ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________

__________________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2010 р. Справа № 9/66-10

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Вечірка І.О

суддів: Зарудяної Л.О.

Ляхевич А.А.

при секретарі Зарицькому М.А. ,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представника за довіреністю від 27.04.2010р.,

від відповідача: ОСОБА_3 - підприємця,

розглянувши апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, с. Сигнал Козятинського району Вінницької області

на рішення Господарського суду Вінницької області

від "27" травня 2010 р. у справі № 9/66-10 (суддя Балтак О.О.)

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4, м.Вінниця

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, с.Сигнал Козятинського району Вінницької області

про стягнення 172 995,44 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.05.2010р. у справі №9/66-10 позов задоволено: стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, ІПН НОМЕР_2) - 163995,44 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 9000,00 грн. річних, 1729,95 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, підприємець ОСОБА_3 звернувся до Житомирського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 27.05.2010р. з підстав, наведених у скарзі.

Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема, наступним:

- господарський суд розглянув справу №9/66-10 за відсутності відповідача;

- поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що 05.05.2010р. відповідач в телефонному режимі повідомив місцевий господарський суд про його неможливість бути присутнім в судовому засіданні;

- Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 протягом тривалого часу співпрацює (здійснює закупівлю сантехматеріалів та обладнання) з Приватним підприємством "ТВД", що знаходиться за адресою: м.Вінниця, вул.Бучми,126;

- договір купівлі-продажу №КО312/1від 12.03.2007р. та видаткова накладна №00000145 від 12.03.2007р. є фіктивними.

В письмових поясненнях (вх.№02-01/4615/10 від 06.07.2010р.) підприємець ОСОБА_3 вказав, зокрема, про те, що протягом 2005-2008р.р. він співпрацював з Приватним підприємством "ТВД", яке знаходиться за адресою: м.Вінниця, вул.Бучми,126. Розрахунки за отриманий від ПП "ТВД" товар підприємець ОСОБА_3 здійснював готівкою. Скаржник вказує на те, що ОСОБА_4 працювала касиром Приватного підприємства "ТВД" і ніяких договорів підприємець ОСОБА_3 з позивачем не укладав. Скаржник доводить до відома суду, що фіктивність договору купівлі-продажу №КО312/1від 12.03.2007р. може підтвердити менеджер ПП "ТВД". В письмових поясненнях скаржник зазначає, також, що рішення Господарського суду Вінницької області від 27.05.2010р., є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні підприємець ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своїх тверджень. Просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення місцевого господарського суду скасувати.

Позивач у відзиві (вх.№02-01/4614/10 від 06.07.2010р.) та його представник в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечили. Вважають, що оскаржене рішення є законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, зокрема, про те, що незважаючи на відсутність належного клопотання відповідача та відповідних доказів в його обґрунтування, суд першої інстанції відклав розгляд справи на 27.05.2010р. Щодо розгляду справи в судовому засіданні 27.05.2010р., то відповідач навіть в телефонному режимі не повідомив суд про неможливість прибути в судове засідання. Наведена обставина свідчить про недобросовісне користування відповідачем його процесуальними правами. Позивач вказує на те, що відповідач не довів існування правовідносин між підприємцем ОСОБА_3 та Приватним підприємством "ТВД" належними та допустимими доказами, подання яких є обов'язком скаржника. Поряд з тим, правомірність вимог позивача підтверджується відповідними первинними документами. В апеляційній скарзі відповідач не зазначив, в чому саме полягає незаконність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженої ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що в квітні 2010р. підприємець ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою про стягнення з підприємця ОСОБА_3 (вказану особу зазначено в якості відповідача) 172995,44 грн., з яких 163995,44 грн. заборгованості з урахуванням інфляційних та 9000,00 грн. 3% річних (а.с.3-4). В своїй позовній заяві підприємець вказує на те, що 12.03.2007р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу товарів, відповідно до умов якого підприємець ОСОБА_4 передала, а підприємець ОСОБА_3 отримав товар на загальну суму 100000,00грн. Відповідач своїх грошових зобов'язань, передбачених умовами договору не виконав, в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем за отриманий товар. 02.02.2010р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою перерахувати суму боргу, яка залишена підприємцем ОСОБА_3 без відповіді та задоволення. Наведені обставини слугували причиною звернення підприємця ОСОБА_4 з позовною заявою до господарського суду. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, підприємець ОСОБА_4 посилається на договір купівлі-продажу №КО312/1 від 12.03.2007р., видаткову накладну, претензію №1/2 від 01.02.2010р.

Ухвалою господарського суду від 08.04.2010р. вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №9/66-10 (а.с.1).

Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.05.2010р. у справі №9/66-10 позов задоволено: стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 - 163995,44 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 9000,00 грн. річних, 1729,95 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В своєму рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не виконав прийняті на себе грошові зобов'язання щодо здійснення оплати за отриманий товар. Перевіривши розрахунки інфляційних та 3% річних, господарський суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду від 27.05.2010р., колегія суддів апеляційної інстанції враховує наступне.

Приписами ст.174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 12.03.2007р. між Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 (продавцем) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу №К0312/1 (надалі - договір), відповідно до п.1.1 якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача сантехматеріали та обладнання (товар), а відповідач - прийняти і оплатити їх (а.с.8-9).

На підставі положень ст.11 ЦК України судова колегія розцінює укладений між сторонами у справі договір як підставу виникнення у них прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Як передбачено п.2.2. договору, покупець зобов'язаний прийняти товар від продавця і здійснити за нього оплату в строки і порядку, передбаченим цим договором.

Оплата товарів покупцем здійснюється за ціною, вказаною в рахунках та вантажних документах, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця на протязі 10 робочих днів, але не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, від дати вказаної на вантажних документах (п. 5.1. договору).

Отже, кінцевою датою здійснення оплати товарів відповідачем відповідно до умов договору є останній робочий день березня 2007р. - 30.03.2007р.

Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що товар вважається прийнятим за:

- кількістю місць - згідно кількості місць, зазначених у вантажних документах;

- кількістю виробів - згідно зі специфікацією, пакувальними листами;

- якістю - згідно зі сертифікатом якості або іншим документом про якість;

- підписом представника відповідача за відмічений товар в вантажному

документі.

Датою передачі вважається дата одержання товару на складі вантажоодержувача, зазначеного покупцем (п.3.3. договору).

Як встановлено пунктом 4.2. договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту приймання товару і оформлення документів, вказаних у п.3.2. даного договору.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар, що підтверджується видатковою накладною №К-00000145 від 12.03.2007р. (а.с.10). Загальна вартість товару становить 100000,00грн. З видаткової накладної від 12.03.2007р. вбачається, що здача-приймання товару відбулась на підставі договору №К0312/1 від 12.03.2007р., постачальником товару є підприємець ОСОБА_4 (м.Вінниця, вул.Бучми,126) та одержувачем товару - підприємець ОСОБА_3 Вказана видаткова накладна підписана сторонами договору купівлі-продажу та скріплена печатками підприємців.

Судом встановлено, що відповідач не виконав свої грошові зобов'язання щодо оплати отриманих товарів у строки, передбачені п.5.1. договору. В матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про протилежне.

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію вих.№1/2 від 01.02.2010р. (а.с.11) з пропозицією погасити заборгованість перед підприємцем ОСОБА_4 за отримані товари.

Проте, зазначена претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, борг відповідача перед позивачем за отримані товари склав 100000,00 грн.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховується наступне.

Згідно ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Як встановлено ч.1 ст.525 УК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч.1 ст.527 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч.1 ст.629 ЦК України).

Враховуючи наведені вище обставини, приймаючи до уваги докази, зібрані в матеріалах справи, та норми законодавства, апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 100000,00 грн. боргу є законними та обґрунтованим, в зв'язку з чим правомірно задоволені судом першої інстанції.

Щодо правомірності стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача інфляційних та 3% річних, судом апеляційної інстанції враховується наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням вищезазначених обставин та наведеної норми закону, слід зробити висновок про те, що відповідач є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, оскільки він не приступив до виконання грошового зобов'язання у строки, передбачені умовами договору купівлі-продажу від 12.03.2007р.

Частиною 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту позовної заяви підприємця ОСОБА_4 вбачається, що остання просила стягнути з відповідача на її користь 63995,44 грн. інфляційних та 9000,00 грн. 3% річних.

Як встановлено місцевим господарським судом, нарахування позивачем до стягнення з відповідача 63995,44 грн. інфляційних за період з квітня 2007р. по лютий 2010р. проведено відповідно до вимог чинного законодавства.

Судова колегія погоджується з розрахунком 3% річних за період з 30.03.2007р. по 30.03.2010р. здійсненим Господарським судом Вінницької області.

З урахуванням зазначеного та норм законодавства, господарський суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги підприємця ОСОБА_4 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 63995,44 грн. інфляційних та 9000,00 грн. 3% річних.

З приводу доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати таке.

Зі змісту апеляційної скарги та пояснень до неї вбачається, що відповідач, посилаючись на те, що в телефонному режимі він повідомив суд про факт своєї хвороби та неможливість бути присутнім в засіданні суду, стверджує, що господарський суд в порушення норм процесуального права розглянув справу за його відсутності.

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з такими твердженнями скаржника з урахуванням наступного. Матеріали справи свідчать, що незважаючи на відсутність належного письмового клопотання та відповідних доказів в його обґрунтування, суд першої інстанції ухвалою від 05.05.2010р. відклав розгляд справи, що є правом, а не обов'язком господарського суду з урахуванням приписів ст. 77 ГПК України. Крім того, господарський суд наділений правом розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Крім цього, в апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що договір купівлі-продажу №К0312/1 від 12.03.2007р. є фіктивним.

Відповідно до приписів ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Натомість, в порушення наведених норм, скаржник не подав доказів того, що договір купівлі-продажу від 12.03.2007р. є фіктивним.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. В даному випадку, відповідач не обґрунтував належними та допустимими засобами доказування своїх тверджень про те, що сантехматеріали та обладнання він отримав від Приватного підприємства "ТВД", яке розташовано за адресою: м.Вінниця, вул.Бучми, 126.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до умов договору оренди від 15.01.2007р. (а.с.54) (оригінал якого оглянуто в судовому засіданні, орендодавець - Приватне підприємство "ТВД" передало орендарю - підприємцю ОСОБА_4 в тимчасове володіння офісне приміщення у м.Вінниці по вул.Бучми,126.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Таким чином, місцевий господарський суд вичерпно з'ясував обставини, об'єктивно оцінив докази в сукупності, та прийняв за результатами розгляду законне та обґрунтоване рішення.

За вказаних умов, рішення господарського суду Вінницької області від 27.05.2010 р. у справі №9/66-10 слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Вінницької області від 27.05.2010 року у справі №9/66-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 (с.Сигнал Козятинського району Вінницької області) - без задоволення.

2. Справу №9/66-10 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Вечірко І.О

судді:

Зарудяна Л.О.

Ляхевич А.А.

Відждрук. 5 прим.:

-------------------------

1 - до справи;

2,3 - позивачу на такі адреси: АДРЕСА_3, АДРЕСА_1;

4 - відповідачу;

5 - в наряд.