ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/574/23 Справа № 696/1163/21 Категорія: ч.4 ст.153, ч.6 ст.152, ч.6 ст.153 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2023 року колегія суддів Черкаського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_2 суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 секретаря судового засіданняОСОБА_5 за участі: прокурораОСОБА_6 обвинуваченогоОСОБА_7 (в режимі відеоконференції з ДУ «Темнівська виправна колонія (№100)»захисника законного представника потерпілихОСОБА_8 ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції з Кам`янським районним судом Черкаської області)

розглянувши у закритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Кам`янського районного суду Черкаської області від 01 червня 2022 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сміла Черкаської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, проживаючого в цивільному шлюбі, непрацюючого, на утриманні має малолітню доньку ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в силу ст. 89 КК України не судимого,

визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 153, ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153 КК України, та призначено йому покарання:

- за ч. 4 ст. 153 КК України - у виді 8 років позбавлення волі;

- за ч. 6 ст. 152 КК України - у виді 15 років позбавлення волі;

- за ч. 6 ст. 153 КК України - у виді 15 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили залишено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор».

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з дня його затримання, тобто з 13 вересня 2021 року, та зараховано йому відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 13 вересня 2021 року по 01 червня 2022 року включно, із розрахунку день за день.

Скасовано арешт на майно, накладений ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 вересня 2021 року.

Вирішено долю речових доказів на підставі ст.100 КПК України,

в с т а н о в и л а :

Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винним та засуджений за те, що протягом літа 2021 року, більш точних дат та конкретної години події встановити в ході досудового розслідування не виявилось можливим, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , де спільно проживав з ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її малолітніми доньками ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи з малолітньою ОСОБА_14 в сімейних відносинах, як вітчим та падчерка, і фактично являвся особою, яка повинна займатись її вихованням, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи власні дії, з метою задоволення власної статевої пристрасті, ігноруючи загальноприйняті норми моралі та поведінки у суспільстві, нехтуючи правом особи на статеву свободу та статеву недоторканість, користуючись безпорадним станом ОСОБА_14 , в силу її малолітнього віку, відсутності специфічного життєвого досвіду (зокрема, в інтимних питаннях), рівня інтелектуального розвитку та індивідуальних особливостей, у зв`язку з чим остання не могла чинити йому активний опір, використовуючи свою значну фізичну перевагу та вчиняючи психологічний тиск, достовірно знаючи про малолітній вік потерпілої ОСОБА_14 , можливість настання тяжких наслідків у вигляді психологічних травм, діючи умисно, протиправно, вчиняв домашнє насилля, яке виразилось у вчиненні сексуального насильства, яке виражалось в неодноразовому оголенні статевих органів малолітньої ОСОБА_14 , їх мацанні та здійсненні непристойних дотиків до них.

Вказаними діями ОСОБА_7 порушив права потерпілої малолітньої ОСОБА_14 , яка набула фрагментарні, поверхневі уявлення щодо сексуальної тематики, що з`явилися у зв`язку із зовнішнім штучним зверненням її уваги до даної теми, на статеву недоторканість і нормальний фізичний, психічний та соціальний розвиток дитини, що гарантується ст. 52 Конституції України, згідно з якою будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом та ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності.

Він же, 24 серпня 2021 року, близько 11 год., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , де спільно проживав з ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її малолітніми доньками ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи з малолітньою ОСОБА_13 в сімейних відносинах, як вітчим та падчерка і фактично являвся особою, яка повинна займатись її вихованням, діючи з прямим умислом, із сексуальних мотивів, маючи на меті задоволення власної статевої пристрасті, протиправно, усвідомлюючи власні дії та їх суспільно-небезпечний характер, ігноруючи загальноприйняті норми моралі та поведінки у суспільстві, нехтуючи правом особи на статеву свободу та статеву недоторканість, достовірно знаючи про малолітній вік потерпілої ОСОБА_13 та користуючись безпорадним її станом, відсутністю специфічного життєвого досвіду (зокрема, в інтимних питаннях), рівня інтелектуального розвитку та індивідуальних особливостей, у зв`язку з чим остання не могла чинити йому реальний опір, використовуючи свою значну фізичну перевагу та вчиняючи психологічний тиск, в ході реалізації свого злочинного наміру, пов`язаного з проникненням в тіло малолітньої потерпілої, усвідомлюючи можливість настання тяжких наслідків у вигляді психологічних травм, діючи умисно, протиправно, самостійно, вчинив домашнє насилля, яке виразилось в сексуальному насильстві, а саме вступив з ОСОБА_13 в статеві зносини, пов`язані з оральним проникненням в тіло ОСОБА_13 з використанням своїх геніталій, внаслідок чого вчинив її зґвалтування, чим порушив права малолітньої на нормальний психологічний, соціальний та фізичний розвиток.

Він же, повторно, а саме будучи особою, яка вчинила злочин, передбачений ч. 4 ст. 153 КК України, 24 серпня 2021 року, близько 11 год., знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , де спільно проживав з початку 2020 року з ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її малолітніми доньками ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи з малолітньою ОСОБА_13 в сімейних відносинах, як вітчим та падчерка, і фактично являвся особою, яка повинна займатись її вихованням, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи власні протиправні дії, з метою задоволення власної статевої пристрасті, ігноруючи загальноприйняті норми моралі та поведінки у суспільстві, нехтуючи правом особи на статеву свободу та статеву недоторканість, користуючись безпорадним станом ОСОБА_13 , в силу її малолітнього віку, відсутності специфічного життєвого досвіду (зокрема, в інтимних питаннях), рівня інтелектуального розвитку та індивідуальних особливостей, у зв`язку з чим остання не могла чинити йому активний опір, використовуючи свою значну фізичну перевагу та вчиняючи психологічний тиск, достовірно знаючи про малолітній вік потерпілої ОСОБА_13 , можливість настання тяжких наслідків у вигляді психологічних травм, діючи умисно, протиправно, вчиняв домашнє насилля, яке виразилось у вчиненні сексуального насильства, а саме в оголенні статевого органу ОСОБА_7 та в подальшому змушуванні малолітньої ОСОБА_13 здійснювати різного роду маніпуляції зі своїм статевим органом, таким чином задовольняючи його статеву пристрасть, та в подальшому здійсненні непристойних дотиків руками до статевих органів малолітньої ОСОБА_13 , чим порушив права малолітньої на нормальний психологічний, соціальний та фізичний розвиток.

Він же повторно, а саме будучи особою, що вчинила злочин, будучи особою, що вчинила злочин, передбачений ч. 4 ст. 153 КК України, 10 вересня 2021 року, близько 12 год., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , де спільно проживав з ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її малолітніми доньками ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи з малолітньою ОСОБА_13 в сімейних відносинах, як вітчим та падчерка, і фактично являвся особою, яка повинна займатись її вихованням, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи з прямим умислом, із сексуальних мотивів, маючи на меті задоволення власної статевої пристрасті, протиправно, усвідомлюючи власні дії та їх суспільно-небезпечний характер, ігноруючи загальноприйняті норми моралі та поведінки у суспільстві, нехтуючи правом особи на статеву свободу та статеву недоторканість, достовірно знаючи про малолітній вік потерпілої ОСОБА_13 та користуючись безпорадним її станом, відсутністю специфічного життєвого досвіду (зокрема, в інтимних питаннях), рівня інтелектуального розвитку та індивідуальних особливостей, у зв`язку з чим остання не могла чинити йому реальний опір, використовуючи свою значну фізичну перевагу та вчиняючи психологічний тиск, в ході реалізації свого злочинного наміру, пов`язаного з проникненням в тіло малолітньої потерпілої, усвідомлюючи можливість настання тяжких наслідків у вигляді психологічних травм, діючи умисно, протиправно, самостійно, вчинив домашнє насилля, яке виразилось в сексуальному насильстві, а саме вступив з ОСОБА_13 в статеві зносини, пов`язані з оральним проникненням в тіло ОСОБА_13 з використанням своїх геніталій, внаслідок чого вчинив її зґвалтування.

Вказаними діями ОСОБА_7 порушив права потерпілої малолітньої ОСОБА_13 , яка набула фрагментарні, поверхневі уявлення щодо сексуальної тематики, що з`явилися у зв`язку із зовнішнім штучним зверненням її уваги до даної теми, на статеву недоторканість і нормальний фізичний, психічний та соціальний розвиток дитини, що гарантується ст. 52 Конституції України, згідно з якою будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом та ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності.

Колегія суддів суду першої інстанції при вирішенні питання щодо кваліфікації дій обвинуваченого, в порядку ч. 3 ст. 337 КПК України, виключила із пред`явленого обвинувачення посилання на вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, який ним не вчинявся і помилково вказаний у суті обвинувачення, та посилання на перебування обвинуваченого з потерпілою у сімейних відносинах, так як вказана обставина не є кваліфікуючою ознакою і не згадується у диспозиції інкримінованих статей та відсутня у переліку встановлених прокурором обставин, що обтяжують покарання, що в свою чергу не змінює суті пред`явленого обвинувачення з його кваліфікацією та не погіршує становище обвинуваченого та його право на захист.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції кваліфікував, за ч. 4 ст. 153, ч. 6 ст. 153, ч. 6 ст. 152 КК України:

- як вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов`язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство), вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди;

- як вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування), щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ч. 4 ст. 153 КК України;

- як вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов`язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство), вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, вчинене повторно, а саме особою, що вчинила злочин, передбачений ч. 4 ст. 153 КК України.

Не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_10 звернувся із апеляційною скаргою в якій просив вирок Кам`янського районного суду Черкаської області від 01.06.2022 щодо ОСОБА_7 за ч.4 ст.153, ч.6 ст.152, ч.6 ст.153 КК України скасувати через неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Вважати правильною правову кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 :

- за ч. 4 ст. 153 КК України як вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов`язане із проникненням, в тіло іншої особи, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, з якою винний перебуває у сімейних відносинах;

- за ч. 6 ст. 153 КК України як вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов`язане із проникненням, в тіло іншої особи, щодо особи з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, вчинене повторно, а саме: особою, що вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 153 КК України, та вчинений особою, що вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 152 КК України;

- за ч. 6 ст. 152 КК України як вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій (зґвалтування), щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, та з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинене повторно, а саме: особою, що вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 152 КК України, та особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 153 КК України.

У формулюванні обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 6 ст. 152 КК України за епізодом щодо вчинення дії сексуального характеру, пов`язаних з оральним проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_13 24.08.2021, врахувати кваліфікуючу ознаку цієї статті - вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України.

У резолютивній частині вироку зазначити про включення інформації про обвинуваченого ОСОБА_7 до Єдиного реєстру осіб, засуджених за кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 153, ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153 КК України, і призначити покарання за ч. 4 ст. 153 КК України у вигляді 10 років позбавлення волі, ч. 6 ст. 153 КК України - 15 років позбавлення волі, ч. 6 ст. 152 КК України - довічне позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

В іншій частині вирок щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

Разом з тим, апелянт просив дослідити матеріали, які характеризують обвинуваченого ОСОБА_7 , малолітніх потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , включаючи висновки психолого-психіатричних експертиз стосовно останніх.

Апеляційні вимоги прокурор мотивував тим, що суд при визначенні покарання за сукупністю вказаних вище кримінальних правопорушень, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим до однакових за видом і розміром покарань, призначених цим вироком за ч. 6 ст. 153 КК України і ч. 6 ст. 152 КК України, однакову міру покарання у вигляді 15 років позбавлення волі.

Отже, виходячи зі змісту вироку суду першої інстанції, ОСОБА_7 призначено покарання за сукупністю кримінальних правопорушень з порушенням вимог ст. 70 КК України.

Крім того, суд першої інстанції при ухваленні вироку не дотримався вимог щодо змісту резолютивної частини вироку, не зазначив рішення про включення інформації про обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, як те передбачено п. 2. ч. 4. ст. 374 КПК України, ст. 6-1 КВК України.

Також, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 не надав належної оцінки тяжкості та ступеню небезпечності вчинених кримінальних правопорушень, не врахував спосіб, характер та ступінь тяжкості наслідків, що настали.

Відповідно до вимог ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Обставиною, яка зумовлює призначення ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі та вказує на неможливість досягнення мети покарання шляхом застосування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, є надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів й особи злочинця.

ОСОБА_7 вчинено сукупність кримінальних правопорушень, яка складається з тяжкого злочину (ч. 4 ст. 153 КК) та особливо тяжких злочинів (ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153 КК України), стосовно малолітніх дітей, з яким останній перебував у сімейних відносинах.

ОСОБА_7 скористався тим, що він є дорослою людиною, членом сім`ї у якій виховуються потерпілі, вчинив зґвалтування та сексуальне насильство, які є особливо тяжкими злочинами, потерпілими від вказаних дій є малолітні особи, які в силу свого віку, фізичного та психологічного розвитку, світосприйняття не могли усвідомлювати протиправні дії сексуального характеру по відношенню до себе, не могли усвідомлювати значення вчинюваних з ними дій.

Скоєні ОСОБА_7 злочини призвели до негативних наслідків, які виразилися у тому, що у малолітньої ОСОБА_13 стались розлади адаптації з вираженою депресивно-тривожною симптоматикою, проявами ауто-агресії та суїцидальною налаштованістю.

У малолітньої ОСОБА_14 стались психічні розлади невротичного рівня у вигляді розладів адаптації, з тривожно-депресивною, дизсомнічною симптоматикою, виникнення яких (згідно виявленої феноменології, клінічного наповнення, часу виникнення психопатологічних проявів), знаходиться в прямому причинному зв`язку зі скоєними проти неї протиправними діями.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції при призначенні покарання не врахував дані про особу засудженого, який за місцем проживання характеризується посередньо, схильний до вживання алкогольних напоїв, його поведінку у минулому та схильність до скоєння злочинів, та характеризує його як антисоціальну особу, схильну до вчинення правопорушень, у тому числі, пов`язаних з домашнім насильством.

Окрім цього, необхідність перебування обвинуваченого в умовах постійної ізоляції від суспільства, полягає в тому, що ОСОБА_7 є суспільно-небезпечною особою, оскільки посягнув на статеву свободу та статеву недоторканність двох малолітніх потерпілих, своїми діями принизив їх гідність і честь, спричинив фізичні і душевні страждання. Остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі відповідає вимогам справедливості, відображає співмірність і кару, є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Апелянт вважає, що суд прийшов до помилкового переконання, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк буде необхідним та цілком достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а прояв гуманності та поблажливості до засудженого є необґрунтованим та безпідставним.

Також, на думку апелянта, суд першої інстанції прийшов до хибного переконання в частині вирішення питання щодо кваліфікації дій обвинуваченого про необхідність в порядку ч.3 ст. 337 КПК України виключення із пред`явленого обвинувачення посилання на вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, який ним, на думку суду, не вчинявся і помилково вказаний в суті обвинувачення, так і посилання на перебування обвинуваченого з потерпілою у сімейних відносинах, так як вказана обставина не є кваліфікуючою ознакою і не згадується у диспозиції інкримінованих статей та відсутня у переліку встановлених прокурором обставин, що обтяжують покарання.

Також, апелянт зазначає, що суд при кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 153 КК України за епізодом щодо вчинення дій сексуального характеру, не пов`язаних з проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_14 протягом літа 2021 року безпідставно виключив, таку кваліфікуючу обставину як вчинення особою кримінального правопорушення, відносно особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що зазначена в диспозиції ч. 2 ст. 153 КК України.

Крім того, суд при кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 6 ст. 152 КК України за епізодом щодо вчинення дії сексуального характеру, пов`язаних з оральним проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_13 24.08.2021, безпідставно виключив, таку кваліфікуючу обставину, як вчинення особою кримінального правопорушення, відносно особи, з яковою винний перебуває у сімейних відносинах, що зазначена в диспозиції ч. 2 ст. 152 КК України.

Також, суд, всупереч вказаним нормам, безпідставно виключив, таку кваліфікуючу обставину як вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, виключивши із формулювання обвинувачення вказане посилання.

Суд при кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 6 ст. 153 КК України за епізодом щодо вчинення дій сексуального характеру, не пов`язаних з проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_13 24.08.2021, всупереч вказаним нормам безпідставно виключив, таку кваліфікуючу обставину як вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, попри те, що ОСОБА_7 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 152 КК України, а саме 24.08.2021 вчиняв дії сексуального характеру, пов`язані з оральним проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_13 , яка є малолітньою.

Також, суд безпідставно виключив, кваліфікуючу обставину, а саме вчинення ОСОБА_7 вказаного кримінального правопорушення, будучи особою, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження дана справа розглядалась судом першої, апеляційної та касаційної інстанції.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 09.01.2023 апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 задоволено частково. Вирок Кам`янського районного суду Черкаської області від 01.06.2022 в частині призначеного покарання змінено.

Визначено, що слід вважати ОСОБА_7 засудженим з призначенням йому покарання:

- за ч.4 ст.153 КК України - до 8 років позбавлення волі;

- за ч.6 ст.152 КК України - до 15 років позбавлення волі;

- за ч.6 ст.153 КК України - із застосуванням ст.69 КК України до покарання у виді 14 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно визначено до відбуття ОСОБА_7 покарання у виді 15 років позбавлення волі.

Внесено інформацію до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи про обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітніх осіб.

В іншій частині вирок Кам`янського районного суду Черкаської області від 01 червня 2022 року, щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Не погодившись з вказаною ухвалою апеляційного суду, заступник керівника Черкаської обласної покуратури ОСОБА_15 подав касаційну скаргу.

Постановою Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.07.2023 ухвалу Черкаського апеляційного суду від 09.01.2023 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обрано ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 16 вересня 2023 року включно. Своє рішення Верховний Суд мотивував тим, що апеляційний суд не дотримався вимог ст.419 КПК України, оскільки суттєві доводи сторони обвинувачення щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність залишив без належної відповіді.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала вимоги апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 та просила задовольнити вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, законного представника потерпілих ОСОБА_9 , яка підтримала вимоги апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, провівши часткове судове слідство в частині дослідження матеріалів, які характеризують обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 153, ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153 КК України, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому відповідно до ст. 404 КПК України апеляційним судом не переглядаються.

Крім того, відповідно до змісту вироку місцевого суду обвинувачений ОСОБА_7 під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції визнав свою вину у пред`явленому обвинуваченні та підтвердив обставини вчинення ним кримінальних правопорушень у повному обсязі.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зазначених вимог дотримався не в повному обсязі.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції при визначенні ОСОБА_7 покарання за сукупністю вказаних вище кримінальних правопорушень, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим до однакових за видом і розміром покарань, призначених цим вироком за ч. 6 ст. 153 КК України і ч. 6 ст. 152 КК України, однакову міру покарання у вигляді 15 років позбавлення волі, є обґрунтованими .

Так, відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.

Суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей (санкцій частин статей) КК. Застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен зазначити у вироку, про яке саме покарання йдеться - основне чи додаткове.

Крім того, що стосується доводів апеляційної скарги про те, що у резолютивній частині вироку необхідно було зазначити про включення інформації про обвинуваченого ОСОБА_7 до Єдиного реєстру осіб, засуджених за кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, то колегія суддів вважає такі доводи обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, оскільки відповідно до п. 2. ч. 4. ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, з поміж іншого, рішення про включення інформації про обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий суд прийшов до помилкового висновку про перекваліфікацію дій обвинуваченого в порядку ч.3 ст.337 КПК України, виключивши із пред`явленого обвинувачення посилання на вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.152 КК України, який ним, на думку суду, не вчинявся і помилково вказаний в суті обвинувачення, та посилання на перебування обвинуваченого з потерпілими у сімейних відносинах, так як вказана обставина не є кваліфікуючою ознакою і не згадується у диспозиції інкримінованих статей та відсутня у переліку встановлених прокурором обставин, що обтяжують покарання.

На думку колегії суддів, виключивши з формулювання обвинуваачення таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення особою кримінального правопорушення, відносно особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, через її невідображення з диспозиції ч.4 ст.153, ч.6 ст.152, ч.6 ст.153 КК України, суд першої інстанції порушив правила кваліфікації злочинів і неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті ) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: фактичних обставин кримінального правопорушення; правової кваліфікації (в теорії кримінального пороцесу використовується назва «формула обвинувачення»); формулювання обвинувачення.

Формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення є дискреційними повноваження прокурора, а тому викладається в обвинувальному акті у такому виді, як це вважає прокурор.

З оскаржуваного вироку вбачається, що суд у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, зазначив, зокрема про вчинення ОСОБА_7 вищевказаних злочинів щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, однак, формулюючи висновок щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.4 ст.153, ч.6 ст.153, ч.6 ст.152 КК України, виключив цю ознаку із пред`явленого обвинувачення.

Відповідно до усталеної практики, за правилами кваліфікації злочинів, у разі

вчинення кримінального правопорушення за наявності в діянні винної особи кількох кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами однієї статті Кримінального кодексу України, такі дії слід кваліфікувати за тією частиною статті, яка передбачає відповідальність за найбільш тяжкий злочин, а наявність інших кваліфікуючих ознак, передбачених іншими частинами цієї статті, відображається у формулюванні обвинувачення шляхом наведення їх переліку в тексті процесуального документу.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2020, справа №335/10341/17.

При цьому, колегія суддів наголошує, що кваліфікуюча діяння ознака, а саме вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, передбачена, як у ст.152 (ч.2) КК України, так і в ст.153 (ч.2) КК України.

Таким чином, визначена в ході досудового розслідуваня кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_7 щодо скоєння ним кримінальних павопорушень, передбачених ч.4 ст.153 КК України, ч.6 ст.153 КК України та ч.6 ст.152 КК України деталізує, тобто конкретизує власне потерпілих від злочину, а саме щодо особи з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди та відповідно до сталої судової практики допускається.

Проте, суд першої інстанції при кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 153 КК України за епізодом щодо вчинення дій сексуального характеру, не пов`язаних з проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_14 протягом літа 2021 року, безпідставно виключив таку кваліфікуючу обставину як вчинення особою кримінального правопорушення, відносно особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що зазначена в диспозиції ч. 2 ст. 153 КК України.

Суд першої інстанції, при кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 6 ст. 152 КК України за епізодом щодо вчинення дії сексуального характеру, пов`язаних з оральним проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_13 24.08.2021, безпідставно виключив, таку кваліфікуючу обставину, як вчинення особою кримінального правопорушення, відносно особи, з яковою винний перебуває у сімейних відносинах, що зазначена в диспозиції ч. 2 ст. 152 КК України.

Також, суд, всупереч вказаним нормам, безпідставно виключив, таку кваліфікуючу обставину як вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.152 КК України, виключивши із формулювання обвинувачення вказане посилання.

Суд при кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 6 ст. 153 КК України за епізодом щодо вчинення дій сексуального характеру, не пов`язаних з проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_13 24.08.2021, всупереч вказаним нормам безпідставно виключив, таку кваліфікуючу обставину як вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, попри те, що ОСОБА_7 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 152 КК України, а саме 24.08.2021 вчиняв дії сексуального характеру, пов`язаних з оральним проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_13 , яка є малолітньою.

У відповідності до п. 6 Постанови «Про судову практику у справах про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» № 5 від 30.05.2008, повторним є згвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, якщо кожному з них відповідно передувало вчинення цією ж особою такого ж злочину. Зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 КК України, а так само насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтею 152 або статтею 154 цього Кодексу, є спеціальним видом повторності та окремою кваліфікуючою ознакою цих злочинів. Для визнання злочину повторним не мають значення стадії вчинених винною особою злочинів, вчинення їх одноособово чи у співучасті, наявність чи відсутність факту засудження винної особи за раніше вчинений злочин (злочини).

Згвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене без обтяжуючих обставин, а потім повторне їх вчинення за наявності ознак частини третьої чи частини четвертої статті 152 або частини третьої статті 153 КК України повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених частиною першою статті 152 чи частиною першою статті 153 КК України та відповідно частиною третьою чи частиною четвертою статті 152 або частиною третьою статті 153 цього Кодексу. У таких випадках кваліфікація дій винної особи за частиною другою цих статей за кваліфікуючою ознакою повторності не потрібна. Проте ця ознака має бути зазначена у постанові про притягнення особи як обвинуваченого, обвинувальному висновку та у вироку.

Всупереч вказаних нормам, суд при кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 6 ст. 152 КК України за епізодом щодо вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних з проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_13 10.09.2021, безпідставно виключив, таку кваліфікуючу обставину, як вчинення особою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, попри те, що ОСОБА_7 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 152 КК України, а саме 24.08.2021 вчиняв дії сексуального характеру, пов`язаних з оральним проникненням в тіло малолітньої потерпілої ОСОБА_13 . Крім того суд безпідставно виключив, кваліфікуючу ознаку обставину, а саме вчинення ОСОБА_7 вказаного кримінального правопорушення, будучи особою, з якою винний перебуває у сімейних відносинах

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що вирок Кам`янського районного суду Черкаської області від 01.06.2022 стосовно ОСОБА_7 підлягає скасуванню в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.4 ст.153, ч.6 ст.152, ч.6 ст.153 КК України, та постановленню в цій частині нового вироку, яким слід кваліфікувати дії ОСОБА_7 :

- за ч.4 ст.153 КК України як вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов`язане із прооникненням, в тіло іншої особи, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, з якою винний перебуває у сімейних відносинах;

- за ч.6 ст.153 КК України як вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов`язане із проникненням, в тіло іншої особи, щодо особи з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровольної згоди, вчинене повторно, а саме: особою, що вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 153 КК України, та вчинений особою, що вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 152 КК України;

- за ч.6 ст.152 КК України як вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій (згвалтування) щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, та з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинене повторно, а саме: особою, що вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 152 КК України, та особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частиною четверто статті 153 КК України.

Крім того, у формулюванні обвинувачення ОСОБА_7 за ч.6 ст.152 КК Укураїни за епізодом щодо вчинення дії сексуального характеру, пов`язаних з оральним проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_13 24.08.2021, слід врахувати кваліфікуючу ознаку цієї статті - вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.152 КК України.

Доводи прокурора про невідповідність призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення та особі обвинуваченого і необхідності постановити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 4 ст. 153 КК України у вигляді 10 років позбавлення волі, ч. 6 ст. 153 КК України - 15 років позбавлення волі, ч. 6 ст. 152 КК України - довічне позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі, є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки при призначенні покарання ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, судом першої інстанції вірно враховано ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особливості й обставини їх вчинення, особу винного, який згідно із висновком судово-психіатричного експерта № 359 від 29 вересня 2021 року на час вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень та на теперішній час є осудним, за місцем проживання характеризується посередньо, проживає в цивільному шлюбі, має на утриманні малолітню дитину, непрацюючий, відсутність обставин, що пом`якшують покарання та наявність обставини, що обтяжує покарання, - вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння, а тому з урахуванням всіх цих обставин колегія суддів місцевого суду дійшла обґрунтованого висновку, що необхідним і достатнім кримінальним покаранням для виправлення особи та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень є покарання у виді позбавлення волі на певний строк, яке належить відбувати реально, і з таким висновком також погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Суд апеляційної інстанції вважає, що є наявні підстави для застосування вимог ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання, з огляду на наступне.

За змістом ст.ст. 409, 414 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції зокрема може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, тобто такого покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Положення ст. 65 КК України визначають загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого суспільно-небезпечного діяння, особи винного та обставин, що впливають на покарання.

Як вбачається з вироку, суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він на час вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень та на теперішній час є осудним, за місцем проживання характеризується посередньо, проживає в цивільному шлюбі, має на утриманні малолітню дитину, непрацюючий, відсутність обставин, що пом`якшують покарання та наявність обставини, що обтяжує покарання, - вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння, а також думку законного представника малолітніх потерпілих ОСОБА_9 , яка щодо призначення обвинуваченому покарання покладалась на розсуд суду.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі за відсутності підстав для застосування ст. ст. 69 КК України, та з урахуванням особи обвинуваченого й обставин кримінального правопорушення остаточне покарання може бути призначено у виді позбавлення волі на строк 15 років .

Разом з цим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали провадження та дав оцінку особі обвинуваченого.

Згідно ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, за це кримінальне правопорушення.

Частина 1 цього положення надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Таке формулювання призводить до висновку, що застосування статті 69 КК України можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України, й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 744/884/17 зазначав, що обставини, що пом`якшують покарання, чи сукупність цих обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця.

Так, обвинувачений ОСОБА_7 під час апеляційного перегляду в повному обсязі визнав свою винуватість у кримінальних правопорушеннях, як і в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, виражав щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки, цілком усвідомив протиправність вчиненого ним діяння, зобов`язався в подальшому дотримуватися бездоганної поведінки.

Як вважає колегія суддів апеляційного суду, належну оцінку не отримали відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме те, що останній хоча і визнаний на час вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень та на теперішній час осудним, проте, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 359 від 29.09.2021 (т.2, а.с.74-79) на період часу, до яких відноситься скоєння інкримінованих йому дій та на час проведення експертизи ОСОБА_7 виявляв і виявляє ознаки легкої розумової відсталості в ступені легкої дебільності, з помірно-вираженими, компенсованими психопатоподібними розладами нестійкого, збудливого типу.

Крім того, колегія суддів враховує тяжкий стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_7 . Так, з медичного висновку лікарсько-консультативної комісії Темнівської багатопрофільної лікарні (№100) від 10.05.2023, обвинувачений ОСОБА_7 має ряд тяжких захворювань, а саме, цироз печінки, змішаного генезу (токсичного, асоційованого з вірусом гепатиту С) в стадії декомпенсації; варикозне розширення вен стравоходу І ступеню; гастропатія; асцит; портальна гіпертензія II стадії; анемія легкого ступеню; кровотеча з варикозно розширених вен стравоходу від 27.03.2023 року; дисциркуляторна змішана (дисметаболічна, токсична) енцефалопатія II стадії з лікворно-венозною гіпертензією, помірно вираженим вестибуло-атактичним, астенічним, цефалгічним синдромами; когнітивними та мнестичними порушеннями; гіпертонічна ангіопатія сітківки обох очей.

З огляду на викладене, апеляційний суд до обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки відносить повне визнання обвинуваченим своєї винуватості, щире каяття та наявність у обвинуваченого відповідно до висновку експертизи ознак легкої розумової відсталості в ступені легкої дебільності з помірно-вираженими, компенсованими психопатоподібними розладами нестійкого, збудливого типу, та тяжкий стан здоров`я.

Обставиною, яка б обтяжувала покарання обвинуваченого, є вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння.

Таким чином, апеляційний суд, враховуючи всі обставини даного кримінального провадження, у тому числі особу обвинуваченого ОСОБА_7 , обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки, повне визнання своєї винуватості, щире каяття, приходить до висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження ним нових злочинів можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, у зв`язку з чим йому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, однак з застосуванням положень ст. 69 КК України, за ч. 6 ст. 153 КК України, 14 років позбавлення волі, остаточно відповідно до ч.1 с.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити -покарання 15 років позбавлення волі, оскільки саме таке покарання відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та не є надто суворим чи м`яким.

Апеляційний суд в даному випадку не може не зауважити, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами. Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

Враховуючи вищевикладене , апеляційна скарга прокурора ОСОБА_10 підлягає до часткового задоволення, а вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 та винесенню в цій частині нового вироку, зміні в частині призначення покарання та доповнення щодо внесення інформації відносно ОСОБА_7 до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості щодо малолітніх осіб.

В іншій частині вирок районного суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 418, 420, п.15 ст. 615 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 - задовольнити частково.

Вирок Кам`янського районного суду Черкаської області від 01 червня 2022 року щодо ОСОБА_7 в частині кваліфікації його дій - скасувати.

Постановити в цій частині новий вирок та визначити правову кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 :

- за ч.4 ст.153 КК України як вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов`язане із проникненням в тіло іншої особи, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, з якою винний перебуває у сімейних відносинах;

- за ч.6 ст.153 КК України як вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов`язане із проникненням в тіло іншої особи, щодо особи з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, вчинене повторно, а саме: особою, що вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 152 КК України, та вчинений особою, що вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 153 КК України;

- за ч.6 ст.152 КК України як вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій (згвалтування) щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, та з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинене повторно, а саме: особою, що вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 153 КК України, та особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частиною четвертою статті 152 КК України.

В формулюванні обвинувачення ОСОБА_7 , визнаного судом доведеним, за ч.6 ст.152 КК України за епізодом щодо вчинення дії сексуального характеру, пов`язаних з оральним проникненням в тіло потерпілої ОСОБА_13 24.08.2021, врахувати кваліфікуючу ознаку цієї статті - вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.152 КК України.

Вирок в частині призначеного ОСОБА_7 покарання - змінити.

Вважати ОСОБА_7 засудженим з призначенням йому покарання:

- за ч. 4 ст. 153 КК України - 8 років позбавлення волі;

- за ч. 6 ст. 152 КК України - 15 років позбавлення волі;

- за ч. 6 ст. 153 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, 14 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно визначити до відбуття ОСОБА_7 покарання у виді 15 років позбавлення волі.

Внести інформацію до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи про обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітніх осіб.

В іншій частині вирок Кам`янського районного суду Черкаської області від 01 червня 2022 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий:

Судді: