ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2023 р. м. Чернівці Справа № 600/1498/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області, про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним рішення Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області № 722/Г-17/8-2400/23 від 20.02.2023 року щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, починаючи з 07.08.2018 року;

- визнати протиправним рішення Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області №861-722/Г-17/8-2400/23 від 20.02.2023 року щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до трудового стажу у потрійному розмірі періоду його перебування у засланні з листопада 1944 року по серпень 1954 року відповідно до ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу у потрійному розмірі період його перебування у засланні з листопада 1944 року по серпень 1954 року відповідно до ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 19171991 років" та здійснити перерахунок його пенсії з 07.08.2018 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено йому в перерахунку пенсії, як особі, яка зазнала політичних репресій, у розмірі передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком з огляду на наступне.

Зокрема, звертав увагу суду на те, що причиною відмови слугувало те, що відповідно до наданих до заяви документів не підтверджено факт переселення, а тому позивач на думку відповідача права на підвищення до пенсії немає.

При цьому позивач зазначив, що згідно довідки про реабілітацію, виданої Управлінням МВС України в Чернівецькій області, останнього визнано реабілітованим, а відповідно до посвідчення він має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Відтак, позивач вважає, що він є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, що дає йому право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. "г" статті 77 Закону №1788-ХІІ на 50% мінімальної пенсії за віком.

Крім того зазначив, що одночасно звернувся до відповідача із проханням здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону №1788-ХІІ, однак тією ж відповіддю №861-722/Г-17/8-2400/23 від 20.02.2023 року позивачеві відмовлено у зарахуванні періоду перебування останнього на спецпоселенні у потрійному розмірі, так як відповідно до наданих документів не підтверджено факт обвинувачення або призначення покарання, а тому правових підстав для зарахування до страхового стажу для обчислення пенсії періоду з листопада 1944 р. по серпень 1954 р. немає.

Позивач вважає відповідь, про відмову в зарахуванні стажу у потрійному розмірі протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що особи, які були примусово виселені з місця їх постійного проживання в Україні до спецпоселення у іншу місцевість (заслання) внаслідок визнання їх позасудовим органом соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів або такими, що становили реальну чи потенційну небезпеку для радянської влади, радянської держави або ж радянського ладу, та які в подальшому були реабілітовані, мають право на зарахування до їх стажу періоду перебування у засланні в потрійному розмірі.

2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позову зазначив, що при опрацюванні наданої позивачем заяви та документів для здійснення перерахунку пенсії Головним управлінням встановлено, що відповідно до наданих документів не підтверджено факт переселення позивача. Таким чином, правові підстави для здійснення перерахунку пенсії відсутні, а тому в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Заперечив також щодо зарахування до трудового стажу у потрійному розмірі період його перебування у засланні з листопада 1944 року по серпень 1954 року відповідно до ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", з огляду на таке.

Згідно п.2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, зі змінами, за періоди роботи на спецпоселенні депортованими особами, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), додатково надаються документи, які підтверджують їх належність до цих осіб (посвідчення) та період перебування на спецпоселенні (довідка або інші документи, видані компетентними органами України, інших держав колишніх республік СРСР).

За нормами статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі (із змінами, внесеними згідно із Законом 2325-VIII від 13.03.2018).

У відповідності до п.12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку). У разі відсутності документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні реабілітованих осіб може бути встановлено в судовому порядку.

При цьому, Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" визначено, що репресована особа - це особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом. Ознакою здійснення репресій є факт обвинувачення або призначення покарання особі до 24 серпня 1991 року.

Враховуючи викладене вище, період перебування особи на спецпоселенні може бути зараховано до стажу у потрійному розмірі за умови підтвердження її належності до репресованих осіб, тобто в разі надання нею документів, що засвідчують факт обвинувачення або призначення покарання.

Однак, такі документи в матеріалах пенсійної справи відсутні.

Отже, зважаючи на викладене вище, правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача для обчислення пенсії періоду з листопада 1944 року по серпень 1954 року (як в календарному, так і пільговому обчисленні) немає.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

1. Ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. Позивач перебуває на обліку, як одержувач пенсії за віком, яку обчислено відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон 1058-IV).

2. Позивач - є громадянином України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Нижні - Луківці Вижницького району Чернівецької області, що підтверджується матеріалами справи.

3. Відповідно до архівної довідки Управління МВС в Чернівецькій області від 26.12.2017 року № 73(СО-5) вбачається, що ОСОБА_2 , 1902 року народження, в листопаді 1944 року була виселена на спецпоселення з села Нижні Луківці Вижницького району Чернівецької області в Пермську (Молотовську) область. Разом з ОСОБА_2 на спецпоселення були виселені її діти, в тому числі і позивач.

ОСОБА_3 , 1937 року народження з обліку спецпоселення був знятий в серпні 1954 року. На підставі ст.3 Закону №1225-ХІІ від 08.12.1992 "Про реабілітацію жертв політичних репресій".

4. Відповідно до довідки про реабілітацію №13/1575-89 від 24.01.1992 року виданої Прокуратурою Чернівецької області батько позивача, ОСОБА_4 , вироком військового трибуналу військ НКВС Чернівецької області від 08.02.1945 р. засуджений на каторжні роботи на 20 років. Помер в місцях позбавлення волі 31.12.1948 р.

На підставі ст. 1 Закону УРСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" від 17.04.1991 р. батько позивача був реабілітований із поверненням конфіскованого майна.

5. Згідно довідки Управління внутрішніх справ Чернівецької області МВС У PCP №021/ІІ-Г-102 від 24.04.1992 р. позивач, як член сім`ї, з 21.04.1945 року по серпень 1954 року знаходився на спецпоселенні в Пермській області РСФСР.

На підставі ст. 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" від 17.04.1991 р. позивач був реабілітований.

6. 07.08.2018 року позивачеві видано посвідчення, згідно з яким він має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

7. Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку пенсії, як особі, яка зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком, а також щодо здійснення перерахунку стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону №1788-ХІІ, у потрійному розмірі.

8. Листом відповідач повідомив позивача про відсутність у нього права на підвищення пенсії та зарахування стажу у потрійному розмірі з огляду на те, що надані ним документи не підтверджують факт його переселення та факту обвинувачення або призначення покарання.

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Згідно вимог статті 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

-антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

2. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018 року (далі - Закон №2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

3. Так, серед іншого, змінено назву закону на: "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII.

4. Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено "поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей".

5. Згідно з пунктом 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

6. Згідно з пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

7. Відповідно до пункту 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" крім надбавок, передбачених пунктами "в"-"д" ч.1 ст. 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

8. Підпунктом 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини 1 статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 №966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

9. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а, яка відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України враховується судом під час вирішення наведеного спору.

Аналізуючи співвідношення підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 та пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.

10. Як встановлено в ході розгляду справи, зокрема, відповідно до довідки про реабілітацію, позивач є членом сім`ї репресованих осіб, визнаний реабілітованим, а відповідно до посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Відтак, позивач є особою, яка знаходилася на спецпоселенні разом, а саем був виселений разом із репресованими по політичним мотивам батьками.

За таких обставин та з огляду на наведені вище норми, суд дійшов висновку про необґрунтованість та протиправність відмови відповідача у призначенні та виплаті позивачу підвищення пенсії згідно пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

11. Статтею 1-1 Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" визначено, що репресованою особою - є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;

вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;

заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;

члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Отже, враховуючи те, що позивач перебував у висланні, а не засланні, і проживав разом зі своєю сім`єю, як член сім`ї на спецпоселенні, відтак, позивач є дитиною репресованої особи в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII.

Тому, позивачеві пенсія має бути підвищена на 25, а не на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, тобто як члену сім`ї, якого було примусово вислано з батьками з місця її проживання.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення позивачу підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із зобов`язанням здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з підвищенням на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Підсумовуючи вищенаведене, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Наведені висновку суду узгоджуються з правовою позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду, яка викладена в постанові від 24.07.2023 року в справі № 600/466/23-а в аналогічних правовідносинах.

12. Стосовно дати, з якої позивачу має бути проведено перерахунок та виплату пенсії, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та приписів Порядку №22-1, днем звернення за перерахунком пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Право на перерахунок пенсії реалізується особою на підставі власного волевиявлення шляхом подання до органу Пенсійного фонду України відповідної заяви.

Згідно із частиною 4 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною 3 статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться, зокрема, у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Аналогічна норма міститься і в частині першій статті 84 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Судом встановлено, що за перерахунком пенсії позивач звернувся до відповідача 07 лютого 2023 року (відмітка відповідача в заяві), а тому перерахунок пенсії позивачу слід проводити з 07.02.2023 року, а не з 07.08.2018 року, як зазначає позивач.

13. З приводу позовних вимог в частині обов`язку відповідача зарахувати до трудового стажу позивача період його перебування на спецпоселенні у потрійному розмірі, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач одночасно звернувся до відповідача із проханням здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону №1788-ХІІ, однак позивачеві відмовлено у зарахуванні періоду перебування останнього на спецпоселенні у потрійному розмірі, так як відповідно до наданих документів не підтверджено факт обвинувачення або призначення покарання, а тому правових підстав для зарахування до страхового стажу для обчислення пенсії періоду з листопада 1944 р. по серпень 1954 р. немає.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в зазначеній частині, суд зазначає наступне.

17.04.1991р. прийнято Закон Української PCP "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" №962-ХІІ, за ст.1 якого, реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958р., за винятком осіб, зазначених у ст.2 цього Закону.

У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 13.03.2018р. №2325-VIII внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст.1,3,6 Закону №962-ХІІ, а також визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Вказані зміни набули чинності 05.05.2018р.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991р.р., та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

14. Як визначено ст.1-1 цього Закону:

репресована особа - це особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених Законом №962-ХІІ.

вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;

заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;

Репресіями комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991р.р., за визначенням цієї статті, є засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991р.р., зокрема, позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом.

Однією з форм репресій, відповідно до Закону №962-ХІІ, визнано заслання (ст.1-1 та п.5 ч.1 ст.2 цього Закону), що передбачало примусове переміщення/вислання особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Статтею 1-1 Закону №962-ХІІ виокремлено декілька мотивів репресій, серед яких є політичний мотив, який мав на меті застосування репресій проти особи, яка сповідувала певну ідеологію, дотримувалася чи здійснювала вираження поглядів, цінностей, позицій, вчиняла дії, що суперечили ідеології комуністичного тоталітарного режиму, на підставі того, що така особа становила реальну або потенційну небезпеку для радянської влади, радянської держави чи радянського ладу.

В свою чергу, соціальний мотив передбачав застосування репресій на підставі належності особи або членів її сім`ї до дворянства, офіцерства, купецтва, торгівців, підприємців, духовенства, чиновництва, заможного селянства, іншої соціальної групи або на підставі визнання особи чи членів її сім`ї соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів.

За приписом ст.1-2 Закону №962-ХІІ, особи, щодо яких до 24.08.1991р. були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних чи соціальних мотивів, визнаються реабілітованими.

Як зазначалось вище, статтею 13 Закону №962-ХІІ визначено, що потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29.04.1942р. N«185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

15. Очевидним є те, що позивач в розумінні наведених вище норм вважається потерпілим від репресій, який піддався висланню в іншу місцевість з місця постійного проживання, як член сім`ї, внаслідок здійснення репресій щодо батька.

16. Відповідно до ст.6 Закону №962-ХІІ, реабілітованим громадянам відповідно до ст.1 цього ж Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Аналогічна за змістом пільга для реабілітованих осіб передбачена ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. №1788-ХІІ, за змістом якої, громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

17. Конструкція норм статей 6 Закону №962-ХІІ та 58 Закону №1788-ХІІ дає підстави для висновку, що до кола осіб, які мають пільгу в зарахуванні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу, відносяться такі особи, а саме:

- ті які утримувались під вартою;

- відбували покарання в місцях позбавлення волі;

- перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні.

Більше того, аналогічні за змістом норми містяться в п.12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, де визначено, що саме час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку). У разі відсутності документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні реабілітованих осіб може бути встановлено в судовому порядку.

18. Судом, відповідно до наведених вище норм та обставин справи встановлено, що позивач відноситься до категорії осіб із статусом особи яка піддалася висланню, (а не засланню), оскільки останній примусово виселений з місця його постійного проживання в Україні до спецпоселення у іншу місцевість, внаслідок арешту і засудження його батька ОСОБА_4 та вислання на каторжні роботи.

За змістом досліджених судом архівної довідки та довідки про реабілітації позивач та члени його сім`ї піддались саме висланню, а не засланню, що законодавець власне виокремив, як різні поняття, і категорії осіб, які під них підпадають.

19. На думку суду, наведеними вище положеннями законодавства виокремлено категорії осіб з певним статусом, які в залежності від обставин набувають визначеного права. В іншому б випадку, законодавець не виокремлював членів сім`ї визначених в статті 1-1 Закону №962-ХІІ по відношенню до осіб, які утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі чи перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні, де власне і можливо обрахувати певний час з часу засудження, заслання, поміщення до лікарні, тощо, до часу реабілітації.

20. Підсумовуючи наведене вище, суд вважає, що позивач за наведених обставин, у розумінні Закону №962-ХІІ не відповідає категорії особи, яка перебувала у засланні, оскільки останній вважається таким, що примусово виселений (переселений) з місця свого проживання з в іншу місцевість. Відтак, суд погоджується з аргументами відповідача в частині того, що позивач не набув право на зарахування часу з листопада 1944 по серпень 1954 року в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій відповідно до вимог статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років".

Тому, як наслідок, позовна вимога про визнання протиправним рішення в частині, та зобов`язання відповідача здійснити зарахування часу заслання позивача з листопада 1944 по серпень 1954 року до стажу у потрійному розмірі, відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення", задоволенню не підлягає.

21. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

1. Частиною 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

2. Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання розподілу судового збору.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови в проведенні ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з підвищенням в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 07 лютого 2023 року.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Розподіл судових витрат не здійснюється.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ( ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач - (Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, 58000, м.Чернівці Центральна площа, 3, ЄДРПОУ 40329345).

Суддя О.В. Боднарюк