open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
5 Справа № 910/2812/23
Моніторити
Рішення /04.07.2024/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /19.06.2024/ Господарський суд м. Києва Постанова /28.05.2024/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /14.05.2024/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /26.04.2024/ Касаційний господарський суд Постанова /18.04.2024/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /03.04.2024/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /18.03.2024/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /14.03.2024/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /14.03.2024/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /26.02.2024/ Господарський суд м. Києва Постанова /06.02.2024/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /26.01.2024/ Північний апеляційний господарський суд Постанова /16.01.2024/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /08.12.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /20.11.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /24.10.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /10.10.2023/ Північний апеляційний господарський суд Постанова /14.09.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /11.09.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /06.09.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /06.09.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /05.09.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /04.09.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /04.09.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /21.08.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.08.2023/ Господарський суд м. Києва Рішення /10.08.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /08.08.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /02.08.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /23.05.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.05.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /17.05.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /16.05.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /16.05.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /17.04.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /06.04.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /08.03.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /27.02.2023/ Господарський суд м. Києва
emblem
Справа № 910/2812/23
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Рішення /04.07.2024/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /19.06.2024/ Господарський суд м. Києва Постанова /28.05.2024/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /14.05.2024/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /26.04.2024/ Касаційний господарський суд Постанова /18.04.2024/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /03.04.2024/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /18.03.2024/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /14.03.2024/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /14.03.2024/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /26.02.2024/ Господарський суд м. Києва Постанова /06.02.2024/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /26.01.2024/ Північний апеляційний господарський суд Постанова /16.01.2024/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /08.12.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /20.11.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /24.10.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /10.10.2023/ Північний апеляційний господарський суд Постанова /14.09.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /11.09.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /06.09.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /06.09.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /05.09.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /04.09.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /04.09.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /21.08.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.08.2023/ Господарський суд м. Києва Рішення /10.08.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /08.08.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /02.08.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /23.05.2023/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /17.05.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /17.05.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /16.05.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /16.05.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /17.04.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /06.04.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /08.03.2023/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /27.02.2023/ Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2023 Справа № 910/2812/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/2812/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання"

до Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва"

про стягнення 5 836 641,13 грн,

За участю представників сторін:

від позивача: Скок В.С.;

від відповідача: Федотова О.С.

обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" про стягнення 3702020,80 грн. безпідставно набутих коштів, трьох процентів річних у сумі 288474,31 грн. та 1460741,70 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва", як власник розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 нежитлових будівель, зберегло за рахунок позивача 3702020,80 грн., які відповідач мав сплачувати за користування земельною ділянкою. Як стверджує позивач, дана земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 перебуває в позивача на праві оренди на підставі укладеного з Київською міською радою договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 №72-6-00066 (із змінами внесеними угодою зареєстрованою Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2008 року за №72-6-00517. Указаний договір оренди земельної ділянки від 04.10.2002 №72-6-00066 був поновлений на 10 років відповідно до договору про внесення змін до договору оренди від 04.10.2002 №72-6-00066, що визнаний укладеним рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 у справі № 910/11150/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

03.03.2023 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 08.03.2023 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 06.04.2023.

31.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позов, в якому Приватним акціонерним товариством "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" наголошено на відсутності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що: Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" є неналежним позивачем у спорі про стягнення плати за землю, як грошових коштів безпідставно збережених особою - власником нерухомого майна, яким не здійснено оформлення прав на земельну ділянку під об`єктом нерухомого майна; спір про стягнення безпідставно збережених коштів можливий лише за наявності без договірних відносин; стаття 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших спеціальних способів захисту; безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте, здійснює таку сплачу, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Також відповідачем наголошено, що позивач з 2016 року був обізнаний щодо перебування на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, який належить Приватному акціонерному товариству "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва", проте, у 2019 звернувся до суду з позовом про продовження договору оренди земельної ділянки без відмови права користування її частиною, яку займає відповідач. До того ж, відповідачем наголошено, що стягнення плати за земельну ділянку є можливим лише за умови її оформлення як об`єкта земельних правовідносин, а отже, фактичне повернення позивачем частини орендної плати, яку було сплачено за договором оренди, суперечить вимогам чинного законодавства та є безпідставним. Крім того, відповідачем вказано на розбіжності у розрахунках орендної плати, які наведені позивачем.

Ухвалою від 06.04.2023 суддею Поляковою К.В. було задоволено заяву про самовідвід від розгляду справи №910/2812/23

10.04.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем висловлено непогодження із правовою позицією відповідача по суті спору.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2023 справа №910/2812/23 передана розгляд судді Привалова А.І.

Ухвалою від 17.04.2023 справа прийнята суддею Приваловим А.І. до свого провадження, призначено підготовче засідання на 11.05.2023.

03.05.2023 до Господарського суду міста Києва подано заперечення на відповідь на відзив.

04.05.2023 Приватним акціонерним товариством "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" подано заяву про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Київської міської ради.

У судовому засіданні 11.05.2023 судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні заяви відповідача про залучення третьої особи, а також відкладено підготовче засідання на 01.06.2023.

23.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за період з січня 2018 по березень 2023 за користування земельною ділянкою площею 0,4176 га, яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ."І") загальною площею 5501,7 кв.м, що розташована за адресою: м.Київ, вул.Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), яка входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га в сумі 3 944 666,20 грн, 3% річних в розмірі 314 546,19 грн та інфляційні втрати в сумі 1 577 428,74 грн.

01.06.2023 представником позивача також було подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 01.06.2023 судом було прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог як таку, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України. В судовому засіданні було оголошено перерву до 06.07.2023.

16.06.2023 до суду надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якій відповідач проти задоволення позову з урахуванням вказаної заяви заперечує.

В підготовчому засіданні 06.07.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.08.2023.

Втім, судове засідання 03.08.2023 у справі № 910/2812/23 не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 судове засідання у справі № 910/2812/23 призначено на 10.08.2023.

Присутній у судовому засіданні 10.08.2023 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги повністю з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог та з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив повністю, з підстав наведених у відзиві та поясненнях.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 10.08.2023, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради від 08.11.2001 № 86/1520 „Про оформлення права користування земельними ділянками" надано Відкритому акціонерному товариству „Київський завод зварювального обладнання", за умови виконання пункту 12.1 рішення, в оренду земельної ділянки площею 1,79 га строком на 5 років для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд на вул. Польовій, 24 у Солом`янському районі міста Києва у зв`язку з переходом права власності на будівлі та споруди за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 02.08.49 № 1713 «Про поновлення відводу земельної ділянки Виробничо-Торговельної Артілі «Металоштамп» у Жовтневому районі по Н. Польовій вул. № 37», від 27.05.64 № 681 «Про відвод земельної ділянки Центральному конструкторському бюро механізації виробничих процесів під будівництво виробничого корпусу», від 17.10.67 № 1719/а «Про додатковий відвод земельної ділянки Всесоюзному проектно-конструкторському інституту зварочного виробництва під поширення території», від 21.09.70 № 1670 «Про додатковий відвод земельної ділянки Всесоюзному проектно-конструкторському інституту зварювального виробництва під будівництво інженерно-лабораторного корпусу та перебазування заготовочного відділення і матеріального складу з території, відведеної під житлове будівництво» та виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 19.02.86 № 133/8 «Про відведення додаткової земельної ділянки Науково- виробничому об`єднанню по випуску механічного зварювального устаткування - НВО «ВІЗВ» для будівництва лабораторного корпусу по вул. Польовій у Жовтневому районі».

На підставі рішення Київської міської ради „Про оформлення права користування земельними ділянками" від 08.11.2001 № 86/1520 між Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством „Київський завод зварювального обладнання" укладено договір оренди земельної ділянки від 22.08.2002, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі за № 35083, та 04.11.2002 зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 72-6-00066.

За умовами вказаного договору предметом його регулювання є надання в оренду позивачу з метою експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд земельної ділянки площею 17900 кв. м, розташованої за адресою: вул. Польова, 24 у Солом`янському районі м. Києва; строк дії договору - п`ять років (пункт 1 договору).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2008 у справі № 35/162 позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Київський завод зварювального обладнання" до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про внесення змін до договору задоволено: змінено цільове використання земельною ділянкою та поновлено на 10 років договір оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066, вважаючи укладеною угоду про внесення змін до названого договору в редакції, яка підписана Відкритим акціонерним товариством „Київський завод зварювального обладнання" на умовах, визначених угодою, зміст якої викладений у рішенні суду. Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зобов`язано в установленому порядку зареєструвати зазначену угоду до договору оренди земельної ділянки.

Дане рішення суду залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2008 у справі № 35/162.

29.05.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 72-6-00517 зареєстровано договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066, укладений між Київською міською радою, як орендодавцем, та Відкритим акціонерним товариством „Київський завод зварювального обладнання", як орендарем. Зокрема, даним договором внесено наступні зміни до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066: поновлено договір оренди земельної ділянки від 04.10.2002 за № 72-6-00066 на 10 (десять) років; внесено зміни в пункт 1 договору, де слова «для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд» замінено словами «для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного комплексу з паркінгом та вбудованими приміщеннями торгівельно-розважального та громадського комплексу».

Вказані земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 8000000000:69:077:0001.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 у справі №910/11150/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2021, визнано укладеним договір про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 № 72-6-00066 (із змінами, внесеними угодою, зареєстрованою Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2008 за № 72-6-00517) між Товариством з обмеженою відповідальністю „Київський завод зварювального обладнання" та Київською міською радою, яким поновлено вказаний договір оренди на 10 (десять) років.

Як вказує позивач, згідно з податковими деклараціями Товариства з обмеженою відповідальністю „Київський завод зварювального обладнання" з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018-2022 роки з урахуванням поданих уточнюючих декларацій, податкові зобов`язання з орендної плати Товариства з обмеженою відповідальністю „Київський завод зварювального обладнання" за земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24, становлять 8 743 244,59 грн., а саме: за 2018 рік - 1 843 917,93 грн., за 2019 рік - 1 843 917,93 грн., за 2020 рік - 1 690 258,10 грн., за 2021 рік - 1 843 917,93 грн., за 2022 рік - 1 521 232,70 грн.

Згідно змісту наданої позивачем довідки Комунального підприємства «Київський інститут земельних відносин» №Ю-14423/2015 від 28.09.2015, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001, що розташована за адресою: м. Києва, Солом`янський район, вул. Польова, 24, має наступне функціональне призначення: землі змішаного використання: землі комерційного використання: 8070: інші землі: зайняті поточним та відведені під майбутнє будівництво: 9830 кв.м. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: площею 8070 кв.м. (землі комерційного використання) - 32 537 281,99 грн.; площею 9890 кв.м. (інші землі: зайняті поточним та відведені під майбутнє будівництво) - 7 926 678,61 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю „Київський завод зварювального обладнання" у позовній заяві вказано, що податкові зобов`язання щодо плати за землю, визначені у податкових деклараціях повністю виконані позивачем, на підтвердження чого надано відповідні платіжні доручення.

На земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га та, яка знаходиться в користуванні позивача на підставі договору оренди від 04.10.2022 № 72-6-00066, розміщена нежитлова будівля (літ. «І»), загальною площею 5501,7 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389).

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №6/610 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" до Дочірнього підприємства "Оргпром"(з 100% іноземним капіталом), Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про визнання права власності, зобов`язання зареєструвати право власності та прийняти в експлуатацію об`єкт.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2009 у справі № 6/610 визнано право власності Відкритого акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" на нежитлові офісні приміщення з 1-го по 2-й поверхи та з 4-го по 8-ий поверхи (групи нежитлових приміщень № 1 загальною площею 140,6 кв.м.; групи нежитлових приміщень № 2 загальною площею 294,3 кв. м.; групи нежитлових приміщень № 3 загальною площею 454,9 кв. м.; групи нежитлових приміщень № 4 загальною площею 1008,4 кв. м.; групи нежитлових приміщень № 7 загальною площею 972,6 кв. м.; групи нежитлових приміщень № 8 загальною площею 964,7 кв. м.; групи нежитлових приміщень № 9 загальною площею 928,8 кв. м.; групи нежитлових приміщень № 10 загальною площею 1030,6 кв. м.; групи нежитлових приміщень № 11 загальною площею 1075,0 кв. м.) по вул. Польова, 24 літера "А"в м. Києві, загальною площею 6869,9 кв. м., на нежитлову будівлю в м. Києві по вул. Польова, 24 літера "І", загальною площею 5501,7 кв. м. та нежитлову будівлю - трансформаторну підстанцію в м. Києві по вул. Польова, 24 літера "К", загальною площею 61,6 кв. м.

Тобто, зі змісту позовної заяви вбачається, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га та, яка знаходиться в користуванні позивача на підставі договору оренди від 04.10.2022 № 72-6-00066, розміщена нежитлова будівля (літ. «І»), загальною площею 5501,7 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), належне на прав власності відповідачу.

Як вказує позивач, з моменту набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю (літ. «І»), загальною площею 5501,7 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389) по теперішній час, орендну плату за земельну ділянку, яка використовувалась відповідачем для розміщення вказаного нерухомого майна, сплачував позивач.

На підтвердження обставин зайняття відповідачем частини земельної ділянки та її фактичної площі позивачем представлено до матеріалів справи висновок експерта № 905- 1/09/2022 від 12.09.2022, який складено експертом Свістуновим Ігорем Сергійовичем. У висновку вказано, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га, яка перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод зварювального обладнання» розміщена нежитлова будівля (літ. «І») за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24.

У висновку експерта також зазначено, що із земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,790 га, яка перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод зварювального обладнання», ділянка яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ. «І»), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янськнй р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), становить 0,4176 та (4 176 кв.м), в тому числі: під плямою забудови (площа горизонтального перерізу по зовнішньому обводу будинку) становить 2952,4 кв.м (0,29524 га); площа ділянки яка використовується для обслуговування будівлі визначена за фактично влаштованими лінійними рубежами (огорожею) та зоною влаштування місць для паркування автотранспортних засобів 1223,6 кв.м (0,12236 га).».

На виконання вимог наказу директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" № 03-ОД від 10.11.2022, головним бухгалтером товариства Юрченко Н.В. проведено бухгалтерське дослідження (ревізію) щодо встановлення розміру орендної плати за 2018 - 2022 рр., що підлягає нарахуванню та сплаті за земельну ділянку площею 0,4176 га (4 176 кв.м), яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ. «І»), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), при умові, що ця земельна ділянка (площею 0,4176 га) знаходиться на землях комерційного використання площею 8070 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:69:077:0001) з нормативною грошовою оцінкою 32 537 281,99 грн., зазначеною у Довідці №Ю-14423/2015 від 28.09.2015, та при врахуванні Висновку експерта №905-1/09/2022 від 12.09.2022 за результатами проведення земельно-технічної експертизи. За наслідками проведення ревізії бухгалтером було складено довідку бухгалтерського дослідження (ревізії) від 03.02.2023.

Згідно змісту вказаної довідки розмір орендної плати за 2018 - 2022 рр., що підлягає нарахуванню та сплаті за земельну ділянку площею 0,4176 га (4 176 кв.м), яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ."І"), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), за умові, що ця земельна ділянка (площею 0,4176 га) знаходиться на землях комерційного використання площею 8070 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:69:077:0001) з нормативною грошовою оцінкою 32 537 281,99 грн., зазначеною у довідці №Ю-14423/2015 від 28.09.2015, та при врахуванні висновку експерта № 905-1/09/2022 від 12.09.2022 за результатами проведення земельно-технічної експертизи, становить 3 702 020,80 грн, у тому числі: за 2018 рік - 767 258,20 грн., за 2019 рік - 767 258,20 грн., за 2020 рік - 767 258,20 грн., за 2020 рік - 767 258,20 грн., за 2021 рік - 767 258,20 грн., за 2022 рік - 632 988,01 грн.

Одночасно, у заяві про збільшення позовних позивачем також було розраховано розмір, що підлягає нарахуванню та сплаті за земельну ділянку площею 0,4176 га, (4 176 кв.м), яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ."І"), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), за січень-березень 2023 в розмірі 242 645,40 грн.

З огляду на наведене вище, на думку позивача, відповідач як фактичний користувач земельною ділянкою площею 0,4176, яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ."І"), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389) і яка входить до складу земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га, без достатньої правової підстави за рахунок орендаря цієї ділянки - Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання", в період з січня 2018 року по березень 2023 року без достатньої правової підстави зберіг в себе грошові кошти на загальну суму 3 944 666,20 грн, які б мав сплатити за користування земельною ділянкою, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом. Правовою підставою позовних вимог було визначено приписи ст.1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Як вказувалось судом вище, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що відповідач як фактичний користувач земельною ділянкою площею 0,4176, яка використовується для обслуговування нежитлової будівлі (літ."І"), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389) і яка входить до складу земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га, без достатньої правової підстави за рахунок орендаря цієї ділянки - Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання", в період з січня 2018 по березень 2023 без достатньої правової підстави зберіг в себе грошові кошти на загальну суму 3 944 666,20 грн, які б мав сплатити за користування земельною ділянкою, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом. Правовою підставою позовних вимог було визначено приписи ст.1212 Цивільного кодексу України.

Приватним акціонерним товариством "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" наголошено на відсутності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що: Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" є неналежним позивачем у спорі про стягнення плати за землю, як грошових коштів безпідставно збережених особою - власником нерухомого майна, яким не здійснено оформлення прав на земельну ділянку під об`єктом нерухомого майна; спір про стягнення безпідставно збережених коштів можливий лише за наявності без договірних відносин; стаття 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших спеціальних способів захисту; безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте, здійснює таку сплачу, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Також відповідачем наголошено, що позивач з 2016 року був обізнаний щодо перебування на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, який належить Приватному акціонерному товариству "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва", проте, у 2019 звернувся до суду з позовом про продовження договору оренди земельної ділянки без відмови права користування її частиною, яку займає відповідач. До того ж, відповідачем наголошено, що стягнення плати за земельну ділянку є можливим лише за умови її оформлення як об`єкта земельних правовідносин, а отже, фактичне повернення позивачем частини орендної плати, яку було сплачено за договором оренди, суперечить вимогам чинного законодавства та є безпідставним. Крім того, відповідачем вказано на розбіжності у розрахунках орендної плати, які наведені позивачем.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 щодо застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України та порядку визначення розміру безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою зазначено таке.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д) частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Аналіз вказаних положень Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України свідчить про те, що відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України ).

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Якщо тлумачити приписи статті 1212 Цивільного кодексу України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 9051680/20, провадження № 12-48 гс 21.

Дійсно у разі якщо власник нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, не уклав відповідних договорів оренди з її власником та не здійснив державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Тобто, у такому випадку мова йде саме про правовідносини власника земельної ділянки, як особи, яка відповідно до закону мала право отримати плату за користування земельною ділянкою, та особи, якій належать нерухоме майно.

Проте, як було встановлено вище, позивачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання", який на теперішній час є орендарем земельної ділянки 8000000000:69:077:0001 площею 1,7900 га, на підставі договору, укладеного з Київською міською радою на підставі рішення Київської міської ради „Про оформлення права користування земельними ділянками" від 08.11.2001 № 86/1520 між Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством „Київський завод зварювального обладнання". У даному випадку, фактично вимоги позивача ґрунтуються на тому, що останнім на підставі договору оренди протягом спірного періоду сплачувалась орендна плата, частину якої (з урахуванням розміру земельної ділянка, яку займає власник нерухомого майна - відповідач) має намір відшкодувати за рахунок стягнення із Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва".

В контексті наведеного, суд вважає юридично неспроможними посилання позивача на приписи сит.152 Земельного кодексу України, згідно яких власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, оскільки у даному випадку між позивачем та власником земельної ділянки склались правовідносини оренди, як строкового, платного користування, з яких ніяким чином не виникає право орендаря на отримання від фактичного користування земельної ділянки плати за таке використання (орендної плати).

До того ж, щодо відшкодування збитків, про які йде мова у ст.152 Земельного кодексу України слід звернути увагу на приписи ст.156 Земельного кодексу України, згідно яких власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки; е) використання земельних ділянок для потреб нафтогазової галузі; є) використання земельних ділянок для потреб надрокористування для геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення та для будівництва і розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності.

Одночасно, в контексті заперечень відповідача проти задоволення позову та оцінки доводів позивача, суд вважає за доцільне детально звернути увагу на те твердження стосовно обізнаності позивача щодо перебування на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, який належить Приватному акціонерному товариству "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва", однак не зважаючи на те порушено у 2019 році питання щодо продовження договору оренди земельної ділянки без відмови права користування її частиною, яку займає відповідач.

В контексті наведеного судом враховано, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку. Доцільність застосування вказаної доктрини неодноразово підтверджувалась Верховним Судом у постановах від 31.03.2021 по справі №923/875/19, від 22.06.2023 по справі №925/1238/22, від 06.04.2023 по справі №916/3417/21, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2019 році Приватне акціонерне товариство "Київський завод зварювального обладнання" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 у справі № 910/11150/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 та постановою Верховного Суду від №910/11150/19, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" задоволено повністю; визнано укладеним договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 року №72-6-00066 (із змінами внесеними угодою зареєстрованою Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2008 року за №72-6-00517 між Приватним акціонерним товариством "Київський завод зварювального обладнання", яким фактично поновлено договір оренди земельної ділянки від 4 жовтня 2002 року за №72-6- 00066 (із змінами внесеними угодою Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 року № 72-6-00066, зареєстрованою Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2008 року за № 72-6-00517) на 10 років.

Тобто, з наведеного полягає, що позивачем було висловлено намір щодо поновлення договору оренди земельної ділянки на тих же умовах, зокрема щодо її площі та розміру орендної плати, незважаючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" було обізнано щодо перебування на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:69:077:0001 нежитлової будівлі (літ."І"), що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 303595880389), власником якого є відповідач.

Крім того, оспорювання позивачем податкових повідомлень щодо нарахування плати за землю у даному випадку ніяким чином не спростовує, оскільки відповідно до п.п. 288.5.1., 288.5.2 ч.288.5 ст.288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Проте, у порядку, який визначено нормами цивільного та земельного законодавства України до договору оренди земельної ділянки від 04.10.2002 року №72-6-00066 зміни в частині площі земельної ділянки внесено не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Одночасно, судом також враховано, що 03.02.2021 Приватне акціонерне товариство "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" звернулось до Київської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:69:077:0001, що розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Польова, 24, літ.І для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови орієнтовним розміром 0,6 га.

До того ж, в матеріалах справи наявний лист №14/02 від 14.02.2022 Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання", в якому відповідач посилаючись на набуття права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:69:077:000 просив надати згоду орендаря земельної ділянки на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки з метою подальшого оформлення права користування. Доказів надання такої згоди матеріали справи не містять.

Отже, фактично, за висновками суду, має місце суперечлива поведінка позивача, оскільки фактично останній шляхом поновлення договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах (в частині площі земельної ділянки та розміру орендної плати) визнав свій обов`язок з оплати користування землею, тоді як поданим позовом, фактично вчиняє дії стягнення частини сплаченої суми з відповідача.

Тобто, враховуючи вищевикладене у сукупності, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази з урахуванням специфіки та змісту спірних правовідносин, у даному випадку у позивача, як орендаря земельної ділянки, яким сплачено орендні платежі за користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:69:077:000 за період з січня 2018 по березень 2023 року не виникло право на повернення частини сплаченої суми шляхом її стягнення із відповідача, як власника нерухомого майна, яке розташоване на частині земельної ділянки (відповідно до займаної площі).

Щодо посилань позивача на чисельну практику Верховного Суду в якості обґрунтування позовних вимог та спростування правової позиції відповідача, суд зауважує таке.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова).

Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив частини четвертої статті 403 ЦПК України, якою передбачено таку підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21)).

Наразі, суд звертає увагу позивача на те, що правовідносини, які стали предметом спору у справі №922/2060/20 (постанова від 05.08.2022 Верховного Суду) є відмінними від спірних у межах розглядуваного спору, оскільки у справі №922/2060/20 спір виник між Харківською міською радою, як власником земельної ділянки, та товариством, як фактичним користувачем земельної ділянки до якого відповідне право користування перейшло внаслідок набуття права власності на земельну ділянку.

Аналогічних висновків суд дійшов щодо застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 05.10.2022 по справі №915/767/21. В останній предметом спору були вимоги Керівнико Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» про стягнення 16 111 048,99 грн, обґрунтовано позовні вимоги тим, що відповідач у період з 15.08.2018 по 01.10.2020 без достатніх правових підстав використовував земельну ділянку комунальної власності площею 469 889 кв. м, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Індустріальній, 1/1, 1/1а, 1/1б, 1/1в (кадастровий номер 4810136300:07:001:0107) та на якій розміщено належні відповідачу об`єкти нерухомого майна, внаслідок чого відповідачем у зазначений період недоотримано дохід до бюджету у вигляді орендної плати. Тотожний висновок стосується і посилань позивача на постанову Верховного Суду по справі №917/32/17 від 30.05.2020.

З огляду на висновки суду стосовно не виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" право на повернення частини сплаченої суми шляхом її стягнення із Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва", як власника нерухомого майна, яке розташоване на частині земельної ділянки (відповідно до займаної площі), доводи позивача щодо розміру суми, яка підлягає стягненню, та їх заперечення з боку відповідача залишені судом без розгляду як такі, що ніяким чином не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для стягнення плати за користування земельною ділянкою з фактичного користувачам на користь орендаря.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод зварювального обладнання" до Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" в частині стягнення безпідставно збережених коштів.

Позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають залишенню без задоволення як похідні.

Одночасно, щодо заяви відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності, суд зауважує, що з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в позові, відповідна заява підлягає залишенню без розгляду.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу , залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зауважує таке.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на висновки суду щодо відмови в задоволенні позову судові витрати позивача на сплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу залишаються за позивачем.

Частинами 9, 10 ст.145 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову

В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Ухвалою від 16.05.2023 судом було вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Приватному акціонерному товариству "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" (03065, м. Київ, вул. Польова, буд. 24, код ЄДРПОУ 22883891), які знаходяться на всіх рахунках Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" (03065, м. Київ, вул. Польова, буд. 24, код ЄДРПОУ 22883891), які відкриті або будуть відкриті в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, у межах суми позову 5 451 236 грн 81 коп.

Враховуючи висновки суду стосовно відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, керуючись приписами ч. 9, 10 ст.145 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що застосовані судом заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Керуючись ст. 74, 76-80, 123, 126, 129, 145, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 по справі №910/2812/23.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 14.08.2023.

Суддя А.І. Привалов

Джерело: ЄДРСР 112800367
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку