ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2023 року Справа № 160/7619/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними, скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:

- визнати протиправними дії відповідача в період часу з 03.08.2022 року по 01.02.2023 року щодо видання наказів ВЧ №3101 НГУ від 03.08.2022 року №241, від 02.09.2022 року №327, від 04.10.2022 року №409, від 02.11.2022 року №497, від 03.12.2022 року №594, від 09.12.2022 року №615, від 01.02.2023 року №104 "Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям під час дії воєнного стану" в частині не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди в сумі 30 000 грн. на місяць, встановленої п.1 постанови КМУ від 28.02.2022 року №168, за період часу з 09.07.2022 року по 31.01.2023 року;

- визнати неправомірним та скасувати п.2 наказів ВЧ № НОМЕР_1 НГУ "Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям під час дії воєнного стану" від 03.08.2022 року №241, від 02.09.2022 року №327, від 04.10.2022 року №409, від 02.11.2022 року №97, від 03.12.2022 року №594, від 09.12.2022 року №615, від 01.01.2023 року №104 в частині невиплати йому додаткової винагороди в сумі 30 000 грн. на місяць, встановленої п.1 постанови КМУ від 28.02.2022 року №168, за період часу з 09.07.2022 року по 31.01.2023 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду в сумі 30 000 грн. на місяць, встановленої п.1 постанови КМУ від 28.02.2022 року №168, з 09.07.2022 року по 31.01.2023 року;

- зобов`язати відповідача, після ухвалення судового рішення, утриматися в подальшому від припинення виплати йому додаткової винагороди в сумі 30 000 грн. на місяць на підставі п.3 розділу XXX Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 року №200.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що на підставі наказів ВЧ НОМЕР_1 НГУ "Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям під час дії воєнного стану" від 03.08.2022 року №241, від 02.09.2022 року №327, від 04.10.2022 року №409, від 02.11.2022 року №97, від 03.12.2022 року №594, від 09.12.2022 року №615, від 01.01.2023 року №104 позивачу з липня 2022 року не виплачувалась додаткова винагорода, яка встановлена постановою КМУ від 28.02.2022 року №168. Позивач зазначає, що відповідно до ст.ст.1, 2 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою КМУ від 28.10.2015 року №878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ, та у своїй діяльності МВС України, на ряду з іншим, керується актами КМУ. Тобто, нормативно-правові акти видані КМУ мають вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти (накази) видані МВС України, а відтак у випадку, якщо норми Інструкції №200 суперечать нормам постанови КМУ №168, вони не підлягають застосуванню. Разом з тим, останні зміни до Інструкції №200 внесені наказом МВС України "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України з питань грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України та деяких інших осіб" від 28.12.2021 року №995, які набрали чинності 18.02.2022 року. На думку позивача Інструкція №200 не регулює виплату додаткової винагороди військовослужбовцям встановленої постановою КМУ №168, а від так, вказана винагорода не входить до грошового забезпечення та є окремим видом заохочення, підставою для виплати якого є оголошення воєнного стану, а єдиною підставою для припинення її виплати є закінчення дії воєнного стану. Більш того, не можна застосувати до спірних правовідносин з 01.02.2023 року Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затверджені наказом МВС України від 26.01.2023 року №37, оскільки в п.11 Порядку виплати додаткової винагороди встановлений вичерпний перелік випадків невиплати військовослужбовцям додаткової винагороди встановленою постановою КМУ №168.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою суду від 09.05.2023 року виправлено помилку в ухвалі суду від 17.04.2023 року в зазначеному імені позивача.

Ухвалою суду від 05.06.2023 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

20.06.2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що наказом МВС України від 15.03.2018 р. №200 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам" затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України та деяким іншим особам. Згідно із вимогами п.3 розділу XXX Порядку - військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби на строк понад 10 діб, незалежно від причини залишення виплата грошового забезпечення припиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Про припинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. Так, наказом командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 02.07.2022 р. №113 мтд позивача виключено з усіх видів забезпечення та визначено вважати таким, що 21.06.2022 р. самовільно залишив частину. Відповідно до пункту 3 розділу XXX Інструкції позивачу не виплачувалось грошове забезпечення з 21.06.2022 року. На підставі постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168, наказу командувача НГУ від 29.03.2022 р. №89, у зв`язку з внесенням відомостей до єдиного реєстру досудових розслідувань за кримінальне правопорушення передбачене ч.5 ст.407 КК України позивача не було включено до наказів про виплату додаткової винагороди. Отже на думку відповідача, позивача було правомірно позбавлено виплати додаткової грошової винагороди передбаченої постановою КМУ №168, що є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

До суду 30.06.2023 року від позивача надійшли заперечення, в яких зокрема зазначено, що Інструкція з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям НГУ, затверджена наказом командувача НГУ від 29.03.2022 року №89, не є нормативно-правовим актом. В свою чергу відповідач повинен керуватися у спірних правовідносинах не Інструкцією НГУ №89, а Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 року №200, яка не передбачає будь-яких дій щодо припинення виплати додаткової винагороди у випадку несвоєчасного прибуття до місця служби. Таким чином, згідно із п.3 розділу XXX Інструкції МВС №200, виплата додаткової винагороди не здійснюється виключно військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби та поновлюється з дня їх повернення, а не назавжди. Більш того, позивач не залишав самостійно, а ні військову частину, а ні місце служби. Він не з`явився вчасно до місця служби, що є зовсім іншими обставинами. Таким чином позивач вважає, що виплата додаткової винагороди в розмірі 30000 грн., відповідно до п.3 розділу XXX Інструкції МВС №200, повинна була бути відновлена йому з 09.07.2022 року. Таким чином, позивач просив суд задовольнити його уточнений позов з підстав заявлених в ньому.

Ухвалою суду від 03.07.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження в цій справі.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини № НОМЕР_1 від 19.03.2022 року №5 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та всі види забезпечення з 19.03.2022 року.

З 09.06.2022 р. по 21.06.2022 р. стрілець 3 відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону солдат ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в 5 відділенні Київської міської психічної лікарні №1 ім. І. Павлова.

Рапортом начальником медичної служби від 21.06.2022 року було докладено командиру ВЧ НОМЕР_1 про відсутність 21.06.2022 року, під час перевірки перебування хворих військовослужбовців в лікувальних закладає, солдата ОСОБА_1 .

Донесенням із ВЧ НОМЕР_1 від 21.06.2022 року №1/01/12/-201 повідомлено про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем ОСОБА_1

Наказом командира Військової частини № НОМЕР_1 від 21.06.2022 року №125 призначено службове розслідування за фактом порушення режиму лікувального закладу з подальшим нез`явленням на службу страшим стрільцем 3 відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти солдатом ОСОБА_1 .

Наказом командира Військової частини № НОМЕР_1 від 01.07.2022 року №157 оголошено стягнення у вигляді попередження старшому стрільцю 3 відділення 3 взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону солдату ОСОБА_1 та направлено матеріали службового розслідування до Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері та Територіального управління Державного бюро розслідування у м.Києві.

Наказом командира Військової частини № НОМЕР_1 від 02.07.2022 року №113 мтд ОСОБА_1 виключено з усіх видів забезпечення.

Третім слідчим відділом Територіального управління ДБР, розташованому у місті Києві 05.07.2022 року внесено дані до ЄРДР за №62022100130000357 про вчинення кримінального правопорушення.

Донесенням із ВЧ НОМЕР_1 від 06.07.2022 року №1/01/12/-261 повідомлено про занесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР відносно позивача.

Донесенням із ВЧ НОМЕР_1 від 08.07.2022 року №1/01/12/-274 повідомлено про повернення військовослужбовця ОСОБА_1 , який вчинив самовільне залишення військової частини.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року №64 та №69, вимог постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168, розпорядження командувача Національної гвардії України від 17.03.2022 р. № 27/11/3-1110, у зв`язку з внесенням відомостей до єдиного реєстру досудових розслідувань Гладуна Є.С. не було включено до наказів про виплату додаткової винагороди від 03.08.2022 р. №241, від 02.09.2022 р. №327, від 04.10.2022 р. №409, від 02.11.2022 р. №497, від 03.12.2022 р. №594, від 09.12.2022 р. №615 та від 01.02.2023 р. №104.

Відповідно до витягу з наказу від 05.07.2022 року №163, позивачу виплачена додаткову винагороду за червень 2022 року за 20 днів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

Приписами статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Закон України "Про Національну гвардію України" (далі - Закон №876-VII) визначає правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження.

Статтею 1 Закону №876-VII визначено, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

З введенням воєнного стану Національна гвардія України для виконання завдань з оборони держави приводиться в готовність до виконання завдань за призначенням і підпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України, крім військових частин (підрозділів), які здійснюють конвоювання та охорону дипломатичних представництв. (частина 3 статті 6-1 Закону №876-VII).

Отже, аналіз вказаних норм свідчить, що Національна гвардія України підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України та Головнокомандувачу Збройних Сил України.

Національна гвардія України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (ч.1 ст.4 Закону №876-VII).

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону №876-VII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби (виконання обов`язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства (частина друга статті 21 Закону №876-VII).

При цьому, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(далі - Закон № 2011-XII).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно із ч.6 ст.21 Закону №876-VII грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України здійснюється в порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення резервістів Національної гвардії України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених приписів чинного законодавства свідчить, що питання грошового забезпечення можуть бути врегульовані нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністра оборони України, керівників центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

У цьому випадку грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України мають право врегульовувати своїми нормативно-правовими актами Кабінет Міністрів України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р. "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", затвердженого Законом України від 24.02.2022 р. №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан на всій території України, який відповідними Указами Президента України наразі продовжено на строк до 18.08.2023 р.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 р. №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 р. №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - постанова №168).

Пунктом 1 постанови №168, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Аналіз вказаної норми, в контексті спірних правовідносин, свідчить, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Національної гвардії виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Як було зазначено вище, на підставі наказів від 03.08.2022 р. №241, від 02.09.2022 р. №327, від 04.10.2022 р. №409, від 02.11.2022 р. №497, від 03.12.2022 р. №594, від 09.12.2022 р. №615, та від 01.02.2023 р. №104 позивачу не виплачена додаткова винагорода у зв`язку з внесенням відомостей до єдиного реєстру досудових розслідувань відносно нього.

Відповідач з цього приводу зазначив, що ОСОБА_1 було правомірно позбавлено виплати додаткової грошової винагороди передбаченої постановою КМУ №168, оскільки відповідно до витягу з наказу про результати службового розслідування було встановлено, що позивач внаслідок низької дисциплінованості самовільно залишив лікувальний заклад та не повернувся у військову частину з 21.06.2022 р. Як наслідок, на підставі постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168, Наказу командувача НГУ від 29.03.2022 р. №89, у зв`язку з внесенням відомостей до єдиного реєстру досудових розслідувань за кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України ОСОБА_1 не було включено до наказів про виплату додаткової винагороди.

Щодо посилання відповідача на необхідність застосовувати у спірних правовідносинах Наказу командувача Національної гвардії України №89, суд зазначає наступне.

Постановою КМУ №793 від 07.07.2022 р., яка застосовується з 24.02.2022 року, постанову №168 доповнено пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Разом з тим, з приписів Законів №2011-XII та №876-VII грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України мають право врегульовувати своїми нормативно-правовими актами Кабінет Міністрів України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України.

Отже, командувач Національної гвардії України не наділений повноваженнями визначати порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою.

Статтею 117 Конституції України передбачено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, які виступають суб`єктами нормотворення здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 року "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 року №731.

Відповідно до ст.1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади" з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вказаного Указу Президента України передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Спеціальний порядок державної реєстрації нормативно-правових актів установлено Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженим постановою КМУ від 28.12.1992 р. (далі - Положення).

Критерієм чинності таких актів та їх застосування є державна реєстрація нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та занесення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, який запроваджений згідно з Указом Президента України від 27.06.1996 р. №468. Державна реєстрація полягає у тому, що такі нормативно-правові акти проходять правову експертизу на відповідність Конституції України, законам України та іншим актам законодавства.

Положенням встановлено, що державній реєстрації в Мін`юсті підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше правових норм.

Отже, наведений наказ командувача НГУ №89 не є нормативно-правовим актом та відповідно не може бути застосований до спірних правовідносинах.

На користь таких висновків суду свідчать такі нормативно правові акти:

- Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, установленої пунктом 2 постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в Національній гвардії України, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 09 серпня 2022 року №484, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2022 р. за № 940/38276;

- Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту під час дії воєнного стану, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 26 серпня 2022 року №525, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29 вересня 2022 р. за № 1141/38477, тощо.

Окремої уваги, на переконання суду заслуговує Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.08.2022 року №504, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 12.09.2022 р. за №1037/38373 (далі - Порядок №504), та який був скасований на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 602 від 21.09.2022 р.

Пунктом 9 наведеного Порядку №504 було визначено, що додаткова винагорода не виплачується військовослужбовцям, які:

1) перебувають за кордоном (за час перебування) у зв`язку з:

участю в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки у складі національного контингенту;

проходженням навчання (крім тих, які проходять підготовку (навчання) з організації експлуатації озброєння та військової (спеціальної) техніки);

перебуванням на навчально-тренувальних зборах або змаганнях;

2) самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували або добровільно здалися в полон, у зв`язку із чим військова служба їм призупинена в порядку, визначеному частиною другою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", - з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинення кримінального правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №551-ХIV (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України);

3) усунуті від виконання службових обов`язків відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відсторонені від посад відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, відсторонені від виконання службових повноважень у зв`язку із складенням щодо них протоколів про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, - з дня усунення від виконання службових обов`язків, відсторонення від посад, відсторонення від виконання службових повноважень до закінчення строку застосування таких заходів;

4) перебувають під домашнім арештом або тримаються під вартою у зв`язку із застосуванням до них запобіжних заходів кримінального провадження чи за вироком суду відбувають такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні, - за час перебування під арештом чи під вартою;

5) проходять військову службу на посадах курсантів вищих військових навчальних закладів (крім тих, які залучаються до безпосереднього виконання службово-бойових завдань, покладених на Національну гвардію України).

Проте, з матеріалів справи встановлено, що військова служба позивача не була призупинена, більш того він продовжує нести службу.

Факт наявності кримінального провадження наведеного відповідачем, на переконання суду, не має значення для вирішення питання про виплату позивачу спірної винагороди, оскільки не було призупинення військової служби ним протягом всього періоду проведення досудового розслідування.

В свою чергу посилання відповідача на наказ МВС від 27.01.2023 р. №37, яким з 01.02.2023 року змінено порядок виплати додаткової винагороди, суд до уваги не бере, оскільки спірним періодом нарахуванням додаткової винагороди є період саме з 03.08.2022 року по 01.02.2023 року.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування п.2 наказів командира ВЧ №3101 НГУ від 03.08.2022 року №241, від 02.09.2022 року №327, від 04.10.2022 року №409, від 02.11.2022 року №97, від 03.12.2022 року №594, від 09.12.2022 року №615, від 01.01.2023 року №104 в частині невиплати позивачу додаткової винагороди у зв`язку з внесенням відомостей до єдиного державного реєстру досудових розслідувань.

Як наслідок, слід зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду встановлену постановою КМУ від 28.02.2022 р. №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період з 09.07.2022 року по 31.01.2023 року.

У задоволенні решти позовних вимог в цій частині позивачу - відмовити.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача, після ухвалення судового рішення, утриматися в подальшому від припинення виплати йому додаткової винагороди в сумі 30 000 грн. на місяць на підставі п.3 розділу XXX Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 року №200, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Також, суд визнає необґрунтованими вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із частинами першою та другою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем не наведено обґрунтованих підстав вважати, а судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для виконання такого рішення, а тому відсутні на час ухвалення рішення підстави для встановлення судового контролю у цій справі.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

13.02.2023 року між адвокатом Шурло Р.П. та Гладуном Є.С. укладено договір №13/02 про надання допомоги, згідно із п.1.1 якого адвокат зобов`язується надати правову допомогу клієнту, а саме: представництво його інтересів щодо виплати сум заборгованості, які утворилися внаслідок безпідставного припинення виплат керівництвом ВЧ № НОМЕР_1 додаткової винагороди встановленої п.1 постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року, в т. ч.: в суді першої інстанції щодо зобов`язання нарахувати та сплатити або стягнення заборгованість з ВЧ № НОМЕР_1 , у разі необхідності - у відповідних правоохоронних органах за підслідністю кримінальних правопорушень скоєних керівництвом ВЧ № НОМЕР_1 . Зокрема, щодо безпідставної невиплати додаткової винагороди більше ніж за один місяць, а також за іншими окремими дорученнями клієнта.

Пунктом 6.1 договору передбачено, за правову допомогу, що надається згідно з цим договором, клієнт може сплачувати адвокату гонорар, розмір якого, в разі його наявності, оговорюється додатково та може бути зафіксований додатковою угодою до Договору, або: товарним чеком (платіжним повідомленням, квитанцією) про оплату юридичних послуг, актом наданих послуг, тощо.

Актом від 29.03.2023 року про надані юридичні послуги, адвокат в період з 13.02.2023 року по 29.03.2023 року надав клієнту відповідно до договору про надання правової допомоги від 13.02.2023 року №13/02, а клієнт отримав наступні послуги:

1. Юридична консультація клієнта (з розрахунку 50% від прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023 року: 1 342 грн. за 1 годину робочого часу) - 1 год. 10 хв. - 1 565,67 грн.;

2. Вивчення всіх наявних документів у клієнта - 1 год. - 1 342 грн.;

3.Вивчення судової практики та розробка стратегії захисту відновлення порушених прав клієнта - 4 год. 30 хв. - 6 039 грн.

4. Збір доказів: складання адвокатського запиту від 14.02.2022 року до ВЧ № НОМЕР_1 НГУ, його роздруківка та додатків до нього, завірення додатків, направлення Укрпоштою - 1 год. 20 хв. - 1 789,33 грн.

5. Дослідження доказів: вивчення отриманої відповіді ВЧ №3101 НГУ від 23.02.2023 року з додатками до неї - 30 хв. - 671 грн.

6. Складання позовної заяви, роздруківка її та додатків до неї, завірення додатків та направлення позовної заяви засобами поштового зв`язку - 3 год. 50 хв. - 5 144,33 грн. Всього 16 551,33 грн.

Вказаним актом засвідчено факт отримання позивачем наведених юридичних послуг в повному обсязі та відсутність будь-яких претензій щодо наданих адвокатом юридичних послуг.

Крім того, клієнт зобов`язується сплатити повну суму за отримані послуги протягом 5 банківських днів з моменту ухвалення судового рішення у справі судом першої інстанції.

Згідно із п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідач у відзиві заперечував проти стягнення судових витрат на правову допомогу в сумі 16 551,33 грн. та зазначив, що розрахунок судових витрат є неспіввісним і нічим не підтвердженим, оскільки фактично відсутні платіжні документи, чеки, що підтверджують фактичне понесення витрат на правову допомогу, не відповідає складності справи, обсягу матеріалів у справі та кількості підготовлених процесуальних документів.

Так, згідно із постановою від 03 жовтня 2019 р. Об`єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гічайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

З огляду на викладене, враховуючи заперечення відповідача стосовно стягнення витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу підлягають поверненню лише в розмірі 3 000 грн., оскільки є неспівмірними зі складністю справи.

Щодо сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1 073,60 грн. суд зазначає, що оскільки предметом спору є встановлення права позивача на виплату щомісячної додаткової винагороди, яка входить до його грошового забезпечення, то в силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", позивач звільнений від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи наведене, внесений позивачем судовий збір у розмірі 1 073,60 грн., відповідно до квитанції №Р24А1036624857D9676 від 04.04.2023 року підлягає поверненню, за його клопотанням.

У зв`язку з тим, що суддя Кучма К.С. у період з 19.06.2023 року по 02.07.2023 року перебував у щорічній відпустці, справу розглянуто в перший день виходу судді з відпустки - 03.07.2023 року.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати п.2 наказів командира Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України від 03.08.2022 року №241, від 02.09.2022 року №327, від 04.10.2022 року №409, від 02.11.2022 року №97, від 03.12.2022 року №594, від 09.12.2022 року №615, від 01.01.2023 року №104 в частині невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у зв`язку з внесенням відомостей до єдиного державного реєстру досудових розслідувань.

Зобов`язати Військову частину № НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 09.07.2022 року по 31.01.2023 року.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати по справі у розмірі 3 000 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма