П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2023 року

м. Рівне

Справа № 564/1506/23

Провадження № 22-ц/4815/833/23

Головуючий у Костопільському районному суді

Рівненської області: суддя Цвіркун О.С.

Час, дата і місце постановлення ухвали суду першої інстанції:

09 год. 56 хв. 08 червня 2023 року в м. Костопіль

Рівненського району Рівненської області

(повний текст ухвали складено 12 червня 2023 року).

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Мороз А.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач : Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області;

за участі: за участі представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Тоботи Юлії Сергіївни на ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 08 червня 2023 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У травні 2023 року в суд звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області, Фонду соціального страхування України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України ОСОБА_2 , голова комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області Савич Т.О., Головне управління пенсійного фонду України в Рівненській області; про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В зв`язку з цим просила: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області №151-K від 17.04.2023 за підписом Голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області Савич Т.О., яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18.04.2023 у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Костопільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області або на іншій рівнозначній посаді; 3) стягнути з Фонду соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 08 червня 2023 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тоботи Ю.С. про залучення до участі в справі правонаступника та виключення третіх осіб та відповідача зі складу учасників справи.

Виключено зі складу учасників справи відповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, та залучено до участі в справі Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області як відповідача.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 08 червня 2023 року задоволено клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про закриття провадження у справі, провадження у справі закрито та роз`яснено позивачу про право звернутися з аналогічним позовом в порядку адміністративного судочинства.

При постановлені судового рішення суд попередньої інстанції виходив із того, що спір між сторонами виник у зв`язку із винесенням Наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області Фонду соціального страхування України від 17.04.2023 №151-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату. При цьому підставою скорочення всього штату працівників є неможливість переведення працівника, який працює за трудовим договором, на посаду державної служби органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації, тобто до Пенсійного фонду України, тоді як позивач просить про поновлення на роботі. Проте Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду припинено, а саме реорганізовано шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року, отже, позовні вимоги стосуються визнання протиправним наказу про звільнення та поновлення її на публічній службі. Хоча згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 22 січня 2020 року у справі №813/1045/18 у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів ст. 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Тому суд дійшов висновку про те, що між сторонами виник публічно-правовий спір.

На судове рішення представником ОСОБА_1 адвокатом Тоботою Ю.С. подано апеляційну скаргу, де вона покликалась на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначала про те, що на момент виникнення спору (тобто на момент незаконного звільнення), як і до цього, позивач не була державним службовцем. При цьому питання реорганізації Фонду, його управлінь, подальшого приєднання до Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади не впливає на правову природу правовідносин щодо перебування позивача на посаді та звільнення з неї в управлінні Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області, та не може розглядатись судом як перебування на публічній службі. Отже, видача наказу про звільнення позивача не є реалізацією уповноваженими особами Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області публічно-владних управлінських функцій та не було спрямовано на задоволення публічного інтересу, а є суто трудовими відносинами працівника та роботодавця. Відсутність у Фонду соціального страхування України, як самоврядної організації, правового статусу державного органу, установи й організації, та інших ознак, визначених п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, доводить неможливість кваліфікації діяльності (роботи) позивача як такої, що пов`язана з публічною службою. Тому висновки суду першої інстанції щодо розгляду даної справи в межах адміністративного судочинства є безпідставними. Адвокат зважала на те, що до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але й підстави виникнення спору. Тоді як факт припинення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області шляхом приєднання до відповідача не змінює правову природу спірних правовідносин та момент їх виникнення. Також представник посилалась на те, що факт вирішення подібних спорів у порядку цивільного судочинства підтверджуються постановами Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 296/816/18-ц, від 04 травня 2020 року у справі № 522/8534/18-ц, 08 вересня 2021 року у справі № 306/1325/18.

З наведених підстав просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до Костопільського районного суду Рівненської області.

У поданому відзиві відповідач, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є 1) наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; 2) спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання підсудності спорів, що виникають із трудових відносин, зокрема розмежування між цивільною та адміністративною юрисдикцією (постанови Великої Палати від 06 лютого 2019 року у справі №146/885/17-ц від 27 лютого 2019 року у справі №815/6096/17, від 05 червня 2019 року у справі №686/23445/17, від 11 вересня 2019 року у справі №523/4139/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 559/321/16-ц).

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України). Пунктом 1, 2, ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій.

За правилами ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З аналізу наведених норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.

При наданні спору статусу публічно-правового з приводу прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановити наявність таких підстав: 1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади; 2) чи складала така особа присягу посадової особи; 3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.

Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України від "Про державну службу".

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України від "Про державну службу" державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як встановлено колегією суддів, відповідно до трудової книжки позивача посада, з якої її було звільнено, не відноситься до державної служби.

Виходячи зі змісту статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (у редакції до 01.01.2023) та Статуту Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України 03.04.2015 № 8, Фонд є некомерційною самоврядною організацією та не належить до структури центральних органів виконавчої влади, а на працівників Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду поширюється дія законодавства про працю, а відтак відсутні підстави для застосування спеціального законодавства, що регулює публічну службу.

Тому, як правильно зазначає адвокат, суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Заміна відповідача в справі його правонаступником не впливає на визначення юрисдикційної підсудності цього спору, оскільки визначальним при вирішенні відповідного питання було те, що відповідач у цих правовідносинах, хоча й є суб`єктом владних повноважень, однак є роботодавцем (правонаступником) у трудових відносинах з працівником, який не є публічним службовцем, а відтак спір не пов`язаний з проходженням публічної служби та відноситься до цивільної юрисдикції.

Помилковою є й вказівка суду на те, що спір спрямований на поновлення позивача на публічній службі.

Згідно зі ч.2 ст. 235 КЗпП України працівник повинен бути поновлений саме на попередній роботі.

Таку ж вимогу ставила позивач, а саме поновити її на посаді начальника відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Костопільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області або на іншій рівнозначній посаді.

Підставою для скасування ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до п. п. 1,4 ст. 379 ЦПК України є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Тоботи Юлії Сергіївни задовольнити.

Скасувати ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 08 червня 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

Н.М.Ковальчук