ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
18.07.2023Справа № 910/13/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» (03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 2)
до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д)
про розірвання договору та стягнення коштів
Суддя Людмила ШКУРДОВА
Секретар с/з Божко А.І.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ТОВ "Тавріда Електрик Україна" звернулося до суду з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, що був укладений між сторонами; стягнення грошових коштів у розмірі 13 925 892,10 грн; стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних.
Позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, якою доповнено позовні вимоги вимогами про стягнення з відповідача 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які розміщено на рахунках згідно з умовами договору, чим порушив свої зобов`язання щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування, що тривалий час не дозволяє позивачу користуватися своїми власними коштами та використовувати їх в своїй поточній діяльності.
Справа розглядалась неодноразово.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021, позов задоволено.
Постановою Верховного Суду від 23.12.2021 касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі №910/13/21 скасовано, а справу скеровано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 зазначив, що суди не вирішили питання суб`єктного складу сторін у спорі щодо розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753, що був укладений між позивачем та відповідачем; та стягнення грошових коштів в розмірі 13 925 892,10 грн; стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних, стягнення з 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро, ураховуючи заперечення відповідача, зокрема з посиланням на існування договору про переведення боргу від 17.11.2014 сторонами якого є ПАТ "КБ "Приватбанк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", наявність судових рішень (у справі №904/1569/15) та процесу їх виконання. Верховний Суд відзначив, що вагомим питанням у цьому аспекті є, як предмет договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753, так і предмет договору про переведення боргу від 17.11.2014, зокрема у розрізі передання саме зобов`язання щодо виплати грошових коштів, які виникли на підставі депозитних договорів та договорів банківського обслуговування згідно з переліком (Додаток №1) тощо; суди повинні встановити, які матеріально-правові правовідносини існують на момент звернення до суду між учасниками справи, чи відбулася/не відбулася заміна сторони зі спірних правовідносин з огляду, як на предмет договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 №426753, так і предмет договору про переведення боргу від 17.11.2014, сторонами якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінілон», і в якому обсязі та які саме обов`язки сторони за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 №426753 перейшли до іншої особи, та хто і за якими позовними вимогами є належним відповідачем.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у задоволенні позову ТОВ «Тавріда Електрик Україна» до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору та стягнення грошових коштів у розмірі 17 868 084,62 грн відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі №910/13/21 рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/13/21 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційної інстанції, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/13/21 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 30.03.2023 касаційну скаргу ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022, постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі №910/13/21 скасовано, справу №910/13/21 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2023 справу №910/13/21 передано для розгляду судді Людмилі Шкурдовій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2023 прийнято справу до свого провадження, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.06.2023.
У підготовчому засіданні 13.06.2023 протокольною ухвалою суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 18.07.2023.
У судовому засіданні 18.07.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час неодноразового розгляду справи, 03.03.2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк», в особі Севастопольської філії ПАТ КБ «Приватбанк» (Банк) було укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426735 (договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору банк відкриває клієнту поточні рахунки у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий) та/або здійснює їх розрахунково-касове обслуговування відповідно до діючих нормативних актів НБУ.
На підставі договору Товариству з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» 03.03.2003 було відкрито в Севастопольській філії ПАТ КБ «Приватбанк» наступні рахунки: поточний № НОМЕР_1 у гривні, валютний НОМЕР_2 у доларах США, валютний № НОМЕР_3 в євро, картковий № НОМЕР_4 в гривні.
Банк взяв на себе, у тому числі, зобов`язання виконувати доручення позивача, що міститься у розрахунковому документі в обумовлені строки (пункт 2.1.3 договору); забезпечити схоронність коштів позивача (пункт 2.1.12 договору).
У пункті 2.1.1 договору сторони дійшли згоди, що у подальшому поточні рахунки позивачу відкриваються на підставі його письмової заяви та інших документів, передбачених нормативними актами НБУ і обслуговуються відповідно до умов цього договору.
Відповідно до пункту 2.1.3 договору Банк зобов`язався виконувати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі у строки: - у день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу; - не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після операційного часу.
Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством; вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених договором послуг. Для здійснення розрахунків клієнтом обираються наступні платіжні інструменти: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив, вексель, банківська платіжна картка (пункт 3.1.1 договору).
Невиконання умов договору зі сторони Банку, а саме невиконання розпоряджень позивача (клієнта) на перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна», залишенням без розгляду звернення останнього до Банку, були предметом судового розгляду у господарській справі № 904/1569/15.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі № 904/1569/15, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №904/1569/15, частково задоволено позов ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» до ПАТ КБ «ПриватБанк» та зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» виконати платіжні доручення ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» згідно з переліком від 17.02.2017 №№1-12, присуджено до стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» проценти за депозитними вкладами в розмірі 42 317,13 долари США та 3 130,51 грн витрат зі сплати судового збору.
Згідно з випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет - банкінгу за період з 28.05.2014 року по 28.05.2014 року на рахунках позивача обліковуються наступні кошти: 13 860 233,74 грн.; 17 098,00 USD; 5 256,50 EUR; на картковому рахунку: 65 778, 40 грн.
Наявність спірних сум на рахунках позивача підтверджується копіями наступних платіжних доручень: від 28.05.2014 року №№ Е052LOKN9, E0528L0K55, ЕО528L0KG0, Е0528L0KE3, Е0528L0KE0, E0528L0KDZ, E0528L0KFY, E0528LOKFX, E0528L055A, E0528L0EH6, E0528L054Y, E0528L0551 та випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 року по 28.05.2014 року по рахунках позивача, з огляду на те, що умовами договору від 03.03.2003 № 426753 сторони передбачили можливість отримання клієнтом банківської виписки щодо стану свого рахунка (рахунків) через систему «Приват-24» за допомогою засобів Internet з використанням Web-браузера банку.
Встановлені у справі № 904/1569/15 обставини, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.
Господарським судом Дніпропетровської області 22.09.2017 на виконання вищевказаної постанови у справі № 904/1569/15 видано наказ.
Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного управління юстиції у м. Києві 15.04.2019 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_6.
Виконавцем 10.09.2019 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
У постанові про закінчення ВП НОМЕР_5 від 10.09.2019 вказано, що станом на 21.05.2019 рішення суду залишається невиконаним повторно, після винесення постанови про накладення штрафу від 03.05.2019.
Звертаючись до суду із даним позовом у справі, позивач зазначає, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які було розміщено на банківських рахунках згідно з умовами договору, зокрема, грошові кошти у сумах 13 925 892,10 грн, 17 098,00 доларів США, 5 256,50 Євро, що на тривалий час позбавило позивача можливості користуватися своїми власними коштами та є істотним порушенням умов договору. З огляду на це, позивач вважає, що договір між позивачем та Банком підлягає розірванню, а неповернуті позивачу грошові кошти стягненню з відповідача на користь позивача із урахуванням нарахованих на них трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» 17.11.2014 укладено договір про переведення боргу.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За змістом статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком; банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами; банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно з частиною третьою статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження; грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду; в інших випадках, встановлених законом; у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (стаття 1074 ЦК України).
Положення статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492) банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.
Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Так, ТОВ «Тавріда Електрик Україна» у позовній заяві заявило дві вимоги:
- про розірвання Договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування;
- стягнення грошових коштів, а також нарахованих штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних.
Направляючи справу на другий новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 30.03.2023, вказуючи на передчасність висновків судів про істотність порушення та наявність підстав для розірвання договору у відповідності до ч. 2 ст. 651 ЦК України, зазначив, що судам під час розгляду даної справи необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини стосовно того, чи порушено право особи, про захист якого вона просить; встановити суть позовних вимог, та чи пов`язані такі вимоги із виконанням/невиконанням зобов`язання, та чи визначений/не визначений строк виконання за зобов`язаннями, чи невизначений/визначений моментом вимоги, і в разі визначення моментом вимоги встановити день, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про таке виконання зобов`язання; встановити порушення, ураховуючи наявність/відсутність обставин щодо розірвання Договору, закриття поточних рахунків позивача; і за наявності заяви сторони про застосування позовної давності, правильно визначити строк початку перебігу позовної давності, а відтак і закінчення такого строку; вирішити питання щодо застосовування/незастосування позовної давності та наслідки її спливу за відсутності поважних причин щодо пропущення. В разі, якщо позивачем пред`явлено кілька позовних вимог, то питання про початок перебігу позовної давності, сплив позовної давності та застосування позовної давності має вирішуватися щодо кожної позовної вимоги окремо.
Згідно частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку закриття відкритих за ним рахунків, або у випадках, передбачених законодавством або цим договором. При закритті карткового рахунку (за ініціативою клієнта або банку) клієнт не пізніше 21-го дня від дня письмового повідомлення про намір закрити картковий рахунок повинен погасити всі види заборгованості перед банком, а також повернути в банк всі КПК. Банк закриває картковий рахунок не пізніше 45-ти днів від дня повернення в банк КПК.
Отже, умовами спірного договору взагалі не передбачено розірвання договору в односторонньому порядку.
Натомість, законодавець передбачає можливість розірвання договору у судовому порядку за ініціативою однієї із сторін договору. При цьому на розгляд суду можуть передаватися вимоги про розірвання договору не з будь-яких підстав, а лише з тих, що передбачені законом або договором.
Такими підставами для розірвання договору, передбаченими законом, є: - істотне порушення договору його стороною (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України), - істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України), - інші випадки, встановлені договором або законом (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України).
Аналіз положень статей 651, 652 Цивільного кодексу України свідчить про те, що право на розірвання договору в судовому порядку має будь-яка сторона договору у певних, визначених законом (зазначених вище) випадках. Право сторони договору на розірвання договору в судовому порядку передбачене законом, зокрема частиною другою статті 651 та частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, і це право не залежить від того, чи має сторона договору, яка ініціює розірвання договору в судовому порядку, право на одностороннє його розірвання відповідно до закону чи договору. Одностороннє розірвання договору у випадках, передбачених законом чи договором, та розірвання договору в судовому порядку є різними окремими способами розірвання договору. Закон передбачає право будь-якої сторони договору на його розірвання в судовому порядку, не обмежує це право можливістю звернення до суду лише тієї сторони договору, яка в силу закону чи умов договору має право на одностороннє розірвання договору.
Водночас спір у справі, зокрема виник у 2014 році щодо коштів, які знаходились на рахунках позивача у АТ КБ "ПриватБанк" в особі Севастопольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк".
За твердженнями банку 15.05.2014 на підставі рішення Правління ПАТ КБ «ПриватБанк» банком було припинено діяльність відокремлених підрозділів Філії «Кримське регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» на вимогу постанови Національного Банку України від 06.05.2014 «Про відкликання та анулювання ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя».
На підставі відповідних платіжних доручень банк здійснив переказ (перерахування) грошових коштів з особових рахунків кредиторів Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк», у тому числі і рахунків позивача. При цьому банк вказує, що гроші переведені на рахунок «Класу 2903», рахунки позивача закриті, а ділові стосунки з позивачем розірвані з огляду на приписи Законів № 2121-ІІІ та №361-ІХ.
При цьому, банк відзначає, що такі обставини зумовлені окупацією Автономної Республіки Крим російською федерацією у 2014 році.
Тобто позивач, з однієї сторони, вказує на неналежне виконання умов Договору банком (невиконання платіжних доручень), а відповідач, з іншої сторони, вказує, що, перерахувавши кошти кредитора у 2014 році на рахунок, останній діяв у повній відповідності до вимог законодавства та обставин, що склались у державі у зв`язку із збройною агресією російської федерацією.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).
Відтак, вирішуючи спір в частині розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України, суду необхідно надати оцінку всім обставинам, доказам у справі, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, у сукупності, із застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
З цього приводу суд зазначає наступне.
З матеріалів даної справи вбачається, що відповідач не виконав низки платіжних доручень позивача, причиною невиконання зазначених вище платіжних доручень позивача Севастопольською філією ПАТ КБ "ПриватБанк" стало призупинення, а в подальшому припинення діяльності цього структурного підрозділу банку у зв`язку з анексією Російською Федерацією частини території України, а саме території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.
Так постановою Національного банку України від 6 травня 2014 року №260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" з метою стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків України, зокрема, наказано банкам, перелік яких додається до цієї постанови, припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України (абзац 2 пункту 5 Постанови).
Національний банк України у своєму листі від 12.05.2014 №25-111/22430, адресованому керівникам банків України повідомляв, що до Національного банку України надходять чисельні звернення від юридичних та фізичних осіб щодо невиконання банками доручень на переказ коштів у національній та іноземних валютах на користь клієнтів, які мають відкриті рахунки в банках на території Автономної Республіки Крим та місті Севастополі. У зв`язку з неможливістю здійснювати банківське регулювання та нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю банків та їх відокремлених підрозділів, правлінням Національного банку України прийнято постанову від 06 травня 2014 року № 260, згідно з якою (тимчасово до закінчення окупації) припинено подальшу діяльність українських банківських установ та їх відокремлених підрозділів на зазначеній території. З огляду на ситуацію, яка має місце в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, з метою уникнення конфлікту інтересів клієнтів банків рекомендував: повернути клієнтам невиконані платіжні доручення у порядку, визначеному пунктом 2.15 глави 2 Інструкції про безготівкові розрахунки України в національній валюті; врегулювати питання, пов`язані з утриманням комісій за послуги з переказу коштів, які не були надані банком. Окрім того, звернуто увагу на необхідність дотримання банками України вимог законодавства України та умов договору банківського рахунку щодо строків виконання доручень клієнтів на переказ коштів. У разі невиконання доручень на переказ коштів у встановлені строки, банк має забезпечити облік документів клієнтів банку за позабалансовими рахунками відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України.
Припинивши дію Севастопольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк", відповідач здійснив перерахування належних позивачеві коштів з його рахунків, відкритих у відповідності до умов зазначених вище договору на розрахунково-касове обслуговування та строкових депозитних договорів, на інші відкриті на ім`я позивача рахунки, щодо яких позивач не має повноважень з розпорядження наявними на них коштами.
Пунктами 19.1., 19.2. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2013р. №492 визначено, що зміною рахунків клієнтів уважається процедура відкриття нових рахунків і закриття раніше відкритих рахунків клієнтів не за їх ініціативою, у результаті проведення якої змінюються всі або окремі (один або кілька) банківські реквізити клієнтів - найменування банку, код банку, номер рахунку, валюта рахунку; зміна рахунків клієнтів - найменування банку, код банку, номер рахунку, валюта рахунку; зміна рахунків клієнтів здійснюється банком у разі: проведення реорганізації в межах одного банку; проведення реорганізації банків шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення; зміни місцезнаходження банку, у результаті якої змінюється код банку; змін порядку бухгалтерського обліку рахунків клієнтів (у тому числі рахунків клієнтів, за якими операції не здійснювалися протягом трьох років і більше та на яких є залишки коштів).
Згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2014 №280, рахунок 2903 "Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками" призначений для обліку кредиторської заборгованості банку перед клієнтами за недіючими рахунками.
В листі Департаменту платіжних систем Національного банку України від 23.11.2004 №25-118/1918-12202 до недіючих рахунків віднесено рахунки, за якими протягом тривалого часу не здійснювалися операції, із власниками яких банком утрачений зв`язок та зазначено, що кошти клієнтів, перенесені на балансовий рахунок 2903 "Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками", мають обліковуватись банком на цьому рахунку до моменту звернення власників цих коштів щодо розпорядження ними.
Таким чином, дії відповідача з розпорядження коштами позивача, хоча і були вчинені без згоди останнього, є вимушеними діями, до яких відповідач вдався у обставинах, які загрожували збереженню коштів позивача, та у відповідності до наведених вище вимог Національного банку України та положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, а тому не можуть вважатися безпідставними.
Отже, такі дії банку відповідають вимогам чинного законодавства та є дозволеними за умови гарантування права позивача безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Водночас відповідач з 2014 року не повернув позивачеві грошові кошти, які ним були розміщені на банківських рахунках згідно з умовами спірного Договору у зв`язку з чим позивач тривалий час не може користуватися та розпоряджатись власними коштами, що є істотним порушенням договору та порушує право позивача на володіння належним йому майном.
Щодо вказівок Верховного Суду стосовно встановлення обставин наявності/відсутності обставин щодо розірвання Договору та закриття поточних рахунків позивача суд зазначає наступне.
Під час нового розгляду справи № 904/1569/15 Господарським судом Дніпропетровської області були встановлені наступні факти та обставини, які є преюдиційними під час розгляду даної справи.
Позивач звернувся до банку із платіжними дорученнями від 20.07.2015 та від 17.02.2017, які відповідно були отримані банком 24.07.2015 та 20.02.2017, щодо перерахування депозитних вкладів на поточні рахунки відкриті у філії «КиївСіті» ПАТ КБ «Приватбанк» в м. Київ, які є вимогою про повернення сум депозитних вкладів за спірними договорами депозиту та вимогою про перерахування процентів (нарахованих станом на 28.05.2014), у розумінні пунктів 3.5 депозитних договорів. А тому, саме з дат отримання банком даних платіжних доручень (24.07.2015 та 20.02.2017), депозитні договори є припиненими.
З урахуванням вищезазначених платіжних доручень, які були виставлені позивачем банку, депозитні договори припинили свою діяльність.
Саме з моменту отримання банком платіжних доручень щодо перерахування депозитних вкладів (24.07.2015 та 20.02.2017), у відповідача виник обов`язок повернути позивачу депозитні вклади та виплатити нараховані проценти.
Однак, відповідач вищезазначені платіжні доручення позивача не виконав, грошові кошти, які станом на 28.05.2014 обліковувались на поточних рахунках позивача, депозитні вклади та нараховані проценти, на рахунки визначені позивачем в платіжних дорученнях, не перерахував.
Відповідно до ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов`язку щодо оплати отриманих послуг відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (орендну плату) у власність позивача.
Національний банк України, у зв`язку з численними зверненнями від юридичних осіб -клієнтів ПАТ КБ «ПриватБанк», які були зареєстровані на території Автономній Республіці Крим і здійснили державну реєстрацію зміни місцезнаходження в інших регіонах України, звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з листом від 24.06.2014 № 25-111/32973.
В даному листі Національний банк України зазначив, що листом від 18.04.2014 № 47-112/17734 він рекомендував банкам України розмістити на власних офіційних веб-сайтах детальну інформацію про порядок надання послуг/виконання зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, які є клієнтами підрозділів у Криму. Звернувся увагу на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не вирішив питання щодо розблокування коштів на рахунках клієнтів, які здійснили державну реєстрацію зміни місцезнаходження в інших регіонах України і зверталися до відділень ПАТ КБ «ПриватБанк» за місцем своєї нової реєстрації з метою використання коштів зі своїх рахунків.
З матеріалів, доданих до справи вбачається, що банк не проінформував позивача стосовно встановленого у такому випадку порядку дій клієнта для безперешкодного розпорядження належними йому коштами, чим не сприяв не допущенню порушення прав свого клієнта.
На виконання вимог Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" Правлінням Національного банку України прийнято Постанову "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим" № 699 від 03.11.2014.
Відповідно до п. 6 Постанови "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим" № 699 від 03.11.2014 банкам України зобов`язано зупинити здійснення операцій за відкритими до набрання чинності Законом №№ 1636-VII рахунками юридичних осіб, місцезнаходження яких зареєстроване на території вільної економічної зони "Крим", та вжити заходів щодо закриття таких рахунків.
Зміна статусу резидентної особи, вимагає закриття нею поточних рахунків в національній валюті та іноземних валютах, які були відкриті їй як резиденту, та відкриття нових рахунків як нерезиденту із наданням відповідних заяв до банку.
Судом вже було зазначено, що позивачем вищевказані дії були здійснені, про що відповідача було неодноразово повідомлено листами, які зазначалися судом вище.
Мотивувальна частина рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/1569/15 залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі № 904/1569/15.
Отже, з урахування вищенаведених обставин, переведення банком грошових коштів позивача, які станом на 28.05.2014 фактично обліковувались на його поточних та депозитних рахунках, на «недіючи рахунки 2903» зумовило закриття рахунків позивача, відкритих 03.03.2003 року в Севастопольській філії ПАТ КБ «Приватбанк» за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426735.
Таким чином, внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим, закриття відкритих у Севастопільськії філії ПАТ КБ «Приватбанк» рахунків, сторони позбавлені були можливості виконувати зобов`язання за договором від 03.03.2003 № 426735.
Відповідно до ч. 1 ст. 602 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Таким чином договір укладений 03.03.2003 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк», в особі Севастопольської філії ПАТ КБ «Приватбанк» на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426735 фактично припинив свою дію.
Разом з тим, відповідач, зазначає, що 17.11.2014 між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» укладено договір про переведення боргу, згідно якого Банк передав ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» зобов`язання за депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, в тому числі і за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003.
У частині першій статті 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Цивільне законодавство передбачає можливість заміни сторін у зобов`язанні, однак встановлює певні обмеження свободи розсуду учасників відповідних правовідносин з метою запобігання порушенню балансу інтересів цих осіб.
Зокрема, заміна кредитора за загальним правилом здійснюється без попередньої згоди боржника, оскільки не впливає на правове становище боржника, для якого неважливо, яка саме особа має здійснити виконання, зокрема, сплатити кошти (статті 512, 516 ЦК України).
Разом із тим закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора.
Згідно зі статтею 520 ЦК Україниоржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.04.2018 в справі № 667/933/14-ц (провадження № 61-472св18) та від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22)).
Для заміни боржника у зобов`язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі, що і вимагається згідно з приписами статті 520 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №922/1029/16 (провадження № 3-300гс17)).
Відповідно до частини третьої статті 205 ЦК України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
У даному випадку ні договором, ні законом не встановлено, що воля кредитора на заміну боржника може виражатися її мовчанням.
Верховний Суд неодноразово вже розглядав це питання і дійшов однозначного висновку, що передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до спірних правовідносин (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-3221св21) від 02.11.2021 р № 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21) та інші).
Тому відхиляються аргументи Банку стосовно переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта, який не надав своїх заперечень на виконання вимог пункту 1.1.7 «Додаткові положення» Умов та Правил надання банківських послуг, за принципом мовчазної згоди.
Зважаючи на те, що Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» надало згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» (мала відповідну волю), колегія суддів приходить до висновку, що саме Банк є боржником за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003 та належним відповідачем у справі.
До вказаних висновків прийшов Верховний Суд в постанові від 05.07.2022 у справі № 910/6807/21.
При цьому, відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22)).
Наведені обставини лише додатково підтверджують припинення договірних відносин між позивачем та відповідачем за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003.
Беручи до уваги зазначене, та те, що розірваним може бути лише чинний договір, чого судом не встановлено, то вимога позивача про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення грошових коштів на користь позивача, то суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 30.03.2023, вказуючи на передчасність висновків суду про наявність підстав для стягнення грошових коштів, вказав на невстановлення обставин виконання судового рішення у справі №904/1569/15. Поряд з цим, на момент ухвалення судового рішення у справі матеріали справи не містили належних, допустимих доказів невиконання/виконання рішення у справі №904/1569/15. З постанови про закінчення виконавчого провадження, яка міститься у матеріалах справи, ураховуючи відсутність всіх аркушів, не можливо дослідити та оцінити закінчення виконавчого провадження або часткове закінчення, фактичне виконання/невиконання судового рішення в цілому або частково.
Отже, ураховуючи наявність судового рішення у справі №904/1569/15, судам на обґрунтування правомірності/неправомірності заявленої суми до стягнення необхідно виконати вказівки Верховного Суду, наведені у постанові від 23.12.2021 у цій же справі та належить встановити, які матеріально-правові правовідносини існують між учасниками справи, про що також вказано у постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 910/13/21.
Предметом позову у справі № 904/1569/15 були вимоги про зобов`язання Банка виконати платіжні доручення. Натомість, у даній справі, предметом позову є стягнення коштів позивача, які наявні на рахунках, відкритих у відповідача, у зв`язку із розірванням договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003.
Як зазначалося вище та не заперечується сторонами, наявність спірних сум на рахунках позивача, відкритих у відповідача підтверджується випискою із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 року по 28.05.2014.
Суд відзначає, що у справі №904/1569/15 господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" виконати платіжні доручення ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» згідно з переліком від 17.02.2017 №№1-12, присуджено до стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» проценти за депозитними вкладами в розмірі 42 317,13 долари США та 3 130,51 грн витрат зі сплати судового збору.
Господарським судом Дніпропетровської області 22.09.2017 на виконання вищевказаної постанови у справі № 904/1569/15 видано наказ.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Звертаючись з позовом у справі, що розглядається, позивач на обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які розміщено на рахунках згідно з умовами Договору, чим порушив свої зобов`язання щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування.
Верховний Суд направляючи дану справу на новий розгляд вказав, що фактично причиною звернення з даним позовом (у частині стягнення коштів) до суду є невиконання судового рішення у справі №904/1569/15.
Отже, спір у справі №904/1569/15 та у справі №910/13/21 виник щодо одних і тих же грошових коштів позивача, що знаходилися на рахунках у банку. При цьому питання «подібність справ та подібність правовідносин» не слід ототожнювати з правовою природою, змістом, суттю та предметом спору, як такого, з приводу чого виникли у сторін суперечності.
Відтак позивач звертаючись до Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1569/15, з вимогою про зобов`язання відповідача перерахувати грошові кошти на його рахунок в банку вже реалізував своє право на стягнення з відповідача грошових коштів, заявлених до стягнення у даній справі.
З огляду на те, що спір у справі №904/1569/15 та у справі №910/13/21 виник щодо одних і тих же грошових коштів позивача, а остаточним рішенням у справі №904/1569/15 вже зобов`язано відповідача перерахувати грошові кошти, заявлені до стягнення у даній справі, то порушене право позивача вже захищено рішенням у справі №904/1569/15.
Таким чином, з огляду на наявність судового рішення щодо одних і тих же грошових коштів, матеріально-правові правовідносини між ТОВ "Тавріда Електрик Україна" та АТ КБ "ПриватБанк" перейшли в площину виконання рішення суду, яка регулюється розділом VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Господарського процесуального кодексу України та Законом України «Про виконавче провадження».
Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного управління юстиції у м. Києві 15.04.2019 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_6.
Виконавцем 10.09.2019 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
У постанові про закінчення ВП НОМЕР_5 від 10.09.2019 вказано, що станом на 21.05.2019 рішення суду залишається невиконаним повторно, після винесення постанови про накладення штрафу від 03.05.2019.
Таким чином, на виконання вказівок Верховного суду при направлені даної справи на новий розгляд, судом встановлено, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі № 904/1569/15, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018, якою було зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» виконати платіжні доручення ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» згідно з переліком від 17.02.2017 №№1-12, присуджено до стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» проценти за депозитними вкладами в розмірі 42 317,13 долари США та 3 130,51 грн витрат зі сплати судового збору, не виконано.
Беручи до уваги те, що судовим рішенням у справі №904/1569/15 вже зобов`язано відповідача перерахувати на рахунки позивача кошти, які позивачем заявлені до стягнення у даній справі, тобто виходячи з правовідносин що існували між сторонами порушене право позивача вже захищено, то підстави для стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 13 925 892, 10 грн., 17 098, 00 доларів США та 5 256, 50 Євро відсутні.
Відтак вимога позивача про стягнення грошових коштів у розмірі 13 925 892,10 грн не підлягає задоволенню.
Також вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 13 925 892, 10 грн., 17 098, 00 доларів США та 5 256, 50 Євро задоволенню також не підлягає, як похідна.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідачем було заявлено усне клопотання про застосування строку позовної давності.
Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду.
Проте, враховуючи обставини у даній справі, судом не встановлено порушеного права позивача за вимогами про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, що був укладений між сторонами; стягнення грошових коштів у розмірі 13 925 892,10 грн; стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних.
Отже, позовна давність не підлягає застосуванню.
Беручи до уваги викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість.
Згідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається позивача.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили через 20 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення в разі не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 20-денний строк до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя Людмила ШКУРДОВА
Дата складення тексту рішення: 31.07.2023
