ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2023 року

м. Київ

справа №420/6671/18

адміністративне провадження № К/990/4324/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Стрелець Т.Г, розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року (постановлену у складі судді Цховребової М.Г.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2023 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Шевчук О.А., суддів Бойка А.В., Федусика А.Г.),

В С Т А Н О В И В :

1. У грудні 2018 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просила визнати протиправними дії Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області щодо невиплати позивачці заборгованості по пенсії з червня 2017 року; зобов`язати Ізмаїльське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити позивачці заборгованість по пенсії з червня 2017 року з урахуванням фактично проведених виплат.

2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.

3. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року повернуто скаржнику. Таким чином, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі №420/6671/18 набрало законної сили 10 вересня 2019 року.

4. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року, судом 25 вересня 2019 року був виданий виконавчий лист про зобов`язання Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії з червня 2017 року з урахуванням фактично проведених виплат. Згідно з вказаним виконавчим листом: боржник - Ізмаїльське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області; стягувач - ОСОБА_1 .

5. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року задоволено частково заяву ОСОБА_1 від 19 червня 2020 року (вхід. № 23675/20), а саме: замінено боржника - Ізмаїльське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області у виконавчому листі № 420/6671/18 від 25 вересня 2019 року на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

6. 31 жовтня 2022 року до Одеського окружного адміністративного суду від старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення суду (вхід. № 33817/22), в якій останній просив встановити чи змінити спосіб і порядок виконання по виконавчому провадженню № 62939479 з примусового виконання вимог виконавчого листа № 420/6671/18 від 25 вересня 2019 року у справі № 420/6671/18, а саме, про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії з червня 2017 року з урахуванням фактично проведених виплат на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, м. Одеса, вул. Канатна, 83) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахованої заборгованості за період з 1 червня 2017 року по 31 серпня 2018 року в сумі 21620 гривень.

7. В обґрунтування вказаної заяви було зазначено, що невиплата заборгованості за період з 1 червня 2017 року по 31 серпня 2018 року у сумі 21 620 гривень є протиправною та свідчить про невиконання рішення суду без поважних причин. 27 вересня 2022 року у зв`язку з повторним невиконанням рішення суду без поважних причин, державним виконавцем на підставі статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) винесено постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі 10 200 гривень. 26 жовтня 2022 року в порядку статей 63, 75 Закону № 1404-VIII на адресу Головного управління Національної поліції в Одеській області надіслано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення за ознаками складу злочину передбаченого частиною другою статті 382 Кримінального кодексу України. Станом на 28 жовтня 2022 року рішення суду залишається невиконаним, про що свідчить лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 1500-0502-05/103838 від 6 жовтня 2022 року. З огляду на таке заявник вказував, що судове рішення безпідставно не виконується протягом тривалого часу.

8. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року, залишену без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2023 року, заяву старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення суду від 31 жовтня 2022 року (вхід. № 33817/22) задоволено повністю: змінено спосіб виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі № 420/6671/18, а саме зі способу: «зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії з червня 2017 року з урахуванням фактично проведених виплат», на спосіб: «стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107; ідентифікаційний код юридичної особи: 20987385) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) невиплачену заборгованість по пенсії за період з 1 червня 2017 року по 31 серпня 2018 року в сумі 21620 гривень.».

9. Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суд не здійснює вихід за межі заявлених вимог та не вирішує питання, яке не було предметом дослідження при розгляді справи, а лише конкретизує спосіб виконання рішення суду шляхом стягнення заборгованості. Встановлення такого способу виконання, про який просить державний виконавець, направлено на своєчасне та повне виконання судового рішення, а також відповідає вимогам прямих норм статті 124 Конституції України, а також вимог спеціального законодавства. З огляду на таке, суд дійшов висновку про наявність підстав (фактичних і юридичних) для повного задоволення заяви старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі №420/6671/18.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, зокрема статі 378 КАС України, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви державного виконавця про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення суду від 31 жовтня 2022 року (вхід. № 33817/22).

11. Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вказує, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень було проігноровано, що поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке стосується виконавчого провадження. Відтак, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках за умови доведення заявником існування конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

12. З огляду на вищевказане, скаржник у касаційній скарзі наголосив, що правові підстави для зміни способу виконання рішення у цій справі відсутні, оскільки заявником не доведено вину та вчинення перешкод саме Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області у невиконанні цього судового рішення, а також об`єктивну неможливість виконання рішення у визначений судом спосіб.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

13. Касаційна скарга надійшла до Суду 2 лютого 2023 року.

14. Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі №420/6671/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

15. Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 24 липня 2023 року.

16. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

17. Від позивачки відзиву на касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій. При цьому Суд зазначає, що ухвалу Верховного Суду від 20 квітня 2023 року про відкриття касаційного провадження у справі позивачкою отримано 28 квітня 2023 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги

18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

19. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

20. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

21. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

22. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2023 року не відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

23. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

24. Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.

25. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

26. Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

27. Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

28. На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

29. Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

30. Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

31. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

32. Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.

33. Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

34. Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

35. Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.

36. Даючи оцінку доводам заяви старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 28 жовтня 2022 року №03.01-17627 (вхід. № 33817/22) про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення суду, в якій останній просив встановити чи змінити спосіб і порядок виконання по виконавчому провадженню № 62939479 з примусового виконання вимог виконавчого листа № 420/6671/18 від 25 вересня 2019 року у справі № 420/6671/18 та висновкам судів попередніх інстанцій про задоволення вказаної заяви, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне вказати таке.

37. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

38. Згідно з частиною третьою статті 33 Закон №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

39. Відповідно до частин першої, третьої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом), - установити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим

40. З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів Верховного Суду робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

41. Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.

42. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснило перерахування пенсії ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі №420/6671/18 та визначило суму недоплаченої пенсії у розмірі 21620 гривень.

43. Також встановлено, що відповідач у справі, який є боржником, не відмовляється виплачувати ОСОБА_1 суму перерахованої пенсії у відповідності до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі №420/6671/18. Так, відповідач вказує на те, що у листопаді 2022 року поновлено виплату позивачці пенсії, а також у міру надходження з Державного бюджету України коштів на фінансування видатків, передбачених Порядком виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165 (далі - Порядок № 1165), відповідачем здійснено погашення частини суми заборгованості перед позивачкою.

44. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у заяві від 28 жовтня 2022 року №03.01-17627 (вхід. № 33817/22) не наведено конкретних обставини, що унеможливлюють виконання судового рішення у справі № 420/6671/18.

45. У заяві від 28 жовтня 2022 року №03.01-17627 (вхід. № 33817/22) про зміни способу чи порядку виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі №420/6671/18 не вказано, які обставини ускладнюють виконання рішення суду, враховуючи, що боржник - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не відмовляється виконувати рішення, на виконання рішення суду визначило суму заборгованості по пенсії у розмірі 21620 гривень, при цьому частково погасивши вказану заборгованість відповідно до Порядку №1165.

46. Суд зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.

47. Резолютивна частина рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі №420/6671/18 має зобов`язальний характер, однак судом першої інстанції при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості по пенсії позивачці.

48. Оскільки розрахунок належної позивачці заборгованості по пенсії судом не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі №420/6671/18 із зобов`язання здійснити виплату заборгованості по пенсії з червня 2017 року на стягнення конкретної суми цієї заборгованості з визначенням певного періоду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, фактично змінив рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішив питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.

49. Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

50. Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

51. Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.

52. Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов`язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.

53. Таким чином, оскільки у справі, що розглядається встановлено, що способом відновлення порушеного права позивачки у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої пенсії не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то колегія суддів доходить висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив державний виконавець, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі № 420/6671/18.

54. При цьому колегія суддів зазначає, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України та відповідно до Порядку № 1165. Водночас стягнення з суб`єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб`єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.

55. Таким чином, оскільки виконання рішення суду у справі №420/6671/18 залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості по пенсії позивачці як внутрішньо переміщеній особі.

56. З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті пенсії, то Суд вважає безпідставними аргументи державного виконавця, наведені в його заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі №420/6671/18.

57. При цьому Суд враховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості по пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивачки на отримання сум заборгованості по пенсії, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.

58. Суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

59. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

60. Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.

61. Також Суд звертає увагу, що КАС України передбачені додаткові процесуальні механізми, які спрямовані на гарантування реалізації положень статті 129-1 Конституції України, згідно з якими судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у порядку статей 382, 383 КАС України.

62. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновків, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зміну способу і порядку виконання Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі №420/6671/18 - відмовити.

63. Враховуючи викладене колегія суддів погоджується із доводами касаційних скарг щодо порушення судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, норм процесуального права, а саме статті 378 КАС України, при розгляді заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

64. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

66. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області підлягає задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Керуючись статтями 349, 351, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року та П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні заяви старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 28 жовтня 2022 року №03.01-17627 про зміну способу і порядку виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі №420/6671/18 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Т.Г. Стрелець