Справа № 357/6188/23

Провадження № 2-а/357/71/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18 липня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О.І.,

за участю секретаря - Підгорецької В.В.

розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

В С Т А Н О В И В:

В травні 2023 року Бугаєнко Олександр Григорович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адмінінстративним позовом до командира взводу № 2 роти № 1 БПП в м. Біла Церква УПП у Київській області ДПП Кравчук Олександра Анатолійовича, Управління патрульної поліції в Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 із додатку Дія дізнався про існування штрафу за порушення ПДР, а саме ч. 1 ст. 122 КУпАП. З даного приводу він звернувся за правовою допомогою, оскільки постанови про накладеня адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі він не підписував та поштовим зв`язком йому вона не надходила. Після ознайомлення з постановою він повністю з нею не погоджується. Так, в постанові зазначено, що о 15 годині 18 хвилин 24 січня 2023 року ОСОБА_1 за адресою: м. Біла Церква, вул. Фадєєва, 105, керуючи автомобілем марки Мерседес Бенз, д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись заднім ходом, здійснив зупинку ближче 5 м. від контейнерних майданчиків для збирання побутових відходів, чим порушив п. 15.10. е ПДР України. Однак, в ПДР відповідно до п. 15.10.е зазначено, що стоянка забороняється ближче 5 м. від контейнерних майданчиків та/або контейнерів для збирання побутових відходів, місце розміщення або облаштування яких відповідає вимогам законодавства. Однак, з наявного відеозапису з нагрудної відеокамери поліцейського № 477705, якою зафіксовано дії самим працівником поліції, що відстань від контейнера для збирання побутових відходів складає 6 метрів, хоча законом визнано порушенням ПДР, якщо відстань буде ближчою ніж 5 метрів. Факт порушення позивачем ПДР ні чим не підтверджується. Працівник патрульної поліції не має права притягати водія до адміністративної відповідальності без доказів та без з`ясування всіх обставин справи. Звинувачення не може грунтуватися лише на припущеннях працівника патрульної поліції. Просив суд визнати поважними причини пропуску строку на оскарження постанови, визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП ( а. с. 1-6 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2023 року ( а. с. 18 ), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Ухвалою судді від 3105.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до командира взводу № 2 роти № 1 БПП в м. Біла Церква УПП у Київській області ДПП Кравчук Олександра Анатолійовича, Управління патрульної поліції в Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення було залишено без руху ( а. с. 23-27 ).

12 червня 2023 року за вх. № 26039 судом отримано від представника позивача супровідний лист ( а. с. 29 ) та уточнену позовну заяву ( а. с. 30-34 ).

Зміст уточненої позовної заяви ідентичний первісному позову, лише в якості відповідача вказаний Департамент патрульної поліції.

Разом з уточненою позовною заявою, позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав ( а. с. 35-37 ).

Ухвалою судді від 13 червня 2023 року поновлено пропущений строк для звернення до суду з адміністративним позовом та відкрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Повідомлено, що справу буде розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Розгляд справи було призначено в судове засідання на 22 червня 2023 року ( а. с. 17-18 ).

22 червня 2023 року розгляд справи було відкладено на 18.07.2023 року у зв`язку із відсутністю відомостей про належне сповіщення учасників справи ( а. с. 45 ).

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомленя про вручення.

Відповідач Департамент патрульної поліції в судове засідання свого представника не направив, хоча про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення.

Заяв та клопотань з боку учасників справи на адресу суду не надходило.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється ( ч. 4 ст. 229 КАС України ).

Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явилися, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 2 ст. 268 КУпАП, дана категорія справ до вичерпаного переліку за якими обов`язкова присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не відноситься, тому суд вважає за можливе розглядати справу в його відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Так, ухвалою судді від 13 червня 2023 року позивачу ОСОБА_1 поновлено пропущений строк для звернення до суду із адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення ( а. с. 41-42 ).

Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що 24.01.2023 року позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

В оскарженій позивачем постанові зазначено, що о 15 годині 18 хвилин 24 січня 2023 року ОСОБА_1 за адресою: м. Біла Церква, вул. Фадєєва, 105, керуючи автомобілем марки Мерседес Бенз, д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись заднім ходом, здійснив зупинку ближче 5 м. від контейнерних майданчиків для збирання побутових відходів, чим порушив п. 15.10. е ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Поліцейський прийняв по справі рішення про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. ( а. с. 8 ).

Оскаржувальна постанова про накладення адміністративного стягнення серії БАБ № 716746 від 24.01.2023 року по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 була складена командиром взводу № 2 роти № 1 БПП в м. Біла Церква УПП у Київській області ДПП старшим лейтенантом поліції Кравчук Олександром Анатолійовичем.

Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно п.1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ч. 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Так, 26.04.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.

До того ж, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/1/17 від 26.04.2018 року.

Відповідно до статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний суд у постанові від 08 липня 2020 року по справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що «процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

Складаючи оскаржувану постанову та зазначаючи в ній порушення з боку позивача, яке виразилося в тому, що останній керуючи автомобілем марки Мерседес Бенз, д.н.з. НОМЕР_1 за адресою: м. Біла Церква, вул. Фадєєва, 105, та рухаючись заднім ходом, здійснив зупинку ближче 5 м. від контейнерних майданчиків для збирання побутових відходів, чим порушив п. 15.10. е ПДР України, тим самим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП., інспектором в постанові зазначено, що до неї додається відеозапис з б/к 477705.

Отже, вчинення з боку позивача порушення, за що передбачена адміністративна відповідальність, такий доказ має бути обов`язково вказаний у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення зафіксоване як в автоматичному режимі так і не в автоматичному режимі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду в постанові від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17.

В свою чергу, відповідач в судове засідання не з`явився, будь-яких доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові не надав, як не надав і відзив на позовну заяву позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Також, з боку відповідача не було надано доказів, що підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, що слугувало для притягнення останнього до адміністративної відповідальності.

Хоча в оскаржуваній постанові міститься посилання на відеозапис з б/к 477705, але такий запис з боку відповдіача суду не надано.

Отже, не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, що стало підставою для складання оскаржуваної постанови, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Аналогічна правова позиція міститься в потсанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а.

Тому, не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Так, з матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити порушення позивачем ПДР відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Сама ж по собі наявність такої постанови не підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Саме до такого висновку дійшов Верховноий Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.

Аналогічної позиції дотримується і ВС/КАС в постанові № 216/5226/16-а від 18.07.2019 року.

Тому, за таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, на думку суду, є недоведеним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в судове засідання не з`явився, будь-яких доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові не надав.

Суд наголошує на тому, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного спливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд.

В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

З урахуванням наведеного, з точки зору достатності доказів, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять тієї сукупності доказів, яка б усунула обґрунтований сумнів щодо доведеності наявності в діянні ОСОБА_1 , кваліфікованого адміністративного правопорушення.

Докази мають велике значення для правильного вирішення справи, оскільки саме на основі доказів ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим.

Всупереч вказаним вимогам, матеріали спрваи не містять документи, що підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, з урахуванням положень ст. 247 КУпАП, провадження у справі відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків ( стаття 72 КАС Ураїни ).

Згідно ч. 3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП відносно позивача підлягає закриттю.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі.

Розмір судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 року у справі №543/775/17 (провадження №11-1287апп18).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №543/775/17 зазначено, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають, а розмір судового збору, який підлягає застосуванню складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Аналогічна правова позиція щодо суб`єкта, за рахунок якого слід стягувати витрати зі сплати судового збору в даній категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 757/52466/18-а та Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17.

Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 536,80 гривень, що підтверджується наявною квитанцією в матеріалах справи від 25.05.2023 року ( а. с. 7 ).

Таким чином, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 536,80 грн. на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, 5, 6-10, 20, 72, 73, 77, 78, 122, 139, 159, 205, 229, 241-246, 255, 268, 286, 295 КАС України, ст.7, 9, 182, 205, 247, 251, 252, 288, 289, 293 КУпАП, суд,-

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, Серія БАБ № 716746 від 24.01.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 536,80 гривень ( п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: Департамент патрульної поліції ( адреса місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, ЄДРПОУ: 40108646 ).

Повний текст судового рішення складено 18 липня 2023 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов