Справа № 755/7507/22

Провадження № 2/242/75/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Хацько Н.О., при секретарі судового засідання Клименко А. В., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 20.10.2021 року в м. Києві ОСОБА_2 отримав в строкову позику від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 20000 доларів США 00 центів про що було складено боргову розписку, відповідно до якої відповідач зобов`язується повернути позивачу у строк до 30.04.2022 року 20000 доларів США 00 центів. Станом на день звернення до суду відповідачем взяті зобов`язання за розпискою від 20.10.2021 року щодо повернення ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 20000 доларів США не виконані. Крім того вказана боргова розписка була складена на території України, але кошти які передавалися за вказаною борговою розпискою в іноземній валюті, а саме долар США, еквіваленту визначеного в борговій розписці ані до гривні, ані до будь-якої іншої іноземної валюти не вказано. також зазначено, що оскільки в данному випадку відбулося порушення грошового зобов`язання, таким чином просить стягнути 3% річних за період з 01.05.2022 року по 27.07.2022 року у розмірі 144,66 доларів США. На підставі зазначеного просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 20144,66 доларів США, що складається із загальної суми заборгованості у розмірі 20000 доларів США, а також грошових сум за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання (прострочення) у вигляді трьох процентів річних у розмірі 144,66 доларів США, та судові витрати.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 18.01.2023 року було відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами позовного (загального) провадження.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 23.03.2023 року продовжено у цивільній справі строк підготовчого провадження.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 02.05.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні доводам викладеним в позовній заяви, зазначив, що матеріалами справи підтверджується взяття позики відповідачем просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримує, зазначив, що внаслідок війни залишився без роботи, просив пролангувати строк повернення заборгованості, стосовно розрахунку трьох відсотків річних у зв`язку з воєнним станом просив не застосовувати, зазначив, що ним було взято у позику грошові кошти згідно до розписки, які по день розгляду справи не поверненні позивачу.

Суд вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосовувати до цих правовідносин, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідност. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що за договором позики грошей від 20 жовтня 2021 року, оформленого в вигляді простого письмового договору між позивачем ОСОБА_3 , з одного боку, і відповідачем ОСОБА_2 , з другого боку, в цей день, 20 жовтня 2021 року, відповідач отримав в борг від позивача кошти в загальній сумі 20000 доларів США на умовах зворотності, відплатності та строковості, про що було складено письмовий договір, оформлений в вигляді договорурозписки, розписки про отримання коштів; вказаною угодою передбачалися умови користування і повернення коштів, і що строком повернення відповідачем грошей позивачу повинно бутидо 30 квітня 2022 року. Вказані кошти відповідачем в повному обсязі в зазначений термін не повернуті.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) борг, сплатити проценти згідно умов договору.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ч. 1ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно достатті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З урахуванням зазначеного, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник (відповідачі) видає кредитору (позивачу) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора (позивача) певної грошової суми або речей та зобов`язання їх повернути у визначений строк.

В судовому засіданні встановлено та відповідачем підтверджено факт укладання договору позики з позивачем, отримання грошей в суммі зазначеній у вказаному договорі (борговій розписці), також те, що на момент звернення до суду із даною позовною заявою сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором позики не погашена.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею193, частиною четвертою статті524 ЦК України,Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»,Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет № 15-93),Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Томуяк укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

В свою чергу згідно частини третьої статті 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Статтею 202 ЦК Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другоїстатті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною/сторонами.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, сплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

3азначений правовий висновок неодноразово підтверджено Верховним Судом України, зокрема у постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та станові від 18 січня 2017року у справі № 6-2789цс16.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження 7 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047ЦК Українисвідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як самого укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другоюстатті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першоюстатті 1049 ЦК Українивстановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, зміст розписки, складеної ОСОБА_2 20 жовтня 2021 року, згідно якої він взяв на себе зобов`язання повернути позивачу борг у розмірі 20 000 доларів США до 30.04.2022 року, підтверджує існування між сторонами зобов`язань, які виникають із договору позики.

Оригінал розписки знаходиться у позивача, що з урахуванням змісту розписки та положень статті 545 ЦК України свідчить про те, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано, в судовому засіданні відповідач підтвердив той факт, що позика ним не повернута та оригінал розписки знаходиться у позивача.

В порушення закону та умов укладеного договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором позики належним чином у встановлений термін не виконав, утворилася заборгованість. Після звернення позивача до суду відповідач так і не повернув суму боргу.

Складаючи розписку від 20 жовтня 2021 року, відповідач ОСОБА_2 , як повнолітня та дієздатна особа, повинен був розуміти правові наслідки своїх дій, а отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг за договором позики від 20 жовтня 2021 року в розмірі 20 000 доларів США.

Враховуюч вищевикладне, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення отриманих грошових коштів у борг за вищевказаним договором позики обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про стягнення 3% річних суд приходить до наступного висновку.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За нормами цієї статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття «проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами» та «проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами», причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач на підставі частини 2 статті 625 ЦК України має право на отримання трьох процентів річних від суми заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_2 , як позичальника та боржника.

В свою чергу 17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту: 18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). 19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Таким чином пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Отже періодом послаблень - є період з 24 лютого 2022 року по останній день воєнного стану +30 днів після закінчення (скасування) воєнного стану. Отже всі борги, що утворилися до 24 лютого 2022 року жодних преференцій не мають і щодо них діють закони мирного часу.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних, нарахованих відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, за період з 01 травня 2022 року до 27 липня 2022 року підпадають під приписи Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, та цей період зазначений позивачем охоплює час введення воєнного, надзвичайного стану, а тому в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних слід відмовити.

Стосовно доводів відповідача щодо пролангації строку повернення суми позики суд зазначає, що зазначені відносини узгоджуються сторонами в позасудовому порядку, що добровільно не було вирішено, тому під час розгляду даної справи по суті вказане питання виходить за межі повновадежень суду, а тому суд не приймає їх до уваги.

За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню та слід стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 20000,00 доларів США.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову навідповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

З урахуванням зазначеної ціни позову 20144,66 доларів США грн., що еквівалентно на день звернення із позовною заявою 736 662,01 грн., та приймаючи до уваги вимоги ст. 4 Закону України «Про судовий збір», сума судового збору, яка підлягає сплаті за подання даного позову, становила би 7366,62 грн.

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на 99,28 %, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, 99,28 % від 7366,62 грн. становить 7313,58 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 192, 202, 204, 207, 215, 218, 510, 525, 526, 527, 530, 533, 545, 611, 625, 627, 629, 1046, 1047, 1049, 1052 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості у розмірі 20000 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7313 (сім тисяч тринадцять) грн. 58 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: Наїдка Любомир Володимирович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВА № 999 видане 21.02.2018 року Радою адвокатів Волинської області, адреса: м. Київ, вул. Мечникова, буд. 2А, 11 поверх.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 31 липня 2023 року.

Суддя Н.О. Хацько