Справа № 235/101/21

Провадження № 2/204/1155/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Воронько А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

11 січня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, яку уточнила 08 лютого 2021 року, в якій просила: визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; внести зміни до актового запису про народження № 342, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецьк від 30 липня 2003 року, де зазначити батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів доходу щомісячно, але не менш 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 лютого 2021 року і до досягнення дитиною відповідного віку; судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування позову зазначила, що з 2003 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 . Від сумісного проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка - ОСОБА_3 . Оскільки позивач та відповідач в офіційному шлюбі не перебували, з метою отримання свідоцтва про народження, позивач вказала батьком дитини неіснуючого ОСОБА_4 у відповідності до ст. 135 СК України. З відповідачем по справі позивач двічі реєструвала шлюб: спочатку у 2004 році, який було розірвано 28 вересня 2005 року, а також повторно 12 березня 2009 року, який був розірваний рішенням Будьонівського районного суду м. Донецьк від 19 серпня 2011 року. Від сумісного проживання з відповідачем сторони мають ще одну спільну дитину - дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідач не оспорював факту батьківства по відношенню обох доньок, обіцяв владнати питання щодо визнання батьківства по відношенню до дочки ОСОБА_6 . Проте, починаючи з 2019 року, з незрозумілих для позивача причин відповідач повідомив, що не визнає свого батьківства, перестав відповідати на телефонні дзвінки, в межах листування ображав її та дочку, матеріальної допомоги на утримання дочки не надавав. Додатково відповідач має заборгованість по сплаті аліментів на утримання їх сумісної дочки. При цьому, відповідач є здоровою та працездатною людиною. Зважаючи, що батьком ОСОБА_3 є відповідач, який у встановленому статтею 126 СК України спосіб не подав заяву про визнання батьківства, то таке батьківство повинно бути визначено в судовому порядку. Крім того, являючись батьком дитини, відповідач зобов`язаний утримувати дитину. У зв`язку з викладеним позивач вирішила звернутись до суду з даним позовом.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у м. Києві про визнання батьківства, стягнення аліментів - відмовлено (т. 1, а.с. 180-182).

Постановою Донецького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 липня 2021 року було залишено без змін (т. 2, а.с. 198-203).

Постановою Верховного Суду від 19 січня 2022 року рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 3, а.с. 74-78).

З Верховного Суду до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства та стягнення аліментів, на новий розгляд надійшла 09 лютого 2022 року.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 лютого 2022 року вищевказану цивільну справу було прийнято до провадження (т. 3, а.с. 85).

Розпорядженням Верховного Суду № 17/0/9-22 від 08 квітня 2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської областей)» відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану змінено територіальну підсудність судових справ Красноармійського міськрайонного суду Донецької області - Красногвардійському районному суду м. Дніпропетровська.

17 січня 2023 року вищевказану цивільну справу за допомогою Автоматизованої системи документообігу суду було розподілено на суддю Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Черкез Д.Л.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2023 року (т. 3, а.с.98) було прийнято до провадження цивільну справу № 235/101/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства та стягнення аліментів. Призначено підготовче засідання на «08» лютого 2023 року о 10.00 годин.

26 січня 2023 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог.

06 лютого 2023 року від представника відповідача - ОСОБА_7 до суду надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату та надання матеріалів справи для ознайомлення через Електронний суд.

В судовому засіданні 08 січня 2023 року суд, керуючись частиною 5 статті 49 ЦПК України (у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи; у разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду) ухвалив не приймати до розгляду та повернути позивачу заяву про збільшення позовних вимог від 26 січня 2023 року, оскільки позивачем до заяви про збільшення позовних вимог не було надано доказів направлення такої заяви іншим учасникам справи. Крім того, було задоволено клопотання представника відповідача від 06 лютого 2023 року про відкладення розгляду справи. У зв`язку з викладеним, за клопотанням представника відповідача та з метою надання позивачу строку на виконання вимог ч. 5 ст. 49 ЦПК України для подання заяви про збільшення позовних вимог підготовче засідання було відкладено на 07 березня 2023 року о 09.30 годин.

20 лютого 2023 року від позивача ОСОБА_1 до суду повторно надійшла заява про збільшення позовних вимог.

24 лютого 2023 року від представника відповідача - ОСОБА_7 до суду надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату та надання матеріалів справи для ознайомлення через Електронний суд.

В судовому засіданні 07 березня 2023 року суд, керуючись частиною 5 статті 49 ЦПК України ухвалив не приймати до розгляду та повернути позивачу заяву про збільшення позовних вимог від 20 лютого 2023 року, оскільки позивачем до заяви про збільшення позовних вимог так і не було надано доказів направлення такої заяви іншим учасникам справи, а також роз`яснено про те, що направлення заяви про збільшення позовних вимог на електронну пошту не є належним виконанням вимог ч. 5 ст. 49 та ч. 7 ст. 43 ЦПК України. За клопотанням представника відповідача та з метою надання позивачу строку на виконання вимог ч. 5 ст. 49 ЦПК України та ч. 7 ст. 43 ЦПК України для подання заяви про збільшення позовних вимог підготовче засідання було повторно відкладено, на 30 березня 2023 року о 09.30 годин.

07 березня 2023 року о 10.00 год., тобто вже після підготовчого засідання, призначеного на 09.30 год. 07 березня 2023 року, канцелярією суду судді Черкез Д.Л. були передані письмові пояснення представника відповідача - ОСОБА_7 , які були зареєстровані канцелярією суду 06 березня 2023 року, з яких вбачається, що стороною відповідача заява позивача про збільшення позовних вимог була отримана.

09 березня 2023 року від представника відповідача - ОСОБА_7 до суду надійшли письмові заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, в яких зазначено, що на переконання відповідача, вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Позивач обґрунтовує свою заяву тим, що відповідач як батько не виконує покладених на нього обов`язків та зобов`язаний утримувати старшу дочку позивача, але на теперішній час позивачем не надано вичерпних та належних доказів того, що дочка ОСОБА_6 дійсно є дочкою відповідача. Будь-які докази на підтвердження того, що позивач вимагала від відповідача сплати аліментів на дочку позивача - ОСОБА_6 відсутні. Відповідач заперечує проти стягнення з нього частини його доходів за вказаний період часу (у разі встановлення батьківства), так як станом на день розгляду справи з відповідача утримуються аліменти в розмірі 1/3 частини його доходів на утримання дочки - ОСОБА_8 , що була народжена під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Розмір аліментів, що стягуються, дорівнює 1/3 частини доходів відповідача, що загалом відповідає розміру аліментів, що стягуються на двох дітей. Щодо посилань позивача на несплату відповідачем аліментів на користь позивача на утримання іншої дитини, то такі обставини не є предметом розгляду даної справи. Щодо стягнення аліментів на період навчання, звертає увагу, що відповідно до наданої позивачем довідки ОСОБА_6 вступила до вищого навчального закладу 01 вересня 2020 року, тобто на момент звернення 08 лютого 2021 року позивача до суду з заявою про збільшення позовних вимог, дочка ОСОБА_6 вже була студенткою вищого навчального закладу. Термін навчання закінчується 30 червня 2024 року, однак позивач просить стягнути на її користь аліменти до 23 років. Сам по собі факт навчання не свідчить про великі матеріальні затрати, оскільки з 2020 року навчання у більшості відбувається у віддаленому режимі. Доказів того, що дочка проживає разом з позивачем, до матеріалів справи також не долучено. Звертає увагу, що на теперішній час на утриманні відповідача перебуває ще двоє малолітніх дітей - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідач позбавлений на теперішній час можливості нести витрати на утримання повнолітньої дочки у разі визнання його батьківства. Враховуючи, що позивачем не надано достатніх та належних доказів на підтвердження вимог, просила суд відмовити позивачу у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог.

16 березня 2023 року від позивача ОСОБА_1 до суду втретє надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач остаточно просила: визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; внести зміни до актового запису про народження № 342, виданого відділом реєстрації актів громадського стану Будьонівського районного управління юстиції м. Донецьк від 30 липня 2003 року, де зазначити батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , замість ОСОБА_4 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 08 лютого 2011 року і до досягнення дитиною відповідного віку; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму після досягнення вісімнадцятиріччя та до досягнення двадцяти трьох років у зв`язку з навчанням дочки ОСОБА_3 ; судові витрати покласти на відповідача. В обгрунтування заяви зазначено, що з 2002 року позивач перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , у яких ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_3 . Оскільки позивач не перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, то з метою отримання свідоцтва про народження дитини, позивач вказала у ньому батьком дитини ОСОБА_4 . Після цього позивач продовжувала підтримувати близькі стосунки з відповідачем і у 2004 році разом з відповідачем зареєстрували шлюб, який розірвали 28 вересня 2005 року. 12 березня 2009 року позивач разом з відповідачем вдруге зареєстрували шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_7 народилася донька ОСОБА_5 . Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 19 серпня 2011 року у справі № 2-1645/11 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Протягом тривалого часу ОСОБА_2 не оспорював батьківства стосовно старшої доньки ОСОБА_6 , вона у свою чергу називала його батьком. Однак, у 2020 році відповідач заявив, що не визнає себе батьком ОСОБА_6 , у зв`язку з цим ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внести зміни до актового запису про народження № 342, а також стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 лютого 2021 року і до досягнення дитиною відповідного віку. Разом з цим, позивач заявляє про збільшення позовних вимог. Позивач неодноразово зверталась за весь останній період від дня народження доньки ОСОБА_6 до відповідача стосовно сплати хоча б будь-яких коштів на утримання дитини у вигляді аліментів, але відповідач обіцянками стосовно визнання батьківства вводив в оману як позивача, так і доньку ОСОБА_6 . Доказом того факту, що позивач вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати, є пояснення наведені у даній заяві. Також, у матеріалах справи є докази цього факту, претензії, переписка тощо. Відповідач всіляко ухиляється від сплати аліментів на доньку ОСОБА_8 , що є також доказом ухиляння від утримання на надання будь-якої допомоги доньці ОСОБА_6 . На теперішній час починаючи з вересня 2020 р. дочка - ОСОБА_3 навчається на денній формі навчання у Горлівському інституті іноземних мов Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» на факультеті романо-германських мов (ФРГМ). Відповідач перебуває в працездатному віці, являючись батьком дитини, зобов`язаний утримувати її до повноліття. Відповідач повинен у відповідності до вимог закону утримувати дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати її добрі умови для проживання та виховання, у тому числі, забезпечувати матеріально. Підстав для звільнення відповідача від обов`язку утримувати дитину, передбачених ст.188 Сімейного Кодексу України, не має.

17 березня 2023 року до суду від позивача надійшла позовна заява в новій редакції (скоригована відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 16 березня 2023 року), в якій викладені обставини, аналогічні тим, що викладені в уточненій позовній заяві від 08 лютого 2021 року, а також у заяві про збільшення позовних вимог від 16 березня 2023 року. Додатково зазначено, що для з`ясування факту батьківства ухвалою суду від 08 лютого 2021 року за клопотанням позивача була призначена судово-генетична експертиза, виконання якої було доручено Медико-генетичному Центру «Мама папа». Перед визначенням експертної установи для проведення експертизи позивачем були проведені дії з моніторингу можливості виконання експертизи державними спеціалізованими установами та організаціями, які мають необхідні спеціальні знання у вказаній галузі, а саме позивач ставила питання щодо можливості підтвердження батьківства, з огляду на те, що відповідач в досудовому спілкуванні категорично відмовлявся від проходження будь-якої експертизи та є батьком доньки ОСОБА_5 , без його присутності та за присутності представників найближчого кола кровного споріднення, надіслані відповіді від державних спеціалізованих установ виключали можливість проведення даної експертизи (дані є в матеріалах справи), лише Медико-генетичний Центр «Мама папа» надав відповідь про можливість проведення даної експертизи. Згідно висновку генетипоскопичного дослідження від 05квітня 2021 року за № 29850 Медико-генетичного центру «Мама папа» № 29850 від 05 квітня 2021 року, ґрунтуючись на результатах, отриманих при аналізі індивідуалізуючих маркерів Х-хромосомами, ймовірність того, що донор зразка Передбачувана сестра « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 » і донор зразка Передбачувана сестра « ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 » є кровними сіблінгами, тобто мають обох спільних батьків, становить 99,99%, оскільки у них виявлено збіг алелів умовно батьківського походження по всіх 12 проаналізованих STR локусах. Ймовірність спорідненості в 422127000000 разів вища, ніж у випадкових людей загальної популяції. Крім вищенаведеного доказу при розгляді справи № 235/101/21 по суті у Красноармійському міськрайонному суді Донецької області були опитані свідки, які підтвердили факт батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 та були надані інші докази підтвердження цього факту.

17 березня 2023 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про відвід судді Черкез Д.Л.

Ухвалою суду від 17 березня 2023 року клопотання позивача ОСОБА_1 про відвід судді Черкез Д.Л. було визнано необґрунтованим. Клопотання позивача ОСОБА_1 про відвід судді Черкез Д.Л. по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства та стягнення аліментів - передано до канцелярії суду для визначення судді для його розгляду, у порядку встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України (т. 4, а.с. 23).

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2023 року (головуючий - суддя Некрасов О.О.) у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Черкез Д.Л. по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства та стягнення аліментів - відмовлено (т. 4, а.с. 54).

В судовому засіданні 30 березня 2023 року, яке проводилось в режимі відеоконференції, було прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог, яка надійшла до суду 16 березня 2023 року, позивачем було виконано вимоги ч. 5 ст. 49 та ч. 7 ст. 43 ЦПК України та надано докази направлення цієї заяви представнику відповідача та іншим учасникам справи. У зв`язку з прийняттям судом заяви про збільшення позовних вимог було оголошено перерву в підготовчому засіданні, до 13 квітня 2023 року о 13.30 год.

13 квітня 2023 року в підготовчому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференції, було оголошено перерву до 28 квітня 2023 року о 10.00 год., у зв`язку з задоволенням клопотання представника відповідача про надання можливості надати відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, судом надано можливість представнику подати відзив, та звернуто увагу сторони на необхідність вказати поважність причин пропуску строку на його подання.

26 квітня 2023 року від представника відповідача - ОСОБА_7 до суду надійшли письмові пояснення на позовну заяву, в яких зазначено наступне. Як вбачається з наявних у відповідача документів, Красноармійським міськрайонним судом Донецької області було призначено проведення судово-генетичної експертизи, проведення якої було доручено Медико-генетичному центру «Мама-Папа», Однак, враховуючи те, що зазначена медична установа не є експертною, то наданий висновок генетипоскопічного дослідження від 05 квітня 2021 року не був прийнятий судом як доказ. В той же час, Верховний Суд скасовуючи рішення судів зробив посилання на те, що суд має самостійно визначити експерта чи експертну організацію, а тому суд ухилився від обов`язку призначення експертизи у цій справі. Разом з цим, на думку відповідача, навіть при призначенні експертизи та її дорученні відповідній експертній установі, неможливість участі відповідача у проведенні дослідження (взяття матеріалу) унеможливить отримання вірного результату (встановлення батьківства чи навпаки). Щодо свідків та документів, на які посилався Верховний Суд, то вважає, що показання свідків у подібних справах не можуть братись до уваги, свідки можуть повідомити лише обставини особистого життя сторін та їх побутових відносин. Звертає також на долучені до матеріалів справи копії листування сторін, з яких вбачається, що позивач та її дочка дуже агресивно налаштовані проти відповідача, а тому встановлення батьківства сторона відповідача вважає однією з форм шантажу та помсти. З листування можна зробити висновок про те, що відносини сторін є доволі напруженими та були такими завжди. Правом на подання відзиву відповідач свого часу не скористався, свою позицію висловлював у поданих раніше запереченнях, клопотаннях та письмових поясненнях, як особисто, так і через свого представника.

28 квітня 2023 року судом було долучено до матеріалів справи вищезазначені письмові пояснення представника відповідача на позовну заяву, суд ухвалив закрити підготовче засідання та призначити розгляд справи по суті, розгляд справи по суті було призначено на 15 травня 2023 року о 09.30 год.

04 травня 2023 року від представника відповідача - ОСОБА_7 до суду надійшли письмові заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, позовну заяву (нова редакція) та на клопотання про відвід судді від 16.03.2023р., в яких зазначено, що позивачем не надано жодного доказу, що відповідач визнавав дочку позивача як свою та платив колись аліменти, а також доказів того, що позивач просила відповідача добровільно оплачувати аліменти на її дочку - ОСОБА_6 . Вважає, що позивач зловживає своїми процесуальними обов`язками, постійно подаючи документи з порушенням вимог ЦПК України.

В судовому засіданні 15 травня 2023 року суд, судом було вислухані пояснення представника відповідача, досліджені умі матеріали цивільної справи, після чого для зясування обставин справи безпосередньо у відповідача ухвалено визнати явку відповідача обов`язковою в режимі відеоконференції, у зв`язку з чим оголошено перерву до 03 липня 2023 року о 13.00 год.

Згідно наказу Голови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська № 123-в від 01.05.2023 року суддя Черкер Д.Л. у період з 22.05.2023 року по 26.06.2023 року включно перебував у щорічній відпустці.

22 травня 2023 року від позивача ОСОБА_1 до суду повторно надійшло клопотання про відвід судді Черкез Д.Л. Аналогічне клопотання про відвід судді Черкез Д.Л. від позивача ОСОБА_1 надійшло і 31 травня 2023 року через «Електронний суд».

07 червня 2023 року, під час перебування судді Черкез Д.Л. у щорічній відпустці, з Дніпровського апеляційного суду надійшла ухвала від 29 травня 2023 року про витребування з Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська цивільної справи № 235/101/21, у зв`язку з поданням ОСОБА_1 апеляційної скарги на ухвали суду про повернення заяви про збільшення позовних вимог.

Після виходу судді Черкез Д.Л. з відпустки, 27 червня 2023 року цивільна справа № 235/101/21 була направлена до Дніпровського апеляційного суду.

03 липня 2023 року цивільну справу № 235/101/21 було знято з розгляду у зв`язку з перебуванням справи в Дніпровському апеляційному суді.

25 липня 2023 року цивільна справа № 235/101/21 була повернута з Дніпровського апеляційного суду до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, судове засідання по справі було призначено на 03 серпня 2023 року, о 13.30 год.

Ухвалою суду від 02 серпня 2023 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства та стягнення аліментів - відмовлено, оскільки клопотання представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було зареєстровано та передано судді канцелярією суду лише 02 серпня 2023 року, тобто менше ніж за п`ять днів до судового засідання, що позбавляє суд можливості забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 03 серпня 2023 року клопотання позивача ОСОБА_1 про відвід судді Черкез Д.Л. по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства та стягнення аліментів - залишено без розгляду, у зв`язку з тим, що відвід заявлений повторно з підстав, розглянутих раніше.

Ухвалою суду від 03 серпня 2023 року клопотання позивача ОСОБА_1 про передачу за підсудністю цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства та стягнення аліментів, залишено без задоволення, оскільки передбачені законом підстави для передачі справи до Голосіївського районного суду м. Києва відсутні, провадження по справі було відкрито з дотриманням правил підсудності, на теперішній час відбувається розгляд справи по суті та клопотання позивача надійшло після початку розгляду справи по суті.

Суд також вважає за потрібне звернути увагу сторони позивача на те, що загальними засадами цивільного законодавства передбачений принцип недопустимості зловживання своїми правами та встановлені межі здійснення таких прав.

Суд при вирішенні даної справи виходить з того, що будь-яка особа повинна здійснювати свої права у межах, наданих їй законом.

Законом не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в будь-яких інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства та з повагою ставитися до прав інших осіб.

У випадку недодержання особою при здійсненні наданих їй прав вимог щодо недопустимості зловживання такими правами, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6 ст. 13 ЦК України).

Пунктом 1 частини 2 статті 44 ЦПК України чітко визначено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Суд вважає за необхідне зауважити, що саме через процесуальну поведінку позивача відбулось затягування розгляду даної справи.

Так, позивач двічі протягом розгляду даної справи заявляла судді завідомо безпідставні відводи, а також двічі подавала заяву про збільшення позовних вимог без виконання вимог ЦПК України (без надання доказів направлення такої заяви іншим учасникам справи), що призводило до неодноразового відкладення підготовчого засідання з метою надання позивачу строку на виконання вимог ЦПК України для подання заяви про збільшення позовних вимог.

Крім того суд зазначає, що про зловживання позивачем своїми процесуальними правами свідчить також той факт, що позивач подала апеляційну скаргу на ухвали про повернення їй заяви про збільшення позовних вимог, вже після того, як у судовому засіданні 16 березня 2023 року заява про збільшення позовних вимог судом була прийнята, тобто подала скаргу на судове рішення, дія якого на час подання такої скарги була вичерпана. Такі дії позивача призвели до зняття справи з розгляду, направлення її до апеляційного суду, що додатково призвело до затягування розгляду справи більш ніж на один місяць.

Така процесуальна поведінка позивача містить в собі усі ознаки зловживання процесуальним правом.

Крім того, подання позивачем заяви про передачу за підсудністю суд також розцінює як зловживання позивачем наданими їй процесуальними правами з метою затягування розгляду справи, оскільки вказане клопотання надійшло до суду більш ніж через пів року після прийняття цивільної справи до провадження Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, після початку розгляду справи по суті та незважаючи на те, що провадження по справі було відкрито з дотриманням правил підсудності.

Розгляд справи не повинен тривати понад розумні строки.

Однак, разом з цим, дана цивільна справа Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська не була розглянута протягом розумного строку саме з підстав неналежної процесуальної поведінки сторони позивача.

Так, згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Зловживання процесуальними правами не допускається.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка сторін та компетентних органів, а також важливість предмета позову для сторін у справі.

Суд виходить з того, що розумний строк це найкоротший строк розгляду і вирішення справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів особи, яка звернулася за таким захистом.

Однак в даному випадку, зловживання правами та неналежна процесуальна поведінка сторони позивача, призвела до порушення строків розгляду справи.

Позивач в судове засідання не з`явилась, надала до суду клопотання, в якому просила проводити судове засідання без її участі, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача - ОСОБА_7 , а також відповідач, явку якого в судове засідання було визнано обов`язковою в режимі відеоконференції, в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили. Раніше під час розгляду справи представник відповідача позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Сторонам було надано достатній строк для реалізації своїх процесуальних прав щодо подання доказів та своїх пояснень, сторони у повній мірі реалізували надані їм права щодо подання заяв по суті справи. При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідач, явку якого в судове засідання було визнано обов`язковою, в судове засідання не з`явився та не надав жодних доказів на підтвердження поважності причин його неявки до суду. Суд зазначає, що відкладення розгляду справи не може бути безстроковим та тривати понад строки, встановлені законом для розгляду цивільної справи. Так само, розгляд справи не повинен тривати понад розумні строки. Таким чином, суд вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 познайомились у травні 2002 року, перебували у близьких стосунках, однак однією сім`єю не проживали.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_11 народилася дочка - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька від 01 серпня 2003 року, актовий запис № 342 (т. 1, а.с. 9). У вказаному свідоцтві про народження батьком дитини зазначений ОСОБА_4 .

На момент народження ОСОБА_3 , тобто станом на 17 червня 2003 року, позивач у шлюбі не перебувала.

Згідно з ч. 2 ст. 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проводиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Як наполягала позивач та визнавалось стороною відповідача в заявах по суті справи, в актовому записі про народження № 342 від 30 липня 2003 року відомості про батька дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були внесені до актового запису про народження зі слів матері на підставі її заяви, тобто запис про батька вчинено відповідно до частини 1 статті 135 СК України.

У 2004 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, який було розірвано 28 вересня 2005 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 28 вересня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька (т. 1, а.с. 6).

12 березня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вдруге зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_7 у позивача та відповідача народилася дочка - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Будьоннівського районного управління юстиції у м. Донецьку Донецької області, актовий запис № 879 (т. 1, а.с. 10).

Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 19 серпня 2011 року у справі № 2-1645/11 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (т. 1, а.с. 7-8).

Звертаючись у січні 2021 року до суду з даним позовом про визнання батьківства та стягнення аліментів, ОСОБА_1 наполягала на тому, що саме відповідач ОСОБА_2 є батьком народженої нею ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 128 СК України закріплено, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» звернуто увагу судів на те, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК.

У пункті 3 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України також роз`яснено, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_10 , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Оскільки ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до набрання чинності Сімейним кодексом України, то в даному випадку, розглядаючи справу щодо визнання батьківства, необхідно застосовувати відповідні норми Кодексу про шлюб та сім`ю.

Відповідно до статті 53 Кодексу про шлюб та сім`ю, походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір`ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Таким чином, за змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення зазначених обставин.

Так, допитана під час розгляду справи Красноармійським міськрайонним судом Донецької області свідок ОСОБА_12 повідомляла, що знає сторони, з позивачем навчалась в інституті, була свідком на її весіллі. Їй відомо, що сторони зустрічались приблизно з 2001-2002 року. Від близьких стосунків у них у 2003 році народилась дочка ОСОБА_6 , відповідач вважав її своєю дочкою.

Допитаний під час розгляду справи Красноармійським міськрайонним судом Донецької області свідок ОСОБА_3 повідомляв, що позивач по справі є його рідною сестрою. У 2003 році у позивача від відповідача народилась дочка ОСОБА_6 . Через рік сестра одружилась з батьком своєї дитини, проживали у батьків. Стосовно відносин, які склались між сторонами на момент народження дочки ОСОБА_6 , йому нічого невідомо, оскільки він проживав окремо від своїх батьків.

Стороною відповідача під час розгляду справи також не заперечувався той факт, що у 2002 році вони з позивачем перебували у близьких відносинах.

Викладене в сукупності з дослідженими під час розгляду справи доказами свідчить про те, що дитина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , могла бути зачата під час перебування сторін у близьких відносинах.

При цьому, за час спільного проживання та ведення спільного господарства (так само і під час перебування у шлюбі) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно утримували та виховували ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Факт спільного виховання позивачем та відповідачем ОСОБА_3 додатково підтверджується також наявними в матеріалах справи фотознімками (т. 2, а.с. 27 (зворотній бік) - 29, 166 (зворотній бік) - 186).

Допитані Красноармійським міськрайонним судом Донецької області свідки підтвердили, що під час спільного з позивачем проживання відповідач визнавав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як свою дочку.

Питання про походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Оскільки як повідомляв відповідач у своїх письмових запереченнях, він знаходився на тимчасово окупованій території Донецької області та не може з`явитися для проведення експертизи на території підконтрольній Уряду України, ОСОБА_1 вважала єдиним варіантом вирішення питання проведення експертизи, за участю своїх двох дітей, які походять від спільного батька.

З листа Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 19/10/2/2-25347-20 від 27 жовтня 2020 року вбачається, що судову молекулярно-генетичну експертизу з установлення біологічного батьківства відносно дитини з використанням біологічних зразків родичів особи, яка заявлена біологічним батьком, але зразки якої не надані для проведення зазначеної експертизи, в установах Експертної служби МВС України не проводять (т. 2, а.с. 9). Подібні відповіді були надані у відповідь на запити ОСОБА_1 . Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз (т. 2, а.с. 9 (зворотній бік)), Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз (т. 2, а.с. 10 (зворотній бік)), Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз (т. 2, а.с. 11), Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз (т. 2, а.с. 11 (зворотній бік)), Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (т. 2, а.с. 12).

При цьому, заперечення сторони відповідача та надані ним примірники ухвал судів суд до уваги не бере та відхиляє, оскільки вони є безпідставними та не доводять можливості проведення експертних досліджень за участі лише рідних сестер, та питання для експертів у наданих відповідачем примірниках судових ухвал, стосуються проведення експертизи за участі як батька так і самої дитини. За наведених обставин заперечення сторони відповідача судом визнаються безпідставними та недоведеними.

У зв`язку з цим, за клопотанням позивача ОСОБА_1 , ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2021 року (т. 1, а.с. 74) було призначено судово-генетичну експертизу, виконання якої доручено Медико-генетичному центру «Мама-Папа», на вирішення якої було поставлене наступне питання: Чи мають ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільного батька?

Згідно з Висновком генотипоскопічного дослідження № 29850 від 05 квітня 2021 року, який складений Медико-генетичним центром «Мама-Папа», ґрунтуючись на результатах, отриманих при аналізі індивідуалізуючих маркерів Х-хромосоми, ймовірність того, що донор зразка Передбачувана сестра « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 » і донор зразка Передбачувана сестра « ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 » являються кровними сіблінгами, тобто мають обох спільних батьків, становить 99,999999%, оскільки у них виявлено збіг алелів умовно батьківського походження по всіх 12 проаналізованих STR-локусах. Ймовірність спорідненості в 422 127 000 000 разів вища, ніж у випадкових людей загальної популяції (т. 1, а.с. 105-122).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Згідно наявної в матеріалах справи Ліцензії № 1168 від 03 листопада 2016 року, виданої Міністерством охорони здоров`я України (т. 1, а.с. 123), вбачається, що Медико-генетичний центр «Мама-Папа» не має статусу експертної установи, а видом його діяльності є медична практика.

Разом з цим, незважаючи на те, що Медико-генетичний центр «Мама-Папа» не має статусу експертної установи, суд вважає за необхідне звернути увагу, що частина третя статті 53 Кодексу про шлюб та сім`ю не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство, а тому суд вважає за можливе прийняти до уваги в якості доказу вищезазначений висновок генотипоскопічного дослідження № 29850 від 05 квітня 2021 року та оцінити його в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Рішення щодо визнання, встановлення батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.

Тобто при вирішенні спору про встановлення батьківства мають враховуватися усі докази в сукупності.

Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема, обов`язку з утримання дитини.

Скасовуючи рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, та направляючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд у своїй постанові від 19 січня 2022 року зазначив, що при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. Суд першої інстанції ухилився від обов`язку призначення експертизи у цій справі, зокрема, суд, встановивши, що визначена ним для проведення судової експертизи медична установа, не є експертною установою, не вирішив питання щодо призначення експертизи у справі, проведення якої мав би доручити експертній установі, яка відповідно має повноваження на проведення такого дослідження.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно, відповідно до ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

При цьому, суд не може призначити судово-генетичну експертизу з власної ініціативи, без надходження від хоча б однієї зі сторін відповідного клопотання про це. Суд може лише самостійно визначити експерта чи експертну установу та визначити питання, з яких має бути проведена експертиза, за умови заявлення стороною клопотання про призначення по справі судової експертизи.

При цьому суд констатує, що під час розгляду даної справи Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська, жодною зі сторін не було заявлено клопотання про призначення судово-генетичної експертизи.

Разом з цим, відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, суд розглядає справу виключно на підставі наявних у справі матеріалів та в межах заявлених позовних вимог.

Оцінивши за своїм внутрішнім переконанням всі наявні у справі матеріали та докази в їх сукупності, з урахуванням того, що у 2002 році позивач та відповідач перебували у близьких стосунках та дитина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , могла бути зачата під час перебування сторін у близьких відносинах, оскільки за час спільного проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно утримували та виховували ОСОБА_3 , беручи до уваги показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_3 , які підтвердили, що під час спільного з позивачем проживання відповідач визнавав ОСОБА_3 як свою дочку, а також враховуючи, що згідно з висновком генотипоскопічного дослідження № 29850 від 05 квітня 2021 року діти ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мають обох спільних батьків з ймовірністю 99,999999%, та біологічним батьком ОСОБА_8 є саме відповідач по справі - ОСОБА_2 , суд вважає за можливе визнати факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 .

При цьому, належних, допустимих та достатніх доказів, які б спростували висновок суду про те, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стороною відповідача суду не надано. При розгляді даної справи суд виходить з того, що в обґрунтування заперечень проти позову в частині позовних вимог про визнання батьківства відповідачем не надано суду належних, допустимих та переконливих доказів. Усі заперечення відповідача в цій частині зводяться лише до його незгоди та невизнання обставин наведених позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог про визнання батьківства.

При цьому, обов`язок доведення перед судом переконливості своєї позиції покладається у рівній мірі як на позивача так і на відповідача. Саме тому, оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази та повідомлені сторонами суду обставини, суд вважає переконливішою позицію позивача, оскільки вона підтверджена відповідним доказами, в той час як позиція відповідача ґрунтується виключно на запереченнях та не підтверджена відповідним засобами доказування.

За таких обставин, враховуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

У пункті 20 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24 грудня 2010 року № 3307/5), при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Згідно з п.п. 2.13.1 п. 2.13 розділу ІІ Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року 96/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за № 55/18793 підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.

Відповідно до п.п. 2.16.4 п. 2.16 розділу ІІ зазначених вище Правил, на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.

Таким чином, суд вважає за необхідне внести зміни до актового запису № 342 від 30 липня 2003 року, вчиненого Відділом реєстрації актів громадянського стану Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказавши у графі батько - « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянин України», а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині також підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 08 лютого 2011 року і до досягнення дитиною відповідного віку, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Причому обов`язком особистим і індивідуальним.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та знаходиться на її утриманні, що підтверджується Довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01 грудня 2016 року (т. 4, а.с. 51 та зворотній бік).

Згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У частині 1 статті 182 СК України закріплено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

інші обставини, що мають істотне значення.

Враховуючи, що відповідач перебуває у працездатному віці, суд вважає, що він спроможний надавати позивачу аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У довідці форми ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України дохід відповідача ОСОБА_2 у 2020 році склав 7 200,00 грн., у 2021 році - 42 700,00 грн., у 2022 році - 13 000,00 грн. (т. 3, а.с. 219).

При визначенні розміру аліментів суд враховує, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 на підставі рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 18 листопада 2011 року по справі № 2-2016/11, яке міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12 , також стягуються аліменти на утримання їх спільної дочки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) до повноліття дитини, але не менш, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 серпня 2011 року. Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року по справі № 235/5558/20, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/91881030, було видано дублікат виконавчого листа згідно рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 18 листопада 2011 року наступного змісту: Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , щомісяця аліментів на утримання доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку/доходу/ до повноліття дитини, але не менш, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь Жегурової ОСОБА_13 , починаючи з 18 серпня 2011 року. Постановою заступника начальника відділу Краматорського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Веремій О.І. від 27 листопада 2020 року було відкрито виконавче провадження № 63734732 з виконання вищезазначеного виконавчого листа (т. 3, а.с. 214).

Крім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 також є батьком ще двох дітей, матір`ю яких є ОСОБА_14 , а саме: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим 18 вересня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Будьоннівського районного управління юстиції у місті Донецьку, актовий запис № 613 (т. 3, а.с. 215)); ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим повторно 15 липня 2022 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 9 (т. 3, а.с. 216)).

При цьому, усі заперечення позивача щодо недійсності свідоцтв про народження двох синів ОСОБА_2 суд до уваги не бере та відхиляє як безпідставні та недоведені, оскільки на підтвердження таких заперечень позивачем не надано суду жодних доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Позивач у позовній заяві просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дочки у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно.

При цьому, статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Однак, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач має можливість та спроможний сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі заявленому позивачем до стягнення - 1/4 частина з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно.

Вирішуючи питання про розмір стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд вважає, що справедливим та об`єктивним розміром стягнення аліментів з урахуванням встановлених у справі обставин буде 1/6 частина з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Беручи до уваги викладене та той факт, що кожен з батьків повинен виконувати свій обов`язок з утримання дитини належним чином та у рівній мірі нести витрати на дитину, враховуючи, що позивач має ще трьох дітей, на утримання однієї з яких з відповідача вже стягуються аліменти у розмірі 1/3 частини, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 11 січня 2021 року, тобто з моменту звернення позивача до суду, на користь матері ОСОБА_1 , до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_13 , що на думку суду буде достатнім та справедливим розміром аліментів, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів за минулий час, а саме за період з 08 лютого 2011 року до дати пред`явлення позову до суду суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Разом з цим, у частині 2 статті 191 СК України закріплено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Отже, частиною 2 статті 191 СК України закріплено можливість стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час. Однак, умовами стягнення аліментів за минулий час є обов`язкове доведення позивачем, що: 1) позивач дійсно вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача; 2) відповідач вчиняв дії щодо ухилення від сплати аліментів на утримання дитини.

При цьому, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, свідомим невиконанням своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини. Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Однак, позивачем не доведено, що вона дійсно у період з 08 лютого 2011 року до дати пред`явлення до суду даного позову, тобто до 11 січня 2021 року, вживала заходів щодо одержання з відповідача аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як не надано і будь-яких доказів що позивач у період з 08 лютого 2011 року до 11 січня 2021 року не могла одержати аліменти з відповідача саме у зв`язку з ухиленням відповідача від сплати таких аліментів.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів, що у період з 08 лютого 2011 року по 11 січня 2021 року відповідач вчиняв дії щодо ухилення від сплати аліментів на утримання ОСОБА_3 , зокрема, ухилявся від укладення договору про сплату аліментів, приховував своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи).

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За відсутності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що позивач у період з 08 лютого 2011 року до 11 січня 2021 року вживала заходи щодо одержання з відповідача аліментів на утримання ОСОБА_3 , а відповідач вчиняв дії щодо ухилення від сплати таких аліментів, вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час є необґрунтованими.

При цьому, посилання позивача на те, що доказом ухилення відповідача від сплати аліментів є пояснення позивача, суд до уваги не бере та відхиляє як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на нормах чинного цивільного процесуального законодавства України.

Посилання позивача на те, що відповідач ухиляється від сплати аліментів на дочку ОСОБА_8 , що є також доказом ухиляння від утримання та надання будь-якої допомоги ОСОБА_3 , суд також до уваги не приймає та відхиляє, оскільки наявність заборгованості зі сплати аліментів на іншу дитину жодним чином не свідчить про те, що позивач вживала заходи щодо одержання з відповідача аліментів на утримання ОСОБА_3 .

Оцінюючи надані позивачем копії листів на адресу відповідача від 12.09.2020 року, від 27.09.2020 року та від 13.10.2020 року суд до уваги їх не бере та відхиляє як неналежні, оскільки зміст листів свідчить лише про твердження позивача про невизнання відповідачем батьківства та не містить вимог про сплату аліментів на утримання ОСОБА_15 .

Таким чином, оскільки позивачем під час розгляду справи не доведено, що вона вживала заходів щодо одержання з відповідача аліментів на утримання ОСОБА_3 у період з 08 лютого 2011 року до 11 січня 2021 року та матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що відповідач вчиняв дії щодо ухилення від сплати аліментів, наслідком яких стало те, що позивач не могла одержати аліменти у вищевказаний період, з урахуванням того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд вважає, що відсутні передбачені законом підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів за минулий час, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на повнолітню ОСОБА_3 , яка продовжує навчання, суд виходить з наступного.

ІНФОРМАЦІЯ_13 ОСОБА_3 виповнилось 18 років.

При цьому, згідно довідки № 112 від 01 березня 2023 року, виданої Горлівським інститутом іноземних мов Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет», вбачається, що ОСОБА_3 дійсно є здобувачем першого (бакалаврського) рівня вищої освіти ІІІ курсу факультету романо-германських мов денної форми здобуття освіти (бюджет), термін навчання в інституті - з 01 вересня 2020 року по 30 червня 2024 року (т. 3, а.с. 247).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Відповідно до ч. 2 ст. 199 СК України право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Тобто наявність у батька можливості надавати матеріальну допомогу дитині, що продовжує навчання у сукупності з іншими обставинами є вирішальною підставою для стягнення з батька аліментів на утримання дитини, що продовжує навчання після досягнення вісімнадцятирічного віку.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 продовжує навчання на денній формі навчання за державним замовленням та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Враховуючи, що відповідач перебуває у працездатному віці, суд вважає, що він спроможний надавати аліменти на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання.

Позивачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач дійсно має можливість та спроможний сплачувати аліменти на утримання дочки - ОСОБА_3 у розмірі заявленому до стягнення - 1/4 частина з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно.

Отже, оскільки батьки зобов`язані у рівній мірі забезпечувати дитину усім необхідним, враховуючи, що для навчання позивача необхідно нести витрати на забезпечення навчального процесу, придбання канцелярських товарів, харчування та інше, беручи до уваги, що навчання відбувається за денною формою навчання та на бюджетній основі, а також враховуючи, що відповідач має ще трьох малолітніх дітей, на утримання однієї з яких з відповідача вже стягуються аліменти у розмірі 1/3 частини, суд вважає, що об`єктивним, необхідним, достатнім та справедливим розміром стягнення аліментів буде 1/8 частина з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно.

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Оскільки аліменти згідно приписів ст. 191 СК України присуджуються від дня пред`явлення позову, позовні вимоги в частині стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, від дня досягнення нею 18-річного віку, задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи наведене, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/8 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з 26 січня 2023 року (з моменту надходження до суду першої заяви позивача про збільшення позовних вимог), і до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення нею двадцяти трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_13 , що на думку суду буде об`єктивним, необхідним, достатнім та справедливим розміром стягнення аліментів з урахуванням встановлених обставин у справі, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині також підлягають частковому задоволенню.

Суд зазначає, що не зважаючи на той факт, що заява про збільшення позовних вимог від 16 березня 2023 року (була прийнята судом у судовому засіданні 30 березня 2023 року), яка надійшла до суду втретє після усунення позивачем недоліків щодо неподання доказів направлення такої заяви відповідачу, у відповідності до положень ч. 3 ст. 185 ЦПК України вона вважається поданою в день первісного її подання до суду, а тому аліменти на утримання дитини, яка продовжує навчання, повинні стягуватися з дня первісного її подання до суду - з 26 січня 2023 року.

Згідно ст. 430 ЦПК України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Оцінюючи у сукупності усі інші аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.

Підсумовуючи все вищенаведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до вимог до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. за позовними вимогами про визнання батьківства. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання батьківства задоволені, то з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Крім того, враховуючи, що позовні вимоги про стягнення аліментів задоволені частково, а позивача при подачі позову було звільнено від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Також, за складання Медико-генетичним центром «Мама-Папа» висновку генотипоскопічного дослідження № 29850 від 05 квітня 2021 року позивачем ОСОБА_1 було сплачено всього 12 950,00 грн., що підтверджується квитанцією про оплату № 80681185 від 06 березня 2021 року на суму 3 000,00 грн. (т. 1, а.с. 148) та квитанцією про оплату № 81691428 від 15 березня 2021 року на суму 9 950,00 грн. (т. 1, а.с. 149). Оскільки позовні вимоги в частині визнання батьківства задоволені, то вказані витрати мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

На підставі ст.ст. 125, 128, 134, 135, 147, 180, 181, 182, 183, 191, 199, 200 Сімейного кодексу України, ст. 53 Кодексу про шлюб та сім`ю, керуючись ст.ст. 2, 4, 76-82, 89, 109, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 430 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Святошинський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 .

Внести зміни до актового запису № 342 від 30 липня 2003 року, вчиненого Відділом реєстрації актів громадянського стану Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказавши у графі батько - « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянин України».

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП - НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (РНОКПП - НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 11 січня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_13 , допустивши негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП - НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (РНОКПП - НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/8 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 26 січня 2023 року і до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення нею двадцяти трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_13 , допустивши негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП - НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (РНОКПП - НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень, 00 копійок) та витрати за складання висновку генотипоскопічного дослідження у розмірі 12 950,00 грн. (дванадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят гривень, 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП - НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень, 00 копійок) на користь держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 07 серпня 2023 року.

Суддя Д.Л. Черкез