Номер провадження: 22-ц/813/2800/23

Справа № 514/197/16-ц

Головуючий у першій інстанції Тончева Н.М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря Нечитайло А.Ю.,

розглянувши впорядку спрощеногопозовного провадження,у відсутністьучасників справи,апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сіржанта Юрія Володимировича на ухвалу Тарутинського районного суду Одеської області від 13 січня 2022 року, постановленою під головуванням судді Тончевої Н.М., у справі за заявою ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

29.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги заявник мотивував тим, що заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 14.06.2016 року по цивільній справі № 514/197/16-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та поручителів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ«Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/0044/74/21373 від 11.05.2011 року (далі Кредитний договір) в сумі 550503,16 грн. та в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 суму судових витрат в розмірі 8 257,55 грн.

08.07.2016 року були видані виконавчі листи про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , поручителів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ПАТ«Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за Кредитним договором в сумі 550 503,16 грн. та в рівних частках з ОСОБА_2 та поручителів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 суму судових витрат в розмірі 8257,55 грн.

Вказані виконавчі листи передані для примусового виконання державному виконавцю Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), в результаті чого було відкрито виконавче провадження №55165022.

15.06.2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Первісний кредитор) та ПАТ «Оксі Банк» (далі - Новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого Первісний кредитор - АТ «Райффайзен Банк Аваль» передав (відступив), а Новий кредитор - ПАТ «Оксі Банк» прийняв всі права вимоги до боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за Кредитним договором.

15.06.2018 року між Новим кредитором - ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» (далі другий Новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого Новий кредитор - ПАТ «Оксі Банк» передав (відступив), а другий Новий кредитор - та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» прийняв всі права вимоги до боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за Кредитним договором.

15.06.2018 року між другим Новим кредитором - ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» та фізичною особою - громадянином України ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким до фізичної особи ОСОБА_1 перейшло право вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за Кредитним договором.

Аналогічним чином до ОСОБА_1 перейшло право вимоги і за Договором іпотеки, який був укладений 11.05.2011 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 (т.2, а.с.3-6), з тією різницею, що до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за вищевказаним Договором іпотеки на підставі Договору про відступлення права вимоги, укладеного не 15.06.2018 року, а 18.06.2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» та фізичною особою ОСОБА_1 (т.2, а.с.11-12).

Посилаючись на вибуття першого стягувача у виконавчому провадженні, а також на те, що 18.06.2018 року відбулася заміна стягувача у зобов`язанні на даний час, ОСОБА_1 просив його заяву задовольнити.

Ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 13.01.2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено (т.2, а.с104-108).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 адвокат Сіржант Ю.В. ставить питання про скасування ухвали Тарутинського районного суду Одеської області від 13.01.2022 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, а також розстрочити апелянту сплату судового збору за подання апеляційної скарги до часу її розгляду по суті (т.2, а.с.118-120).

Разом з тим, на підставі ухвали Одеського апеляційного суду від 03.05.2022 року недоліки апеляційної скарги були усунуті і сплачено судовий збір у сумі 496,20 грн. (т.2, а.с.130-131, 134, 135).

Вирішуючи питання про слухання справи в прядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засіання, у тому числі заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 через свого представника адвоката Сіржанта Ю.В., а також відповідач ОСОБА_4 в порядку ч. 1 ст. 131 ЦПК України, так як за зареєстрованим місцем свого проживання відсутня, а відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в порядку, передбаченому ч. 9 ст. 130 ЦПК України, оскільки відмовились від отримання поштової кореспонденції від суду апеляційної інстанції (т.2, а.с. 207- 231).

У зв`язку з цим та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, розгляд даної справи здійснений 12.07.2023 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище. Повний текст судового рішення складений 19.07.2023 року.

Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосудді, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше року (т.2, а.с. 137), від учасників справи не надходило заяв або клопотань про відкладення слухання справи, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи.

При цьому слід зазначити, що від представника АТ «Райффайзен Банк» 30.06.2023 року надійшла заява про розгляд справи без участі АТ «Райффайзен Банк» (т.2, а.с.234).

Також Одеський апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що жоден із учасників справи не позбавлені можливості прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції за межами приміщення суду, в порядку, передбаченому ст. 212 ЦПК України, однак цим правом не скористались.

Колегія суддів також зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є фізичною особою, та не є банківською або фінансовою установою, а тому йому не може бути передано право вимоги за Кредитним договором.

Також суд виходив із того, що заявником не надано доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення прав на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за Іпотечним договором (т.2, а.с. 104-108).

При цьому, суд виходив із того, що ОСОБА_1 не може бути кредитодавцем за Кредитним договором, оскільки не наділений правом надавати фінансові послуги, так як це суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 5054 ЦК України.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 14 червня 2016 року, яке набрало законної сили 25 червня 2016 року, по цивільній справі № 514/197/16-ц солідарно стягнуто з ОСОБА_2 та поручителів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за Кредитним договором в сумі 550503,16 грн. та в рівних частках з цих же осіб суму судових витрат в розмірі 8257,55 грн. (т.1, а.с.15-16).

На виконання цього судового рішення були видані виконавчі листи, які передані для примусового виконання державному виконавцю Першого Приморського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), в результаті чого було відкрито виконавче провадження №55165022 (т.1, а.с.17).

В подальшому укладались договори про відступлення прав вимоги, спочатку з ПАТ «Оксі Банк», потім - з ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», а потім - із заявником ОСОБА_1 .

Аналогічно відбулося відступлення права вимоги за Договором іпотеки, у зв`язку з чим на даний час ОСОБА_1 є іпотекодержателем за Договором іпотеки, укладеним в забезпечення вимог за зазначеним Кредитним договором, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотек №128129851 (т.1, а.с.3, 11-12, 14).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Відповідно до ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Далі суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Суд першої інстанції зазначив, що ст. 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відступлення права вимоги за Кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі Кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року (справа № 909/968/16) та в постанові від 31 жовтня 2018 року (справа № 465/646/11).

З такими висновками суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів, оскільки вони є законними і обгрунтованими.

Таким чином, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що у зв`язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 став новим кредитором боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за Кредитним договором.

Однак, судом не було враховано, що пред`явивши в 2015 році позовні вимоги до боржника і поручителів про стягнення всієї суми заборгованості за Кредитним договором, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому ні він, ні його правонаступники не вправі нараховувати по даному Кредитному договору ні процентів за користування грошовими коштами, ні пені, ні штрафів за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості.

Так, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а в даному випадку його правонаступник ОСОБА_1 є лише стягувачем у виконавчому провадженні № 55165022, а не кредитором за Кредитним і Іпотечним договорами. Оскільки зазначеним стягувачем може бути як банк, або інша фінансова установа, так і фізична особа, яка придбала право вимоги в порядку виконання судового рішення за грошові кошти, то висновок суду про те, що ОСОБА_1 є новим кредитором за кредитним зобов`язанням боржника ОСОБА_2 та поручителів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , є помилковим, так як до ОСОБА_1 не перейшли права вимоги за Кредитним договором, строк виконання якого збіг.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не наділений повноваженнями надавати фінансові послуги, та він не ставив про це питання перед судом а просив лише замінити стягувача у виконавчому провадженні № 55165022, то слід дійти висновку про те, що заява ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження, підлягає задоволенню.

При цьому слід враховувати, що Договір від 18.06.2018 року про відступлення ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» на користь ОСОБА_1 права вимоги за Договором іпотеки, рівно як і останній, є чинними, ніким не оспорені, та не визнані недійсними, а тому підлягають виконанню, як то передбачено ст.204 ЦК України.

Варто зазначити, що позицію, викладену в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2019 року та в постанові Об`єднаної Палати Касаційного Господарського суду Верховного Суду від 17.02.2020 року у справі № 916/2286/16, відповідно до якої, вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом за перевірки та достовірності і достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на предмет нікчемності. При цьому встановлення обставини, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному ст. 240 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, заміна сторони Договору іпотеки ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» на ОСОБА_1 відбулась реально, що підтверджується відповідним Актом прийому-передачі від 18.06.2018 року (т.2, а.с.13).

Колегія суддів також зазначає, що заміна кредитора, який вибув внаслідок відступлення ним свого права вимоги новому кредитору проводиться відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20.11.2013 у справі № 6-122цс13, який також висловлений в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.01.2019, справа № 803/1273/16.

Таким чином, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.