ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2023 року

м. Черкаси

Справа № 709/178/23Провадження № 22-ц/821/949/23категорія: 311010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,

секретаря Мунтян К. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: Золотоніська районна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Чорнобаївська районна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Чорнобаївськогорайонного судуЧеркаської областівід 05травня 2023року усправі запозовом ОСОБА_1 доЗолотоніської районноїдержавної лабораторіїДержавної службиУкраїни зпитань безпечностіхарчових продуктівта захистуспоживачів,Чорнобаївської районноїдержавної лабораторіїДержавної службиУкраїни зпитань безпечностіхарчових продуктівта захистуспоживачів пропоновлення нароботі,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу тастягнення моральноїшкоди, головуючого судді Кваші І. М.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Золотоніської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона з 16 листопада 1994 року працювала в Чорнобаївській лабораторії ветеринарної медицини.

У зв`язку зі зміною назви та положення лабораторії, 06 січня 2018 року вона була переведена до Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Зазначала, що з 20.12.2022 по 30.12.2022 вона хворіла і перебувала на листах непрацездатності, що підтверджується записами її амбулаторної картки і сформованими у відповідному Електронному реєстрі листками непрацездатності № 6149423-2011743681-1 (з 20.12.2022 по 23.12.2022), № 614923-2011679735-1 (з 24.12.2022 по 26.12.2022), № 6149423-2011780130-1 (з 27.12.2022 по 30.12.2022).

30 грудня 2022 року, коли вона хворіла, її викликали на роботу і ОСОБА_2 , як голова комісії з реорганізації Чорнобаївської районної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів запропонувала написати їй заяву про звільнення з роботи, при цьому надала їй зразок заяви.

Будучи хворою, під постійним впливом, вона написала заяву від 30.12.2022 з проханням звільнити її з 12.01.2023. Також 30.12.2022 вона написала заяву на відпустку з 02.01.2023 по 11.01.2023.

Наказом № 30 від 30 грудня 2022 року її звільнено з займаної посади санітара ветеринарної медицини на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП у зв`язку з реорганізацією установи.

Вважає звільнення з посади незаконним, оскільки 30 грудня 2022 року перебувала на лікарняному, а звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності з ініціативи власника не допускається. Крім того, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України звільнення допускається якщо працівника неможливо перевести за його згодою на іншу роботу. Проте іншої роботи їй не пропонували.

Наголошує, що написана нею 30.12.2022 заява про звільнення не могла бути підставою для звільнення, оскільки не відповідала її волі, була нею відкликана. Також у неї було переважне право на залишення на роботі, проте це не було враховано.

Зазначає, що незаконним звільненням їй завдано переживань і хвилювань, вона втратила нормальний спосіб життя, розмір завданої моральної шкоди вона оцінює в 7000 грн.

Щодо строків звернення до суду, не вважає їх пропущеними, оскільки копію наказу про звільнення отримала лише 02 лютого 2023 року.

Просила суд поновити її на роботі на посаду санітара ветеринарної медицини в установу, яка утворилася після реорганізації Чорнобаївської районної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Золотоніську районну державну лабораторію державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, код ЄДРПОУ 00720697, Чорнобаївський відділ.

Стягнути з належного відповідача її середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 7000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 05 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що перевіривши та обговоривши в судовому засіданні питання щодо строків звернення позивачем до суду, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з причин пропуску позивачем строку на звернення до суду. А відтак, суд не аналізував обґрунтування позивача щодо дотримання роботодавцем вимог законодавства при її звільненні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, просила суд скасувати рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 05 травня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції належно не оцінив докази про дотримання нею строку звернення до суду, поклав на неї обов`язок доводити, що раніше до 02.02.2023 їй не пропонували отримати копію наказу про звільнення і безпідставно всупереч змісту і обставин, викладених в акті від 05.01.2023, прийшов до висновку, що вона мала змогу при ознайомленні з наказом 05.01.2023 і отримати його копію, хоча згідно ст. 47 КЗпП України це є обов`язком роботодавця.

Зазначає, що підставою її поновлення на роботі є недотримання вимог ст. 42 КЗпП України порушення її переважного права на залишення на роботі, бо її кваліфікація і продуктивність праці є вищою ніж у працівниці, яка залишена на роботі санітара ветеринарної медицини. Також у неї найбільший безперервний трудовий стаж 27 років і в неї немає інших працюючих членів сім`ї.

Вказує, що наданий відповідачем штатний розпис на 2023 рік затверджений 27 грудня 2022 року, тобто за три дні до її звільнення, що підтверджує, на думку скаржника, відсутність повідомлення її належним чином про звільнення за два місяці.

26 червня 2023 року від представника Золотоніської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів адвоката Сизька Б. Б. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 05.05.2023 залишити без змін.

Вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, що є підставою для відмови в позові.

Зазначає, що доводи скаржника про те, що вона відкликала свою заяву на звільнення не заслуговують на увагу, адже право працівника відкликати заяву на звільнення у зв`язку із реорганізацією юридичної особи не передбачено жодною нормою чинного КЗпП України.

Звертає увагу, що 12.01.2023 позивач без поважних причин не вийшла на роботу і вона це визнавала в суді першої інстанції.

Наголошує, що позивачем пропущено місячний строк на звернення до суду із даним позовом.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

Згідно іззаписами в трудовій книжці ОСОБА_1 , з 16 листопада 1994 року ОСОБА_1 працювала в Чорнобаївській лабораторії ветеринарної медицини. У зв`язку зі зміною назви та положення лабораторії, 06 січня 2018 року ОСОБА_1 була переведена до Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (а.с. 9-10).

Відповідно до наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 415 від 07 жовтня 2022 року, державні установи, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби реорганізуються шляхом їх приєднання до інших державних установ. Так, в додатку 22 до даного наказу вказано, що Чорнобаївська районна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів реорганізується шляхом приєднання до Золотоніської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (а.с. 66, 67).

27 жовтня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну істотних умов праці Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у зв`язку із реорганізацією, а також про заплановане вивільнення працівників (копія наказу № 19 від 27 жовтня 2022 року з підписом позивача про ознайомлення та копія попередження) (а.с. 69, 70).

З 01.01.2023 по 11.01.2023 ОСОБА_1 перебувала у щорічній відпустці на підставі наказу від 30 грудня 2022 року № 21В (а.с. 74).

30 грудня 2022 року ОСОБА_1 написано заяву про звільнення у зв`язку з реорганізацією Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів 12 січня 2023 року (а.с. 11).

Згідно наказу № 30 від 30 грудня 2022 року, ОСОБА_1 звільнено з посади санітара (ветеринарна медицина) Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 12 січня 2023 року (а.с. 132).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі ст.129Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст.368ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі ст.8Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч. 2, ч. 3 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у п. 1, п. 2 і п. 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Частинами 1-3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору за змістом ч. 3 ст.49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження№ 11-431асі18).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18-ц (провадження № 61-4367св20), від 04 вересня 2020 року у справі № 760/26233/17 (провадження № 61-9301св19), від 02 червня 2021 року у справі № 753/23520/18 (провадження № 61-3700св20).

Як вбачається з правових позицій, висловлених Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18) суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу. Суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Отже, суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний, зокрема перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Статтею 235 КЗпП України регламентований такий спосіб відновлення порушеного права працівника, зокрема як поновлення на роботі.

Як вбачається з матеріалів справи наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 415 від 07 жовтня 2022 року, державні установи, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби реорганізуються шляхом їх приєднання до інших державних установ, зокрема Чорнобаївська районна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів реорганізується шляхом приєднання до Золотоніської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

27 жовтня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено під підпис про зміну істотних умов праці Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у зв`язку із реорганізацією, а також про заплановане вивільнення працівників (копія наказу № 19 від 27 жовтня 2022 року). Вказаних обставин позивач не заперечує.

З 20 грудня 2022 року по 30 грудня 2022 року вона перебувала на лікарняному, що підтверджується сформованими у відповідному Електронному реєстрі листками непрацездатності № 6149423-2011743681-1 (з 20.12.2022 по 23.12.2022), № 614923-2011679735-1 (з 24.12.2022 по 26.12.2022), № 6149423-2011780130-1 (з 27.12.2022 по 30.12.2022).

З 01.01.2023 по 11.01.2023 ОСОБА_1 перебувала у щорічній відпустці на підставі наказу від 30 грудня 2022 року № 21В (а.с. 74).

30 грудня 2022 року ОСОБА_1 написано заяву про звільнення у зв`язку з реорганізацією Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів 12 січня 2023 року.

Як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що вказана заява написана нею під примусом, проте будь-яких доказів примусу, тиску, що мали наслідком написання заяви про звільнення, не надано.

Згідно наказу № 30 від 30 грудня 2022 року, ОСОБА_1 звільнено з посади санітара (ветеринарна медицина) Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 12 січня 2023 року.

Доводи ОСОБА_1 про відкликання її заяви про звільнення не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

09.01.2023 ОСОБА_1 подано заяву про відкликання її заяви від 30.12.2022. У відповідь голова комісії з реорганізації Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів 10 січня 2023 повідомлено ОСОБА_1 про те, що незрозуміло, яку саме заяву вона хоче відкликати, оскільки 30.12.2022 нею написано дві заяви: на надання відпустки та на звільнення.

12 січня 2023 року ОСОБА_1 надіслано заяву про відкликання її заяви на звільнення від 30.12.2022, у відповідь на яку голова комісії з реорганізації Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів повідомила 23.01.2023 ОСОБА_1 , що її заяву отримано 23.01.2023, тоді як із наказом про звільнення її ознайомили ще 05.01.2023. Просили найближчим часом забрати трудову книжку.

Відповідно до Акту Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 05.01.2023, складеного головою комісії з реорганізації, та двома членами комісії з реорганізації, 05.01.2023 ОСОБА_1 санітар Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів була ознайомлена з наказом № 30 від 30.12.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 » і відмовилась його підписати.

Трудове законодавство надає працівникові право відкликати раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням та за угодою сторін.

При цьому, за змістом ст. 38 КЗпП України, у разі подання працівником заяви про звільнення за власним бажанням він має право відкликати заяву про звільнення лише протягом двотижневого строку з дати попередження роботодавця про звільнення. Якщо цей строк закінчився і подана заява про звільнення не відкликана, працівник вважається таким, що залишив роботу та підтримує вимогу про звільнення.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

При цьому, якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

У даній справі заяву на звільнення написано позивачем з підстав реорганізації роботодавця, тобто згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, проте законодавством не передбачено умов за яких є можливим відкликання заяви на звільнення згідно ст. 40 КЗпП України, зокрема у зв`язку із реорганізацією, що мало місце у даному випадку.

Крім того, позивач надіслала свою заяву про відкликання заяви на звільнення, після ознайомлення з наказом про звільнення та настання дати звільнення 12.01.2023.

Враховуючи наявність заяви ОСОБА_1 , про звільнення, тобто відсутність бажання продовжувати роботу в Чорнобаївській районній державній лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів після реорганізації, роботодавець, у відповідності до положень КЗпП України, попередивши її про наступне вивільнення, правомірно не пропонував їй вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку вона може виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду.

Отже, у справі встановлено, що Чорнобаївська районна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів своєчасно та належним чином повідомила позивача про наступне звільнення та звільнила її у зв`язку з реорганізацією на підставі поданої нею заяви.

Виходячи з вищезазначеного, апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення позивача з підстав реорганізації підприємства на підставі поданої ОСОБА_1 заяви є законним.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягується тільки у разі поновлення на роботі, як взаємопов`язаної вимоги.

Оскільки вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу безпосередньо залежить від вирішення вимоги про поновлення позивача на роботі, така вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі, а тому також не підлягає до задоволення.

Крім того, дослідивши матеріали справи апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довела факту спричинення їй роботодавцем моральних страждань, крім того останню законно звільнено.

У відповідності до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо строку звернення в суд слід зазначити наступне.

Верховний Суд у постановах від 24 травня 2022 року у справі № 201/5731/19 (провадження № 61-8507св21), від 30 листопада 2022 року у справі № 757/44167/17 (провадження № 61-12260св21) дійшов наступних висновків щодо строку звернення до суду з позовом за захистом порушеного трудового права.

Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є Цивільний кодекс України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Стаття 257 ЦК України встановлює загальний строк позовної давності - три роки.

Проте, КЗпП України встановлює спеціальну позовну давність для спорів у трудових відносинах.

Установлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки відсутнє порушене право. При обґрунтованості позовних вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення та вирішує його по суті. Натомість, у разі пропуску строку без поважних причин та обґрунтованості позовних вимог суд наводить у рішенні мотиви, чому позовні вимоги є обґрунтованими та чому він вважає неможливим поновити строк, та зазначає, що відмовляє в позові саме внаслідок пропуску такого строку.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19 (провадження № 61-14592св21), від 21 січня 2022 року у справі № 265/596/20 (провадження № 61-10989св21).

Отже, суд першої інстанції, не перевіривши законність звільнення позивача, помилково застосував положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України, та відмовив в їх задоволенні через пропуск строку звернення до суду.

Доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а твердження апеляційної скарги про незаконність судового рішення зводяться до власного тлумачення стороною позивача характеру спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже, судом першої інстанції оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, проте враховуючи, що спір правильно вирішений по суті, ухвалене у справі рішення підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції даної постанови.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 05 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Золотоніської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Чорнобаївської районної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 серпня 2023 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

Л. В. Нерушак