ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2023 року м.Дніпро Справа № 908/828/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Орєшкіної Е.В.

секретарь судового засідання: Зелецький Р.Р.

представники сторін:

від позивача: Канципа Євгеній Сергійович, представник Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

відповідач у судове засідання не з`явився про дату, час та місце розгляду повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйк Інтерпрайз" на рішення господарського суду Запорізької області від 21.04.2021 року (дата складання повного тексту 05.05.2021 року) у справі № 908/828/19 (суддя Горохов І.С.)

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", юридична адреса: (01001, м.Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; адреса для листування: 49051, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйк Інтерпрайз" (69096, м.Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 11А)

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом, в якому, просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйк Інтерпрайз" заборгованість станом на 01.03.2019 у розмірі 192 694 931,88 грн, з яких: 84 870 178,84 грн - прострочена заборгованість по оплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 69830826,48 грн - прострочена заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном, 37 993 926,56 грн - пеня за порушення грошового зобов`язання.

У заяві про збільшення позовних вимог б/н від 03.09.2020 позивач просив стягнути з відповідача заборгованість станом на 18.08.2020 в розмірі 441 687 303,93 грн, з яких: 167097493,29 грн - прострочена заборгованість по оплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 150279804,57 грн - прострочена заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном, 124 310 006,07 грн - пеня за порушення грошового зобов`язання.

У заяві про збільшення позовних вимог б/н від 22.02.2021 позивач просив стягнути з відповідача заборгованість станом на 15.02.2021 в розмірі 523 399 802,52 грн, з яких: 196500159,57 грн - прострочена заборгованість по оплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 181 570 865,04 грн - прострочена заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном, 145 328 777,91 грн - пеня за порушення грошового зобов`язання.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за договором фінансового лізингу № 4С16073ЛИ від 28.08.2016 року в частині своєчасної оплати лізингових платежів в рахунок вартості майна.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.04.2021 року у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйк Інтерпрайз" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", прострочену заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна у розмірі 196 500 159,57 грн, прострочену заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном у розмірі 181 570 865,04 грн, пеню за порушення грошового зобов`язання у розмірі 82 689 600,13 грн, судовий збір у розмірі 591 884,84 грн. У задоволені позову в частині стягнення пені в сумі 62 639 177,78 грн відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано посиланням на те, що відповідачем зобов`язання за договором належним чином не виконувались та обумовлені договором лізингові платежі були сплачені лише частково, таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна у розмірі 196 500 159,57 грн та заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном у розмірі 181 570 865,04 грн, підлягають задоволенню.

Здійснивши перевірку розрахунків позивача щодо нарахування за спірний період, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача щодо стягнення пені, а саме: за період з 25.08.2016 по 15.02.2021 на загальну суму 82 689 600,13 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Страйк Інтерпрайз" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на неправомірну відмову судом першої інстанції у призначенні повторної судової експертизи.

Вказує, що відповідач, як раніше не мав, так і на сьогодні не має можливості самостійно, тим більше з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, здійснити перевірку розрахунку сум, заявлених позивачем про стягнення, що неодноразово встановлювалося та визнавалося судами під час розгляду справи.

Без оцінки доказів, які б свідчили про стан розрахунків між сторонами спору та перевірки заявлених до стягнення сум заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна та заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, суд прийняв збільшені позовні вимоги як встановлений факт, що на думку скаржника, додатково свідчить про неповноту з`ясування судом обставин справи та необґрунтованість прийнятого рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду залишити без змін.

Позивач вважає доводи апелянта щодо необхідності призначення у справі експертизи безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що:

- порядок, строки повернення кредиту, сплати процентів та винагороди сторони погодили в умовах договору лізингу та можуть бути вирішені судом шляхом надання оцінки умовам договору в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, розрахунком заборгованості, наданим банком;

- справа перебувала на розгляді у суді першої інстанції понад 2 роки і за цей час відповідач мав змогу самостійно замовити проведення експертного дослідження або залучити фахівців для перевірки розрахунків, однак своїм правом не скористався, що свідчить про намагання затягувати час розгляду справи;

- доводи відповідача, що у нього відсутні можливості самостійно здійснити перевірку заявлених до стягнення сум, не заслуговують на увагу з огляду на простоту розрахунків та можливість залучення сторонніх фахівців для перевірки розрахунку;

- за результатами проведеної у справі судової економічної експертизи АТ КБ "Приватбанк" надавались до суду пояснення щодо відповідності чи невідповідності розрахунків експерта наявним у справі розрахункам; всі розбіжності було перевірено та з`ясовано судом безпосередньо у судовому засіданні.

Позивач вказує, що експертами не спростовано розрахунки пені, надані позивачем. При проведенні експертного дослідження експертами залишено поза увагою умову договору, відповідно до якої нарахування пені здійснюється щоденно на суму простроченого платежу, а саме нараховується на суму простроченого платежу за тілом кредиту та простроченою відсотковою винагородою. Вказана обставина призвела до розбіжностей, зазначених в експертному висновку.

03.07.2023 року у судове засідання з`явився представник позивача, який надав відповідні пояснення.

Відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався та не забезпечив в судове засідання явку повноважного представника, у поданому клопотанні просить розгляд справи відкласти з посиланням на перебування його представника на лікарняному.

Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено право кожного на судовий розгляд його справи упродовж розумного строку.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України також закріплено розумність строків розгляду справи судом як одну з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Частинами 11, 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглядаючи клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи, суд повинен оцінити обставини, на які останній посилається у ньому як на підставу для відкладення з точки зору їх поважності та за результатами такої оцінки або визнати такі причини неявки поважними і, як наслідок, відкласти розгляд справи, або відмовити у задоволенні такого клопотання у разі визнання причин неявки представника учасника справи неповажними.

У пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року зазначено, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

У разі відкладення розгляду справи за відсутності достатніх підстав, будуть порушені розумні строки тривалості судового провадження, що в свою чергу може бути порушенням права на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, і як наслідок - права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи, оскільки його правова позиція по суті спору викладена у попередніх судових засіданнях та апеляційній скарзі, докази перебування представника відповідача на лікарняному в матеріалах справи відсутні, колегія суддів доходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйк Інтерпрайз" про відкладення розгляду справи та про можливість розгляду справи за відсутністю представника відповідача.

При цьому апеляційний господарський суд звертає увагу, що сторони не обмежені в кількості уповноважених представників для представництва їх інтересів у суді апеляційної інстанції та, відповідно, у можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника, враховуючи завчасну обізнаність представника відповідача з датою розгляду апеляційної скарги.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та надані заперечення, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 20.08.2016 року між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Страйк Інтерпрайз" (відповідач, лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 4С16073ЛИ, за умовами п.1.1 якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

У додатку 1 до договору сторони погодили найменування нерухомого майна (предмета фінансового лізингу), на загальну вартість 416 537 772,00 грн.

Вартість майна становить: 416 537 772,00 грн (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2.

У додатку № 2 визначено, що графік лізингових платежів. Графіком лізингових платежів передбачена сплата лізингоодержувачем лізингових платежів 25.09.2016 року, 25.08.2017 року, а починаючи з 25.09.2017 року - щомісяця до 25.07.2024 року.

Відповідно до п. 2.2 договору лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений у п. 1.4 цього договору.

Пунктами 2.3., 2.3.2. договору передбачено, що лізингоодержувач сплачує банку відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений в додатку № 2.

Починаючи з 07.11.2016 року згідно з укладеною 04.11.2016 року сторонами додатковою угодою до договору фінансового лізингу № 4С16073ЛИ внесені зміни до пунктів 2.3.2, 2.3.3 розділу "2. Лізингові платежі" договору, та викладені в наступній редакції: "2.3.2. Відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5 (десять цілих п`ять десятих) % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку № 2; та фіксований розмір винагороди за користування майном, що складає 56 090 000,00 грн - в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2. 2.3.3. У випадку порушення лізінгоодержувачем зобов`язань по сплаті лізінгових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21 (двадцять один) % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку № 2".

Додаткову угоду підписано сторонами із використанням електронного цифрового підпису, про що сторони домовились в Угоді про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 29.12.2015 року.

За змістом п. 3.1. договору передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна - зазначеним у додатку № 3, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.6.2.11. договору, в редакції від 29.07.2016року, лізингоодержувач зобов`язався сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)"; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банка, безпосередньо пов`язані з цим договором.

На лізингоодержувача було покладено обов`язок не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо такі зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору (п.6.2.8 договору).

Позивачем свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі, передано відповідне майно лізингоодержувачу, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 25.08.2016року, який підписано із використанням електронного цифрового підпису, про що сторони домовились в Угоді про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 29.12.2015року.

Виписки по рахунку 20713050000454, 20773057051402 свідчать про те, що лізингові платежі відповідачем сплачувались, однак з порушенням умов договору, зокрема, встановлених строків для їх оплати та не у повному розмірі. Вказане відповідачем не заперечується.

Позивач стверджував, що у відповідача (лізингоодержувача) наявна прострочена заборгованість по лізинговим платежам в рахунок вартості майна в розмірі 196 500 159,57 грн, що підтверджується випискою по рахунку 80308050055832.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, окрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (статті 627 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (статті 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правовідносини, які виникли між сторонами за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.

Згідно статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізин").

Частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

За приписами статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Як зазначено вище, на виконання умов поговору позивач передав, а відповідач прийняв предмет лізингу, що підтверджується актом прийому-передачі майна від 25.08.2016 року.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду від 21.05.2019 року призначено у даній справі судову економічну експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

За результатами проведення експертного дослідження складено висновок експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 5079/5080-19 від 28.12.2020 року (том 3 а.с.144-149).

Вказаний експертний висновок свідчить про те, що розбіжність між розрахунком заборгованості, наданим позивачем та розрахунком, наведеним у висновку експерта №5079/5080-19 від 28.12.2020 року, складає суму понад 16 660 492,00 грн.

З висновку експерта №5079/5080-19 від 28.12.2020 року вбачається, що ним досліджувалась правильність проведених позивачем розрахунків станом на 01.03.2019року.

Так, позивачем нараховано станом на 01.03.2019 року:

- заборгованість по сплаті лізингових платежів 84 870 178,84 грн і за висновком експерта ця сума підтверджена;

- заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном 69 830 826,48 грн, а за висновком експерта ця сума визначена в розмірі 69 711 131,82 грн;

- пеня за порушення грошового зобов`язання в розмірі 37 993 926,56 грн, а за висновком експерта ця сума визначена в розмірі 21 453 128,55 грн.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем подано дві заяви про збільшення позовних вимог.

Згідно останньої заяви від 22.02.2021 року позивач просив стягнути з відповідача заборгованість станом на 15.02.2021 року в розмірі 523 399 802,52 грн, з яких: 196 500 159,57 грн - прострочена заборгованість по оплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 181 570 865,04 грн - прострочена заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном, 145 328 777,91 грн - пеня за порушення грошового зобов`язання.

Отже, суму позову збільшено на 138 009 938,76 грн, період проведеного позивачем нарахування збільшився з 01.03.2019 року по 15.02.2021 року і цей період не охоплювався експертним дослідженням №5079/5080-19 від 28.12.2020 року.

Колегією суддів встановлено, що ухвалою господарського суду від 18.03.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення повторної судової експертизи з посиланням на те, що відповідач не позбавлений можливості самостійно, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, здійснити перевірку розрахунку сум, заявлених позивачем до стягнення.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 02.08.2021 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйк Інтерпрайз" про призначення повторної судово- економічної експертизи задоволено частково. Призначено у справі судово-економічну експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз.

На вирішення експертів поставлено наступні питання:

- Чи відповідає наявний у матеріалах справи № 908/828/19 розрахунок заборгованості (прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; прострочена заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном; пеня за порушення грошового зобов`язання за період з 02.03.2019 року по 15.02.2021 року) Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйк Інтерпрайз" перед Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" умовам укладеного між вказаними сторонами договору фінансового лізингу №І4С16073ЛИ виходячи з вартості переданого майна у сумі 416 537 772,00 грн. та погашення лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 4С16073ЛИ від 28.08.2016 року?

- У разі невідповідності розрахунку заборгованості (прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; прострочена заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном; пеня за порушення грошового зобов`язання за період з 02.03.2019 року по 15.02.2021 року) наведеного Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" в матеріалах справи № 908/828/19 здійснити розрахунок заявлених до стягнення сум за зазначений період з урахуванням умов договору фінансового лізингу №4С16073ЛИ від 28.08.2016 року.

За результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи експертом складено висновок №5971/5972 - 22 від 02.03.2023 року (том 6 а.с. 17-32).

Висновком експерта №5971/5972 - 22 від 02.03.2023 року підтверджується наявний в матеріалах справи №908/828/19 розрахунок заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйк Інтерпрайз", перед Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" за період з 02.03.2019 по 15.02.2021 і його проведення згідно умов укладеного між вказаними сторонами договору фінансового лізингу №4С16073ЛИ.

Так, експертом встановлено наступне:

- прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна складає 111 629 980,74 грн;

- прострочена заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном складає 112 255 496,70 грн;

- пеня за порушення грошового зобов`язання складає 107 220 665,24 грн.

Розбіжність між даними розрахунку банку та експерта становить 171,99 грн. Виникнення розбіжностей спричинено застосуванням для здійснення розрахунків банком та експертом різних програмних продуктів.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Отже, висновок експерта відноситься до засобів доказування нарівні із іншими доказами у справі та не має будь-яких переваг поряд з іншими доказами у справі.

З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновок експерта №5079/5080-19 від 28.12.2020 року, зазначивши, що висновки експерта не відповідають обставинам справи та наданим доказам.

Дослідивши висновок експерта №5971/5972 - 22 від 02.03.2023 року, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний висновок є належним та допустимим доказом у справі в розумінні ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, тому приймає його до уваги разом з іншими доказами.

Щодо висновку експерта №5079/5080-19 від 28.12.2020 року, то колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне:

Матеріали справи свідчать, що відповідачем зобов`язання за договором належним чином не виконувались та обумовлені договором лізингові платежі були сплачені лише частково.

Наданою позивачем випискою по рахунку 80308050055832 підтверджується, що у лізингоодержувача наявна прострочена заборгованість по лізинговим платежам в рахунок вартості майна в розмірі 196 500 159,57 грн.

Суд першої інстанції щодо розміру цієї заборгованості прийняв за належний доказ саме вказану виписку по рахунку.

Колегія суддів погоджується з такими доводами суду першої інстанції та звертає увагу на наступне:

Призначаючи проведення по справі економічної експертизи, суд першої інстанції мотивував таке рішення тим, що відповідач заперечував проти позову, не мав відповідних працівників, які могли б перевірити проведені позивачем розрахунки та здійснити відповідний контррозрахунок.

Колегія суддів вважає, що саме висновок економічної експертизи у даній справі і є належним та допустимим доказом на підтвердження правової позиції позивача та спростування сумнівів відповідача щодо правильності нарахування заборгованості.

Так, висновком експерта №5079/5080-19 від 28.12.2020 року підтверджений розмір заборгованості по лізинговим платежам в рахунок вартості майна за період до 01.03.2019 року в сумі 84 870 178,84 грн, а висновком експерта №5971/5972 - 22 від 02.03.2023 року підтверджено розмір цієї заборгованості за період з 02.03.2019 року по 15.02.2021 року в сумі 111 629 980,74 грн. Разом за весь період заборгованість по лізінговим платежам складає 196 500 159,58 грн. (84 870 178,84 грн +111 629 980,74 грн).

Отже, рішення місцевого господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна у розмірі 196 500 159,57 грн є обгрунтованими.

Щодо заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном у розмірі 181 570 865,04 грн, колегія суддів визнає необгрунтованими доводи скаржника щодо безпідставності її стягнення, які спростовуються наступним:

Так, позивачем заявлено до стягнення заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном 181 570 865,04 грн.

За висновком експерта №5079/5080-19 від 28.12.2020 року підтверджений розмір цієї заборгованості - 69 711 131,82 грн ( тобто, за період до 01.03.2019 року).

За висновком експерта №5971/5972 - 22 від 02.03.2023 року підтверджено розмір цієї заборгованості за період з 02.03.2019 року по 15.02.2021 року в сумі 112 255 496,70 грн.

За обидва періоди заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном за експертними висновками становить 181 966 628,53 грн. ( 69 711 131,82 грн + 112 255 496,70 грн),

Позивачем заявлено до стягнення 181 570 865,04 грн., менше, ніж вірно нарахована сума.

Отже, стягнувши на користь позивача вказану суму181 570 865,04 грн., суд діяв в межах позовних вимог, визначених банком. Цей же розмір боргу з сплати відсотків підтверджений і висновком експерта.

За неналежне виконання умов договору позивач, з посиланням на п.7.1 договору, просив стягнути з відповідача пеню за період з 25.08.2016 року по 15.02.2021 року в сумі 145 328 777,91 грн.

Відповідно до п. 7.1. договору сторони визначили, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, він сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктами 7.9 та 7.10 договору сторони погодили, що строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки пені, штрафів, інших платежів/витрат встановлюються тривалістю 15 років; нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язання здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане лізингодержувачем.

Під час розрахунку пені з урахуванням умов підпункту 2.3.2 пункту 2.3 договору фінансового лізингу позивач використовує метод факт/360, який передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці але умовно в році 360 днів.

Відповідач заперечував з приводу використання такого методу при нарахуванні пені та зазначав, що використання 360 днів у році передбачено виключно для відсоткової винагороди, розрахунок пені повинен бути здійснений з урахуванням 365 днів у році.

Щодо цих доводів відповідача колегія суддів звертає увагу на наступне:

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з положеннями статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Постановою правління НБУ від 18.06.2003 року № 255, яка була чинною на дату укладання договору, пунктом 2.9 глави 2 розділу ІІ Правил до інших операційних доходів і витрат віднесено неустойку (штрафи, пені).

Відповідно до пункту 1.18 глави 1 "Загальні принципи відображення в бухгалтерському обліку доходів і витрат" розділу III "Бухгалтерський облік доходів і витрат байку" зазначено, що для обрахування процентних доходів і витрат застосовуються такі методи визначення кількості днів: метод "факт/факт" - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році; метод "факт/360" - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів; метод "30/360" - передбачає, що для розрахунку використовується умовна кількість днів у році - 360, у місяці - 30.

Згідно із пунктом 165 постанови НБУ від 21.02.2018 № 14 "Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій із фінансовими інструментами в банках України" розрахунковий період для нарахування процентних доходів (витрат) визначається договором відповідно до вимог законодавства України.

Для обрахування процентних доходів і витрат застосовуються такі методи визначення кількості днів: метод "факт/факт" - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році; метод "факт/360" - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів; метод "30/360" - передбачає, що для розрахунку використовується умовна кількість дні у році - 360, у місяці - 30.

Позивач стверджує, що оскільки у п. 7.1. договору фінансового лізингу визначено, що пеня є процентами річних, то згідно з п. 2.3.2 договору при нарахуванні пені має використовуватися метод на рік, отже пеня за договором вираховується наступним чином: подвійна ставка НБУ, яка діяла на відповідну дату : 360 днів на рік : 100 %.

Фактично п. 7.1. визначає розмір відсоткової станки, яка має застосовуватись на відповідну дату нарахування пені, тоді як порядок розрахунку процентів річних визначений підпунктом 2.3.2.

Суд першої інстанції правомірно не погодився з таким твердження позивача, оскільки пеня не є процентами річних, а є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розрахунковий період для нарахування пені визначається договором, як це визначено пунктом 165 постанови НБУ від 21.02.2018 № 14.

Ані умовами підпункту 2.3.2 пункту 2.3, ані умовами розділу 7 договору фінансового лізингу не визначено, що для обрахування пені застосовується один із вище наведених методів.

Підпунктом 2.3.2 пункту 2.3 договору фінансового лізингу застосування методу визначення кількості днів "360 днів у році" передбачено лише для відсоткової винагороди за користування майном.

Застосування вказаного методу, як і умов підпункту 2.3.2 пункту 2.3 для визначення розрахункового періоду для нарахування пені є безпідставним.

Крім того, розділом 2 договору фінансового лізингу в якому міститься підпункт 2.3.2 передбачені умови розміру, структура, строки сплати лізингових платежів встановлені додатком № 2, до яких пеня не відноситься.

Здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача щодо стягнення пені, а саме: за період з 25.08.2016 року по 15.02.2021 року на загальну суму 82 689 600,13 грн.

Отже, судом першої інстанції стягнуті на користь позивача суми законно та обгрунтовано.

Доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 21.04.2021 року у справі №908/828/19 залишити без змін.

Судові витрати покласти на відповідача.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

У зв`язку з відпусткою судді-доповідача Верхогляд Т.А. постанова складена у повному обсязі 02.08.2023 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя В.Ф. Мороз