ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 640/13066/19

провадження № К/9901/32076/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А.,

суддів Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,

розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «М Т І»

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2020 (колегія суддів у складі головуючого судді Клочкової Н.В., суддів Пащенко К.С., Скочок Т.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 (колегія суддів у складі головуючого судді Черпіцької Л.Т., суддів Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.)

у справі № 640/13066/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М Т І»

до Кабінету Міністрів України,

треті особи: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Громадська спілка «Український музичний альянс»

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «М Т І» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Громадська спілка «Український музичний альянс», в якому просило:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 05.02.2014 №55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 №992» з моменту прийняття, а саме з 05.02.2014.

2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 16.03.2020 позов задовольнив частково:

визнав протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 05.02.2014 № 55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 №992».

В іншій частині позову суд відмовив.

3. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 27.10.2020 апеляційні скарги Громадської спілки "Український музичний альянс", Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та Кабінету Міністрів України задовольнив частково, скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2020 та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

4. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю «М Т І» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 повністю, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2020 змінити, визнавши протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 05.02.2014 № 55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 992» з моменту прийняття, а саме: з 05.02.2014.

5. Після відкриття касаційного провадження у цій справі Громадською спілкою «Український музичний альянс» подано клопотання про закриття провадження, мотивоване тим, що касаційну скаргу від імені позивача підписано особою без відповідних повноважень. Так, третя особа наголошує, що Ордер на надання правової допомоги, долучений адвокатом Терземаном Д.В. (підписант касаційної скарги) до касаційної скарги містить невірну назву підприємства позивача та не містить повної дати його видачі, а саме: зазначено ТОВ «МТІ», а в дійсності правильною назвою позивача є ТОВ «М Т І» (з пробілами між літерами у назві); дата видачі ордеру зазначена без року видачі.

Колегія суддів вважає, що таке клопотання задоволенню не підлягає, оскільки адвокат Терземан Д.В. представляє інтереси позивача протягом розгляду цієї справи від її початку, його повноваження неодноразово перевірялись судами у судових засіданнях і у Суду відсутні сумніви щодо повноважень Терземана Д.В. представляти інтереси позивача у справі.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «М Т І» зареєстровано як юридична особа з 29 вересня 1992 року, видами діяльності, у тому числі, є оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням (основний); оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього; ремонт електронної апаратури побутового призначення для приймання, запису, відтворення звуку й зображення.

7. Позивач оскаржує постанову Кабінету Міністрів України від 05 лютого 2014 року №55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року № 992», якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року № 992 «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах» (Офіційний вісник України, 2003, № 27, ст. 1329; 2005, № 28, ст. 1652).

8. За доводами позивача, оскаржувану постанову було прийнято без дотримання вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» щодо оприлюднення проекту регуляторного акта, щодо встановлення строку для подання пропозицій та зауважень до нього, щодо проведення аналізу регуляторного впливу даного акта, без включення оскаржуваної постанови до плану проектів регуляторних актів, без дотримання вимог Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950, що у сукупності спричинило, як зазначає позивач, грубе порушення його прав як імпортера та призвело до встановлення безпідставних та економічно необґрунтованих розмірів (процентів) відрахувань, які повинні сплачувати виробники та імпортери обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах.

9. Позивач вважає, що зазначеною постановою уряд необґрунтовано розширив перелік товарів, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) у відеограмах до 33 позицій та безпідставно змінив розміри відсотків відрахувань з 0,06% до 1,5% вартості товару.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції зазначив, що Кабінетом Міністрів України порушено вимоги законодавства при прийнятті оскаржуваної постанови, зокрема:

- її проект не включено до Плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на відповідний рік;

- розробник не оприлюднив проект спірної постанови, аналіз регуляторного впливу та оголошення про оприлюднення названих документів;

- проект спірної постанови не погоджений з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, Міністерством фінансів України та Міністерством доходів і зборів України;

- порушена процедура громадського обговорення проекту спірної постанови.

11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив таке:

- позивач, за умови відсутності існування на момент звернення до суду веб-сайтів розробників спірної постанови станом на 2013 рік, не довів і не міг довести факту неопублікування проекту оскаржуваної постанови, аналізу її регуляторного впливу та повідомлення, тобто не довів обставин, за яких, на його думку, відбулося порушення його прав;

- не відповідає нормам матеріального права і доказам у справі висновок суду першої інстанції про непогодження проекту оскаржуваної постанови Державною службою з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством фінансів України, Міністерством доходів і зборів України;

- за змістом оскаржуваної постанови вона регулює відносини між суб`єктами господарювання і не стосується надання будь-яких пільг, переваг таким суб`єктам, або ж делегування функцій органів влади або місцевого самоврядування, а тому проект постанови не підлягав громадському обговоренню;

- що стосується процедурних порушень, на які вказував позивач, то вони не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, і навіть за умови їх існування, вони не призвели до постійного чи триваючого порушення прав позивача протягом чинності оскаржуваного нормативно-правового акту.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВІВ НА НЕЇ

12. У своїй касаційній скарзі позивач наголошує, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а саме:

- в обґрунтування власної позиції щодо підтвердження факту опублікування проекту оскаржуваної постанови відповідач посилався на копії електронних доказів, при цьому оригінали таких доказів на час розгляду справи були відсутні; на думку скаржника копії веб сторінок з сайту web.archive.org не можна вважати оригіналами електронних доказів, а відтак і не можна брати до уваги при розгляді цієї справи;

- апеляційний суд необґрунтовано переклав тягар доказування на позивача;

- зі змісту експертних висновків вбачається відсутність факту оприлюднення проекту спірної постанови, аналіз регуляторного впливу та оголошення про оприлюднення названих документів на офіційних веб-сайтах Міносвіти і науки та Державної служби інтелектуальної власності України у період з 22.03.2013 по 22.06.2013; саме до 22.06.2013 повинні були бути оприлюднені зазначені проекти, оскільки до цієї дати відповідачем самостійно був встановлений строк подання заперечень;

- необґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що проект спірної постанови не підлягав громадському обговоренню;

- апеляційний суд жодним чином не дав оцінки твердженням позивача щодо порушення відповідачем «принципу плановості», а саме: відсутності спірної постанови в плані діяльності проектів регуляторних актів.

13. Окремо позивач зазначає, що за сталою практикою Верховного Суду (справа №826/11485/17) визнання факту порушення процедури прийняття регуляторного акту є підставою для визнання такого акту нечинним саме з моменту прийняття.

14. Кабінет Міністрів України у відзиві на касаційну скаргу зазначає таке:

- суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийняв до уваги копії веб сторінок з сайту web.archive.org; їх достовірність не викликає сумніву;

- твердження позивача про перекладення на нього судом тягаря доказування є безпідставним, оскільки норми КАС України покладають на позивача обов`язок доводити свої вимоги перед судом;

- позивач помилково ототожнює поняття «громадські обговорення» та «погодження із заінтересованими органами»;

- позивач помилково ототожнює поняття «електронний доказ» та «електронний документ»;

- посилання позивача на порушення відповідачем вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» спростовуються наявними у справі доказами;

- вимога визнати нормативно-правовий акт нечинним з моменту прийняття порушує норми ст. 265 КАС України.

15. Мінекономіки у відзиві на касаційну скаргу зазначає про помилковість доводів позивача. Наголошує, що спірна постанова прийнята з дотриманням порядку її прийняття. На переконання Мінекономіки позивач зловживає своїми процесуальними правами, подаючи завідомо безпідставну касаційну скаргу, без дотримання вимог ст. 328 КАС України.

16. Громадська спілка «Український музичний альянс» у відзиві на касаційну скаргу зазначає таке:

- надання оцінки копії веб-сторінок з сайту web.archive.org є по суті єдиною можливістю встановити істину у спірних правовідносинах;

- твердження позивача про перекладення на нього судом тягаря доказування є безпідставним, оскільки КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги;

- позиція апеляційного суду щодо того, що проект спірної постанови не підлягав громадському обговоренню є обґрунтованою, оскільки застосування Регламенту Кабінету Міністрів України до спірних правовідносин не є обов`язковим;

- відсутність спірної постанови в плані діяльності проектів регуляторних актів не призвела до суттєвого порушення прав позивача та не вплинуло на зміст прийнятого рішення;

- з 22.07.2018 після внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права» спірна постанова Уряду взагалі перестала діяти, а відтак перестала впливати на права і обов`язки позивача;

- вимога визнати нормативно-правовий акт нечинним з моменту прийняття порушує норми ст. 265 КАС України; посилання позивача на практику Верховного Суду у спірних правовідносинах є нерелевантним.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

18. Предметом позову є постанова Кабінету Міністрів України від 05.02.2014 №55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 №992» (далі - Постанова №55).

19. Підставами позову позивач визначив ряд процедурних порушень при прийнятті зазначеної постанови, які на його думку суттєво вплинули на процес прийняття Постанови №55.

20. Так, позивач зазначав про порушення відповідачем порядку опублікування проекту Постанови №55, а саме: відсутність доказів, що таке опублікування взагалі було.

21. Колегія суддів звертає увагу, що постанова №55 є нормативно-правовим актом, який спрямований на визначення розміру відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб, прийнятий регуляторним органом - Кабінетом Міністрів України, відтак, є регуляторним актом. Сторони проти зазначеного не заперечували.

22. Відповідно до частини 4 статті 5 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

23. Порядок оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій визначений у статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», відповідно до якої кожен проект регуляторного акту оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акту з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акту. Проект регуляторного акту разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акту.

24. Колегія суддів звертає увагу, що оприлюднення регуляторного акту здійснюється з метою одержання зауважень і пропозицій. При цьому, оприлюдненню підлягають як проект регуляторного акту, так і відповідний аналіз регуляторного впливу - документ, який містить обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акту, аналіз впливу, який справлятиме регуляторний акт на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави, а також обґрунтування відповідності проекту регуляторного акту принципам державної регуляторної політики.

25. Відповідач та треті особи у справі наголошували, що на сайті Державної служби інтелектуальної власності «http://sips.gov.ua» та на сайті Міністерства освіти і науки України «https://mon.gov.ua» були опубліковані як проект оскаржуваної постанови, разом з повідомленням про його оприлюднення, так і аналіз регуляторного впливу. На підтвердження зазначеного суду надані роздруківки з інтернет-архіву https://web.archive.org (т.1, арк. 202-208).

26. Стверджуючи зворотне, позивач наголошував, що оригінали доказів опублікування проекту оскаржуваної постанови в матеріалах справи відсутні, надані відповідачем роздруківки можуть містити ознаки підробки (з огляду на відсутність оригіналу).

27. Щодо такого твердження суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що розгляд справи через значний період часу після прийняття Постанови №55 призвів до того, що процес подачі і дослідження доказів у справі був утрудненим.

28. Також судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що про існування Постанови №55 позивач знав задовго до звернення до суду з позовом у цій справі (про це, наприклад, свідчить затвердження ухвалою господарського суду м. Києва від 21.06.2016 мирової угоди на виконання вимог якої ТОВ "МТІ" було сплачено ГС "Український музичний альянс" 100 000 грн. (т. 1 арк. 32).

29. Суд зазначає, що згідно процесуального законодавства (стаття 264 КАС України) нормативно-правовий акт може бути оскаржено до суду протягом всього строку його дії, а тому позивач мав право на звернення до суду з цим позовом.

30. Проте, зазначаючи підставами позову саме процедурні порушення при прийнятті акту, зокрема, відсутність факту оприлюднення проекту спірної постанови у друкованих засобах та на інтернет ресурсах відповідних державних органів, позивачу, очевидно, достеменно було відомо про факт ліквідації розробника зазначеної постанови - Державної служби інтелектуальної власності (правонаступник після ліквідації - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України).

31. Судами встановлено, що на час розгляду справи Окружним адміністративним судом Державна служба інтелектуальної власності України була ліквідована, її офіційний веб-сайт, за відсутності самої служби, з мережі Інтернет видалений.

32. Посилання позивача на відсутність зазначеної інформації на веб-сайтах відповідача, третьої особи та Державної регуляторної служби є безпідставними, оскільки розробником Постанови №55 була саме Державна служба інтелектуальної власності і оприлюднення відповідного проекту постанови та інших документів, пов`язаних з процедурою її прийняття, повинно було здійснюватися через відповідні ресурси служби.

33. Отже, слід погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про той факт, що позивач, за умови відсутності існування на момент звернення до суду веб-сайтів розробників спірної постанови, не довів факту неопублікування проекту оскаржуваної постанови, аналізу її регуляторного впливу та повідомлення, тобто не довів обставин, за яких, на його думку , відбулося порушення його прав.

34. Дійсно, за змістом статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

35. Проте, в межах цієї справи відповідач та третя особа надали всі наявні у них докази на спростування тверджень позивача. Обставина, що наразі відсутні оригінали певних доказів (з об`єктивних причин - ліквідація органу, видалення веб сайту), не може свідчити про доведеність факту неопублікування проекту оскаржуваної постанови її розробником, адже решта наявних у справі доказів дає підстави Суду свідчити про зворотне.

36. Отже в цій частині вимоги позивача, зазначені в позові та касаційній скарзі, визнаються Судом безпідставними.

37. Щодо решти процедурних порушень, про які зазначає позивач, то апеляційний суд виснував, що вони не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, і навіть за умови їх існування, вони не призвели до постійного чи триваючого порушення прав позивача протягом чинності оскаржуваного нормативно-правового акту.

38. У касаційній скарзі позивач звертає увагу на той факт, що апеляційний суд не дав оцінки твердженню позивача про порушення відповідачем «принципу плановості» при прийнятті спірного рішення. При цьому, в позові позивачем зазначено, що при підготовці позову ним не виявлено в загальному доступі плані діяльності Кабінету Міністрів України на 2014 рік.

39. У подальшому, зокрема в касаційній скарзі, позивач стверджує, що підпунктом 5 пункту 1 Плану заходів щодо сприяння діяльності іноземних інвесторів, затвердженого розпорядженням уряду від 19.12.2012 №1074 було передбачено, серед іншого, Державній службі інтелектуальної власності доручити розробити та подати на розгляд Кабінету Міністрів України проект постанови щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 №992 в строк до 01.05.2013. Наголошує, що це підтверджує той факт, що розроблення проекту спірної постанови не було включено до плану саме на 2014 рік.

40. В цій частині колегія суддів погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції, що зазначений недолік жодним чином не вплинув на прийняття спірної постанови та не призвів до постійного чи триваючого порушення прав позивача протягом чинності оскаржуваного нормативно-правового акту.

41. Таким чином, жодних нових аргументів, які б доводили порушення апеляційним судом норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено. Касаційна скарга зводиться до переоцінки встановлених судами обставин.

42. Відповідно до статті 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

43. Як зазначено у частині 4 статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

44. Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

45. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

46. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову. Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

47. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

48. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 350, 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М Т І» залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 у справі № 640/13066/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя Я.О. Берназюк

Суддя В.М. Кравчук