УХВАЛА

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа №990/166/23

адміністративне провадження № П/990/166/23

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Юрченко В.П., розглянувши матеріали позовної заяви Громадської організації «Громадська рада доброчесності» до Вищої ради правосуддя, треті особи - голова Вищої ради правосуддя ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Громадська організація «Громадська рада доброчесності» звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої ради правосуддя, треті особи - голова Вищої ради правосуддя ОСОБА_4 , член Вищої ради правосуддя ОСОБА_1, у якій просить визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя щодо виявлення фактів, які свідчать про вчинення членом Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 діяння, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та вирішення питання про внесення подання про його звільнення до органу, що обрав або призначив члена Ради та зобов`язати Вищу раду правосуддя перевірити виявлені Громадською організацією «Громадська рада доброчесності» повідомлені в заяві від 30.06.2023 року факти, які свідчать про вчинення членом Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 діяння, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та вирішити питання про внесення подання про звільнення члена Вищої ради правосуддя до органу, що обрав або призначив члена Ради.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Частиною четвертою статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Вищої ради правосуддя.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя визначені у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 2 частини першої зазначеної статті правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.

За принципом поділу державної влади в України, закріпленому у статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отож, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У позовній заяві зазначено про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті інтернет-видання «Українська правда» ОСОБА_1 опублікував статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка, на думку позивача, є наклепом, містить неправдиві відомості, що, в свою чергу, заподіює шкоду діловій репутації ОСОБА_3 як адвоката . Стверджує, що у зв`язку з встановленням факту негативної критики одного адвоката іншим адвокатом мало місце порушення Правил адвокатської етики, тому 30.06.2023 позивачем було подано заяву до Вищої ради правосуддя та Верховної Ради України, в якій він просив Вищу раду правосуддя ухвалити рішення про внесення подання про звільнення члена ВРП - ОСОБА_1 , а Верхову Раду України ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади члена ВРП. 18.07.2023 на адресу позивача надійшла відповідь Вищої ради правосуддя, в якій ВРП, покликаючись на норми ст. 24 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», вказала, що підстави для ініціювання перевірки стосовно члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 відсутні. Позивач вважає, що вказана бездіяльність Вищої ради правосуддя щодо неініціювання перевірки стосовно ОСОБА_1 є протиправною. Також вказує про те, що адвокат ОСОБА_1 у такий спосіб вдався до критики відносно іншого адвоката у негативній формі, тим більше у формі суджень щодо іншого адвоката у справі, де ОСОБА_1 не був стороною, а тому не володів достовірною та чіткою інформацією, що мало наслідком не лише підбурювання громадськості до ворожого та негативного ставлення до ОСОБА_3 , а й в цілому через критику одного адвоката підривало довіру та престиж до адвокатури в цілому.

Позивач вважає незаконними дії відповідача, оскільки голова Вищої ради правосуддя ОСОБА_4 надав відповідь від 18.07.2023 №6153/о/9-23, адресованій адвокату, голові ГО «Громадська рада доброчесності» ОСОБА_3 з зазначенням, що рішенням Етичної ради від 23.06.2022 №16 ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена Вищої ради правосуддя, у зв`язку з чим ВРП вважає, що відсутні підстави для ініціювання у порядку, передбаченому статтею 24 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» перевірки стосовно члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 .

Така бездіяльність Вищої ради правосуддя щодо не ініціювання перевірки стосовно ОСОБА_1 , та не направлення подання до ВР України про його звільнення, на думку позивача, є протиправною і порушене право підлягає захисту в суді, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

У контексті спірних правовідносин суд звертає увагу насамперед на те, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя в цілому належать до юрисдикції Верховного Суду як суду першої інстанції; разом з тим при визначенні підсудності кожної конкретної справи визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а також правовий статус учасників справи у спірних правовідносинах.

Так, за змістом пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суд звертає увагу на те, що позовні вимоги мають бути обґрунтовані відповідно до встановлених законом способів захисту порушених прав (свобод, законного інтересу), в межах яких, як це встановлено частиною другою статті 9 КАС України, суд і розглядає позовну заяву.

Зазначення позивачем суті спору в тому, що порушено право Громадської організації «Громадська рада доброчесності» на справедливий суд, оскільки членом ВРП є ОСОБА_1 , який неодноразово до обрання його на посаду членом ВРП порушував права адвоката ОСОБА_3 є абстрактним та не розкриває дійсних приводів, причин та підстав звернення до суду, а також не обґрунтовано, які саме індивідуально виражені права, свободи чи інтереси порушені, в чому сутність публічно-правового спору.

В даному випадку поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Оскільки розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз`яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає.

Зважаючи на обставини, у зв`язку з якими Громадська організація «Громадська рада доброчесності» звернулася до адміністративного суду і наведене вище правове регулювання цих правовідносин суд вважає, що у відкритті провадження у справі за цим позовом слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі належить відмовити.

Керуючись статтями 22, 170, 248, 266, Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Громадської організації «Громадська рада доброчесності» до Вищої ради правосуддя, треті особи - голова Вищої ради правосуддя ОСОБА_4, член Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала Верховного Суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалу може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття.

...........................

В.П. Юрченко,

Суддя Верховного Суду