Справа № 643/5935/23

Провадження № 2-а/643/29/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2023 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Новіченко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику(повідомлення) сторін матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з безпеки на транспорті

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача

ОСОБА_2

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по

справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на

автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Московського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач) про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АА № 00005834 від 23.02.2023, винесену Державною службою України з безпеки на транспорті відносно ОСОБА_2 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та закриття справи про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП відносно ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що:

-20.04.2020 року ОСОБА_2 надав позивачу довіреність № 2062 на користування та розпорядження спеціалізованим вантажним транспортним засобом «MAN 19.343», 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 ;

-з початку збройної агресії російської федерації позивач є волонтером Благодійної організації «Благодійний фонд «Спілка волонтерів Харкова», у зв`язку з чим він активно здійснював перевезення благодійної допомоги на деокуповані території Харківської області за допомогою вказаного вище транспортного засобу;

-23.02.2023 року відповідачем було винесено постанову серії АА № 00005833 (яка у цій справі не оскаржується) про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП у розмірі 34000, 00 грн. Зі змісту цієї постанови вбачається, що 03.02.2023 року о 12:00 год. нібито ОСОБА_2 керував ТЗ «MAN 19.343», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на автодорозі Н-01 Київ-Знам`янка на 198 км +300 м, із перевищенням нормативних параметрів, зазначених п. 22.5 Правил дорожнього руху, а саме: перевищенням загальної маси транспортного засобу на 22,259% (4,013 тн.) при дозволеній максимальній масі 18 тн.; навантаження на одинарну вісь ТЗ на 13, 378% (1, 538 тн.) при дозволеному максимальному навантаженні на вісь 11, 5 тн.;

-23.02.2023 року відповідачем було винесено оскаржувану постанову серії АА № 00005834 про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП у розмірі 34 000, 00 грн. Зі змісту цієї постанови вбачається, що 03.02.2023 року о 12:20 год. (через 20 хвилин після фіксації факту першого перевантаження), ніби то ОСОБА_2 керував ТЗ «MAN 19.343», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на автодорозі Н-01 Київ-Знам`янка на 206 км +200 м, із перевищенням нормативних параметрів, зазначених п. 22.5 Правил дорожнього руху, а саме: перевищенням загальної маси транспортного засобу на 28,425% (5,117 тн.) при дозволеній максимальній масі 18 тн.; навантаження на одинарну вісь ТЗ на 18, 221% (2, 095 тн.) при дозволеному максимальному навантаженні на вісь 11, 5 тн.;

-20.06.2023 року ОСОБА_2 , як власник ТЗ та особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, звернувся до позивача з претензією, в якій вимагав від позивача викласти у цій судовий справі свої доводи і докази з приводу того, що позивач 03.02.2023 року перевозив благодійний вантаж у вигляді харчових продуктів з метою їх використання для забезпечення обороноздатності держави в якості підтвердження обставини, що виключає застосування до вказаного ТЗ п. 22.5. Правил дорожнього руху і унеможливлює притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП через відсутність складу будь-якого адміністративного правопорушення;

-позивач вважає, що ані в його діях як водія, ані в діях ОСОБА_2 не має складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, оскільки постановою Кабінету Міністрів України № 1217 від 28.10.2022 були внесені зміни до п. 22.5. Правил дорожнього руху, відповідно до змісту яких у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців з дня його припинення або скасування вимоги абзаців першого та другого цього пункту не поширюються на транспортні засоби, які здійснюють перевезення вантажів з метою їх використання для забезпечення обороноздатності держави за рішенням військового командування, в інтересах якого здійснюється таке перевезення. Оскільки позивач перевозив благодійний вантаж у вигляді харчових продуктів задля забезпечення обороноздатності Дергачівської територіальної громади, то застосування до вказаного ТЗ п. 22.5 Правил дорожнього руху є неправомірним. Таким чином, як в діях позивача, так і в діях ОСОБА_2 відсутня об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП;

-відповідач оскаржуваною постановою вдруге притягнув ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за одне і теж діяння, яке є триваючим і яке навіть не містить складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП;

-хоча позивач і не є особою, стосовно якої відповідачем винесено оскаржувану постанову, він вважає що має право на її оскарження, оскільки цією постановою відповідач порушив права позивача та вирішив питання щодо обсягу його майбутніх обов`язків, оскільки 20.06.2023 року ОСОБА_2 звернувся до позивача з претензією, в якій вимагав від позивача викласти у цій судовій справі відповідні доводи і надати суду докази перевезення позивачем благодійного вантажу задля скасування оскаржуваної постанови і тим самим припинення стягнення з ОСОБА_2 суми штрафу. У цій претензії ОСОБА_2 попередив позивача про те, що у разі невиконання ним цієї вимоги та/або у разі стягнення з ОСОБА_2 суми штрафу за оскаржуваною постановою, він звернеться до позивача із зворотньою вимогою (регресом) у судовому порядку і стягне з позивача суму сплаченого штрафу, оскільки саме позивач керував ТЗ на підставі довіреності.

Крім того, позивач зазначив, що оскаржувану постанову він отримав 20.06.2023 разом із претензією ОСОБА_2 , а до цього моменту він не знав і не міг знати про неї. У зв`язку з цим позивач просив суд поновити строк на звернення до суду з даним позовом.

ІІ. Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що:

- оскаржувана постанова винесена не у відношенні позивача, а у відношенні третьої особи ОСОБА_2 , у зв`язку з чим позивач не має права на звернення до суду з даним позовом;

- ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21.06.2023 у справі № 643/5134/23 аналогічну позовну заяву було повернуто позивачу і наразі ця ухвала переглядається за апеляційною скаргою позивача Другим апеляційним адміністративним судом. Тобто виникла ситуація, при якій позивачем заявляється тотожна позовна заява з тими самими підставами за умови, що аналогічна позовна заява була позивачу повернута, що є недопустимим з огляду на завдання адміністративного судочинства;

- первісна постанова серії АА № 00005833 від 03.02.2023 була оскаржена ОСОБА_2 , і рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 25.04.2023 у справі № 533/284/23 у задоволенні позову було відмовлено;

- ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.07.2023 у справі № 638/4875/23 позовну заяву ОСОБА_2 про скасування оскаржуваної постанови було повернуто, внаслідок чого подання даного позову направлене на ревізування оскаржуваної постанови;

- оскаржувана постанова є правомірною та відповідає вимогам чинного законодавства України, а відтак не підлягає скасуванню.

ІІІ. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

23.02.2023 року відповідачем було винесено постанову серії АА № 000005834 по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, на підставі якої ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.

Склад адміністративного правопорушення полягав в тому, що 23.02.2023 року о 12 год. 20 хв. за адресою Н-01 Київ-Знам`янка, км 206+200, відповідальна особа допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів пунктом 22.5 ПДР, перевищення загальної маси транспортного засобу на 28, 425 % (5,117 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 18 тон, навантаження на одинарну вісь транспортного засобу на 18, 221 % (2, 095 тон), при дозволеному максимальному навантаженню на вісь 11, 5 тон.

20.06.2023 року позивач отримав від ОСОБА_2 претензію, в якій останній вимагає у позивача посприяти у процесі судового оскарження оскаржуваної постанови, з якою він абсолютно не погоджується, і викласти у процесі судового спору докази щодо перевезення позивачем благодійних вантажів з метою їх використання для забезпечення обороноздатності держави. У разі невиконання зазначеної вимоги та/або у разі стягнення з ОСОБА_2 суми штрафу, він вимагає у позивача сплатити на його користь суму штрафу в якості відшкодування збитків, понесених внаслідок його притягнення до адміністративної відповідальності. У разі невиконання цієї вимоги ОСОБА_2 має намір у найкоротший строк стягнути з позивача вказану суму у судовому порядку.

IV. Щодо клопотання позивача про поновлення процесуального строку на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувану постанову позивач отримав 20.06.2023 року від третьої особи разом з претензією, та звернувся до суду з даним позовом 29.06.2023 року за допомогою засобів поштового зв`язку, тобто з дотриманням передбаченого законом строку.

За таких обставин суд вважає, що строк на звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущений, а відтак відсутні і підстави для його поновлення.

V. Мотиви, з яких виходить суд при ухваленні даного рішення та застосовані норми права.

Відповідно до ч. 2 ст. 132-1 КУпАП перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.

В силу приписів ч. 1 ст. 132-1 КУпАП адміністративну відповідальністьза правопорушенняу сферібезпеки наавтомобільному транспорті,передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальнаособа -фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, нормативно-правові акти чи індивідуальні акти, прийняті суб`єктом владних повноважень з порушенням закону, підлягають визнанню нечинними чи скасуванню лише у разі порушення прав, свобод чи інтересів фізичної особи і необхідності судового захисту з метою поновлення порушеного права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав, свобод та законних інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист прав, свобод чи законних інтересів. При цьому особа, яка звергається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно зі ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Конституційний Суд України в рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Також, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

На підставі викладеного та з урахуванням приписів ст. ст. 2, 5 КАС України суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків,- тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відтак, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи, шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов`язаний свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то зазначити, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Крім того, у п. 1 рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1097 року № 2-зп (справа 3/35-313) передбачено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Зі змісту наведеного можна зробити висновок, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. Так, відмінною ознакою дій суб`єкта владних повноважень є наявність в них змісту управління особою, здійснення щодо неї влади, шляхом впливу на її права і обов`язки.

Верховний суд у постанові від 18 липня 2023 року у справі № 826/27791/15 зазначив, що підставами для визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов`язковою умовою визнання протиправними рішення є наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі та якщо таке порушення відбулось у сфері публічно-правових відносин. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Факт порушення оскаржуваною постановою відповідача прав позивача останній обґрунтовує тим, що цією постановою створюється підстава для порушення його права власності та законних інтересів у майбутньому. Так, у зв`язку з притягненням ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та накладенням на нього штрафу, він звернувся до позивача з претензією, в якій вимагав викласти у цій судовій справі відповідні доводи і надати суду докази перевезення позивачем 03.02.2023 року благодійного вантажу. Також у цій претензії ОСОБА_2 зазначив, що у разі невиконання позивачем цієї вимоги та/або у разі стягнення з ОСОБА_2 суми штрафу на підставі оскаржуваної постанови, він звернеться до позивача із зворотною вимогою (регресом) у судовому порядку і стягне з позивача суму штрафу. Таким чином, відповідач вирішив питання щодо обсягу обов`язків стосовно відшкодування збитків ОСОБА_2 , оскільки створив юридичний факт, у зв`язку з яким з ОСОБА_2 можуть стягнути суму штрафу, накладеного оскаржуваною постановою, що в свою чергу призведе до стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 суми цього штрафу.

Проте, вказані доводи позивача судом оцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки спірні правовідносини не допускають право зворотної вимоги (регресу), а факт направлення ОСОБА_2 претензії позивачу про сплату суми штрафу, який може бути стягнуто на підставі оскаржуваної постанови, жодним чином не підтверджує факт порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Спірна постанова не є актом, на підставі якої позивача притягнуто до адміністративної чи будь-якої іншої відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, у ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено факту порушення оскаржуваною постановою відповідача його прав та охоронюваних законом інтересів, а відтак і права на звернення до суду, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

ІV. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 72, 77, 242-246 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АА № 00005834 від 23.02.2023, винесену Державною службою України з безпеки на транспорті відносно ОСОБА_2 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та закриття справи про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП відносно ОСОБА_2 .

2. Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду у встановленому порядку протягом 10 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

3. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

4. Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845; м. Київ, вул. Антоновича, буд. 51).

5. Третя особа: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ).

Повне рішення складено 01.08.2023 року.

Суддя Н.В. Новіченко