ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 705/2576/23 Суддя (судді) першої інстанції: Годік Л.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Єгорової Н.М.,

суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уманського відділу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до Уманського відділу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, яким просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уманського відділу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 17 листопада 2022 року №77 про примусове повернення громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 );

- визнати протиправним та скасувати рішення Уманського відділу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 17 листопада 2022 року про заборону в`їзду на територію України громадянину Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) терміном на 3 (три) роки.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно досліджено докази та не враховано доводи позивача.

Апелянт звернув увагу суду на ту обставину, що його не було належним чином повідомлено про скасування посвідки на тимчасове проживання, строк якої закінчувався 17 жовтня 2022 року, а тому позивачем перевищено термін дозволеного перебування в Україні лише на 25 днів.

Додатково зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про наявність підстав для застосування заборони в`їзду в України терміном на три роки, водночас така заборона непропорційно обтяжує позивача та критично обмежує його право на повернення до України, з огляду на те, що він має необхідність часто подорожувати до України.

Відповідач подав до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки станом на час прийняття оскаржуваного рішення позивач перебував на території України з порушенням строків визначених п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №150 та ухилявся від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Управління державної міграційної служби України в Черкаські області подало до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції

Звернув увагу суду на ту обставину, що порушення позивачем законодавчого порядку перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення у країну походження або третю країну та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на казане порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач прибув 11 листопада 2019 року по візі типу D номер (M) НОМЕР_2 з терміном дії з 11 листопада 2019 року по 08 лютого 2020 року, з метою працевлаштування на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства від 17 жовтня 2019 року №82194, бланк серії АА №047074, виданого на ім`я громадянина Німеччини ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаду програміст в ТОВ "Біос Сиситем" та 28 листопада 2019 року отримав посвідку на тимчасове проживання на період роботи в Україні, який зазначений в дозволі на застосування праці.

Як вбачається з листа Київського міського центру зайнятості від 13 червня 2023 року, відповідно до листа Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 23 липня 2020 року вих. №51/25-1827 виявлено недостовірні дані, що містяться у поданих ТОВ "Біос Сиситем", (далі - роботодавець) документах, які не могли бути виявлені Київським міським центром зайнятості під час розгляду заяви роботодавця про видачу дозволу. Таким чином, керуючись вимогами п. 4 ч. 2 ст. 42-10 Закону України "Про зайнятість населення" (в редакції 2020 року), у зв`язку із виявленням недостовірності даних, що містяться у поданих роботодавцем документах, відповідно до наказу Київського міського центру зайнятості від 30 липня 2020 року № 1176, роботодавцю - ТОВ "Біос Систем" скасовано дозвіл № 82194 на застосування праці громадянина Німеччини ОСОБА_1 на посаді "Програміст (база даних)".

14 серпня 2020 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 80111500012810 про скасування посвідки на підставі пп. 6-1 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322, у зв`язку із скасуванням Київським міським центром зайнятості наказом від 30 липня 2020 року № 1176 дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства № 82194, виданого на ім`я громадянина Німеччини ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).

17 листопада 2022 року уповноваженою посадовою особою Уманського відділу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області відносно громадянина Німеччини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено адміністративний протокол серії ПР МЧК №001478 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, а саме за ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування.

17 листопада 2022 року, начальником Уманського відділу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області винесено постанову серії ПН МЧК №001477 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 5100 грн., який сплачено позивачем, що підтверджується квитанцією від 17 листопада 2022 року №93368200.

Також 17 листопада 2022 року начальником Уманського відділу Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області було прийнято рішення №77 про примусове повернення громадянина ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до країни походження або третьої країни із застосуванням санкції про заборону громадянину ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки.

Вважаючи протиправним рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та заборону в`їзду в Україну позивач звернувся до суду з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач у зв`язку з скасуванням посвідки на тимчасове проживання, всупереч п. 68 постанови Кабінету міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 у встановлений термін територію України не залишив, та станом на час прийняття оскаржуваного рішення знаходився в Україні понад встановлений термін.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначений Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Приписи ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", які кореспондують положеннями ст. 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 5 розділу І Інструкції, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Як встановлено судом 17 жовтня 2019 року Київським міським центром зайнятості видано ТОВ "Біос Систем" дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства №82194 на ім`я громадянина Німеччини ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаду програміста.

11 листопада 2019 року по візі типу D номер (M) НОМЕР_2 з терміном дії з 11 листопада 2019 року по 08 лютого 2020 року, з метою працевлаштування позивач прибув в Україну, де проживав на підставі посвідки на тимчасове проживання від 28 листопада 2019 року № НОМЕР_1 з терміном дії до 17 жовтня 2022 року.

Наказом Київського міського центру зайнятості від 30 липня 2020 року №1176 скасовано дозволи на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, зокрема дозвіл від 17 жовтня 2019 року №82194.

Рішенням Центрального міжрегіонального правління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 14 серпня 2020 року №80111500012810 скасовано посвідку на тимчасове проживання видану громадянину Німеччини ОСОБА_1 на підставі пп. 6-1 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 (далі - Постанова № 322), у зв`язку з прийняттям Київським міським центром зайнятості наказу від 30 липня 2020 року № 1176.

18 серпня 2020 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направлено позивачу копію рішення про скасування посвідки на адресу вказану ним в заяві-анкеті, а саме: АДРЕСА_1 , водночас відправнику повернувся конверт з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

17 листопада 2022 року позивача Уманським відділом Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області за порушення ч. 1 ст. 203 КУпАП, перевищення терміну дозволеного перебування на території України, було притягнуто до адміністративної відповідальності, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на суму 5100 грн., а також прийнято рішення № 77 про примусове повернення із зобов`язанням останнього залишити територію України до 20 листопада 2022 року та прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки.

Позивач покинув територію України 20 листопада 2022 року, що сторонами не заперечується.

В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначив, що оскільки позивач покинув територію України 20 листопада 2022 року, то вказані обставини позитивно характеризують його сумлінне ставлення до дотримання законодавства України, крім того він не ухилився від виїзду навіть попри загрозу своєму життю та здоров`ю в умовах військового стану в Україні, а тому рішення про заборону в`їзду позивачеві в Україну строком на 3 роки є помилковим та непропорційним.

Представник позивача також зазначив, що позивач правомірно проживав на території України з 28 листопада 2019 року по 17 жовтня 2022, оскільки не був обізнаний про скасування посвідки на тимчасове проживання, водночас термін встановленого перебування було порушено лише у період з 24 жовтня 2022 року по 19 листопада 2022 року.

Колегія суддів не може погодитись з зазначеними вище доводами апелянта з огляду на те, що рішенням Центрального міжрегіонального правління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 14 серпня 2020 року №80111500012810 скасовано посвідку на тимчасове проживання видану громадянину Німеччини ОСОБА_1 у зв`язку з прийняттям Київським міським центром зайнятості наказу від 30 липня 2020 року № 1176.

Судом встановлено, що зазначене рішення направлено Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на адресу вказану позивачем в заяві-анкеті, а саме: АДРЕСА_1 , проте конверт повернувся відправнику з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Сторонами не заперечується обставина, що органами Державної міграційної служби направлено копію рішення на адресу зазначену позивачем, водночас неотримання (не бажання отримати) позивачем кореспонденції направленої за визначеною ним адресою, не може слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Також колегія суддів вважає безпідставним посилання представника позивача на те, що станом на час установлення в Україні карантину (з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року) згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 за порушення міграційного законодавства іноземцями та особами без громадянства які на законних підставах перебувають в Україні не застосовувались адміністративно-правові заходи за порушення правил перебування в України, що унеможливлювало прийняття рішенням Центрального міжрегіонального правління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 14 серпня 2020 року №80111500012810.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначене рішення не є предметом оскарження в даній справі, позивачем не оскаржувалось та є чинним, а тому судом не надається оцінка порядку його прийняття.

Крім того суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно з матеріалами справи Головним управлянням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області було встановлено, що ТОВ "Біос Систем" надано недостовірну інформацію стосовно місця провадження своєї підприємницької діяльності та про працевлаштування іноземних громадян на території України, що посприяло на підставі неправдивих відомостей громадянину Німеччини ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) отримати дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства та в подальшому посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та проживання або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:

1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС;

3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

Водночас, як зазначено вище, термін дії візи позивача закінчився 08 лютого 2020 року.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначив, що перелік підстав для заборони в`їду на територію України іноземцю або особі без громадянства визначений ч. 1 ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, а тому відповідач не зобов`язаний одночасно з прийняттям рішення про примусове повернення іноземця до країни походження приймати рішення про заборону в`їзду цієї особи на територію України.

Також представник позивача зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази щодо наявності підстав для застосування до позивача заборони в`їзду в України терміном на три роки.

Колегія суддів не може погодитись з такими доводами апелянта, оскільки останній фактично без належних на то підстав протягом тривалого часу перебував на території України, що підтверджено листом Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 23 липня 2020 року №51/25-1827, водночас порушення позивачем законодавчо встановленого порядку перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення до країни походження та заборони в`їзду на певний строк.

Щодо доводів представника позивача про те, що під час розгляду справи не було перевірено чи перекладач, якого відповідачем було залучено під час прийняття оскаржуваних рішень володіє мовою позивача на належному рівні та чи має відповідну освіту, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи під час прийняття оскаржуваних рішень було залучено перекладача громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_6 , за допомогою якого було оголошено його зміст.

Зазначені обставини підтверджуются підписом перекладача та копією посвідки на постійне проживання від 01 вересня 2020 року №19761006-08790 (а.с. 61).

Відповідач у відзиві також зазначив, що у якості позивача був залучений громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_6 , оскільки ОСОБА_1 просив залучити перекладача який володіє івритом.

Отже враховуючи вищевикладене, оскільки позивач на території України проживав на підставі посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 з терміном дії з 28 листопада 2019 року до 17 жовтня 2022 року, яка 14 серпня 2020 року була скасована рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області №80111500012810, що не оскаржувалось та є чинним, всупереч п. 68 Постанови № 322 у встановлений термін територію України не залишив, тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення позивач знаходився в Україні понад встановлений термін, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 288, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 червня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді І.В. Федотов

Є.В. Чаку