УХВАЛА

01 серпня 2023 року

м. Київ

справа №990/139/23

адміністративне провадження №П/990/139/23

Верховний Суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Коваленко Н.В., суддів Чиркіна С.М., Берназюка Я.О., Єзерова А.А., Рибачука А.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

13.07.2023 у автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) до Верховної Ради України (далі також ВРУ, відповідач), у якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову Верховної Ради України від 13.01.2023 №2891-ІХ "Про дострокове припинення повноважень народного депутата України ОСОБА_1 " (далі також спірна, оскаржувана постанова).

Перевіривши матеріали вищевказаної позовної заяви, суддею - доповідачем встановлено, що така подана з пропуском встановленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку й не відповідала вимогам пункту 11 частини п`ятої статті 160 та частинам першій, шостій статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки:

у позовній заяві не зазначено власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;

заявляючи про необхідність залучення до участі у справі третіх осіб: Президента України; Служби безпеки України; Державної міграційної служби України, до позовної заяви не додано її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи;

до позову не додано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин пропуску цього строку.

Ухвалою Верховного Суду від 17.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною та скасування постанови залишено без руху.

Позивачеві встановлено десятиденний з дня вручення ухвали строк для подання до Касаційного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до суду та для усунення інших недоліків позовної заяви.

26.07.2023 судом отримано заяву від представника позивача про усунення недоліків позовної заяви, зі змісту якої та доданих до неї документів вбачається, що вимоги статей 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України заявником виконано, зокрема, подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, представник позивача, не заперечуючи того, що діяльність народного депутата України є публічною службою, наводив аргументи про те, що правовідносини, пов`язані з прийняттям, проходженням та припиненням публічної служби народних депутатів України, регулюються, насамперед, спеціальними актами законодавства, зокрема нормами Закону України від 17.11.1992 №2790-XII "Про статус народного депутата України", однак, в разі неврегульованості цих відносин спеціальними законами, до них, на переконання заявника, слід застосовувати загальні норми Кодексу законів про працю України.

Посилаючись на норми статей 47 та 233 Кодексу законів про працю України та надані у пункті 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 роз`яснення щодо їх застосування, представник позивача переконаний, що у справах про звільнення з публічної служби, а отже й у справі, що розглядається, заяву про вирішення спору може бути подано у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У контексті таких аргументів сторона позивача посилається на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постановах від 06.06.2018 у справі №826/671/16 та від 30.12.2020 у справі №140/559/20, у яких, як стверджує заявник, колегія суддів, досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску строку для звернення до суду у справах про звільнення з публічної служби, констатувала, що Кодексом адміністративного судочинства України та Кодексом законів про працю України встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З урахуванням вищевикладеного, представник позивача вважає, що у спірних правовідносинах місячний строк на оскарження постанови ВРУ про дострокове припинення повноважень народного депутата України повинен обчислюватись з дня вручення йому копії такої постанови.

Наголошує, що постанова ВРУ, яка охоплюється предметом цього спору, не була вручена позивачу взагалі, хоча такий обов`язок, на переконання заявника, виник у відповідача в день її прийняття на підставі положень статті 47 Кодексу законів про працю України і в цей же день з ним повинні були бути проведені відповідні розрахунки та внесений запис до його трудової книжки.

Представник позивача зазначає, що офіційне оприлюднення оскаржуваної постанови в порядку, визначеному частиною другою статті 222 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10.02.2010 №1861-VI, не звільняло відповідача від виконання вищевказаних обов`язків, зокрема, щодо вручення позивачу копії оспорюваної постанови.

Тому у заяві про поновлення строку для звернення до суду з цим позовом представник позивача зазначає, що не вважав пропущеним цей строк.

За позицією, наведеною у цій же заяві, виходячи із усталеної практики Верховного Суду у спорах щодо проходження публічної служби, строк оскарження спірної постанови ВРУ як акта індивідуальної дії встановлюється загальними нормами, тобто правилами, визначеними у статті 233 Кодексу законів про працю України, й, на думку представника позивача, саме ця норма підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

У заяві про поновлення строку звертається увага й на те, що згідно з пунктом 1 Глави XIX Прикінцеві Положення Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У свою чергу, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Вказуючи на те, що позовна заява у цій справі подана 13.07.2023, заявник наполягає на дотриманні ним строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України, й обчисленого з урахуванням особливостей, пов`язаних із запровадженням карантину.

У якості поважних причин для поновлення строку звернення до суду наводяться аргументи й про те, що оскаржувана у цій справі постанова прийнята ВРУ на підставі Указу Президента України від 10.01.2023 №13/2023 "Про припинення громадянства України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших осіб" у зв`язку з набуттям позивачем громадянства російської федерації та наявністю у нього паспорта громадянина російської федерації, а враховуючи розірвання Україною із російською федерацією всіх дипломатичних правовідносин та вихід із двосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу, позивачу був необхідний значний час для отримання вказаної інформації на підтвердження протиправності та свавільності дій органів державної влади щодо незаконного позбавлення його громадянства України та відповідно статусу народного депутата України (припинення його публічної служби), що також просить врахувати заявник при прийнятті до розгляду позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Указані обставини у сукупності, на думку представника позивача, вказують на поважність причин пропуску строку для звернення до суду із цією позовною заявою, зумовлюють наявність підстав для його поновлення судом та відкриття провадження у цій справі з метою справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом цього публічного спору задля ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Надаючи оцінку вищевказаним доводам, колегія суддів виходить з такого.

Частини перша, друга статті 55 Конституції України встановлюють, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина п`ята статті 125 Конституції України).

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів визначає Кодекс адміністративного судочинства України, який також встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах, що вбачається з приписів статті 1 цього Кодексу.

За змістом приписів частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Водночас за приписами частини першої, другої, частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За правилами частин першої, другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Проаналізувавши вищенаведені норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначені процесуальні строки, у межах яких усі зацікавлені особи можуть реалізувати гарантоване Конституцією та законами України право на звернення до суду, та унормовано юридичні наслідки пропуску такого строку.

Процесуальним законом передбачено можливість поновлення строку звернення до адміністративного суду лише уразі, якщо цей строк було пропущено з поважних причин, однак не надано визначення терміну "поважні причини".

Колегія суддів вважає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Такі критерії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу, зокрема позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Встановлення процесуальних строків передбачено законом з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Вищенаведене дає підстави стверджувати, що строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, й такий строк, у разі його пропуску, може бути поновлений лише з поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.

При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Подібні за змістом висновки щодо застосування вищезгаданих норм права викладались Верховним Судом в ухвалі від 11.07.2022 у справі №990/102/22, розглянутої цим Судом як судом першої інстанції, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022, прийнятій у цій же справі за результатом її апеляційного перегляду.

У вищевказаному судовому рішенні звернуто увагу й на те, що частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Наголошено, що згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Ілхан проти Туреччини" ((В.П.), №22277/93, 27.06.2000, параграф 59) зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Тому, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Цей висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №520/109/20.

Верховний Суд звертає увагу й на практику Європейського суду з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.06.2006 у справі "Каменівська проти України" (заява №18941/04), у якій наголошено, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guйrin v. France, рішення від 29.07.1998, п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998-VIII, с. 3255, п. 45).

Отже за практикою Європейського Суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним в обґрунтуванні поважності причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду з цим позовом, колегія суддів відхиляє доводи представника позивача про те, що у спірних правовідносинах цей строк повинен обчислюватись з урахуванням статей 47 та 233 Кодексу законів про працю України і що ці норми підлягають застосуванню під час вирішення питання про поновлення вказаного строку.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що застосування вищевказаних положень законодавства у спорах щодо припинення публічної служби, зокрема, при визначенні моменту, з якого обчислюється строк на звернення до суду в цих справах, може мати місце у випадках, коли за законом звільнення з такої служби здійснюється на підставі наказу роботодавця, який не підлягає офіційному публічному оприлюдненню, опублікуванню у відповідних засобах масової інформації тощо й, відповідно, не може бути доведений до відома працівника (особи, яка проходить публічну службу) у інший спосіб, окрім як шляхом ознайомлення з цим наказом, вручення його копії у встановленому законом порядку.

Логічно, що в такому випадку працівник може дізнатись про своє звільнення та про мотиви прийняття відповідного рішення роботодавця (наказу, розпорядження про звільнення), лише після ознайомлення зі змістом такого акта, наведеними у ньому мотивами та правовими підставами й, відповідно, після цього матиме змогу підготувати аргументовану заяву (скаргу) щодо захисту своїх трудових прав і передбачених законом гарантій.

Спірні ж правовідносини мають свої особливості та врегульовані безпосередньо Конституцією України, зокрема, її розділом IV, спеціальними законами, у тому числі: Законом України від 17.11.1992 №2790-XII "Про статус народного депутата України"; Регламентом Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10.02.2010 №1861-VI. Ці ж відносини можуть бути врегульовані й іншими актами законодавства, але лише в частині, в якій вони не врегульовані нормами спеціальних законів, та їм не суперечачи.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 78 Регламенту Верховної Ради України, яка визначає повноваження Голови Верховної Ради України, Голова Верховної Ради України на виконання повноважень, визначених Конституцією України забезпечує оприлюднення актів Верховної Ради, які не потребують наступного підписання Президентом України.

Порядок прийняття постанов та інших актів Верховної Ради встановлено статтею 138 цього ж Регламенту, частини четверта, п`ята якої передбачають, що постанови та інші акти, прийняті Верховною Радою, підписує та оприлюднює Голова Верховної Ради України. Постанови, прийняті Верховною Радою, які містять положення нормативного характеру, набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо ними не передбачено інше.

Підписані Головою Верховної Ради України постанови та інші акти Верховної Ради не пізніше наступного дня після їх підписання передаються Апаратом Верховної Ради для опублікування в газеті "Голос України" та у Відомостях Верховної Ради України (частина друга статті 139 Регламенту Верховної Ради України).

Регламентація порядку розгляду питання про дострокове припинення повноважень народного депутата міститься у статті 222 вищезгаданого Регламенту, за правилами частин першої, другої якої Верховна Рада розглядає питання про дострокове припинення повноважень народного депутата у випадках, передбачених Конституцією України. Верховна Рада за поданням комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, приймає постанову про дострокове припинення повноважень народного депутата більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу. Зазначена постанова Верховної Ради публікується в газеті "Голос України".

Здійснюючи апеляційний перегляд справи №990/102/22, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.12.2022 (провадження №11-119заі22) наголошувала на тому, що згідно з положеннями пункту 1 Указу Президента України від 10.06.1997 №503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: бюлетень "Офіційний вісник України" та газета "Урядовий кур`єр".

За цим же Указом Глави держави офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета "Голос України", "Відомості Верховної Ради України".

Беручи до уваги те, що оскаржуваний у справі №990/102/22 акт суб`єкта владних повноважень (у тому випадку відповідний Указ Президента України) було офіційно опубліковано у встановленому законом порядку й з цього моменту він за законом набрав чинності, а також те, що такий акт є актом індивідуальної дії, оскільки не містить загальнообов`язкових правил поведінки, й законодавством не визначено обов`язку владного суб`єкта доводити до відома осіб, яких він стосується, його зміст в інший спосіб, аніж опублікування його в офіційних виданнях, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в такому випадку початок перебігу строку звернення до суду пов`язується саме з датою офіційного оприлюднення спірного акта і набрання ним чинності.

Подібні обставини та правове регулювання мають місце й у справі, що розглядається, зокрема:

оскаржувана ОСОБА_1 постанова ВРУ є актом індивідуальної дії та підлягала обов`язковому оприлюдненню шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, набрала чинності з цього моменту;

спеціальним законом не передбачено обов`язку відповідача надсилати або вручати копію спірної постанови позивачу, індивідуально повідомляти про її прийняття, не встановлено іншого способу доведення до відома усіх зацікавлених осіб про видання ВРУ такого акту, окрім як шляхом опублікування його в офіційних виданнях.

Єдиною відмінністю між справою №990/102/22, у якій також вирішувалось питання про поновлення строку звернення до суду за схожих обставин, та справою, яка розглядається, є те, що оскаржувана ОСОБА_1 постанова ВРУ є актом, який припиняє його публічну службу, у зв`язку з чим позивач і наполягає на тому, що вищевказаний строк має обчислюватись з урахуванням вимог загальних норм (статей 47 та 233 Кодексу законів про працю України), оскільки в цій частині спірні правовідносини нормами спеціального законодавства, на його думку, не врегульовані.

Проте колегія суддів звертає увагу, що як вбачається зі змісту вищевикладених норм законодавства, припинення публічної служби позивача з тих підстав, які були застосовані ВРУ у спірних правовідносинах, чітко регламентоване нормами Конституції України та спеціальних законів, якими встановлені порядок розгляду питання про дострокове припинення повноважень народного депутата України, прийняття рішення з цього питання у формі постанови Верховної Ради України, спосіб, строки і процедуру доведення її до відома усіх зацікавлених осіб.

Оскільки правовідносини щодо порядку та строків повідомлення (доведення до відома) позивача про прийняття ВРУ оскаржуваної постанови врегульовано нормами спеціального закону, то ці відносини не можуть бути одночасно врегульовані й загальними нормами. У такому випадку перевага надається саме нормам спеціального законодавства, до яких статті 47 та 233 Кодексу законів про працю України не належать.

До того ж вищеназвані статті Кодексу законів про працю України врегульовують дещо інші правовідносини, аніж ті, у яких виник спір у справі, що розглядається, а саме - стосовно проведення розрахунку із працівником, якого звільнено на підставі наказу (розпорядження) про звільнення (не постанови ВРУ), встановлюють обов`язок роботодавця видати такий документ працівникові у день звільнення (що відносно постанов ВРУ спеціальним законом не передбачено) та право працівника оскаржити цей наказ (розпорядження) до суду в місячний строк з дня вручення його копії.

З цих підстав колегія суддів вважає, що статті 47 та 233 Кодексу законів про працю України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. У зв`язку з цим не підлягають застосуванню й норми пункту 1 Глави XIX Прикінцеві Положення Кодексу законів про працю України, які передбачають продовження визначених статтею 233 Кодексу законів про працю України строків на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Більше того, строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Він становить один місяць й обчислюється саме з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оскільки у спірних відносинах припинення публічної служби позивача відбулось не на підставі наказу, а постановою Верховного Ради України, щодо якої нормами спеціального закону передбачено особливий порядок її прийняття та доведення до відома усіх зацікавлених осіб шляхом її офіційного оприлюднення у конкретно визначених офіційних друкованих виданнях, й обов`язку вручити копію такої постанови закон не встановлює, то колегія суддів констатує, що днем, коли ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, є день офіційного оприлюднення оскаржуваної ним постанови відповідача.

Судом встановлено, що постанова Верховної Ради України від 13.01.2023 №2891-ІХ "Про дострокове припинення повноважень народного депутата України ОСОБА_1 ", яка оскаржується, оприлюднена відповідачем у газеті Голос України від 17.01.2023 - №11 та Офіційному віснику України від 27.01.2023 - 2023 р., №7, стор. 9, стаття 549, код акта 116185/2023.

За правилами обчислення процесуального строку, встановленими статтею 120 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (частини перша, третя шоста цієї статті).

Отже, з урахуванням вищенаведеного, строк звернення до суду з цим позовом розпочався 18.01.2023 і закінчився 20.02.2023 включно, оскільки останній його день припав на суботу 18.02.2023, яка є вихідним днем.

Разом з тим, позовна заява подана представником позивача адвокатом Лещенком О.В. безпосередньо до канцелярії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду лише 13.07.2023, тобто з пропуском встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду.

Вищенаведені доводи стосовно того, що строк звернення до суду з цим позовом повинен обчислюватись з дня вручення ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови ВРУ і що з урахуванням цього та факту її неотримання позивачем цей строк не пропущено, колегія суддів оцінює критично, позаяк такі твердження ґрунтуються на суб`єктивному і помилковому розумінні представником позивача норм законодавства й не вказують на наявність поважних причин пропуску вказаного строку, не зумовлюють наявність підстав для його поновлення.

Колегія суддів також відзначає, що до позовної заяви додано відповіді на адвокатські запити адвоката Лещенка О.В., який представляє інтереси ОСОБА_1 , зокрема, лист за підписом заступника керівника Офісу Президента України від 10.02.2023 №4301/109 та лист за підписом голови Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України від 03.02.2023 №04-28/14-2023/22724.

Вищевказані листи отримані адвокатом Лещенком О.В. 13.02.2023 за вх. №13196 та вх. №13178 відповідно, що підтверджується проставленим на цих документах відбитком штампу вхідної кореспонденції адвокатського об`єднання.

Зі змісту вищевказаних документів встановлено, що у них містяться відомості щодо підстав прийняття оспорюваної ОСОБА_1 постанови ВРУ (з посиланням на відповідний Указ Президента України та норми закону, відповідно до яких його видано), про дату її прийняття і номер зазначеного акта Парламенту. При цьому у листі Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України від 03.02.2023 №04-28/14-2023/22724 зазначено про надсилання адвокату Лещенку А.Л. паперових копій електронних документів зареєстрованих в Апараті Верховної Ради України через єдину автоматизовану систему роботи з документами у Верховній Раді України, а саме: проєкту постанови Верховної Ради України "Про дострокове припинення повноважень народного депутата України ОСОБА_1 " та подання Комітету; постанови Верховної Ради України "Про дострокове припинення повноважень народного депутата України ОСОБА_1 " від 13.01.2023 №2891-ІХ (додаток на 4 арк.).

З огляду на це колегія суддів констатує, що представник позивача, діючи від імені та в інтересах клієнта - ОСОБА_1 , станом на 13.02.2023, тобто до закінчення строку для звернення до суду з цим позовом, був обізнаний про факт прийняття спірної постанови ВРУ та про усі її реквізити, про фактичні та юридичні, правові підстави, які зумовили її прийняття, мав у розпорядженні копію цієї постанови.

Наведене вказує на наявність у представника позивача фактичної та реальної можливості подання цього позову в межах відведеного процесуальним законом проміжку часу.

Разом з тим з матеріалів позовної заяви та доданих до неї документів, з заяви про усунення її недоліків, не вбачається існування обставин об`єктивного і непереборного характеру, які унеможливили або значно утруднили можливість реалізації ОСОБА_1 особисто або в порядку представництва права на судовий захист у строк, встановлений процесуальним законом для звернення до адміністративного суду.

Не вказують на поважність причин пропуску вищевказаного строку й доводи представника позивача про те, що йому був необхідний значний час для отримання інформації на підтвердження протиправності та свавільності дій органів державної влади щодо незаконного позбавлення довірителя громадянства України та відповідно статусу народного депутата України (припинення його публічної служби).

Ці аргументи колегія суддів вважає безпідставними, тому що відсутність у позивача певних доказів (інформації, документів) стосовно обставин, які стосуються суті спору на момент звернення до суду з позовом і неможливість їх самостійного отримання, надання до суду одночасно з позовною заявою може бути підставою для ініціювання ним у встановленому процесуальним законом порядку питання про витребування їх судом. Тобто такі обставини не перешкоджають зверненню до суду у встановлений законом строк, а отже не можуть вважатись поважними підставами для поновлення такого строку.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що вказані представником позивача причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом не можна визнати поважними.

За правилами пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частин першої, другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За таких обставин, позовна заява ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною та скасування постанови - підлягає поверненню.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 122, 123, 169, 248, 256, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною та скасування постанови повернути.

Копію цієї ухвали разом з позовною заявою і доданими до неї документами надіслати особі, яка її подала.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя - доповідач Н.В. Коваленко

Судді С.М. Чиркін

Я.О. Берназюк

А.А. Єзеров

А.І. Рибачук