ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 640/27462/20

адміністративне провадження № К/990/14015/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Кравчука В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної поліції України

про визнання протиправним та скасування протоколу в частині, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Національної поліції України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року (ухвалене у складі головуючого судді Шулежка В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2023 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Костюк Л.О., суддів Бужак Н.П., Кобаля М.І.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної поліції України (далі також - відповідач), в якому просив:

визнати протиправною відмову Національної поліції України у призначенні та виплаті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразової грошової допомоги;

зобов`язати Національну поліцію України призначити та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразову грошову допомогу у розмірі, передбаченому підпунктом «б» пункту 3 частини першої статті 99 Закону України «Про національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII), - 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому буде прийнято рішення про виплату.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку інвалідністю, що настала внаслідок отримання травми в ході виконання обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, надавши для цього всі необхідні документи, однак відповідачем неправомірно відмовлено в задоволенні такої заяви.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2023 року, позов задоволено повністю.

4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що днем звільнення позивача, згідно наказу Національної поліції України від 17 грудня 2019 року №1530о/с дск, є 31 грудня 2019 року, а інвалідність позивачу встановлено 19 травня 2020 року, тобто в межах шести місяців після звільнення з поліції. Таким чином, доказами, що знаходяться у справі, підтверджується та відповідачем не спростовано, що позивачем отримана травма в період проходження служби при виконанні службових обов`язків; позивача звільнено у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ; інвалідність встановлена позивачу протягом шести місяців після звільнення зі служби, а тому вказані обставини в сукупності є достатніми для отримання позивачем права на призначення одноразової грошової допомоги згідно з умовами частини першої статті 97 Закону № 580-VIII. Інших законних підстав для відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги відповідачем не наведено. З урахуванням такого, суди дійшли висновку, що відмова Національної поліції України у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги є протиправною та не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

6. В обґрунтування касаційної скарги зазначається, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували положення статті 97 Закону № 580-VIII, у зв`язку із цим дійшли неправомірного висновку про наявність у особи права на отримання одноразової грошової допомоги.

7. Скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги того, що такої підстави для отримання одноразової грошової допомоги, як інвалідність, внаслідок травми, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, у яких велись бойові дії, не передбачено Законом № 580-VIII.

8. З огляду на це, скаржник наголошує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 97 Закону № 580-VIII у правовідносинах, щодо наявності у особи права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, внаслідок травми, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, у яких велись бойові дії.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

9. Касаційна скарга надійшла до Суду 19 квітня 2023 року.

10. Ухвалою Верховного Суду від 2 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі №640/27462/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано позивачу надати відзив на касаційну скаргу.

11. Ухвалою Верховного Суду від 9 червня 2023 року задоволено клопотання відповідача про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2023 року в адміністративній справі №640/27462/20 до закінчення її перегляду в касаційному порядку

12. Ухвалою Верховного Суду від 9 серпня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 10 серпня 2023 року.

Позиція інших учасників справи

13. 18 травня 2023 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

14. Позивач зазначає, що доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій. Позивач вказує на те, що доказами, що знаходяться у справі, підтверджується отримання ним травми в період проходження служби при виконанні службових обов`язків під час перебування у складі миротворчого контингенту у Косово; позивача звільнено у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ і інвалідність встановлена позивачу протягом шести місяців після звільнення зі служби, а тому вказані обставини підтверджують право на призначення одноразової грошової допомоги згідно з умовами частини першої статті 97 Закону № 580-VIII.

15. Також позивач вказує на те, що відповідачем уже добровільно виконано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року у повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

16. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України з 1989 року по листопад 2015 року.

17. Відповідно до Закону України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» від 23 квітня 1999 року № 613-XIV (далі - Закон № 613-XIV), указів Президента України від 2 жовтня 1999 року №1261/99 та від 1 листопада 2000 року №848/1000, на підставі наказу МВС України від 24 червня 2003 року № 314 о/с з 24 червня 2003 року по 24 червня 2004 року старший оперуповноважений в особливо важливих справах Головного управління боротьби з організованою злочинністю МВС України підполковник міліції ОСОБА_1 перебував у тривалому закордонному відрядженні у складі миротворчого персоналу Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в місії ООН у Косово, колишня Союзна Республіка Югославія, для участі в міжнародній миротворчій операції.

18. Згідно з довідкою командира спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово від 24 червня 2004 року підполковник міліції ОСОБА_1 під час відрядження у складі миротворчого персоналу приймав участь в спеціальних операціях по підтриманню міжнародного миру та безпеки. При цьому, згідно наказу МВС України від 24 червня 2003 року № 314 о/с наказано Національній академії внутрішніх справ України призначити працівників, у тому числі ОСОБА_1 , на посади згідно з штатним розкладом Спеціального миротворчого центру.

19. Згідно наказу МВС України від 25 червня 2004 року №334о/с «По особовому складу» наказано вважати таким, що з 24 червня 2004 року прибув з тривалого закордонного відрядження після виконання службових обов`язків у складі Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово підполковника міліції ОСОБА_1 та призначено на посаду, з якої його було відряджено.

20. За висновком командира Спеціального миротворчого підрозділу місії ООН у Косово від 30 вересня 2003 року встановлено отримання тілесних ушкоджень патрульними Спеціального миротворчого підрозділу МВС України у Косово, в тому числі позивачем, а саме: струс головного мозку, забій лівого плеча, в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з охороною громадського порядку.

21. Також, відповідно до висновку додаткового службового розслідування за фактом отримання тілесних ушкоджень, затвердженого першим заступником начальника ГУБОЗ МВС України полковником міліції ОСОБА_2 від 25 липня 2007 року, встановлено, що підполковник міліції ОСОБА_1 під час відрядження у складі миротворчого персоналу Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в місії ООН у Косово отримав тілесні ушкодження у період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю.

22. На підставі вказаного висновку складено акт про нещасний випадок та акт розслідування нещасного випадку, що стався 23 вересня 2003 року у Косово.

23. З огляду на викладене, матеріалами службового розслідування відносно позивача встановлено та підтверджено обставини того, що позивач, у період проходження служби в МВС України під час закордонного відрядження у складі Спеціального миротворчого підрозділу МВС України під час виконання службових обов`язків, реалізовував завдання міліції по охороні та забезпеченню громадського порядку за вказівкою регіонального керівництва місії ООН у Косово (Гнилянського регіонального штабу місії ООН у Косово) та діяв у відповідності до наданих йому згідно із Законом України «Про міліцію» повноважень, що підтверджується довідкою командира офісу з координації дій спецпідрозділів поліції місії ООН у Косово ОСОБА_3 та Гнилянським регіональним штабом міжнародної поліції дій миротворців - працівників МВС України, у тому числі позивача.

24. На підставі рапорта позивача від 16 грудня 2019 року та свідоцтва про хворобу №173, виданого Госпітальною військово-лікарською комісією Центрального госпіталю МВС 13 грудня 2019 року, наказом Національної поліції України від 17 грудня 2019 року №1530о/с дск полковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону №580-VIII.

25. Тобто підставою звільнення зі служби стало саме захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а саме отримання травми, пов`язаної із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

26. У подальшому, позивачем отримано довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 19 травня 2020 року серії 12 ААБ № 437373, згідно якої позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку з отриманням травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

27. Позивач звернувся до відповідача із заявою (рапорт) від 20 травня 2020 року, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв`язку із інвалідністю, що настала внаслідок захворювання при проходженні служби в органах внутрішніх справ та отриманні травми при виконанні службових обов`язків у країні, де велись бойові дії.

28. Листом Національної поліції України від 19 червня 2020 року №7469/09/29-2020 відмовлено у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з відсутністю в статті 97 Закону № 580-VIII випадку - захворювання, поранення (контузія, травма, каліцтво), пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, унаслідок якого позивачу установлено інвалідність. Відповідачем зазначено, що у разі встановлення інвалідності у випадках, що не передбачені відповідними пунктами статті 97 вказаного Закону, правові підстави для призначення допомоги відсутні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

29. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

30. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

31. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

32. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

33. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

34. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2023 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи неприйнятні з огляду на таке.

35. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

37. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

38. У статті 1 та частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.

39. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

40. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

41. Згідно із частиною п`ятою статті 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

42. Конституційний Суду України у пункті 3.2. мотивувальної частини Рішення від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 зазначив, що Конституційний Суд України вважає, що частину п`яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки. Таке законодавче регулювання здійснює в межах своїх конституційних повноважень Верховна Рада України, яка, маючи можливість діяти на власний розсуд, визначає обсяг соціального захисту військовослужбовців, втілюючи зміст відповідних конституційних принципів з метою забезпечення справедливого механізму відшкодування за заподіяння шкоди їх здоров`ю чи навіть життю, але не порушуючи самої сутності конституційного права на соціальний захист, особливо в разі втрати такими особами працездатності. На виконання свого конституційного обов`язку, приписів частини п`ятої статті 17 Конституції України Верховна Рада України в Законі визначила обсяг і механізми реалізації соціального захисту військовослужбовців та основні засади державної політики в цій сфері. Згідно зі статтею 1 Закону соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи юридичних і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі; це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, установлених законом. Конституційний Суд України вважає, що з урахуванням вимог частини п`ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України). Крім того, предметом законодавчого регулювання соціального захисту військовослужбовців є питання, пов`язані з тим, що статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров`я чи навіть загибелі під час виконання службових обов`язків під час захисту Вітчизни.

43. Крім того, Конституційний Суду України у пункті 2.4 рішення від 22 жовтня 2020 року № 12-р/2020 зазначив, що сферу соціального захисту поліцейських урегульовано розділом ІХ Закону № 580, яким визначаються службовий час і час відпочинку (стаття 91), відпустки та обчислення їх тривалості (статті 92, 93), грошове, медичне, житлове забезпечення (статті 94-96), порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги (статті 97-101), пенсійне забезпечення (стаття 102), навчання дітей (стаття 103), захист прав та законних інтересів працівників поліції (стаття 104). Наведені положення Закону № 580 щодо визначення прав поліцейських, які гарантуються державою у разі встановлення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), що пов`язані з проходженням ним служби та перешкоджають подальшому її проходженню, вказують на наявність комплексу організаційно-юридичних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту цих осіб. Зокрема, зі змісту положень пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580 вбачається, що держава гарантує поліцейському, який визнаний особою з інвалідністю (за певних умов), одноразову грошову допомогу, яка відповідно до абзацу першого частини першої статті 97 Закону № 580 є соціальною виплатою. Отримання одноразової грошової допомоги законодавець зумовлює неможливістю подальшого виконання поліцейським своїх обов`язків за станом здоров`я саме як особи, яка перебуває на службі в Національній поліції України.

44. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом № 580-VIII.

45. До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі - Закон № 565-XII) та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок №850).

46. Відповідно до статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

47. Згідно з пунктом 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

48. Відповідно до пункту 5 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII (набрав чинності 7 листопада 2015 року) визнано таким, що втратив чинність Закон № 565-XII.

49. Разом з тим, згідно з пунктом 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Закону № 565-XII, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №580-VIII.

50. Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 97 Закону №580-VIII одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

51. За приписами пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII підставою для виплати одноразової грошової допомоги є визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

52. Таким чином, зазначене положення Закону №580-VIII застосовується виключно за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1. причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2. інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3. причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

53. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах, зокрема, від 7 вересня 2018 року у справі №359/1238/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 373/1188/16-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 296/9456/16-а, від 29 жовтня 2018 року у справі №287/129/17-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 822/3788/17, від 14 листопада 2018 року у справі №822/2525/17, від 14 листопада 2018 року у справі №821/182/18, від 13 листопада 2018 року у справі №822/3331/17, від 14 листопада 2018 року у справі №823/1225/18, від 23 листопада 2018 року у справі №822/1450/18, від 23 листопада 2018 року у справі №822/1872/18, від 23 листопада 2018 року у справі №822/962/18, від 22 січня 2019 року у справі № 2340/2663/18, від 20 лютого 2019 року у справі №812/484/18, від 15 квітня 2019 року у справі № 823/1798/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №822/1083/18, від 5 лютого 2020 року у справі №810/836/18, від 30 березня 2020 року у справі №826/2761/18, від 23 квітня 2020 року у справі №822/999/18, від 13 травня 2020 року у справі №810/593/18, від 13 травня 2020 року у справі №810/593/18 та від 2 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21.

54. При цьому, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги виникло в період дії Закону №580-VIII, то така допомога підлягає нарахуванню і виплаті в розмірах, передбачених Законом №580-VIII, а не Законом № 565-XII.

55. Статтею 101 Закону №580-VIII передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

56. Відповідно до частини другої статті 97 Закону №580-VIII порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

57. Механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейських центрального органу управління поліції, територіальних органів поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), поліцейських у тому числі курсантів, слухачів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - заклади освіти), поліцейських, які були відряджені до державних (міждержавних) органів, установ та організацій із залишенням на службі в поліції, але зі звільненням із займаної посади визначено Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, що затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 вересня 2017 року №788) (далі - Порядок №4).

58. Так, відповідно до підпункту 2 пункту 4 розділу І Порядку №4 випадки, за яких призначається ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського під час виконання службових обов`язків (пункти 3, 5 частини першої статті 97 Закону) - випадок, пов`язаний із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

59. Підпунктом 2 пункту 1 розділу ІІ Порядку №4 визначено, що днем виникнення права на отримання ОГД є дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

60. Згідно з пунктом 5 розділу V Порядку № 4 для виплати ОГД у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); 3) довідку органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати (у разі отримання такої виплати); 4) копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 5) копію постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; 6) копії акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; 7) копію посвідчення інваліда війни (за наявності); 8) копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; 9) копію документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).

61. Пунктами 1-3 розділу IV Порядку №4 визначено, що у місячний строк з дня реєстрації документів, зазначених у пунктах 4, 5 розділу III, фінансові підрозділи готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, за встановленою формою (додаток 2).

Висновок про призначення ОГД складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівниками фінансового та кадрового підрозділів органу поліції, навчального закладу, в якому поліцейський проходить (проходив) службу.

Висновок про призначення ОГД затверджує/відмовляє: у територіальних органах поліції, міжрегіональних територіальних органах Національної поліції, закладах та установах, що належить до сфери управління Національної поліції України - керівник відповідного органу, закладу, установи або особа, на яку покладено виконання таких функцій.

Рішення про призначення виплати ОГД приймається керівником органу поліції або навчального закладу, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п`ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням заявника із зазначенням підстав такої відмови. Пунктом 5 розділу І Порядку №4 передбачено, що ОГД не призначається і не виплачується за наявності підстав, визначених статтею 101 Закону.

Вичерпний перелік підстав, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, визначено статтею 101 Закону України «Про Національну поліцію».

62. За змістом підпункту б) пункту 3 частини першої статті 99 Закону №580-VIII розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату: поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3, інвалідності: групи - 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

63. Судами попередніх інстанцій, із посиланням на положення Закону №580-VIII, правомірно було зазначено, що днем виникнення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги є 19 травня 2020 року, тобто дата видачі довідки МСЕК.

64. Оскільки звільнення позивача зі служби та встановлення йому інвалідності відбулось після набрання чинності Законом №580-VIII, то правила пункту 15 Перехідних положень Закону №580-VIII до позивача не застосовуються.

65. Днем звільнення позивача згідно наказу Національної поліції України від 17 травня 2019 року №1530о/с дск є 31 грудня 2019 року, а інвалідність позивачу встановлено 19 травня 2020 року, тобто в межах шести місяців після звільнення з поліції.

66. Таким чином, належними доказами, наявними у справі, підтверджується та відповідачем не спростовано, що позивачем отримана травма в період проходження служби при виконанні службових обов`язків; позивача звільнено у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ; інвалідність встановлена позивачу протягом шести місяців після звільнення зі служби, а тому вказані обставини в сукупності є достатніми для отримання позивачем права на призначення одноразової грошової допомоги згідно умовами частини першої статті 97 Закону №580-VIII.

67. З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відмова Національної поліції України у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги є протиправною та не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому є підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування протоколу в частині, зобов`язання вчинити дії.

68. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки другу групу інвалідності «внаслідок захворювання так, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ» встановлено внаслідок отримання травми під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, а така підстава не передбачена статтею 97 Закону №580-VIII, виходячи із наступного.

69. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами справи, позивач, відповідно до Закону № 613-XIV, указів Президента України від 2 жовтня 1999 року №1261/99 та від 1 листопада 2000 року №848/1000, на підставі наказу МВС України від 24 червня 2003 року № 314 о/с з 24 червня 2003 року по 24 червня 2004 року перебував у складі миротворчого персоналу Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в місії ООН у Косово, колишня Союзна Республіка Югославія, для участі в міжнародній миротворчій операції, де ним отримано тілесні ушкодження у період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю. Вказані обставини були установлені на підставі матеріалів службового розслідування.

70. Тобто, тілесні ушкодження, які у подальшому стали підставою для встановлення позивачу ІІ групу інвалідності, були отримані ним під час перебування у складі миротворчого персоналу Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в місії ООН у Косово, колишня Союзна Республіка Югославія, для участі в міжнародній миротворчій операції. При цьому загальновідомо, що Місія ООН у Косові (англ. United Nations Interim Administration Mission in Kosovo, UNMIK) - тимчасова цивільна адміністрація під егідою ООН, яка діє на території Косово на основі резолюції Ради Безпеки ООН 1244 від 1999 року.

71. З огляду на вказані обставини необхідно з`ясувати, чи поширюються на співробітників органів внутрішніх справ, які отримали тілесні ушкодження під час перебування у складі миротворчого персоналу Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в місії ООН у Косово, гарантії щодо виплати одноразової грошової допомоги, передбачені статтею 97 Закону №580-VIII.

72. Колегія суддів вказує на те, що правові, організаційні та фінансові засади щодо участі України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, а також порядок направлення Україною військового та цивільного персоналу, організації його підготовки та забезпечення визначає Закон № 613-XIV. У преамбулі цього закону проголошено, що усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародного миру і безпеки, враховуючи зобов`язання України як держави - члена Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) подавати допомогу ООН в діях, що провадяться відповідно до Статуту ООН, а також зобов`язання як держави - члена Організації з безпеки і співробітництва в Європі (далі - ОБСЄ) конструктивно співробітничати у використанні всього діапазону можливостей ОБСЄ для запобігання конфліктам та для їх розв`язання, дотримуючись основних напрямів державної політики щодо участі України в удосконаленні та розвитку загальноєвропейської та міжнародних систем колективної безпеки, а також у рамках конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору (далі - НАТО) та іншими міжнародними організаціями у сфері безпеки, Україна розглядає участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки як важливу складову своєї зовнішньої політики.

73. Окрім того, відповідно до преамбули Конституції України в її основі лежить піклування про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтвердження європейської ідентичності Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України.

74. Так, відповідно до статті 1 Закону № 613-XIV міжнародні операції з підтримання миру і безпеки - міжнародні дії або заходи, спрямовані на виконання миротворчих чи гуманітарних завдань, які здійснюються за рішеннями Ради Безпеки ООН відповідно до Статуту Організації Об`єднаних Націй, ОБСЄ, інших міжнародних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки, згідно з положеннями глави VIII Статуту ООН, а так само дії і заходи багатонаціональних сил, багатонаціональних військових формувань високої готовності, які проводяться під загальним контролем Ради Безпеки ООН з метою: запобігання виникненню міждержавних або внутрішніх конфліктів; врегулювання або створення умов для врегулювання міждержавних, а також внутрішніх конфліктів за згодою сторін конфлікту або з використанням примусових заходів за рішенням Ради Безпеки ООН, що може включати, зокрема, спостереження і контроль за додержанням угод про припинення вогню та інших ворожих дій, роз`єднання сторін, які конфліктують, роззброєння і розформування їх підрозділів, виконання інженерних та інших робіт; боротьби з міжнародним тероризмом і піратством; евакуації населення із зони конфлікту; ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру; подання гуманітарної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок міждержавних або внутрішніх конфліктів; виконання поліцейських функцій по забезпеченню безпеки і додержання прав людини; подання допомоги у подоланні наслідків конфліктів та відновлення миру; усунення загрози миру, порушень миру чи акту агресії.

Національний контингент - військові підрозділи, оснащені відповідним озброєнням і військовою технікою, засобами підтримки і зв`язку, що направляються Україною для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, у тому числі у складі багатонаціональних військових формувань високої готовності військові підрозділи Збройних Сил України, інших військових формувань, котрі входять до складу об`єднаних військових підрозділів, що створюються спільно з іншими державами для участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (спільні батальйони тощо).

Національний персонал - окремі військовослужбовці Збройних Сил України, інших військових формувань, поліцейські, особи начальницького і рядового складу державних органів, які можуть оснащуватися вогнепальною (стрілецькою) зброєю та боєприпасами до неї відповідно до пропозицій міжнародних організацій у сфері безпеки, а також працівники Збройних Сил України, інших військових формувань, державних органів і установ України, які направляються Україною для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки і не входять до складу національного контингенту.

75. Згідно зі статтею 2 Закону № 613-XIV Україна виключно на умовах, зазначених у рішенні Президента України, що схвалюється Верховною Радою України у випадках, передбачених Конституцією та законами України, та у порядку, встановленому цим Законом, бере участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки:

Організації Об`єднаних Націй, рішення на проведення яких прийнято Радою Безпеки ООН;

Організації з безпеки і співробітництва в Європі чи інших міжнародних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки згідно з положеннями глави VIII Статуту ООН;

багатонаціональних сил, що створюються за згодою Ради Безпеки ООН, дії та заходи яких здійснюються під загальним контролем Ради Безпеки ООН;

багатонаціональних військових формувань високої готовності.

Участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки здійснюється шляхом надання національного контингенту, національного персоналу, а також матеріально-технічних ресурсів та послуг у розпорядження відповідних органів, які визначаються рішенням про проведення такої операції.

76. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 613-XIV рішення про направлення національного контингенту чи національного персоналу для участі України у міжнародній операції з підтримання миру і безпеки, а також з питань надання матеріально-технічних ресурсів та послуг приймає Президент України з одночасним поданням до Верховної Ради України законопроекту про схвалення рішення в частині щодо направлення національного контингенту. Разом з законопроектом подається інформація, зазначена у частині першій статті 3 цього Закону.

77. Згідно із частиною першою статті 8 Закону № 613-XIV соціальний захист учасників міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки і членів їх сімей забезпечується згідно з законами України.

78. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що в Україні відсутній спеціальний закон, який би визначав соціальний захист працівників органів внутрішніх справ - учасників міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки і членів їх сімей в інший спосіб, аніж той, який визначений Законом №580-VIII.

79. Як було зазначено вище, відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII підставою для виплати одноразової грошової допомоги є наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення), а саме: причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції; інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції; причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

80. Проте чинним законодавством України не встановлено обмежень стосовно того, що захворювання або травма, отримана працівником органів внутрішніх справ або поліції, повинна бути отримана лише під час виконання службових обов`язків в Україні, а визначальною умовою є встановлення причинного зв`язку захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

81. Окрім того, порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4, визначають і механізм оформлення та виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) поліцейським, які були відряджені до державних (міждержавних) органів, установ та організацій із залишенням на службі в поліції, але зі звільненням із займаної посади.

82. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права не знайшли свого підтвердження.

83. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

84. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

85. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

86. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

87. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

88. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

89. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42)).

90. Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

91. Також у пункті 71 рішення у справі "Peleki v. Greece" (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (рішення у справі "Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

92. До того ж, у пункті 80 рішення у справі "Perez v. France" (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі "Artico v. Italy", заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі "Van de Hurk v. the Netherlands", заява № 16034/90, пункт 59).

93. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

94. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява № 22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03, пункт 54).

95. Так, у пункті 54 рішення "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

96. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

97. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

98. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

99. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім основним аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

100. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Cуд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національної поліції України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук