КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2023 року № 320/12821/23

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Бюро економічної безпеки України від 06.10.2022 №270 «Про внесення змін до структури центрального апарату Бюро економічної безпеки України під час особливого періоду»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Бюро економічної безпеки України від 11.11.2022 №527-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді керівника відділу тестування та службової кар`єри Департаменту персоналу Бюро економічної безпеки України;

- стягнути з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що оскаржуваний наказ і звільнення є незаконними, безпідставними та такими, що вчинено з порушенням вимог чинного законодавства України. Зокрема, обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що звільнення позивача з займаної посади взагалі не відповідає дійсності, оскільки у штатному розписі Центрального апарату Бюро економічної безпеки України взагалі не відбувалося скорочення штатного розпису, а по факту відбулось формальне перейменування посад. Крім того, представник позивача звернув увагу про недотримання відповідачем 30-денного строку звільнення, оскільки з дати попередження про звільнення та самого звільнення не пройшло навіть і місяця. Також, обґрунтовуючи підстави для скасування оскаржуваного наказу про звільнення представник позивача звернув увагу, що відповідачем не було дотримано законодавчі права позивача щодо переважного права по працевлаштуванню позивача, оскільки під час попередження останнього про майбутнє звільнення не було запропоновано наявних вакансій за аналогічними посадами.

На підставі вказаних вище обставин позивач просив задовольнити позовні вимоги та скасувати прийняті накази, поновити на займані посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Не погоджуючись з викладеними у позовній заяві аргументами та доводами, представником відповідача подано відзив в якому останній зазначив, що позивач був призначений на посаду в органах Бюро економічної безпеки України без конкурсного відбору у період дії воєнного стану, переведення та вивчення його переважних прав не могло реалізовано, у зв`язку з дією на території України правого режиму воєнного стану, який, згідно Закону, має певні обмеження, зокрема, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених ст.43, 44 Конституції України.

Крім того, представник відповідача звернув увагу, що у відповідності до приписів Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» встановлено, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, зокрема, але не виключно без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, при цьому встановлено, що державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Також, представник відповідача звернув увагу на позицію Національного агентства України з питань державної служби у відповідності до якої зазначено, що не допускається переведення працівників призначених без конкурсного відбору.

Щодо безпідставності, на думку позивача, ліквідації Департаменту персоналу представник відповідача зазначив, що за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» регламентовано, що однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Наведене свідчить, насамперед, про можливість у суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь-яким державним службовцем. За змістом ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

В свою чергу, відповідно до п.4 ч.1 ст.17 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» встановлено, що Директор Бюро економічної безпеки України, зокрема, затверджує структуру центрального апарату, що дає підстави для висновку про наявність дискреційних повноважень Директора Бюро економічної безпеки України щодо визначення структури центрального апарату в цілому та його окремих самостійних підрозділів.

Щодо доводів позивача про порушення термінів попередження про наступне звільнення представник відповідача зазначив про їх безпідставність, оскільки у відповідності до наявних в матеріалах справи документів можна чітко прослідкувати дотримання відповідачем встановленого чинним трудовим законодавством 30-денного терміну, визначеного ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу».

На підставі вказаних вище доводів та аргументів представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог шляхом залишення оскаржуваного рішення в силі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Київський окружний адміністративний суд, встановив наступне.

ОСОБА_1 , відповідно до Наказу Бюро економічної безпеки України від 20.06.2022 №l79-к призначено на посаду керівника відділу тестування та службової кар`єри Департаменту персоналу бюро економічної безпеки України, без конкурсного відбору з 21.06.2022 до дня призначення на цю посаду переможця конкурсного відбору, але на строк не більше 12 (дванадцяти) місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису у розмірі 35 100,00 грн, зі збереженням раніше присвоєного 4 (четвертого) рангу державного службовця та встановленням випробування строком шість місяців.

Наказом Бюро економічної безпеки України №270 від 06.10.2022 «Про внесення змін до структури центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду» директор Бюро наказав:

1. Ліквідувати в структурі центрального апарату Бюро економічної безпеки України Департамент персоналу чисельністю 28 штатних одиниць.

2. Утворити в структурі центрального апарату Бюро економічної безпеки України Управління персоналу чисельністю 23 штатні одиниці у складі:

- керівник Управління персоналу - 1 штатна одиниця;

- відділ проходження служби особами, які мають спеціальні звання, - 8 штатних одиниць;

- відділ проходження державної служби - 7 штатних одиниць;

- відділ організації підбору кадрів та професійного навчання - 7 штатних одиниць.

3. Збільшити чисельність Управління міжнародного співробітництва на 5 штатних одиниць, а саме:

- Відділ протоколу та міжнародної взаємодії Директора - на 3 штатні одиниці;

- Відділ багатостороннього співробітництва та міжнародних угод - на 2 штатні одиниці.

4. Затвердити зміни до структури Бюро економічної безпеки України особливого періоду, затвердженої наказом Бюро економічної безпеки України від 15.06.2022 №109 (зі змінами), що додаються.

5. Фінансовому управлінню внести зміни до Штатного розпису центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду на 2022 рік, затвердженого наказом Бюро економічної безпеки України від 15.06.2022 №110 (зі змінами).

6. Департаменту персоналу після введення в дію змін до Штатного розпису центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду здійснити організаційні заходи відповідно до законодавства.

На підставі вищевказаного наказу директором Бюро економічної безпеки України було винесено наказ від 06.10.2022 №273 «Про введення в дію Переліку змін у Штатному розписі центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду на 2022 рік», яким встановлено введення в дію з 06.10.2022 Перелік змін у Штатному розписі центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду на 2022 рік, затвердженого Директором Бюро економічної безпеки України ОСОБА_3 15.06.2022 року та введеним в дію з 15.06.2022 зі змінами, затвердженими наказом Бюро економічної безпеки України від 12.07.2022 №140 «Про введення в дію переліку змін у Штатному розписі центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду на 2022 рік».

Згідно Листа Бюро економічної безпеки України від 14.10.2022 №1/13/0/12993-22 ОСОБА_1 попереджено про ліквідацію Департаменту персоналу та скорочення посади керівника відділу тестування та службової кар`єри Департаменту персоналу, яку позивач обіймає.

Наказом Бюро економічної безпеки України від 11.11.2022 №527-к ОСОБА_1 звільнено з 14.11.2022 із займаної ним посади керівника відділу тестування та службової кар`єри Департаменту персоналу, відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» на підставі Наказів Бюро економічної безпеки України від 06.10.2022 №270 «Про внесення змін до структури центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду», від 06.10.2022 №273 «Про введення в дію Переліку змін у Штатному розписі центрального апарату Бюро економічної безпеки України особливого періоду на 2022 рік», лист погодження Міністра Кабінету Міністрів України, персональне попередження про наступне звільнення від 14.10.2022 №1/13/0/12993-22-22 з відміткою про ознайомлення та отримання попередження 14.10.2022.

Не погоджуючись з даними наказами, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон України №889-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із п.4 ч.1 ст.83 Закону України №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно із ч.3 ст.87 Закону України №889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду..

Згідно ч.2 ст.49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною 6 вказаної статті встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України №889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 №86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, процедура звільнення державного службовця у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне вивільнення, а так само і на момент видання оскаржуваного наказу в цій справі врегульована нормами Закону №889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами №117-IX та №440-IX), що виключає застосування до спірних правовідносин КЗпП України.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09.06.2022 у справі №380/3269/20, від 28.07.2022 у справах №140/6353/20, №380/3613/20, №380/3645/20, №380/3655/20, від 03.08.2022 у справі №380/3764/20.

За ініціативою суб`єкта призначення відповідно до ч.1 ст.87 Закону України №889-VIII однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Наведене свідчить, насамперед, про можливість у суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь-яким державним службовцем.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №420/3541/20.

Суд зауважує, що у своїй позовній заяві позивач дійшов помилкового висновку про те, що у відповідача не відбулись зміни в організації виробництва і праці та в результаті чого й відбулися зміни у структурі центрального апарату Бюро економічної безпеки України.

В контексті спірних правовідносин, суд вважає за необхідне звернути увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 16.01.2018 у справі №519/160/16-ц (провадження №61-312св17), від 06.02.2018 у справі №696/985/15-ц (провадження №61-1214св18), від 12.06.2019 у справі №297/868/18 (провадження №61-393св19), від 28.04.2021 у справі №373/2133/17 (провадження №61-8393св20) відповідно до якої право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п.10 Постанови Пленуму від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», зміни в організації виробництва і праці - це раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо.

Рішення роботодавця про «зміни в організації виробництва і праці» може бути зумовлене різними причинами, зокрема, вдосконаленням, перепрофілюванням виробництва, зменшенням обсягу виробництва продукції (надання послуг), фінансовою неспроможністю, стратегією розвитку бізнесу, відповідно, це зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, необхідних для виконання роботи.

В даній справі наказом Бюро економічної безпеки України від 06.10.2022 №270 внесено зміни до структури центрального апарату Бюро економічної безпеки України, яким вирішено ліквідувати Департамент персоналу чисельністю 28 штатних одиниць, утворити у правління персоналу чисельністю 23 штатні одиниці та збільшити чисельність У правління міжнародного співробітництва на 5 штатних одиниць.

У постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №519/160/16-ц від 06.02.2018 у справі №696/985/15-ц зазначено, що суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Згідно зі ст.13 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Україною 04.02.1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено.

Із врахуванням вищевикладених обставин суд зазначає, що внаслідок ліквідацією Департаменту персоналу чисельністю 28 штатних одиниць, було вирішено утворити Управління персоналу чисельністю 23 штатні одиниці та збільшено чисельність Управління міжнародного співробітництва на 5 штатних одиниць.

Також, в контексті вказаного суд звертає увагу, що відповідно до п.4 ч.1 ст.17 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» Директор Бюро економічної безпеки України, зокрема, затверджує структуру центрального апарату.

З вказаного можна прийти до висновку, про наявність в такій ситуації дискреційних повноважень за Директором Бюро економічної безпеки України щодо визначення структури центрального апарату в цілому та його окремих самостійних підрозділів.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.01.2021 у справі №753/9240/18, при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку про правомірність наказу Бюро економічної безпеки України від 06.10.2022 №270 «Про внесення змін до структури центрального апарату Бюро економічної безпеки України під час особливого періоду» та відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

Вирішуючи питання щодо правомірності/протиправності наказу Бюро економічної безпеки України від 11.11.2022 №527-к «Про звільнення ОСОБА_1 », суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

У зв`язку із військовою агресією російської федерації на території України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан.

Режим воєнного стану регламентовано Законом України «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон), який визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих ії місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Згідно ч.5 ст.10 Закону у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Разом з тим, відповідно до ст.1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» вказаний Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності. представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану»

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених ст.43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Отже, аналізуючи вищезазначені нормативно-правові акти, належним є висновок, що в період дії воєнного стану обмежуються конституційні права і свободи людини і громадянина, зокрема, щодо можливості переведення державних службовців на інші посади державної служби, якщо такі службовці були призначені без конкурсного відбору в період дії воєнного стану.

При цьому, обов`язковою умовою призначення на посаду, відповідно до ч.5 ст.10 Закону є подання відповідної заяви, яку позивачем після звільнення подано не було, зворотного в ході розгляду справи доведено не було.

Як вже було встановлено судом вище та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , відповідно до Наказу Бюро економічної безпеки України від 20.06.2022 №l79-к призначено на посаду керівника відділу тестування та службової кар`єри Департаменту персоналу бюро економічної безпеки України, без конкурсного відбору з 21.06.2022 до дня призначення на цю посаду переможця конкурсного відбору, але на строк не більше 12 (дванадцяти) місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису у розмірі 35 100,00 грн, зі збереженням раніше присвоєного 4 (четвертого) рангу державного службовця та встановленням випробування строком шість місяців.

З урахуванням викладених вище норм чинного законодавства та враховуючи те, що позивач був призначений без конкурсного відбору у період дії воєнного стану, переведення на іншу посаду не могло бути реалізовано, у зв`язку з дією на території У країни правового режиму воєнного стану, який, згідно Закону, має певні обмеження.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.28 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, враховуючи вищевикладене, ч.3 ст.87 Закону №889-VIII, яка визначає чітку послідовність дій роботодавця у разі переведення працівника та вивчення його переважних прав, не може бути застосована, оскільки суперечить положенням Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Закон України «Про правовий режим воєнного стану» містить чітку заборону переведення працівників призначених без конкурсного відбору на інші посади державної служби. Відповідно, якщо переведення обмежене дією режиму воєнного стану, вивчення переважних прав нівелюється прямою заборону вказаного вище закону про неможливість переведення.

При цьому, відповідно до позиції Національного агентства України з питань державної служби, викладеній на офіційному веб-сайті у розділі «Відповіді на запитання, що надходили від служб управління персоналом щодо призначення осіб на посади державної служби під час воєнного стану» (питання 7 - чи можна перевести на іншу посаду державної служби державного службовця, призначеного відповідно до змін, передбачених Законом №259, тобто без конкурсу) вбачається, що оскільки ч.5 ст.10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» містить імперативну заборону на переведення державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, призначених в період воєнного стану без конкурсів, то переведення таких осіб на будь-які інші посади державної служби або служби в органах місцевого самоврядування не допускається. При цьому, після відновлення конкурсів на посади державної служби, у разі визначення державного службовця, призначеного в період дії воєнного стану відповідно згаданих змін, переможцем конкурсу на посаду, яку він займає, або на іншу посаду державної служби, його необхідно буде звільнити і призначити без застосування інструменту переведення.

Таким чином, доводи позивача в цій частині суд вважає необґрунтованими, з огляду на чітку урегульованість дій роботодавця у період дії воєнного стану під час застосування п.1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII.

Суд зауважує, та як вже було зазначено вище, у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад (ч.5 ст.10 Закону). При цьому, позивача після звільнення зі служби не скористався передбаченим законодавством правом та не подав заяви на повторне призначення на посаду у порядку визначеному вище, що дає підстави для висновку про те, що позивач не мав наміру продовжувати трудові відносини з Бюро економічної безпеки України.

При цьому, суд звертає увагу, що інші законодавчі підстави у період дії воєнного стану щодо призначення особи на посаду державної служби чинне законодавство не містить, окрім, як поданої заяви у відповідності до вимог ч.5 ст.10 Закону.

Вказана позиція повністю кореспондується з позицією Національного агентства України з питань державної служби, яка полягає першочергово в тому, що особа, яка бажає працювати в державному органі, має подати до такого органу заяву, заповнену особову картку встановленого зразка та документи, що підтверджують наявність у неї громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Щодо доводів позивача про відсутність з боку відповідача пропозиції щодо рівнозначних посад, суд зауважує про їх безпідставність та недоцільність в контексті вищевказаного, при цьому, суд зауважує, що за змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 № 86р/з чітко зазначено, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Щодо порушення термінів попередження позивача, суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно наявного в матеріалах справи листа Бюро економічної безпеки України «Про попередження про наступне звільнення» від 14.10.2022 №1/13/0/12993-22 позивача 14.10.2022 було попереджено про наступне звільнення з займаної посади, у зв`язку з ліквідацією Департаменту персоналу, з чим позивач ознайомився під особистий підпис 14.10.2022 та отримав примірник такого попередження.

У відповідності до ч.3 ст.87 Закону №889-VIII регламентовано, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п.1 та 1-1 ч.1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

В свою чергу, в подальшому 14.11.2022, згідно наказу «Про звільнення» від 11.11.2022 №527-к позивача було звільнено з займаної посади, тобто останнім робочим днем позивача було 14.11.2022, що свідчить про дотримання Бюро економічної безпеки України 30-денного терміну, визначеного ч.3 ст.87 Закону №889-VIII.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд прийшов до висновку про правомірність прийнятого наказу Бюро економічної безпеки України від 11.11.2022 №527-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Беручи до уваги викладені вище обставини встановлення правомірності наказу про звільнення позивача з займаної посади, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді та присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно з ч.1 ст.9, ст.72, ч.1, 2, 5 ст.77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

Керуючись ст.6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

2. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Перепелиця А.М.