1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

2) обмеження торговельних операцій;

3) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

4) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України;

5) запобігання виведенню капіталів за межі України;

6) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

7) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності;

8) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення;

9) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;

10) повна заборона заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів;

11) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

12) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;

13) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (позбавлення військових звань, спеціальних звань, класних чинів).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що Рішення РНБО не містить нормативних та фактичних підстав для застосування санкцій, як і мотивів його ухвалення. У розумінні частини другої статті 1, частини третьої статті 5 Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII) ОСОБА_1 не належить до суб`єктів, щодо яких можна застосовувати санкції, оскільки є громадянином України.

Крім того, на переконання позивача, він не може розглядатися як суб`єкт, який здійснює терористичну діяльність, оскільки відповідно до статей 23, 24 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-ІV «Про боротьбу з тероризмом» особи, винні у терористичній діяльності, притягуються до кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому законом. Терористична діяльність є кримінально-караним діянням, і щоб констатувати, що особа здійснює терористичну діяльність, має існувати таке, що набрало законної, сили рішення суду, яким особу визнано винною у вчиненні відповідного злочину.

До того ж, оскільки ОСОБА_1 не був повідомлений про те, що він вчинив дії, які становлять загрозу національній безпеці, і стосовно нього розглядається питання про застосування санкцій, він був позбавлений можливості пояснити чи висловити свою позицію особисто або через представника з приводу звинувачень чи підозр, які слугували для КМУ, СБУ та РНБО приводом для включення його до санкційного списку.

Необізнаність позивача про підстави застосування до нього санкцій обмежує його у праві на ефективний судовий захист.

Позивач також вважає оскаржуваний Указ юридично невизначеним, оскільки зміст пункту 13 переліку санкцій можна трактувати доволі широко, наведене в ньому формулювання у правозастосовному акті індивідуальної дії є неприйнятним, адже з нього відповідній особі не зрозуміло, які саме обмежувальні заходи до неї застосовуються.

На думку позивача, Рішення РНБО суперечить положенням Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», тому неправомірно введене в дію Указом. Окрім наведеного, при виданні спірного Указу не дотримано принципів пропорційності та необхідності у демократичному суспільстві, а також порушено право особи на участь у прийнятті рішення, що вказує на протиправний характер обмежувальних заходів, які застосовано до позивача.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 2 березня 2023 року відмовив у задоволенні позову.

За висновкам суду першої інстанції, ОСОБА_1 не довів, що спірним Указом було порушено його права та свободи. Водночас представник відповідача довів, що Президент України, видаючи Указ, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, реалізуючи свої конституційні повноваження, пропорційно, тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

17 березня 2023 року адвокат Короєд С. О. від імені позивача ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 2 березня 2023 року. Скаржник посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. У зв`язку із цим просить скасувати назване рішення суду та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

Скаржник зазначає, що при розгляді справи суд першої інстанції дав неправильну оцінку наявним у матеріалах справи документам СБУ з відміткою «Для службового користування» та помилково вважав, що ОСОБА_1 має громадянство іншої держави та є нерезидентом, до якого можуть бути застосовані санкції відповідно до Закону № 1644-VII. Так, використані СБУ інформаційні матеріли (відкрита інформація з вебресурсів) не можна визнати об`єктивною і достовірною інформацією компетентних органів держави, яка б мала юридичну силу і за законом могла б використовуватись суб`єктами владних повноважень та мала статус «офіційної інформації». Названі матеріали не можна визнати допустимими, достовірними і достатніми доказами на підтвердження факту наявності у позивача іноземного громадянства та якої саме держави.

Отже, за твердженням скаржника, у суду першої інстанції не було достатніх підстав вважати встановленим факт наявності у позивача громадянства іншої держави і, відповідно, поширювати на нього дію Закону № 1644-VII.

Крім того, хоч предметом доказування в цій справі є наявність у позивача статусу суб`єкта, який здійснює терористичну діяльність, суд першої інстанції неповно з`ясував ці обставини справи та безпідставно кваліфікував позивача як особу, щодо якої можуть бути застосовані санкції.

Також, на думку скаржника, у суду першої інстанції не було правових підстав вважати дотриманим принцип пропорційності з огляду на дискреційність повноважень Президента України, адже згідно з рішенням Ради Європейського Союзу (на підставі якого до позивача застосовано санкції) такі обмежувальні заходи повинні були мати строковий характер, а саме діяти до 6 березня 2022 року з можливістю їх продовження на інший, встановлений іншим рішенням Ради Європейського Союзу строк. При цьому оскаржуваним Указом санкції щодо позивача протиправно застосовано безстроково.

У відзиві на апеляційну скаргу представниця Президента України зазначає, що підстав для задоволення скарги немає. Наголошує, що рішення та регламенти Ради Європейського Союзу є окремою підставою для застосування санкцій відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції». Застосуванню санкцій до позивача Рішенням РНБО, введеним у дію оскаржуваним Указом, передувало накладення (продовження) на нього санкцій Радою Європейського Союзу та рішенням РНБО від 2 травня 2018 року, введеним у дію Указом Президента України від 14 травня 2018 року № 126/2018. І цей Указ був предметом судової перевірки у справі № 9901/424/19, де суд дійшов висновку про правомірність його видання та обґрунтованість застосування санкцій щодо ОСОБА_1 . Відповідне судове рішення набрало законної сили 24 червня 2021 року.

Тому суд першої інстанції керувався тим, що дії позивача створюють загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, та обґрунтовано дійшов висновку, щооскаржуваний Указ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією і законами України.

СБУ також заперечує проти задоволення апеляційної скарги та посилається на те, що використані й надані нею документальні матеріали належать до категорії «офіційних документів» та містять публічну інформацію, оскільки зазначена інформація здобута СБУ за результатами здійснення оперативно-службової діяльності. Твердження скаржника про те, що джерелом наданої СБУ інформації виступають вебресурси, що розміщені у мережі «Інтернет», не містить жодного доказового підтвердження. Отже, суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права.

Також СБУ вважає, що суд мав достатні підстави вважати дотриманим принцип пропорційності при визначенні строку застосування санкцій до ОСОБА_1 . Задля невідкладного та ефективного реагування на існуючі загрози національним інтересам та національній безпеці, а також з метою імплементації рішень Ради Європейського Союзу, зокрема, від 5 березня 2015 року № 2015/357, від 4 березня 2021 року № 2021/394 до позивача застосовано санкції до моменту досягнення мети їх застосування.

СБУ заперечує твердження ОСОБА_1 про закінчення строку дії санкцій, що застосовані до нього, оскільки регламентом Ради Європейського Союзу від 21 квітня 2022 року № 2022/658 повторно запроваджено обмежувальні заходи (санкції) стосовно названої особи.

Представник КМУ також подав відзив на апеляційну скаргу з проханням відмовити в її задоволенні. Вважає правильним й обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач має громадянство іншої держави, отже, є фізичною особою-нерезидентом, до якої можуть бути застосовані санкції у розумінні Закону № 1644-VII. Поширюючи на позивача дію цього Закону, суд урахував, що однією з підстав для застосування обмежувальних економічних заходів до осіб, які становлять для України загрозу посягання на її національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність, є дії громадян, які створюють об`єктивні підозри для відповідних органів влади щодо можливої терористичної діяльності цієї особи. Саме такі органи влади надають РНБО певні пропозиції.

Суд також дослідив дотримання принципів пропорційності та необхідності в демократичному суспільстві при виданні оскаржуваного Указу й обґрунтовано відхилив доводи позивача про їх порушення, як і про порушення права останнього на участь у вирішенні його питання.

У ході судового розгляду встановлено, що 5 березня 2014 року Рада Європейського Союзу ухвалила Регламент № 208/2014 щодо обмежувальних заходів, спрямованих проти окремих осіб, організацій та органів з огляду на ситуацію в Україні, зі статті 2 якого убачається, що 3 березня 2014 року названа Рада погодилася зосередити обмежувальні заходи на замороженні та поверненні активів осіб, визнаних відповідальними за незаконне привласнення державних коштів України, та осіб, відповідальних за порушення прав людини в Україні. У додатку І до Регламенту міститься перелік фізичних та юридичних осіб, суб`єктів та органів, зазначених у статті 2 Регламенту, зокрема ОСОБА_1 (особа, щодо якої українська влада веде кримінальне провадження за незаконне привласнення державних коштів або майна).

Пунктами 3, 4 статті 14 цього Регламенту передбачено, що в разі подання зауважень або представлення нових суттєвих доказів Рада переглядає своє рішення та інформує про це фізичну або юридичну особу, установу чи орган. Список у додатку I переглядається через регулярні проміжки часу та принаймні кожні 12 місяців.

У подальшому (щорічно) Рада Європейського Союзу приймала рішення, якими продовжувала санкції стосовно ОСОБА_1

19 березня 2021 року РНБО за пропозицією СБУ відповідно до статті 5 Закону № 1644-VII ухвалила Рішення, яким щодо ОСОБА_1 застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) безстроково (пункт 12 додатку 1 до цього Рішення), передбачені пунктами 1-7, 11, 13, 14, 19, 24, 25 частини першої статті 4 зазначеного Закону.

Указом Президента України від 9 квітня 2021 року № 151/2021 на підставі статті 107 Конституції України постановлено ввести в дію Рішення РНБО. Контроль за виконанням цього рішення покладено на Секретаря РНБО.

Такі заходи були вчинені з метою імплементації рішення Ради Європейського Союзу від 4 березня 2021 року № 2021/394, відповідно до якого продовжено дію застосованих санкцій до ОСОБА_1 , а також задля невідкладного та ефективного реагування на потенційні загрози національним інтересам і безпеці України, оскільки до позивача вже були вчинені такі заходи попереднім рішенням РНБО від 2 травня 2018 року, введеним у дію Указом Президента від 14 травня 2018 року № 126/2018.

Слід зазначити, що Указ від 2 травня 2018 року № 126/2018 ОСОБА_1 оскаржив до суду, який рішенням від 24 травня 2021 року у справі № 9901/424/19 вказав на обґрунтованість застосування санкцій до ОСОБА_1 та правомірність прийняття цього Указу.

Надаючи оцінку доводам учасників справи в частині правильності й обґрунтованості висновків суду першої інстанції про законність оскаржуваного Указу, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до пунктів 1, 18 частини першої, частини третьої статті 106 Основного Закону України Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України. Президент України очолює РНБО.

Положеннями статті 107 Конституції України визначено, що РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО є Президент України. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України.

За приписами частин першої, четвертої статті 10 Закону України від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР «Про Раду національної безпеки і оборони України» (далі - Закон № 183/98-ВР) рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

Відповідно до статті 1 Закону № 1644-VII з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції). Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність. Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Пунктами 1, 3 частини першої, частиною третьою статті 3 Закону № 1644-VII визначено, що підставами для застосування санкцій є: дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод; рішення та регламенти Ради Європейського Союзу.

Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб`єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої.

Відповідно до статті 4 Закону № 1644-VII видами санкцій згідно із цим Законом, зокрема, є: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

Згідно із частинами першою, третьою статті 5 Закону № 1644-VII пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО Верховною Радою України, Президентом України, КМУ, Національним банком України, СБУ. Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Рішення щодо застосування санкцій повинне містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово (частина п`ята статті 5 Закону). За частиною сьомою цієї статті рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 є особою, до якої у розумінні статті 3 та частини третьої статті 5 Закону № 1644-VII можуть бути застосовані передбачені цим Законом санкції.

Так, у ході судового розгляду суд витребував від СБУ та РНБО належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують існування фактичних даних та обставин, які стали підставою для внесення пропозиції СБУ та прийняття рішення РНБО про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ОСОБА_1 , та належним чином засвідчені копії документів, що містять пропозиції СБУ про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ОСОБА_1 , що були внесені до РНБО. Судом у СБУ витребувано докази на підтвердження наявності у позивача громадянства іншої держави та(або) перебування останнього в розшуку, а також копії рішень Ради Європейського Союзу від 5 березня 2015 року № 2015/357 та від 4 березня 2021 року № 2021/394 стосовно запровадження санкцій (обмежувальних заходів) щодо ОСОБА_1 з перекладом на українську мову та з інформацією про строк дії цих рішень і запроваджених санкцій.

На вимогу суду СБУ надано запрошувані документи, що мають гриф обмеження доступу «Для службового користування».

З витребуваних судом документів СБУ, зокрема, убачається, що ОСОБА_1 має громадянство російської федерації, отже, є фізичною особою-нерезидентом. Позивач цей факт не спростував жодними доказами. Крім того, його посилання на те, що відкрита інформація про нього не має статусу офіційної та є недостовірною, також не була підтверджена. Отже, необґрунтованими є твердження скаржника про те, що при розгляді справи суд першої інстанції дав неправильну оцінку наявним у матеріалах справи документам СБУ з відміткою «Для службового користування» та помилково вважав, що позивач має громадянство іншої держави і є нерезидентом.

Суд обґрунтовано відхилив аргументи позивача про непоширення на нього Закону № 1644-VII з огляду на відсутність судового рішення, де б констатувалося здійснення ОСОБА_1 терористичної діяльності. Тут суд слушно зауважив, що передбачені Законом № 1644-VII санкції не є видом покарання чи відповідальності, вони виконують функції обмежувального економічного заходу щодо осіб, які, зокрема, становлять для України загрозу посягання на її національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність. Однією з підстав для застосування такого обмежувального заходу є дії, які створюють об`єктивні підозри для відповідних органів влади щодо можливої терористичної діяльності цієї особи, і саме ці органи, як у цьому випадку СБУ, надають РНБО відповідні пропозиції.

Таким чином, нормативні та фактичні підстави для застосування санкцій до позивача були підтверджені у суді. Президент України, РНБО та СБУ, ураховуючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози, використали свої повноваження з належною метою, а саме захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України.

Отже, у суду були підстави вважати доведеним те, що ОСОБА_1 належить до кола суб`єктів, до яких можуть бути застосовані санкції відповідно до статті 5 Закону № 1644-VII. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що право особи на участь у прийнятті щодо неї управлінських рішень не є абсолютним. Багато процедур адміністративного характеру не передбачають такої безпосередньої участі адресата відповідного рішення. З огляду на це всі сумніви особи у правомірності рішень і дій щодо неї суб`єкта владних повноважень може усунути суд під час здійснення відповідного контролю. Позивач мав можливість надати суду пояснення щодо звинувачень чи підозр, які слугували приводом для включення його до санкційного списку. Представник позивача від імені останнього надав суду ті пояснення, які вважав за потрібне, однак не спростував підтверджені фактичні підстави для застосування санкцій до позивача. Тому необґрунтованим є твердження останнього про протиправний характер застосованих до нього обмежувальних заходів і порушення його права на участь у прийнятті Указу та Рішення РНБО.

Висновки суду про те, що оскаржуваним Указом до позивача застосовано санкції за наявності передбачених статтею 3 Закону № 1644-VIIпідстав, зроблені за повного з`ясування обставин справи та ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з мотивами відхилення судом аргументів позивача про недотримання принципу пропорційності під час уведення в дію Указом санкцій безстроково.

З рішення Ради Європейського Союзу від 4 березня 2021 року № 2021/394, на підставі якого ухвалено Рішення РНБО, введене в дію оскаржуваним Указом, убачається, що відносно ОСОБА_1 триває кримінальне провадження за фактами незаконного заволодіння державними коштами або майном.

Тобто обставини, на підставі яких Радою Європейського Союзу було застосовано санкційні обмеження щодо позивача, тривають, і в разі зміни таких обставин Рада Європейського Союзу, а також РНБО не позбавлені можливості прийняти нове рішення шляхом виключення особи, щодо якої застосовано санкції, з переліку таких осіб.

Саме у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування, орган, що прийняв відповідне рішення, ухвалює рішення про скасування санкцій (частина сьома статті 5 Закону № 1644-VII).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що санкції як економічні обмежувальні заходи є лише тимчасовими обмеженнями, що стосуються здебільшого втручання у право власності особи та носять превентивний характер.

Тимчасове обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном дійсно є втручанням держави у його право на мирне володіння майном. Водночас,таке втручання держави у вказане право ґрунтується на вимогах, зокрема, Закону № 1644-VII та має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести загрозу національним інтересам України. Такий контроль за Законом № 1644-VII є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці в умовах агресії росії проти України. Зокрема він є заходом, який наша держава вживає, перебуваючи у стані самооборони згідно зі статтею 51 Статуту ООН.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав згадане втручання пропорційним легітимній меті й таким, що не становитиме надмірного тягаря для позивача. Втручання у право останнього на мирне володіння майном не позбавляє права власності на таке майно, а лише на певний час обмежує можливість реалізації цього права в Україні. За встановлених обставин несприятливі для позивача наслідки санкцій дозволяють досягнути цілі, на які спрямовані Указ та Рішення РНБО. Крім того, позивач не був позбавлений можливості спростувати наявність фактичних підстав для застосування до нього санкцій. Однак цього не зробив. Зосередився виключно на обґрунтуванні можливих процедурних порушень при виданні Указу та прийнятті Рішення РНБО, наявність яких суд не підтвердив.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим, таким, що відповідає правильному застосуванню норм права та встановленим у справі обставинам, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відмову у визнанні Указу незаконним.

Міркування і твердженняв апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні, щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції повно й правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 березня 2023 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційнускаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 березня 2023 рокуу справі № 9901/376/21залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді: Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв М. І. Гриців К. М. Пільков Д. А. Гудима О. М. Ситнік Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук Г. Р. Крет В. Ю. Уркевич Є. А. Усенко