Постанова

Іменем України

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 607/5923/21

провадження № 61-2350св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Тернопільська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 07 липня 2021 року у складі судді Іваницького О. Р. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Бершадської Г. В., Шевчук Г. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тернопільської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення сільської ради та запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Тернопільської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов обґрунтовано тим, що після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 вона в порядку спадкування набула у власність житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

У 2020 році ТОВ «Регіональний земельно-кадастровий центр «Галицькі землі» виготовлено проект землеустрою щодо відведення їй за цією адресою земельної ділянки у власність площею 0,2229 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах населеного пункту. Даний проект землеустрою виготовлено з врахуванням рішень судів, а саме:

1) Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2009 року у справі № 2-4809/09.

2) Ухвали Верховного Суду України від 01 грудня 2010 року у справі № 6-20042св10.

3) Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2012 року у справі № 6-39319св12.

4) Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 17 червня 2015 року у справі № 599/1784/14-ц.

Однак, незважаючи на рішення судів, 20 червня 2018 року сесією Кобзарівської сільської ради Тернопільської області прийнято рішення № 226, яким затверджено технічну документацію ОСОБА_2 про передачу їй у приватну власність земельної ділянки площею 0,2500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6122684800:03:001:0185, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та проведено реєстрацію права власності на це майно.

Позивач вважає, що Кобзарівська сільська рада Тернопільської області, приймаючи рішення про виділення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2500 га, в тому числі частини земельної ділянки, якою до смерті користувався ОСОБА_3 , порушила її права, як спадкоємця.

У зв`язку з наведеним позивач просила суд:

- визнати недійсним рішення сесії Кобзарівської сільської ради Тернопільської області «Про затвердження технічної документації земельної ділянки» від 20 червня 2018 року № 226 в частині передачі у власність ОСОБА_2 частини належної ОСОБА_1 на праві користування земельної ділянки площею 0,0451 га, яка позначена на плані меж земельних ділянок, виготовленому в 2020 році ТОВ «Галицькі землі»;

- скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 389378861226.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 07 липня 2021 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що Кобзарівська сільська рада Тернопільської області, ухваливши рішення про виділення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2500 га, діяла в межах своєї компетенції. Позивач не доведела факт порушення її прав у результаті прийняття сільською радою оскаржуваного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Зборівського районного суду Тернопільської області.

18 квітня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 07 липня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 21 липня 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17.

В касаційній скарзі зазначається, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки законності набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку.

Скаржник зазначає, що у зв`язку із набуттям ОСОБА_1 в порядку спадкування права власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 , до скаржника також перейшло право користування належною ОСОБА_3 присадибною ділянкою площею 0,25 га відповідно до частини другої статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 20 червня 2018 року сесією Кобзарівської сільської ради Тернопільської області прийнято рішення № 226, яким затверджено технічну документацію ОСОБА_2 про передачу їй у приватну власність земельної ділянки площею 0,2500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6122684800:03:001:0185, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а. с. 72).

Цим рішенням сільська рада передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2500 га (кадастровий номер - 6122684800:03:001:0185) для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_2 зареєстровано відповідно до статті 126 ЗК України, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 389378861226 (а. с. 12).

Крім цього, рішенням сесії Кобзарівської сільської ради Тернопільської областівід 20 червня 2018 року № 225, яке в подальшому було змінено рішенням Тернопільської міської ради від 24 липня 2019 року № 7/36/19, надано дозвіл ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею до 0,2300 га. Дані рішення стали підставою для розроблення проекту землеустрою, виконавцем якого є ТОВ «Регіональний земельно-кадастровий центр «Галицькі землі» (а. с. 15, 16, 19).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2009 року у справі № 2-4809/09, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 18 березня 2010 року та ухвалою Верховного Суду України від 01 грудня 2010 року, визнано незаконним та скасовано рішення Кобзарівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області від 10 листопада 1995 року «Про вилучення із присадибної ділянки ОСОБА_3 в с. Вертелка Зборівського району Тернопільської області 0,05 га городу та його передачі ОСОБА_4 ».

Визнано за ОСОБА_3 право користування земельною ділянкою розміром 0,05 га з садиби ОСОБА_5 в с. Вертелка Зборівського району Тернопільської області, межі якої визначені точками «А», «Б», «В», «Г» у теодолітній зйомці земельної ділянки ОСОБА_3 та частина зйомки земельної ділянки ОСОБА_4 по межі між ними станом на 07 вересня 2000 року, яка є додатком до кадастрової оцінки від 04 жовтня 2000 року, яка виконана Тернопільським філіалом інституту землеустрою Української академії аграрних наук, якою незаконно користуються ОСОБА_2 і ОСОБА_6 та зобов`язано Кобзарівську сільську раду Зборівського району Тернопільської області внести зміни в земельно-кадастрові документи сільської ради щодо даної земельної ділянки та закріпити її за ОСОБА_3 .

Зобов`язано ОСОБА_2 і ОСОБА_6 повернути ОСОБА_3 земельну ділянку розміром 0,05 га з садиби ОСОБА_5 в с. Вертелка Зборівського району Тернопільської області, межі якої визначені точками «А», «Б», «В», «Г» у теодолітній зйомці земельної ділянки ОСОБА_3 та частина зйомки земельної ділянки ОСОБА_4 по межі між ними станом на 07 вересня 2000 року, яка є додатком до кадастрової оцінки від 04 жовтня 2000 року, яка виконана Тернопільським філіалом інституту землеустрою Української академії аграрних наук.

Скасовано рішення сесії Кобзарівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області від 27 листопада 1993 року в частині безоплатної передачі земельних ділянок ОСОБА_7 як незаконне.

Скасовано рішення сесії Кобзарівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області від 21 вересня 2009 року № 261 в частині уточнення та безоплатної передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_7 як незаконне.

Скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована в с. Вертелка Зборівського району Тернопільської області з цільовим призначенням: «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» серія ЯИ № 708685, який виданий на ім`я ОСОБА_7 який проживає в с. Вертелка Зборівського району як незаконний.

Визнано за ОСОБА_3 право користування земельною ділянкою розміром 0,05 га з садиби ОСОБА_8 вздовж межі, яка визначена у «Викопіровці з схеми с. Вертелка Мильнівської сільської ради (колгосп «Шлях Ілліча») Заложцівського району», яка розділяла земельні ділянки ОСОБА_5 та ОСОБА_8 відповідно до аерофотознімку 1961 року, його дешифровок 1962-1972 року в с. Вертелка Зборівського району Тернопільської області, якою незаконно користується ОСОБА_7 та зобов`язано Кобзарівську сільську раду Зборівського району Тернопільської області внести зміни в земельно-кадастрові документи сільської ради щодо даної земельної ділянки та закріпити її за ОСОБА_3 .

Зобов`язано ОСОБА_7 повернути ОСОБА_3 земельну ділянку розміром 0,05 га з садиби ОСОБА_8 вздовж межі, яка визначена у «Викопіровці з схеми с. Вертелка Мильнівської сільської ради (колгосп «Шлях Ілліча») Заложцівського району», яка розділяла земельні ділянки ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , відповідно до аерофотознімку 1961 року, його дешифровок 1962-1972 років в с. Вертелка Зборівського району Тернопільської області (а. с. 80-94).

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 17 червня 2015 року в справі № 599/1784/14-ц визнано незаконними та скасовано:

- рішення 26 сесії 5 скликання Кобзарівської сільської ради від 18 травня 2010 року № 354 «Про скасування рішення Кобзарівської сільської ради»;

- рішення 28 сесії 6 скликання Кобзарівської сільської ради від 05 лютого 2014 року № 349 «Про припинення права користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_3 »;

- рішення 32 сесії 6 скликання Кобзарівської сільської ради від 17 червня 2014 року № 378 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_2 за рахунок земель, не наданих у власність і постійне користування (в межах населеного пункту) в частині земельної ділянки площею 0,05 га, право користування на яку визнано за ОСОБА_3 рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2009 року.

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер - 6122684800:03:001:0185 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) від 20 червня 2014 року, видане ОСОБА_2 в частині земельної ділянки площею 0,05 га, право користування на яку визнано за ОСОБА_3 рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2009 року (а. с. 59-68).

ОСОБА_3 помер у 2017 році та після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно - житловий будинок загальною площею 50,8 кв. м в АДРЕСА_1 , який успадкувала позивач ОСОБА_1 , як його дружина (а. с. 54).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті.

Згідно із частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 155 ЗК України в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Як передбачено частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України визначено, що до складу спадщини не входять права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об`єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

У пункті 36 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Подавши цей позов до суду, ОСОБА_1 вказала, що до складу земельної ділянки, яка оскаржуваним рішенням сільської ради передана у власність ОСОБА_2 , входить земельна ділянка, право користування якою було визнане за ОСОБА_3 рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської областівід 27 листопада 2009 року у справі № 2-4809/09, яке набрало законної сили.

Відомості про те, що ОСОБА_3 за життя отримав правовстановлюючі документи на земельну ділянку, або розпочав процедуру її приватизації відповідно до чинного законодавства України, в матеріалах справи відсутні.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19.

Зі змісту наведених норм законодавства випливає, що у контексті спірних правовідносин позивач на обґрунтування своїх вимог має конкретно зазначити, які саме його права порушені внаслідок прийняття спірних рішень.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідних державних органів про реалізацію свого права на набуття у власність земельної ділянки та відмови в реєстрації такого права на підставі розробленого проекту землеустрою.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не надала доказів неможливості реалізації свого суб`єктивного права на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у визначеному законодавством порядку.

Тому, висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довела порушення її прав внаслідок прийняття Кобзарівською сільською радою Тернопільської областіоскаржуваного рішення є правильним.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку про те, що у позові слід відмовити із підстав його недоведеності.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 є безпідставним, оскільки спір у цій справі стосувався права довічного успадковуваного володіння земельними ділянками для ведення селянського фермерського господарства.

У розглядуваній справі за позовом ОСОБА_1 спадкодавцеві державний акт на землю не видавався, правовий режим та межі земельної ділянки, право користування якою було визнане за ОСОБА_3 за рішенням суду, не були визначені.

За таких обставин, до предмета доказування у цій справі належало доведення позивачем того факту, що сусідньому землекористувачеві було виділено у власність саме ту земельну ділянку, право користування якою перейшло до позивача в порядку спадкування.

Такі обставини суди вважали недоведеними, а Верховний Суд, як суд права, не може досліджувати нові докази, проводити їх переоцінку, або вживати заходів щодо здобуття нових доказів.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 07 липня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров В. В. Пророк