотропних речовин (п. 16 договору).

Отже, сторони погодили умови договору позики від 19.01.2022, що підтверджується їх власноручними підписами в графі «позикодавець» та в графі «позичальник».

Таким чином, з наведеного вище прослідковується, що згідно умов договору позики відповідач отримав від позивача суму грошових коштів, яку у визначений договором строк не повернув, у зв`язку із чим за ним виникла заборгованість, яку позивач і просить стягнути з відповідача.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. А частиною 2 ст. 1047 цього Кодексу передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначено грошової суми або визначеної кількості речей.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За нормою ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписом стст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Такий правовий висновок зробив Верховний Суд у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судом встановлено, що за умовами договору позики, зокрема п. 1. договору, сторони погодили загальну суму заборгованості, яка становить 12 930 дол. США та строк остаточного розрахунку, а саме до 19.05.2022. При цьому, п. 2. встановлено, що позика повертається у гривнях за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на день кожної передачі грошових коштів в рахунок повернення позики.

Наявний в матеріалах справи договір позики є дійсним і не оспорювався в судовому порядку.

У частині другій статті 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, при цьому законодавець не пов`язує визначення грошового еквівалента з конкретним видом іноземної валюти.

Традиційним є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. Якщо екстраполювати розуміння валюти боргу крізь призму ціни договору, то потрібно зробити висновок, що валюта боргу визначатиметься при укладенні договору за допомогою встановлення ціни в договорі.

За своєю сутністю ціна договору - це збірне поняття, що може стосуватися як вартості певної речі, так і права (права найму, виключного права на використання торговельної марки, права на частку в статутному капіталі, права вимоги тощо). Ціна відображає мінову вартість певного об`єкта, за способом вираження вона може бути грошовою та/або натуральною. Грошове вираження ціни відбувається, відповідно, в національній або іноземній валюті. За такого тлумачення поняття ціни договору буде ширшим і охоплюватиме валюту боргу, тобто ті грошові одиниці, в яких сторони оцінили мінову вартість певного об`єкта.

Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

За таких обстави, оскільки сторони договору позики домовилися про встановлення «валютного застереження», то сума, що підлягала сплаті у гривні, на підставі п. 2. вказаного договору, має визначатися за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на день платежу.

Згідно п. 6 договору позики, сторони домовились, що позика повертається частинами, згідно наступного графіку:

- до 19.02.2022 - 585,00 дол. США;

- до 19.03.2022 - 585,00 дол. США;

- до 19.04.2022 - 580,00 дол. США;

- до 19.05.2022 - 11 180,00 дол. США.

Загальна сума позики, яка підлягає поверненню становить 12 930,00 дол. США., однак з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач здійснив суму погашення основного зобов`язання дол. США у розмірі 297,09, а відтак сума, яка підлягає поверненню становить 12 632,91 дол. США.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного суду, викладеній у постанові від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц, заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить. Так, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, оскільки розмір боргу підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, відповідачем не спростований, визначений договором позики строк для повернення грошових коштів закінчився, сторонами не надано суду доказів, які б свідчили про виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики в повному обсязі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми позики підлягають задоволенню в сумі 12 632,91 доларів США.

Щодо заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних, нарахованої пені та штрафу за несвоєчасне повернення суми позики, суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, 19.01.2022 між сторонами було укладено договір позики, згідно умов якого сторони погодили суму позики, строк її повернення, а також штрафні санкції за несвоєчасне виконання договору. Так, відповідно до п. 8. у разі неповернення частини позики в розмірі та в строк, визначені п. 6 договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф в розмірі 15 000,00 грн. Згідно п. 9 договору позики при неповерненні чи несвоєчасному поверненні суми позики, тобто у строки, визначені п. 6 договору, позичальник сплачує пеню у розмірі 10 (десяти) процентів від суми простроченого платежу за кожний день прострочки сплати боргу. У зв`язку із тим, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі повернув суму позики, позивач просить стягнути з нього штраф в розмірі 6 600,00 грн., а також пеню, яка згідно наданого представником позивача розрахунку, станом на 26.04.2023 становить 1 611,04 дол. США.

Окрім цього, за приписом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.

Від такої правової позиції не відступила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Судом визначена до стягнення сума основного боргу у розмірі 12 632,91 дол. США. Кінцевим терміном повернення позики у відповідності до договору є 19.05.2022 року. Тобто, відповідальність боржника у вигляді нарахування 3% річних у разі неповернення грошових коштів настає з наступного дня за сплином кінцевого терміну їх повернення, а саме з 20.05.2022 року.

Водночас, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України № 133/2022 від 14 березня 2022 року, № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, № 757/2022 від 07 листопада 2022 року й діє на цей час.

При цьому, 17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Оскільки нарахування 3% річних за прострочення грошового зобов`язання може мати місце лише після визначеного договором кінцевого терміну повернення позики, а саме з 20.05.2022 року, тобто у період введеного в Україні воєнного стану, а відтак суд дійшов висновку про протиправність нарахування позивачем компенсаційних витрат у вигляді 3% річних.

Враховуючи норми вищевказаного законодавства України нараховані позивачем штраф, пеня та 3% річних підлягають списанню позикодавцем, а відтак в цій частині заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача суму судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 4 773,21 грн.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч. 1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача разом з позовною заявою надано суду письмові докази.

Так в матеріалах справи містяться: договір №05/04/2023-2 про надання правової допомоги від 05.04.2023; додатковий договір №1 від 05.04.2023 до договору про надання правової допомоги від 05.04.2023; ордер на надання правничої (правової) допомоги.

Відповідно до додаткового договору №1 від 05.04.2023 до договору про надання правової допомоги від 05.04.2023 клієнт та адвокат погодили, що клієнт оплачує адвокату гонорар в наступному розмірі:

- аналіз документації, визначення судової перспективи, консультація клієнта - 2 000,00 грн.;

- підготовка та направлення адвокатських запитів - 1 500,00 грн. / 1 запит;

- підготовка позовної заяви та заяв по суті - 6 000,00 грн. / 1 заява;

- підготовка та подача заяви про забезпечення позову - 3 000,00 грн.;

- формування та направлення позовної заяви до суду - 1 000,00 грн.;

- участь в судовому засіданні у суді першої інстанції - 1 500,00 грн. / 1 засідання;

- участь в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції - 2 500,00 грн. / 1 засідання;

- участь в судовому засіданні у суді касаційної інстанції - 5 000,00 грн. / 1 засідання;

- підготовка та подача процесуальних документів (заяв, клопотань, тощо) - 1 000,00 грн.;

- ознайомлення з матеріалами судової справи - 2 500,00 грн.

Пунктом 4.2. договору про надання правової допомоги від 05.04.2023 встановлено, що за результатами надання правової (правничої) допомоги складається акт про надання правової допомоги, що підписується представниками кожної зі сторін (сторонами).

Суд зазначає, що в матеріалах справи вищевказаний акт про надання правової (правничої) допомоги відсутній, як і відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а відтак суд позбавлений можливості встановити, яка саме правова (правнича) допомога була надана в рамках даної справи згідно переліку, який вказаний у додатковому договорі №1 від 05.04.2023 до договору про надання правової допомоги від 05.04.2023, та в свою чергу встановити розмір правничих витрат, які позивач поніс з розглядом даної справи.

На підставі вищезазначеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу.

З урахуванням викладеного та керуючись стст. 599, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, стст. 10, 12, 13, 81, 83, 141, 258, 263, 265, 268, 273, 354-356 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму заборгованості за договором позики у розмірі 12 632,91 дол. США, а також судовий збір в сумі 4 773,21 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ КАЛІУШКО Ф.А.